Ті, хто був учасником Майдану чи підтримував його морально та матеріально не могли собі уявити, що результатом їхньої боротьби скористаються найвідвертіші вороги України і серед них усім відомий Віктор Медведчук?!  Уявіть, як зараз почуваються матері загиблих на Майдані дітей?

Те, що Порошенко зрадник, думаю, уже відомо усім, навіть тим, хто ще намагається його виправдати, а тим самим і свій «профанізм» у найпростіших суспільно-політичних питаннях (про політологів не говорю – ці відпрацьовують гроші). Дивує інше: чому мовчать ті досить відомі й потужні особи нашого суспільства, які вже давно мали б про це заявити вголос? Що настільки зав’язані у цьому болоті, що бояться наслідків?

Мінські угоди, виписані в Кремлі – це очевидна зрада, яка підтримується також і Заходом, а особливо Німеччиною. (Не дивно. Захід пожертвує ким завгодно задля свого спокою). Це здача ще однієї частини території тільки іншими методами, коли вже не можна було заявити «Не провокуйте Путіна!», бо на захист держави добровільно піднявся сам народ.   Назвати війну АТО і вести переговори з терористами – це ноу-хау у новітній історії.  Терористами до цього часу називали тих, кого треба було ЗНИЩИТИ!   Порошенко і К визнали терористів, а також і ідіотичні ДНР та ЛНР.

Загалом, подібні перемовини, порушили усі межі можливої дипломатії й переговорного процесу – це новітній «договрняк» XXI століття!   На карті не лише доля й життя кожного українця, а усієї держави.   І на переговори влада відправляє від імені України найбільших україноненависників, друзів Путіна: Медведчука і Кучму, які ще 2005 року мали отримати відповідний термін ув’язнення.   Хто вони зараз в державі, щоб виконувати надто відповідальну місію?   Ніхто!  «Раби, грязь Москви»!   У їхній компанії Зурабов і представники Путіна: «згвалтованого» Кремлем і Києвом Донбасу.   Ці люди під приводом «звільнення полонених» вирішують долю України, виставляють путінські умови нашій владі, яка не без допомоги Кремля її й захопила.

Те, що процесом на Майдані управляла «третя» невидима сила – уже факт, який не потребує доказів.   І тепер ця сила не лише спокійно в Україні почувається, а й з оскалом вилазить на політичну арену і диктує свої правила.   Ці «сірі кардинали» тепер управляють і Україною через Порошенка і його «компанію». Точніше донищують…

Нам підкинули думку, що відбулася «революція гідності», а насправді, один олігархічний клан за допомогою повсталого народу позбувався іншого.   Але надію додає те, що ми все-таки вміємо згуртуватися і підніматися з диванів.  Нам знову накинули «засланих козачків», «комбатів», «ура-патріотів», аби лише недопустити руйнування кланово-олігархічної системи, щоб ми дерли горло та доводили один одному, які вони герої… Пролаганда робить свою справу.   А пошматована Україна кривавими слізьми волає про порятунок…

          Ну воно ж все просто.
          Порошенко ж заслуговує мінімум на імпічмент, а максимум на нари? Там підстав, вагон та маленька, а може і велика, тележка.
          І Яценюк недалеко він нього знаходиться.
          Це станеться, якщо втілити в життя всі реформи, які зроблять Україну дійсно правовою та демократичною державою.
          Щоб не потрапити під каток імпічмента та на нари треба не проводити реформи. Або робити симуляцію реформ.
          Тобто залишити все в Україні так, як і було останні 23 роки.
          А така країна, яка була, може бути союзником тільки Росії і Путіна. На ділі. Палкі патріотичні декларації не беремо до уваги, вже наслухалися.
          По всіх діях Порошенка та Яценюка можна сміливо сказати, що вони є вірними союзниками Путіна. А якщо не будуть, то їм буде жопа. Тому вони є союзниками.
          Яскравий тому приклад, - гривня. Синхронно з обвалом рубля, ці гавайці валять і гривню.
          Постійні контакти з Путіним, пеціни заводіки в Рашке, мутево з вуглем, постачання в окуповані території газу та електроенергії та багато чого ще, вже перетворилося на буденність.

          Тому, товариство, треба звикнути до дійсності, яка полягає в тому, що ці два гавайця дрючать нас по повній програмі.
          Погоджуватися з цим, чи ні, нам вирішувати.....

          В минулу п'ятницю, ось, що була, приходжу додому, десь на початку третьої години, оп!, а ліктрічества нема. Думаю, ось щас увімкнуть.Поки поїв, туди-сюди, вже темрява насувається. Пішов на балкон, подивитися, що у сусідніх будинках, машинально батарею мацнув, твоюмать - холодні! І в сусідніх будинках світла нема. З'явилося тільки у пів-восьмої вечора. Десь годин шість-сім не було. Тоді ще подумав, ну це звісно не веєрне відключення, а якась аварія була.
          Ага. Сьогодні приходжу в дві години, знов нема ліктрічества! До батарей - холодні! Ах ти сука Пецясеня!
          Телефоную в обленерго, кажуть, а це в нас аварійне відключення. Тобто вже не веєрне, а аварійне. Кажуть то невірно називають, вірно аварійне, а не веєрне. Коли з'явиться запитую. Не знаємо. Тицпиздиць! Саме це я сказав в трубу і ніжно поклав ії на місце.
          Сам собі кажу, а ну давай я зателефоную на фронт, в Донецьк, родичу. Ну, там де бомби літають, гранати, снаряди, кулі. Де будинки стоять розбиті, вопчім, де війна йде.
          Набираю. Ти де, запитую. Та ось, іду в магазин отоваритися. Бурячку там, моркви, гречки, рису, курочки купити.
          А ліктрічество у вас є, далі запитую. Є, каже. У нас взагалі за весь час війни не було жодного відключення. Було щось, два рази лампочки блимнули, бесперебійник піскнув, і все. А батареї? Ух, гарячі, клас! Торкнутися не можна.
          А в нас, кажу, ось така херня, у темряві сиджу. І в холоді. Та знаємо, відповідає родич. Ми самі нічого не можемо зрозуміти. Тут у нас, ті хто за Україну, дивуються, навіщо ж ці потрохи та сені людей доводять до люті. А ті, хто проти України, зловтішаються, ось бачите, шо ми казали, не проживе Україна без Донбасу. Без нашого вугілля Україні хана.
          Може і правда, Україні варто приєднатися до ДНР? Якщо там під час війни люди живуть по-людськи, можна тільки уявити, який там буде Едем після війни.