інформація про владні органи за 2009 у моїх файлах(тільки друзям)

Думаю, що вже можна обговорювати те, що зробила опозиція після того, як прийняла владу від Януковича. Звичайно у них часу тепер багато, але як справжні лідери, вони повинні розуміти, що у них часу тепер ще менше ніж у Януковича, оскільки приклад президента показав, що народ може впливати на владу, і доволі ефективно.

Призначили на пост в. о. президента - Турчинова, це посада тимчасова, тому рішення нормальне. Але от наступні рішення, вже будуть даватися опозиції не так легко.

Зараз буде точитися боротьба за пост прем’єр-міністра України, і оскільки Тимошенко відмовилася від цієї посади, то вся боротьба буде між двома кандидатами, це лідер фракції "Батьківщина" Арсеній Яценюк і позафракційний народний депутат Петро Порошенко.

Сьогодні вже були перші негативні моменти, коли під час голосування за відміну закону Колесніченка-Ківалова про мови, голосували без роздачі законопроектів фактично в «сліпу», і тут же проводяться паралелі до 16 січня, коли таким самим чином були прийняті «диктаторські» закони Януковича, ситуація один-в-один. Це та сама Верховна Рада, яка слухняно під дудку ПР штампувала оті закони, які тепер відміняє. Тому, хочеться спитати у Яценюка, що він мав на увазі, коли сказав, що повноваження ВРУ закінчуються у 2017 році?

Я не знаю, з чим це пов’язано, але мені здається що люди на майдані не помирали, за те щоб закони приймалися в сліпу, а за те щоб система була змінена, щоб правила були одні для всіх, а не різні правила, для різних категорій(вчора Яценюк, і Тимошенко зупинили, і Яценюк майже одразу почав протестувати проти того, але як тільки їх почали знімати він почав погоджуватися з людиною з самооборони хоч і реакція на його лиці свідчила протилежне).

Також мене цікавить, коли на кінець-то на огляд людей будуть представлені ті реформи, які мають бути виконані в найкоротший термін, а також звіти, про наш економічний стан.

Щось мені підказує, що шини далеко вивозити з майдану не потрібно, і заклики «зека геть!» ще не втратили своєї актуальності.

Сотрудничество с Россией в рамках Таможенного союза спровоцирует международный скандал.

Об этом «Комментариям» заявил профессор политологии Киево-Могилянской академии Алексей Гарань.

«Янукович пообещал, что будет сотрудничать с россиянами в рамках Таможенного союза по формуле «3+1». Но на самом деле, все понимают, что эта формула – это как бы «и замужем, и дома». И Россия тоже дала понять, что ее это не устраивает», - отметил эксперт.

По его мнению, в отношениях двух стран остались все те проблемы, которые существовали и раньше.

«Нынешняя ситуация лишний раз доказывает, что России не важно – кто находится при власти. Ведь все те недоразумения, которые были при Ющенко, остались и при Януковиче. Очевидно одно: подписание Украиной соглашения о вступлении в Таможенный союз стало бы ЧП мирового уровня, поскольку участники этого союза не являются членами ВТО, в который входит Украина. Думаю, сейчас в интересах Януковича выстоять, хотя давление со стороны России идет очень сильное», - подчеркнул политолог.

По его мнению, защитить Украину от российского давления могли бы европейские партнеры, однако их настораживают события, которые сейчас происходят в стране.

«Арест Тимошенко, маразматическое празднование Дня независимости ухудшают отношения с ЕС, ставя под сомнение подписание запланированных соглашений. По сути, Янукович поставил европейских партнеров в неудобное положение. С одной стороны, они хотят подписать соглашение об ассоциации. С другой – это будет достаточно сложно сделать, если в Украине продолжатся репрессии оппозиции», - резюмировал профессор.

Володька, не позор нас!

Украинский журналист, главный редактор еженедельника «Зеркало недели» Юлия Мостовая заявила, что хотела бы уехать из Украины, но не сделает этого. Об этом она написала в блоге на сайте ZN.UA.
Я хочу уехать. Куда-нибудь туда, на Запад, вслед за миллионами хватких, трудолюбивых, предприимчивых, умных. За миллионами тех, кто надеялся и даже боролся, но устал от "неразумных хазаров". Кто-то предпочел свою мельничку донкихотству, а кто-то слал деньги сюда, а теперь забрал детей и отчалил, бросив стариков и фразу на прощание: «Жизнь одна и идет она в одну сторону, зачем тонуть вместе со страной».

Я хочу уехать от несостоявшейся Независимости, ибо, оглядываясь назад, меня не покидает мысль, что правящий политический класс использовал Украинское государство только с одной целью — разворовать и "опустить". Мы потеряли территории и усохли в демографии. А "сильные мира сего" "слили" в металлолом экономику, почти добили медицину, образование и промышленность, грохнули науку. Зато мы блистали в негативных рейтингах «Форбса».
За двадцать шесть лет лишь немногие поняли, что «меншовартість» навязанная нам искусственно, под давлением. Власть так и не научилась говорить твердое "да" и твердое "нет" с оглядкой на "старшего брата", когда речь идет о национальных интересах. Она готова обменивать эти интересы на любом рынке, превращая их в свое материальное благополучие, сидя на набитых чемоданах.

Я хочу уехать от президента, рожденного под знаком «Жадные Бесы». От президента, не задающего трендов развития и не принимающего никаких стратегических решений для страны, но зато оперативно принимающего решения со своими приближенными олигархами по выводу финансовых потоков, практически, залезая все глубже в карманы налогоплательщиков и каждый раз взвешивая и перевешивая доход и "общак", из которого финансируются победители кастинга подлецов. Я просто хочу уехать от засилья негодяев у власти.

Я боюсь избирателей, крадущих у меня пятилетки от выборов к выборам, отнимая годы нормальной жизни и разменивающих свою достойную жизнь на 200 гривен или гречку. Я хочу сбежать от жителей городов, готовых «доверить ключ от своей квартиры» матерому аферисту с темним прошлым, скупающему голоса за взятки. И от сельских избирателей, готовых отдать голоса за бывшего рэкетира или журналиста с купленным удостоверением, размахивающего вилами.
Я не хочу видеть, как часть волонтеров, нечестных на руку, продалась и нажилась. Хочу уехать, чтобы не видеть как окончательно сойдут с ума от горя, крови, боли и слез оставшиеся честные.
Я не хочу видеть как моральные уроды рейдеры и рекетиры, пришвартовавшись к идеологии правящей ОПГ, сбиваясь в группы и охранные агентства, потрошат безнаказанно фирмы, банки, фермеров, малый бизнес, жгут рынки, разоряют предприимчивых граждан, усердно выполняя заказы.

Я 45 лет смотрела в окно на Голосеевский лес и не хочу видеть как его теснят убивая тринадцать 27-этажных коробок, выстроенных по наводке продажной гэбни, которая приобщилась к черному крысиному бизнесу. Да если б только продажных… К тому, что меня, да и многих других граждан, «прослушивают», за два десятка лет я привыкла. Но когда я вижу ложащиеся на стол президента резюме моих телефонных разговоров, где Красная шапочка на ковре-самолете залетает в Винтерфел, я ужасаюсь уровню образования и компетенции сотрудников плаща и кинжала, подкармливающих президента продуктом интеллектуального несварения. Не за себя страшно -- за страну, страдающую от насилия.
Не хочу слышать вездесущую ложь и подмену понятий от окружения, хлебающего из корыта, путающих: пиар с делами, патриотически активной части общества; количество обысков с эффективностью силовых структур; объявление подозрения с приговором суда; приговор продажного суда из справедливостью; болтунов с реформаторами.

Я хочу сбежать. Но! Да, вы правы, — я останусь. Потому что темнее всего перед началом рассвета. А я знаю, что он начнется еще в этом десятилетии. Не спрашивайте,-- "откуда?" Просто знаю и все.
Не уеду, потому что мои родители должны, ссутулившись, сидеть на могилах своих матерей и отцов, когда захотят с ними поговорить.
Не уеду,потому что моим детям нужна Родина, а они должны быть нужными ей. Даже если они не строители и продавцы, а бесполезные ныне биохимики, изучающие мозг человека.
Не уеду, потому что, побывав почти в полусотне стран, я не видела Харьков, черновицкий универ, Каменец-Подольскую крепость, Шацкие озера. Я, "энтомолог" Печерских холмов, еще не видела многое в своей стране.
Я не уеду от тех, кто не сдался, кто мужает, умнеет, крепчает. Кто учится на своих ошибках и будет готов в очередной раз постоять за счастливое будущее свое и своих детей. Я хочу застать этот день. Я хочу в этом участвовать. Я хочу, наконец-то, обрадоваться тому, что получится, а получится обязательно.

          Влада підняла ціни на все. Спочатку на газ(незаконно, шахрайські), а потім, паровозом, і на все інше.
          Одна тітка, не в змозі за все це платити, вирішила накласти на себе руки.
          Один дядько критикував злодійську владу, і вона кинула його у в'язницю на багато років.
          І тітка і дядько не змогли захистити себе, захистити свої інтереси.
          І тут цій тітці, перед тим. як повіситися, та цьому дядькові, який вже на нарах, одночасно прийшла в голову думка, - О! В мене ж є своя людина в парламенті, депутат, за якого я голосував. Піду ка я до нього, можливо він мені допоможе. Та ні, зобов'язаний допомогти, я ж за нього голосував(ла)!
          Тітка пішла до депутата. Від дядька до депутата пішов його син, оскільки батько вже сидить у в'язниці.
          Прийшли.
          Драсте-драсте.
          Хто, шо, з якого питання?
          Тітка і син дядька розповіли депутату про свої біди та поневіряння.
          Допоможіть, депутате!
          А я вас знаю, каже депутат. Ви вимагали зняти недоторканість з депутатів?
          Так, відповідають, але ж ми....
          Так, так, як всі...розумію.. , каже депутат.Ну і ось, недоторканість з депутатів зняли. І з мене зняли. Тепер я такий же як ви, беззахисний. І якщо я буду вам допомагати, якщо я піду проти влади, то вона також кине мене у в'язницю. Ви цього хотіли? "Як всі" кажете? А своя голова у вас є на плечах? Якщо всі барани, то і ви вирішили бути баранами? Як я тепер можу вам допомогти? Навіть якщо я суперпринциповий, і полізу на рожен проти влади, то вона запроторить мене, як і вашого батька, за грати. А ваші проблеми все рівно залишаться невирішені. Так що, я тепер щось на кшталт меблів. Я є, а толку від мене нема. 
          Фсе. 
          Тітка повісилася, дядько досі хлібає баланду на зоні.

          Мабуть зрозуміло до чого я це написав?
          Так, це стосовно істерії щодо зняття депутатської недоторканості.
          Тим, хто тупо підспівує всім цим закликам(і зверніть увагу, вони лунають найбільш гучно та безперервно саме від всіх Президентів, від влади), про зняття депутатської недоторканості, я хочу сказати, ви що повні недоумки? Ви що, не розумієте. що окрім того, що ви самі не можете себе захистити, так ви ще хочете позбавити недоторканості депутатів, які поки що мають цю можливість, мають можливість публічно говорити про корупцію влади, про знущання над людьми. А як в них не буде недоторканості, то і вони замовкнуть.
          Так, зараз багато депутатів самі є корупціонерами та крадіями. 
           Але це вже не до них питання, це до вас питання. Це ж ви таких обираєте. Це ж ви голосуєте за партію регіонів, за БПП, на Народний фронт. І парадокс, голосуєте, знаючи, що вони бандюки та корупціонери! Що вони будуть вас гнобити по повній програмі. І все рівно, як оті пацюки, йдете за пафосними, велемовними аріями, які грає на своїй флейті Порошенко і К°. Пам'ятаєте, що сталося з тими пацюками? Хоча, може і ви варті того, щоб вас втопили?
          То ж спочатку навчиться голосувати, навчиться не купляться на владну брехню, що ллється з зомбоящика, навчиться приймати свої, власні рішення, а не відробляти отриману на виборах гречку, ну а потім і вирішуйте, чи варто вам вимагати позбавлення недоторканості депутатів, які залишилися зараз єдиними, до кого ви ще можете звернутися за допомогою, і які що можуть вам допомогти.
          А якщо не навчитеся, то ще раз перечитайте першу половину цього допису. Це про вас. Майбутніх тіток і дядьок.

Складывающаяся в России политическая ситуация создает для Украины принципиально новые вызовы для Киева.  Об этом в статье «24 декабря: «игра» российской оппозиции, контригра Кремля и риски для Украины» пишет директор Центра политического анализа «Стратагема» Юрий Романенко. Он выделил  четыре фактора, которые будут способствовать усилению влияния России на внутреннюю политику в Украине.

Первое, угроза внутренней дестабилизации России приведет к тому, что ее руководство будет жестче выстраивать отношения со своими соседями. Кремль будет четко спрашивать: Вы с нами или против нас? Время полутонов уходит в прошлое. По крайней мере, пока не разрешится глобальный кризис. Ключевым вопросом для всех будет безопасность, а для России этот вопрос будет актуальным вдвойне.

Второе, Россия вступает в период,  когда ресурсная база правящего режима будет сокращаться, тогда как его издержки расти. Поэтому неуступчивость россиян в экономических вопросах вырастет. Провалгазовых переговоров – яркое тому свидетельство. Это означает, что от Украины будут требовать все большего количества политических и экономических уступок и, учитывая, что режим Януковича столкнется с такими же вызовами, Киев будет вынужден на них идти.

Третье, необходимость выноса внутренних рисков на внешние площадки резко повышает вероятность того, что Кремль начнет активнее играть в Украине, используя наш внутриполитический кризис в качестве продукта манипуляции общественным мнением в России. По всей видимости, мы будем наблюдать ренессанс различного рода гуманитарной активности и пророссийских организаций под тем или иным соусом.

Четвертое, учитывая вышесказанное можно прогнозировать, что в ближайшее время влияние России на внутриполитические процессы в Украине резко вырастет, что объективно катализирует политическое противостояние в Украине.

«Это не хорошо и не плохо – это фактор, который нужно будет учитывать всем акторам вовлеченным в политический процесс», -пишет Юрий Романенко.

Арсеній Яценюк.

   Ми уникли воєн, ми прощаємося з радянським менталітетом, ми виростили покоління, яке не заженеш в колгосп і найголовніше - ми усвідомлюємо: нині в Україні остання радянська влада.

   Англійською мовою бездержавні народи визначаються як «не представлені». Не представлені на політичній карті, не представлені в історії… Жорстко, але влучно. Понад триста народів сучасного світу є "не представленими"; багато хто з них змагається за свою державність, часто – зі зброєю в руках. І українцям Незалежність не дісталась "даром". Про "даром" - чи не найпідліший з-поміж антиукраїнських міфів. Він сконструйований, щоби викреслити з колективної пам’яті українські визвольні змагання 1917-1921 років, масові виступи селян проти білих і червоних, спалені селянські республіки, відчайдушний спротив колективізації, який був приборканий Голодомором, повстанський рух 1940-х,  знищених у таборах дисидентів, шістдесятників… Тієї одержимості, за яку нас глумливо обізвали "самостійниками", того прагнення брати безпосередню участь у справах світу, а не бути постачальником ресурсів для інших, посідати місце в історії, а не лише на карті, - усього цього з нас так і не витравили. Навіть ціною мільйонів виморених голодом, вбитих на громадянських і світових війнах, на порогах своїх хат й на чужині, замордованих і зниклих безвісти у геноцидному ХХ столітті. Не витравили, і це перше, чому я вірю в Україну.

   СРСР надірвався, програв глобальне змагання і почав розкладатися. Але якби Україна не здвигнулася, він гнив би хтозна скільки, отруюючи все навколо себе. Україна відіграла величезну роль у відносно мирному демонтуванні Радянського Союзу; вона відвернула так впевнено пророковані їй війни на релігійному й етнічному ґрунті, збройні сутички і масові безлади. Навіть під час найбільш масових і рішучих протестів ми не били вітрин, не палили автівки й не грабували магазини. Попри все, ми довели свою здатність до самозбереження й самоорганізації. І це друге, чому я вірю в Україну.

   Поза сумнівом, покоління тих, хто мріяв про Українську державу і 29 мільйонів тих, хто сказав "так" Незалежності на референдумі 1 грудня 1991 року, уявляли цю державу принципово інакшою.  У тих мріях не було зажерливої корупції, політичних репресій, ганебної бідності, непристойно глибокого соціального розшарування, жахливого владного свавілля… Важко було собі уявити, що через 20 років після здобуття Незалежності з України намагатимуться ліпити погіршену й потворну, зменшену копію СРСР і правитимуть нею по-радянськи. Тобто, грабуючи країну, вивозячи з неї все і нічого в неї не вкладаючи, поводячись з народом, як на окупованих територіях, звідки треба негайно висмоктати останню краплю. Але, переконаний, це вже останній контрнаступ минулих примар.   Це - останній радянський режим. Не тому лише, що ми вичерпали відпущений нам історією ліміт помилок, некомпетентності й мерзотників при владі.  Просто радянську спадщину розкрадено вже майже до краю, а для того, щоби не розтягувати, а творити й будувати, необхідні інші мізки, інші навички та інше виховання. Те, чого у нинішніх при владі немає.

   Припускаю (хоча й і не впевнений), вони здогадуються, що треба зробити для дерадянізації країни: у політичному просторі, в економіці, у судочинстві, у соціальній сфері, однак точно нічого для цього не робитимуть. Тому, що кожний крок від радянщини - від "капіталізму для своїх", телефонного права, розкошів за бюджетний рахунок, зростаючих витрат на держапарат замість зростаючих пенсій - це удар по їхніх інтересах. Вони вирили провалля між державою і суспільством, між владою й людиною і кревно зацікавлені у його збереженні.  

   Натомість Україна, в яку я вірю, вимагає спільної праці і спільної відповідальності. Кожний починає з себе, зі свого робочого місця, зі свого бізнесу і навчання, зі свого обов’язку перед рідними і цілою країною. Але передовсім почати з себе має влада. Банально, але її треба виховувати і примушувати. Або влада боятиметься людей, або люди боятимуться влади. За великим рахунком, країни світу поділяються на дві категорії - там де влада служить людям, і там, де люди служать владі. Просто кажучи, якщо не вистачає на дитячі щеплення, треба продавати депутатський автопарк, гелікоптери і урядові санаторії. Інакше влада стає злочинною, а всі, хто це проковтне - співучасниками  злочину. Коли урядовці зрозуміють, що оббирати дітей і пенсіонерів, одночасно влаштовуючи бенкети вартістю зо три міських бюджети і аморально, і небезпечно для них самих, тоді, повірте, питання освіти і охорони здоров’я, інвестицій і доступності житла вирішуватимуться у кільканадцять разів ефективніше. Коли правило, згідно з яким темпи збагачення міліонерів в уряді є прямо пропорційними падінню рівня життя в країні втратить свою безвідмовність, проблеми землі, судоустрою, виборчого законодавства не здаватимуться такими нездоланними.

Головна реформа, без якої Україні не прорватися, не злетіти, не стати успішною - перевернути всю державну машину з голови на ноги, з обслуговування себе самої на слугування людині. Поза цим всі інші реформи шкідливі, щонайменше - безглузді. Поза цим податкова реформа зводиться до нищення середнього класу, пенсійна - до збільшення пенсійного віку, адміністративна - до перейменування комітетів на служби, а освітня - на узаконення корупції.

   Можливо, як полюбляють повторювати політологи за французьким аристократом Жозефом де Местром, кожний народ має той уряд, на який заслуговує. Але мені очевидно, що українці заслуговують на принципово інакше урядування і незмірно більш гідне життя. Залишимо осторонь штампи про роботящі руки та мудрі голови. Мабуть ми не найбільш працьовиті і не наймудріші, хоча за кордоном наші дуже продуктивні у наукових винаходах, мистецьких звершеннях і творенні іноземних економічних чудес. Справа наразі в іншому: у дедалі глибшому розумінні українцями нерозривності зв’язку між свободою й добробутом, дедалі меншим сподіванням на урядовців і більшим - на власні сили і усвідомленні своєї, а не чиєїсь відповідальності.Люди з різних регіонів, різних соціальних верств, різного віку і фаху, які не хочуть віддавати свій бізнес «дядям», брехати, давати хабарі, боятися чиновників, виїжджати у пошуках роботи за кордон, виживати, замість того, щоби жити. Не хочуть і не будуть.  Зустрічаюсь із талановитою і сміливою молоддю, яку не заженеш у минуле і яка не відокремлює себе від своєї країни.

   Зважте, попри всі розчарування і тотальну недовіру правлячій верхівці, у разі повторення референдуму 1991 року, більше половини українців знов проголосували би за Незалежність. Понад три чверті вважають себе патріотами України. І навіть серед молоді, яку влада буквально витискає з країни, патріотів більше половини. Тому, що чітко розуміють, де Батьківщина, а де – режим. І тому я вірю в Україну.