Криваві гроші війни, або чому АТО – це надовго?

Пам’яті чергової заяви ВР про агресію Російської Федерації присвячується.

Крайню заяву ВРУ «Про гідну відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (№ 2332) було підписано учора, 27.04.2015 р.

Ймовірно, це сталося через те, що попередні постанови давали не таку «гідну відсіч»… Мова «Про Звернення ВРУ до ООН, ЄП, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором» від 27.01.2015 р. та про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької й Луганської областей тимчасово окупованими територіями від 25 березня 2015 р.

Чи змінилося щось у стосунках з агресором та окупованими територіями після схвалення чергових заяв? За своєю силою ці постанови є політичними документами та носять декларативний характер, тобто не містять норм прямої дії. Їх ухвалення нічого не змінює ні на війні, ні у господарській, ні у правозастосовчій практиці, а лише дає політичну оцінку ситуації. Отже… не змінює нічого.

Далі розглянемо уважніше саме господарську складову відносин Україна-ЛДНР, оскільки саме вона є самою непублічною на цей час.

На окупованій території Донбасу наразі проживають близько 3 млн. осіб та зосереджено до 20% промислового потенціалу України. Енергетика, промисловість та транспорт інтегровані в економіку України. Це великий споживчий та промисловий ринки.

Де факто, економічні стосунки з ЛДНР ніколи не припинялися. Лінію фронту перетинали і перетинають як люди, так і товари. При цьому «побори» до структур ЛДНР платять абсолютно всі суб’єкти, що знаходяться на окупованій території: від ДТЕК до копанки. В них просто немає вибору. Навіть якщо підприємство перереєєструвалося в Україні – воно платить ще й місцевим хазяївам. Тому на практиці абсолютно УВЕСЬ бізнес на території псевдореспублік на даний час фінансує діяльність бойовиків.

Це факт, на який ми не можемо вплинути, оскільки суверенітет України в ЛДНР не діє. Тому давайте з’ясуємо, чому навіть за умов подвійного оподаткування та хаотичних поборів, на лінії розмежування з ЛДНР стоять черги з фур, що шукають найменшої можливості потрапити до бойовиків і назад.

І справа не лише в тому, що Донецьку та Луганську потрібні харчі. Торгувати з Донецьком ризиковано, мутно і… вигідно. Настільки вигідно, що є люди, які зацікавлені в продовженні мутного статусу: «ані війни, ані миру». Саме для збереження схем збагачення на ухиленні від оподаткування. Головна «тема» – прихований від оподаткування прибуток.

Схема працює наступним чином. Як правило, виробник з України продає свій товар дистрибутору, який також має українську реєстрацію та працює легально. Дистрибутор знаходить покупця на окупованих територіях. Зазвичай, дистрибутор і покупець пов’язані через одних й тих самих фізичних осіб.

Укладається угода на поставку продукції, бажано з відтермінуванням оплати поставленого товару. Товар з документами та товарно-транспортними накладними їде до ЛДНР. Все легально, підстав відмовити у перетині лінії розмежування немає, окрім особливого режиму в зоні АТО, про який йтиметься нижче.

Покупець отримує товар, продає його з неймовірною націнкою до середньої роздрібної вартості товару в Україні – тобто приблизно у 30% та ще й виключно за готівку, оскільки українська банкова система в ЛДНР не працює. Уся націнка прихована від фіскалів. Тому вже на цьому етапі Покупець отримує приблизно 40 % неоподатковуваного прибутку від вартості товару. Навіть за відкатів на війну для терористів такий бізнес залишається золотим.

Існує можливість і для більш грубих, але ще прибутковіших оборудок. При наближенні термінів оплати Покупець звертається до штабу АТО (СБУ) й легально отримує документ, що підтверджує проведення АТО на території його реєстрації (господарської діяльності) і заявляє, що не може сплатити за отриманий товар, оскільки йде АТО. При цьому уся готівка залишається у Покупця. Звідси стільки повідомлень про затримання кур’єрів з грошима, що прямують з готівкою зі «стрьомної» ЛДНР в Україну.

Окремо стоїть питання відшкодування НДС при зовнішньоекономічних операціях. На території ЛДНР знаходяться виробництва низки найбільших експортерів України: Алчевський металургійний, АВК тощо. Що робити, якщо експорт здійснюється до Росії, митницю ми не контролюємо, а документи оформлюємо на території, підконтрольній Києву? Як прослідкувати, що товар перетнув державний кордон?

Чому в ЛДНР така неймовірна націнка? Плата за ризик – так, безумовно. Але, окрім іншого, система доправлення вантажів на окуповані території запрограмована на виникнення дефіциту. Особливий режим у районі проведення антитерористичної операції запроваджує Закон «Про боротьбу з тероризмом» (ст.14). Відповідно до ч. 4 цієї статті, «перебування в  районі  проведення  АТО осіб,  які не залучені до її проведення,  допускається  з  дозволу керівника оперативного штабу». У нашому випадку – це штаб АТО. Частиною цього режиму є також «Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей». Відповідно до нього перевізник повинен мати ще й «дозвіл» не проїзд встановленого зразка, який видається однією з чотирьох координаційних груп в зоні АТО. Діяльність цих груп підпорядкована Координаційному центру при штабі АТО, який складається виключно з силовиків.

Керівництво АТО для проведення «відсіву» претендентів має у своєму розпорядженні підстави на вибір:

1)    наявна інформація правоохоронних органів про можливість використання такого товару у злочинних цілях та/або використання такого товару терористичними організаціями на неконтрольованій території;

2)    наявна інформація про порушення отримувачем та/або постачальником вантажу (товару) вимог податкового та/або митного законодавства;

3)    наявна інформація про використання коштів за поставлений товар з метою фінансування тероризму;

4)    наявність інформації про причетність власника або отримувача товару до терористичної організації.

Підкреслю, що усі ці підстави є оціночними, до того ж їх неможливо перевірити. Пам’ятаєте, що абсолютно всі в ЛДНР фінансують бойовиків та псевдореспубліки? Пам’ятаєте, що ніхто не платить податків з кінцевої ціни продажу?

Власне, це все… Нічого кращого для створення дефіциту та черг бажаючих отримати жаданний дозвіл, годі й уявити. Не важливо, хто прийматиме рішення: генерал СБУ чи архистратиг Гавриїл, – корупційною є сама схема. Корупціонерами є усі, хто в ній задіяний.

У підсумку маємо таке:

1. Побори, зібрані на території ЛДНР, використовуються для подальшого фінансування власне ЛДНР.
2. З операцій, проведених на окупованій території Донбасу податки в бюджет України не сплачуються.
3. При перетині «лінії розмежування» створено легальні корупційні схеми.

Найнеприємніше, що йдеться про схеми з мільярдними оборудками. Отримані кошти, наче наркотик, отруюють відразу увесь організм держави: правоохоронців, фіскалів, урядовців та парламентарів. Тих самих урядовців і парламентарів, яких ми обрали рік тому й матимемо нагоду змінити лише за чотири роки. Виникає риторичне запитання: скільки місяців потрібно вести АТО за сьогоднішими правилами, щоб корупція поглинула усю державну систему України?

 Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру

http://mediarnbo.org/2015/04/28/krivavi-groshi-viyni-abo-chomu-ato-tse-nadovgo/

Майбутнє добровольців та добровольчих підрозділів в Україні. Варіанти для роздумів.

Для того, щоб розібратися з питанням про майбутнє добровольчих воєнізованих підрозділів в Україні, слід розглянути причини їх масового створення навесні та влітку 2014 р.

Насамперед, це неефективність системи примусової мобілізації та призову. Сам  Указ про першу мобілізацію було прийнято майже через місяць від початку агресії  РФ у Криму (російська медаль «За возвращение Крыма» визначає дату 20.02.14), а саме – 17 березня 2014 р., що є окремим питанням для розгляду.  Результати мобілізації в частині залучення добровольців здивували (призивали за спеціальностями, а не за бажанням). Її ефективність в частині забезпечення, побуту і навчання бійців нажахали суспільство.

Окремо зазначу на недовіру тодішніх очільників Держави  до Збройних Сил України навесні 2014. Не останню роль тут зіграли два фактори:

1)    політики переклали відповідальність за втрату Криму з себе на ЗСУ;

2)    політики не мали довіри до армії, яка була готова підтримати режим Януковича взимку 2013-2014 рр.

Не слід забувати й про первинний «поліцейський» формат операції на Сході. Про початок АТО було оголошено 13-14 квітня, проте перша мобілізація у березні відбулася лише до лав ЗС України та до Нацгвардії. Тому у керівника міліції виникло питання про залучення добровольців також і до МВС, яке опинилося осторонь процесів створення нових підрозділів. 13 квітня Аваков заявляє про намір створити патрульну службу міліції особливого призначення. 24 квітня у Дніпропетровську починається формування підрозділів «Дніпро-1» та «Дніпро-2»

Весною 2014 р. Київ зі здивуванням й, часом, занепокоєнням спостерігав за таборовим побутом маргінального натовпу на Майдані. Коли і за яких умов розійдеться Майдан? Це питання турбувало багатьох, у тому числі політиків, у яких спрацював інстинкт самозбереження. Розігрітий націонал-популізмом протестний люмпен треба було кудись спрямувати. Аж тут ми отримали зовнішнього ворога.

Відразу після революції стартувала Президентська виборча кампанія 2014 року. Патріотизм і війна стали чудовим полем для підняття рейтингів. «АТО має тривати 5 днів» – пам’ятаєте? У ціні опинився технологічний піар на добровольчих підрозділах, які рятують державу (чорні чоловічки О. Ляшка). Подальший піар триває до кінця жовтня 2014 р. – до моменту обрання найбільш мілітарно-популістської за часів незалежності ВРУ.

І останнє. Існувала пряма зацікавленість фінансово-промислових груп у створенні власних воєнізованих структур для промоушену комерційних інтересів.

За таких передумов шансів на створення дисциплінованого, державницького добровольчого війська були мінімальні. Окрім іншого, при формуванні цих підрозділів закривалися очі на медичний, професійний відбір, наявність судимостей, алкоголізм тощо.

Реальність не забарилася. Підрозділи добровольців у стресових умовах війни, або ж «ні війни, ні миру», стають осередками протиправних дій, мародерства, викрадень та «контрабанди» через лінію розмежування. Накази виконуються вибірково. Точну кількість «добровольців» і зброї у них на руках влада не знала, а часом не знає й сьогодні.

Вже 27 жовтня 2014 р. Арсен Аваков прийняв рішення розформувати спеціальний батальйон Міністерства внутрішніх справ «Шахтарськ» через неконтрольованість дій цього юніту.

У кінці квітня 2015 р. з лінії фронту відводять підрозділи Добровольчого українського корпусу ПС. 28 квітня базу ДУК під Дніпропетровськом заблокували підрозділи десантників. 2 травня базу розблокували, заявивши, що інцидент вичерпано.

Питання про добровольчі підрозділи залишається відкритим. Його актуальність поновлюватиметься щоразу після чергового резонансного злочину, вчиненого «добровольцем».

Які варіанти вирішення можливі?

1)    Залишити «патріотів» у спокої. Позичати очі у Сірка щоразу, коли демократії Заходу питатимуть, що роблять незаконні збройні формування на Сході України. Визнати, що людина з автоматом має більше прав за пересічного громадянина й поставити крапку у питанні стратегічного вибору України.

2)    Легалізувати підрозділи добровольців, формально включивши їх до складу ЗСУ, МВС чи Нацгвардії. Це варіант, який обстоюють самі добровольці. На жаль, він не вирішує питання «патріоти блокують АП, або Укргазвидобування», або «патріоти проти наступу чи припинення вогню». Він не вирішує нічого по суті, окрім формальної сторони.

3)    Провести профвідбір добровольців та включити їх до лав ЗСУ та Нацгвардії на добровільній контрактній основі, надавши можливості вибору подальшої служби серед найбільш боєздатних підрозділів. Цей варіант найбільше до душі військовим та правоохоронцям, які справді цінують мотивованість та професіоналізм окремих бійців-добровольців.

4)    Зробити армію не тільки ефективною, а й об’єктом гордості українців, зосередивши на її реформі та підтримці основні управлінські зусилля. Чітко розділити правоохоронну та військову функції. Існують великі сумніви щодо доцільності перебування в структурі МВС підрозділів (наприклад, Нацгвардія), озброєних танками та артилерією. Нацгвардія у США, наприклад, – це складова Сухопутних військ US Army, а не поліції чи ФБР.

Будь-який варіант рішення має базуватися, насамперед, на Законі, а не політичній доцільності. Будь-яке рішення не повинно приховувати той факт, що після року війни ми ще не маємо армії, у якій насправді хочуть воювати Добровольці.

 Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру.

Заступник керівника АТО: Готовність НЗФ наступати залежить від нашої спроможності стримати та відбити агресію

Учора, 6 травня 2015 року в Антикризовому медіа-центрі у місті Краматорськ відбувся спільний брифінг для журналістів за участю представників штабу Антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях, Міністерства інформаційної політики України та Донецької обласної військово-цивільної адміністрації
Даний захід проводиться з метою більш тісної взаємодії між співробітництвом військових, журналістів а також ініціативних територіальних місцевих громад з пропозицією консолідувати та посилити інформування суспільства про ситуацію в даному регіоні.

Під час брифінгу полковник Сергій Галушко проінформував присутніх журналістів з центральних та регіональних ЗМІ присутніх гостей про ситуацію у зоні АТО.
За його словами незважаючи на умови припинення вогню, незаконні озброєнні формування ведуть обстріли зразками озброєння, яка за умовами Мінської угоди, мала бути відведеною із зони конфлікту. Крім постачання людських ресурсів, після підписання Мінських угод українською розвідкою фіксується продовження постачання техніки бойовикам із Росії. Зокрема, він зазначив, що за невеликим винятком щодня спостерігається десятки обстрілів українських позицій.

Заступник керівника АТО на території Донецької та Луганської областей полковник Сергій Галушко також наголосив на можливості дестабілізації ситуації в українських містах напередодні та під час травневих свят. Противник намагається використати 9 травня в своїх інтересах. Але незважаючи на це, люди в регіоні в цілому на нашому боці та готові робити все, щоб унеможливити провокації.

Щодо, власне, наступу незаконних озброєних формувань на українські позиції, підчас свят чи то після них полковник Сергій Галушко зазначив, що їхня готовність наступати залежатиме не скільки від наближення 9 травня, скільки від нашої чіткої готовності та спроможності стримати та відбити агресію.

Україно! Пишайся, це сини твої! Сергій Собко – підполковник, командир механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади.  З липня 2014 року підрозділ виконує бойові завдання в зоні проведення АТО.  27 липня 2014 року батальйонна тактична група під його командуванням взяла стратегічно важливий  плацдарм - висоту Саур-Могила.  За мужність, героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України,  Указом Президента України від 23 березня 2015 року Сергію присвоєно звання Героя України  та нагороджено орденом «Золота зірка». Сергій розповідає: «Навчався і закінчив Одеський інститут Сухопутних військ.  Далі служба у рідній 30 бригаді від командира взводу до заступника командира  батальйону. 2007-2008 рр. - Косово.  Неодноразові навчання на різних військових курсах та школах країн НАТО.  Всі знання, що здобув, стали в нагоді.  Взимку 2014 року готувався до навчання в Командно-штабному коледжі ЗС США,  проте перед весняним конфліктом був призначений командиром батальйону.  8 березня залишили розташування частини.  Спочатку Херсонська область, а в липні перше завдання в АТО.  Ніколи до того моменту не думав, що доведеться відстоювати кордони власної держави у сучасному,  начебто демократичному світі. Свої досягнення я особистими не вважаю.  На мою думку всі почесті - це заслуга тих людей, які знаходяться зі мною поруч у таких складних умовах.  В колективі багато грамотних, сміливих, цілеспрямованих військовослужбовців.  Їх досвід, вміння, знання дозволили мені побачити всю силу людського героїзму.  Саме вони стоять поруч та допомагають вибрати правильний напрям руху,  для того, щоб захистити всіх тих, хто так вірить в нашу перемогу і чекає на всіх  нас. Дійсно пишаюся що очолюю таких офіцерів, сержантів та солдат.  Вони, проявляючи неймовірну мужність, рятували життя своїм побратимам за рахунок  власного здоров'я і безпеки. Хочу відмітити неймовірну силу волі, і вміння  згрупуватись в надскладні моменти, наприклад, коли сержантам доводилось  брати на себе командування підрозділом після поранення чи загибелі офіцера.  Висловлюю вдячність першій танковій роті, якою командував капітан Вінник -  Кращих і відважніших танкістів я не зустрічав. За їхньою бронею ми, піхота,  завжди почували себе впевнено і безпечно.  З сумом згадую тих кого вже не повернути.. найважчим особисто для мене на  війні, є те, коли повертаючись після бою... повертаються не всі, а тим кого вже  ніколи не побачиш і не почуєш неможливо висловити свою вдячність за їх героїчні вчинки.  Що нас всіх підтримує? Беззаперечно розуміння того, що вдома на нас чекають і  люблять. Кожен з бійців не уявляє себе без підтримки рідних і родичів, друзів і  навіть геть чужих для них людей, які проявляють свою доброту, турботу,  хвилювання, підтримку військовослужбовцям через волонтерство, добрі слова,  матеріальну і моральну допомогу. За це кожен з нас висловлює неймовірну  вдячність і готовий стояти на охороні нашої безпеки, допоки над нашою країною  не буде мирного неба!» Від вдячних патріотів України - Низький уклін тобі, Сергію!  Низький уклін твоїм побратимам!  Слава тобі, Україно! Слава Героям твоїм! photo by Roman Nikolayev

Российские СМИ и сепаратисты очень любят раздувать тему 2 мая: мол, "обезумевшие биндеры-фошисты зверски сожгли мирных беременных ветеранов". А "Мирный палаточный городок" стоял и никому не мешал"... Давайте, не касаясь темы 2 мая посмотрим небольшую ретроспективу: чем же в 2014 г. занимался в Одессе "Антимайдан", "Куликово поле", и на столько они были "безобидными".

чера в столовой урки устроили пьяный дебош.
После обеденного ливня мы, с двумя преподавателями, отправились на огневые позиции самоходок делать привязку к gps с помощью планшетов АРМІЯ SOS. За интересной работой время пролетело незаметно, назад успели только к окончанию ужина.
В столовой длинная очередь. Командиры, преподаватели, инструктора, мобилизованные и только что приехавшие новобранцы-срочники. Все терпеливо стоят, ждут раздачи.
Вваливается пьяная компания. Ведут себя нагло, говорят громко, по фене. Некоторые в татуировках. Прицепились к срочникам, стали их задирать, отталкивая сопровождающего старшину. Народ в очереди возмутился, начались разборки с мобилизованными из переменного состава. Растащили. Урки, взяв подносы с едой, без очереди, уселись за стол.
Тише не стало. Вытянули большую бутылку пива, пустили по кругу. Подошли офицеры-преподаватели, сделали замечание. Были посланы, завязалась очередная перепалка. Из очереди выскочили все офицеры и инструкторы. Назревала драка. Между нами встали женщины-повара...

Мораль. Какого х... военкоматы упорото продолжают призывать отсидевших, больных и алкоголиков??? Ежедневно в санчасть приносят по одному-двое допившихся до эпилепсии алкашей. Их уже даже в госпиталь не отправляют. Укол, полчаса отлежаться, и пинка под зад. Через день сталкиваемся со случаями белой горячки. Этих приходится вывозить в госпиталь, многие становятся опасны.
Отсидевшие - отдельная песня. Пока их было по одному-двое на взвод, ситуацию можно было контролировать на уровне взвода. Теперь их больше, при накоплении критической массы, происходит сбивание в стаи. Командир взвода и батареи теряют контроль над ситуацией. ВСП приезжает раз в неделю, разгоняют алкашей в ближайшем селе. К нам не суются. Гауптвахты у нас нет, ближайшие в Старичах и Яворове. В Яворовской я недавно был, забирал бойца. Забита под завязку.
Палаточный городок теперь называют Пандорой и 13 районом.

Все эти люди для армии бесполезны, и даже вредны. Они прожирают и пропивают государственные деньги, они не собираются воевать. У урок и алкашей слишком развит инстинкт самосохранения, и под пули никто не полезет.
Говорят, мобилизация в селе теперь выглядит так. Главе сельрады приносят пачку повесток, он, вместе с участковым, садится, и вписывает в эти повестки тех, кто в селе уже всем надоел пьянками, кражами и дебошами. Вуаля! Теперь это проблемы армии.

https://www.facebook.com/artur.aminew/posts/823571254383575?pnref=story