В продовження теми, висвітленої тут.

Пам'яті Героїв Крут...

Олексій БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ Мова являє собою складний інформаційний аспект феномену України, а саме сиґнальну систему, яка забезпечує взаєморозуміння між її носіями. Отже, мова є основним засобом згуртування етносу, його розвитку і, зрештою, його самоусвідомлення як нації. Разом з тиммова це система слів. А "слово було на початку і слово було Богом". Цейаспект слова, поряд з інформаційним, живе й досі, на жаль, не длякожного. У грецькій мові відповідний термін "лоґос" позначає як слово,так і розум, і Боготворця. Цей містичний аспект слова дає змогу здійснити й іншу, не менш важливу, ніж взаєморозуміння, функцію мови, функцію самопізнання,пізнання світу, пізнання Бога. У тісній взаємодії з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації. Впроцесі безперервної взаємодії своїх елементів протягом віків мова розвивається, збагачується, видозмінює значення слів, однак її загальна структура зберігає свої особливості. [...] Почнемо зі слова "Правда". В українській мові цим словом позначаються два поняття - поняття права, закону ("Правда Ярослава", "Руська правда") і поняття істини. Слово це поєднує імена сонячного, чоловічого начала ("Ра") і жіночого, вологого ("Да"). За реставрацією О.П.Знойка воно утворилось з прадавнього словосполучення "пра-в-да", яке означало "дитя неба", тобто божественну істину і водночас - вищий (небесний) закон. М.Я.Марр писав, - двозначність слова "правда" є рудиментом полісемантизму і характеризує українську мову мірою розвитку більш давньою, ніж іншііндоєвропейські мови". Польський мовознавець М.Красуський у своєму дослідженні коренів санскриту та індоєвропейських мов дійшов висновку, що їх основою є українська мова. [...]. Античні греки слушно вважали, що серед багатозначності слів лише одне, а саме первісне значення є істинним. Дослідження істини, яка у грецькій мові позначена словом "етимон" і було названо етимологією. Якщо переглянути етимологічний словник, виданий у Києві у 80 роках XX ст., то створиться враження, ніби переважна більшість слів української мови запозичена з інших мов. Причиною такої спотвореної подачі матеріалу була згадана у вступі імперська тенденція трактувати українців як недозріле, неповноцінне відгалудження російської нації, що не має ні своїх культурних традицій, ні вартого згадки минулого, ні власного словникового запасу, ні навіть достойної назви для своєї землі. Ця брехня викладалась так гучно і впевнено, що чимало навіть непересічних людей повірили у її істинність. Виступаючи в Києві, американський президент Буш, між іншим, висловився приблизно так: "...ви назвали свою країну Вкраїною, Кордоном...". Якби не такою навальною і приголомшливою була пропаганда російських істориків, хіба могла б людина рангу Буша, людина здатна мислити, припустити, що існує у світі народ, який міг би назвати свою країну Околицею, Кордоном?.. Отже, почнемо свої етимологічні екскурси в українську мову й ментальність саме з найдорожчого для нашого народу слова, слова Україна. Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби слово Україна означає - "земля, що лежить скраю". Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики, якіпереконують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки й назва. Однак слово "Україна" набагато старше від самої Росії. Коли це слово вже писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки Росії, але й бодай маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії - Москва була пограничною заставою київських князів на околиці України. Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, розуміє безглуздість претензії російських істориків, однак підхоплює їх тлумачення терміну, твердячи, що Україна це таки "земля скраю", але вже не Росії, а Європи. Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є "землею скраю". Він не може також вказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівства молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю окраїною могутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського і від Карпат до Кавказу...

Те, що назва наших земель не має нічого спільного з поняттям  околиці-периферії, цілком очевидно. Тому деякі дослідники намагаються довести, що серед давніх арійців існував загадковий народ укрів, який  нібито й заснував свою державу Україну. Кілька років автор витратив на  пошук згадок про цих укрів у міфології, історичних документах, мовознавстві, але безуспішно... Довелось визнати, що історія укрів  реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж муляли запитання: "в який спосіб від назви "укра" утворилась не "Укрія", а "Україна""? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву!

Але хтось її дав...

Так от, назву Україна дали нашій землі наші наші предки, нашою мовою... Природно, що не в розумінні окраїни... Цього слова та ще з таким значенням тоді не існувало. Воно уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокремити". І досі в українській мові існує вираз "вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити частину хліба). І досі існують слова "кравець", "краяти" сукню, "викроїти" годинку тощо... Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна "украяти" землю.

Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово "країна", утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на "ї" - Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо й первісний варіант наголосу: "Я так її люблю, мою Україну убогу...".

Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - "Україна" - означає буквально - "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше - "наша власна земля".

Термін "Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін "Русь", хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано лише у XII ст. Причиною замовчування є те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних  причин популяризували термін Русь. Колись П.Куліш писав: "по-письменськи Мала Росія, а по-народному Україна". У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з давньої історії України: "Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її називати". Реставруючи світогляд наших далеких предків маємо припустити, що в давнину слово Україна найімовірніше несло в собі таки зміст: "земля, виділена нам Богом..." Уривок з книги: Олексій Братко-Кутинський. Феномен України. - К.: Вечірній Київ, 1996. - 304 с. Сторінки 64-67. Див.: http://recult.by.ru/docs/slav/slav_05.htm

Місто Первомайськ утворене з трьох поселень, які належали до трьох різних держав – Запорізької Січі (входила до складу Царської Росії), Туреччини та Польщі. Тільки в кінці XVIII сторіччя всі ці землі стали територією Росії. Межа між Запорізькою Січчю та Польщею проходила по річці Синюха. Навесні 1676 року гетьман запорізький Іван Самойлович направив козака Степана Підстреленого із завданням підшукати в гирлі Синюхи поблизу польського і турецького кордонів місце для будівництва укріплення. Той блискуче справився з дорученою справою. Він обрав місце для укріплення поблизу ріки на підвищенні, захищеному зі сходу глибокою кручею. В тому ж році й було побудовано фортецю у вигляді правильного восьмикутника. Козаки назвали своє укріплення “Орлик” (від назви місцевого урочища). Замок входив до складу Бугогардівської паланки Запорозької Січі. Майже одразу ж під його захистом тут почали селитися втікачі з польської сторони та інших місць. Перші хати ставилися на схід від укріплення вздовж Синюхи та Бугу. Нині – це східна частина від вулиці Автодорівської до Київської. У XVIII ст. тут неодноразово зустрічалися представники суміжних держав, які розв’язували межові та інші питання. У 1764 році в Орлику були засновані прикордонне комісаріатство й митниці. З’являється мануфактурна промисловість, гончарство, ковальство, водяні млини, а одночасно – й купці. За час свого існування Орликівському шанцю довелося пережити не один напад ворогів. Останнім значним походом ворогів проти фортеці на лівому березі Південного Бугу був напад запеклого ворога наших предків – кримського хана Гірея. Його 70тисячна орда у січні 1769 року зруйнувала укріплення, спалила слободу Орлик, а також частину прилеглих сіл. 1770 року Орликівський шанець було відвойовано російською армією Паніна. У 1781 році поселення дістає назву “Ольвіополь”. В 1762 році козаки і біглі українські кріпаки на правому березі Південного Бугу заснували слободу Олта (перше найменування нинішньої частини Первомайська), яка належала Туреччині. Назва її походить від тюркського слова “олта” – низовина. Відповідно до Яського договору (1791) Голта була приєднана до Росії. За Ясським мирним договором 1791 року Голта була приєднана до Росії. 1750 року на лівому березі Південного Бугу, між гирлами Кодими й Синюхи, Польща збудувала укріплення й карантинну заставу Богополь. Він започаткував третю частину сучасного Первомайська. Богополь розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. На нинішній вулиці Радянській впритул одна до одної ліпилися лавки великих і дрібних торговців. Тут же було вісім приватних готелів. А нижче понад Бугом (на теперішній вулиці Кузнєчній) працювало понад 30 кузень! Всі три поселення входили до різних губерній Росії. Так, Ольвіополь був містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Богополь – містечком Балтського повіту Подільської губернії, Голта – казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губернії. В 1743 році російським урядом було прийняте рішення про переобладнання Орловського укріплення в 6-ти бастіонний шанець, який укріпили зброєю та гарматами. У 1754-59 й 1761-1764 Орел входив до складу Новослобідського козацького полку. В 1770 році укріплення було перейменоване в Катериненшанець  (Катерининський шанець), в 1772 році – слобода Орел була зарахована до розряду міст, в 1781 році поселення дістало назву Ольвіополь. У 1795-96 роках Богопіль був центром Богопільського повіту Вознесенського намісництва. Ольвіополь був центром Ольвіопольського повіту у 1776-1784 (потім перейменований на Новомиргодоський повіт) і з 1795 року. Таким чином були створені три частини міста – Ольвіополь, Богопіль та Голта, які в якості окремих поселень проіснували до 1919 року. В цьому році на мітингу 1 травня було прийняте рішення про об’єднання всіх трьох частин в одне місто і в честь дня солідарності трудящих назвати його  Первомайськом. В 1923 у Первомайськ стає окружним центром Одеської губернії. До кінця 1925 у тут діяли цегельний, шкіряний, мило-і пивоварний заводи. Працювала дизельна електростанція, яка обслуговувала 450 абонентів. У квітні 1925 у делегати VI окружного з'їзду Рад заклали на березі Південного Бугу гідроелектростанцію потужністю 1200 кВт. У свій час це була сама потужна на Україні і перша на Південному Бузі. У 1924-1925 навчальному році діяли чотири семирічних, три початкові школи, сім шкіл лікнепу. У 1922-1924 рр.. відкрилися  індустріально-технічна, економічна, торгова професійні школи і школа харчовиків. У 1926 почала функціонувати фельдшерсько-акушерська школа. В 1926 р. введений в дію цементно-бетонний завод, який постачав матеріали для  промислового та сільського будівництва, поблизу Первомайська відкритий кам'яний кар'єр, машинобудівний завод ім. 25 жовтня освоїв випуск двигунів внутрішнього згорання. З червня 1930 а місто стало центром району. В 1938 у Первомайськ віднесли до розряду міст обласного підпорядкування. В 1939 у в ньому проживало 33 тис. мешканців. В 1927 у був відкритий Первомайський краєзнавчий музей. У ньому було зібрано понад 20 тис. археологічних знахідок та інших історичних матеріалів. Сюди надходили майже всі знахідки Бузькій археологічної експедиції, яка у 1931-1932 рр.. вивчала берега річки Південний Буг. Напад фашистської Німеччини перервав мирне життя громадян. Незважаючи на впертий опір радянських військ, 3 серпня 1941 р. німецькі та румунські війська окупували місто. Первомайський, Любашівський, Кривоозерський, Врадіївський і Доманівський райони румунським окупаційним режимом об'єднані в єдину адміністративну одиницю - Голтянський повіт губернаторства Трансністрії. У місті діяла ціла мережа підпільних організацій. Всього в роки окупації в Первомайську діяло шість підпільних груп, які підтримували тісний зв'язок не тільки між собою, але і з партизанськими загонами  «Південний» і «Буревісник», що розташовувався в навколишніх лісах. Підпільники друкували і розповсюджували листівки, захоплювали зброю з німецьких ешелонів, виводили з ладу техніку і паровози, допомагали втекти з полону радянським солдатам, збирали і переправляли партизанам продовольство, зброю, медикаменти. 22 березня 1944 а війська 5-ї гвардійської армії визволили Первомайськ від німецьких окупантів. У другій половині XX століття Первомайськ стає великим промисловим центром, основними галузями якого є машинобудування, легка, харчова та переробна промисловість. В 1955 у в місті вводиться в експлуатацію цукровий завод, а в 1956 у дав першу продукцію Первомайський молоко-консервний комбінат. В 1961у вступила в дію меблева фабрика. Наприкінці 60-х побудовані каменедробильний завод «Граніт», хлібозавод і овочеконсервний завод. В 1968 р. здана в експлуатацію перша черга заводу «Фрегат», який освоїв виробництво потужних дощувальних установок. В 1976 р. завершено будівництво Первомайського м'ясокомбінату, одного з найбільших на Україні. У лютому 1954 а Первомайськ увійшов до складу Миколаївської області. На східній околиці міста в долині Південного Бугу бере свій початок Гранітно-Степове Побужжя (регіональний ландшафтний парк).                                                                                                                                                                                          За матеріалами Вікіпедії.

Нову, альтернативну версію походження міста група науковців презентувала колегам і громадськості у суботу 1 листопада на спеціально влаштованих слуханнях у Дніпропетровську.

Наукове обговорення версій походження міста організувала одна з міжнародних громадських організацій.

Донині указ Катерини ІІ про заснування міста Катеринослава від 1776 року вважався точкою відліку історії Дніпропетровська, однак сучасні дослідники переконані, що коріння міста сягає козацької доби – 1645 року. Це дата першої згадки про поселення Нові Кодаки на правому березі Дніпра (зараз це одна із промислових зон міста-мільйонника).

Історики стверджують, що знайшли архівні докази того, що Нові Кодаки були великим військовим і торговельним центром Придніпров’я, так само, як й інші козацькі поселення на території сучасного Дніпропетровська – Стара Самарь та Старий Кодак. Останні згодом занепали, а ось Новий Кодак перетворився на адміністративний і культурний центр, саме з нього, кажуть науковці, й велося керівництво будівництво імператрициного Катеринослава.

«На початку 20-го століття вже потроху доходили до цієї версії. Але згодом краєзнавчі дослідження вже не були популярні. До того ж вже склалась традиція, нема нічого важчого, ніж ламати міфи», – каже один із прибічників версії, краєзнавець Валентин Старостін.

А втім, з новою версією походження міста згоді далеко не всі дніпропетровські науковці. Вони пропонують їй ще кілька альтернатив, приміром, дехто схильний шукати витоки міста навіть у 11-му столітті, коли на території сучасного мікрорайону Ігрені існувало давнє поселення русичів.

«Спроби передатування є трохи пришвидшеними спробами позбавитись імперського минулого. Вони зрозумілі, але з наукової точки зору мають певні вади», – вважає історик, доцент Дніпропетровського національного університету Максим Кавун.

Наразі дніпропетровські історики закликали владу профінансувати розкопки на території давніх поселень в межах міста, аби покласти край дискусії про витоки Дніпропетровська.

Півтора місяці тому місто відзначило свій день народження, за офіційною «імперською», версією, – 232-й.

К богатству тем и сюжетов летнего политического сезона, добавилось еще одно событие, которое невозможно обойти вниманием.

Работники архива Службы безопасности Украины опубликовали на своем сайте давно обещанный список работников НКВД-ГПУ, причастных к организации Голодомора и политических репрессий в Украине 1932-1933 годов.

Скажу сразу: сенсации не получилось. Фамилии работников советских спецорганов с начала 90-х годов уже не раз публиковались в различных печатных изданиях. Ничего нового, кроме специфической компиляции данных, из которых следует, что главные виновники украинской трагедии - Сталин, русские, балтийцы и преимущественно евреи.

Там, где еврейство некоторых лиц не явно выражено, работники архива СБУ особенно постарались и дали необходимые разъяснения в скобках возле фамилий. Подобные вещи в истории уже были.

Во-первых, в фашистской Германии, когда нацисты обвиняли евреев во всех грехах. Тогда в нацистских средствах массовой информации печатались фамилии и имена будущих жертв, а в скобках – указание на их еврейское происхождение.

Когда в 1941-1942 годах гитлеровцы оккупировали Украину, они вели активную антисемитскую пропаганду среди населения, обвиняя "еврейское НКВД"  в Голодоморе на Украине. Вот один из фашистских опусов, напечатанный в лживой колоборантской газетенке:

"Каганович, самый подлый
Красный сталинский нарком.
В тридцать третий год голодный
Украинцев ел живьем.
Целых восемь миллионов
Умертвил своих рабов,
Без попов, крестов, без звонов
Их зарыли без гробов…
Опустел и край казачий,
Заросли травой поля,
Над станицей ворон крячет,
Зажурились тополя…
Все забрали: плуг и скрыню,
Свиту, сало и плоды,
Превратили край в пустыню
Коммисары и жиды".

Во-вторых - в сталинском Советском Союзе во времена пресловутой войны с "космополитизмом" и "дела врачей".

В те дни чуть ли не ежедневно газета "Правда" публиковала статьи под общей рубрикой "Убийцы в белых халатах". "Вот они, позорные убийцы и отравители" – гласил редакторский текст. "Под фамилией профессора Белова скрывается некий Вайсман, под истинно русской фамилией "Зеленин" – вражеский агент Гринбаум, а фамилию профессора Сахарова носит убийца и вредитель Цукерман".

На явные этно-идеологические акценты в работе тех, кто готовил "списки СБУ", указывает наличие в них людей, которые не могли иметь реального отношения к организации Голодомора.

Вот, скажем, упоминается руководитель учетно-статистического отдела ДПУ УССР. В силу своих служебных обязанностей такой работник мог только обобщать полученные документы.

Никакие указания на арест, отбор хлеба или репрессии он, конечно, давать не мог. Как не мог являться и организатором террора указанным в списке исполняющий обязанности секретно-политического отдела ДПУ УССР, потому что это ведомство занималось внешней разведкой.

Фамилии уполномоченных работников ДПУ по Крыму никак  с общим списком не вяжутся и, как говорится, "притянуты за уши". Крым в это время входил в состав Российской Федерации, и, по утверждению некоторых недобросовестных историков, голода там вообще не было.

Не вызывает сомнений, что трагедия 1932-1933гг. была общей трагедией для всех народов Украины. Вместе с украинскими крестьянами, попавшими под молох сталинского террора, погибли сотни тысяч представителей других национальностей: русские, немцы, поляки, евреи, молдаване, болгары, греки и др.

Для нынешних и будущих любителей поэксплуатировать еврейскую тему в сложных политических буднях нынешней Украины скажу: господа, никакого политического капитала вы таким способом не накопите! И политических дивидентов не получите.

Почему произошел Голодомор в Украине, и кто его виновники, давно известно. Голод 1932-1933 был вызван политикой "большего сталинского прыжка" в социализм.

Денег на индустриализацию не было. Запад никогда бы не стал инвестировать в Советский Союз. Тогда валютой стало зерно, а крестьянство – в первую очередь украинское – заложником политики сталинизма. Началась битва за хлеб, битва за власть с собственным народом.

В 1933-м едущий через Украину на отдых Сталин резко отреагировал на мольбы о помощи голодающих: "Они против советской власти. Пусть подыхают…"

Не осталось в стороне и руководство Советской Украины. Пламенный сталинист, руководитель украинских коммунистов Косиор заявлял: "Крестьяне саботируют хлебозаготовки. Они хотят обречь на голод рабочий класс… Мы им покажем, что такое голод…"

20 ноября 1931 года вышло специальное постановление совета народных комиссаров Советской Украины, подписанное его руководителем Власом Чубарем "О мероприятиях по усилению хлебозаготовок", которое давало зеленый свет советским партийным правоохранительным органам на откровенный грабеж крестьян и использование репрессий против всех тех, кто не выполняет распоряжения Советской власти.

В документе подчеркивалось: "… Натуральные штрафы  и другие репрессивные мероприятия должны обеспечить выполнения планов хлебозаготовки."

6 декабря 1932 года теперь уже в совместном постановлении Совнаркома Украины и ЦК КП(б)У, подписанным Чубарем и Косиором, говорилось о занесении на "черную доску" сел, которые злостно саботируют хлебозаготовки.

Этим постановлением высший исполнительный орган Советской Украины вместе с руководителем компартии Украины фактически вводили в сельской местности "товарную репрессию". Согласно документу, это означало: "…немедленный вывоз всех товаров из деревни, запрет торговли с крестьянами, которые не сдают государству хлеб и массовые аресты среди колхозников".

Это постановление и стало первой страницей в страшной истории украинского Голодомора. Заместитель народного комиссара юстиции и Генерального прокурора Украины Приходько 25 ноября 1932 года своим распоряжением "о мероприятиях по усилению хлебозаготовок" ориентировал прокуроров всех уровней на "обеспечение самой эффективной репрессии в области хлебозаготовок".

Есть еще две темы, неудобные для тех, кто пытается исказить историю и переложить ответственность за Голодомор на представителей не титульной нации.

Во-первых, (раз уж "историки-спецслужбисты" затронули эту тему) то это национальный состав руководящих органов НКВД-ГПУ в 30-е годы.

По подсчетам историков, он выглядит следующим образом: 15 570 (65%) русских, 2 509 (10,5 %) украинцев, 1 776 (7,4 %) евреев, 980 (4,1%) белорусов, далее идут представители других национальностей.

Во-вторых – активная роль в раскулачивании или грабеже односельчан Комитетов Незаможных Селян.

Никто кроме местных жителей не мог знать, как живет та или иная семья, где прячут от продотрядов посевной, спасительный хлеб. Комнезамовцы, то есть "свои", были самыми страшными грабителями на селе.

Были случаи, когда раскулаченная семья просила их: "Зерно забирайте. А картошку оставьте. У нас же дети!" В ответ – грязная ругань и насмешки. "Ничего вам не поможет. Все равно подохните, кулацкая сволочь." С награбленного комнезамы получали мзду от государства 10%.

Трагедию Голодомора пережили еврейские национальные аграрные регионы: Сталиндорфский, Калининдорфский, Новозлатопольский, еврейские местечки Подолья и Волыни.

Например, в еврейском аграрном районе, названном в честь Сталина, местные активисты обнаружили типичную для того времени картину - умирающую семью колхозника Браверманна.

В стадии физического разложения находились четверо его детей в возрасте от пяти до десяти лет.  По всей Украине, особенно там, где были еврейские местечки, на кладбищах сохранились надгробные камни со скорбной датой – 1933 годом.

На Волыни жертвами Голодомора стали межнациональные колхозы, где национальный состав селян выглядел таким: 50% украинцев, 30% поляков и 20% евреев.

На страницах советской печати 30-х годов неоднократно публиковались материалы о занесенных на "черную доску" еврейских колхозах и сообщения об аресте их руководителей за укрывательство хлеба.

Кстати, при подходе немцев к Киеву в конце лета 1941 года в Лукьяновской тюрьме находилась большая группа евреев, приговоренных к смертной казни и отбывающих сроки заключения по пресловутому "закону о пяти колосках" от 7.8.1932.

Исследования межнационального аспекта Голодомора в Украине 1932-1933 годов только начинаются. Но почему-то вместо объединения представителей всех национальностей вокруг темы Голодомора и памяти жертв, которые понесли все вместе и каждый в отдельности – мы имеем дело с тенденциозностью и каким-то подстрекательством.

Остается надеяться, разве что, на неумышленный характер подобных "исторических изысканий" и на то, что СБУ в своей дальнейшей работе будет более объективной. 



Александр Фельдман, президент "Украинского Еврейского Комитета"

Українська правда.

           В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
          Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
            Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
             Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
             Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
            Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
            Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
               Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
             Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
             Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
            Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як 1 млн смертей на тиждень.
            Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р. Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
            На 14.00; 02.04.2020 у світі зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання - 2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
            Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та 4 тис летальних. Тоді як зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно 12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
            Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
            Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
             Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
              В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
              У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
              Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
              Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
               Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.

 

 

     «Танго – це чотири ноги, дві голови і одне сердце» 

                                                                  (Хуан Карлос Копес)

    Танго - це яскрава демонстрація енергії, темпераменту, пристрасті і еротизму.
За час танцю можна закохатися, прожити довге і щасливе життя і померти в один день, танцем можна розповісти про свої почуття, про те, що складно або неможливо висловити словами.

     Міжнародний день танго відзначається 11 грудня, в день народження аргентинського співака, музиканта і кіноактора, "короля танго" Карлоса Гарделя (Carlos Gardel, 1890-1935).

     Докладніше тут: http://ria.ru/culture/20101211/307151756.html

Поняття Арійської раси відоме багато тисячоліть завдяки езотеричній
традиції, точніше, фрагментам цієї традиції, що дійшли до нашого часу.

Наприклад, Едуард Шюре, який мав доступ до такого роду інформації,
повідомляє в книзі «Великі посвячені» (1895), що Арійська раса
народилася на землі Скіфії 7—8 тисячоліть тому. (Шюре Эдуард.
Великие посвященные. Очерк эзотеризма религий (Пер. с франц. Е.
Писаревой). — Калуга: Типография Губернской Земской Управы, 1914 . — С.
20, 31. )

Якщо взяти середнє значення — 7500 р., то це точно відповідає
народженню Трипільської (Арійської) цивілізації 7500 років тому, тобто
у 55 ст. до н. е. Шюре не міг про це знати з археологічних джерел
(судячи з книги, вони його взагалі не цікавили), оскільки наукові
уявлення про народження Арійської раси на землі України з’явилися вже
після виходу його книги.
Наприклад, Вікентій Хвойка розкопав
Трипільську цивілізацію лише у 1896—1899 рр., про що повідомив у 1899
році на XI Всеросійському археологічному з’їзді в Києві. Вчений вважав
Трипільську культуру автохтонною; на його переконання «її
залишили пращури слов’ян — арійські племена» ; «Народ, якому належали
описані пам’ятки, був не хто інший, як та гілка арійського племені,
якій, по всій справедливості, належить ім’я протослов’ян і нащадки якої
й донині населяють Південно-Західну Росію» .


У далекому минулому було доволі чітке самоусвідомлення належності до
Арійської раси.
Прикладом може бути напис на могилі Дарія, імператора
Персії (550—486 р. до н. е.):
«Я є Дарій, — великий князь, князь князів, володар країв і народів,
цієї великої землі і земель далеких, син Віштаспаса, ахаменід, перс,
син перса, арій, арійського сімені». Арій арійського сімені — це
останнє і найвище окреслення його раси і роду. З династії він Ахаменід.
З народів і раси він є Арій із арійського сімені. Яскраво, виразно і
промовисто.(Шаян Володимир. Віра Предків наших. — http://pravo.iatp.org.ua/lev/booksha1.htm )

Подібні ознаки виразної расової самоідентифікації зустрічаємо на
тисячоліття раніше.
Загальновідомо, що в середині другого тисячоліття
до н. е. чергова хвиля вихідців з Північного Надчорномор’я заселила
простори Ірану, Середньої Азії та Індостану. Точно відомо, що вони
називали себе «ар’я».

Це слово перекладають як «шляхетний, гостинний,
благородний, культурний, землероб». Первинним, а тому істинним його
значенням є слово «арий-ярий», тобто сонячний (від Ар-Яр-Ра-Ярило, що
означає Сонце, Сонячний Бог), а також божественний, потужний,
життєспроможний, пасіонарний, молодий .

Згідно зі словником
Бориса Грінченка, слово ярий (коротка форма яр) означає:
весняний,
яровий, молодий, повний сил, пристрасний, палаючий.
Подібно слово
яритися означає «палати»;
яріти — блищати, виблискувати, яскраво
світитися;
яркий — статево пристрасний;
яркість — чоловіче сім’я

(Грінченко Борис. Словарь української мови) )


Після поразки націонал-соціалістичного Третього Рейху у Другій світовій
війні саме; поняття «Арійська раса» потрапило в розряд
«неполіткоректних» (ідеологічно шкідливих); воно практично зникло з
наукового обігу, а разом з ним «перестала існувати» багатомільйонна
історична спільнота.
 Ключовим елементом цього глобального лукавства
стало замовчування та ігнорування Трипільської цивілізації, яка з 55
ст. до н. е. спалахнула на землі України як витвір творчого духу
Арійської раси і матеріальними залишками якої просто нашпигована
українська земля.
В результаті покрилося суцільним мороком походження
європейської людини і європейської культури, а стирання минулого, як
відомо, неминуче призводить до стирання майбутнього.

Якщо бути дуже стислим, то перший расотворчий казан Едем сформувався в
межиріччі Тігра і Євфрата (сучасний Ірак) . В районі 40 тис. до н. е. в
ньому народилась перша людська раса — неоантропи. Вона пережила
демографічний вибух і розселилася на навколишні території. Частина
неоантропів пішла в Африку, де в умовах палючого сонця сформувалася як
негроїдна раса. Друга частина пішла на схід і в південно-східній Азії
сформувалася як монголоїдна раса.

Третя частина неоантропів пішла в найважчому — північному напрямку.
Чорне море тоді було прісноводним озером, яке прийнято називати
Понтійським. Північніше цього озера знаходилася доволі ізольована
територія — расотворчий казан Борія (Земля Вепра). Тут у 25 тис. до н.
е. сформувалалася Біла раса, яку ще називають расою європеоїдів,
європейських кроманьйонців або бореалів. Переживши закономірний
демографічний вибух, вона розійшлася по всьому світу, опанувавши майже
всю Євразію, Америку і Північну Африку.

У 55 ст. до н. е. на тлі різких кліматичних змін відбулося
катастрофічне затоплення прісноводного Понтійського озера солоними
водами Середземного моря (т. зв. Циркумпонтійська катастрофа). Частина
кроманьйонської людності піднялася на землі вище Борії і започаткувала
нову цивілізацію — легендарну Гіперборію, відому як Трипільська
цивілізації. В ході її становлення народилася нова європейська раса,
яка традиційно називалася Арійською. Самоназва «арійці» або, точніше,
«арії» — це не що інше, як «ярії», тобто сонячні, сильні,
життєспроможні. На колонізованих аріями територіях цей етнонім
найчастіше перекладали як «шляхетні», «благородні», «культурні».

Пристосувавшись до нової екологічної ніші, ця нова порода білих людей
пережила демографічний вибух і розселилася на простори всього світу,
запліднивши його своїм творчим духом, передовою культурою, сонячною
мовою. Корені європейської цивілізації, яка створила найвищі зразки
людської творчості і досьогодні, попри гостру кризу, залишається
локомотивом планетарної цивілізації, знаходяться в Трипільській
цивілізації України-Гіперборії .(Босий Олександр. Гіперборійські традиції українців // Перехід-IV, випуск 11 (2003). )


У сучасному науковому світі терміном «арійці» зазвичай позначають
лише один фрагмент розвитку Арійської раси, а саме племена, які в
середині II тис. до н. е. прийшли з України в Іран і в Індію.

«Працями
кількох поколінь учених коло пошуків прабатьківщини аріїв — від Індії
до Скандинавії — звузилося, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому
належить німцю К. Ріттеру, англійцю Г. Чайльду, австрійцю П. Кречмеру,
болгарину В. Георгієву, українцю В. М. Даниленку, американці М.
Гімбутас, росіянину О. Н. Трубачову» .

У результаті поширення первинної арійської мови виникла велика мовна
сім’я народів, відома як індоарійська або індоєвропейська. Як
повідомляє «Малий енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона», «індоєвропейці
(індогерманці, арійці) — загальна назва народів, що розмовляють
спорідненими між собою мовами і населяють майже всю Європу, значну
частину південно-західної Азії (Індостан, Іран, Мала Азія) і
розселилися звідти на всі частини світу; найкультурніші народи.
Подібність мов цих народів пояснюється їх походженням від однієї
спільної прамови, якою розмовляли віддалені предки сучасних арійців, що
жили на спільній батьківщині» .

Таким чином, розрізняємо: 1) арійську расову спільноту і 2) арійську
(індоєвропейську) мовну сім’ю народів, яка кількісно значно перевищує
власне Арійську расу. Очевидно, що Арійська раса є причиною, а арійська
мовна сім’я — наслідком. Тому коли в нинішньому «політкоректному»
(підцензурному) світі заборонили термін «Арійська раса», виникла
абсурдна ситуація: арійська прамова є, а первинного арійського етносу,
який нею розмовляв, — немає. Відповідно знищується усвідомлення
культурно-расової основи європейської цивілізації, а як наслідок —
руйнуються еволюційні перспективи арійської людини, а з нею і всієї
світової культури.

( з книги І.Каганця "Арійський стандарт" та "Пшениця без куколю")




Зараз не повинна йтися мова про те, який народ кращий, а який ні - це заняття не тільки непотрібне, а й зайве, бо не має сенсу й здорового глузду.

Кожний народ, кожна раса несе певні вібрації у Світ Земний і Світ Космічний - Всесвіт.
Тому кожний народ має свою територію на Землі і свою мову, яка відповідає вібрація цієї території Землі.
Кожний народ має навчитися любити й поважати себе, як частину Божого Плану. АЛЕ націоналізм (здоровий патріотизм)  кожного народу не має виходити за рамки і перетворюватися на шовінізм, а прикладів в історії було чимало...
 
Тому нам, українцям, зараз дуже важливо згадати ХТО  ми і ЯКИЙ  Божий Задум маємо втілити в Життя. Тому інформація про слов*янське відродження зараз дуже актуальна й поширена, але будьте пильні - у морі тієї інфи є все - і правда й брехня, бо кожна людина  передає інформацію, пропустивши через своє  світосприйняття, свою власну внутрішню систему цінностей.
Тому  кожне слово пропускайте через Серце - Мірило Істини (Со-Вість - тоб-то Вість(Знання), що поєднують земну людину (его)  з Богом в ньому самому(Вищим і Вічним Я - посердником між людиною і Богом-Творцем).

Пам*ятайте, Бог  з тим, хто живе за Його Законами - Законами Прави! Тож жити слід ПРАВильно.
Немає нічого такого таємного в світі, що не стало би явленим, тож брехня. яка оповила історію аріїв потроху сповзає, бо такий Божий Задум.

Людство виходить з темряви,а п*ята раса(арійська) - має відродитися в духовному плані й повести за собою сучасне людство - подобається це комусь чи ні. І відрождення почнеться там, дей й був початок.

Шануйтеся, Любіть всіх, бо кожний в цьому Житті грає певну роль (добру чи злу), але все йде так, як має бути.

З Любовью,
Ваша Ружа.