Вже проходили. Істерія навколо "продажних генералів" розвалила царську армію та військо УНР Зрадники та крадії в Імператорській армії

Про корупцію та зрадництво в середовищі російського генералітету опозиційна преса (в першу чергу - есерівська) писала задовго до Першої Світової війни - саме їх приводили як одну з причин програшу в Російсько-японські війні 1905 р. Проте на початку світової війни про якості російських генералів мало хто згадував, країну охопив імперський шал. Молебні за імператора, хресні ходи – все це було. Дійшло до того, що у 1914 році перейменували столицю імперії, яка носила непатріотично-німецьку назву. З Санкт-Петербурга на Петроград.

Протверезіння прийшло у 1915 р., коли в наслідок поразок на фронті, російська армія мусила залишити Польщу, Західну Україну та Литву. Громадська думка зразу ж кинулася в іншу крайність – стали подейкувати про зраду й про те що військове міністерство прокралося. Привід для поголосу подало само керівництво армії.

Розвал та відсутність дисципліни в російській армії. Німецька карикатура часів Першої світової

18 лютого 1915 р. за ініціативою генерал-квартирмейстера Північно-Західного фронту генерала Міхаіла Бонч-Бруєвича і начальника контррозвідки фронту полковника Ніколая Батюшина був заарештований перекладач штабу 10-ї армії, колишній жандарм, полковник Сєргєй Мясоєдов. Наразі дуже важко розібратися, що там сталося насправді. З одного боку безпосередні учасники справи в своїх мемуарах переконують в тому, що Мясоєдов був німецьким шпигуном, і для цього існувало чимало доказів. З іншого боку, сучасні дослідники доходять висновку, що справа була сфабрикована. На лихо Мясоєдова, в шпигунстві він уже раз був звинувачений – у 1912 р., при чому звинувачував його особисто член Державної думи Олександр Гучков. 18 березня 1915 р. полковник Мясоєдов був засуджений як німецький шпигун та мародер, і майже зразу – повішений.

Справа полковника Мясоєдова була просто дарунком для Верховного головнокомандувача Російської армії великого князя Ніколая Ніколаєвіча – тому було конче потрібно виправдатися за серію поразок 1915 р. Крім того, він давно мріяв розправитися з давнім противником, військовим міністром генералом Владіміром Сухомліновим, який на свою біду, з Мясоєдовим був знайомий і мав спільні справи ще до війни. Коли на великого князя Ніколая Ніколаєвича посипалися звинувачення у програшах, той звинуватив міністра Сухомлінова у поганому забезпеченні війська, що справді мало місце – ситуація далося навзнаки неправильне прогнозування перебігу майбутньої війни.

Полковник Сєргєй Мясоєдов

Не обійшлося і без корупції. «За перших же повідомлень про шалену нестачу бойового спорядження на фронті і можливості відповідно до цього гарно заробити на предметах такої гострої нестачі, російських промисловців охопив безпрецедентний ажіотаж» - ремствував пізніше генерал Євгеній Барсуков.

В серпні 1915 р. для розслідування ситуації з постачанням армії була створена верховна слідча комісія. Отут згадали про полковника Мясоєдова і звинувачення в зраді повисло вже над військовим міністром. Результат – 29 квітня 1916 р. генерал Сухомлінов був заарештований і ув"язнений у Петропавлівській фортеці.

Слідство ніяк не могло довести його провину. Виправдовувати міністра так само було ризиковано, на початку 1916 р. начальник канцелярії міністерства імператорського двору А. Л. Мосолов сумно зазначав: «Суд над Сухомліновим безперечно розростеться в суди над урядом. Відлуння того, що відбувалося в суді, пролунає перебільшено в кулуарах Думи, звідки в потворних розмірах розіллється на вулицю і проникне в спотвореному вигляді в народ та армію – плямуючи все, що ненависне народові».

Під вартою Сухомлінов пробув до самої Лютневої революції. Марно казати, що на справі не робив собі імені тільки ледачий. З трибуни державної думи представники опозиції звинувачували керівництво армії в крадіжках… посилаючись на цілковито конкретні приклади. Більшовикам, есерам, та анархістам навіть нічого не треба було придумувати – придворні інтригани самі створили для них приводи для нищівної критики керівництва армії, а відтак – верховної влади, ще починаючи з 1915 р. Адже головнокомандувачем був імператор Микола ІІ. І це – не враховуючи не прийнятої суспільством німкені-імператриці та незрозумілого масам впливу Григорія Распутіна – хворобу цесаревича, якого лікував "сибірський старець", у Миколаївській Росії зробили державним секретом.

До сьогодні дослідники не доходять згоди про причини початку Лютневої революції. Погоджуються лише на тому, що стався вибух народної стихії. За умови того, що кілька років доти опозиційні видання поливали громадськість вістями про зраду та крадіжки на вищих щаблях керівництва – пояснення виглядає цілковито логічним.

Владімір Сухомлінов

Лютнева революція зруйнувала Російську імперію і лише після війни з мемуарів керівників австрійської розвідки Ронге та німецької – Ніколаї, шокований російський читач дізнався, що ані полковник Мясоєдов, ані генерал Сухомлінов, ані ще кілька знакових «зрадників» ніколи не мали нічого спільного з німецькими та австрійськими спецслужбами. Шеф австрійської розвідки Максиміліан Ронге писав: «Нашу обізнаність росіяни пояснювали зрадою вищих офіцерів, що були наближені до царя і вищого армійського командування. Вони не здогадувалися, що ми читали їхні шифри. Загалом нам вдалося розкрити біля 16 російських шифрів».

З генералів-крадіїв у чесні комбриги

Не можна сказати, що більшовики в своїй критиці царських генералів чимось принципово відрізнялися від інших опозиційних партій соціалістичного напрямку – до есерів, скажімо, їм було явно далекувато. Проте після більшовицького Жовтневого перевороту доля багатьох царських генералів виявилася тісно пов’язана саме з партією Леніна-Троцького. Почати можна з того, що вже згаданий генерал Міхаіл Бонч-Бруєвич був рідним братом Дмитрія Бонч-Бруєвича, одного з найвірніших соратників Владіміра Леніна.

замучені наклепами соціалістів з опозиції професійні будівники імперії пішли будувати імперію під знамена більшовиків

В жовтні 1917 р. генерал Бонч-Бруєвич – командувач Могильовського гарнізону, того самого, на теренах якого знаходилася ставка верховного головнокомандувача, тобто царя Миколи ІІ. Зразу ж після більшовицького перевороту генерал Бонч-Бруєвич – начальник штабу Ставки ВГК вже у більшовиків, а в майбутньому – генерал-лейтенант Червоної армії.

Генерал Бонч-Бруєвич – не виняток. Взяти Зимовий палац більшовикам вдалося не в останню чергу тому, що виконувач обов’язків військового міністра генерал Маніковський палець о палець не вдарив, аби захистити будівлю. У ніч перевороту генерал Маніковський був заарештований, але за кілька днів очолив вже червоне військове міністерство. Артилерія Червоної армії, служба тилу та логістика – саме його заслуга. Чи був генерал Маніковський в змові з червоними – сказати важко, а от заступник начальника Генштабу та генерал-квартирмейстер генерал Потапов співпрацювати з партією Леніна почав ще в липні 1917 р.

І це далеко не одиничні приклади. Колишні царські генерали очолювали більшовицькі Всеглавштаб і Польовий штаб РККА і майже всі фронти. Звісно серед більшовиків траплялися особи «від сохи» такі як колишній поручик-дезертир Володимир Антонов-Овсєєнко, та професійний революціонер Міхаіл Фрунзе. Але на посадах начальників штабів та помічників у них завжди перебували колишні «благородія», які власне і тягнули на собі всю рутину. Цифри говорять самі за себе – в лавах РСЧА опинилися 48,5 тисяч царських офіцерів та генералів, 10,3 тисяч царських військових чиновників та 14 тисяч військових лікарів. Усього – 72,8 тисяч осіб – 30 % офіцерів царської армії.

Очевидно, замучені наклепами соціалістів з опозиції професійні будівники імперії пішли будувати імперію під знамена більшовиків, у яких з опозицією було все гаразд. Есерам же та меншовикам на еміграції доводилося лише лікті гризти спересердя, за наслідки своєї бурхливої опозиційної діяльності.

Але не треба думати, що червоні не знали проблеми корупції. Її центром стали, щоправда не «колишні», які розуміючи непевність свого становища поводилися вельми скромно. Майже панськими розкошами себе оточив наприклад, командарм Міхаіл Тухачевський. У повній відповідності до приказки не дай Бог з Івана – пана», революційні вискочки красти заходилися так, як не снилося ніяким царським корупціонерам.

Але історія любить іронію. Розстрільний вирок Міхаілу Тухачевському підписав колишній царський полковник Борис Шапошніков – майбутній маршал Радянського Союзу. Як чимало інших «колишніх», він ніяк не постраждав від сталінських репресій і помер у власному ліжку в славі і пошані.

Фарс від Директорії УНР

На відміну від опозиції російської за царату, опозиція українська за гетьманату Павла Скоропадського реальних підстав для звинувачень керівництва країни не мала, сам Павло Скоропадський особливих підстав для компромату не подавав, його міністри – також. Але спаплюжити в очах громадськості соціалістам з Директорії їх вдалося так, що міфи тих часів живуть ще й до сьогодні.

По-перше, і самого Павла Скоропадського низку його міністрів було звинувачено в тому що вони – пани. Центральну Раду лише більшовики називали буржуазною, сама вона себе такою не вважала і свої гасла насправді практично калькувала з більшовицьких. По-друге, позаяк і сам Павло Скоропадський і абсолютна більшість його команди були колишніми старшими офіцерами та чиновниками царського уряду – їх звинуватили в симпатіях до царизму і в бажанні відновити російську імперію.

Ще весною 1917 р. Михайло Грушевський заявляв, що незалежність Україні не потрібна, позаяк невдовзі всі країни перетворяться на єдиний соціалістичний інтернаціонал. Проте в умовах будівництва справді незалежної України гетьманом Скоропадським стало очевидно, що ідею незалежності підтримує людство. Тоді прибічники Української соціал-демократичної робочої партії (Винниченко, Петлюра) та Української партії соціалістів-революціонерів (Грушевський, Шаповал) заходилися саме себе виставляти незалежниками, а гетьмана – прибічником імперії.

спаплюжити Скоропадського в очах громадськості соціалістам з Директорії їх вдалося так, що міфи тих часів живуть ще й до сьогодні

На біс – соціалісти з колишньої Центральної Ради цькували гетьмана німецьким посіпакою, позаяк той виконував економічну угоду, яку з Німеччиною уклала власне Центральна Рада.

Як не дивно, громадськість всі ці тези сприйняло на віру, і тому було кілька причин. Серед іншого гетьмана звинувачували у зволіканні з земельною реформою. За Центральної Ради земля на селі була розділена шляхом «чорного переділу», але за гетьмана Державна варта і Охоронні сотні за допомогою німецьких загонів зуміли повернути власність її попереднім господарям. Селян це збурило. По друге, гетьману довелося стикнутися з усіма наслідками закінчення Першої Світової війни і занепаду виробництва в наслідок більшовицької навали. Лише на липень 1918 р. Міністерство праці налічило в країні більше 200 тис безробітних. Рівень життя в Україні був доволі низьким, і це створювало благодатний ґрунт для агітації соціалістів.

Успіху агітації сприяло ще й те, що уряд просто не встигав за інформаційною навалою опозиції. На еміграції гетьман ремствував, що уряд не зміг налагодити регулярний вихід навіть урядового часопису «Державний вісник» - існували більш нагальні справи. В той самий час Симон Петлюра ще до свого арешту налагодив систему поширення протигетьманської компанії через кооперативні спілки. 22 тисячі кооперативних товариств, що діяли в Україні, згори донизу були опановані прибічниками УСДРП та УПСР, вони володіли більш ніж 70 видавництвами які протягом лише 1918 р. випустили 273 назви газет журналів, бюлетенів, листівок, тощо. Соціалісти-більшовики готові були іти по питаннях ідеології на широкі компроміси, віддаючи перевагу результату, а їхні українські ідейні товариші намагалися твердо дотримуватися настанов ідеологів соціалізму, навіть коли ті буди цілковито абсурдні

Результати такої інформаційної навали – відомі. 17 грудня 1918 р. газета «Нова рада» випустила статтю під промовистою назвою «Під суд!» яка серед іншого містила й такі рядки: «Військовий міністр Рогоза – за те, що 1) витративши більше мільярда карбованців на організацію українського війська, поблажливо дивився на розкрадання цього мільярда без організації війська 2) передавав військове майно явно спекулятивним Южній, Сіверній і Астраханській арміям, котрі ніби складались для боротьби з більшовиками, а на ділі розтрачували й розпродували військове майно в Києві…» То факт, що Дієва армія УНР більшою часткою складалася зі штатних частин гетьманської армії, соціалісти воліли не помічати.

Гетьманське військове міністерство, як власне й інші, були розігнані, а невдовзі Директорія УНР стикнулася з необхідністю воювати – наказ почати наступ «на підтримку робочих та селян України, що повстали проти гетьмана», Раднарком Червоної Росії видав 11 листопада 1918 р. – за дві доби до початку самого повстання.

Отут і відкрилася прикра деталь – в Українському війську виявився скажений брак офіцерів. На нестачу середньої ланки старшин нарікав командувач Лівобережної групи армії УНР отаман (генерал) Петро Болбочан. Проблема якісного командування гостро постала в корпусі Січових стрільців, керованому колишнім фендриком Євгеном Коновальцем та колишніми обер-лейтенантами Сушком і Мельником. Вони просто не вміли керувати такою великою масою війська. Ситуація стала виправлятися лише коли посаду начальника штабу Корпусу СС очолив полковник Безручко – колишній царський офіцер-наддніпрянець.

Полковник Петро Болбочан, один із найкращих полководців УНР. Соціалісти неодноразово звинувачували його у "мілітаризмі" та "недемократизмі". Болбочана розстріляли за наказом Петлюри

Складалося враження що соціалісти-більшовики від соціалістів українських відрізнялися тим, що якщо перші готові були іти по питаннях ідеології на широкі компроміси, віддаючи перевагу результату, а їхні українські ідейні товариші намагалися твердо дотримуватися настанов ідеологів соціалізму, навіть коли ті буди цілковито абсурдні. В Червону армію брали будь-яких офіцерів, аби тільки були згодні вірно служити більшовикам. В Армії УНР постійно створювали низку перепон для прийому офіцерів в армію – участь в минулому у проросійських організаціях, не володіння українською мовою, відсутність партійних рекомендацій, тощо. Практика показала більшу ефективність як раз більшовицького методу.

Забуті уроки

Від часів Юлія Цезаря посіяти зневіру у власних ватажках серед солдат та громадян ворожої держави вважається успіхом рівня вдалої військової операції. Зробити це стає тим простіше, чим легше ворожі громадяни готові загрузнути в чварах та внутрішній боротьбі, згадавши старі кривди, або піддавшись на панічні чутки. (виокремлено мною - Богдан Гордасевич)

Очевидно – складну ситуацію всередині України наразі намагаються використати чимало політичних сил. З метою посилення власного впливу вони захоплено паплюжать керівництво країни. Вони тиражують тезу про корупцію чиновників уряду. Вони вимагають розслідувань над офіцерами Генштабу і зміни керівництва Міноборони. Вони намагаються вивести громадян на акції протесту. Далеко не всі вони бажають зіграти на руку ворогові.

Але те, що ворог скористається створеним ними гармидером – безперечно

Україна пам’ятає кожного воїна, який віддав за неї життя – Президент у Сєвєродонецьку на відкритті пам’ятника генерал-майору Радієвському

22 Липня 2015 - 16:22

Підсумки віче «Правого сектору»

ДУК «Правий сектор» вирішив перейменовуватимуться - зараз він стане замість військово-політичного руху національно-визвольним.

Про це заявив сам лідер ДУК «ПС» сьогодні під час віче, яке пройшло на Майдані Незалежності. Рішення про перейменування було прийнято, за словами Яроша, у зв'язку з початком нового етапу боротьби ПС. 22 липня, тобто, вже завтра, по всій Україні будуть відкриватися оперативні штаби, головний напрямок яких - організація референдуму. Ярош також повідомив, що на референдумі вони хочуть отримати недовіру владі, легалізувати власний рух і домогтися скасування статусу АТО для окупованих територій. Натомість вони хочуть, щоб влада відкрито визнала війну і оголосила військовий стан. За деякими джерелами, на Майдан Незалежності прийшло близько 3 тис. Осіб, щоб підтримати «ПС». Раніше українські політологи відзначали, що погрози від віче ПС для порядку в країні не буде, так як це всього лише спроба «пограти м'язами».

Лідер ДУК «ПС» підкреслив, що «Правий сектор» не хоче дестабілізувати ситуацію в Україні і не збирається приносити задоволення Путіну, влаштовуючи заворушення. Новини за тегами Ярош, лідер, ДУК ПС, правила сектор, майдан, віче, рішення, референдум, легалізація, перейменування
http://replyua.net/news/kiev/10146-itogi-veche-pravogo-sektora.html



Ярош звернувся до всіх побратимам по зброї з новим закликом

Усім українським силовикам не потрібно виконувати накази влади, які є злочинними.

Про це лідер ДУК «ПС» Дмитро Ярош написав на своїй сторінці в соцмережах. Ярош підкреслив, що він звертається до всіх побратимам по зброї, як з ВСУ, так і з добровольчих батальйонів. Також, він звернувся до бійців Нацгвардії, СБУ, МВС, Прикордонних служб. Усім їм не слід виконувати «злочинні накази української влади», вважає провідник. За його словами, в той час як українські патріоти проливають кров, щоб захистити Батьківщину, українські влади-«бариги» наживають мільярдні статки. Тому в їхніх інтересах, щоб війна тривала якомога довше, впевнений Ярош. Необхідно всім разом зупинити «зрадників з кабінетів на Банковій», що дестабілізують ситуацію в тилу і здають ворогові українські території.

Також, Ярош розкритикував спроби знищити добровольчі рух і рух волонтерів.
http://replyua.net/news/9944-yarosh-obratilsya-ko-vsem-sobratyam-po-oruzhiyu-s-novym-prizyvom.html

«ПС» хоче референдум, легалізацію і військовий стан

ДУК «ПС» збирається ініціювати проведення референдуму, на якому народ повинен висловити недовіру нинішній владі.

Про це повідомив лідер ДУК «ПС» Дмитро Ярош сьогодні, виступаючи на брифінгу. Він зазначив, що «Правий сектор» ініціює всеукраїнський референдум. Цілі цього референдуму: легалізація самого Добровольчого корпусу, демонстрація недовіри до влади, введення воєнного стану. При цьому Ярош підкреслив, що сам ДУК «ПС» виступає проти дестабілізації обстановки в країні. Однак він розраховує на введення правового поля, а таку можливість може надати референдум. При цьому, впевнений Ярош, зробити це потрібно прямо зараз. У народу є сила, яку він вже продемонстрував на Майдані, тепер потрібно перевести її в конструктивне русло. Проте влада слід продемонструвати, що якщо вона не задовольняє вимогам народу, їй доведеться піти.

Згідно із законодавчими нормами військовий стан означає повну мобілізацію, посилену роботу всього населення на визволення своєї країни від загарбника, обмеження на готівкові, так як в першу чергу обслуговується армія, і т.д.
http://replyua.net/news/10130-ps-hochet-referendum-legalizaciyu-i-voennoe-polozhenie.html


Експерт пояснив сенс віче «ПС» і оцінив шанси Яроша на політичне виживання

«Правому сектору» необхідно продемонструвати свою силу, інакше скоро Ярошу доведеться покинути політику.

Таку думку висловив голова центру «Третій сектор» і політичний технолог Андрій Золотарьов. Він зазначив, що ситуація в Мукачевому продемонструвала, що Ярош контролює свою організацію не більше, ніж Тягнибок свою «Свободу». Тепер він опинився в непростій ситуації - йому потрібно повернути контроль над організацією, інакше репутацію втратить не тільки «Правий сектор», але і він, як політик. Акція, яка запланована на сьогодні, не буде спрямована проти влади. Вона задумана, щоб продемонструвати силу організації, упевнений експерт. Але очікувати від неї загрози не варто - як показала практика, організація не має такої вже сильної підтримки у народу. За минулий рік «ПС» перетворився з героїв у кримінальних особистостей. Зниження довіри народу може вигнати Яроша з політики, уточнив експерт.

На думку Золотарьова, у Яроша є шанс легалізуватися за допомогою резервної армії, інакше держава з'їсть його структуру.
21-07-2015http://replyua.net/news/politika/10121-ekspert-obyasnil-smysl-veche-ps-i-ocenil-shansy-yarosha-na-politicheskoe-vyzhivanie.html

Відомий український волонтер, говорячи про «ПС», шокував гіркою правдою

Конфлікт в Мукачево - це зрада загиблих побратимів, які носили ті ж шеврони.

Таку думку на своїй сторінці в соцмережах висловив відомий український волонтер Роман Доник, який працює з ДУК «ПС». На думку Доніка, ті, хто брав участь у перестрілці в Мукачево, ніякого відношення до «Правому сектору» не мають. Швидше за все, через місцевого керівництва, яке заробляє гроші не тим шляхом, бійці втягнулися у звичайні кримінальні розборки. За їх зовнішнім виглядом, заявив Доник, відразу стає все зрозуміло. Ті, хто зараз на передовій, потребують самих елементарних речах. У цей час у Мукачеві «ПС» роз'їжджає на джипах і має фірмове обмундирування. Доник також припустив, що лідер ДУК «ПС» зараз сам трохи здивований тим, що відбувається і коли розбереться, не стане прикривати порушників. При цьому Доник підкреслив, що кількість вийшли на пікети занадто мало і наочно демонструє той факт, що люди не вірять в даній ситуації «ПС».

Волонтер висловив упевненість, що той авторитет, який добровольці заробляли весь рік на передовій, зараз витрачають даремно люди, що працюють з бандитами.
http://replyua.net/news/9578-izvestnyy-ukrainskiy-volonter-govorya-o-ps-shokiroval-gorkoy-pravdoy.html



Дмитро Ярош - лідер Правого сектора

Народний депутат України Дмитро Анатолійович Ярош - лідер Правого сектора

Активний політичний діяч Ярош Дмитро Анатолійович в політиці з 1988 року. У 2014 виставляв кандидатуру на виборах глави держави, в результаті яких набрав 127 818 голосів. За освітою філолог. Автор видання "Революція двадцять першого століття в Україні". У період євромайдан в столиці України (Київ) Дмитро Анатолійович Ярош є ініціатором громадського руху (з'єднання націоналістичних формувань та осіб для усунення "режиму внутрішньої окупації" і здійснення революційного перевороту). Одружений, дві дочки і син.

Походження. Рівень освіченості

Ярош Дмитро Анатолійович з'явився на світ 30.09.71 р в Україні (Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ). У 2001 році Ярош Дмитро Анатолійович закінчив Педагогічний Університет ім. Івана Франка філологічного факультету. Він автор видання "Революція двадцять першого століття в Україні".

Сходження Дмитра по кар'єрних сходах

Активну політичну роботу Ярош Дмитро Анатолійович веде з 1988 рік. З 1989 рік складався в «Українському Народному Русі», в цьому ж році вступив на два роки на військову службу.

У 1994 році здійснюється формування організації «Тризуб» ім. Бандери. Дмитро Анатолійович Ярош стає також її прабатьком. Ярош керує регіональним підрозділом. Вступає в 1996 р в Центрком даної структури, 1996-1999 Ярош Дмитро Анатолійович керує даною структурою. З 2002 Ярош інспектор «Тризуба», також член Центрального Проводу, з 2005 голова. Через час він знову був керівником цієї організації, а пізніше свій пост передав власним заступнику Стемпицького А., який під час євромайдан був першим замом керівника центрального управлінського апарату. 2010 ініціатор формування Націоналістичного руху, а також його координатор.

2013 Ярош Дмитро Анатолійович помічник депутата Валентина Налевайченко. З ним Ярош Дмитро в товариських зв'язках. Необхідно відзначити, що з 90-го року Ярош контактує з секретарем РНБО.

2013 рік, листопад місяць, в період євромайдан в столиці України (Київ), Дмитро Анатолійович Ярош є ініціатором громадського руху (з'єднання націоналістичних формувань та осіб для усунення "режиму внутрішньої окупації" і здійснення революційного перевороту). Дмитро сприяв формуванню Самооборони. Правий сектор досить тривалий період часу перебував у тіні. Його представники не брали участь у політичних діях. Вимоги вони почали висувати в січні 2014, займаючи позицію індивідуальної суспільно-політичної сили. Вони виявили бажання зайняти позицію в переговорах опозиції і чинної влади, як третя незалежна сторона.

20.02.14 Дмитро зустрічався з Януковичем. Відмовляється від перемир'я, висунутого Януковичем. При оголошенні в лютому публічно керівниками опозиції парламенту вимог Угоди про залагодження політичної кризи, Праві сили відзначили, що реформи в політиці їх не влаштовують, в результаті чого зажадали негайної відставки президента Януковича. Дмитро висловив про те, що в Угоді немає жодного конкретного зобов'язання з приводу відставки Януковича, розформування Верховної Ради, покарання «верхівки» силових структур, спецсотрудніков, що приводили в дію накази, які привели до загибелі сотні громадян України ". Ярош Дмитро Анатолійович назвав Угоду замилюванням очей.

26.02.14 на Майдані виставлені кандидатури в уряд Яценюка, де Ярошу Дмитру запропонували крісло заступника секретаря РНБО. Він припускав сісти в крісло віце-прем'єра силового блоку.

03.03.14 р слідчий комітет Росії на Яроша завів кримінальну справу. В Інтерполі його подали в міжнародний розшук за відозви тероризму (приписали Ярошу зв'язок в соцмережах з терористом Умаровим (уже покійний) і закликав його активізувати проти Російської Федерації боротьбу). При цьому Ярош Дмитро подібного роду публікації на сторінках соцмереж не робив. За заявою представника організації, висловлювання подібного роду з'явилися після злому його аккаунта. Басманний суд в Москві (інструмент політрепресій) дванадцятого березня через власні висновки, зокрема щодо активізувати справі Ходорковського, прийняв слідче клопотання. Дмитро сказав, що буде займатися робочої діяльністю і далі, ігноруючи дане рішення. А.Фомін - адвокат Дмитра Анатолійовича Яроша 17 березня на судовий вирок подав апеляцію. Перше судове рішення колегія визнала законним у квітні.

08.03.14 року Ярош Дмитро Анатоліевічевіч повідомив про намір брати участь у виборах 2014р. на пост президента.

25.05.14 р виставляв кандидатуру на виборах глави держави, в результаті яких набрав 127 818 голосів. Ярош Дмитро Анатолійович з листопада 2014 роки є народним депутатом України.

Доходи Яроша Дмитра Анатолійовича

У декларації за 2013 депутат показав 803 грн. Пресі заявив, що не має доходів, а 803 гривень це стипендія дочки. Сімейний стан У Яроша Дмитра є дружина Ольга, дві дочки Ірина і Настя, син Діма, а також онук, який народився 11 березня 2014 і його назвали Назаром.

Президент обговорив з Головнокомандувачем Об'єднаних Збройних Сил НАТО в Європі Філіпом Брідлавом перспективи співпраці

22 Липня 2015 - 23:19

Москаль заявив, що 80% "Правого сектора" Закарпаття мають судимості
Понеділок, 20 липня 2015, 01:10



80 відсотків бійців закарпатського "Правого сектора" мають по три-чотири судимості.

Про це розповів в ефірі "5 каналу" новопризначений голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.

Москаль стверджує, що на півроку "Правий сектор" Закарпаття просто вийшов з підпорядкування керівництва або ж політична сила в Києві недостатньо звертала на них увагу.

"Я кажу, що хоч покличте їх в армію, якщо вони хочуть воювати. Мені воєнком каже: "Кого? Там 80% мають по три-чотири судимості?".

Москаль висловив здивування, чому представники "Правого сектора", будучи членами політичної сили, в балаклавах ховають від своїх виборців обличчя.

Нагадаємо, Геннадій Москаль очолив Закарпатську ОДА 15 липня - через кілька днів після стрілянини в Мукачевому.

Причиною конфлікту, який у підсумку призвів до смерті людей та гучного скандалу, стали непрості стосунки народних депутатів Михайла Ланьо ("Воля народу") та Віктора Балоги (позафракційний).

13 липня відбувся допит Ланьо, який натякав на причетність Балоги до "Правого сектора" на Закарпатті.

Балога заявляв, що конфлікт у Мукачевому виник через боротьбу за право покривати контрабанду між представниками "Правого сектора" та його колишнім соратником Ланьо.

Лідер ПС Дмитро Ярош виступає за вступ "Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" до складу Збройних сил в обмін на амністію членів організації, що брали участь в перестрілці в Закарпатській області

http://www.pravda.com.ua/news/2015/07/20/7075005/

Варто нагадати про "героїв минулих днів"



Олександр Іванович Музычко
український політик і приватний підприємець, голова Рівненської обласної організації партії Українська національна асамблея, голова Політради УНА-УНСО, і координатор структур "Правого сектора" на Західній Україні - Вікіпедія

Дата і місце народження :
    19 вересня 1962 р., Кизел, Пермська область, РРФСР, СРСР
Дата і місце смерті :
    24 березня 2014 р. (51 рік), Бармаки, Ровненский район, Ровненская область, Україна


Саша Білий убитий в ході спецоперації МВС України

Активіст українського націоналістичного руху "Правий сектор" Олександр Музычко (також відомий як Саша Білий або Сашко Билый) убитий під час спецоперації міліції. Така заява у вівторок, 25 березня, зробив заступник міністра МВС України Володимир Євдокимов, передає УНН

У операції по затриманню Саші Білого брали участь співробітники ГУБОП і бійці спецпідрозділу " Сокіл", розповів Євдокимов на прес-конференції. За його словами, МВС вирішило затримати Олександра Музычко із-за кримінальних справ про "злісне хуліганство" і протидію міліціонерам, збудженим проти нього.

Саша Білий, починаючи з 12 березня, знаходився в розшуку. Вийти на слід активіста "Правого сектора" вдалося в ніч на 25 березня - його знайшли в кафе "Три карасі" недалеко від Рівного. "На крики міліції Білий хотів втекти через вікно і відкрив вогонь на поразку по " Соколові". Перша куля потрапила в співробітника " Сокола" в шолом, але отрикошетила в передпліччі. Другим пострілом Музычко потрапив в погон цьому співробітникові", - розповів Євдокимов.

У МВС стверджують, що бійці " Сокола" стріляли по ногах Саші Білого. При цьому частина співробітників стріляла в повітря. У певний момент міліціонерам вдалося обійти Музычко і повалити на землю. "Коли його намагалися затримати, побачили, що він поранений. Викликані лікарі що Сашко Билый убитий пострілом в серці.

Представник МВС відмітив, що в Рівненській області пройшла операція по знешкодженню злочинного угрупування, в діях якої "чітко видимі ознаки бандитизму". В ході спецоперації міліціонери затримали трьох активістів "Правого сектора", які грали роль охоронців Музычко. У затриманих вилучені автомати Калашникова і пістолети Макарова, додав Володимир Євдокимов. За його словами, охоронців Саші Білого відвезли на допит в Головне слідче управління в Києві.

Окрім України кримінальні справи проти Олександра Музычко порушені в Росії. Його підозрюють у вбивствах російських військових в Чечні в 1994-2000 року. У березні 2014 року російський суд заочно заарештував Сашу Білого.

Саша Білий широко відомий завдяки роликам з його участю. На одному з них Музычко прийшов з автоматом на засідання Рівненської облради і зажадав від депутатів " скинутися" на квартири для сімей активістів, загиблих на Майдані. З 2013 року Музычко був координатором "Правого сектора" на Західній Україні.

Олександр Бакланов / 25.03.14



2.

6 якостей Сашко Билого  

Олександр Музычко (бойове прізвисько - Сашко Билый) убитий в ніч на 25 березня під час спецоперації по його затриманню. Раніше МВС України оголосило його в розшук у справі про злісне хуліганство і протидію співробітникам правоохоронних органів. "Сноб" дізнався, які якості мав герой української революції, що не відбувся

Людина військова

У 1981-1983 роках  Олександр Музычко проходив термінову військову службу в 144-ій зенітно-ракетній бригаді (Тбілісі). Через декілька років вступив в націоналістичну організацію УНА-УНСО (Українська національна асамблея - Українська народна самооборона).

У 1994 році Музычко прилучився до чеченських сепаратистів. У Чечні отримав кличку "Сашко Билый", а також позивний " Консул". Командував загоном УНА-УНСО " Вікінг", який був в складі За його словами, особисто підбив три танки, шість БТР і збив літак. За участь у бойових діях отримав орден "Герой нації" з рук Джохара Дудаева. 7 березня 2014 року Слідчий комітет Росії оголосив Олександра Музычко в розшук. Йому заочно були пред'явлені звинувачення в "створенні стійкої озброєної групи (банди) в цілях нападу на російських громадян і керівництві нею".

Людина творча

Після вступу в УНА-УНСО Музычко став головним редактором газети "Наша справа", а на територію Чечні він проник по турецькому паспорту під виглядом журналіста. При цьому паспорт і посвідчення були справжніми.

Людина політична

Коли в 1997 році УНА-УНСО була зареєстрована в якості політичної партії, Музычко очолив її Рівненське відділення і керував ним до лютого 2014 року (тоді організація увійшла до складу "Правого сектора").

На виборах в 2012 році Олександр Музычко балотувався в якості самовыдвиженца у Верховну Раду України. Під час виборчої кампанії був представлений як "легендарний герой Чеченської війни". У результаті зміг набрати лише 1,14%% голосів.

У 2014 році Музычко неодноразово говорив про наміри балотуватися на пост президента України.

Людина сиділа

У 1995 році Музычко був засуджений по ч. 1 ст. 101 УК України (спричинення тяжких тілесних ушкоджень) за побиття відвідувача кафе. Через два роки Музычко влаштовує тоді він виявився на лаві підсудних за звинуваченням у викраденні бізнесмена, з якого разом із спільниками мав намір отримати 1000 доларів США. У цій справі, незважаючи на спроби УНА-УНСО представити його як політичне переслідування, Музычко був засуджений на три з половиною роки.

Людина запальна

27 лютого 2014 року Музычко ударив по обличчю прокурора Рівненського району Андрія Таргония в його ж кабінеті. За цей інцидент він не був затриманий, але ЗМІ повідомили, що в Рівненському відділі УМВС порушена кримінальна справа за фактом нанесення побоїв співробітникові прокуратури (до п'яти років позбавлення волі). У відповідь Музычко пообіцяв в.о. глави МВС України Арсену Авакову,  що "живим не здасться". Соратники Музычко по "Правому сектору" перекрили вулицю Симона Петлюри в Рівному, заявивши, що не дозволять заарештувати їх лідера. Конфлікт вдалося вирішити примиренням сторон.

Антон Чугринов / 25.03.14
http://snob.ru/selected/entry/74124



На мітингу "Правого сектору" у Києві 21 липня 2015 р. на Майдані - тут коментарі зайві

У Львові діти намалювали карту України

Проти "Правого сектора" виступили українські батальйони

Двадцять три спецбатальйони МВС України виступили проти "Правого сектора". Вони встали на сторону глави свого відомства Арсена Авакова

14 липня 2015 року добровольчі батальйони заявили, що підкоряються тільки міністрові внутрішніх справ України. Під зверненням підписалися наступні військові підрозділи: "Скіф", "Січ", "Київщина", "Свята Марія", "Київ-1", "Київ-2", " Гарпун", " Кіровоград", "Золоті ворота", "Богдан", "Миколаїв", "Харків", "Харьків-2", "Вінниця", "Чернігів", "Січеслав", "Луганськ", "Болград", "Слобожанщина", "Туман", "Артемівськ", "Львів", "Шторм". Крім того, військові повідомили, що підтримують Авакова ще 12 батальйонів, але вони відмовилися підписати звернення.

Нагадаємо, відставки глави МВС України зажадали радикали "Правого сектора", що влаштували бійню в Мукачові. Прибічники націоналістів провели акції протесту по всій країні.



Против «Правого сектора» выступили украинские батальоны

Двадцать три спецбатальона МВД Украины выступили против «Правого сектора». Они встали на сторону главы своего ведомства Арсена Авакова (на фото).

14 июля 2015 года добровольческие батальоны заявили, что подчиняются только министру внутренних дел Украины. Под обращением подписались следующие военные подразделения: «Скиф», «Сич», «Киевщина», «Святая Мария», «Киев-1», «Киев-2», «Горпун», «Кировоград», «Золотые ворота», «Богдан», «Николаев», «Харьков», «Харьков-2», «Винница», «Чернигов», «Сичеслав», «Луганск», «Болград», «Слобожанщина», «Туман», «Артемовск», «Львов», «Шторм». Кроме того, военные сообщили, что поддерживают Авакова еще 12 батальонов, но они отказались подписать обращение.

Напомним, отставки главы МВД Украины потребовали радикалы «Правого сектора», устроившие бойню в Мукачево. Сторонники националистов провели акции протеста по всей стране.

http://content.directadvert.ru/news/txt/?id=25382&da_id=5788696&tag=dadiffrtnew_38648&ts=a1280b0c1d0e0f1g-h1i-j-k1l-m-n-o1p-q0r78s-t1u0v0w-

Що ми робимо неправильно? Підсумки змарнованого півріччя Валерій Пекар, для УП _ Вівторок, 30 червня 2015, 09:43

1. ВИЗНАННЯ ПОРАЗКИ

Останнє засідання Національної ради реформ проходило досить гаряче. Поважному зібранню були запропоновані промовисті цифри, що означають, станом на даний момент, фактичний провал реформ в Україні.

Стисло, ситуація виглядає таким чином: з Коаліційної угоди виконано лише 39% того, що мало бути виконано до кінця травня. З плану на 2015 рік виконано лише 11%, а вже минуло півроку. 85% заходів, що припадають на цей рік, заплановано на кінець року, що означає невідворотне невиконання. Парламент прийняв лише 34% запропонованих урядом законопроектів, а 19% взагалі зняв з розгляду.

Цифри не брешуть. Це означає, що треба визнати:

1) Фактичну недієздатність парламентської коаліції — вона тримається як примотана старим скотчем (хотілося використати сталий вислів "тримається на чесному слові", але якраз чесного слова там і нема). Не набирається проста більшість на найбільш необхідні реформи, і тим більше слабо віриться у конституційну більшість 300 голосів для конче необхідної судової реформи, для децентралізації, для зняття недоторканості з депутатів і суддів заради перемоги справедливості щодо злочинців. Темп роботи парламенту, як порівняти з обсягом роботи, є категорично незадовільним.

2) Фактичну недієздатність коаліційного уряду, що складається приблизно рівною мірою з реформаторів та антиреформаторів. Ще у грудні минулого року ми з колегами попереджали, що коаліційний уряд не зробить реформ, так воно і сталося. Технократи-реформатори повністю скуті старими процедурами, блоковані середньою ланкою бюрократів, перевантажені поточними операціями, затиснені своїми супротивниками в уряді.

3) Розрив між парламентом та урядом. Навіть призначений коаліцією коаліційний уряд не має політичної підтримки, а партії не несуть політичної відповідальності за своїх міністрів та за підтримку очолюваних ними реформ.

4) Час згаяно, а це означає зменшення довіри, зубожіння населення, втрату можливостей економічного відновлення та зростання обороноздатності країни, збільшення ризиків реваншу та остаточної геополітичної поразки.

Отже, реформи загальмували, і це не #зрада окремих політиків чи урядовців, а системна неспроможність, передбачена із самого початку. Провал зафіксовано ще у березні, і від того часу декілька місяців витрачено на спробу масованим припливом нових урядовців та волонтерів досягти переламного успіху. Отримано величезну кількість тактичних перемог, і слава всім тим, хто до цього доклав зусиль. Але стратегічно система підтвердила свою нездатність до змін. Маємо визнати: Гідра майже приватизувала зусилля і нових урядовців, і громадських волонтерів.

Ще раз підкреслимо: велика кількість змін вже зроблена, і фактично всі основні реформаторські процеси зрушили з місця. Це заслуга порівняно невеликої когорти людей як в уряді, так і в парламенті.

Але…

Але ці реформи не дійшли до пересічного громадянина, сім’ї, підприємства, містечка. Для них все залишилося, як було: та сама відсутність правосуддя і справедливості, те саме свавілля бюрократів та силовиків, та сама монополізація на рівні не лише цілої країни, а й будь-якого міста чи області, де є місцеві "міні-олігархи".

В плюсах порівняно з минулим — гордість за країну, що встояла під ударом агресора. В мінусах — війна, втрата заощаджень та підвищені тарифи. В цілому баланс однозначно негативний.

Кажуть, що прірву неможливо перескочити на дев’яносто дев’ять відсотків, а лише на сто. Так і тут: середній показник готовності реформ на рівні десь 30%, який дає система моніторингу реформ, означає, що нормативні документи написані, але не набрали чинності і тим більше не втілилися у реальні зміни. Що далі, то темп буде нижчий, бо складність завдань збільшуватиметься, а спротив зростатиме.

Ми отримали багато тактичних перемог, але прямуємо до стратегічної поразки. Адже можна виграти всі бої та програти війну. Невизнання поразки пришвидшує остаточну поразку. Значить, потрібно визнати факт та поміняти підходи.

2. УРОКИ ПОРАЗКИ

Детальний аналіз причин повільності реформ був написаний ще у лютому, і ви можете його перечитати, бо все актуально. Основна стратегічна, засаднича причина — брак політичної волі в усіх гілках влади, ідейна та ціннісна строкатість парламенту та, відповідно, призначеного ним уряду.

Тактичні причини також зрозумілі:

1) покладання відповідальності за реформи на бюрократичну машину, зацікавлену в їхньому провалі,

2) старі правила і процедури, створені заради стабільності, а не змін,

2) перевантаженість поточними операціями,

3) надмірна політизованість та відкладання непопулярних рішень.

План перемоги також зрозумілий і неодноразово запропонований:

1) Формування професійного уряду, про який говорилося ще у жовтні, та отримання ним політичного мандату від парламенту.

2) Термінова заміна нормативної бази роботи уряду – це  закон про Кабінет Міністрів, про центральні органи виконавчої влади, регламент Кабінету Міністрів. Старі процедури, створені в часи "папередників", спеціально призначені гальмувати всі зміни.

3) Розмежування в уряді та в кожному міністерстві поточних операцій від здійснення реформ  - в бізнесі необхідність такого розмежування відома кожному, хто хоч раз робив реорганізацію чи реінжиніринг процесів, тож дивно, що для державців це така новина.

4) Формування урядового штабу реформ з державних службовців, звільнених від поточних операцій, під керівництвом окремого віце-прем’єра. Мінімум представників старої системи, лише нові люди. Знищити урядову "інституційну пам’ять", що дозволяє повзати, а не літати. Набір до урядового штабу реформ волонтерів з громадянського суспільства задля паралельної розробки підзаконних нормативних актів, планування впровадження та комунікації реформ до суспільства.

Окрім барона Мюнхгаузена, ще нікому в історії не вдавалося витягти себе з болота самому, тож штаб змін у системі має стояти трохи осторонь самої системи. Саме так робив Каха Бендукідзе у Грузії.

5) Заміна непрацюючих голів парламентських комітетів та встановлення їхньої персональної відповідальності за профільні реформи разом із профільними міністрами. Комунікація до суспільства політичної відповідальності партій за парламентські комітети.

6) Персональне лідерство президента у процесі реформ не в юридичному - бо цього не передбачає Конституція, а в ідейному та комунікаційному плані. Все одно суспільство покладає на нього всю відповідальність. Демонстрація стратегічного бачення і надзвичайної рішучості полководця завжди змінює хід війни.

7) Негайна розробка та запуск плану комунікації реформ суспільству через державні медіа та соціальну рекламу, які сьогодні фактично не використовуються.

Це план для уряду, парламенту та президента — якщо не для цих, то для наступних. Українська модернізація невідворотна, питання лише в тому, чиї прізвища залишаться в історії її перемоги та де будуть кордони України, якщо зволікати. Про план дій громадянського суспільства напишемо окремо згодом.

Реформи — це війна зі старою системою, Гідрою, і вести її треба як війну — зі стратегією, штабом, ресурсами, допомогою іноземних союзників, з мобілізацією, пропагандою, героями серед своїх і розкаяними полоненими серед супротивника.

Реформа державної служби та системи органів виконавчої влади є першим та абсолютним пріоритетом. Починати будь-які зміни завжди треба із себе, тож нереформована система виконавчої влади жодних реформ не зробить. Не боятися повного переосмислення: що має робити те або інше міністерство в умовах відкритої економіки та відкритого суспільства, та чи потрібно воно взагалі.

Зламати стару пострадянську систему і побудувати натомість компактні, ефективні, сучасні, наповнені новими людьми міністерства нової країни — з цього має початися стрімкий злет України.

Запустити економіку — це завдання номер два: регуляторна гільйотина, тобто скасування всіх обмежень одним рішучим ударом, та стимулююча економічне зростання податкова реформа - проста, прозора, радикальна та прихильна до інноваційної економіки, в якій додана вартість створюється скоріше працею талантів, ніж великими капіталовкладеннями.

За останній рік Україна опустилася з 155 до 162 місця у світі за рівнем економічної свободи, в одній компанії з Венесуелою, Північною Кореєю, Зімбабве та соціалістичною Кубою. Іншими словами, наші підприємці мають долати бар’єри, вищі, ніж в будь-якій іншій країні Європи чи Азії.

Якщо не зламати ці бар’єри швидко й назавжди, економіка просто вмре під вагою проблем війни та кризи. Власне, вона вже помирає, і макроекономічні показники це підтверджують: так погано не було ні після розвалу СРСР, ні під час жодної попередньої кризи. Дати людям свободу заробляти — з цього починається будь-яке економічне диво.

Третій пріоритет — війна корупції не на словах. Посадити достатню кількість суддів, прокурорів, керівників міліції та податкової, депутатів-регіоналів для того, щоб решта оговталася та почала займати принаймні нейтральну позицію.

Зміни відбуваються завжди через розкол старих еліт, і перемога Майдану 22 лютого 2014 року це зайвий раз довела: пролилася велика кров, і прихильники Януковича зрадили його.

Так само зараз корпус суддів, прокурорів та міліціонерів повинен розколотися: одна частина має "зрадити" іншу через інстинкт самозбереження, поклавши край круговій поруці. Українська звичка домовлятися з ворогом, ніколи не затискаючи його у глухий кут, вже була порушена Януковичем.

До реваншу регіоналів на місцевих виборах залишилося декілька місяців, і після того вони вже ні з ким домовлятися не будуть.

Але пріоритет з пріоритетів — комунікація. Нам потрібна потужна, зрозуміла та яскрава пропаганда реформ, пропаганда нової країни, нових відносин, нових героїв, нових українських історій, нового місця України у світі.

Потужності урядових структур для цього не вистачить навіть на десять відсотків. Нам потрібен інформаційний батальйон волонтерів, які вміють розібратися і пояснити простою мовою. Нам потрібен такий підрозділ в кожному місті, аби працювати з місцевими медіа.

І ще нам потрібні швидкі перемоги. Символи, на які можна далі спиратися. Символи, що надихають і дають енергію.

Вважамо за необхідне зупинитися на головних помилках політичної спільноти та громадянського суспільства.

Головна помилка політичної спільноти полягає у невмінні знайти та залучити союзників. Соціальна енергія сотень тисяч громадських активістів, підприємців, студентів залишилася невикористаною. Політична боротьба залишається процесом всередині невеличкого, замкненого на себе, трошки оновленого "політичного класу", на що суспільство дивиться як на внутрішні чвари з оцінкою "чума на обидва ваших доми".

Без союзників політики-реформатори приречені. Військова теорія вчить: для наступу на добре укріпленого супротивника потрібні в декілька разів переважаючі сили.

Головна помилка громадянського суспільства полягає у відсутності консолідації. Широкого громадського руху за реформи так і не створено. Експертні спільноти розпорошені та не можуть досягти згоди з ключових питань розвитку країни.

Сила громадянського суспільства велика лише тоді, коли люди разом, коли вони миряться з розбіжностями заради головного — реалізації спільного бачення майбутнього. Як це було на Майдані.

І спільна помилка тих та інших полягає в недооцінці важливості темпу. Всі великі реформатори, від Лєшека Бальцеровича до Кахи Бендукідзе, постійно повторювали українцям: реформи бувають або швидкими і рішучими, або невдалими. Це як у польовій хірургії: краще наробити помилок і потім виправляти, аніж довго шукати кращий спосіб і через це втратити єдиний шанс.

Політична система передбачувано гальмує, не встигаючи за набагато більшим запитом суспільства. Вікно можливостей ще не закрилося, але вже починає скрипіти. Час підбити підсумки, зробити висновки та рішуче поміняти спосіб мислення і дії.

http://www.pravda.com.ua/articles/2015/06/30/7072785/

Вже десь з 20-ть років мене не просто зацікавило, але реально замучило запитання: чому народним депутатам так важко постійно знаходитись на своєму робочому місці у Верховній Раді України. Особливо це стало загадкою після заяви одного нардепа через ЗМІ стосовно так званого кнопкодавства депутатів-«багатостаночників»: –…Та якщо ми всі в залі постійно будемо сидіти, щоб на кнопки тиснути, то коли ми працювати будемо?..
Мене шокувало, що є якась в нардепів інша важливіша робота від прийняття законів для всієї країни! Яка ж то більш важлива робота? Довго я не міг того зрозуміти, бо ніколи не бував у середовищі кулуарів ВРУ, аж тепер і без того смороду стало зрозуміло, коли розпочалась реальна робота щодо впровадження адміністративної реформи в Україні, або як ще кажуть: децентралізації владних повноважень. Тільки тепер я зрозумів, чому так швидко і безславно закінчилась спроба 3-го Президента України Віктора Ющенка провести свою адміністративну реформу у 2005 році. Причина проста і тривіальна: гроші. Як це не парадоксально звучить, але найбільшими ворогами децентралізації влади та справедливої адмінреформи в Україні з реальною передачею повноважень на місця є наші най-найвидатніші обранці – народні депутати Верховної Ради (чи зради?) України.
Щоб довго не пояснювати, одразу беру для прикладу мого «улюбленця» серед нардепів Олега Ляшка, який нещодавно задекларував свої доходи в понад кільканадцять мільйонів, як і взагалі відзначається значними статками, походження яких більш ніж загадкове. Про будь-який приватний бізнес нардепа Олега Ляшка типу «Рошена» чи іншого «Мойшена» немає відомостей ніде, а ось значні статки у нього є – звідки, спитатись. І не тільки в одного Олега Ляшка з нардепів така самодостатність творити свій достаток буквально з повітря. Є таке спеціальне благодатне повітря і це вам не азот, яким розбодяжують газ для населення, щоб лічильники в пусту куби нараховували – ні! Тут повітря іншого значно вищого змісту  і цим «повітрям» є адмінресурс, або  так званий «доступ до тіла»! А справжня назва нардепів такого гатунку є «рішайло».
Зосередження всіх основних адміністративних, бізнесових та судових рішень по будь-яких питаннях і проблемах в Києві змушує їхати сюди з усіх-усюд нашої великої держави різних прохачів, які, за звичай, не дуже знаються як і де своє питання вирішити, так щоб не розтягуючи, а – раз і вже. Зрозуміло, що вони готові заплатити значні гроші, аби тільки відбулось вирішення їх проблеми і найоптимальним варіантом для того є знайти патронат потрібного нардепа-«рішайла». Переважно то йдеться за принципом «земляцтва», тобто звертаються до депутата з свого округу навіть якщо він обраний і за партійним списком, хоча звертаються і до нардепів з не земляцьким писком, бо існують серед них «рішайли-специ» за певною темою і з особливими надможливостями. Простіше кажучи: ті, хто двері до потрібних міністрів ногою відчиняє, або ж задом, як… відомо хто, і не він один. Послуги таких нардепів-«рішайл» дуже коштовні (особливо тих, що задом), але вони справді того вартують, тому що з ними можливо вирішити все! Ця мафія – безсмертна! Законні чи незаконні рішення – все робиться, тому що всі однакові серед чиновників держапарату хапуги-злочинці – всі! А отже спрацьовує захисна «кругова запорука»  і тому ніхто з них нічого не боїться. Самі подумайте: хто скасує неправдиве рішення чиновника-корупціонера? Хапуга-прокурор? Хапуга-суддя? Хапуга-мент? Яких всіх одночасно покриває хапуга-депутат? Отож…
Чого варті ганебні випадки вже у наш пост-революційний і воєнний час, коли у Львові ректора Фінансової академії спіймано на хабарі, а його наступного дня на запланованих чергових виборах колектив вузу переобирає на посаді ректора! Або суддю апеляційного суду в Києві звинувачують у значній кількості різних злочинів з масою доказів, а на проведеній після цього колегії суддів йому висловлюють одностайну підтримку. Дивишся на подібний театр абсурду і раптом ловиш себе на думці, що можливо тиран Сталін і мав рацію, коли отак не розбираючись хто і що всіх гуртом раз – і «до стінки», або як милість: всім кодлом у «сонячний Магадан». Щось у тому таки є… Уявіть собі: йде український чиновник, депутат, суддя чи силовик на «заслужену пенсію держчиновника» з її захмарними виплатами і доплатами, а його спершу під слідство і суд присяжних з народу, а ті знайшли порушення і засудили до страти – це ж яка економія для Пенсійного фонду буде! Та МВФ у ПФУ гроші позичати почне! А що? Панове, – це ідея!!!
Можливо на майбутнє так і буде, але наразі я пропонує з особливою народною пильністю поставитись до всіх народних чи антинародних депутатів з ВРУ та їм подібних, хто буде виступати проти конституційної  адмінреформи в Україні під будь-якими ультра-патріотичними гаслами або з іншими «поважними» причинами, тому що то є все дуже небезпечні потвори-«баблоїди».  Допоки вони існують в нашій країні – доти у простих людей ніколи не появляться їх зароблені гроші – ніколи! Подібно як не з’явиться бульба на городах, де множаться і живляться колорадські жуки. І можете повірити, що доки всі ми разом не почнемо боротись дружно та нищити й обтрушувати вчасно «баблоїдів» з держапарату, як колорадів з кущів картоплі – доти у нас добра в державі не бачити простим людям. Не бачити ніколи нам добра, допоки існують депутати-заробітчани на всіх рівнях і підрівнях державного апарату нашої України!

Богдан Гордасевич

У космос полетіла ракета з українським двигуном

Ракета-носій Vega з українським двигуном стартувала з космодрому Куру у Французькій Гвіані.

Вона повинна вивести на розрахункову орбіту супутник Sentinel-2A, призначений для дистанційного спостереження за Землею, - повідомляє "ТСН"

Замовником пуску супутника виступило Європейське космічне агентство (ЄКА), а його виробником — компанія Airbus.

Апарат масою 1,1 тонни, як очікується, буде працювати на сонячно-синхронній орбіті на висоті 785 кілометрів.

Метою запуску супутника Sentinel-2A є спостереження за станом поверхні Землі і його зміною. Апарат дозволить спостерігати за планетою в інтервалах від мінус 53 градусів до плюс 83 градусів широти, що дозволить отримувати чіткі знімки Європи в безхмарну погоду.

Супутник оснащений 13 приладами. Ракети Vega здатні виводити на низьку навколоземну орбіту (в залежності від її параметрів) вантажі масою від 300 до 1500 кілограмів.

Зауважимо, що для верхньої (четвертої) ступені цієї ракети дніпропетровське конструкторське бюро "Південне" розробило, а "Південмаш" виготовив маршовий двигун РД-843.