Всё доведено до абсурда, издатель жёлтой прессы и распускатель слухов, объявляет выборы, когда хочет, где хочет и кому хочет…

Через тридцати минут после заявленных Дмитрием Гордоном сорока минут, было принято другое решение.

Из моих достоверных источников стало известно, что на высочайшем уровне было решено всё оставить, как есть.

Дружба Порошенко с Аваковым не крепка, но будет продолжаться, Гройсмана никто не тронет, а выборов не будет. Баба Галя, проживающая возле Администрации Президента, знает все подробности, можете обратиться к ней за более подробной и свежей информацией.

Как быстро устаревает информация в современном мире!

ЕСЛИ СЕРЬЁЗНО.

Кому нужны внеочередные парламентские выборы в Украине из политических элит? Никому. Ни внутри страны, ни снаружи. Порошенко выгодно провести выборы президента, после чего сформировать свой парламент со всеми полномочиями.

После выборов президента избирательный закон может быть изменён на пропорциональный. Тогда Порошенко будет легче провести свою фракцию в парламент. Многие «мажоритарщики» хотели бы получить свой билет в будущее сейчас, но не думаю, что Порошенко предоставит им такую возможность. Хотите поддержки на парламентских выборах? Поддержите Порошенко на президентских.

Кроме того, наши «друзья» в Европе и Америке, наши международные кредиторы, благодаря которым экономика худо-бедно держится на плаву, исповедуют принцип «выборы вовремя». Внеочередные выборы наряду с невыполненными обещаниями их явно не порадуют. Поэтому «дёргаться» от заявлений Гордона не стоит. Полчаса спустя сплетники, нашептавшие Гордону о выборах, передумали их проводить.

Balashov.com.ua

Чтобы понять, что происходит в Украине, используем физику.

При ядерной реакции высвобождается чудовищное количество энергии. Расщепляется всего 1% вещества, но этого достаточно, чтобы смести с лица земли Хиросиму и Нагасаки.

Из атомов “высвобождаются” нейтроны. В итоге атом перестаёт быть стабильным (баланс нейтронов и протонов в ядре нарушается), и делится на два, которые в свою очередь обмениваются нейтронами и делятся дальше. Так происходит термоядерная реакция. Чтобы замедлить нейтроны, которые, высвободившись из атомов, двигаются почти со скоростью света, используется так называемая тяжёлая вода. Она предотвращает атомный взрыв в термоядерных реакторах.

Если перенести эту аналогию на общество, то высвободившиеся нейтроны, из-за которых происходит термоядерная революционная реакция, — это обездоленные люди.

Безработные и малообеспеченные люди бродят по улицам, скапливаются на митингах и площадях. Они чувствуют обиду на правительство, на весь мир, на богатых, на иногородних и инакомыслящих. Они испытывают гнев, который в любой момент может стать слепой яростью.

Эта масса пассивна и безопасна, но стоит ядру власти расколоться, стоит только одному выстрелу прозвучать в толпе, как начнётся цепная реакция. Если парламент расколется на два или более ядер власти (например, на “Народный фронт” и БПП), высвободится колоссальная энергия. И она может оказаться настолько сильной, что ударит взрывной волной по мозгам скопившихся обездоленных людей. Это может привести к мощному социальному взрыву.

Если не удастся стабилизировать вещество, для нас важно, как выжить под палящим огнём новой революции или беспорядков.

ПРИНЦИПЫ ВЫЖИВАНИЯ:

Не разрушайте мир вокруг себя. Нужно убрать из своего поведения и речи злобу. Нужно прекратить завидовать кому-либо и обсуждать вещи, которые вам неподвластны. Плохой мир лучше хорошей войны. Избегайте конфликтов и прямого противостояния.

Ищите положительное в отрицательном. Вы удержитесь на плаву, если будете находить (а лучше — создавать) причину для радости каждый день. Не концентрируйтесь на отрицательных новостях. Ищите смысл и благо во всём, что бы ни происходило, и кто бы вас ни окружал.

Не сотрудничайте с бесчестными людьми, бандитами, мошенниками. Решайте свои вопросы законным путём, но не ждите, что государство вас спасёт и поможет. Полагайтесь на свои силы.

Украшайте то место, где вы живёте. Помните про теорию разбитых окон: если в доме разбито одно окно, через время будут разбиты все окна. Заботьтесь о том, чтобы вас окружала красота и чистота. Поддерживайте порядок у себя дома, на работе, в парадном, в лифте, в своей голове. При любой возможности переселяйтесь в более благополучные места, где больше света, работающих магазинов и людей с улыбками на лице.

Будьте доброжелательны и спокойны. Улыбайтесь так часто, как только можете — это поднимает настроение не только окружающим, но и вам. Помогайте другим людям при любой удобной возможности. Помогайте по мелочам и в больших вопросах. Помогайте не советами, а делами.

Занимайтесь своим делом и общайтесь! У многих семей сейчас нет постоянной работы и стабильного заработка. Но это не так страшно, как отсутствие социального взаимодействия. Будьте среди людей, общайтесь, ходите на работу, в гости, на вечеринки, в кино. Возможно, среди людей вы найдёте себе дополнительный заработок. Вызывайте интерес к своей персоне. И обязательно займите себя каким-нибудь хобби или делом, даже если оно не приносит дохода. Важно, чтобы вы чувствовали вдохновение и удовольствие, чем бы вы не занимались.

Одевайтесь в светлые, яркие тона. Темнота и тёмные цвета провоцируют депрессию. Если на душе мрак, пусть хотя бы ваш внешний вид источает свет и красоту. Психологически модная одежда будет помогать вам справиться с ощущением тяжести и тупика.

У нас два варианта: либо ситуация стабилизируется, и государство сможет взять под контроль эту неуёмную энергию (а это значит, обеспечит людей занятостью и достойным доходом); либо парламент разлетиться и бабахнет социальный взрыв. Пока ситуация месяц от месяца только накаляется. Депутаты парламента уже не могут позволить себе ходить по улицам, это стало небезопасным. Смутные времена лучше заниматься своими делами дома и на работе. Наша задача — жить и созидать.

Balashov.com.ua

Увы, бессмысленное существование институтов демократической власти выливается в такие уродливые и нелепые формы, что депутаты наверно удивляются и о*уевают сами с себя, не говоря о народе, который уже не первый год наблюдает весь этот цирк с конями.

                 Хіба два роки не достатньо для того, аби зрозуміти просту істину: хто насправді знаходиться на чолі нашої держави? Майбутній Вашингтон чи згубник державності України, її територіальної цілісності? Марнотрат, пустослівник, поборник кумівства і офшорник чи герой-рятівник?  

                Більше того, посиленому розвалу суверенності не перешкоджають уже навіть завезені балтійські та грузинські специ, як і вславлений поляк Лєшик Бальцерович зі знаменитим словаком Іваном Міклошем укупі. Врятувати нас може, либонь, лише марсіанин, який не реагує на матеріальні статки, позбавлений почуття зиску і за ціль має одне – «Україна – понад усе!». Але ж де його взяти?

                Таким інопланетянином може стати пані Надія Савченко.

                Я не фантаст, і добре вчора зрозумів, напевне, як і ви, друзі, що перші години спілкування з бранкою московітських катівень показали: перед нами зразок яскравого діагнозу захворювання людини від перевтоми тривалою  у 709 діб згубною ізоляцією. Легка збуджуваність, неадекватно підвищений голос, часті зривання на фальцет. Тому для неї  нині найголовніше – здобуття врівноваженості і входження в стан адекватності. Все інше в пані Надії є. А найголовніше це – безстрашність.

                Чому, скажіть, будь ласка, потухли, так і не спалахнувши по-справжньому, здобувши депутатські мандати різні там парасюки, берези, на яких по-первах у народі покладалися великі надії? Присіли нині, ніде й не чути їх. Нікуди не висовуються. Ні з ким і ні за що не боряться, не воюють, начебто все їх влаштовує, хоча ситуація в економіці та політиці України розсипається буквально на очах. Відверта і безапеляційна зрада інтересів України та українців відбувається буквально у всіх на очах. Часто за активної підтримки депутатського корпусу Ради. І все лише тому, що вони так чи інакше пов’язані матеріальними статками, родинними зв’язками. На них, як і на більшість із нас з вами влада будь-коли може вчинити тиск, змусити замовчати, прикусити язик, підмити активістів боятися. Якщо не за себе особисто, то за рідних і близьких.

                Яскравою ілюстрацією подібного прикладу тут може слугувати досвід протидії київського начальства супроти народного депутата України, колишнього керівника «Правого сектору-Схід», комбата «Азову» Андрія Білецького. Варто було йому цими днями стати організатором і натхненником ходи тисяч людей з попереджувальним закликом до влади не бавитися з виборами на окупованих територіях Донбасу на догоду Кремлю, виступити з яскравим спічем під стінами парламенту з застереженням не чіпати устоїв Конституції України, як тут же його стали активно поливати брудом в провладних ЗМІ, публікувати статті про начебто нечесно придбане житло в столиці.

                Людей великими робила лише безстрашність. Безкомпромісність. Якщо ти ворог, а маскуєшся під героя-народолюбця, то це треба мати мужність встати в залі Верховної Ради і сказати при всіх. В обличчя. Не боячись того, що за дверима тебе візьмуть під білі ручки, чи спопелять твоє майно. Вхопити за краватку лизоблюда спікера парламенту, який виконуючи завдання головного повелителя (ще питання – у Києві чи Москві він?) взад-вперед проштовхує завдяки голосам ворогів української державності такі рішення Верховної Ради, які суперечать інтересам рідномовного народу, територіальної цілісності, громадянському спокою.

                Думаю, що така людина в законодавчому органі з’явилася. І її ви знаєте. За одне боюся. Щоб пані Надія не розмінювалася на дріб’язок. Щоб не дала себе скомпрометувати. Щоб не намагалася всьому дати оцінку, все прокоментувати. А до цього буде підштовхувати падка на сенсації нинішня преса. Тоді вона просто розмилиться, стане нецікавою. Щоб знала з ким потрібно гуртуватися. Напевне ж з такими фронтовиками, як Андрій Білецький, а не Тетерук.   Щоб сторонилася всяких послуг влади, бо кожна з них – це кайдани на руки вільної, незалежної людини. Щоб одганяла від себе різних чалих від влади.

                Цей останній посил стосується нинішнього посла України в США. Як нині пам’ятаю той день осені 2014 року, коли формувалися передвиборні списки партій і блоків. Права рука П. Порошенка  Валерій Чалий з піною біля рота розносив на одному з телеканалів керівництво партії «Батьківщина» за те, що вони посміли на чолі свого  персонального реєстру кандидатів у народні депутати поставити льотчицю Надію Савченко. Аргумент у нього був просто драконівський: це, мовляв, може розізлити Путіна, позаяк наша офіцер знаходиться в (так і хочеться написати) його величності російському полоні. І сьогодні цей лакиза з Вашингтону щось патякає на підтримку повернення бранки додому…

              Нардеп Юрій Луценко, якщо хочете знати, – це сучасний Льоня Голубков (повне рекламне ім’я котрого – Голомжонович) часів злощасної піраміди МММ, для екстремальної розбудови режиму Петра Порошенка.  Відомою фразою того незабутнього нескінченного серіалу були рашівські слова телегероя: «Я не халявнік! Я - - партньор!»

            Дорогий Юрій Віталійович (Голомжонович) теж міг би нині з повним правом сказати, що в справі утвердження дикунського суспільства з царювання в Україні олігархів і обдирачів народу, він далеко не остання особа. Один із найближчих партнерів Петра Олексійовича.  Але для повного щастя під рукою вождя йому не вистачає лише одного – називатися опричним прокурором його величності. Він переконано вважає, що йому конче належить зайняти вакантну посаду з лейб-гвардійського корпусу кумів. На перепоні щоправда до цього невеличка загата – вимога чинного законодавства щодо необхідності обов’язкового для затвердження парламентом на посаду сучасного Малюти Скуратова (прокуратора Івана Грозного, невмирущого символу свавілля, беззаконня, всевладдя)  необхідно обов’язково мати вищу юридичну освіту, а також десятирічний досвід роботи в правоохоронних органах. Цього всього в вельможного пана, звичайно ж, немає, але ж є давня мрія, освячена на здійснення самим Петром Порошенком. Так що до зайняття паном Голомжоновичем, даруйте, Луценком, поста одного з керівників і стовпів нової опричнини залишилося ще вчора (21 квітня ц.р.) зовсім не багато. Тим паче, що в нинішньому суспільстві  створено всі халявні умови лизоблюдства і догідництва. Так і чути звідусіль трибунне та екранне: «Юрій Віталійович найдостойніший!», «Тільки він наведе порядок», «Та ми під його призначення позмінюємо всі закони…» «Ви тільки, Петре Олексійовичу, повеліть…» Було внесено до Верховної Ради і ряд законопроектів з поправками до законодавства.

            Відтак, на терезах опинилися дві антитетичні великості – чіткі і конкретні вимоги законодавства з одного боку та химерний, лубочний статус якогось там кума, званням котрого, до речі, не скриваючи, щиро пишається «придворний інтелектуал» Юрій Луценко.

            Пишу ці слова, а перед очима зима, напевне, 2005-го. Розбурханий Майдан. На вечірній вулиці не те сніг, не те дощ.  Щойно закінчив своє чергове словоблуддя Віктор Ющенко. Ми з моїм знайомим, одним із придверників Олександра Мороза, пробиваємося крізь щільний натовп до трибуни. Йому потрібен побратим по партії Юрій Луценко. А той, як відомо, один із охриплих ведучих на сцені, вимітаючий чиновницького сміття з кучмівських конюшень. Нарешті забираємо Юру і втрьох неспішно піднімаємось у щільному натовпі людей угору по Інститутській. Підходимо до Банкової, де вже зовсім вільно, немає штовханини, і Юра каже:

            - Учора весело тут було,  трусили хороми Медведчука, - показує у бік адміністрації глави держави.

            - І щось цікаве знайшли?

            - Вони винесли і вкинули до смітника чотириста двадцять тисяч гривень, - відповідає Луценко. – Щоб ми не знайшли…

            - І куди ж ви їх поділи? - спонтанно вирвалося у мене.

            - Революціонери розібрали, - зовсім буденно і доволі прозаїчно відповідає Юра. – Бо якби почали все оформляти, знаєте скільки на це пішло б часу і зусиль. Одна формальна морока. Бо ще ж потрібно виясняти, кому те багатство належать. А так виходить, що нікому: нема грошей у слідства – і ніяких проблем…

            Ще картинка. З того ж самого року, але вже серпневої пори. Крим, Мухолатка. Фешенебельна дача міністра внутрішніх справ, яку до рівня відпочинку арабських шейхів успішно доводили такі пріснопам’ятної вдачі міліціянти, як Білоконь та Кравченко. Вечір, густа південна темінь. Нижче будови, на самому березі моря, чудово облаштована штучна пристань готова водночас прийняти гостей і з моря, і з далеких та близьких автодоріг. Напевне б, могла слугувати й місцем для прийому гелікоптера. Тут же примостилося шикарне барбік’ю, а в центрі прибережного майданчика знаходився  люксовий пересувний курінь з дорогим столом і кріслами. На добірних тацях найдорожчі наїдки, напитки. За столом міністри: МВС – Луценко; Мінчорнобиль - Жванія, Мніагрополітики – О. Баранівський, голова фонду Держмайна - Валентина Семенюк, голова Держводгоспу – Василь Сташук, ще якісь високі київські люди. У морі купається дружина Луценка – Ірина, майбутній великий політичний діяч. Того дня прем’єр-міністр Ю. Тимошенко проводила в Криму виїзне засідання Кабміну України. Стомлені правителі з’їхалися повечеряти, погомоніти. І я мимохіть потрапив до тієї кампанії. Всі анекдоти і приколи націлені, звичайно ж, на Юлю. Еге ж, Тимошенко. Вона зла відьма, дихати всім не дає. Колотить всіма ними, хто лишень тут зібрався. «Га,га,га та ги,ги,ги…» - і все проти неї. Особливо ж «прикольно» в котрий раз розповідається, як Ю. Луценко, запізнившись сьогодні на виїзне засідання, бо десь пробував кримського вина, вміло «відстрілявся» буквально з ходу зі своєї тематики.

            Коли це враз хтось помічає, як високо вгорі, під самісіньким небом, майже над нами, там, де проходить автотраса з Севастополя до Ялти, у бік моря гостро полосонувши по обширу безмежного моря, зблиснув промінь авто, і машина, то виринаючи вогнями на серпантині дороги, то ховаючись за густою зеленню дерев, попрямувала вниз. У неї, виявляється, немає ніякої іншої дороги, як доїхати аж сюди, до щедрого столу київської еліти, що присіла побіля самих чорноморських хвиль. О, що тут лишень зчинилося за столом! Ще за хвильку статечні міністри і керівники центральних органів влади, зірвалися на ноги, заметушилися, забігали. Тільки чути було обривки переляканих фраз. «Це Юля…» «Це тільки вона…» «Почула, мабуть, що ми її обкладаємо …ями…» «Вона знає сюди дорогу…» «Вона тут бувала…» «Скажемо, що дуже голодні були…» «Віскі, віскі приберіть…», «І лід викиньте у море…», «Обережно викидай, не вбий там мою жінку…», «Іра! Іра, вилазь уже, одягнися. Тимошенко сюди їде. Будеш грати роль русалки…», «Ось, тут же ще два ящики коньяку…» «Киньте їх до смітника…»

            За п’яток хвилин усі горласті та язикаті перелякано принишкли за величезним столом, де залишилося тільки кілька бутлів з соками та недопита пляшка води, персики і яблука з виноградом, сиділи з вигляду голодні, стомлені  міністри, зосереджено спостерігали за тим, як на майданчик над морем згори вкотився шикарний джип. Він зробив щось подібне на коло пошани, і зупинився якраз навпроти куреня. Двері з боку водія відчинилися, і звідти вийшов… Петро Порошенко, секретар РНБО України. З іншого боку випурхнула худенька постать його дружини. Над морем здійнявся такий ґвалт і лемент, що чути його, мабуть, було аж десь до Ялти і геть до Стамбула. Дехто пішов у танок, приговорюючи: «баба-яга не приїхала…»

            Розуміючи причину переполоху й неймовірних радощів, Порошенко весело сказав:

            - Можете не хвилюватися: Тимошенко дві години тому вже відлетіла до Києва… Пора відпочивати…           

- Де віскі? - закричав Луценко.

- Викинули в море…

- Дурні…

- Де коньяк?

- На смітнику?

- Доставайте…

- Де шашлик? Де інший заїдок?

- У морі…

- Виловлюйте…

Якби мене запитали, навіщо Петру Порошенку Юрій Луценко у ролі генерального прокурора, то я точно знаю -  це його майбутній грозозахист насамперед від… Юлії Тимошенко. Петро Олексійович уже програв їй двічі у життя, що називається, в суху: а) в січні-лютому та  б) у вересні 2005 року, коли мила пані спершу успішно обійшла його в забавах щодо поста прем’єр-міністра, а потім восени, коли Петро Олексійович позбувся ще й посади секретаря РНБО України в результаті скандалу з оприлюдненням «штату» «любих друзів» Віктора Ющенка. Нині очолювана ЮВТ «Батьківщина», ставши опозиційною силою і в парламенті, і  фактично в усіх містах та селах, впевнено перебирає на себе роль лідера ображених владою мас. Відмова від перезавантаження керованого олігархами та багатіями корумпованого парламенту на фоні безликої рокіровки Яценюка на Гройсмана, що є не прикритим фактом узурпації паном Порошенком влади в Україні, тільки додає балів політсилі Ю. Тимошенко. І вже ось-ось доведеться владі тримати одвіт за всі суцільні негаразди. (Не забуваймо тут і про О. Ляшка) Хто стане до бар’єру супроти Юлії Володимирівни, яка, зрозуміло ж, відстоюватиме інтереси трудових мас? Пан Порошенко? Та він нізащо не погодиться на таке, наперед знаючи результат подібної комунікації? Його безликий глава адміністрації Б. Ложкін? «Сірий кардинал» І. Кононенко?  Молодий та ранній В. Гройсман? Смішно чи не так?

А ось Ю. Луценко зміг би скласти конкуренцію милій пані опозиціонерці, але ж, звісно, не в ролі нардепа, радника президента, навіть керівника найкрупнішої провладної фракції парламенту. Тим паче, що їх із пані Тимошенко до певної міри вирівнюють «заслуги» тюремних бранців режиму В. Януковича.

Думаю, якби в державі був пост віце-президента, то П. Порошенко рекомендував би на цю посаду саме якраз ЮВЛ. Тому портфель генерального прокурора, при  нинішньому розкладі сил, це якраз саме те єдине, що є найвищим за рангом влади в частково радянській державі, якою й досі, на жаль, залишається нинішня Україна.  Бо якщо на посаду генерального прокурора завдяки маніпуляціям у парламенті, які вчиняються на догоду вищому керівництву держави, нині, виходить, можна привести навіть несамовитого полісмена Киву, чи якогось там Сашу Боровика, не кажучи вже про чергового кума глави держави пана Луценка, то де гарантія, що заради «інтересів держави», в «наполегливій боротьбі проти Путіна» його не можна наділити якимось винятково особливими повноваженнями. Хоча й без цього генпрокурор, не забуваймо, головна процесуальна особа держави, яка має право втручатися в будь-яке слідство та оперативний процес, давати вказівки слідчим, правоохоронцям, ініціювати слідчі дії, в тому числі й у негласному режимі.

Одне слово, кум у ранзі генпрокура - це замашна мухобійка в руках глави держави проти дрібної опозиції і гарна довбня чи ловкий макогін проти противників режиму. Можна так лупнути, що мокрого й місця не залишиться. На Банковій, звісно, ця практика добре відома. 

Одначе, ситуація вчора, 21 квітня ц.р., здається, успішно провалилася для отримання Україною нового генпрокурора без юридичної освіти, позаяк Верховна Рада, саме голосами провладної фракції (акцентую, керована Ю. Луценком) провалила історичні поправки до ситуації з освяченням чергового кума на найвищу посаду в державі. Цей реверанс, уточнимо, було закладено до законопроекту панів Р. Князєвича та С. Алєксєєва. Ним планувалося перенести на рік створення прокурорського самоврядування, що давало змогу генеральному прокурору стати в умовний рівень з постом віце-президента держави, а, можливо, і страшнішою  посадовою особистостю…

Час, здається, для ген. прокурорства Ю. Луценком упущено. Тому, що на 26 квітня ц.р. генпрокуратурою вже анонсована Всеукраїнська конференція працівників прокуратури. Саме на ній будуть створені два органи самоврядування - Рада прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія. Нові інституції, як пояснюють знаючі люди, мають зробити незалежною роботу прокурорів від свавілля і суб'єктивності безпосередніх начальників та вищого керівництва Генпрокуратури. Іншими словами, прокурорське самоврядування хоронить практику ручного управління кадровою політикою: право призначати і звільняти за повелінням генерального прокурора і його оточення їм неугодних працівників, ця функція передається органам прокурорського самоврядування.

Одне слово, Юрій Луценко і далі залишається в своїй комічній ролі Льоні Голубкова з фінансової піраміди МММ Порошенка. Де «активну участь у державному будівництві» беруть ігноровані в усьому світі офшори, заборонений законом приватний бізнес глави держави, міністра фінансів, а очільниця Національного банку успішно заробляє на курсі валют усією родиною…

Функція Малюти Скуратова, либонь, пройшла мимо новоявленого Льоні Голубкова, і це, напевне, добре для всіх, як і для самого претендента на цю незаздрісну папаху. 

Два місяці тому надіслав кожному з 450 народних обранців аргументований лист із проханням підписати конституційне подання до КС України про визнання неконституційними указів Президента щодо створення НКРЕКП. Адже гарант вийшов за рамки своїх повноважень, утворивши Нацкомісію, і визнання цього органу неконституційним апріорі призведе до визнання нелегітимності встановлених ним необґрунтованих тарифів і ціни на газ.

Ми навіть оформили саме подання – депутатам залишалося лише внести своє ім’я та прізвище і підписати його. У результаті жоден нардеп, не дивлячись на обіцянку захищати інтереси народу України, не виявив бажання підписатися під документом. Відповідь надійшла від 20 парламентарів. 

Головна причина непідписання, як пояснюють самі нардепи, полягає у тому, що для внесення подання необхідно 45 підписів. Тобто, законодавцям виявилося складно об’єднатися у стінах Верховної ради і таки виконати свій прямий обов’язок щодо захисту інтересів і прав громадян. Наразі вони вирішили проігнорувати порушення Основного документа країни – Конституції. Зате напередодні виборів політсили наввипередки обіцяють захистити людей від усіх бід, у тому числі й від несправедливих тарифів.

Крім того, Верховний суд, який відкрив провадження за справою про визнання незаконними указів Президента, таки відмовив у задоволенні позову «Публічного аудиту». Основна підстава відмови — такі проблеми підпадають під юрисдикцію Конституційного Суду. Питання спірне, оскільки оскаржувалося явно незаконне рішення чиновника в порядку адміністративного судочинства. Проте так чи інакше, негативний результат — теж результат, і це рішення відкриває можливість подачі позову до Європейського суду з прав людини. Отже, йдемо туди! Крім цього, будемо тиснути на депутатів, щоб таки запустити конституційний процес оскарження незаконних указів.

Объеденю и расширю свои 2а комментария, опубликовав в виде статьи. Мне кажется, про это не то что должны писать, а трезвонить во все  колокола. В то время когда внешние интервенты раздирают страну на части, ни для кого не секрет, что в нашем парламенте засели предатели похлеще врагов. Я не однократно упоминал, да и каждый видит это вопиющее безобразие. В правительстве пизаные красавицы, являющиеся, чьими то марионетками; бывшие регионалы, которые грабили вместе с Януковичем страну; маргинальные группировки и корреспонденты, заболевшие звездной болезнью. Всех их критиковать, просто нет физической возможности. Поэтому ниже пойдет речь о конкретном недавнем событии, которое мною было упомянуто месяца 2-3назад. Речь пойдет  о выдвижении и принятии закона Мустафой Найме, или как его там.  Я понимаю, что фамилии не переводятся. Не знаю настоящая ли это  фамилия или кличка, но дословно с арабского (если гугл не врет)   она переводится как «найм». Другой словарь даже перевел как аренда. Нет. Не чего личного. Просто интересный символизм. Уже и арабские или афганские интервенты рвутся к нашему корыту власти, что бы поарендовать страну, и сорвать деньжат. Если так дальше пойдет, то скоро в парламенте Украины будут сидеть шустрики с Гондураса и сектора газа. Ну да ладно. Были бы хорошие люди. Среди украинцев наверно достойных нет? Может Мустафа попал в парламент, за какие-то важные заслуги перед нашим отечеством. Я не буду разбирать его деятельность т.к. с таким успехом в депутаты можно было бы зачислить и парней с 95-квартала и Майкла Щура и др. журналистов, общественных деятелей и коллег по цеху Мустфы. Посмотрим теперь, чьи интересы в парламенте лоббировал Мустафа? Как раз о интересах я писал в комментариях к одному из выпусков Майкла Щура в который был приглашён Наем. Когда я увидел, чии интересы Наем защищает, и каким наглым образом, то просто ужаснулся. Он приводит массу, на его взгляд, веских доводов, что несчастным депутатам напомню, коим он является, надо значительно поднять зарплату.   Впрочем, вот моя приблизительная переведенная с украинского реплика по данному поводу:

Мустафа Найем в гостях у Майкла Щура

«2:05 люди добрые вы, что с ума сошли. Мустафа ... у меня дар речи отняло. Сейчас пишу в немую. Вы хотите, что бы  вам платили 18000? Это в то время, когда к власти и так нет доверия, когда идет война, когда у меня зарплата 1 200… Мустафе мало 18 000. Давайте мне и учителям, ученым, мед. работникам отменим  льготы как и депутатам но будем платить хотя бы те 5 штук за которые Мустафа носом крутит. Я вообще считаю, что депутатам нужно или совсем ничего не платить (они там себе и так зарабатывают), или платить минималку. Если бы им платили минимальную зарплату, тогда бы у них был стимул к труду. А так они зарабатывают в десять раз больше. Смысл развивать страну, поднимать уровень жизни у них и так жизнь - малина. В стране хуже станет – они не пропадут, себе зарплату подымут.  Я понимаю хитрую логику Мустафы. Он, может, хочет показать, что нужно платить 18 000 тогда не будут воровать и начнут эффективно работать. Нет уважаемый! Воровать все равно будут, потому что у нас красть МОЖНО. Если сделать  условия, чтобы люди не воровали, то можно платить депутатам и 1200. Я например получаю 1200 гривен и не ворую, потому  что у меня есть совесть. А если нет совести + такие глупые законы как у нас, то плати хоть 100 0000 - все равно будут воровать. Что Януковичем меньше получал?..»
В общем, Мустафа нас пытается убедить, что вы нам сначала денег дайте, а тогда мы  и воровать не будем. Это все равно, что если бы к вам в подворотне подошел гопник и сказал: «дай мне денег, и я тебя не обворую». Вы ему бы дали 50 гривен, а от на радостях потом у вас еще и мобильник вытащит, и часы снял и курточку позаимствовал... И так уже не однократно было. Все наши президенты и парламент – воры. Сколько они не получали они все равно воруют. Сколько они не богатеют, все равно лезут на 2ю и 3ю ходку и дальше воруют, все больше и больше. И главное что все это прекрасно понимают и не чего не могут сделать. Поэтому Мустафа пошел дальше. Раз все понимают и молчат то  почему бы не легализовать воровство. Вот скажите, за какие такие заслуги депутатам надо подымать, зарплату?  Что за этот год при новой власти мы благодаря им стали лучше жить? Или может они больше работают, чем учителя, педагоги, врачи? За то, что сейчас происходит в стране и за лживые обещания их надо гнать в три шеи. Но у Мустафы хватает наглости на фоне  развала страны предлагать поднять депутатам зарплату. Ладно бы было в парламенте парочка надменных высокомерных зажравшихся дебилов, с этим уже все смерились, но нет же, как оказалось данный закон приняли. Значит там таких, не парочка, а большинство.  Впрочем, про это я уже писал в следующем комментарии, под выпуском «Чисто News» который недавно добавили на ютуб. Так же, что бы не повторятся просто процитирую его:

Чисто News, выпуск 117, от 9-го февраля

« 2:16 - У меня нет слов. Как сказал бы Ляшко  -  "скотиняка" А как бы сказал Азиров    "настиящий пидриот"  этот Мустафа Аренда. Я давно говорил, что он какой то не русский. Точнее такой нерусский, что работает на русских – дескредитируя и растлевая наш бордель, ой, парламент.  В который набрали фриков и приступников - гнать их надо с треском всех с этого бедлама, а то они нам устроят сладкую жизнь. Пока наши парни гибнут на войне, они себе зарплаты подымают. Надо что-то делать... скоро просто начнут в карман лезть к простому народу. Надо возобновить мусорную люстрацию, тем более что отменили неприкосновенность. Надеюсь, Аренда будет в первых рядах люстрированных. Как видим, беспомощный народ не чего не может сделать с грабителями. Может хоть солдаты, вернувшиеся с АТО помогут Мустафе сделать, так что бы его денег как раз ему на лекарство хватило. Очень хотелось бы верить...»

Когда мы уже поймем, что нас обдирают как липку все кому не лень. Все, начиная от интервентов, и до наших мелких жуликов. США – лишь бы кому то продать оружие и развязать войну. ЕС – радо поставить Украину на колени, что бы той вообще не пришлось торговаться за евроинтеграцию, а принять любой договор на любых условиях. Посему они напротив заинтересованы в затяжной войне и против поставок из Штатов оружия. РФ – тут все ясно - им лишь бы оттяпать, еще кусок окровавленной землицы.   А наши шустрики в этот момент гребут все по карманам, а потом бегут как крысы с тонущего корабля. Когда мы уже начнем действовать! Они заключают разные позорные договора, плетут интриги, назначают на руководящие должности таких предателей и шпионов как Мустафа, а мы хоть бы хны.

Вот бы было здорово, если бы украинские солдатики объединились с реальными ополченцами Донбасса  и пошли на зРаду. Только ополченцы должны тоже перестать молится на Путина и понять что Украина единая. Что надо не чураться Киева и лизать зад Кремлю, а объединившись и одним ударом закончить войну и уничтожить внутренних ублюдков, которые засели в парламенте. А потом уже можно устанавливать границы с РФ и наращивая государственную мощь мирным путем возвращать Крым и гнать русских «добровольцев» с юго-востока. А у нас все черпают дырявым корытом воду с дырявой лодки.  Впрочем, это уже другая тема. Тем не менее, иного выхода оторвать от власти зажравшихся мажоров я не вижу.  Иначе все просьбы и критика с них, что с гуся вода… Им все равно. Они сегодня подняли себе зарплату, а завтра нас её лишат. Впрочем, уже лишили. Многие работают практически  бесплатно. Я писал выше, что у меня зарплата 1200 грн. Теперь это уже около 40 евро.  Можно нормально жить на 40 евро в месяц? А цены на продукты взлетели до небес. Теперь уже и гречку не купишь, перешел на перловку.  А они скоты не пропадут, просто подымут себе зарплату еще больше и дальше будут байдыки бить.  И главное что всем выгодно обкрадывать украинский народ .Надо что то делать. Создавать громады. искать союзников, сознательных людей. А то они уже нам на голову вылезли и теперь еще и погоняют.  

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman","serif";}