І вдарив бій, преславний бій, -
Бій зла з добром, зими з весною.
Бій тьми із сонцем золотим,
Неволі з волею святою...
В квітні місяці Україна святкує 65 – ту річницю героїчного бою загонів УПА з військами НКВД. Цей найбільший в історії УПА бій, відомий як Гурбенський, відбувся у квітні 1944 року на терені сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей.
У цей час радянсько-німецький фронт вже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які до цього вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами.
Радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів – для того, щоб її повністю ліквідувати.
З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника – “Енея”) та з’єднання УПА-Півден (під командуванням Василя Кука – “Леміша”).
Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 – 3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР.
Сили Внутрішніх військ НКВС виглядали значно серйозніше, за різними даними – від 20 до 35 тис. чоловік. Сюди входили 4 бригади, частини Червоної Армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА.
Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили внутрішніх військ НКВС мали семикратну перевагу.
Наступ військ НКВД розпочався 21 квітня. Удари наносилися з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів по лінії Обгів-Острог-Шумськ-Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії: Майданські гори-Гурби-Мости-Святе-Мощаниця-Обгів.
Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости-Будки-Хінівка-Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог панічно втік. Перший наступ було відбито.
Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони. Відтинок командира Яструба, не витримавши натиску, почав відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Слід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією ”сторчанівців”. Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний Сторчан, четверо старшин та 60 повстанців.
Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу – майора Миколи Свистуна (“Ясеня”): “Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. Андрія з півн.-зах. сторони на південь, на Гурб. Гору (год. 11), які геройські держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р Довбенко, Бува¬лий, Балабан. В цей час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати кур. Доксу, але на зайняте к-ром Доксом становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...”. Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “гурбенський котел” та захопити Гурбенську Гору.
Під умілим керівництвом командира Василя Кука, бійці УПА почали в трьох напрямах прориватися до Дерманського лісу. В запеклому бою кільце оточення вдалося прорвати. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів-Шепетівка; відділи “Ясеня” і “Дока” пішли у напрямі на Клевань.
І хоча радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягнути своєї основної мети – ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, але й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь зуміли врятувати найбільш досвідчений елемент повстанської армії, вивівши його з “Гурбенського котла” й двома великими групами з боями пройти сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою – в напрямку Сходу.
Гурбенський бій – яскрава сторінка історії нашої державності, свідчення звитяги і духу Української народної армії проти загарбників. Слава Україні, слава героям Гурб!
Бій під гурбами зсилка з Вікіпедії.
