хочу сюда!
 

Карина

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «поляки»

Нова інструкція МВС України як вимушений засіб проти сепаратизму


Після втрати Криму і війни на Сході багатонаціональна Україна більше ніколи не буде колишньою. Будь-які заяви про утиски прав національних меншин тепер сприймаються з більшою настороженістю, ніж 10-15 років тому. Ми вже не можемо собі дозволити таких помилок, як в Донецьку і Луганську. І не повинні випустити з-під контролю сепаратистські явища в Буковині, Одещині чи Закарпатті. Адже краще заздалегідь попереджати провокації на національному ґрунті, ніж потім кілька років боротися з їх наслідками. Якщо комусь не подобаються обшуки і затримання співробітниками СБУ і МВС в Бессарабії або Закарпатті, згадайте похорони знайомих АТОшників, загиблих у війні з сепаратистами...
Зараз в мережу потрапила інструкція МВС, яка передбачає активну спільну роботу правоохоронних органів із засобами масової інформації. Будь-які міжетнічні конфлікти через офіційно і неофіційно контрольовані правоохоронцями ресурси будуть спеціальним чином підноситися населенню. У документі прописані конкретні тези про те, що в конфліктах, найперше, потрібно звинувачувати російську пропаганду, і одночасно виправдовувати жорсткі дії з боку українців, які протистоять провокаціям представників національних меншин. В інструкції вказані актуальні напрямки інформаційної роботи МВС - протидія спробам болгар, поляків, угорців і румун дестабілізувати обстановку в місцях їх компактного проживання в різних областях України. Все це має на увазі написання і публікацію матеріалів в інформаційному просторі для роз'яснення причин виникнення етнічних конфліктів.
Багато хто скаже, що згідно з новою інструкцією силовики відверто втручаються в роботу ЗМІ і некомерційних організацій та намагаються впливати на громадську думку, суб'єктивно трактуючи події. Імовірніше, це вимушені заходи з боку влади, які зараз більш ніж обґрунтовані. Якщо люди з Центральної України не в силах зрозуміти особливостей життя в Закарпатті чи Одесі, це потрібно пояснювати. Наприклад, розповідати, що болгари в Одеській області ставлять перепони Українській православній церкві Київського патріархату, а закарпатські угорці підтримують контакти з націоналістами з Будапешта. Знаючи подібні речі, люди будуть правильно реагувати на провокації національних меншин, а зважений інформаційний супровід дозволить ефективніше гасити конфлікти, які виникають на етнічному ґрунті.
В кінцевому підсумку безпека країни, відстоювання національних інтересів і збереження територіальної цілісності України набагато важливіші, ніж зарозумілість деяких журналістів або правозахисників. Наприклад, потенційні екстремісти з представників національних меншин активно користуються підтримкою офіційної польської та угорської влади, намагаються дискредитувати Україну в очах ЄС. Щоб цьому протистояти, потрібно мати повний арсенал інформаційної протидії. Так що даний наказ про нову інструкцію МВС випущений вчасно і є одним з безсумнівно позитивних прикладів діяльності Арсена Авакова і його команди.

Щодо Бандери кілька слів

Кілька чужих слів, але я краще не скажу   podmig 




    Andriy Kylish

Поляки ставлять ультиматум: Бандера або ЄС!

Якщо обирати. Я за Бандеру!

Спільнота, яка змушує відмовлятись від індентичності і власної історії, заради примарної ковбаси нам не потрібна!

Якщо нам десь не раді з Бандерою, то навіть і без Бандери туди не варто іти!



Похорон друга Гітлера, великого поляка Пілсудського.
(спеціально для Качинського)

Світлина від Український інформаційний простір.

Польский ученый и писатель о своей жизни в Германии

Привожу отрывки из беседы с автором романа "Одиночество в Сети". 

Автор романа "Одиночество в Сети" несколько раз посещал Украину. В один из этих приездов мы долго говорили о "химии любви" — несмотря на всю свою литературную славу, Вишневский по-прежнему считает себя в первую очередь учёным. У него две докторские степени (по информатике и химии), а во Франкфурте-на-Майне, где он, оставаясь гражданином Польши, живёт и работает с 1987 года, пан Януш занимается молекулярной биологией. Писательство — это для души и в свободное от основной работы время.

В тот раз Вишневский рассказывал мне, какие химические изменения происходят в мозгу влюблённого и чем любовная зависимость похожа на любую другую. Мы обсуждали, как совместить биологическую и социальную стороны любви и возможна ли в принципе "вечная" счастливая совместная жизнь.

На этот раз мы с ним решили поговорить "не тільки про любов". А точнее сказать, вовсе  не о любви, а о том, каково это для гражданина бывшей социалистической Польши стать жителем страны — члена ЕС. Вопрос этот для Украины весьма актуален, ну а о любви поговорить мы ещё успеем. 

Мифы и рифы

Оправдались ли ожидания поляков от вступления в ЕС? Ваш ответ тем более интересен, что вы смотрите на ситуацию с двух сторон — из Польши и Германии.

— Когда Польша стала членом ЕС, я жил в Германии, где почувствовал результат буквально на следующий день, потому что уже не было такого контроля на польско-германской границе. Если бы в 1987 году, когда я приехал в Германию, меня спросили, верите ли вы, что когда-нибудь проедете по автостраде от Франкфурта-на-Майне, где я живу, прямо до Варшавы, я бы сказал, что это невозможно. И это было важно, поскольку касалось тысяч людей. Правда, поляки никогда не будут счастливы тем, что у них есть. Такова наша ментальность...

Польша в ЕС, у нас капитализм и демократия, а мои польские коллеги зарабатывают так же мало, как во времена коммунистической Польши. То же самое и с учителями.

Никто не ожидал, что в Польше, вошедшей в ЕС, будет настолько высокая безработица. Правда, теперь молодые люди, которые не нашли работу в Польше, могут уехать, например, в Англию. То, чему их научили дома, они отдают другой стране. И это очень большая эмиграция, два миллиона молодых поляков за последние десять лет. Ситуацию, когда меня приглашают в Ирландию, чтобы встретиться в книжных магазинах Дублина с моими живущими и работающими там польскими читателями, нельзя назвать нормальной.

И они не возвращаются в Польшу?

— Нет, к сожалению. Но тут надо понимать, что прошло только двадцать пять лет свободы...

Вы за какую модель социализма? Какая страна вам больше нравится в этом смысле?

— В этом смысле Германия — социалистическая страна, где очень много социальных достижений. И очень безопасная. Правда, немцы платят за это высокие налоги. Из каждых заработанных 100 евро я отдаю 42 евро налогов. Но за счёт этих налогов в Германии уменьшается разница между богатыми и бедными гражданами, а от этого во многом зависит общественное спокойствие в стране. Например, в Германии теоретически не должно быть бомжей, потому что там сделано всё для того, чтобы у человека была квартира, пусть и не люксовая. И если какие-то люди живут на улицах, это значит, что они либо пропили полученные деньги, либо исповедуют некую философию полной свободы от "системы".

Но когда молодые поляки уезжают на Запад, получается, что они не хотят в самой Польше строить такую же жизнь, как в Германии.

— Хотят. Но они думают, что у них есть право на счастье и на то, чтобы уже сейчас за свою работу получать не 600 евро в месяц, как в Польше, а 2000, как в Германии. Это эффект индивидуализма.

Полностью читайте здесь:

https://focus.ua/world/330624/

Волинь: чого чекати від поляків?

Нещодавно в інернеті активно почали розповсюджувати інформацію про прийняття Польським Сеймом рішення щодо визнання Волинської трагедії геноцидом польського народу. Що таке Волинська трагедія для поляків? Як реагувати на ці закони? Спробуємо розібратись.

 Звідки взявся конфлікт?

Отже, Волинська трагедія це конфлікт між польським та українським населенням колишньої (довоєнної) Польської Республіки. В міжвоєнний період (1920х - 1939) Польща була багатонаціональною країною з дуже великими національними меншинами. Однією з найбільших і активних нацменшин була українська. Історія польсько-українського конфлікту дуже стара, та якщо обмежитись рамками найближчої історії то можна підсумувати деякі аспекти. До Перщої Світової війни ані Польщі ані України не існувало. Після війни і розпаду імперій (особливо Австрійської), численні національні меншини почали засновувати свої національні країни на тих територіях де переважало їх населення.

Чіткої межі між територією де переважало етнічно польське чи українське населення не існувало. Щоб краще собі уявити, межі виглядали більш-менш як межа між Донбасом і Слобожанщиною в наші дні, тобто важко сказати де в селах закінчується переважання російськомовного населення а де починається переважання суржико- чи українськомовного. В містах поділ більш відчутний - переважна більшість міст Галичини і волині була здомінована поляками, або польськомовними громадянами. То ж коли імперії розпались і прийшла черга створювати свої національні держави - на одну й ту ж територію претендували і поляки і українці. Поляки бо жили в містах і займали ключові позиції в суспільстві, а українці - бо за винятком місського польського населення переважна більшість загального населення регіону складалась з українців, хоч вони й були менш впливовими в суспільстві але вже були на стільки політично свідомі що мали серйозні шанси на створення своєї маленької країни. 

Все це обернулось низкою польсько-західноукраїнських збройних конфліктів, війною і дипломатичними інтригами. Світова спільнота вирішила конфлікт на користь Польщі. Вважалось, що краще мати одну сильнішу країну на сході Європи, ніж кілька ворогуючих. Ця країна мала в разі чого допомогти стримати наступ радянського союзу, як згодом і сталось в 1920 році. Проте нас найбільше цікавить доля (західно)українського населення. Після перемоги над Радянським Союзом Польща укріпилась. Українці котрі вимушені були жити в Польщі радикалізувались і пішли у підпілля. Почали виникати українські підпільні організації, котрі польською владою сприймались як сепаратистичні і терористичні. З одного боку ці організації фактично з точки зору Польської влади були терористичними... з іншого боку, для українців це були герої, такі собі "Че Геварри" (хоч до Че було ще далеко).

Польська влада дуже серйозно взялась за цю проблему і намагалась жорстоко придушувати всілякі ініціативи щодо прав нацменшин і їх протистояння владі. Стосунки особливо загострились після терористичного акту в організації котрого приняв участь Степан Бандера - вбивство польського міністра внутрішніх справ - Броніслава Пірацького. Бандера з подільниками був заарештований і засуджений. Для західноукраїнських патріотичних, сепаратистичних організацій, як і для народу вцілому це був героїчний вчинок. Для польської влади і для суспільства - терористичний акт, варварство і брутальний злочин.

Волинь. Що сталось?

Багато західних українців зраділи коли на Польщу в 1939 році напали з обох боків - Німеччина і Радянський Союз. Але в цьому хаосі, переміщенні кордонів, фронту, напад Німеччини на СРСР, підстрікання німецьких і радянських спецслужб в боротьбі поляків і українців один проти одного... серед всього цього божевілля поляки втрачали адміністративну перевагу над українцями і починались самосуди, бійки між польськими та українськими підпільними військовими загонами (з точки зору формальних адміністрацій - бандформуваннями), а також цивільним населенням. Так як українців на землях Волині було більше, і налаштовані вони були можливо більш радикальніше за поляків - під проводом Української Повстанської Армії почались масові примусові виселення і вбивства польського цивільного населення. Там, де більше було поляків - у відповідь були вчинені симметричні операції. Загинуло багато тисяч цивільного населення, дітей, жінок і старих. Більші втрати були з польського боку. Сутички були дуже криваві і жорстокі, часто просто садистичні.

 

Наслідки Волинської таргедії. Демонізація УПА та Бандери.

 Після того як Радянський Союз всіх переміг і забрав собі більшу частину земель заселених західними українцями, залишаючи Польщі лише невеличку територію з Українцями - УПА по обидва боки радянсько-польського кордону все ще пручалась і протистояла совєтизації "нового регіону" великої Радянської України. Радянським Союзом було розгорнуто широку пропагандистську кампанію проти українського націоналізму, сепаратизму, мови, Бандери ітд. Одночасно в умовах тотальної цензури і замовчування, СРСР дозволила Польщі проводити антиукраїнські пропагандистьскі кампанії і використовувати факти Волинської трагедії проти українських рухів, щоб "з обох боків" добити залишки українських націоналістів.. Польща освоюючи свою "нову післявоєнну реальність" і переосмислюючи помилки минулого дуже завзято взялась за українське питання. З одного боку Волинська різня дійсно мала місце, люди котрим вдалось вціліти повертались в Польщу і розповідали про жахіття котрі їм довелось пережити... з іншого боку, це був гарний привід щоб остаточно налаштувати польське суспільство проти Українців як таких, що давало б право владі діяти проти української нацменшини найбрутальнішими методами. 

Ту, порівняно нечисленну, групу українських селян що залишились на території Польщі визнали винною у всіх гріхах ОУН і УПА, а особливо у кривавій бійні на Волині. Як наслідок українців, часто через концтабори, депортували до інших регіонів Польщі і розпорошено розселили. Українці змушені були підписувати "лояльні зобов'язання", не виступати за свої права, не розголошувати фактів через що вони пройшли, не культивувати українську культуру ітд. Звичайних поляків все більше "мотивували" до зниження толерантності до українців, так, що вже в першому поколінні переважна більшість дітей депортованих асимілювалась. 

Колись в гуртожитку в Познані я зустрів дівчину котру звали Моніка Онисько. Я жартував, що вона теж є українкою, та вона завжди відмахувалась. І дійсно окрім прізвища нічого українського в ній не було, вона ані слова українською не розуміла. І лише через кілька місяців вона ненароком зізналась, що її дідусь був переселеним українцем... і що він був на стільки заляканий польською владою, що з рідним сином (її татом) розмовляв виключно польською мовою. Вона розповіла, що навіть її тато майже нічого не знає про дідуся, і ані слова не знає і ніколи від батьків не чув українською. Пізніше я зустрів багато людей з українськими прізвищами та віддалено схожими історіями, або навпаки - таких котрі вдома до сьогодні розмовляють українською.

Важко оцінювати те, як культивувалась пам'ять про польсько-українські конфлікти за часів пізнього Радянського Союзу і пізньої Польської Народної Республіки. Багато років по тому я поїхав провідником-перекладачем до Тернополя з однією польською родиною. Польський дідусь - сивий пенсіонер, вперше їхав на історичну батьківщину свого батька. Мене дуже здивувала його підозрілість, а тим більше його паніка коли ми під'їхали до кордону з Україною. Лише коли ми повертались з-під Тернополя він зізнався, що дуже боявся їхати, бо його так навчили, що в Україні не люблять поляків, що була різня і що поляки втікали рятуючи життя. Але сам він переконався що зараз часи змінились і що подорожувати на Західну Україну цілком безпечно. Тим не менш його поведінка і страх дають підстави для роздумів.

Сучасність. Польський націоналізм.

 Відразу після розпаду Союзу, а може й трошки раніше нова демократична влада Польщі засудила дії керівників операції по переселенню і примусовій асиміляції українців. Пройшло заледве 40 років від кінця тих подій. 

Польська держава і суспільство дуже стрімко почало розвиватись у всіх аспектах. Більшість освічених, прогресивних людей а також молодь почали усвідомлювати на скільки маніпулятивна була політика попереднього режиму і на скільки важливе є порозуміння з сусідами. Нажаль, напротивагу з розвитком польської інтелігенції стрімко почав розвиватись новий польський націоналізм. 

Самі поляки жартують, що Польша ділиться на "Польщу А" і "Польщу Б". До першої відноситься Західна польща, особливо ті території котрі на котрих люди не переселялись, а також найбільші міста. На цих територіях традиційно більшу симпатію отримують ліберальні політичні партії, тут досить толерантно ставляться до сексуальних меншин, люди менш релігійні (фанатичні), і дуже добре ведуть бізнес. До "Польщі Б" відносять Східну і Центральну Польщу, передусім сільську місцевість, малі містечка і східні прикордонні території. Тут сповідують дуже традиційне ставлення до сексуальних меншин, люди дуже релігійні, голосують за радикальні і соціалістичні партії правої спрямованості, не дуже добре радять собі з бізнесом і фінансами. 

Після столітть невдалих спроб створити валсну державу їм щойно вдалось створити досить сильну і денамічну, моноетнічну країну. В такій ситуації важко стримати гордість а навіть пиху. В Польщі майже немає нацменшин. Але як кажуть самі поляки - ми є однією з найбільш атисемістьских країн. Економічний розвиток рівно протилежно впливав на дві групи людей - одні ставали все більш працьовитими, толерантними і байдужими до політики. Інші все більш зосереджувались на економічній несправедливості, релігійному радикалізмі і націоналізмі.

Врешті решт в 2015 році партія котра представляла націоналістично-релігійну, традиційну частину населення перемогла на виборах до парламенту і почала методично підкорювати собі всі державні інституції. Медіа, служби, культурні установи... Можна сказати, що до влади в Польщі прийшов ткйи-собі Ляшко-Тимошенко-Тягнибок в одні особі. 

Як це сталось? Однією з головних причин, на мою думку, є те, що ліберальна частина суспільства проігнорувала вибори. Всім здавалось, що Польща досягла такого рівня розвитку суспільства, при котрому буде лише рух вперед і подальша демократизація і вестернізація країни. Їх все влаштовувало, нічого не хотілось змінювати. Ліберали просто не пішли на вибори, а ті що пішли - проголосували за якісь маленькі лібертаріанські партії. На противагу їм централізована і сильна радикально-традиційна партія Право і Справедливість (ПіС) проводила агресивну передвиборчу кампанію і змобілізувала своїх виборців до голосування. 

В історії немало прикладів трагічних наслідків нехтування виборами. Згадаємо хочаб Білорусь - коли в президенти обирався Лукашенко, всі сміялись і думали що це вдалий жарт. Проте через понад 20 років правління все ще сміється Лукашенко, а білоруси плачуть.  Приблизно така ж ситуація була в Польщі після виборів 2015 року. Нова влада почала "закручувати гайки" - вводити нові податки, виплачувати високі соціальні виплати багатодітним родинам, що вдарило по бюджету країни і спричинило зріст продажів алкоголю в районах де проживають неблагополучні багатодітні родини. До парламенту внесено ряд диктаторських законів, а теж продиктованих духовенством законів, таких як заборона абортів, продаж презервативів і антиконцепції на рецепт ітд. 

Власне нещодавно справа дійшла до історії. Нова влада, будучи дуже націоналістично і ксенофобічно налаштованою, перед річницею Волинської трагедії проголосувала за визнання її актом геноциду польського народу. І без того зростаючі (переважно через напливи українських заробітчан) націоналістичні кола в Польщі зустріли цей закон оваціями. Мало хто з них є в стані відповісти на просте питання - чому українці почали вбивати поляків? Найчастіша відповідь  - бо українські націоналісти це звірі, кровопивці і хворі виродки. В мене часом складається враження, що в Польщі починає панувати націоналістична істерія.

Добрим прикладом налаштуваннь польських націоналістів є ось цей фільм:

https://youtu.be/dCM12UBFJ8k

Нещодавно в прикордонному з Україною місті Перемишль, українська громада зібралась для проведення релігійних урочистостей, а саме проведення ходи, здається від церкви до кладовища. Влади міста видали дозвіл на проведення урочистості, серед учасників колони були звичайні українці, старі і молоді. Всередині колони був оркестр і духовенство, позаду і попереду - люди. Люди несли українські та польські прапори, жодних гасел.
Звичайні поляки зустріли цю мирну ходу бурхливим супротивом, трнаспарантами з антибандерівськими гаслами. На відео видно, як протестувальники нападають на людину з натовпу, ніби-то помітивши на чоловікові червоно-чорну футболку. Після того напис свідчить що футболку з чоловіка здерли. Позаду за колоною йшла зграя молодиків у чорних футболках з перекресленим зображенням Степана Бандери. В певний момент вони почали дуже агресивно скандувати образливо-застережливі гасла проти бандерівців. На відео теж видно, як звичайні люди викрикують антиукраїнські гасла типу: це наша земля, тут немає місця правому сектору і бандерівцям. Щоправда, кільканадцятьох поляків поліція всеж затримала, а проти кількох навіть почали судові справи. 

Щиро кажучи я злякався побаченого. Ще більше я злякався коментарів під відео. Переважна більшість з коментаторів навіть не розібралась ким були ті українці, чим була їх хода ітд. В коментарях були заклики дізнатись хто з адміністрації міста видав дозвіл на проведення бандерівської акції... чому дозволили грати гімн УПА (це не був жоден гімн УПА) ітд. 

Просто істерія і щира ненависть. Люди не розуміють різниці між звичайними громадянами України і представниками право-радикальних сил. Для них той хто говорить українською - терорист і вбивця.  

Важко оцінити, скільки насправді прихильників націоналізму є серед народу. Полякам так довго і так переконливо вмовляли, прищеплювали ненависть до Бандери, УПА, взагалі українців.. що зараз більша частина поляків просто нездатна адекватно звірити факти, дослідити історію і підстави конфлікту. Ще дуже багато часу мине до того як українці зможуть дійти згоди. 

З одного боку приємно,що з'вляються ось такі ролики в інтернеті:

https://youtu.be/x3unWJsdOxE

З іншого боку, у нас, а особливо у українців з-поза Західної України, неправильне сприйняття Волинської трагедії. Для нас це щось забуте,романтично-трагічне, щось що може ще більше поєднати нас з поляками, щось на чому можна попіаритись політикам і порозкручувати свій ютуб канал. Для домінуючих на сьогодні політичних сил в Польщі, як і для величезної кількості їхніх виборців це живе, болюче питання. Воно час від часу підігрівається, а польські націоналістичні історики при кожній нагоді домальовують нулі до числа жертв конфлікту. Вони не можуть збагнути за що вони мають вибачатись перед українцями. Представники цих кіл, навіть деякі з моїх знайомих скоментували це звернення так: "в ду*у собі всадіть ці вибачення!". З їх слів, єдине що могло б спонукати їх до діалогу це зречення Україною Бандери, ОУН-УПА, та їх символіки. Перейменування всіх вулиць названих діячами укарїнського антипольського визвольного руху і знесення всіх пам'ятників цим діячам. Звичайно Україна ніколи не погодиться на такі умови, тому питання буде відкрите ще дуже довго. 

Чи є можливість поєднання?

Я впевнений, що можливість поєднання є. Проте зараз справа лише за поляками. Українці давно позбулись комплексу пригнобленого Польщею народу, частково нам в цьому допоміг СРСР, затьмарюючи своїми злочинами всю попередню історію. Далеко не всі поляки схильні до націоналізму. Майже у всіх моїх знайомих здоровий підхід до розуміння історії і вони не зациклюються на історичних ворожнечах. Нещодавне визнання Волинської трагедії геноцидом це всього лиш прояв внутрішньопольської політичної пертурбації. Настане день, влада в Польщі зміниться... зміниться покоління, і лише тоді ми запропонуємо їм написання спільного підручника історії.


З оригіналом статті можна познайомитись за посиланням - http://mytko.eu/index.php/other-languages/ukrainian/21-volyn-choho-chekaty-vid-poliakiv

Поляки и Польша.

Поляки, как это ни смешно звучит, действительно великая нация. Со своими тараканами и заморочками, но одна из немногих великих. Великих – в смысле того, что нация принесла человечеству. Главная проблема поляков – это их территория. Пока поляк живет в Польше, он не способен ни на что позитивное и созидательное. Исключительно на ненависть к соседям, будь то немцы, русские, хохлы или бульбаши, и на болезненное выдавливания хронического жопного чирья, под названием «великая Польша от моря до моря».

Но как только поляк сваливает с территории Польши, то шансы войти в историю у него многократно возрастают. И примеров тому – тьма, будь то Мицкевич, Рокосовский, Дзержинский и тд. и тп.

А вообще, самая никчемная европейская нация – албанцы. Не дать миру в историческом плане вообще ничего – это, своего рода, достижение. Уникальное, в своей тупой безнадежности.


Bindigos

Під рашкіним посольством в Польщі

Я тільки сказав Путін - х*йло і показав де посольство РФ, далі вони самі пішли. /Ці слова приписують Дещиці/


Украинки глазами поляков


Вот, как-то так, грустно...

Дурь поляка )))) (игра такая)

Сча популярна тема, отовсюду токо слышно - "Миссия Кокса-Квасневского". 
Ептить это типа игра такая - и в переводе означает - "Миссия "дури " поляка-бухарика" тоесть насколько крепка его "дурь" чтоб совершить эту "миссию".  
И второй вопрос эта "миссия невыполнима" и будет таки провалена?? Ведь главный герой поляк-синяк вернее его КОКС или "дурь" crazy



4%, 1 голос

46%, 12 голосов

4%, 1 голос

15%, 4 голоса

23%, 6 голосов

4%, 1 голос

4%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

НА ВОЛОДИМИРСЬКОМУ ГОРОДИЩІ ЕКСГУМУВАЛИ БІЛЬШЕ 320 ОСТАНКІВ

ДП «Волинські старожитності» завершило цьогорічний сезон розкопок на
городищі у Володимирі-Волинському. Під час досліджень відкрито частину
поховальної ями, де виявлено понад 320 людських останків. Серед них були
військові, цивільні, чоловіки, жінки і діти. Ймовірно, тут поховані
представники вищих верств населення. На підтвердження цьому археологи
знайшли кілька золотих монет, а деякі черепи мають золоті зуби. – Судячи
з характеру поховання, розстріл здійснювали енкаведисти. Крім
радянських куль, знаходимо й німецькі. Проте, як відомо, Герман Герінг у
1938 році особисто передав радянській стороні німецьку зброю. Якраз її й
використовували енкаведисти, - розповів директор ДП «Волинські
старожитності» Олексій Златогорський. Серед знахідок археологів чимало
куль та гільз як радянського, так і німецького виробництва, польські та
радянські монети (найпізніша 1940 року випуску). Два жетони поліцейських
з особовими номерами дозволили встановити особи двох людей – це молодші
постерункові Куліговський та Маловейський. Обидва з Лодзя. Проте згідно
з документами НКВД-КГБ ці поліцейські були розстріляні в Росії – в
Калініні та Осташкові. Чи їх розстріляли у Володимирі-Волинському, а за
документами ще везли в Росію, чи тут залишилися тільки їхні жетони,
наразі невідомо. Взагалі знахідка масового поховання викликає чимало
запитань. Біля одного зі скелетів знайдено люстерко, на звороті якого
наклеєно портрет маршалка Польщі Едварда Ридз-Сміглого. Дослідники
встигли сфотографувати його, а затим зображення на очах зникло. Наразі
тривають роботи з відновлення фотокартки. Ексгумацію проводили спільно з
польськими колегами, якими керує професор Торунського університету
імені Міколая Коперніка Анджей Кола. Роботи фінансувала українська
сторона, а саме ДП «Волинські старожитності». Від фінансування залежить,
чи продовжуватимуть роботи наступного року. А що цьогорічні знахідки
людських залишків далеко не останні свідчать два шурфи закладені на
городищі. У них археологи також знайшли людські кості. Тобто, на цей час
досліджено тільки близько половини поховальної ями. А таких ям може
бути кілька. На 26 вересня заплановано перепоховання на комунальному
кладовищі Володимира-Волинського. Прес-центр ДП «Волинські
старожитності».

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая