хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «прогрес»

Какофонія



ГРУБИЙ ДОКАЗ

Якщо вже говорити відверто, то всі ми в житті - прості виконавці.

Той, хто вважає себе диригентом подій і результатів, нехай зробить таке: хай піде до своєї дружини і поставить їй найбуденніше питання: “Хто в хаті хазяїн?”

Можна бути цілковито впевненим в тому, що сердега, ще задовго до того, як її вичерпна відповідь дійде кінця, зрозуміє: його непохитна переконаність щодо своєї провідної ролі в своєму ж житті, була, як виявляється, безпідставною зарозумілістю.

Звичайно, наводити дружину як приклад - це нечесний прийом. Грубий доказ. Але наочний. Принаймні, опісля такої, вищезгаданої, перевірки, твердження, що всі ми в житті не творці, а лише виконавці, вже не буде викликати в того, хто її пройшов, відчайдушних заперечень.

І тоді вже можна буде спокійно зайнятися такими питаннями, як: так чиї ж це мелодії ми так слухняно награємо? І чому саме? І коли нас до цього привчили, та ще й так, що ми і не помітили?

 

ВІН НЕ МОЖЕ ІНАКШЕ

Так от, композитор, він же - наш, старанних виконавців, великий вчитель і диригент, - це наш всевладний егоїзм.

У царя Соломона (“Сулейман ібн Дауд, мир з ними обома”, “повелитель джинів”, - пам’ятаєте? от-от…) в його “Екклезіясті” нашого володаря так і названо: “цар старий і дурний”.

Чому “старий”? Тому, що передує навіть народженню самої людини. Її ще й в проекті не існує, а “цар” вже зводить її майбутніх батька з матір’ю в якійсь затишній місцинці, аби вона, людина, з’явилась б потім на світ.

А чому ж тоді “дурний”? Запитання цілком резонне.

Адже він, егоїзм, нас розвиває, уперед підштовхує шляхами прогресу, усю нашу цивілізацію. І що більше в людини егоїзму, тим більше в неї сил, будь в чому, - і в опануванні науками, і в інших справах. Позбав нас егоїзму, - гидко й уявити собі, яким невиразним збіговиськом ні на що не здатних нікчем ми залишились би. Це з одного боку.
З іншого ж боку, ми, разом з цим, розуміємо, що егоїстичний шлях розвитку, яким ми плентались досі, - коли будь-який закон, хай навіть закон природи, для нас як дишло, - вже довів нас до краю. Тобто, носій егоїзму, людина, суне уперед, нехтуючи законами, гине - і разом з ним вмирає і її егоїзм.

Так через це наш володар і зветься “дурним”? Ні, якось воно не до ладу…

І дійсно, згадаємо, наприклад, того скорпіона з відомої східної притчі, який прямо посередині річки уп’яв своє отруйне жало в шию добросердій черепасі, що перевозила його на другий берег. Адже назвати його просто “дурним” було б надмірним спрощенням. Та й сам він, у відповідь на передсмертний зойк нещасної: “Навіщо ж ти це зробив? Ми ж обидва зараз загинемо!” - зізнався: “Я розумію, але я - скорпіон. Я не можу не вбивати”.

Відповідь цілком вичерпна: я - лише виконавець чужої волі. Волі своєї, скорпіонячої, природи.

Ото ж так воно і з нашим “царем, диригентом, володарем”: він губить свого носія, людину, він губить усю нашу цивілізацію, а отже, і себе, - але він не може інакше.

 

ХУДОЖНІ САМОВИПРАВДАННЯ

Через це і ми самі такі як є. Через це ми й хочемо завжди якомога більше і якомога швидше, а краще - все і зараз же. І нехай навіть це “все” супроводжується шкодою і небезпекою, для себе й інших, - так ще краще. Бо це ж дасть нам чудовий привід відразу ж, на ходу, створити прекрасні, талановиті балади, філософські системи, романи і блокбастери, котрі нашого “царя” і наші звірства і дурість дуже майстерно і художньо виправдають.

Більше того, вони, ці виправдання, в сукупності своїй, і створять те, що ми називаємо “культурою”, або ж “культурним фондом людства”. При тому, що всі цінності, які складають цей фонд, є не що інше, як жалюгідні виверти, покликані приховати наше безсилля перед нашим же “царем”.

Ну а поки що “все тече, але нічого не змінюється”. І поки жевріє безпідставна надія, що якось же воно та буде, - не може ж бути, щоб не було ніяк, правильно? - то ми, прості виконавці, граємо його мелодії. Із завмиранням серця стежачи за миготінням диригентської палички біржових зведень. І губимо какофонією своєї “гри в розвиток”, як той скорпіон, свою планету. Котра везе нас на інший берег, - у наше майбутнє.

Але ж чи можна через таку нашу поведінку назвати нас “дурними”? Та ні, навряд. Це було б надмірним спрощенням. Адже ми не якісь там нетями. Ми хоч які, а все ж таки виконавці. Виконавці чужої волі.

Померти завжди встигнемо


ТЯМКОВИТА ТАКА РИБКА

Відоме ствердження матеріалістичної філософії, “буття визначає свідомість”, обфольклорено вже багаторазово. Чого тільки не утворила з нього мудрість народна: і “пиття визначає свідомість”, і “биття” теж її визначає.

Коротше кажучи, виверт, відомий професіоналам пропаганди, вдався матеріалистам на славу.

А полягає цей виверт ось у чому. В загальний ставок всенародної низової думки, який кишить найрізноманітнішими переконаннями й упередженнями, треба кинути свою маленьку, скромну на вигляд, рибку. Навроді як, - та що, жалко хіба ? - хай собі поплаває, не гірша ж вона за інших.

Потроху цьому рибченяті вдається обрости фольклором, а це означає - бути прокрученим на всі лади в багатьох умах.

Таким чином “рибка” робиться своєю в ставку низової думки. Ну а потім починає рости, і одне за одним безслідно ковтати інші думки й переконання. У результаті чого робиться господинею ставка і володаркою умів.

Тим же чином опрацювала народна “мудрість” і ствердження про те, що свідомість людська чимось там визначається.

Жартуючи над ним, крутячи його й перекручуючи, ми й не помітили, що їй, свідомості людській, приділена в цьому реченні роль простого додатку, що відповідає на питання “кого-що?”

Отак от нам у мізки й вживили поняття про те, що сама вона, свідомість, нічого, власне, й не визначає.

 

І ВОНА УСЕ ЦЕ ТЕРПИТЬ?

І от ми, клюнувши на цей гачок, рвонули. Адже жити хочеться гарно, - і от, прагнучи до гарного й багатого життя, ми натиснули на педаль технологічного розвитку. А як же свідомість? - та нічого, потім якось узгодиться. Нікуди не втіче.

Злидні, регіональні проблеми й людське звірство ми оголосили наслідком “браку культури”, читай: слабкого технологічного розвитку.  А також - браку або ж надлишками ресурсів. Ну, взагалі кажучи, - буття.

Політики і мегакорпорації, - таки теж люди, - вирішили, що тепер вони вже точно зможуть правувати світом і вести його до якогось більш-менш усталеного стану. До якогось, хай млявого, але ж прогресу.

Як? А так, що технологічними доробками почали користуватися не тільки для перенаправлення грошових потоків, переозброєння армій і методів маркетінгу. Але й для впливу на все ту ж багатостраждальну свідомість. Методами тайними і явними. Адже вона, за загальною тепер вже думкою, чимось там визначається.

Ну а що ж вона, сердешна, свідомість людська, реальна, - так і мовчить? Усьому потурає? Невже й її та рибка проковтнула? Невже змогли її все ж таки ошукати ті, хто збирався її під себе переформатувати? Виявляється, що ні: зачекавши пару століть, поки ми розпалимося, війшла тим часом на проїжджу частину шляху прогресу, - і вперлася.

І все пішло шкереберть.

 

ДВА ВИДИ ЖИВЧИКІВ

Ніяке “буття”, ніякі статки й побутові поліпшення, ніякі, - на, хапай! - чудеса інформтехнологій, які здобувають для нас із кремнієвих долин, як вгодованих кролів із капелюха фокусника, не зробили людину людиною. Вона залишилась або істотою, яка тупо жує блага в “споживацькому раю”, або ще більш натасканим і озброєним двоногим звіром, або… ну й так далі.

Зачатки нових, неймовірних технологій, прагнення до прогресу й розквіту, бажання нормального майбутнього, застопорилися й гудять-надриваються: “дай дорогу!” А людська свідомість, упершись, стоїть на їхньому шляху і мстиво думає: “Ну-ну… Так хто там мене “визначати” збирався?”

І вона таки права. Тією самою “великою сірячинною правдою”. Тому що людина, всередині, не є її буття. І навіть не її свідомість. Всередині людини, в її основі, існує живчик. Зветься він “бажання”. Існує бажання - живе людина, пішло бажання, - …, ну, не треба про сумне.

Так он, бажань у нас - неймовірна різноманітність, а от видів бажання у людини загалом всього два. Перший вид - це бажання “для себе”. Другий - бажання “для інших”, а собі? - так, прожитковий мінімум. Усе задоволення - тільки від того, що для інших зробив, що іншим добре.

А тепер невеличке запитання: на енергії якого з цих двох видів бажань розвивалась досі людська цивілізація? Відомо й безперечно, адже так?. І слабкі бажали все для себе, і сильні використовували це бажання слабких для того, щоб отримати в результаті все - для себе.

Ну, то й що? А нічого. Глухий кут.

 

УПЕРШИСЬ ВСІМА ЧОТИРМА

Людина, носій свідомості, так і не стала людиною. Тому ж і свідомість вже не в змозі ні розвиватися, ні рухати вперед буття людини.

Скільки не пхала в себе людина, її носій, рухаючись уперед на енергії першого виду бажань, - а з суцільних війн, лиха й нещасть так і не видерлась. Навпаки: тепер вже якщо десь станеться лихо, то не заспокоїться воно, поки півсвіту не покриє.

Тому й не бачить наша свідомість перспектив. Тому й уперлася.

І ось стоїть наша свідомість на перехресті, упершись всіма чотирма, і думає, дивлячись на свого “носія”: хочеш стати людиною, - заправся енергією другого виду бажань. Ось тоді подивимось.

Прикро те, що ми й самі знаємо цю правду. Адже ж користуємося поняттями “справжня людина”, “людина з великої літери”. А позначають ці вирази саме людину, якою рухає другий вид бажання, людину, яка готова вмістити в собі турботи й проблеми інших людей.

“Нехай, нехай мізкує”, - думає свідомість, глядючи на цю безпорадну недолюдину, - “нехай покумекає, а я почекаю. Померти завжди встигнемо, а от жити новим бажанням, та в новому бутті… Це вам не не технологіями жонглювати, це вам не юзати мене у хвіст та в гриву лише заради того, щоби пельку собі напхати.

Знаєте ж уже, що саме треба поміняти. От і міняйте”.


Щоб паніку не сіяти

ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ

Навіть тим, у кого гарна пам’ять, вже важкувато пригадати, з чого, власне, все почалося. Ну а фахівцям то вже й поготів.

У них же, у фахівців, з пам’яттю навіть не те щоб поганенько, їм її взагалі геть-чисто відбивають нові теорії. А теорій тих - годі й лічити, і з’являються вони так само часто і мальовниче, як всілякі кулі, букети та інші фігури святкового феєрверку в нічному небі.

І тут же спритненьким треба бути: роззявиш рота на одну теорію, а іншу, нову, прогавиш, - і вже керівництво та колеги позирають скоса з підозрою, - ти наш чи ти не наш?

А до чого тут пам’ять? - та дуже просто: кожна з нових теорій переписує та переробляє минуле на свій копил. Тому про те, що було, вже не згадують. Його, минуле, щоразу новіше й новіше, доводиться раз-у-раз наново заучувати. Бажано напам’ять.

Чекайте, так про що ми?.. бісова пам’ять… А! - про те, з чого все почалося. “Все” - не мається на увазі ВСЕ. Не якийсь-там “універсум”, котрий, незважаючи, на інтернет-балачки про розумний космос, мало кого цікавить. “Все”, в нашому випадку, - це уява про те, що брудний та кривавий шлях, котрим повзе людство, є дорогою до майбутнього економічного розквіту.

Власне, щодо ідеї процвітання взагалі, ніхто з нас внутрішнього опору не відчуває, проте, до можливості взяти самому, от так, раптом, і розквітнути, кожна окрема людина ставиться вельми обережно. З цілком зрозумілих причин.

Ти, скажімо, розбагатів, став “увесь із себе”, і все при тобі, - а навколо ж люди… І податкова інспекція. Ці наврочити можуть, а ті так взагалі, - прийдуть і запитають.

Отож і виходить, що процвітати наодинці нікому якось не кортить. Тому й оповідання наше - про історію виключно загального розквіту.

 

ТИ - ЧУДОВИЙ ХЛОПЧИК

Так от, почалося все буквально з нічого, на пустому місці. Зненацька, ні сіло ні впало, почало бурхливо розвиватися те, що в усіх шпаргалках по марксизму називалося “засоби виробництва”.

В цій справі 19-те століття, безсумнівно, особливо відзначилося. Було розроблено й впроваджено так багато нових технологій, що продукувати усілякого товару для життя людей рівно стільки, скільки його на той час скромно вживали, означало задушити маленьке рум’яне дитинча, - прогрес, - просто в колисці.

Тому ті, хто збагачувався, виробляючи продукцію, і ті, хто збагачувався, даючи їм кредити, вирішили не брати такий гріх на душу. Живе собі дитинка, - от хай і живе, ну і ми при ній. Сказано - зроблено: зліпили ідеологію прогресу, звівши його до розвитку продуктивних сил і до постійного росту споживання.

Звернута до обивателя, який шаленів від маси можливостей, що лізли в руки і прямо в рота, ця ідеологія тицяла в нього пальцем, як дядько Сем, з усіх реклам і вітрин, і кликала й кричала: “Ти - можеш!” Бажання споживати все більше й більше було замішане у великій діжі “розвинутих країн”, росло як на дріжджах, від нього можна було відшматовувати жирні кусні та годувати економічний прогрес. Ну, і його піклувальників.

А людям вселяти думку, що ось це бажання споживати, - воно і є основою життя та розквіту. Ось дивіться, - воно ж усеньку тобі історію просувало людей уперед по їхньому… - ну, який вже був шлях, по такому воно їх і сунуло.

Більшовики свою імперію, треба сказати, на деякий час переможно звільнили від цієї “зарази”, але, десь так років з шістдесятих, підігрітих “мирним змаганням двох систем”, і туди стала просякати розчина “росту добробуту на базі економічного прогресу”. Іншими словами, - приєднання до загальної діжі.

Всі решта посудин, - країни та континенти, були всі якісь такі кострубаті та кволі, ємність їхнього бажання жити ще краще, читай: “споживати все більше”, - була занадто вже мілкою для тих, хто багатів на ідеології споживання. Та й зроблено було тих, хто їх населяв, із чогось такого негодящого, - кого з них не візьмеш, у нього в національній культурі й ознаки немає уявлень нормальних, на кшталт: чим більше ти споживаєш, тим ти кращий и вищий за інших.

Тому, з такої от безнадії, доводилося все більше накачувати загальну купівельну спроможність мешканців “метрополії”, - розвинутих країн. Тобто, внутрішній ринок.

У цій справі став у пригоді такий потужний насос, як національна пиха. Ми кращі за всіх тому, що ми більш за всіх споживаємо. Ну, як у дитинстві, - ти гарно їси, значить, ти чудовий хлопчик.

 

ІРИГАТОРИ

Проте, - “недовго музика та грала”, - десь під 80-ті роки минулого століття купівельна спроможність населення була вже не в змозі задовольнити лібідо тих, хто нею користувався. Ну, тож за браком іншої партнерші, заходились вони їй, для активності, вколювати кредити. Стимулювати попит, давати для цього все більше кредитів на покупки.

Але ж, як то частенько буває, коли переборщити зі штучною стимуляцією уколами, - похибочка сталася. У 2008 так вкололи в ринок нерухомості в США, що… ну та всі ми це пам’ятаємо. Негайно ж дали тому проколу пристойну назву, “фінансова криза”, кинулися штучне дихання робити, те та се…

І навроді ж як потекла кров по жилочкам, начебто й ожили спорожнілі будівельні майданчики, сяк-так довели об’єкти до здачі, ті, хто втратили роботу, якось улаштувалися… Але щось все ж таки сталося. Зламалося щось у людях.

Та воно й не дивно. Після криз люди завжди робляться іншими. І вони самі, та й їхнє ставлення до життя. Те саме, славне, “ти можеш!” несподівано репнуло. Що вже казати: коли навіть держава твоя не завжди “може”, а точніше, - безсила перед якимись там глобальними процесами, - то що “можеш” ти? Та й взагалі, що ти, власне, можеш? Купляти та купляти? А навіщо?..

І, крім того, навіть звичайному обивателю стало гидко те, що світовою економікою заправляють вже не корпорації, що раніше було зрозуміло і навіть пробачно. А ворочають нею ті, хто скучно звуться “фінансовий сектор”. Тобто, зі своїх електронних, ні в чому не втілених грошей, роблять ще більші, нічим справжнім і матеріальним, не забезпечені суми. Або ж “спрямовують фінансові потоки”. Такі собі, розумієте, іригатори… Зрошують свою владу живлющою вологою електронних мільярдів.

До того справи дійшли, що навіть усякі білґейтси, реальні хлопці, які зробили гроші на реальних продуктах, - просяться у клуб до цих “іригаторів”, так, аби скраєчку посидіти.

 

І от, коли люди трохи охололи, верховоди продовжують неначебто бігти. Нафтогазоносні країни долучилися до безцільного марафону, Китай он вже в потилицю важко хекає.

Хоча, якщо вже зовсім відверто… Вони вже теж не так біжать, як удають із себе бігунів. Уже ж як наче й зрозуміли, що й попереду - марево, і під ногами - прірва. Але ж - треба робити вигляд. Відповідальність перед людьми, нічого не вдієш, зрозуміло…

Так, буває, очільник, сам майже непритомний від того, що ані бельмеса не тямить в ситуації, усе ж вимушений буває “надувати щоки” і виглядати цілком солідно. Аби не посіяти паніку в підпорядкованих йому невинних душах.


Людина до людини тягнеться



ФАКТ, - І ЖОДНОГО ПОНЯТТЯ

Нас завжди й усюди, на будь-якому сайті і в будь-якій газеті, намагаються нафарширувати цікавими фактами. А про цікаві поняття - а хоч би тобі слово…

І це при тому, що живемо ми не в світі фактів, хоча за звичкою так і думаємо. Ми живемо в світі понять. Тому ж і мислимо ми не фактами, а поняттями. Навіть самі того не помічаючи. Поняттями “добре” та “погане”, “корисне” та “шкідливе”. Поняття “правда” і “що мені за це буде”, - якщо я тієї правди буду домагатися. Ну й таке інше…

А от факти, річ, неначебто, незаперечна, - слухняно вишиковуються для кожного з нас за ранжиром. У залежності від того, що кому добре, а що кому не до вподоби, і на що кожен з нас насмілився б, якби йому за це нічого не було б.

Ось, наприклад, ми знаємо, - щоправда, невідомо звідки, - що все на світі розвивається. Начебто це науково доведений факт. Але “розвиток” - це ж поняття! Виходить, що розвиток, як ще недоведений факт, існувало завжди, а поняття такого не було. То коли ж воно й чому з’явилося?

 

ДОПРОГРЕСУВАЛИСЯ

Якщо розібратися, з’ясується, що поняття про те, що все, - включаючи і людину, і її суспільство, - розвивається, виникло зовсім недавно. Десь так, коли вже йшла на посадку епоха Просвітництва. Бо все, що було до неї, - і платонівська ідея поступової реалізації того, що первинно вже існує “в зародку”, і меланхолійне гераклітовське “усе плине, усе змінюється”, - залишилося артефактами давньої філософії. Та, власне, і чого їм було метушитися? Життя текло собі повільно проміж острівцями війн, проблема розвитку ще не свербіла десь там, всередині, - тож філософ, як вільний рибалка, міг витягувати які завгодно висновки з цієї течії. А якщо царьок у його полісі вбачав якусь загрозу своїй деспотії, - завджи можна було зібрати манатки і переїхати в інше місто, до другого деспоту.

Потім, коли у світ прийшли великі релігії, проблему розвинутості підмінили дилемою “наш - не наш”. Для “наших” міра розвинутості визначалася відповідністю затвердженому ідеалові. А для неідеальної більшості було придумано процес “розвитку”, котрий полягав у примусово-добровільному виправленні злої та грішної первинної природи людини.

Але те, що почалося десь з 19 століття, - о, це вже було “круто”! Там такий розвиток розгулявся, що задля добропорядності довелося причепити йому фіговий листок поняття “прогрес”. А інакше бажання нестримної свободи ініціативи молодої буржуазії, бажання, щоб виробництво і споживання росли, не знаючи розумних меж, виглядали б уже зовсім непристойно. Бо ж і доходило воно, власне, до бажання свободи в усьому. А як додали до поняття “розвиток” додатковий сенс “прогрес”, - о, усе відразу набуло доброчесного вигляду.

І тепер кожний - прогресуй скільки завгодно, виробляй якомога більше і купляй скільки сили є. “Прогрес” слово маленьке, але дало волю всім і усьому.

І покотилося… Допрогресувались ми всі до того, що найрозвинутішою особистістю став уявлятися нам самотній “вовк”, який все знає й усе вміє. Вовчара, але ж в людській подобі, зрозуміло.

 

ЩО НАМ ТІ ПЕРЕТИНКИ…

Воно б хай би так і було, “може так і треба”, як казав поет. Розвиток же природний… Та воно так, от тільки з такої “природності” визирає раптом не дуже приємний висновок. Про те, що людей, які схильні жити, навпаки, не для себе, а заради інших, схильні завжди підтримати інших, налаштовувати взаємодопомогу, - ми таких, що, будемо “нерозвинутими” вважати?

Та так, якось воно дійсно… Адже зрозуміло, власне, усім, принаймні, “інтуїтивно”, що ця, друга, “модель” людини набагато перспективніша. Не тільки в плані виживання, а й навіть для того ж “розвитку”, - людини, країни, цивілізації. То що ж робити?

Стоп. Ми, власне, для чого взагалі контактуємо один з одним? Для того, аби разом прийти до другої “моделі”, коли всі з задоволенням відчувають свою розвинутість як “загальність”, “всесвітність” людини? Чи для того, щоби я міг вільно користуватися тобою? Не брутально, звісно, не треба уявляти собі таке-сяке, ні, просто - купляв би в тебе твої знання і вміння, які потрібні особисто мені?

Ото ж… Така от загалом карикатура на розбіжність понять у нас виходить. І що хочеш роби, жонглюй поняттями з ранку до вечора, - усе буде або так, як на цьому малюнку, або по-людськи. А сам малюнок, як бачите, стверджує не таку вже й складну думку: людина до людини тягнеться. А якщо вже за великим рахунком, то людина потребує живого радісного відчуття “ми”. Тому перетни простір між нами хоч тисячею перегородок, - мі й через ці перетинки будемо один одного діставати.

І в прямому й у переносному сенсі.

До чого дійшов прогрес!

А ви знаєте, що це таке?




Це японські таблетки для того, щоб кишкові гази на виході пахли ваніллю або вишнею.
Ага! Прикинь!

Українські іграшки стали справжньою сенсацією у світі

Українські іграшки стали справжньою сенсацією у світі

Зроблено в Україні 19:59 26.11.2015

Українські розробники конструкторів UGears почали збір коштів на випуск нових рухомих моделей на топовій краудфандинговій платформі "Кікстартер".

24 листопада київські розробники 3D-пазлів представили свій продукт на топовій краудфандинговій платформі "Кікстартер", серед яких — дерев’яний паровоз. Для масового запуску у виробництво їм потрібно було 20 тисяч доларів.

Та не минуло й доби, як ця сума вже лежала на рахунку креативних українців, і зараз щохвилини зростає. Компанія зі збору коштів триватиме ще більше місяця, тож навіть складно уявити, яким буде фінальний результат.

Ідея цих механізованих іграшок прийшла Денисові Охріменку, коли він чекав на появу первістка. Хотілося зробити щось унікальне. Киянин згадав про дитяче захоплення конструкторами й тоді ж подумав, що сучасні механізми стали надзвичайно маленькі й зазвичай заховані, тож ми не уявляємо, як вони працюють.

Спочатку потрібно було обрати матеріал. Денис експериментував з пластиком, картоном, утім фанера виявилася найкращим варіантом. Розробка першого конструктора затягнулася на 2 роки, доки нарешті автор представив своє творіння інвестору. 2013 року команда закупила першу партію деревини й лазерний станок. Загальне капіталовкладення — 10 тисяч доларів.

Читайте також: Художник з Тернопільщини став українським Сальвадором Далі

Зараз у їхньому каталозі 11 моделей. На розробку кожної з них йшло від тижня і до року. Щомісяця випускають близько 5 тисяч таких конструкторів. Ціна від ста до майже 400 гривень, а, окрім України, їх уже можна придбати у Німеччині та Фінляндії.

Унікальність пазлів Ukrainian Gears у тому, що всі вони механічні й виготовлені виключно з фанери, а для збирання моделі не знадобляться ні клей, ні штучне кріплення, ні інструменти. Технологія унікальна, тому кияни її запатентували.

Джерело: Телеканал новин "24"


про дрібнички

...Напевно, усі хенд-мєйди, МК, та подібні забавки залишаться бабцям, та фанатам)
3D-принтер The Form 1 став доступний для попереднього замовлення
...Декілька років тому сперечався із другом, тема-машини захоплюють людство, щось на зразок скайнетів-термінаторів...Він дуже скептично дивився на розвиток робототехніки. Що говорити-дітлахам продають набори комплектуючих, вони вже самі складають та програмують простеньких роботів. Зараз мій друг вже не сперечається lol
...Але до дрібничок) Чим це зроблено? Відповідь тут. Раніш бачив статтю, там підхід серйозніше-друкували будинки) Процес набагато швидше та дешевше класичного варіанта.
...Важко уявити, до чого розумники довинаходяться)

При ПРастих пацанах Україні "технічний пргрес" довго чекати

Закупівля поїздів Hyundai кримінально провалилась йдучи по гарячих слідах Укрзалізниці, одразу захотілось добавити декілька цікавих тем. Першою безболісною темою: є цікавий огляд найбільших й найпотужніших вантажівок світу, потужністю близько 4000 к.с. та витратою пального (дизеля) близько 90-100 літрів на 100 км.пробігу.

Другою темою: є проблема витрат Укрзалізниці, якщо детальніше то зацікавило питання скільки витрачають палива магістральні дизель-поїзди на 100 км., виявляється типовий дизель-поїзд 2ТЕ121 при тій ж потужності 4000 к.с. витрачає десь 600 кг.дизеля на годину роботи  ( http://ua-referat.com/Розрахунок_тягово-енергетичних_характеристик_тепловоза_2ТЕ121 ). Умовно вважатимемо що за годину роботи дизель-поїзд проїжджає 100 км, тобто витрачає 600кг дизеля на 100км., щоб перевести в тони чи кілограми в літри, поділимо 600кг / 0,8 (густина дизеля) = 750 літрів на 100 км. виявляється Укрзалізниця тільки на паливі, за рахунок нових моторів, може досягти семикратної економії. 

Наприклад: якщо дизель-поїзд  Київ-Львів проїжджає 500 км. та спалює 5х750=3750т. дизеля, що при ціні дизеля 10 грн.за літр (для зручності розрахунку) становить в грошовому еквіваленті 37,5 тис.грн. то при заміні старих моторів вартість палива витраченого дизель-поїздом на 500 км. становитиме  5х100=500 літрів, 500 х 10 грн. = 5 тис.грн. різниця затрат колосальна !

Третьою темою: є витрати електропоїздів Укрзалізниці, на ті ж 100 км пробігу, й порівняння витрат. Візьмемо з Вікіпедії типовий магістральний електропоїзд ВЛ80, роки будування 1961-1994, годинна потужність  восьми тягових електродвигунів якого становлять  8 х (610-800) кВт, візьмемо мінімальні значення щоб наблизитись до потужності в 4000 к.с. дизельних двигунів, отож 8 двигунів х 600 кВт. - 4800 кВт/година - годинна потужність нашого електропоїзда. Щоб легко (не думаючи) перетворити кВт в кінські сили (к.с.) слід поділити кіловати на 0,735 отримаємо 4800 / 0,735 = 6530 к.с. мінімальна потужність восьми електродвигунів. Для співставлення розрахунків приведемо потужність електродвигунів (може не всі працюють) до 4000 к.с. що в кіловатах становитиме 4000 х 0,735 = 2940 кВт/година, також вважатимемо що за годину роботи електропоїзд проїде 100км. Як відомо, за останній рік (з лютого 2011 року по березень 2012 року) вартість електроенергії для промислових споживачів I класса зросла на 17%, до 0,73 грн кВт • год, II класу - на 19%, до 0,93 грн кВт • год. У той же час вартість електроенергії для населення не змінилася і становить 0,28-0,36 грн кВт • год. При вартості   0,93 грн кВт • годдля промислових споживачів II класу, якою є Укрзалізниця, неважко порахувати скільки коштуватиме година роботи електродвигунів з потужністю 4000 к.с. при пробігу 100 км. отож: 2940 кВт/година х 0,93 грн кВт =  2735 грн., а при пробігу електропоїздом Київ-Львів 500 км, слід цю суму помножити на 5, отож 2735 грн.х 5 = 13, 675 тис.грн.

Висновок. Витрати пального та струму, в грошовому еквіваленті, на проїзд 500 км. при потужності двигуна 4000 к.с. в напрямку Київ-Львів будуть наступні:

                    ТИП                           витрати на 100 км        витрати на 500 км        економія на 500 км (в %)
типовий дизель-поїзд 2ТЕ121 -         7,5  тис.грн.                37,5  тис.грн.                0,0 грн.        (0%)
типовий електропоїзд  ВЛ80   -       2,74 тис.грн.               13,68 тис.грн               23,82 тис.грн ( 274%)
модернізований дизель-поїзд -         1,0  тис.грн.                 5,0  тис.грн.               32,5  тис.грн  ( 750%)

Така ж жахлива ситуація і в інших галузях промисловості, видобуванні, енергетиці, ... Корупцією, відкатами, кумівством та протекціонізмом, бездумними закупівлями та низькими зарплатами майже знищено або нищаться цілі галузі економіки з висококваліфікованими спеціалістами, а найстрашніше у цій ПРостій стабільній руйнації України це підміна понять, нам намагаються доказати що чорне це біле, розкрадання це вдалий бізнес, неосвіченість і тупість що межує з слабоумством це нетрадиційний організаторський підхід ... чого варті такі видатні команди кризових менеджерів як - молода команда черновецького чи вся голуба команда районів ... (ліричний відступ).


0%, 0 голосов

67%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вже зовсім легко!


Зовсім легко:

- Прокинутись о 5-6 ранку
- Зробити зарядку з розминки, 50 присідань, 50 віджимань, 50 підіймань ніг та корпуса для пресу
- Прибрати ліжко, почистити зуби, зробити собі легкий (а під настрій та за бажанням можна і нормальний) сніданок
- Попрасувати речі, підготуватись до робочого дня
- Детально планувати день ще у попередній вечір, дотримуватись загального плану на тиждень, місяць, рік.

Трішки складніше:
- Вкластись спати і заснути не пізніше 23 години (вкластись ще можна, а ось заснути... то кіно заважає, то книга, то думки різні-цікаві)...
- Наводити порядок у кімнаті та на робочих місцях. Напевно мені просто не вистачає якоїсь тумби з великою кількістю шухляд, щоб можна було кожну з них призначити для певних речей... і тоді б не було безладу на підвіконнях, робочому столі та у шафі

Зовсім складно:
- Не їсти після 18 години
- Голитись щодня
- Слідкувати за станом шкіри, нігтів, волосся - тримати їх в гарному стані.
... це я взагалі не можу здолати, як не намагався...

Ну, нічого, у мене є декілька думок, як зробити складне простішим для реалізації... Хоча, буду вдячний за додаткові поради від тих, хто вже проходив через щось подібне (-:

Всім гарного настрою.
Ваш Миколка!
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая