Если у тебя два старших брата (самая маленькая разница 9 лет), то твоё детство это - есть что вспомнить и чем прослезиться) 

Що ми їли? Нащо воно нам було треба? ))
Замітка Ordinary  http://blog.i.ua/user/6518361/2248832/ навіялf спогади про дитинство. Ні, звичайно воно не було настільки тяжким як згадували бабусі про своє. Але з їхніх спогадів ми дізнались, що коли була голодовка, в їжу йшло все що росло поряд. Робили якісь млинці з лободи, суп з кропивою. А коли настало літо, їжі додалось, виросли калачики, пасльон, трава, різні квіти. То ж бабуся нам і розповіла, що калачики можна їсти.
Отже: що і навіщо ми їли з підножного корму.
Топінамбур. Ця рослина росла у нас на межі з сусідами. Росте вона високою і таким чином наче робить природню загорожу, паркан на межі був, а топінамбур наче додавав краси. Деякий час ми не здогадувались що це можна їсти. Але одного року бабуся вирішила прорідити зарості і покликала нас спробувати смакоти. На смак воно нам нагадало капустяний качан, який мама вирізала з середини, коли різала капусту. Ну з плодами топінамбура зрозуміло, але ж одного разу взимку, коли ми наламали сухих дрючків цієї рослини, ми помітили, що серцевина м"якенька і біла. І чомусь здалось, що її можна вживати як жувальну гумку на запах воно схоже на соняшникове бадилля короче, пару раз жування цієї екзотики нам вистачило




Пасльон: його нам показала мама і розповіла, що вони їли його в дитинстві. Ці ягідки в принципі смачні. Іноді ми їх під"їдали 






Акація: навесні, коли вона квітує, поряд розноситься чудовий аромат, який так і притягує до себе. Багато її не з"їсиш, то ми брали по суцвіттю і йшли собі далі гуляти. Ми витягували з середини стовбчик, який мав в собі нектар і був солодкий і саме його їли.



Бузок (Сирень): ця рослина своїм ароматом теж притягує до себе. Іноді ми відривали квіточки і висмоктували солодкий нектар. Але частіше зривали суцвіття і сиділи над ним, вишукуючи квіточку, яка мала 5 пелюсток, це вважалось за щастя   треба було загадати бажання і з'їсти її .







Калачики: про них розповіла бабуся. Щоб було смачно, треба обирати не застарілі плоди, але і не дуже молоді. Дійсно воно цікаве на смак.

      

Трава (пирій, мишій і т.п.): смак дещо подібний до калачиків. Тут треба розламати травину в місці вузлового стику і пожувати солоденьку світлу частину трави

 

Клєй - так ми називали деревну смолу, яка сочилась з вишень, черешень, абрикос. Не знаю що в ній смачного, але вона своєрідна на смак і ми часто її шукали і їли    Тут бажано обрати свіжу, нещодавно витікшу, щоб вона була м'якенька, та вона і смачніша, бо стара має деревний присмак  





Мурашки: одного разу хтось розповів, що мурашки кислі на смак. Ну звичайно, нам же обов'язково треба в цьому переконатись Ми відривали жопку і пробували на язик  так, дійсно - кисле. Тут вже одного разу було достатньо, бо жалко мурашок



Насіння шишок: ніхто не розповідав, придумала спробувати сама і потім дала молодшій сестрі. Насіння схоже на смак кедрових горішків, але ж ну дууууже мізерне, на жаль





Фізаліс: зараз про нього можна багато прочитати, взнати, а тоді його вирощували для краси. І от у подруги ми вперше його скуштували. Не скажу що він одразу сподобався, але з ним так як з оливками треба з'їсти декілька раз, щоб зрозуміти і вподобати





І на останок Дереза: плоди цієї рослини мені подобаються на смак. Воно мені нагадує помідорчики, так ми його й називаємо Колись дідусь нарвав цілу жменю і ми з ним ласували цими ягідками. Бабуся дуже кричала на нього, бо боялась, щоб вони були не отруйні. На що дідусь зі сміхом розповів, як вони в дитинстві наче горобці обносили ці зарості ягідок.







А ви що їли з "екзотики" в дитинстві? ;)

   Сразу предупреждаю: читать разрешается только тем, кому 10+, извини те за ограничение.

У меня особые с ними отношения.

Квадратный стеклянный плафон молочно-белого цвета с красными полосками по бокам несколько лет был для меня экраном телевизора.

Тогда у меня не было своей комнаты и взрослые по вечерам смотрели кино и я вместе с ними. Они думали, что я сплю, а я смотрела на свое маленькое окно в мир и придумывала разные истории, потому что понять - что там на самом деле происходит, было невозможно.

А потом был огромный старый абажур с бахромой на длинном толстом шнуре, спускающемся низко-низко, почти до самой потресканной поверхности такого же старого, как он, круглого стола.

Абажур из ткани жил в квартире, которую мы снимали на море. Он стал героем многих моих снов. Во сне я сидела на нем, держась за шнур и летала. Любопытно, но до сих пор помню его цвет, узор и запах!

Обеспеченное детство рядом с эмоционально холодной мамой и отстраненным папой - еще одна тема анализа.
Точнее сказать, это то, что приводит людей к психологу. Годам к 20-40, все что накопилось непознанного и неполученного, неотданного и непрожитого, дает о себе знать в разных компенсациях, которые, к сожалению, совершенно ничего не компенсируют.

По чуть-чуть просачивается в сознание понимание, что материальные ценности - лишь часть, а не целое, что отчаянно не хватает чего-то еще.

       Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.
Ну і хто ж не любить фізкультуру?   Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

В детстве у меня было много пластинок со сказками. Очень много! Озвучка прекрасная, мне было интереснее слушать и фантазировать, чем, например, смотреть мультик или сказку по тв.

Мой дядя привез из Эстонии проигрыватель, крутой на то время, с огромными колонками. Я сидела около колонки на полу, обняв колени и слушала.
А потом обнаружила, что сказки вместе со мной слушает еще одна девочка, наша соседка через стенку. Она стояла на своем балконе. Эта девочка была старше на несколько лет и иногда во дворе катала меня на раме своего велосипеда.

Детсво было зимним. Помню очищенный двор, и сугробы выше меня ростом. Меня одевали тАк, что двигаться и дышать было трудно))) здесь я с мамой, такой себе шарообразный робот)))



К садику была равнодушна, не помню себя ни в какой роли, помню только, что было очень обидно, когда выбирали деток для танцевального номера, которые не умели и не хотели танцевать , а меня - нет, хотя я подвижная была и ритмичная, но ...толстая... помню двух мальчишек - моих обидчиков, которые меня всегда обзывали толстухой и очкариком...вот откуда зарождались комплексы, в садике, а не в семье))
..и помню санки, сделанные папиными руками, хоть и тяжёлые, но крепкие...мы с братом на них в парке с горки с трамплинами катались...синяков было, мама не горюй)))) помню, как нас ставили к батарее сушиться)))
В детстве очень не хватало родителей, они всегда были заняты, папа на двух работах, а мама после работы занималась бытом - стирка, готовка, уборка...хотя папа ей очень помогал, приходя с работы, брал нас с братом и мы шли на улицу, чтобы маме не мешали...
Но все равно там было весело)) и там были мама с папой...

Сказка подаренная мальчику в канун его совершеннолетия

     Мальчик  плакал… Сегодня ему исполнялось 15, он обнимал своего старого плюшевого  мишку и плакал.

- Я не хочу взрослеть,  Детство не уходи…

- Я не могу,  малыш. Все взрослеют, все вступают в пору юности. Это не так плохо и не так страшно как ты думаешь, - отвечало Детство

- Я не хочу – упрямился Мальчик.

- Да я и не прощаюсь, - улыбалось Детство своей добродушной улыбкой, - У  нас в запасе есть еще целый год… Целый год, малыш, последний наш год. Поверь мне, все будет хорошо.

И детство блеснуло солнечным зайчиком, зашуршало конфетными обертками, взлетело ввысь бумажными самолетиками и воздушными змеями, поплыло в даль самыми настоящими корабликами из ореховой скорлупы. Детство не умело долго плакать и сожалеть, перебирать прошлое и предаваться унылости. Оно сверкало разноцветными стеклышками и ободранными коленками, оно улыбалось, смеялось, хохотало, оно знало массу считалочек и кричалочек.

     Прошел год, за ним второй… много времени утекло, наш мальчик  стал давно взрослый и солидный. У него был свой дом, своя семья, престижная работа… Он был занят солидными (взрослыми) делами, умными мыслями, проблемами и заботами…

Но вот однажды…

- Па, а давай поиграем в футбол!

Бывший Мальчик, свернул  газету, обернулся и увидел  глаза своего сынишки, а за спиной у малыша улыбалось и подмигивало  его позабытое детство.

     Детство никогда не закрывает за собой плотно двери. Оно всегда ждет нас, что бы могли хоть ненадолго остановиться, вернуться и все вспомнить.