хочу сюда!
 

Александра

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «чумаки»

" Ходив ЧУМАК у синьоокий Крим..." // Підбірка живопису




" Ходив ЧУМАК у синьоокий Крим

По рідному сухому океані
І голосом розложисто-смутним
Складав пісні покинутій коханій.,

що линули, стелилися як дим,
і колихались у яснім тумані,
щоб на далекім озері розтать,
де лебеді полякані ячать..."

М. Рильський. «Чумаки»



Онацько Михайло Олександрович

[ Читать дальше ]

О съемках рекламы (с позиции актера 2-го плана)

Краткая предистория: звонок, кастинг, звонок, примерка, звонок.

Действие: в 00-00 в ночь со вт на ср сбор в центре столицы.

      На месте сбора 2-хэтажный "Неоплан" и несколько грузовиков с оборудованием. После кажущегося хаоса с перекличками и проверкой наличия/отсутствия необходимого оборудования к 00-45 стартовали. Около 04-00 прибыли в село Веремеевка Черкасской области, имеющее на своей територии некую уменьшеную копию архитектурного музея в с.Пирогово.

      Очень скучая по домашней уютной постельке и классическому горизонтальному положению, перед рассветом выхожу из автобуса с целью осмотреться и сделать пару фото. Следует отметить, что дома подняться рано утром для рассветной съемки мне не под силу, зато, казалось, здесь для этого все предпосылки. Отсняв с 10 кадров, вынужден следовать в грмерную, где в течении часа вместе с десятком коллег подвергаемся поклейке усов, париков и облачению в удобную одежду и неудобную обувь чумаков.

[ Читать дальше ]

багряна трава... сіль степу... далі

_-_-             __------__         -_-_

На скільки часу біль змусив знепритомніти й незнав, але поштрикування шаблею під боки привело до тями.

- Що, може геть дорізати тебе? - Татарин грався з ним як кіт з пійманою мишею.

Зажурений підняв голову і, пересилюючи біль, звівся на ноги. Зразу ж руки йому обплутали мотузкою і підігнали до гурту.

- Нащо ти його взяв?! Ще лікувати треба буде! - Старший татарин процідив крізь зуби невдоволено до молодого, того що змусив Журу підвестись.

- Як дорогу осилить, то житиме. А ні, кину, хай подихає!

В пітьмі Зажурений нагледів своїх, уже колишніх, чумаків - тепер просто ясир. Хлопці стояли похнюплені, втупивши погляди в землю.

Один з нападників голосно щось вигукував біля возів, махаючи ножем. Біла сіль з пробитих мішків щедрими струмками зрошувала степову траву.

- Все-все!!! Поїхали. Часу не гаймо! - Сивий татарин почав підганяти своїх. Вони повискакували на коней і, оточивши бранців з усіх боків, намірились гнати в степ.

Дорога чекала їх назад, до моря... Та тепер ця дорога була дорогою в небуття.

- Все одно втечу! - Невгавався Василь, котрого добряче обшнурували до пояса.

Жура усвідомлював, що далеко не протягне і, певно, дійсно "подихати" таки доведеться. Зненацька полонені, яких взялись підганяти було татари, зупинились. Татарські коні почали хрипіти і схвильовано бити копитами землю. Вершники, не можучи нічого вдіяти, лаялись.

Щось заворушилось в степу. З великою швидкістю рухалось прямо на гурт людей. Чутно було як розлягалась висока степова трава...

Та враз все стихло. Татари, не на жарт перелякавшись, вже й позамовкали. Страх почав охоплювати всіх. Коні не заспокоювались. Та й воли чутно було не неспокійно тупцяли на місці. 

І тут, метрів вмтридцяти від них, з темноти глибокого вечора, наче з чорної безодні невідомості, розриваючи лихе очікування луною покотилося вовче виття...

- Гу-у-у, у-у-у, у-у...!

Під дією цих звуків навіть коні тепер уже повклякали, але потім за мить, мов навіжені, зірвались у дикий галоп і почали кружляти довкола. В темноті налітали на вози з сіллю, ламали ноги, падали. Полонені з жахом помітили, що воли з возами, з яких не були випряжені, неслись тепер прямо на них...

- Шайтан-шайтан!!! - Репетували татари, шугаючи на своїх чотириногих, верхи просто в пазурі наглої смерті.

Хтось з своїх вигункув: "Біжімо!", - і зв`язані мотузками хлопці почали кудись намагатися бігти, але подали під копитами навіжених від жаху коней і волів, колесами тяжких чумацьких возів...

Тварини і люди - всі, то розбігались, то сходились до купи, збиваючи одне-одного, вгризаючись від шаленого страху одне-одному в горлянки, намагаючись вирватись, пробити собі шлях домпорятунку з цієї смертельної агонії.

Зажурений ледь встигав уникати величезні тіні, вже й не розрізняючи що це. Раптом ноги заплутались у якесь порване мотуззя і він упав.

Щось тріснуло неподалік і, схоже, зовсім близько від нього протарахкотів віз. Ще якесь мичання (таки віл!) прямо над ним і здоровенна маса накрила Журу, трощачи кістки. Далі безвість...

Чорна пітьма... Вже й хотілося наче, щоб вона забрала його назавжди, окутала і сховала від прийдешнього. Але ні. Не час.

І та пітьма його виплюнула, відкинула у дійсність наступного ранку. Перше, що почув - хтось схлипував...

Багряна трава. Сіль степу...

"Я заплутався... Життя здається зупинилось.
Вірніш воно то йде. Але наче в замкненому
колі... З дня в день, з року в рік.                 
Одноманітно й швидкоплинно."                   
Жура
***                ***                 ***
Скрип підвід повільно відлунював у сутінках. Валка чумацького каравану просувалась неспішно самотньою степовою дорогою. Їхали мовчки. Зажурений керував першою підводою. Його віл ліниво пересуваючи ноги тягнув повні драбини солі, насипаної у мішках.
Були ще - Іван Серафимишин, Гордій, Андрій Палій, це з старших, інші - молодь до двадцяти років, недавно почали чумакувати. Гурт оновився після того, як минулого разу потрапили в засідку татар і мало хто вижив з бувалих чумаків. Батьків замінили сини...
Якихось сімсот кроків і будуть біля Кургану, там і заночувати можна. І видно далеко та й захищатись, коли що, легше. 
Зазвичай все мирно проходило, але останнім часом, як татарам дали перцю козаки, десь погромивши торговий флот, стало небезпечно. Подейкують там ще й ханові родичі потерпіли.
Вже й до Кургану рукою подати. Аж гульк... якась тінь мигнула. Зажурений насторожився, присвиснув стиха - подавши знак, валка зупинилась. Чумаки похапали зброю.
Кількахвилинна тиша. Сутінки лишались незворушні.
- Що там? - підійшов Палій.
- Та було щось.
- Здалось може Жура?
Зажурений похитав головою, потім мовив:
- Хто його зна, будьте готові...
Рушили далі. Вже й пагорб недалеко, кроків з двісті буде.
Зненацька не одна, а кілька постатей мигнуло в пітьмі. З тіні Кургану виринули вершники!
Пронизливий свист Зажуреного і, які не повороткі були перед тим воли, всі вози в кількості десятка, здалось миттєво збились у коло.
Улюлюканням і урканням озивалась тепер ніч. Стріли посвистом шугали звідусіль. Чумаки сховалися за возами.
- Скільки їх Жура?
- Та до біса!
- От волів розпрягти нема часу.
- Не переживай Гордію, зате запрягати не тре буде! - озвався Андрій.
- Якщо буде кому! - Гордій взяв булаву.
- Та ми бусурманів скоріш запряжем і далі поїдем.
Молоді мовчали здебільша і з подивом слухали бувалих чумаків, смерть же близько, а ті жартувати...
- От згадаю клятим мою Марічку, не з одного кров спущу! - Серафимишин вже почав лютувати, пальнув з пістоля та промазав.
- Не швиди!
Татари по тому притихли і немов зникли, залігши у степовій траві.
- Чумаки! - Почулось від Кургану. - Здаватіся будеш, жити будеш!
- Ага! На турецьких галєрах корчитись. Іди к чорту і не сьокай там! - Іван шмальнув вже з другого пістоля навмання в напрямку голосу і... здається поцілив бо хтось оскаженілим від болю голосом заверещав.
Метушня, далі тиша. А ще далі - пішли в атаку. Спалахи пострілів, стрибки, іскри від стинань металу. І кров збагрянена на траві. 
Жура бачив як молодих чумаків оточили. Хтось впав, хтось молив прощення, тікати не було куди... Василь з-поміж них добряий чинив спротив. Так і не дивно! У свої сімнадцять коня піднімав. Той з купою противників носився, кидаючи їх, мов гирьки на ярмарку, татари з писком, пролетівши кілька метрів під зорями, від душі, як кажуть, гупались в степову землю. Але нові все лізли на Василя... Сили були не рівні.
Вбивати його не було жодної думки. За мертвого гроші не заплатять, а такий дорого коштує. На старших менше зважали.
Серафимишин таки вколошкав парочку своєю шаблею. Гордій вправно вимахував булавою... Це ті уривки, що Зажурений встигав помічати бо й самому роботи хватало... Аж тут іскри в очах і темінь.
Холодні дзюрки води по обличчі привели до тями.
- Ну, що? Взяти його чи застарий?
- Ще згодиться.
Чулося наче уві сні. Зажурений трохи розумів татарську. Кілька років вже провів на галері. Аби тільки тавро не помітили... чи й краще - помітять, то й не мучитись?
Хтось лежав горілиць, широко розкинувши руки й ноги, з розплющеними очима.
"Іван?!" - Так, вогонь смолоскипів освітив червону пляму на грудях...
Раптом і сам відчув різкий біль у спині.
               Зорі дивились на те все, сумно покліпуючи, чи, може й просто так. Що їм до людей діла? В тім був ще один погляд із ночі... Голодний, хижацький. Півсотні людей, до сотні коней, воли - все було на прицілі...  
----------------------------
***********************
   далі буде...