хочу сюда!
 

Алинка

28 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-37 лет

Заметки с меткой «провал»

Отакої!

Володимир Зеленський висловив розчарування рішенням ПАРЄ щодо делегації РФ та нагадав про необхідність звільнення полонених українських моряків

25 червня 2019 року - 12:33

Володимир Зеленський висловив розчарування рішенням ПАРЄ щодо делегації РФ та нагадав про необхідність звільнення полонених українських моряків

Президент України Володимир Зеленський висловив розчарування у зв’язку з рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи затвердити без обмежень повноваження делегації Російської Федерації. Глава держави підкреслив, що минулого тижня під час офіційних візитів до Франції та Німеччини особисто обговорював питання повернення російської делегації з Президентом Франції Еммануелем Макроном і Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель.

«Намагався переконати пана Макрона та пані Меркель, що повернення російської делегації до ПАРЄ можливе лише після того, як Росія виконає принципові вимоги Асамблеї. Шкода, що наші європейські партнери нас не почули та вчинили інакше», – написав Володимир Зеленський на своїй сторінці у Facebook.

Глава держави висловив сподівання, що прибічники повернення російської делегації, які аргументували свою позицію необхідністю захисту прав людини і громадянина,  відстоюватимуть також повернення полонених українських моряків. Адже сьогодні, 25 червня, спливає термін виконання відповідного наказу Міжнародного трибуналу з морського права.

«Головним аргументом за повернення стала необхідність захисту прав людини і громадянина як найвищих демократичних цінностей. Маю надію, що у питанні захисту демократичних цінностей ні в кого не було думок про цінності матеріальні. А ще дуже хочу побачити, як прихильники повернення російської делегації в Асамблею – організацію, яка 70 років захищає верховенство права в Європі, – відстоюватимуть і вимагатимуть іншого повернення – повернення полонених українських моряків», – наголосив Президент.

Також Глава держави подякував українській парламентській делегації і дружнім національним делегаціям, які мужньо боролися до кінця у відстоюванні позиції України.


Рефія своїх героїв вшановує підставою


Чепіга з Мішкіним діяли не одні: ще один росіянин проколовся, з’явилися докази
10 Жовтня 2018



Скандальна історія з отруєнням колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля обростає новими подробицями. Зокрема, з’ясувалося, що отруйників могло бути більше, ніж вважалося раніше

Журналісти з’ясували, що в замаху на Сергія і Юлію Скрипаль крім передбачуваних співробітників ГРУ РФ Олександра Петрова-Мішкіна і Руслана Боширова-Чепіги міг брати участь ще один агент російських спецслужб – Сергій Федотов. Про це повідомляють чеські ЗМІ.

На початку 2014 року Федотов відправився в Чехію одночасно з Мішкіним та Чепігою. Тоді вони скористалися закордонними паспортами з підозріло близькими номерами 64-й серії.

За останні роки Федотов неодноразово відвідував європейські міста, а також Київ. Крім того, він тричі бував в Лондоні. Останній його візит в Великобританія відбувся 2 березня – в той же день, коли туди прибули Чепіга з Мишкіним, однак Федотов летів іншим літаком. При цьому відлітав Федотов вже разом з ними.

Журналісти з’ясували, що Скотланд-Ярд спочатку знав про Федотова, проте з якоїсь причини вирішив не оприлюднювати цю інформацію.

За наявними даними, в Росії у Федотова немає оформленої нерухомості, транспорту або мобільного номера. Його немає в соцмережах або базах виконавчих проваджень.

Номер його чинного паспорта на одну-дві цифри відрізняється від документів, виданих громадянам Росії, які місцем своєї реєстрації вказували Хорошевське шосе, 76 – штаб квартиру Головного управління Генштабу Міноборони.

До цього в Росії відчитали Грушників через гучні провали їх операцій в світі. У Міноборони РФ пройшла секретна нарада по слідах гучних провалів російської військової розвідки в США, Англії, Голландії і Чорногорії.

За словами джерела Центру «Досьє», в штаб-квартирі ГРУ (в/ч 45 807, на сленгу розвідників – «Акваріум») проаналізували дії всіх груп, засланих проводити диверсії і спецзаходи за кордоном. З’ясували, що розвідники і їх командири не дотримувалися елементарних основ нелегальної і агентурної роботи за кордоном, спілкувалися між собою за телефонними номерами, зареєстрованим в московському регіоні, а розмови з зазначенням подробиць велися майже відкритим текстом.

Нагадаємо, розкриті нові факти російського втручання в справи про отруєння Скрипаля і погроми під час Майдану.

https://politeka.net/ua/news/world/756329-chepiga-s-mishkinym-dejstvovali-ne-odni-eshhe-odin-rossijanin-prokololsja-pojavilis-dokazatelstva/

Маніпуляції та профанації довкруги поста генпрокурора

              Нардеп Юрій Луценко, якщо хочете знати, – це сучасний Льоня Голубков (повне рекламне ім’я котрого – Голомжонович) часів злощасної піраміди МММ, для екстремальної розбудови режиму Петра Порошенка.  Відомою фразою того незабутнього нескінченного серіалу були рашівські слова телегероя: «Я не халявнік! Я - - партньор!»

            Дорогий Юрій Віталійович (Голомжонович) теж міг би нині з повним правом сказати, що в справі утвердження дикунського суспільства з царювання в Україні олігархів і обдирачів народу, він далеко не остання особа. Один із найближчих партнерів Петра Олексійовича.  Але для повного щастя під рукою вождя йому не вистачає лише одного – називатися опричним прокурором його величності. Він переконано вважає, що йому конче належить зайняти вакантну посаду з лейб-гвардійського корпусу кумів. На перепоні щоправда до цього невеличка загата – вимога чинного законодавства щодо необхідності обов’язкового для затвердження парламентом на посаду сучасного Малюти Скуратова (прокуратора Івана Грозного, невмирущого символу свавілля, беззаконня, всевладдя)  необхідно обов’язково мати вищу юридичну освіту, а також десятирічний досвід роботи в правоохоронних органах. Цього всього в вельможного пана, звичайно ж, немає, але ж є давня мрія, освячена на здійснення самим Петром Порошенком. Так що до зайняття паном Голомжоновичем, даруйте, Луценком, поста одного з керівників і стовпів нової опричнини залишилося ще вчора (21 квітня ц.р.) зовсім не багато. Тим паче, що в нинішньому суспільстві  створено всі халявні умови лизоблюдства і догідництва. Так і чути звідусіль трибунне та екранне: «Юрій Віталійович найдостойніший!», «Тільки він наведе порядок», «Та ми під його призначення позмінюємо всі закони…» «Ви тільки, Петре Олексійовичу, повеліть…» Було внесено до Верховної Ради і ряд законопроектів з поправками до законодавства.

            Відтак, на терезах опинилися дві антитетичні великості – чіткі і конкретні вимоги законодавства з одного боку та химерний, лубочний статус якогось там кума, званням котрого, до речі, не скриваючи, щиро пишається «придворний інтелектуал» Юрій Луценко.

            Пишу ці слова, а перед очима зима, напевне, 2005-го. Розбурханий Майдан. На вечірній вулиці не те сніг, не те дощ.  Щойно закінчив своє чергове словоблуддя Віктор Ющенко. Ми з моїм знайомим, одним із придверників Олександра Мороза, пробиваємося крізь щільний натовп до трибуни. Йому потрібен побратим по партії Юрій Луценко. А той, як відомо, один із охриплих ведучих на сцені, вимітаючий чиновницького сміття з кучмівських конюшень. Нарешті забираємо Юру і втрьох неспішно піднімаємось у щільному натовпі людей угору по Інститутській. Підходимо до Банкової, де вже зовсім вільно, немає штовханини, і Юра каже:

            - Учора весело тут було,  трусили хороми Медведчука, - показує у бік адміністрації глави держави.

            - І щось цікаве знайшли?

            - Вони винесли і вкинули до смітника чотириста двадцять тисяч гривень, - відповідає Луценко. – Щоб ми не знайшли…

            - І куди ж ви їх поділи? - спонтанно вирвалося у мене.

            - Революціонери розібрали, - зовсім буденно і доволі прозаїчно відповідає Юра. – Бо якби почали все оформляти, знаєте скільки на це пішло б часу і зусиль. Одна формальна морока. Бо ще ж потрібно виясняти, кому те багатство належать. А так виходить, що нікому: нема грошей у слідства – і ніяких проблем…

            Ще картинка. З того ж самого року, але вже серпневої пори. Крим, Мухолатка. Фешенебельна дача міністра внутрішніх справ, яку до рівня відпочинку арабських шейхів успішно доводили такі пріснопам’ятної вдачі міліціянти, як Білоконь та Кравченко. Вечір, густа південна темінь. Нижче будови, на самому березі моря, чудово облаштована штучна пристань готова водночас прийняти гостей і з моря, і з далеких та близьких автодоріг. Напевне б, могла слугувати й місцем для прийому гелікоптера. Тут же примостилося шикарне барбік’ю, а в центрі прибережного майданчика знаходився  люксовий пересувний курінь з дорогим столом і кріслами. На добірних тацях найдорожчі наїдки, напитки. За столом міністри: МВС – Луценко; Мінчорнобиль - Жванія, Мніагрополітики – О. Баранівський, голова фонду Держмайна - Валентина Семенюк, голова Держводгоспу – Василь Сташук, ще якісь високі київські люди. У морі купається дружина Луценка – Ірина, майбутній великий політичний діяч. Того дня прем’єр-міністр Ю. Тимошенко проводила в Криму виїзне засідання Кабміну України. Стомлені правителі з’їхалися повечеряти, погомоніти. І я мимохіть потрапив до тієї кампанії. Всі анекдоти і приколи націлені, звичайно ж, на Юлю. Еге ж, Тимошенко. Вона зла відьма, дихати всім не дає. Колотить всіма ними, хто лишень тут зібрався. «Га,га,га та ги,ги,ги…» - і все проти неї. Особливо ж «прикольно» в котрий раз розповідається, як Ю. Луценко, запізнившись сьогодні на виїзне засідання, бо десь пробував кримського вина, вміло «відстрілявся» буквально з ходу зі своєї тематики.

            Коли це враз хтось помічає, як високо вгорі, під самісіньким небом, майже над нами, там, де проходить автотраса з Севастополя до Ялти, у бік моря гостро полосонувши по обширу безмежного моря, зблиснув промінь авто, і машина, то виринаючи вогнями на серпантині дороги, то ховаючись за густою зеленню дерев, попрямувала вниз. У неї, виявляється, немає ніякої іншої дороги, як доїхати аж сюди, до щедрого столу київської еліти, що присіла побіля самих чорноморських хвиль. О, що тут лишень зчинилося за столом! Ще за хвильку статечні міністри і керівники центральних органів влади, зірвалися на ноги, заметушилися, забігали. Тільки чути було обривки переляканих фраз. «Це Юля…» «Це тільки вона…» «Почула, мабуть, що ми її обкладаємо …ями…» «Вона знає сюди дорогу…» «Вона тут бувала…» «Скажемо, що дуже голодні були…» «Віскі, віскі приберіть…», «І лід викиньте у море…», «Обережно викидай, не вбий там мою жінку…», «Іра! Іра, вилазь уже, одягнися. Тимошенко сюди їде. Будеш грати роль русалки…», «Ось, тут же ще два ящики коньяку…» «Киньте їх до смітника…»

            За п’яток хвилин усі горласті та язикаті перелякано принишкли за величезним столом, де залишилося тільки кілька бутлів з соками та недопита пляшка води, персики і яблука з виноградом, сиділи з вигляду голодні, стомлені  міністри, зосереджено спостерігали за тим, як на майданчик над морем згори вкотився шикарний джип. Він зробив щось подібне на коло пошани, і зупинився якраз навпроти куреня. Двері з боку водія відчинилися, і звідти вийшов… Петро Порошенко, секретар РНБО України. З іншого боку випурхнула худенька постать його дружини. Над морем здійнявся такий ґвалт і лемент, що чути його, мабуть, було аж десь до Ялти і геть до Стамбула. Дехто пішов у танок, приговорюючи: «баба-яга не приїхала…»

            Розуміючи причину переполоху й неймовірних радощів, Порошенко весело сказав:

            - Можете не хвилюватися: Тимошенко дві години тому вже відлетіла до Києва… Пора відпочивати…           

- Де віскі? - закричав Луценко.

- Викинули в море…

- Дурні…

- Де коньяк?

- На смітнику?

- Доставайте…

- Де шашлик? Де інший заїдок?

- У морі…

- Виловлюйте…

Якби мене запитали, навіщо Петру Порошенку Юрій Луценко у ролі генерального прокурора, то я точно знаю -  це його майбутній грозозахист насамперед від… Юлії Тимошенко. Петро Олексійович уже програв їй двічі у життя, що називається, в суху: а) в січні-лютому та  б) у вересні 2005 року, коли мила пані спершу успішно обійшла його в забавах щодо поста прем’єр-міністра, а потім восени, коли Петро Олексійович позбувся ще й посади секретаря РНБО України в результаті скандалу з оприлюдненням «штату» «любих друзів» Віктора Ющенка. Нині очолювана ЮВТ «Батьківщина», ставши опозиційною силою і в парламенті, і  фактично в усіх містах та селах, впевнено перебирає на себе роль лідера ображених владою мас. Відмова від перезавантаження керованого олігархами та багатіями корумпованого парламенту на фоні безликої рокіровки Яценюка на Гройсмана, що є не прикритим фактом узурпації паном Порошенком влади в Україні, тільки додає балів політсилі Ю. Тимошенко. І вже ось-ось доведеться владі тримати одвіт за всі суцільні негаразди. (Не забуваймо тут і про О. Ляшка) Хто стане до бар’єру супроти Юлії Володимирівни, яка, зрозуміло ж, відстоюватиме інтереси трудових мас? Пан Порошенко? Та він нізащо не погодиться на таке, наперед знаючи результат подібної комунікації? Його безликий глава адміністрації Б. Ложкін? «Сірий кардинал» І. Кононенко?  Молодий та ранній В. Гройсман? Смішно чи не так?

А ось Ю. Луценко зміг би скласти конкуренцію милій пані опозиціонерці, але ж, звісно, не в ролі нардепа, радника президента, навіть керівника найкрупнішої провладної фракції парламенту. Тим паче, що їх із пані Тимошенко до певної міри вирівнюють «заслуги» тюремних бранців режиму В. Януковича.

Думаю, якби в державі був пост віце-президента, то П. Порошенко рекомендував би на цю посаду саме якраз ЮВЛ. Тому портфель генерального прокурора, при  нинішньому розкладі сил, це якраз саме те єдине, що є найвищим за рангом влади в частково радянській державі, якою й досі, на жаль, залишається нинішня Україна.  Бо якщо на посаду генерального прокурора завдяки маніпуляціям у парламенті, які вчиняються на догоду вищому керівництву держави, нині, виходить, можна привести навіть несамовитого полісмена Киву, чи якогось там Сашу Боровика, не кажучи вже про чергового кума глави держави пана Луценка, то де гарантія, що заради «інтересів держави», в «наполегливій боротьбі проти Путіна» його не можна наділити якимось винятково особливими повноваженнями. Хоча й без цього генпрокурор, не забуваймо, головна процесуальна особа держави, яка має право втручатися в будь-яке слідство та оперативний процес, давати вказівки слідчим, правоохоронцям, ініціювати слідчі дії, в тому числі й у негласному режимі.

Одне слово, кум у ранзі генпрокура - це замашна мухобійка в руках глави держави проти дрібної опозиції і гарна довбня чи ловкий макогін проти противників режиму. Можна так лупнути, що мокрого й місця не залишиться. На Банковій, звісно, ця практика добре відома. 

Одначе, ситуація вчора, 21 квітня ц.р., здається, успішно провалилася для отримання Україною нового генпрокурора без юридичної освіти, позаяк Верховна Рада, саме голосами провладної фракції (акцентую, керована Ю. Луценком) провалила історичні поправки до ситуації з освяченням чергового кума на найвищу посаду в державі. Цей реверанс, уточнимо, було закладено до законопроекту панів Р. Князєвича та С. Алєксєєва. Ним планувалося перенести на рік створення прокурорського самоврядування, що давало змогу генеральному прокурору стати в умовний рівень з постом віце-президента держави, а, можливо, і страшнішою  посадовою особистостю…

Час, здається, для ген. прокурорства Ю. Луценком упущено. Тому, що на 26 квітня ц.р. генпрокуратурою вже анонсована Всеукраїнська конференція працівників прокуратури. Саме на ній будуть створені два органи самоврядування - Рада прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія. Нові інституції, як пояснюють знаючі люди, мають зробити незалежною роботу прокурорів від свавілля і суб'єктивності безпосередніх начальників та вищого керівництва Генпрокуратури. Іншими словами, прокурорське самоврядування хоронить практику ручного управління кадровою політикою: право призначати і звільняти за повелінням генерального прокурора і його оточення їм неугодних працівників, ця функція передається органам прокурорського самоврядування.

Одне слово, Юрій Луценко і далі залишається в своїй комічній ролі Льоні Голубкова з фінансової піраміди МММ Порошенка. Де «активну участь у державному будівництві» беруть ігноровані в усьому світі офшори, заборонений законом приватний бізнес глави держави, міністра фінансів, а очільниця Національного банку успішно заробляє на курсі валют усією родиною…

Функція Малюти Скуратова, либонь, пройшла мимо новоявленого Льоні Голубкова, і це, напевне, добре для всіх, як і для самого претендента на цю незаздрісну папаху. 

Как-то так.

Давно не пишу, не встряю в дебаты, не комментирую - разочарована и не вижу смысла. В стране, в политике, в Майдане. Наблюдаю за всем со стороны. Наверное, потому что изначально понимала, что этот Майдан ничего не добьется. Потому что нет веры, нет лидера, нет организатора. 
 Чтобы вы все не говорили, но без Тимошенко никакой смены власти не будет. В ближайшие минимум 7 лет. И нынешний Майдан - лишнее тому доказательство. 
Можете плеваться, кидать в меня камнями. Но это реальность. Доказанная. 
Месяц Майдану, а воз и ныне там. 
Хотя не совсем там. Нынешний Майдан очень помог януковичу укрепить свою власть. Теперь его жаждет заполучить и Европа, и Россия, ничего не требуя взамен. Даже наоборот. Все сулят ему баснословные кредиты. Да-да, именно ему. Ведь дерибанить их он будет со своей семьей, а возвращать будут наши семьи. Теперь он хозяин положения. Это раз.
После провала Майдана-2013 братки донецкие смогут сделать выводы, укрепить войска, дабы упредить любой следующий Майдан, срубив его на корню, не дав ситуации уйти из-под контроля. Это 2. И дай Бог, чтобы этот Майдан не породил в нашей стране жесточайшую диктатуру. 
Нынешний Майдан позволил власти перегрузиться, показав слабые места вертикали. Увольнения неугодных чиновников не заставило себя ждать. Это 3.
А еще Майдан оказал самую неоценимую услугу федорычу - показав во всей красе ничтожность ватажков "оппозиции". Теперь даже те, кто до Майдана пел дифирамбы Тягныбоку-Кличко-Яценюку, получили полное разочарование в своих "лидерах". Пишу в кавычках, потому что язык не поворачивается так их назвать. Марионетки. Бесхарактерные. Соплежуи. Почему до сих пор не распущен парламент, не наказаны беркутовцы? Почему янык шастает по странам с протянутой лапой, вроде в стране ничего не произошло? Это вам не одна Юля в парламенте, а против нее все - и ющенко, и оппозиция. Вас же трое, мужики-оппозиционеры, неужели вы неспособны ни на что, кроме толкания речей на Майдане? Где вы были, когда избивали народ на Майдане? Народ, который вы сами собрали, а теперь не знаете, что с ними делать?
Не будет революции без единственного воина оппозиции, хоть он и в юбке. Потому и ни слова о ней целый месяц на Майдане. Уж очень они боятся, что выйдет она хоть инвалидом, хоть тушкой, и у никого из них не останется никаких шансов на престол.
Ни у Януковича, ни у Яценюка, ни у Тягныбока, ни у Кличка.
Кишка тонка выпустить ее из тюрьмы. У всех четверых. ТрУсы.
 Да и все боятся даже произносить вслух ее имя. Вроде как проклятие какое-то. Удивляюсь, насколько быстро удалось запугать или заплевать личность ЮВТ ее главным оппонентам - двум витяям.
А потому Майдан хоть и показал, что есть еще порох в пороховницах, несмотря на всеобщее разочарование, но идея провалилась. С позором. Потому что вопрос-то один: А что дальше? А кто лидер? Мол нет лидера. Да херня все это. Есть лидер. Да, не святая, да, наделала много ошибок, да, амбициозна. А кто у нас без греха? А со счетов списали ее напрасно. Будем ждать рождения нового лидера? Год? 2? 5? Есть ли у страны столько времени, если у руля беспредельщики? Ну-ну...ждите.
И не надо мне говорить, что если бы Юля  оказалась на Майдане, было бы тоже самое. Дудки. Если бы Юля была на Майдане, власть свергнута была бы уже 1 декабря, после ночного безумства Беркута. Как было это в 2004. Без ее харизмы, силы воли и организаторских способностей вряд ли витя-пчеловод стал бы президентом.
А эти соплежуи, возомнив себя трехглавым орлом, на самом деле оказались ничтожными пацанами, упустив шанс поднять страну с колен. Шанс, который дал им народ. Народ, который больше им никогда не поверит и за ними не пойдет. Имхо.

пс. Людей жалко. Мерзнуть целый месяц, живя в спартанских условиях, и ничего не добиться. В очередной раз быть кинутыми. Будет ли следующий раз? И будет ли лидер? И когда?.........

прошу не обижаться на меня, если обидела кого крепким словцом. Просто накипело.

35%, 20 голосов

25%, 14 голосов

40%, 23 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

2011 рік був роком провалу української влади, - Портников

Наступного року в Україні мають почати діяти такі взаємовідносини між владою та суспільством, як у всьому цивілізованому світі, вважає журналіст Віталій Портников.

«Наступний рік має стати роком, коли український годинник піде за тими самими правилами, за якими він йде у всьому цивілізованому світі. Там цей напрямок пов’язаний із бажанням людей контролювати свою владу і змінювати владу тоді, коли вона не відповідає вимогам суспільства», - зазначив Віталій Портников у коментарі для ZAXID.NET.
За словами журналіста, сьогодні такі тенденції відчуваються і на Близькому Сході, де відбулася «арабська весна», і в Росії, де протестують проти фальсифікації виборів, і, звісно, для Західної Європи.
«В Україні чинна влада продемонструвала свою некомпетентність вирішувати проблеми країни. Ми зустрічаємо новий 2012 рік, усвідомлюючи,що 2011 був роком суттєвого провалу української влади на всіх напрямках– європейському, російському, економічному, соціальному, політичному», -зазначив він.
   Відтак, за словами Віталія Портникова, 2012 рік  має  стати  початком  кінця  чинної  влади.

«Якщо нам вдасться увійти в 2013 рік з новим парламентом і новим урядом, це буде половина перемоги. Якщо 2013 рік принесе нам нового президента України, можна буде сказати, що Україна перехворіла Януковичем і буде розвиватися за нормальним сценарієм», - резюмував журналіст.


Джерело:ZAXID.NET

Дарваза - прямая дорога в Ад



Что для вас включает понятие «Ад»? Для некоторых религий это забвение,
для других — вечный холод, для третьих — вечное пекло. Как бы там
ни было, Адом всегда называлось место вечного мучения души человека.
Поиском Ада занималось немало людей. Так, считается что Ад нашли в России некоторые ученые в поисках Ада пришли к выводу, что этим местом являются черные дыры, за что были даже удостоены Шнобелевской премии.


[ Читать дальше ]

Ілюзія «Третього Риму».

1 серпня, 2011    Олександр Крамар  

26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.

  Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.

«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ»   Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.

Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».

  

[ Читати далі ]

Золотоордынские принципы кадровой политики.

Петр Олещук. Сегодня Экс-губернатор Севастополя Валерий Саратов назначен главой Нацкомиссии по регулированию рынка коммунальных услуг Украины.Напомню, это все тот же Саратов,который недавно был уволен с должности Главы Севастопольской государственной администрации как раз за просчеты тарифной политики в г. Севастополе. То есть, 1 июня уволили за плохую работу в плане регулирования тарифов на уровне одного из регионов, а уже через полтора месяца направляют регулировать тарифы во всеукраинском масштабе.

Правда, интересная практика? Проиграл полковник сражение, а ему сразу дают командовать армией.

Воистину, это выглядит каким-то новаторским подходом в сфере административно-бюрократического управления. Ноу-хау, которое нужно срочно патентовать.Но если подумать, то тут мы видим проявление серьезной тенденции, имеющей более глубокие корни, чем могло бы показаться на первый взгляд.

Конечно,  это не снимает вопроса, как же фигуранту удалось так быстро «восстановить пошатнувшееся доверие», вернувшись в «первый эшелон»? Очевидно, благодаря крайне продуманным действиям. Во-первых, г-н. Саратов грамотно прокомментировал свою отставку, заявив, что: 1) полностью согласен с решением президента; 2)полностью берет на себя ответственность за падение рейтинга в городе. Во-вторых, грамотно выдержал последующую паузу, воздерживаясь от любых политических действий или комментариев, спокойно дождавшись назначения.

Что интересно, повысил тарифы г-нСаратов, руководствуясь указаниями из Киева. Но об этом он скромно умолчал.Очевидно, от греха подальше.Данное политическое поведение можно признать «идеальным» с позиций правящей команды. Постоянно демонстрировать свою никчемность на фоне начальства. Подчеркивать, что ты лишь «проводник» мудрой политики. Виниться перед руководством за «попранное доверие».

   Как это все контрастирует с резкими заявлениями некоторых других видных в прошлом регионалов, которые до сих пор находятся в «почетной ссылке» в СНБО. Они, очевидно, не поняли вовремяправил игры, за что понесли наказание. Итак, алгоритм действий для отечественного чиновника, который «играет в команде» прост: 1) если делают «козлом отпущения», то лучше сразу начать подыгрывать; 2) брать ответственность на себя; 3) постоянно повторять что начальство право; 4) как можно больше публично унижаться.Тогда есть вероятность, что преданность заметят, оценят и вознаградят.

Как тут не вспомнить практику вручению ярлыков на княжение в «Золотой Орде», где Русские князья подвергались  унижениям и издевательствам (подолгу стояли на коленях,  кланялись идолам, их могли обидеть словом и действием даже простые воины). Те, кто унижения не терпел, устранялись. Зато те, кто хорошо и долго кланялись, могли вполне получить «ярлык». Последний, однако, могли отозвать в любой момент (из «профилактических» соображений), заставляя «выклянчивать» его по второму кругу.

Главное, чтобы подчиненный сам постоянно подчеркивал, что он никто, признавал, что он ни на что не способен, без «мудрого руководства», был бы готов унижаться и «посыпать голову пеплом».Такие кадры системе нужны, и не остаются долго без работы.А вот от лиц, имеющих какую-то позицию, и готовых ееотстаивать, приходится быстро избавляться.

500 днів Януковича, або Вже четверта знизу.

Андрій Пишний.

На ці вихідні припадало 500 днів правлінню Віктора Януковича. Погодьтесь, ювілей!

Ніби з нагоди цієї видатної дати, впливовий журнал "Forbes" вперше згадав Україну у своєму рейтингу... Рейтингу найгірших економік світу.

Пам'ятаєте, у Віктора Януковича в його зверненні до народу була теза про те, що його мета – це Україна, яка за вісім років увійде до Великої двадцятки, тобто стане однією з 20 найрозвиненіших економік світу? Так от, якщо вірити "Forbes", ми вже у двадцятці. Навіть не у двадцятці, а в п'ятірці "лідерів"... От тільки навряд чи її можна назвати Великою.

За даними "Форбс" Україну визнано четвертою найгіршою економікою світу. І це при тому, що ще минулого року України в цьому рейтингу не було зовсім. Але для української влади немає нічого неможливого. І Україна під керівництвом команди "професіоналів та господарників" вийшла в "лідери" з-поміж 177 країн світу, пропустивши "вперед" Мадагаскар, Вірменію та Гвінею.

[ Читати далі ]

В Кремле удивились...

Также издание отмечает, что американцы, чтобы лишний раз не злить Москву, повели себя нехарактерно для подобного рода историй и отказались «светить» предателя.

«Раньше как бывало? Сбежит от нас кто-то — американцы торжественно объявляют: Иванов Иван Иванович находится у нас,прекрасно себя чувствует и в российской консульской помощи не нуждается, - заявил изданию один из действующих сотрудников российских спецслужб. - Но с Щербаковым все не так. Американцы у себя дома тихо радуются тому, что обули русских, и отмечают повышения по службе. А мы расчищаем завалы, проводим внутренние расследования и  проверки».

-------------------
Поэтому Кремлю хватило ума только на то чтобы расказать миру об этом самим?!!! bazar

Ну они тупые.....

по материалам Фокуса

Но секрет по видимому кроется в фразе:

"Снова возобновились разговоры о том, что СВР следует реформировать и вернуть под крышу главной спецслужбы, ФСБ."

http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2010/11/101111_rus_press.shtml

Читайте также ГРУ против ФСБ