хочу сюда!
 

Inna

25 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-32 лет

Заметки с меткой «занепад»

Главред "ЗН" о «несостоявшейся Независимости» в Украине.



Украинский журналист, главный редактор еженедельника «Зеркало недели» Юлия Мостовая заявила, что хотела бы уехать из Украины, но не сделает этого. Об этом она написала в блоге на сайте ZN.UA.
Я хочу уехать. Куда-нибудь туда, на Запад, вслед за миллионами хватких, трудолюбивых, предприимчивых, умных. За миллионами тех, кто надеялся и даже боролся, но устал от "неразумных хазаров". Кто-то предпочел свою мельничку донкихотству, а кто-то слал деньги сюда, а теперь забрал детей и отчалил, бросив стариков и фразу на прощание: «Жизнь одна и идет она в одну сторону, зачем тонуть вместе со страной».

Я хочу уехать от несостоявшейся Независимости, ибо, оглядываясь назад, меня не покидает мысль, что правящий политический класс использовал Украинское государство только с одной целью — разворовать и "опустить". Мы потеряли территории и усохли в демографии. А "сильные мира сего" "слили" в металлолом экономику, почти добили медицину, образование и промышленность, грохнули науку. Зато мы блистали в негативных рейтингах «Форбса».
За двадцать шесть лет лишь немногие поняли, что «меншовартість» навязанная нам искусственно, под давлением. Власть так и не научилась говорить твердое "да" и твердое "нет" с оглядкой на "старшего брата", когда речь идет о национальных интересах. Она готова обменивать эти интересы на любом рынке, превращая их в свое материальное благополучие, сидя на набитых чемоданах.

Я хочу уехать от президента, рожденного под знаком «Жадные Бесы». От президента, не задающего трендов развития и не принимающего никаких стратегических решений для страны, но зато оперативно принимающего решения со своими приближенными олигархами по выводу финансовых потоков, практически, залезая все глубже в карманы налогоплательщиков и каждый раз взвешивая и перевешивая доход и "общак", из которого финансируются победители кастинга подлецов. Я просто хочу уехать от засилья негодяев у власти.

Я боюсь избирателей, крадущих у меня пятилетки от выборов к выборам, отнимая годы нормальной жизни и разменивающих свою достойную жизнь на 200 гривен или гречку. Я хочу сбежать от жителей городов, готовых «доверить ключ от своей квартиры» матерому аферисту с темним прошлым, скупающему голоса за взятки. И от сельских избирателей, готовых отдать голоса за бывшего рэкетира или журналиста с купленным удостоверением, размахивающего вилами.
Я не хочу видеть, как часть волонтеров, нечестных на руку, продалась и нажилась. Хочу уехать, чтобы не видеть как окончательно сойдут с ума от горя, крови, боли и слез оставшиеся честные.
Я не хочу видеть как моральные уроды рейдеры и рекетиры, пришвартовавшись к идеологии правящей ОПГ, сбиваясь в группы и охранные агентства, потрошат безнаказанно фирмы, банки, фермеров, малый бизнес, жгут рынки, разоряют предприимчивых граждан, усердно выполняя заказы.

Я 45 лет смотрела в окно на Голосеевский лес и не хочу видеть как его теснят убивая тринадцать 27-этажных коробок, выстроенных по наводке продажной гэбни, которая приобщилась к черному крысиному бизнесу. Да если б только продажных… К тому, что меня, да и многих других граждан, «прослушивают», за два десятка лет я привыкла. Но когда я вижу ложащиеся на стол президента резюме моих телефонных разговоров, где Красная шапочка на ковре-самолете залетает в Винтерфел, я ужасаюсь уровню образования и компетенции сотрудников плаща и кинжала, подкармливающих президента продуктом интеллектуального несварения. Не за себя страшно -- за страну, страдающую от насилия.
Не хочу слышать вездесущую ложь и подмену понятий от окружения, хлебающего из корыта, путающих: пиар с делами, патриотически активной части общества; количество обысков с эффективностью силовых структур; объявление подозрения с приговором суда; приговор продажного суда из справедливостью; болтунов с реформаторами.

Я хочу сбежать. Но! Да, вы правы, — я останусь. Потому что темнее всего перед началом рассвета. А я знаю, что он начнется еще в этом десятилетии. Не спрашивайте,-- "откуда?" Просто знаю и все.
Не уеду, потому что мои родители должны, ссутулившись, сидеть на могилах своих матерей и отцов, когда захотят с ними поговорить.
Не уеду,потому что моим детям нужна Родина, а они должны быть нужными ей. Даже если они не строители и продавцы, а бесполезные ныне биохимики, изучающие мозг человека.
Не уеду, потому что, побывав почти в полусотне стран, я не видела Харьков, черновицкий универ, Каменец-Подольскую крепость, Шацкие озера. Я, "энтомолог" Печерских холмов, еще не видела многое в своей стране.
Я не уеду от тех, кто не сдался, кто мужает, умнеет, крепчает. Кто учится на своих ошибках и будет готов в очередной раз постоять за счастливое будущее свое и своих детей. Я хочу застать этот день. Я хочу в этом участвовать. Я хочу, наконец-то, обрадоваться тому, что получится, а получится обязательно.

Еміграція і економічний занепад роблять Україну безлюдною.

Польські ЗМІ активно коментують нові популяціїйні прогнози ООН, з яких вимальовується не дуже райдужна перспектива для Польщі. Але справжня катастрофа насувається на Україну, де демографічна криза в поєднанні з економічним занепадом створюють геополітичну діру, яку хтось заповнить: або Захід, або Росія.

Про це на сторінках Rzeczpospolita пише директор відділу стратегії Warsaw Enterprise Institute і радник компаній польського оборонпрому Анджей Талага. Він припускає, що українська держава може занепасти ще за нинішнього покоління, що матиме дуже негативні наслідки для Польщі.

"Варто це мати на увазі, вступаючи з Україною в суперечки в тому числі і в історичні. Ми не говоримо з рівним партнером, а з прикутим до ліжка хворим. За 20 років може виявитися, що більше немає кому доводити нашу моральну правоту у питанні трагедії на Волині і Східній Галичині", - пише автор.

В українців є багато причин тікати з рідної країни. Зростання ВВП України в 2016 році становило 2%, цього року очікується, що економіка зросте ще на 2,2%. Але це надто повільний рух в напрямку відновлення країни.

"Сьогодні ВВП України становить 83 мільярди доларів, а в 2013-му році він становив 180 мільярдів. З цих цифр можна зробити висновок, чого коштувала українцям військова агресія Росії. Дохід пересічного українця впав нижче рівня мешканців країн Північної Африки. Масштаб занепаду настільки великий, що вимагає радикального плану рішучої міжнародної підтримки. Але нічого такого все ж не відбувається", - пише польський експерт.

Він зауважує, що на сьогодні не відомо, яке реальне населення України. Останні дані перепису датуються 2001 роком. А після анексії Криму і війни в Донбасі не виключено, що зараз в країні живе меньше людей, ніж в Польщі.

повна стаття 

Євросоюз повинен Україні 60 мільярдів доларів

Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом, що ж це за чарівний договір, який призвів економіку України до занепаду?!

Як написано в Wikipedia, та й як нам обіцяли в ході Майдану, основна його мета - це поглиблення інтеграції між Україною та Європейським союзом у сфері політики, торгівлі, культури та зміцнення безпеки.

На самому початку нашого впевненого євроінтеграційного шляху багато світових експертів і політиків дуже скептично до всього поставилися. Говорили, що Євросоюз цинічно обманює Україну, що він використовує нас і потім на смітник викине, але ми нікого не слухали і з гордо піднятою головою йшли до своєї мети.

І ось минуло три роки... Три роки з тих самих пір, як була пролита кров і з ганьбою вигнали з Києва колишню владу во ім'я інтеграції України в ЄС. Всі пам'ятають приказку, що "обіцяного три роки чекають"? З великим сумом хочу повідомити, що ми абсолютно нічого не дочекалися від ЄС.

Зона вільної торгівлі, де вона? Де той обіцяний нам різкий зріст товарообігу між нашими країнами? Ні, Брюссель, безсумнівно, розширив за рахунок України ринок збуту для своїх виробників, а що отримали ми? Обмежувальні квоти, за якими тепер, наприклад, пшениці (наш найважливіший експортний товар) ми можемо їм продати не більше 950 тисяч тонн? Для довідки, Україна в рік відвантажує за кордон близько 28-30 мільйонів тонн пшениці. І це їхня допомога? Так це плювок нам в обличчя!

А безвізовий режим? Тут справи йдуть ще смішніше. Відсувати підписання угоди вже просто нікуди і навіть непристойно, але в Євросоюзі примудряються це робити. Особисто я в нього не вірю. І навіть якщо європейські чиновники поставлять свої підписи під документом, в чому буде велике досягнення? Нам нададуть можливість швидше витратити заощадження в туристичних поїздках по Європі? О, велике спасибі!

Прийшов час знайти в собі сили і визнати, що, ставши на шлях євроінтеграції, ми зазнали колосальних збитків. І мова йде навіть не про втрату Росії, як найбільшого торгово-економічного партнера. Місце агресора повинен був зайняти Євросоюз! Проблема системна: втрачена будь-яка довіра! І так вважає сьогодні більшість українців.

Наприклад, в одній з останніх петицій до Порошенка на цю тему, автори вважали, що в результаті невиконання Євросоюзом обіцянок щодо інтеграції України в спільний європейський простір, наша країна втратила 60 мільярдів доларів. І це за найскромнішими оцінками!

Однак однією петиції буде явно мало! Україна повинна подати позов до міжнародного суду.

Досить чекати біля моря погоди, пора переходити до активних дій і починати боротися за свої права! Ми три роки неухильно виконували всі їхні вимоги, тепер черга Євросоюзу виконувати наші.