хочу сюди!
 

Лана

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «влада»

Обсяги блокування користувачів на сайті

Дивно як надійно заблоковано доступ в  "Найбільш обговорювані" "ТОП" й "тему години" на сайті, й як багато людей поблокували. Два роки тому пам'ятаю  " Найбільш обговорювані " на сайті на 95% був заповнено політичними темами (на 30% українофобськими ющ тоді постарався). "Популярні співтовариства" половину з них становили патріотичні співтовариства, другу половину співтовариства на загальну тематику, українофобських співтовариств не було й в першій п'ятдесятці. 

Чому українцям перестала бути цікавою політика на сайті ? Чому на інших сайтах користувачам цікава боротьба опозиції й влади, а зараз тільки про це мова, тут нічого не відбувається, кому це вигідно (не можеш контролювати то заблокуй) ?  По кому ж завдано інформаційний удар ? А головне за яким законом, чи за які порушення заблоковано ? Хто вважає що має право промивати мізки українцям, й беззаконно займатись цензурою ? Чому зміна влади призвела до грубого впливу й зміни інформаційної політики ?

* Сподіваюсь при зміні влади на сайті хтось розмістить вибачення, за теперішнє хамське відношення до користувачів.

Найбільш обговорювані зараз на сайті (тенденція перевірена, про авторів мовчу, кому це потрібно самі вирішуйте): Я - мама! (отредактировано) Убей меня! tanjuwa посвящается Женюсь! Кому я ещё не давала???))) Политическое о здоровье. Или наоборот... Если ушел любимый... овечки .... по моему страшно... я люблю людей) Завтра... (Депрессия) Под вуалью ночи... Дві волохаті фотозагадки. Посвящение


80%, 12 голосів

7%, 1 голос

13%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Мат , как средство общения

Мат - обычное явление для Донецкого городского совета ,по крайней мере, так можно подумать, посетив заседание сессии. В среду 25 апреля во время общения журналиста с одним из чиновников на заднем фоне слышна нецензурная брань депутатов, которые общались за спиной журналиста "Новости Донбасса".

В Україну прийшли колоніальні часи

Звернення українських письменників до співгромадян у День рідної мови

Шановні співгромадяни, дорогі читачі! Ми живемо в країні, що зветься Україною, -- і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати -- і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де й коли виникає загроза для конституційних цінностей української держави. Пасивна позиція українських громадян сьогодні -- вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою. Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок. Провокації набули характеру лавини. Закриття українських шкіл на Сході України лицемірно видаються за «оптимізацію витрат». З підручників історії вириваються сторінки, залиті кров’ю наших предків, котрі поклали своє життя за те, щоб ми сьогодні жили в незалежній суверенній унітарній державі. Голодомор, геноцид Сталіна проти українського народу, нашу найбільшу національну катастрофу, від наслідків якої Україна потерпає донині, з орвелівським цинізмом називають всього-на-всього наслідком неправильно проведеної колективізації. Зі шкільної програми вилучають «незручні» для влади твори. Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги. Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний».На 20-му році після розвалу Радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» -- неформату всього українського. Ми з повагою і шаною ставимося до культур і літератур усіх національностей України, що творять єдиний український народ. Ми солідарні з російськими, польськими, кримсько-татарськими, єврейськими, угорськими, румунськими, грузинськими письменниками, з письменниками всіх інших національностей, що живуть і творять в Україні, є її громадянами і сповідують її базові конституційні цінності. Ми рішуче виступаємо проти роздмухування ксенофобії, не ділимо людей на чужих і своїх, зцілюємо країну, а не роздираємо її на Схід і Захід, Південь і Північ. Ми не вимагаємо від держави ні дотацій, ні президентських стипендій, ні урядових пенсій, не впадаємо в розпач від того, що держава нічого не робить для промоції української літератури у світі. Але ми -- автори, відповідальні за українське слово, і наш професійний обов’язок -- стати на захист свого читача, котрий хоче читати українською і вибирає українську книгу. Ми гордимося українськими виконавцями, знаними в цілому світі, і хочемо в ефірі чути українську музику й українське слово. Ми наголошуємо на тому, що присутність української мови в інформаційному просторі не може підпорядковуватися незабарній комерційній вигоді власників ЗМІ. Адже українська мова як державна захищена Конституцією України, і, нагадуємо, згідно з Конституцією, «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Ми переконані, що чиновники усіх рангів повинні не лише знати державну мову, але й висловлюватися нею публічно. Ми застерігаємо представників влади та правоохоронних органів від втручання в справи української культури, від запровадження контролю і цензури, від утисків свободи слова. Ми застерігаємо недалекоглядних політиків від негідних для державця замахів на самі підвалини державності -- від внесення змін до Конституції України та спроб переписати Гімн України. Ми відстоюємо право наших дітей на історичну пам’ять -- на правдиве, не «переформатоване» за лекалами радянської ідеологічної кон’юнктури знання про Другу світову війну, Леніна, Сталіна, УПА, Голодомор, героїв Крут, Івана Мазепу, Степана Бандеру, національно-визвольну боротьбу, про події та діячів історії тоталітарного ХХ століття.  Все це -- непорушні й законні права нашого народу. І жодна влада в країні, яка зветься Україна, не сміє в нас їх одібрати.

Посилання на першоджерело


80%, 8 голосів

10%, 1 голос

10%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Сьогодні узаконимо «суржик», а завтра – відбірний мат?



Скільки державних мов в таких багатонаціональних країнах, як Росія, США, Франція, Німеччина, Італія, Польща? Чому тамтешні політики (владні та опозиційні) не піднімають, і особливо перед виборами, це питання?

За логікою (якої, правда, немає) тих, хто нав’язує Україні російську мову, як другу державну, слід розпочати в вищезгаданих країнах серйозно підняти питання впровадження російської мови, як другої державної. «Обґрунтування» має бути дуже простим – там дуже багато живе «наших». Пригадуєте сюжет з фільму «Брат», коли до старшого брата головного героя фільму звернувся американський поліцейський? Той поліцейському приблизно відповів так: «Ти зі мною розмовляй російською, сука! Скільки тут наших живе, а ви й досі не вивчили нашу мову!».

Якби там не було, але «мовне питання» ні американські політики, ні європейські, не піднімають. Знаєте чому? А все дуже просто: ні влада, ні опозиція в тих країнах не ставить перед собою задачу розколювати суспільство. В Україні, на жаль, багато політиків ставить перед собою цю задачу і з однією метою – розколоте суспільство легше грабувати.

Особисто мені ніхто не нав’яже жодної мови. Думаю я українською. Говорю переважно українською. Рідко переходжу на російську. Мова для мене це засіб для мислення і спілкування. Я не звертаю уваги на політиків, які піднімають «мовне питання». Я сміюся від того, коли вони від того чубляться між собою. Шкода, що вони це роблять за рахунок наших податків.

А ще я пропоную «мовним» політикам узаконити «суржик» і відбірний мат. Дайте народу можливість вільно писати, а не тільки говорити, про вас те, що вони думають. Слабо?..

хвороба

Блукаючи нетрями Інтернету, випадково натрапив на незалежний культурологічний часопис „Ї” (це назва). У його 63 номері, присвяченому Тернополю, є цікавий матеріал про роки національно визвольних змагань (1917-1920). У цей період, коли влада мінялась як шапка героєм відомої оперети, Тернопіль встиг тричі побувати в ролі столичного міста. Наперед скажу, що подаю уривки матеріалу не так з інформативною метою, хоч можливо для декого і це виявиться цікавим, як з метою поділитись тим, що найбільш вразило мене (це у виділеному мною абзаці).

 

>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада  по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.

 

>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Камянця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.

 

>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.

 

Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.

В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).

Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).

 

Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)

 

Уряд працював в напрямках:

     Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.

     Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.

     Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку

     Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)

     Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка  змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.

Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.

17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.

У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.

За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки -  нафта.

Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання.  Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.

А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні

Корупція в системі освіти: газ значно вище світових цін

Низка освітніх установ та органів самоврядування 17-21 лютого уклали угоди на постачання в 2012 році газу по завищеним цінам. Дані про ці закупівлі опубліковано в "Віснику державних закупівель".

ПАТ "Херсонгаз" поставить виконкому Таврійської міськради Херсонської області 161900 м3 газу по 6780 грн. або        $ 847,5 за тисячу кубометрів. Вартість закупівлі склала 1,10 млн грн.

Також "Херсонгаз" поставить коштовний газ кільком освітнім установам.Цюрупинська спеціалізована школа №4 за 586 тис грн. придбала 96000 м3 по 6100 грн. або $ 762,5 за тисячу кубометрів. По цій же ціні газ придбала Новомаячківська загальноосвітня школа Цюрупинської райдержадміністрації на суму 610 тис грн.

Разом з тим "Херсонгаз" продає газ і значно дешевше. Відділ освіти Каланчацької райдержадміністрації за 1,73 млн грн. придбав 364 тис. м3 газу по 4760 грн. або $595 за тисячу кубометрів.

Також високі ціни на газ було зафіксовано в інших регіонах.

Відділ освіти Овруцької райдержадміністрації Житомирської області за 2,67 млн грн. придбало у ПАТ "Житомиргаз" 393 тис м3 газу по 6783 грн. або $ 848 за тисячу кубометрів.

Ржищівський будівельний технікум Київської області за 1,48 млн грн. придбав у ПАТ "Київоблгаз" 250 тис м3 газу по 5923 грн. або  $ 740 за тисячу кубометрів.

Нагадаємо, цього року найдорожчий газ, зафіксований в "Віснику державних закупівель", придбав "Харківський фізико-технічний інститут" у ПАТ "Харківміськгаз" по $856 за тисячу кубометрів.

В державний бюджет на 2012 рік закладено ціну російського газу на рівні $416. 

Закупівлі  газу  освітніми установами проводяться за  кошти  місцевих  та  державного  бюджетів.

Сыграть «в бункер» или Как «сливают» Януковича

Виктор Федорович Янукович решил уединиться. В фактически персональном бункере, типа аналоге администрации президента (АП), построенном и упакованном  за счет налогоплательщиков.

 Как и всевозможные другие дорогостоящие излишества главы государства, эта тема будет долго теперь муссироваться как еще одно свидетельство тотального, извиняюсь, жлобства.  И как еще одно доказательство того,
что самому «гаранту» на вопросы о собственном барском характере абсолютно наплевать. И тут складывается впечатление, что ему на самом деле уже наплевать вообще на все. Вопрос в том, что просто так альтернативные «администрации» не появляются.  Или Виктор Федоровичу действительно просто стало «влом» ездить на работу, или же кто-то старательно внушил ему мысль о том, что для его, прости Господи, рейтинга, будет лучше освободить дороги от передвижения президентских кортежей и перекрытия, и тогда холопы зацелуют от радости бюллетени на
предстоящих выборах...
Легенда поменялась
То есть, что имеется, как любят говорить на енакиевской автобазе, «на выхлопе»? Глава государства решил с какого-то перепугу озаботиться судьбой несчастных водителей, терпеливо ожидающих каждый день момента, когда кортеж со спешащим «решать вопросы» президентом наконец-то пронесется мимо них, и можно будет тоже ехать и «решать вопросы».  Ранееэту проблему пытались решить «вертолетным» способом, и уже угрохали кучу, как говорится, народных денег, на строительство посадочной площадки и на сами вертолеты. Теперь, как в одном известном чекистском анекдоте, «легенда  поменялась», и изнывающих в режиме ожидания водителей решено ублажить альтернативой президентской администрации в Межигорье...
То есть, летать Виктор Федорович теперь не будет, ибо задумался о простом народе. Народу положено, наверное, радоваться. Ну а деньги - пес с ними, с деньгами. И на вертолеты, и на площадку, и на саму собственно, альтернативную администрацию. Главное - народ. Но что-то подсказывает автору этих строк, что эту светлую мысль задуматься о народе таким вот «межигорским» образом кто-то Виктор Федоровичу подсказал... И этот самый «кто-то» лелеет мечту держать «гаранта» подальше от главного офиса АП, и еще более «усугубить» в своих интересах «доступ к телу». Чтоб никто посторонний и нежданный не смог вдруг напроситься типа «на прием» и пытаться вопрос какой «протолкнуть», а то ли чего хуже, рассказать «гаранту» о каких-то проблемах в государстве. Пусть себе спит в домике с пчелами, раз его это успокаивает. А дела как-нибудь и без него решатся, не впервой... А вот круг тех, кто в
«альтернативный офис» приедет межигорский, можно ведь преспокойно фильтровать. Главное ведь- гарант то будет как бы и на работе, и в то же время он будет как бы нигде...
На самом деле Виктор Федорыча, по всей видимости, успешно «сливают», что называется, «в никуда». В истории известны такие примеры. Способ весьма успешный, однако, не «долгоиграющий». То есть, как бы глава
государства есть, и вроде как даже типа работает, с другой - хрен его знает, где он, и чем вообще занимается. Как правило, такие ситуации были возможны в истории в тех случаях, когда были выгодны всем сторонам при их, так сказать» полном непротивлении». То есть, хотелось главе государства отдохнуть, «забить» на все, и тут появлялся кто-то, нежно придерживающий за локоток и приговаривающий, что «не стоит, мол, беспокоиться, страна подождет, а текущие вопросы мы решим - скажите только, куда на подпись документы привезти». Глава государства в этой
ситуации был всемерно счастлив - вот ведь есть рядом честные благородные люди, способные на свои плечи взвалить чуток ответственности за страну. И благодарно удалялся в какую-нибудь резиденцию - к свежему воздуху и постреливанию в куропаток. А тот, кто «взял чуток ответственности», радостно потирал руки, ибо знал, что в ближайшее время возьмет что-то еще, и далеко не чуток...
В свое время Горбачев рассказал, что если бы он не уехал в Форос накануне путча, а остался бы в Кремле, путча не было бы. В той ситуации Форос был для Горбачева как раз такой вот «альтернативной резиденцией».В то время, как в Москве ГКЧП-сты крутили по центральному «ящику» «Лебединое озеро», и с дрожащими руками говорили народу о том, что в стране пора навести порядок, глава этой самой страны сидел в своем «альтернативном офисе», и был слишком далек и от народа, и от порядка в стране... Возможно, что Горбачев был в курсе «операции» по наведению
так называемого «порядка», однако, сам в итоге оказался заложником своего положения... Борис Николаевич Ельцин около года, а то и больше, перед тем, как передать власть в руки Путина, не появлялся фактически в своей
администрации, то бишь, в Кремле. Пресс-секретарь Ельцина Ястржемский выучил наизусть фразу «президент работает с документами дома», и заученно повторял ее журналистам. Страной между тем уже руководили другие люди. И строили друг против друга козни. Владимир Владимирович уже тогда поссорился с Борисом Абрамовичем, однако оба сохраняли хорошую мину при теневой игре. Потом Ельцин нежданно предстал перед глазами «дарагих рассиян» в канун Нового года, пролил слезу и представил фактически нового главу государства - Владимира Путина, с этого момента уже бывшего «и.о.президента». Ельцин попрощался со страной и властью, от которой он был фактически отстранен последние годы.  Отстранен так называемой «Семьей», создавшей все возможности для его спокойной «работы с документами на дому»...
Как правило, вожди, генсеки, президенты и другие «гаранты» скрываются в «альтернативной» резиденции тогда, когда ощущают, что теряют контроль над ситуацией. Они, как говорится, тоже люди, и испытывают желание
«отсидеться» и переложить ответственность на окружение. И, как правило, окружение или же «семья» в данной ситуации с удовольствием принимают ответственность на себя. И потом уже не только ответственность, а и «решение вопросов». Чтобы потом от имени президента (вождя, генсека) «рулить», как выгодно им. При этом в «первом лице», ушедшем в добровольную резервацию, усиленно взращивается ощущение тревоги, опасности, покушений и т п.  В итоге, доводя объекта до частичной или полной неадекватности в вопросах управления ситуацией. Такое было даже с
Гитлером, окружение которого в последние годы наблюдало явную склонность фюрера к затворничеству в бункере и его прогрессирующее неадекватное восприятие действительности... Особенно после покушений.
История имеет свойство повторяться. Способов перехватить власть, устроить переворот или скрывать от общественности Лидера или Вождя, умело показывая его в нужное время и вкладывая в его уста нужные фразы, не так уж и много. Последние годы вокруг Виктора Януковича усиленно муссируется тема тех же покушений - кто-то явно в свое время возжелал, чтобы глава государства окружил себя немыслимым количеством охранников, внедрив в персональную охрану президента гражданина другого государства. Таких «советников» возле нынешнего гаранта Конституции  хватает, и Виктор Федорович явно с удовольствием их слушает, переполняясь ощущением собственной значимости. И, по всей видимости, стремительно теряет контроль над ситуацией. Правда, возможен еще вариант - глава государства сам является «гением политической интриги»,и играет в свою, одному ему ведомую игру, собираясь в конце перехитрить всех... Теоретически сие возможно, а вот практически...
Жизнь удалась
Практически на данный момент времени Виктор Федорович создал своим уходом «в бункер» для своих многочисленных «соратников» кучу новых проблем. Вопрос доступа «к телу» и раньше был проблематичным для многих пытавшихся достучаться к гаранту и получить свои искомые «решения вопросов». Причем  Янукович вопросы, как говорят, действительно «решал».Правда, чисто «енакиевски-межигорским» образом : как правило, в
коридоре в Администрации президента скапливалось определенное количество «ходоков», одни из которых проходили «кастинг» у Левочкина, а другие на Левочкина как-то не особо реагировали, ибо «сто лет с Федорычем на
короткой ноге были». Левочкин злился, однако терпел, а Федорыч запускал каждого, и обещал «решить вопрос», зачастую за один день противореча сам себе и раздавая обещания, которые не выполнялись. Со временем это
ему поднадоело, и Левочкин получил карт-бланш на всеобщий «фэйс -контроль». Левочкина это обрадовало, а вот олигархов злило. Ибо вопросы не решались, а с новым гарантом получалось «решать» даже сложнее, чем с Ющенко. Потому как странно стал себя вести, и вообще стал какой-то неуловимый...
После последних кадровых решений  президента у кое-кого к нему появилось много вопросов. В частности, у тех, чье влияние на процессы «покращення життя вже сьогодні» несоизмеримо уменьшилось. На сегодняшний день к Януковичу имеют вопросы и Иванющенко,  и Фирташ, и Ахметов, и Колесников, ибо не очень довольны усилением позиций Хорошковского, «непонятками» с Клюевым, которого по-своему давно не любят, при этом понимая, что уход Клюева в СНБО - скорее инициатива Клюева, нежели немилость к нему Януковича. Олигархи понимают, что Хорошковский должен будет сотворить так называемое «экономическое чудо», и идет на роль «молодого реформатора», осознавая при этом, что «совершать чудо» вчерашний глава СБУ будет за счет их накопленных трудовым олигархическим потом денежек. То есть, потихоньку «отщипывать» от прикормленных на народном добре олигархических тел, и подкидывать народу в качестве пенсионных и иных подачек.  Ибо скоро выборы, а денег, как говорит Николай Янович Азаров, в стране нету...
А теперь Виктор Федорович будет иметь прекрасную возможность быть одновременно и везде, и нигде. Чувствуется рука то ли Левочкина, то ли российского «гения политтехнологий» Шувалова, то ли сына Александра, то ли еще кого-то, имеющего Опыт. Хорошковский, конечно, в своем СБУ тоже поди набрался всяких хитрых штучек, а может, и сам вечный кардинал Медведчук нашептал... Виктор Федорович тоже, кстати, мужик с опытом, мог бы и сам догадаться. Проснулся, может, ранним межигорским утром, глянул в окошко, вспомнил кислые олигархические морды, вечно просящие чего-то, и воскликнул в сердцах по - азаровски что -то насчет
«дапашливы», и махнул рукой. Не поехал на работу, поворочался с мыслью,что надо бы прямо дома офис сделать, и повернулся на другой бок сны про автобазу досматривать... Скорее всего, кому-то очень надо, чтобы Янукович именно так и думал. И чтобы считал себя самым умным в этой стране, оглядывающим по утрам свои угодья и понимающим, как же здорово «упала масть». Людям, в молодости лишенным всего и прошедшим сложные и так сказать, неоднозначные жизненные университеты, очень хочется так думать - особенно если у них есть, как им кажется, Все... Еще накануне президентских выборов многие «регионалы» в кулуарах делились скептически, что Федорычу в этой жизни ничего не надо, кроме Межигорья и ощущения, что жизнь уже удалась...
Сегодня Янукович, по-сути самоустраняется от контроля над ситуацией, как в стране, так и в ближайшем окружении. Он сделал за последнее время много ошибок, однако хочет от них скрыться в своем бункере. Его явно «ведут» к ситуации, которая может случиться уже в недалеком будущем.  Глава государства, не выезжающий на работу в свою же администрацию и добровольно (или принудительно) заточивший себя в загородной резиденции,теряет естественный контроль над процессами, в этой самой администрации происходящие.
Официальный офис администрации Януковича, конечно же, будет работать. И там будут решаться вопросы. Скорее всего, главой администрации президента. Который будет их решать в угоду тем, с кем работает. И конечно же, с самим президентом вопросы тоже будут обсуждаться. В его альтернативной резиденции. И только через главу администрации Януковича.Теперь простому олигарху попасть к гаранту Конституции будет несоизмеримо сложнее. Еще сложнее будет «решать вопросы». Если не решить их предварительно с господином Левочкиным, который, в общем-то, не очень любит местами олигархов. Может полюбить, но избирательно. Не всех...
Очень тонкая игра ведется сегодня вокруг Виктора Януковича. И его Семьи. Хотя им кажется, что игру ведут они. Они могут однажды сильно удивиться, проснувшись в Межигорье и, включив телевизор, услышать новости из администрации президента в стране о введении какого-нибудь чрезвычайного положения. Такое иногда бывает...
И кому-то очень надо, чтобы доступ «к телу» главного «горца» страны был максимально контролируемым, а сам «горец» ни в чем не нуждался в своем Межигорье. Потом может прийти момент, что от его имени можно будет и
заявления делать,  да так, что гаранта и показывать не надо. Лишь бы бумаги подписывал. А вопросы с олигархами есть кому решать. Потому что сними давно уже пора что-то решать...

Автор: Сергей Кузин, для "Хвилі" 

Свідчу в захист інтернет-ресурсу EX.UA

Коли я вперше опинився користувачем файлообмінника EX.UA десь років зо 3 тому, то це було досить страшне видовище як звалище всякого інтернетівського мотлоху переважно російськомовного. І я був тоді серед перших, хто завантажив українські файли, якими були 5 серій документального фільму "Ціна перемоги" і ще теж 5 серій докфільму "Війна. Український рахунок". Всі ці роки мої файли користувались попитом, а що для мене особливо головне: інші користувачі EX.UA почали доповнювати їх і з часом цей файлообмінник став чи не найбільшим в Україні зберігачем і популяризатором українського кінофонду за всі часи.
На протязі останніх років я був приємно подивований тим, як інтернетресурс EX.UA наполегливо українізувався в усьому явно абсолютно добровільно, а не за директивами влади чи ще когось. Що це була взаємна позиція як адміністрації EX.UA, так і його користувачів свідчила зростаюча популярність файлообмінника. Мені особисто було приємно спостерігати не шторм, а справжню бурю в Інтернеті по Україні від обурення фактом брутального знищення EX.UA владою через структури МВС. Ось тільки  я не розумію, чому це обурення обзивають "хакерським". Наскільки мені відомо хакерські проникнення і шкода робиться таємно з якоїсь власної користі, а тут ми спостерігаємо просто чесне відкрите обурення інтернетної спільноти - це не хакерство.
Так само мені не зрозуміло, чому EX.UA обзивають "піратським", якщо головним джерелом заробітку його власників є реклама. Ресурс надає послуги зберігання  різноманітних файлів та їх використання  абсолютно безкоштовно для всіх користувачів Інтернету. Адміни ресурсу ніде нічого не крадуть і не перепродують, але навпаки останнім часом досить прискіпливо вилучали всі сумнівні файли, а також активно реагували на звернення авторів щодо збереження їх інтелектуальної власності. Файлообмінник EX.UA працював за принципом великого складу надаючи приватні "камери сховку", а їх зміст наповнювали ми - спільнота Інтернету. В чому ж тоді "піратство" EX.UA?
Бо якщо брати по-суті, то сам по собі Інтернет є суцільне піратство інтелектуальної власності, оскільки це і було основою його створення! Обмін інтелектуальною інформацією швидко і якісно було закладено відпочатку в зміст діяльності Інтернету - чи я помиляюсь? Якщо ні, то боротьба з піратством щодо інтелектуальної власності реально можлива тільки з ліквідацією Інтернета взагалі! Повністю як такого! Тому коли хтось когось закриває в Інтернеті поокремо, то це явно щось нечесне. І в мене є дві тези щодо брутального закриття EX.UA структурами МВСУ: перше, як демонстрація боротьби з інтелектуальним піратством в Україні комусь там в міжнародному обширі, або, по-друге,  як примус власників інтернет-ресурсу EX.UA до співпраці з певними колами чи й взагалі його переподіл, тобто класичне рейдерство, що і є одною з назв дійсного піратства. Можливе і поєднання цих двох причин.
З того всього викликає вкотре великий жаль, що силові структури України вкотре не захищають інтереси власного народу, а навпаки вкотре начхали на його інтереси заради власних, що викликає огиду від отаких "захистничків". Ця огида примножується від усвідомлення того факту, що в усіх наших державних установах 9/10 комп'ютерів працює на неліцензійному програмному забезпеченні, а оте нікчемне 1/10 з ліцензійного є або подароване, або з конфіскованого, але закупленого безпосередньо у виробника - нема! Покажіть рахунки! Їх не існує. А "неліцензійне" - це і є піратське, крадене! Отже державній владі включно з МВСУ та СБУ красти можна, бо вони - влада. Злодії вчать нас бути чесними - гротеск! І як вже це дістало. Якщо не маєте совісті, то вже розум майте, щоб усвідомити принаймні свою комедійну дурість у цьому випадку з EX.UA.
На мою думку, там де хочуть справді навести порядок, то репресію застосовують як винятковий засіб, коли до зауважень та порад абсолютно не дослухаються. Тоді як ось така "демонстрація сили" є просто творенням бардаку, щоб обкручувати свої власні діла, але не наведення порядку. Задумайте хоч трошки до чого це веде, бо ж не один індик думав який він пан, але на пательню попав.
В завершення свого слова в захист EX.UA я хочу щиро подякувати їм за все зроблене для України і користувачів нашого інтернету! Закликаю й інших це зробити, що одночасно стане рейтинговим голосуванням щодо підтримки за адресою [email protected]
А ще маю велике захоплення і віру, що усі шанувальники EX.UA на цьому прикладі зрозуміють як нам треба розбудовувати Українську Державу та оберігати її - кожен поокремо зробив свій внесок щодо українізації EX.UA і він став прекрасним! І буде!

Богдан Гордасевич

Наскільки я зрозумів обурення громадськості таки дало свої результати і EX.UA вже відновлює свою діяльність, проте вважаю за корисне оприлюднити свої думки стосовно події і закликаю не розслаблятись.



[ Читати далі ]

98%, 40 голосів

0%, 0 голосів

2%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Політичне графіті в Сімферополі та ще дещо

Натрапила на серію публікацій на сайті 
http://crimea.vgorode.ua і вирішила їх поєднати в одному дописі - думаю, комусь це буде цікавим.

Про траурну рамку для Я., думаю, багато хто чув - вона була зображена на карті боротьби з портретами. Ось тут ближче:

12.01.2012
В приватному секторі в Алупці з’явилося фото Президента В. Януковича в рамці — сидінні для унітазу. Фото в рамці зі стрічкою висить просто на вулиці.





Ще в серпні художник "Шарик" зобразив портрети Януковича і Азарова на сміттєвих баках напроти Верховної Ради Криму. Звісно, їх ретельно замазали червоною фарбою.



23.11.2011
В Сімферополі з’явилося "донецьке" графіті. На малюнку зображено обриси України, підписані словом "Донецьк".



І, нарешті, остання новина:
25.01.2012
В Сімферополі Януковича оголошено в розшук. У зверненнях, що розвішані на стовпах, парканах, стінах будинків і навіть смітниках, зображено портрет Я. і заклик: "Зупинимо злочинність разом!" Автори листівок просять у разі зустрічі з президентом дзвонити за телефоном "102". 




Держава розквiтне

 


 


Працюють невтомно народні обранці.

Законопроекти вже сняться! А вранці,

Ковтнувши лиш кави, чимдуж на роботу -

Щоденні, на благо держави, турботи…





Серйозні, біжать, як школярики! В ранцях

Щоденник, блокнот, документи важливі,

Ще - ручки, пакетик насіння. Можливо,

Обіду не буде в народних обранців;





Насіння хоча б поклюють тишком-нишком

У залі сесійній, гортаючи… Книжку?

Законопроект невідкладний? – Дурниці! –

Журнал із картинками - груди й сідниці!





Виснажлива праця в обранців народу!

Відпустка, нарешті! Гайда, на природу –

До моря на пляжі, на води, у гори...

*****

Розквітне держава й не знатиме горя!






13.01.2011







© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации №11201139875