хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «роздуми»

Мій щоденник

Допис з моєї сторінки у Фейсбуці за 16 листопада 2022 року.
"У кожного з нас є ота сама "чуйка", яку ніхто ніколи не слухається, а після - розуміє, що дарма не прислухалася до тієї "чуйки". До чого я?
Так от... Минулого тижня я якраз і не послухалася своєї "чуйки" і поплатилася за це немаленькою сумою (цифру не казатиму, але вона дійсно не маленька).
ПОРАДА Якщо ваша "чуйка" підказує вам щось, або ви маєте якісь сумніви стосовно своїх дій (особливо, якщо дії і інтернет поєднані) - прислухайтеся до голосу "чуйки" або до своїх сумнівів і не робіть того, що збиралися зробити
P.S. Зате тепер я знаю, де найближчий відділок поліції у районі, в якому наразі я проживаю.
Доречі, приємно знати, що у поліції працює дуже багато молодих людей. Країна розвивається, не стоїть на місці і правозахисні органи не "прикормлюють" старих і корумпованих поліціянтів."


Сьогодні 05.02.2024 рік. Я не у Фейсбуці, а тут, але моя "чуйка" зі мною, де б я не була.smile
До чого це? А до того, що цього разу я свою "чуйку" послухалась і, навчена гірким досвідом, який коштував мені майже 4500 грн, я не втрапила у цю халепу знову. Проте, людей у поліцейській формі таки прийняла у себе вдома. Що правда, вже з Нікопольського відділення.podmig
Тож, моя порада залишається незмінна - слухайтеся своєї "чуйки" (вона ж інтуїція. внутрішній голос, здоровий глузд) і не втрапляйте у такі халепи, як я.podmig smile
P.S. Приємно бачити, що в поліції служать молоді люди.

Останні осінні деньки

Знайшов цікаві роздуми про нинішню пору. Описання звучить приблизно так: «Не знаю, як у вас, а в моїй полосі осінь в звичному розмунні закінчується наприкінці жовтня. Далі вже не осінь, але ще не зима». Останні осінні дні — підходяща пора для прогулянок по лісу і вилазкам на заброшки. Жаль, що така краса проходить повз. А дощі, які час від часу йдуть, знищують останнє листя, що залишилось не деревах.

Та все ж, трохи осіннього лісу вдалося зафотографувати.
Бортницький ліс.


Фотки з прогулянки по Бортничам.

[ Іще фото ]

ДРУГИЙ ШАНС......

ДРУГИЙ ШАНС....
Ми живемо, радієм, кохаємо, думаємо, що так буде завжди ....В один момент все летить у прірву і життя "повисає" на нитці павутини...Безвихідь і відчай, темрява чи мутне світло ламп реанімації, коли серце "заводять" током, а кров перекачують через сотні трубок...коли все, що ти любив стає отрутою для тебе, всі,кого ти любив покидають тебе, бо ти - тягар...Залишається тільки мама і випадкові люди, що стають тобі друзями на все життя ...Таким другом я є для однієї чарівної , красивої дівчини, життя якої залежить від апарату відділення гемодіалізу( там перекачують і очищуть кров до ост.краплі). Я дуже люблю цю дівчину, світлого ангела, а вона зберігає мужність духу і віру в свій порятунок .Щоб урятувати юне(19 річне) життя потрібно 33тис.$ і донорську нирку, але  грошей у дівчини і її мами нема, звідки? якщо позаду 3 міс.лікарень і тисячі мг ліків...Я шукаю небайдужих і тих, хто має змогу допомогти (корисна буде навіть ссилка на якийсь фонд чи благод.орг.).І ще : задумайтесь, що ви зробили, щоб ніколи не опинитись у подібній ситуації, як ви бережете своє життя, як ви цінуєте кожну мить і людей поряд? Якщо ви читаєте зараз ці рядки - посміхніться, радійте тому, що ви живі - здорові і просіть Небеса, щоб так було і надалі з Вами і Вашими рідними , і щоб Вам ніколи не довелось просити за когось, як роблю це зараз я. Будьте здорові і щасливі, цього щиро Вам бажаю, бо хтозна чи в кожного з нас є другий шанс....

Світло і світ

Чи бачив - світ без світла?

Чув - без гармонії мелодію?

Чи зустрічав у натовпі самотніх?

Сліпих зі зрячими очима?

І зрячих, від народження сліпців?

Є хто живий і без любові в серці?

30.10.2009

Copyright © Stepanska Marina (SMG) All rights reserved




 

P.S. Любові, гармонії та світла - для усіх!

P.P.S. Картинки приєднані для створення гарного настрою

Нічні роздуми...

Дожився - балотуюсь в депутати міської ради... а навіщо це все мені взагалі? Що я сам з цього отримаю, що зможу дати людям, як це вплине на моє життя?

Зараз відчуваю сум та хвилювання... Хвилююсь, бо не знаю, наскільки добре мені вдастся робити те, заради чого я балотуюсь... і сумно, бо не відчуваю впевненості в тім, що мені взагалі вдастся перемогти на виборах... Точніше, сумно не через те, що я щось втрачу, а через те, що якщо мене не буде, то наврядчи інший кандидат стане робити те, що міг би зробити я на його місці...

Більш ніж 10 років тому я познайомився з військовою системою, і міг би мати там чудову кар"єру, не дивлячись на те, що навіть коли поступив - не розбирався в званнях і не мав жодного знайомого серед військових. Тоді це мені не завадило організувати КВК, стати сержантом та командиром взводу, отримати повноваження секретчика, налагодити стосунки з курсовими офіцерами та старшокурсниками...

Зараз історія дуже схожа - я іду туди, де мало з чим знайомий. Все що у мене є - сильний намір та чітка мета. З них я отримую впевненість, сили, натхнення... Я здогадуюсь, якою є "офіційна ціна політичної кар"єри". І точно знаю, що не хочу погоджуватись на неї.

Тоді я пішов в конфронтацію з системою та був змушений вийти з неї. Цього разу я, напевно, до останнього шукатиму можливість альтернативних вариантів - буду спробую знайти якнайбільш однодумців, розвиватиму спільні ідеї, постараюсь бути таким зразком для інших, за яким захочуть іти інші... І тоді життя покаже, яка "валюта" краща - гроші та зв"язки, чи наполегливість, вірність своїм принципам, працьовитість та підтримка справжніх друзів.

Що я сам з цього отримаю? Перш за все - надзвичайний життєвий досвід участі в виборах в якості учасника, а не спостерігача. Вже зараз світ починає мінятись перед очима. Що ж далі буде?! А якщо пройду, то ще й досвід керування життям цілого району з позиції влади... В будь-якому разі я отримаю досвід спілкування з людьми різного віку та соціального статусу, з органами влади (ЦВК, ДВК, ТВК, міліцією тощо). Буду більш впевнений в своєму майбутньому, бо якщо зараз я вже роблю такі речі, то далі будь-які інші мені вже точно не здаватимуться неймовірними чи складними. Точно зміниться моє світосприйняття та розуміння сенсу життя (в котрий вже раз...).

Що зможу дати людям? Напевно, кожен з мешканців мого району отримає для себе саме те, на що очикує. Хто вважає депутатів ледачім лайном - так і буде на мене дивитись, що б я не зробив, і скоріш за все навіть не спробує зі мною зустрітись та поспілкуватись. Ті, хто вважатиме мене помічником, прийдуть до мене з проханнями та напевно отримають все, що я зможу надати їм зі своїми можливостями. А також залишуться ті, кому просто буде байдуже, вони навіть про моє існування не знатимуть (-:

В різних регіонах Дніпропетровська балотується ще декілька десятків таких ідейних людей, в яких я впевнений майже як в собі самому... Тому я вже буду не сам, якщо пройду - думаю, це вдастся зробити ще хоча б декільком з нас...Разом ми вже будемо набагато міцнішими до впливу з боку тієї системи у владі, що склалась зараз. Аби тільки в нас дійсно повірили. Ух!

... багато букав знову вийшло... треба вчитись викладати свої думки коротко та зрозуміло (-:

Бажаю всім спокійної ночі та солодких снів. Микола Калакуцький.

Термінал. Про все по трохи.

Вже якось давненько я не писав свій термінал, але ось вирішив написти. Сьогодні відбулось  можна сказати маленьке чудо. В день щось мене потягнуло на сон, напевно так подіяли з'їдженнні три булочкі з маком (кажуть мак може діяти як снодійне). Коли я перед сном був на вулиці, там яскраво світило сонце і розтавали залишки снігу. Я не згадаю скільки я проспав, але було це десь після обіду. Коли  проснувся і поглянув в вікно, подумав що я ще сплю, але потім трохи роздуплившись я зрозумів що все таки не сплю. Я не повірив своїм очам, за вікном було похмуро і навкруги біло, а з неба падав густий лапатий сніг. Ось таке маленьке чудо, хоча можливо це просто примхи Волинської погоди.
Останнім часом я чомусь часто думаю про дівчину, яка вторік мені відмовила. Я з нею часто бачусь в університеті, часто ловлю її погляд на собі, але не можу його розгадати. Ловлю себе на думці що мені дуже хочеться зробити її самою щасливою, шкода тільки що вона цього не знає. Хм... А якби знала, що тоді? Доречі, під час свого денного сну вона мені наснилась.
А ще я захопився культурою Растафаріанства. Чомусь в більшості людей існує стереотип, що Растафарі і Растамани це наркомани які носять дреди і курять траву, на жаль  на території України так вонро і є, хоча справжні Раста проти  наркотиків. Мені подобається сама суть Растафаріанства. Растафаріанство пропагандує мир, завжди бути добрим і позитивним, щоб бути Раста не обов'язково курити траву, а музика реггі це щось просто неймовірне.
А ще я взявся пистати книгу, правда якось не дуже виходить, але один радіо ведучий писав свою аж п'ять років, ну поживем - побачим.


Ну ніби все. До слідуючого терміналу.

Я та МІЙ блого-ЕГО-центризм

Один МІЙ віртуальний друг (досі віртуальний, бо з ним Я ще ніколи не бачився в реалі, руку не потискав, хоч і хотів, тому досі він в ранзі віртуальних), написав коментар, який вчергове змусив МЕНЕ замислитись про СВОЇ риси характеру і їх вплив на все написане МНОЮ в блозі.

Повторюсь ще раз, і зберегу це у вигляді окремого запису для зручності: 

Я пишу СВІЙ блог, про СЕБЕ, та події МОГО життя.
Іноді Я пишу про СВОЄ ставлення до МОЇХ знайомих, або до подій, що МЕНЕ стосуються, або здаються МЕНІ цікавмим.
Такимй і був задуманий МІЙ блог з самого початку.

У МЕНЕ є декілька блогів, в яких Я не пишу нічого про СЕБЕ, нічого СВОГО, а тільки копіюю чужі статті та думки. Там якщо ти зустрінеш "я, мне, меня, і т.і.", то це будуть вже не МОЇ слова (-;

Я нікому нічого не винен

МІЙ блог нікому нічого не винен

Читачі блога теж не винні ані МЕНІ, ані МОЄМУ блогу

Посто цей блог дійсно егоцентричний, та "закручений" не МОЇЙ особистості.

І я не бачу в цьому нічого поганого, навіть уявити не можу, як можна вести блог-щоденний, і не писати нічого власного, особистого, та такого, що прямо стосується людини, якій належить блог.

Можливо, хтось веде блог для того, щоб зібрати в ньому приколи, або попіаритись за рахунок копіювання чужих роздумів, підписуючись типа "не моє, але сподобалось". 

Для подібних записів у мене є окремий анонімний блог, про причепність його до мене можуть знати та здогадуватись лічені одиниці людей. Він не популярний, тому що в ньому немає душі, нема емоцій, нема настрою, якими я щедро насичую особистий блог.

Якщо комусь не подобається мій стиль, видаляйтесь з друзів, відписуйтесь з читачів та шукайте інший, чи просто забудьте. Я не ображусь. Бо блог я пишу для себе, і для тих, кому він буде корисним і цікавим. Якщо це не ви - то краще і простіше буде взагалі без вас. Впевнювати когось в тому, що мій блог ведеться за всіма правилами, притримуючись всіх норм суспільного та мережевого етікету - я не збираюсь.

Удачі та щастя вам любі друзі. Раджу більше думати про себе, свої проблеми та вади, ніж про проблеми та вади інших людей podmig

Біг

Безглуздість. Суєта.
По колу . Нескінченний біг.
Граблі. Синці. Кути...

Сніг. Спека. І сльота...
Хутчіш!.. Не відчуваєш ніг.!
Навіщо!? І куди?..

04.02.2011

by Stepans’ka Marina (SMG)

ледь не кожного дня помирають українські діти!

от так і дивись той зомбоящик! ледь не щодня в новинах повідомляють або про те, що дітей потруїли в дитячих садках, школах, літніх таборах (але це ще "позитивні новини"), або про те що чергова  дитинка померла то через неправильний діагноз, то через "не ті ліки", виписані лікарями, то через вакцини... і часто причина банальна - алергічна реакція на препарати! ..
так, кожна людна має право на помилку, проте це не має входити в систему.
особисто я наших лікарів вже давно почала остерігатись. бо щось дедалі більше переконуюсь, що нащі лікарі навіть після вкинутого бабла в кишеню дуже часто або не допомагають, або калічать, або вбивають.

Машкара

початок

-...От і добре! Я бачу, в тебе з настроєм все гаразд! Ти вже не плачеш, посмішка знову осяває обличчя. 

-Це машкара...- і ніжна рука граціозним жестом зняла ... обличчя. Під ним було те саме красиве обличчя, але... Погляд і вираз ... Лице ніби скам'яніле і неживе, а з очей просто рвалися назовні мука і біль, зневіра і відчай. І жодної сльозинки. Очі були гарячі і сухі. "То пустеля!" - подумалося, - "Волога просто висихає  і не досягає виходу." -Коли плачуть очі, приходить полегшення. Біль відступає, рани ниють, але поступово гояться, і лише шрами нагадують про пережиті сум і страждання. І згадка іноді тривожить, але її можна прогнати і не боятися. Коли ж плаче серце... Воно плаче мовчки. Воно болить, і не вщухає, і вмирає по частинах... А потім вмирає людина, бо серце зневірилося, воно затверділо, вкрилося рубцями, воно просто не здатне жити, бо що може закам'яніле серце? Людина існує, але вона мертва... Рука звичним жестом вдягнула машкару, веселий сміх розлився по кімнаті, і вона, грайливо підморгнувши, вийшла з кімнати.

©Степанська Марина (SMG)

10.05.2009