хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «україна»

Україна містична

Україна – країна з давньою історією та досвідом духовного життя.
Це одна з небагатьох земних місцин, що з часів прадавнього утворення Землі не зазнавала значних змін і не заливалася великим потопом – сюди сходили звідусіль різні грязьові потоки, які спрямовували води, що утворили згодом родючі чорноземи!

В Україні зняли короткометражку про війну й кохання

Український режисер Андрій Кирилов й волонтер Тата Кеплер зняли короткометражний фільм про війну в Донбасі.


Сенцов може отримати Шевченківську премію 2016 року

Автори 60 творчих робіт можуть стати лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка. Саме стільки заявок прийняв відповідний комітет до участі у першому конкурсному турі. Імена кандидатів офіційно оголосять після підписання відповідного указу президентом.
http://lovelylife.in.ua/tvorchist/sentsov-mozhe-otrymaty-shevchenkivsku-premiyu-2016-roku.html

Активно дописуємо до української Вікіпедії!

Посібник з редагування Вікіпедії відтепер доступний українською

Посібник «Редагуймо Вікіпедію».
Переклад та адаптація українською мовою Ата,Юрій Булка та Ilya).
Ліцензія: CC BY-SA 3.0.

Ілюстрований посібник «Редагуймо Вікіпедію»відтепер доступний українською мовою. Цей ілюстрований, компактний посібник з редагування вільної енциклопедії, створений Фондом Вікімедіа, щоби дати можливість будь-якій людині легко і швидко перейти від пасивного читання енциклопедії до її редагування і поліпшення. Українці стали шостою мовною спільнотою, яка переклала цю брошуру.

Про цю знаменну подію в житті української спільноти вікіпедистів інформує блог громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як зазначається, деталізовна й розгалужена довідкова система Вікіпедії може бути ненайзатишнішим місцем для початківця. Посібник «Редагуємо Вікіпедію» створений саме для того, щоб у простій і компактній формі, на конкретних прикладах пояснити основні засади Вікіпедії і надати необхідні для «легкого старту» знання. Його переклад та адаптація українською мовою стала можливою завдяки волонтерській праці українських вікіпедистів.

Посібник знайомить читача з різними аспектами вільної енциклопедії — від опису інтерфейсу, перемикання мов і пошуку інформації до конкретних покрокових інструкцій з редагування статті — як візуальним редактором, так і в режимі редагування коду. Посібник також описує ключові правила, які застосовуються до вмісту статей, і показує їх застосування на конкретному прикладі.

Не менш важливим аспектом Вікіпедії є взаємодія між редакторами. У брошурі можна знайти інформацію про те, як звернутись до іншого учасника по пораду, як створити власну сторінку користувача і як користуватись сторінками обговорень. Також у посібнику згадуються й інші цікавинки — тематичні тижні й місяці, вікіпроекти, а також досвід редакторів з інших країн.  У ньому також можна побачити світлини вікіпедистів, серед яких є й адміністраторка української Вікіпедії користувачка Erud (на обкладинці).

Редакторами Вікіпедії є волонтери, які у свій вільний час долучаються до поліпшення онлайн-енциклопедії. Кожен може долучитись до її редагування, зокрема й Ви. Тільки спільними зусиллями можна створити вільну енциклопедію на високому якісному рівні, — йдеться у повідомленні.

Ознайомитись та завантажити PDF-версію посібника відтепер можна на Вікісховищі (ліцензія CC BY-SA 3.0). В той же час, щоб отримати друковану версію, Вам необхідно звернутися до громадської організації «Вікімедіа Україна».

Як також зазначається, у квітні 2012 року побачив світ посібник  «Як редагувати Вікіпедію»(упорядник – Сергій Петров, за загальною редакцією Євгена Букета), який став  першим посібником з редагування Вікіпедії, що був виданий українською мовою.

Джерело:  блог громадської організації «Вікімедіа Україна» (текст доступний за ліцензією CC BY-SA 3.0)

Родина президента надала перевагу українському бренду

Для Дня Незалежності Марина Порошенко обрала сукню з кропом

Родина президента вже традиційно надала перевагу українському бренду
Для Дня Незалежності Марина Порошенко обрала сукню з кропом

На святкуванні Дня незалежності родина президента уже традиційно з’явилася на публіці в одязі від української дизайнерки.

Марина Порошенко з сином Михайлом і дочками Олександрою і Євгенією взяли участь у Марші Незалежності.

Для такого урочистого дня перша леді обрала вбрання українського дизайнера Ольги Навроцької, яка в 2014 році на церемонії Best Fashion Awards отримала спецпремію «За громадянську позицію», повідомляє український Vougue. Також у сукнях бренду Navro з'явилися і доньки президента.

За словами першої леді, сукні, створені Навроцькою, сподобалися їй ще на екрані монітора, коли вона підбирала вбрання для Дня Незалежності з декількох запропонованих варіантів. Першоджерелом обраних символів був шеврон наших воїнів в зоні АТО: сукню першої леді прикрасили гілочки кропу. 

«Разом з кропом для вбрання Марини Анатоліївни ми використовували принти з елементами традиційної української вишивки гладдю. Для сукні Саші ми створили комбінацію степових тюльпанів, які ростуть в Донецькій області та кропу. Для мене це образ Єдиної України. Для Жені були використані принти з плодами граната. Ця рослина має безліч значень у різних народів світу. У тому числі, це символ довголіття і благополуччя, чого я і бажаю нашій пораненої країні», - цитує видання Ольгу Навроцьку.

Нагадаємо, що минулого року на святкуванні Дня Незалежності дружина та доньки президента України з’явилися на публіці у сукнях від бюджетного українського бренду MustHave.   

Неп по-українськи

Неп по-українськи. У чому суть нової економічної стратегії України
Неп по-українськи. У чому суть нової економічної стратегії України

Розроблена нарешті модель нової економіки України повинна відвести країну від застарілих індустріальних гігантів до малого і середнього бізнесу. Від теорії до практики, правда, далеко не один крок.

При колишніх власниках кабінет Айвараса Абромавічуса, міністра економіки, виглядав зразком радянської бюрократичної класики – ваговиті меблі, картини у жанрі соцреалізму в масивних позолочених рамах. Новий господар прибрав все це, заповнивши простір, що звільнився зразками сучасного мистецтва. “Це наша філія PinchukArtCentre”, – напівжартома кажуть про робоче місце патрона Абромавічуса підлеглі.

Приблизно таку ж модернізацію міністр затіяв і в економіці. Під цю справу у відомстві підготував повноцінну стратегію економічного розвитку, навіть прийняту міністерством до виконання. Ключова її ідея – потіснити фінансово-промислові групи і дати дорогу малому і середньому бізнесу.

Для міністерства це революція – відомство довгі роки займалося зворотним, намагаючись захищати інтереси великих підприємств: металургів, хіміків, машинобудівників. Ні до чого хорошого це не призвело: Україна все більше занурювалася в стан відсталої держави, що експортує в основному сировину. “Повна відсутність реформ з початку незалежності і провал економічної політики. Додаємо 70 років комунізму. І отримуємо, що в Україні сто років економіка управлялася неправильно “, – міркує Абромавічус.

Для країни те, що задумав міністр, – теж революція: Україна чекає велика лібералізація, приватизація і деолігархізація. “У світі вже на 3D-принтері печінку друкують, а ми все ще тримаємося за якісь застарілі промислові гіганти, – обурюється глава Мінекономіки.- Шлях України – це шлях Польщі та Словаччини, де ВВП зріс за рахунок середнього бізнесу, різних виготовлювачів меблів, деревообробної та харчової промисловості, переробки продуктів харчування “.

Орієнтир на процвітання

Версія побудови світлого майбутнього України від Мінекономіки з’явилася в червні у вигляді набору принципів, названих Шлях до процвітання. Мета цієї нової економічної політики по-українськи – високий рівень доходів населення і стабільно високий зріст економіки.

Документ готувала команда професіоналів-економістів, в тому числі Гліб Вишлінський з Центру економічної стратегії та Олена Білан з інвесткомпанії Dragon Capital. Курирував роботу Іван Міклош, словацький політик і екс-міністр економіки. Останній, за словами Абромавічуса, “власними руками зробив реформи в Словаччині”.

Експерти оцінили досвід успішних модернізацій в різних країнах, орієнтуючись в першу чергу на Східну Європу. Ці кейси, стверджує міністр, переконливо показали: для зростання України серйозно не вистачає економічних свобод. Насамперед йдеться про скорочення регуляторного і будь-якого іншого впливу держави на бізнес.

У підсумку з’явилися п’ять китів концепції: верховенство закону, нульова толерантність до корупції, захист прав інвесторів, однакові умови ведення бізнесу і невтручання держави в економіку.

Мінекономіки вже анонсувало тотальну дерегуляцію, тобто скасування всіх дозволів, зборів та іншого. У результаті бізнес звільниться від хабарів і поборів, річний обсяг яких експерти оцінюють в $15 млрд.

Також план команди Міклоша передбачає зниження податків, чим займеться Мінфін. У цьому відомстві НВ заявили, що поки не можуть назвати, до якого рівня вони опустять фіскальне навантаження.

Планом передбачені й точки швидкого зростання. Для негайного пришвидшення реформ Мінекономіки вирішило передати митниці в аутсорсинг іноземної компанії, а бізнес-суперечки – в міжнародні арбітражні суди. І прискорити приватизацію, причому навмисно продавши об’єкти західним стратегічним інвесторам. На цьому наполягають представники ради з реформи держпідприємств при Мінекономіки, що складається з людей рівня Павла Тамборського, глави Варшавської біржі.

Показові продажі, за задумом авторів української НЕП, повинні залучити іноземців і зупинити відтік капіталу з країни. “Ми своєю репутацією ризикувати не будемо, – говорить Абромавічус. – Перші два підприємства – Одеський припортовий завод і компанія Центренерго – повинні бути продані нормальним іноземцям. Не якимось українським олігархам, а саме іноземцям “.

Але головна мета плану – зміну основ української економіки.

Зараз частка малого та середнього бізнесу у ВВП України становить 6%, тоді як у США – 50%, в Японії – 55%, а у Франції – і зовсім 62%. Навіть у Росії вона досягає 21%. Мета Абромавічуса для України – мінімум 40%.

Міністр розуміє, що активний розвиток малого та середнього бізнесу може призвести до скорочення певних галузей промисловості, що живуть за рахунок протекціонізму і дотацій, але його це мало турбує.

Вишлінський, один з творців нової економічної стратегії, пояснює, чому Абромавічус в даному випадку має рацію. Велика промисловість за визначенням більш стійка, ніж малий бізнес, і вимагає меншої підтримки уряду. “Підтримка повинна надаватися малому і середньому бізнесу, у якого набагато менше доступу до капіталу, зате більше підприємницької енергії та нових ідей”, – пояснює суть доктрини експерт. І відразу обмовляється: країни, які пішли цим шляхом, досягли бурхливого зростання економіки.

Дійсно, у рейтингу Індексу економічної свободи, що розраховується міжнародними експертами Heritage Foundation, у першій десятці знаходяться саме адепти масового підприємництва – Естонія та Ірландія. Причому остров’яни пройшли шлях до процвітання всього за 20 років – з середини 1980-х до середини 2000-х, а прибалти – і зовсім за 10 років після розпаду СРСР.

Показово і порівняння України з Польщею. З 2005 по 2015 рік індекс економічної свободи в західного сусіда, активно розвивається малий і середній бізнес, зріс з 60 до 69, а в Україні – впав з 56 до 47. Відповідно, ВВП на душу населення в доларах в Україні зріс за 10 років лише на 23%, а в Польщі – на 74%.

Якщо всі пункти української НЕП будуть виконані, Мінекономіки розраховує отримати на виході зростання рейтингу України в Індексі сприйняття корупції принаймні на 50 пунктів (з 142-го місця в 2014 році). І створити найбільш привабливий податковий режим у Центральній і Східній Європі. А також добитися і більш відчутних результатів: подвоїти – c нинішніх $ 3 тис. – номінальний ВВП на душу населення через 15 років, отримати щорічний приплив $ 8 млрд прямих іноземних інвестицій протягом наступних десяти років.

Для України це – амбітні цілі, хоча насправді країна лише почне наздоганяти сусідів: так, у Польщі номінальний ВВП – $ 14,4 тис., у Росії – $ 12,7 тис., в Білорусії – $ 8 тис.

Інша правда

Зниження впливу на економіку фінансово-промислових груп, тобто деолігархізації, передбаченої стратегією Мінекономіки, від керівництва України вимагають і західні кредитори.

Тарас Качка, глава Української медіа-центру реформ, пояснює, що саме антитрастове законодавство, спрямоване на дроблення монополістів, що заважає розвиватися ринку, допомогло США свого часу зробити ривок до світового економічного лідерства. Аналогічним чином діє і Євросоюз. “Думаю, що всі уряди, які захищають інвестиції, зроблені в Україні, зацікавлені у функціонуванні саме такої моделі економіки, де не буде великих олігархів”, – упевнений він.

Але у команди реформаторів достатньо опонентів всередині країни.

Так, Олексій Кредісов, керуючий партнер міжнародної аудиторської компанії Ernst & Young, вважає: великий ризик того, що Україна так і не зможе розвинути малий та середній бізнес. При цьому, позбавивши підтримки експортерів в особі великої індустрії, упустить всю економіку. “В результаті ми можемо не досягти тієї мети, до якої прагнемо. Але при цьому угробити існуючий великий бізнес, за який варто триматися “, – говорить він. Дійсно, частка великого бізнесу у ВВП за підсумками минулого року склала 78%.

Емоційно реагує на новації і Олексій Голубов, голова Союзу хіміків, типовий представник великих промислових підприємств. Він вважає, що Абромавічус хоче знищити промисловість. “Це такий непрофесіоналізм, який важко навіть оцінювати, – впевнено заявляє Голубов.- Існує інфраструктура, існують підприємства, існує сировинна база для тієї ж металургії. І влада каже – давайте якось без цього обійдемося, а почнемо створювати нове. Маячня”.

Серед його аргументів – за закриттям великих підприємств підуть масові звільнення. А падіння промвиробництва хімік вважає катастрофою, порівнянною з війною. “Якщо порівнювати з 2012 роком, то в хімії це падіння більше 38% – такого вже ніяка економіка пережити не може. По суті, вся промисловість падає “, – продовжує Голубов.

При цьому він дорікає прем’єру і міністру економіки в тому, що вони не проводять галузевих нарад, щоб зупинити спад. А ось за часів Леоніда Кучми, мовляв, проблеми великих виробників уряд обговорював щотижня. “Обговорювали питання імпортозаміщення і те, що ми зробили для цього, – згадує глава Союзу хіміків. – А зараз всім наплювати”.

Вишлінський парирує, що державне планування економіки призвело України у складі СРСР до практично повної втрати конкурентоспроможності. У підсумку на світовому ринку відносно непогано себе почувають лише сировинні підприємства і деякі представники важкого машинобудування.

Нова ж економічна модель, на його думку, створить максимально привабливі умови для будь-якого бізнесу і будь-яких інвесторів. І ринок сам визначить переваги України та її підприємців набагато більш ефективно, ніж уряд, що знаходиться під тиском неконкурентоспроможних підприємств і лобістів.

Трохи політики

Іван Компан, керуючий партнер компанії Kompan Consulting і викладач Единбурзької бізнес-школи, зазначає: ефективні економіки, побудовані на 3-5 великих промислових кланах, у світі дійсно існують. “Це чеболі в Південній Кореї з її Samsung, LG, Hyundai. І це японська модель, – говорить він. – Але ніде немає такої корупції та протекціонізму, як у нас “. “Азіатські тигри”, мовляв, все одно створили рівні умови для підприємців і підтримують градус конкуренції. Це дозволяє місцевим промисловцям розвиватися і виробляти високотехнологічну продукцію, а не черпати сировину без капіталовкладень, як це роблять українські олігархи.

В умовах України процес укрупнення капіталів довів до того, що 100-200 людям належить 95% українського ВВП. “З такою структурою економіки перспектив у нас, як у цивілізованої країни, яка бачить себе частиною Європи, небагато”, – говорить Компан.

Розвиток малого і середнього підприємництва корисний для України не тільки з оглядкою на економіку. Сергій Лещенко, депутат пропрезидентської фракції БПП, вважає, що це необхідно нинішній владі ще й з політичних причин. Адже середній клас, що задовольнив свої базові потреби, більш активний у громадському житті. “Йому вже не потрібна монополія влади, яка розповість, як жити і де працювати за невелику подачку у вигляді надбавки до пенсії або заробітної плати”, – упевнений депутат. У підсумку саме середній клас стає ключовим двигуном розвитку суспільства та демократії.

У Мінекономіки не збираються зупинятися: там готують законопроект, який зобов’яже будь-який орган влади в країні, включаючи Верховну раду, узгоджувати свої рішення зі стратегією Шлях до процвітання. “Це дозволить покінчити з популістськими і лобістськими рішеннями, які зараз приймаються в країні”, – говорить Абромавічус.

Олег Гавриш

Доповідь про Галину Гордасевич

Про письменницю Галину Гордасевич на час її 80-річчя

Виступ Богдана Гордасевича на Всеукраїнському науковому семінарі 
«Галина Гордасевич: силует на тлі історії» приурочений до 80-річчя з
дня народження письменниці в Кременецькій гуманітарно-педагогічній 
академії ім. Тараса Шевченка.

Шановне товариство, я щиро вдячний всім присутнім, а також всім учасникам та організаторам цього поважного заходу на вшанування моєї мами Галини Гордасевич. На моє особисте враження кращого заходу за такого важкого часу в державі неможливо й  бажати, бо стіни славетного Кремянецького ліцею є найурочистою залою, а присутність тут таких прекрасних людей, як Дмитро Павличко, Ємма Бабчук, Микола Пшеничний  – це просто найвищий ареопаг пошани з усіх можливих! Бо саме ці люди були найбільш близькими та дорогими для мами як сподвижники і друзі. Вагомою також є присутність тут професора з Острозької академії пана Петра Кралюка, а ще дуже важлива і приємна є присутність на нашому зібрані голови міста Кремянця п. Романа Ванжули.
 
Скажу ще сповна щиро: я дуже тішусть, що головним організатором всього заходу є молодий науковець Роман Дубровський. Приємно бачити присутність тут великої кількості студентів, тому що це все для вас і відбувається. Ви наше майбутнє і це вам потрібно знати з першоджерел, щоб потім переповідати і поширювати. Я вже дещо занадто часто повторюсь на тему, що моя мама писала не для мене – вона писала для людей, для всіх вас. Отже і вам визначати вартість її літературного доробку. Не мені, бо я тільки син. Просто син і не більше того. Тому коли мені кажуть, що я можу написати книгу спогадів про Галину Гордасевич, то я у відповідь тільки розвожу руками і відповідаю: - Не можу нічого написати, бо не знаю про що. Для мене ж вона була просто мама. Тому і сказано, що немає пророка серед своїх. Або ще: хто стоїть на горі – гори не бачить. Подібна ситуація і в мене: я не здатний охопити велич таланту Галини Гордасевич, а можу оповісти тільки якісь унікальні епізоди, які мало хто знає.

Одним з таких є зміна прізвища з Гардасевич, яке мав її батько Леонід, на Гордасевич. Зі слів мами, коли вона вийшла з ув'язнення і їй мали видати паспорт, то вана заповнила бланки на Гордасевич, а оскільки довідка копії метрики була виписана не чітко, то паспортистка вирішила, що Гордасевич є правильніше за незрозуміле Гардасевич, отож мамі і видали паспорт з новим прізвищем, яке так і залишилось її на все життя у тому числі й в літературі. Можливо, що Гаврило Чернихівський, шукаючи церковну метрику мами, не знав цього і тому її не знайшов. Принагідно зазначу, що і в своїй публікації про Галину Гордасевич в книзі «Портрети пером», а також і на могильній плиті письменниці в поданій ним цитаті з вірша Галини Гордасевич «Заповіт Ганни Блажкевич», Гаврило Черніихівський зробив прикру помилку, бо пропустив одне слово, отже і порушив ритміку строфи, бо у мами:
 
Життя нелегке. Часом i круте.
І все ж нам на шляху не зупиниться.
Хай вiчно буде сад, i в нiм криниця,
І виноградне гроно золоте!

У варіанті цитати Гаврила Чернихівського у другому рядку відсутнє слово «нам», отже рядок є таким: «І все ж на шляху не зупиниться» – і це є досить відчутна дисгармонія, яку, на жаль, вже не виправити ні там, ні там.

З основних парадоксів творчого процесу в Галини Гордасевич було те, що вона дуже багато вчилась і досить мало писала суто як письменник за робочим столом. Наскільки я знаю від мами, то свої вірші вона складала в голові, що могло бути досить довго, а потім тільки записувала, коли все вже склалось. Десь собі йшла або їхала, аж раптом щось заримувалось в кілька рядків і закрутилось в новий вірш. Тобто вона не робила чорнеток, які потім правила і дописувала, а фактично виношувала поезії, як жінка виношує дитину, а потім народжує вже цілу і сформовану. Всі поезії Галина Гордасевич писала виключно за внутрішнім натхненням і не могла себе змусити щось написати поетичне з примусу чи на замовлення, бо ось треба. Не могла і не хотіла могти.

Ще особливістю поезій Галини Гордасевич є те, що фактично немає жодного однакового вірша за строфікою і ритмікою, причому це не було зумисним бажанням, а скоріше виходило само-по-собі, але Галина Гордасевич цим пишалась. Іншу властивість її поезій вже підмітив я і сказав мамі про це, чим досить приємно здивував: всі вірші в Галини Гордасевич мають драматургічну циклічність, тобто: є зав'язка - подія - розв'язка. Кожен вірш, як окремий драматичний твір, а своєрідна поема «Станція «Ворожба» складається ось з таких мініатюр-сценок, якими є  кожен вірш. Не знаю, наскільки це унікальна знахідка в українській літературі, проте вона досить оригінальна і цікава.

Прозу Галина Гордасевич писала одразу начисто, тільки іноді робила незначні правки і фактично ніколи не переробляла. На жаль, але тут було сильне втручання редакційної правки, бо такою була тенденція в радянські часи, що редактори видавництв вважали своїм і правом, і навіть обов'язком правити авторський текст для його «поліпшення», тому майбутнім дослідникам буде цікаво відтворити правдивий текст за рукописами, які Галина Гордасевич завжди зберігала. Великих прозових творів Галина Гордасевич не писала через загальну завантаженість різними справами, а ось публіцистикою займалася охоче, особливо за часи Незалежної України. Любила писати різні літературні рецензії, але суто для часописів за власним бажанням, а не на замовлення видавництв тощо.
 
З появою вдома друкарської машинки, Галина Гордасевич дуже багато друкувала, але ніколи не заробляла на тому, а виключно своє щось передруковувала з рукописів і розсилала по видавництвах, бо вважала, що то має бути завжди тільки перший примірник.

Любила Галина Гордасевич різні публічні виступи та зустрічі з читачами, тому радо відгукувалась на всі запрошення. Була дуже активна в громадській та політичній діяльності, але попри всі намагання і балотування так і не стала депутатом жодного разу ніде.

Також вважаю за потрібне зазначити, що Галина Гордасевич ніколи не була в шлюбі, як і ніколи не жила з чоловіком в так званому «громадянському шлюб» чи «на довіру». Не знаходилось такого чоловіка, якого б мама допускала б до щоденного співжиття разом, що зовсім не означає про її абсолютну усамітненість. Галина Гордасевич закохувалась щиро і не один раз за життя, тому мала дві позашлюбні дитини, але перший син Сергій помер ще немовлям, а другий син Богдан – живе і сповна вдячний мамі за життя, як і ніколи не нарікав за відсутність батька. Просто за умов, коли виникала потреба обирати чоловіка або творчість, Галина Гордасевич обирала те, без чого не уявляла свого життя, тобто українську літературу та поезію. Поєднувати не знайшлося можливим.

Дуже складними були родинні стосунки в Галини Гордасевич, особливо з своєю мамою Оленою, що важко пояснити інакше, як психологічною несумісністю, тобто дві сильні вольові натури не могли порозумітись і за найменшої незгоди виникали серйозні чвари. Мало контактувала Галина Гордасевич з своєю рідною молодшою сестрою Ноною, як і з іншою родиною, яка залишилась на Костопільщині. В середині 70-х Галина Гордасевич разом з батьком о. Леонідом з'їздили в Польщу до своєї родини Гардасевичів, яких є досить багато, але в подальшому зв'язок не мав підтримки і загубився. Від часу переїзду до Львова і відкриття кордонів мама жодного разу не з'їздила до Польщі до родини чи навіть просто туристом при тому що досконало володіла польською мовою і навіть працювала екскурсоводом для делегацій з Польщі ще за часи життя у Донецьку.  До речі, робота в Донецькому бюро екскурсій та туризму є окрема велика тема з життя Галини Гордасевич, яку варто дослідити. Тільки один раз в 1994 р. Галина Гордасевич з'їздила до Німеччини в Мюнхен на запрошення Ігоря Качуровського, де познайомилась особисто з Еммою Авдієвською, але в подальшому все також не мало продовження і обмежилось листуванням. Більше за кордоном Галина Гордасевич не була, бо і її не запрошували, і вона не бачила в тому якоїсь потреби.

Варто вказати, що в Галини Гордасевич було багато знайомих, з якими вона мала добрі стосунки, але фактично не було друзів як таких, або близьких подруг, щоб разом проводити час дозвілля. Особливо це стосується періоду життя у Львові, де мама жила переважно усамітнено і дуже рідко приймала в себе вдома гостей. Єдиною удачею було те, що я жив поряд і майже щодня заходив до мами, що не дозволяло бути їй зовсім самотній. Приходила часто і мама також до нас в особняк, але завжди коротко і по-справах, тому що стосунки з невісткою, теж, до речі, Галиною Гордасевич, тільки Володимирівною, на жаль не відзначались взаємною приязню. Хоча варто зазначити, що Галина Гордасевич не сприймала свою самотність як щось погане, а навпаки тішилась комфортом і затишком свого життя, можливістю багато читати та займатися самоосвітою, вивчати іноземні мови тощо. Всю свою суспільну енергію вона викладала в активній політичній та громадській діяльності, особливо місцевій організації Демпартії та осередку Товариства «Меморіал», а ще майже щодня бувала у Львівській Національній Спілці письменників України. 

Ось майже всі мої можливі спогади сина про маму, як письменницю Галину Гордасевич і, як бачите, для книги спогадів це надто мало.

А тепер на завершення свого виступу я хочу зачитати кілька віршів Галини Гордасеви, які знайшов в її архівах і не бачив ще опублікованими.


Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,–
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,–
Відкрий вночі вікно – і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.

***
І учні не вчать, і дорослі не знають, 
Та ще мене визнають, ще запізнають! 
Вийде юнак із отецького дому –
Я стану в пригоді йому,молодому
Дівчина буде з кохання марніти – 
Я її втішу: – Рідна мені ти! 
Старим засвічуся промінням весіннім, 
Отим, що сіяло на їхнім весіллі. 
Вспокійся, моє самолюбство, мовчи ти! 
Ну, хай і не будуть у школах учити, 
Та будуть читати, і в голову класти, 
І юні поетки рядки мої красти.

***
Не покладу перо, хоч стомилась рука, 
Додам ще свою казку до довгого ряду. 
А як буду голодна – спечу собі колобка, 
А як буду  сумна – заведу собі курочку рябу.

Така моя доля. Ну, що поробиш? Така!
Їдуть, мої літа, постукуючи колесами.
А як буду бідна – змайструю з соломи бичка,
А як буду самотня – витешу дерев’яного Телесика.

***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла, 
Де вибиті шибки і на порозі сніг. 
Скажіть: куди та дташка відлетіла, 
Що так його мостила навесні? 
Було ж: від сонця шибка золотіла 
І в хаті пахло хлібом і теплом. 
Скажіть: куди та пташка відлетіла, 
Що зносила стебельце за стеблом? 
А час прийшов – від холоду тремтіла. 
І в небі тих доріг – лиш вибирай! 
Скажіть: куди та пташка відлетіла –
У вирій а чи в Рай?

Богдан Гордасевич
31 березня 2015 р.
м. Кремянець


Стисла біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гардасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство  поетеси пройшло на Рівненщині (Костопіль, Дібровиця, Остріг) під час послідовної окупації її польськими, радянськими та німецькими військами; юність – за  колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР («антирадянська агітація»); молодість – на  індустріальних будовах  Донбасу, переважно в м. Макіївка; основна частина життя – в місті Донецьку на різних посадах літературного редактора; в останні роки проживала у м. Львові разом з сином Богданом, невісткою  Галиною та внучкою Соломією.
За фахом Галина Гордасевич – професійний  письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. Максима Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України  з 1984 р. (точніше: спершу "Союза писателей СССР", куди її дуже довго не приймали, а України - з 1991 р.) Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.
Галина Гордасевич є лауреатом:  літературного конкурсу «Шестидесятники» за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького в галузі  критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік. Посмертно нагороджена: Почесна відзнака-хрест «За заслуги в боротьбі за волю України» від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих;  Нагрудна відзнака-орден «За вірність» імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства «Меморіал»; Почесна державана відзнака за № 2303 «Хрест звитяги».  
Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства «Тернопільщина». Плідно працювала в редакціях часописів «Демократ» та «Поклик сумління», часто публікувалась в газеті "Літературна Україна" та журналі "Жінка".
Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у своєму рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців та загиблого розвідника УПА. 

Богдан Гордасевич: з технічних причин не зміг оприлюднити цей матеріал раніше, але як кажуть: "Краще пізно, аніж ніколи"

Наша Маша


          Була в нас "наша Наташа" з Конотопа, кремлівська профура, а тепер з'явилася "наша Маша", вже з самого Кремля.
          На першій же прес-конференції облаяла українців "братським народом", а на запитання, з ким воює Україна, почала віляти хвостом та тікати від відповіді - "ну ви как-то так, да..."
          А "Кримнаш", вона солідарна з Навальним, повернення-неповернення через багато років, це що, навмисний плювок в Україну? І цей екземпляр буде працювати в Україні??
          Що це за херня, Саакашвілі, на фуя нам тут шпигунський гламур від Кремля, якщо в нас свого вистачає?
          Якась Маша, донька якогось Гайдара(це що, є перепусткою на всі щаблі влади в Україні?), яка виховувалася в кращих традиціях Мордора, приїхала в Україну не просто повчати нас, а навіть керувати всією соціальною політикою Одещини?! Не маючи навіть приблизною уяви, що таке Україна, не знаючи державної мови, наших традицій, нашої історії! Вона хоч знає, що Одесі не 200 років, як їм в Рашке навіюють, а як мінімум 800? Тобто давніша за саму Рашку на 500 років. І шо проблять Катерина не має до заснування Одеси жодного відношення? Напевно не знає. Буде в Одесі катеринінську соціальну політику проводити....вчити одеситів їсти з лопати...
          Україна що, полігон для парашутистів різного штибу? І кремлівських також?
          Виходить, українські патріоти, в тому числі і з Одеси, воюють та гинуть на фронті для того, щоб їм на шию посадили заїжджих гастролерів? Ще й кремлівських.У нас що, медом помазано? Чи шаровими грантами? Навіть якщо і грантами, то використовуйте їх на українців, а не на заробітчан. Інша справа. що порядна людина не хоче працювати поряд з Порошенко. За все життя потім не відмиєшся...(((
          Я мовчав щодо Саакашвілі, але щось в мене починає зароджуватися підозра.....а що це?...а хто це?...а для чого це?


Чи будуть у нас лідери схожі на Лі Куан Ю.


В березні 2015 відійшла душа на небеса творця сінгапурського чуда Лі Куан Ю.

Всесвітньо відомі досягнення Сінгапуру в економіці, культурі, науці, будівництві і все це було організовано і виконано під його керівництвом.Валовой национальный продукт на душу населення — один з найвищіх в світ і(в 2008 році — 38972,1 долл. США). В рейтінгу конкурентоспроможності ВЭФ экономіка Сингапуру зайняла в 2009 році 3-е місце .

Лі Куан Ю проголосив в країні принципи діяльності - мужність, прагматизм, чесність. І завжди їх дотримувався ,тому країна швидко розвинулась.

Нащі керманичі теж намагалися використати цей досвід але нічого не вийшло тому що не виконували важливий принцип Лі -чесність. Усі наші президенти і премьери хитрували, хто на користь собі , хто на користь олігархів, хто на користь челяді і кланів. Україна дуже ласий шматок і для за кордонних політиків, тому нашу “єліту” завжди старалися підкупити. І вона на це погоджувалась.

Але зі всього треба робити висновок і перш за все свідомим громадянам. Потрібні лідери які проголосять принципи прийнятні для всіх громадян країни і самі їх будуть втілювати в життя

Виходячи з аналізу ментальності громадян, поконвічної любові українців до краси, наційної ідеї -квітуча Україна, актуальними принципами для повсякденної діяльності в державі були б такі- любов, чесна праця, добробут.

Якщо хтось з сучасних діячів зможе це втілити в життя України, він і вся країна стануть в рівень з Сінгапуром, Швейцарією, а може й вище. Як ви гадаєте достатньо цих принципів чи ні?