•  
• 0
• 2
• 0

І сам Майдан, і, безумовно, його наслідки є важливою історичною подією нашої країни. І війна, яка є, певною мірою, наслідком подій на Майдані – це теж історія. І хоча не ми цього хотіли, ми маємо гідно це прожити.

Більша частина суспільства ще не готова розглядати це питання як історичне. Бо все, що закладалося в уявні результати Майдану — наразі не є реалізованим. Саме тому крики про зраду, скидання влади та третій Майдан цілком зрозумілі через відсутність докорінних змін, хоча особисто я їх не підтримую. До того ж більша частина суспільства зараз продовжує жити на Майдані. Тобто фізично вже ні, але фактично вони звіряють свої вчинки, політичні рішення, невдоволення соціально-економічною ситуацією в країні з ідеями Майдану. І через це виникає фраза "Не за те ми стояли на Майдані!"

...через двадцять років, коли який-небудь історик буде писати історію Майдану, він напише її максимально наближеною до реальності

Тому Майдан – це історія, яку ще не можна викласти в підручнику історії. Тобто можна зробити хронологію подій певної фази Майдану, і це робиться, але підводити риску ще зарано. Поки що ми можемо сказати, що є на шляху від фізичного перебування на Майдані до впровадження результатів Майдану. На сьогодні ми є в певних точках на високому рівні реалізації – наприклад, створення поліції так, як ми вимагали: сервісна служба для населення, яка не б’є громадянина, якщо він не порушує закон. Це вже відчутне досягнення. А в деяких питаннях ми на найнижчій точці. І, цілком можливо, що таких питань в сотні разів більше, аніж реалізованих. Тому я переконаний, що не знайдеться нормального історика, який зараз напише історію Майдану.

Коли ці риски можна буде підвести – сказати важко: можливо це буде буквально завтра, а можливо – через п’ять років.

Будь-яка подія має тисячі різних поглядів, але в цьому і є перевага демократичної країни, якою ми є. Тому корисно події обговорювати максимально: іноді задля розуміння фактів і реконструювання конкретних подій, іноді – задля того, щоб перевірити реакцію аудиторії на певне твердження чи тезу, а іноді тільки задля того, щоб щось згадати, що є важливим. До того ж, чим більше буде такого обговорення, і чим більше фактичної інформації встановлено і названо, тим більша вірогідність того, що через двадцять років, коли який-небудь історик буде писати історію Майдану, він напише її максимально наближеною до реальності.

Здається, що Захід нас все ще підтримує, бо якби цього не було, то наша доля в протистоянні з Росією була б набагато трагічнішою, аніж є зараз. Ми втримали більшу частину територій, а тиск Заходу і пряма допомога нелетальною зброєю від США, Канади, Японії та інших країн допомогла нам стабілізувати ситуацію. До того ж певним показником є те, що вже в другій половині 2016 року нам обіцяють безвізовий режим. Тобто перспективу від нас ніхто не забирає. У цьому сенсі мене більше бентежать недоліки самої української влади, яка чогось не робить, яка грається в популізм, яка не хоче реалізовувати нами ж взяті обіцянки чи гарантії щодо прийняття певних законопроектів. Мені здається, що у разі коли ми не отримаємо певної допомоги, то проблема в Києві, а не в західних партнерах.

Тобто може бути так, що ми будемо відтягувати, то може наступити момент, коли знов звернемося по допомогу, а її вже не нададуть

Звичайно, що терпець ні в кого не є безкінечним, і чим довше Україна буде перевіряти терпець Заходу, тим більше шансів втратить. Просто треба розуміти, що західні уряди не є відірваними від власних суспільств. І у разі зміни політичної картини в якій-небудь з країн, може змінитися і політична лояльність цієї країни по відношенню до України, навіть якщо сьогодні вони нас підтримують. Тобто може бути так, що ми будемо відтягувати, то може наступити момент, коли знов звернемося по допомогу, а її вже не нададуть, бо змінилася політична ситуація в самій країні. Яскравий приклад з Польщею – очевидно, що президентство Коморовського було набагато більш схильним допомагати Україні, аніж президентство Дуди. Тобто ми, на щастя, не бачимо негативних кроків у нашому напрямку, але маємо зауважити, що позитивних кроків стало набагато менше. Відповідно тут ми вже упустили цей момент. І так може бути будь-де.

Країни, які підтримали асоціацію з ЄС, зробили нам величезний комплімент

Ми можемо бачити зараз, що всі країни, які підтримали асоціацію з ЄС, зробили нам величезний комплімент, бо, зрештою, ми донедавна самі в середині країни не могли визначитися з тим, у якому напрямку нам рухатися. Тобто проблема була не в Брюсселі і не в тому, що вони не давали нам чітких сигналів, а втому, що в Донецьку, Луганську, Харкові та багатьох інших містах не було навіть 50% людей, які бажали б бачити нашу країну у складі ЄС.

...всі кажуть, що хочуть чогось хорошого, а на виборах голосують за популістів

До того ж суспільство має впливати на політиків і казати про те, чого воно хоче. Але, направду, через слабкість громадянських інституцій це дивно і нелінійно виглядає: тобто всі кажуть, що хочуть чогось хорошого, а на виборах голосують за популістів, які це хороше відтерміновують. Тому самі громадяни часом заважають цьому руху, бо вони хочуть мати дорогу, а не правило: побудуйте мені дорогу, а не називайте мені купу правил. Тобто у нас влада і суспільство несуть цю відповідальність гальмування шляху до ЄС порівну 50/50.

Єдине, чого мені дуже хочеться, щоб наші еліти могли домовлятися між собою, навіть кулуарно, про те, що навіть якщо громадяни сьогодні ще не готові сформулювати свої європейські перспективи, то ми, еліти, влада, інтелектуали, професура, журналісти, ми розуміємо, що європейський вибір для нас безальтернативний. І ми мусимо розвертати суспільство у потрібному напрямку навіть попри волю самого суспільства. Такого в українській політиці немає. Для прикладу у Грузії це було – грузинське суспільство ще не усвідомлювало, що воно хоче бути європейським, а грузинський уряд на чолі з Саакашвілі це усвідомлювали і вони розвертали корабель. І це зробили максимально ефективно – люди побачили зміну правил, їх ці правила влаштували і вони пристосувалися.

Ще одним успішним прикладом можна назвати Польщу, бо 25 років тому у Польщі не було нічого, але за цей час вони побудували нормально працюючу демократію, дуже стабільну економіку. Західна Україна досить схожа на Польщу по своєму менталітету, тому ми могли б переймати їхній досвід. Але це вже проблема еліт, які не хочуть цей досвід у різних питаннях (децентралізація, будівництво правоохоронної системи, тощо) вивчати і запроваджувати. До того ж саме у Польщі це було спільне рішення з обрання напрямку як суспільства, так і еліт.

Варто розуміти, що і в українського суспільства, і в наших еліт є всі можливості, є чудові приклади інших країн, є сприяння Заходу для того, щоб змінити ситуацію на краще і рухатись в правильному напрямку.

Автор: Вероніка МіроноваДжерело: Телеканал новин "24"

• 0

Заступник гендиректора із зовнішньоекономічної діяльності Державного концерну "Укроборонпром" Денис Гурак повідомив на Turkey Defence Week 2015, що цей напрямок буде одним із ключових аспектів співпраці між країнами.

Він додав, що концерн взяв курс на залучення іноземних інвестицій в оборонно-промисловий комплекс держав.

Політика прозорості та відкритості "Укроборонпрому" спрямована на залучення іноземних інвестицій та розбудову вітчизняного ОПК за міжнародними стандартами. Перш за все, це забезпечить українське військо сучасним озброєнням та військовою технікою,
— пояснив Гурак.

Нагадаємо, у Росії тимчасом докладають усіх зусиль, щоб Туреччина пошкодувала про збитий російський бомбардувальник. Вже заговорили про перші санкції.

http://24tv.ua/ukrayina_i_turechchina_zvazhilis_na_seryozni_kroki_u_sferi_oboroni_n634586