Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

А це чого 22-го червня сталось?

Понеділок, 22 червня 2015 18:54

Російський автомобільний гігант "АвтоВАЗ" зупинив свою роботуРосійський автомобільний гігант "АвтоВАЗ" зупинив свою роботу

Один із найбільших виробників автомобілів у Росії "Автоваз" зупинив свою роботу. За інформацією прес-служби компанії, "АвтоВАЗ" зупинив конвеєр через проблеми з постачальниками, повідомляє ТСН.

"Сьогодні конвеєр ВАТ "АвтоВАЗ" зупинений через відсутність домовленості з постачальниками... Зокрема, це сидіння для автомобілів, вихлопні труби, датчики", - наголосили у прес-службі.

Водночас у "АвтоВАЗ" зазначили, що наразі невідомо, коли відновиться виробництво.

Нагадаємо, раніше "АвтоВАЗ" збирався скоротити близько тисячі працівників.

Комент Б.Г.: В Кремлі обурились, що затвердження санкцій в ЄС припало на 22 червня, а тут в себе жодного ворожого співпадіння не помітили, а даремно.

30%, 3 голоси

0%, 0 голосів

70%, 7 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Правильно, бо це і є головні валютні спекулянти!

Гонтарева планує скоротити половину персоналуГонтарева планує скоротити половину персоналу 

Національний банк планує скоротити на 50% кількість співробітників до кінця 2015 року.

Про це сьогодні журналістам повідомила глава відомства Валерія Гонтарєва, передає кореспондент "УНН".

"Ми вже скоротили персонал на 20%, і скоротимо ще на 50% до кінця року", - сказала глава НБУ.

Згідно з річним звітом Нацбанку, за 2014 регулятор скоротив штат співробітників на 963 особи.

За попередньою інформацією, НБУ мав намір скоротити персонал з 11 тис. до 5 тис. працівників до вересня 2015р. і до 1,5 тис. в середньостроковій перспективі.

Нагадаємо, днями міністр фінансів Наталія Яресько повідомляла, що Кабмін планує до кінця року скоротити 20% державних службовців.

Інформує Раша-тудей-гуд



-Что будет если вставить карточку российского банка в бельгийский банкомат?
-Банкомат скажет голосом Путлера: "А нету!"

"...Но есть и положительные моменты. С нами в Європе стали по-настоящему считаться", - заявил Путин после ареста имущества России за рубежом.

Интересно, а дочки Путина считаются имуществом России за рубежом? И на какую сумму?

В России с этими чужими и своими санкциями сразу казалось, что настал полный писец, а потом оказалось, что вовсе не казалось.

Путин:
- Ну откуда столько бед на нашу голову, экономика падает, разруха, недовольства масс...
Медведев:
- А я говорил, что Янукович - заразный.

С Януковича законом ВРУ сняли звание президента Украины, но в качестве компенсации ему решением КСУ вернули снятые судимости.

Похоже на то, что большинство инвесторов приехало на питерский форум исключительно с целью узнать, как побыстрее забрать свои деньги из России...

После заявления Путина о том, что русские и украинцы - это единый народ получается, что русские - тоже как бы фашисты, бЕндеровцы и хунта...

Медведев звонит в кремлевскую больницу и орёт:
- Памагите! Путин ё...нулся!!!
- Уточните: прислать травматолога или психиатра?



Путин - Обаме:
-У меня есть флот!
-И у меня есть. Лучше твоего.
-У меня - авиация!
-И у меня. Лучше твоей.
-У меня ядерное оружие!
-И у меня. Лучше твоего.
-А у меня, а у меня... Зато у меня есть нищий народ и ему терять нечего! А у тебя?

Путин заявил, что российская армия в будущем году получит 40 новых ядерных ракет.
В ответ на это в Вашингтоне намекнули, что если Кремль не пересмотрит свою агрессивную политику, то сможет получить не 40, а более 4000 ракет и всего за несколько минут. Причём абсолютно безвозмездно, то есть - даром.

На тему "хотят ли русские войны?"
-Владимир Владимирович! А зачем вам 40 новых ядерных ракет?
- Как зачем? Они будут нести мир всему живому... Вечный мир.

В РФ поступили на вооружение 40 новых ракет класса "Влетим, если взлетим", которие Гундяев освятил со словами: "Куда Бог пошлёт..."

Самоубийства в России совершают в полтора раза чаще, чем убийства. Россияне больше ненавидят сами себя, чем друг друга.

Россия - страна иллюзий. Российских военных на Донбассе как бы нет, а туристы в Крыму как бы есть...

Раньше россияне почему на весь мир злые были? Потому что у них Крыма и Донбасса не было. Зато теперь они злые потому что Крым и Донбасс у них есть, но нестало что поесть.

Руський мир во всей красе: курортный сезон в Крыму сорван наличием отсутствия, зато в моргах Донецка и Луганска - аншлаг на отпускников!

Заявление МИД РФ:
"Блокада Донбасса со стороны Украины - это геноцид!
Нам теперь что - в гуманитарных конвоях вместо снарядов продукты на Донбасс везти?!"

Женская драма Кабаевой: её стали избегать даже двойники Путина. Они  усиленно готовятся к официальной встрече команды гимнасток России с чемпионата в Баку, чтобы потом все говорили: "А Путин опять всех переиграл!"


З новим роком, Богдане!

СЬОГОДНІ БОГДАНУ ГОРДАСЕВИЧУ ВИПОВНИЛОСЬ 54 РОКИ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ !
ВІТАЮ І РАДІЮ ! НЕ КОЖНОМУ ДАНО - О!




КАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО ЦЕЙ ПАМЯТНИК У ЛЬВОІ Є ТАКИМ, НАЧЕ Я ПОЗУВАВ, АЛЕ ТАК НЕ Є - ЦЕ Я І Є !

БУВ І ПІШОВ

Що хотiлось – те не збулося...
Посивiло моє волосся...
Загрубiли думки i тiло...
Тiльки серце болить, як болiло...
Що в майбутньому – я не знаю...
Але смерть ще свою розпiзнаю...
І скажу їй: – Привiт, Безноса...
Вкороти i менi того носа...
Хай не лiзе в дiла i душi...
Черепи ж до всього байдужi...
Це живi кiстяки ворушать...
Як подiбних до себе не душать...
А менi все осточортiло...
Тож гуляю по свiту я смiло...
І не знаю, що далi буде...
Хто мене спом'яне, хто забуде...
Я не знаю i знати не хочу...
Не вишукую думку пророчу...
Я живу, поки дано звище...
Хай в кишенях протягом свище...
Я живу i вже цього досить...
І земля поки терпить i зносить...
Я живу... А помру – так що?..
Був нiщо i пiшов у нiщо...



Я БУДУ ЖИТИ ВІЧНО

Я буду жити вiчно. Не тому,
що хочу чи не хочу – так вже стало,
що жереб кинуто й менi попало
увiчнити життя й iм'я своє.

Я оминув i славу, i ганьбу.
Сума й тюрма до мене не чiплялось.
Я просто йшов спокійно по життю,
яке менi вiд Господа дiсталось.

А шлях той без початку i кiнця,
де нi вернутись, нi країв дістатись...
Тож я iду вперед, щоб не тинятись,
бо Свiт цей – коло iз тернового вiнця.

71%, 12 голосів

18%, 3 голоси

0%, 0 голосів

12%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

"Бандити в Україні" - вироблено в РФ


13.06.15 00:49
Заворушення в Харкові влаштували місцеві банди, які були інспіровані спецслужбами РФ, - Наливайченко

Заворушення на вулиці Отакара Яроша в Харкові були хуліганським вчинком з провокацією і холодною зброєю.

"Це місцеві банди, які, і тут є важливе уточнення, були спровоковані і інспіровані іноземними спецслужбами. Якщо простіше - російськими. Тому що якраз напередодні дня Росії чомусь вирішили що біля генконсульства РФ в Харкові потрібно показати жахливу картинку для цілої пропагандистської машини Російської Федерації. Тому складова хуліганів, я знаю що там є міліція і затримання і ми будемо допомагати шукати їх міліції. А вже що стосується генерального консульства та інших всяких неподобств російських спецслужб, це вже наша відповідальність", - заявив він.

Як повідомлялося раніше, минулої ночі в Харкові близько 30-40 осіб із закритими обличчями влаштували погром з різаниною на вулиці Отакара Яроша, де знаходиться студентське містечко з гуртожитками декількох вузів. За словами очевидців, нападники були молодими людьми спортивної статури. Вони закривали свої обличчя футболками або масками, деякі були з ножами. Група нападників пробігла по вулиці, б'ючи всіх на своєму шляху і трощачи все, що попадалося під руку. Зокрема, вони пробили шини декількох автомобілів, які були припарковані біля одного з гуртожитків, а також побили і порізали ножами кількох людей.

12.06.15 12:21
Затримано 5 підозрюваних у масове побоїще в Харкові, - МВС. ФОТО (оновлено)

Внаслідок конфліктної ситуації в одну з лікарень міста потрапило 9 громадян з тілесними ушкодженнями різного ступеня тяжкості. Харківська міліція вже затримала кількох підозрюваних, які вночі влаштували безлади в місті Харкові.

Згідно з повідомленням, в результаті нападу постраждали громадяни України, серед них виявилися і кілька іноземних студентів. 9 постраждалих осіб були доставлені в 4 міську лікарню, у деяких з них медики констатували черепно-мозкові травми і непроникаючі ножові колоті рани. Всім постраждалим надана необхідна допомога, їх здоров'ю на сьогодні ніщо не загрожує.

У зв'язку з даною ситуацією вночі весь особовий склад харківської міліції, в тому числі спецпідрозділу особливого призначення, були підняті по тривозі. Оперативні заходи по виявленню та затриманню зловмисників тривають досі. Відпрацьовуються місце злочину, прилегла територія, студентські гуртожитки, встановлюються свідки події.

В даний час затримано 5 осіб, підозрюваних у злочині. Зараз з ними працюють слідчі органи. Встановлюються інші учасники і організатори масової бійки. Дії зловмисників кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 ( хуліганство) Кримінального кодексу України. Максимальне покарання за вчинений злочин передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

мвд харьков нападение избиение задержание

мвд харьков нападение избиение задержание

Читайте также: Массовая драка в Харькове: один из студентов-иностранцев в крайне тяжелом состоянии, - ОГА

мвд харьков нападение избиение задержание

Як розповів голова обласного главку міліції Анатолій Дмитрієв, враховуючи дану подію прийнято рішення про посилення заходів безпеки в місті, особливо в тій частині, де проживають іноземні студенти. Кардинально переглянуті маршрути патрулів співробітників міліції громадської безпеки. З цього дня вони будуть працювати за оновленим схемами для того, щоб максимально знизити ризик повторення будь-яких масових порушень громадського порядку у місті та взяти під повний контроль криміногенну ситуацію у місцях масового скупчення іноземних громадян.


Источник: http://censor.net.ua/p339816мвд харьков нападение избиение задержание


74%, 14 голосів

26%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Прогнози війни на осінь



12 червня 2015, 11:08

Прогнози війни
Війна це довгостроковий тренд України. Як свідчить в тому числі російська аналітика, війну в найближчий час без додаткових інноваційних кроків завершити Україні не вдасться.
"Мінські угоди" як інновація себе майже вичерпали. Як говорить Президент, саме "Мінські угоди" дозволили Україні морочити голову Росії, а в той же час значно підвищити обороноздатність країни, створивши армію, яка здатна протистояти ворогу у довгостроковій перспективі.
Тому до осені бачиться вибір між трьома моделями війни: 1) Війна на винищення; 2) Війна на виснаження; 3) Війна на розрив. Кожна з цих моделей побудована на певних уявленнях, які варто проговорити.
Модель "Війна на винищення" побудована на модерністських уявлення про те, що територія важливіша за життя людей (ціною людських життів зберегти територію). Україна, а за великим рахунком і Росія також, не бажають війни на винищення, тому що напруження двох обезсилених країн у такій війні на дають жодній з них бажаних переваг при великих затратах ресурсів, перш за все, людських. Війна на винищення повністю руйнує Україну і значно руйнує Росію, перетворюючи геополітичний простір двох країн на пошматований здобуток Європи та Китаю.
Модель "Війна на виснаження" побудована на постмодерністському уявленні про те, що територія важлива і люди важливі (зберегти територію і людей). Причому ці уявлення схожі – як у Росії, так і у України. Гібридна війна Росії наражається на гібридну відповідь України – до взаємного виснаження обох країн: Україна потерпає від затрат на війну в ситуації боргової залежності від світу, а Росія потерпає від світових санкцій. Окрім того, це ще й також означає виснаження світу – доки у світу терпець не ввірветься. Тобто мова йде про те, кому першому набридне – Росії потерпати від санкцій чи світу (державам та корпораціям розвинутих країн Заходу) нести втрати від тих же санкцій для Росії та витрат на допомогу України. Отже це війна на взаємне виснаження Росії та світу, де виснаження України сторонами до уваги майже не береться.
Модель "Війна на розрив" побудована на конструктивістському уявленні про те, що люди важливіші за територію (ціною втрати території зберегти життя людей). Ця модель означає встановлення лінії розмежування між Україною та ДНР-ЛНР, оголошення території окупованою та її жорстку ізоляцію і блокаду. Ця модель в уявленні влади проявилася зовсім недавно, хоча деякі експерти дев'ять місяців поспіль наполягали саме на такій моделі. Ця модель може стати тією самою інновацією, яка може бути наступною після гри в "Мінські угоди".
До осені влада та громада України будуть балансувати між цими трьома моделями. Тобто всі три моделі, як не дивно, зараз однаково можливі для реалізації. Навіть перша модель може бути реалізована не тільки за ініціативи Росії, якщо вона здійснить відкрите вторгнення в Україну і вестиме війну по всьому фронту. Перша модель може бути здійснена шляхом оголошення "громадянського військового стану", оминаючи владні повноваження Парламента та Президента.
Скоріше за все, до осені буде здійснено вибір між цими трьома моделями. Тобто до осені Україна не завершить війну, але визначиться з моделлю її продовження.

Прогнози Парламенту та Уряду

В Коаліційні угоді основні програмні завдання прописані на 2015-ий рік. Дуже зрідка зустрічаються також плани на перший-другий квартал 2016-го року.
Отже мова йде про те, що Коаліційна угода на осінь потребуватиме громадянського аудиту щодо її виконання Парламентом та коаліційним Урядом.
Такий громадянський аудит має бути виконано спільно з самими депутатами, оскільки тут потрібно пройтися по всіх планових пунктах Угоди і чітко вказати рівень виконання-невиконання.
Це означає, що восени дуже імовірним є процес перегляду Коаліційної угоди вкупі зі Звітом про її виконання для української громади.
Це означатиме можливе переформатування Коаліції та переформатування Уряду.
Досвід нинішньої Коаліційної угоди показує, що саме програмно-плановий підхід дозволяє мати чіткі критерії ефективності реформ.
Вочевидь в наступному варіанті Коаліційної угоди такий підхід потрібно розширити – особливо, що стосується Конституційної та Судової реформ.

Прогнози економіки та фінансів

Під час законодавчо невизнаної війни (тобто поза військовим станом де-юре, але у військовому стані де-факто) економіка на фінанси управляються в ручному режимі.
Всі спроби унормувати цей процес не будуть успішними до виникнення визначеності в процесі війни. Тобто Україна не просто розвиває економіку та фінанси, а робить це в умовах війни.
Враховуючи наявність фінансово-економічної війни Росії проти України, виникає необхідність розповсюдити вищеописані моделі війни на фінансово-економічну політику.
Виходячи з прогнозу про появу визначеності до осені моделі війни, яку надалі вестиме Україна, з'явиться можливість сформулювати і більш довгострокову фінансово-економічну політику.
Але це буде можливо лише у тому випадку, якщо наші фінансисти-економісти витратять літо на побудову таких моделей.
Отже мова йде про те, що мають бути аналітично розроблені моделі економіко-фінансової діяльності для кожної з моделей війни, що вище запропоновані.
Коли з'явиться визначеність з моделями війни, одразу має з'явитися визначеність з моделлю відповідної фінансово-економічної політики.

Прогнози медіа-сфери

Влада Україна все ще неефективно супроводжує свої дії в медіа-сфері.
Практика щотижневого публічного спілкування української влади з громадою, яка була започаткована одразу після революційних подій 203-2014-их років, зведена нанівець.
Де щотижневі спілкування Президента з народом, Прем'єр-міністра з народом?
За всіма ознаками незадоволення української громади діяльністю Президента та Уряду зростає, про що свідчать соціологічні опитування.
Реформи це не тільки прийняття законів в Парламенті та рішень в Уряді, це ще й пояснення громаді, що саме зроблено і який це має смисл.
Коли комунікації між владою та громадою нема, навіть найкраще зроблені реформи вважатимуться відсутніми.
Осінь, що нас чекає, буде часом підвищеного запиту на новий Майдан. І на цей раз не фейковий, а справжній.
Отже мова йде про необхідність реформування процесу і формату комунікації влади з громадою.
На цей процес також суттєво впливає і війна.
Україна все ще неефективно веде контрпропаганду в ситуації консциєнтальної та інформаційної війни Росії.
Вибір моделі війни, який має статися до осені, водночас означатиме і вибір моделі контрпропаганди.
Але ці різні моделі контрпропаганди мають бути розроблені.
Саме в медіа-сфері "громадянський військовий стан" може бути найбільш ефективним. Якщо немає законодавчих повноважень призвати до патріотизму деякі ЗМІ, що приховано ведуть російську пропаганду, то це може зробити громадськість шляхом розголосу та громадянської люстрації ЗМІ.

Прогнози та наміри

Як бачимо, прогнози засновані на обставині того тиску, що спричинює на владу процес війни, який через посередництво громади примушує її до реформ.
Причому головний процес, на якому базується прогноз, пов'язаний зі зміною уявлень та аналітико-програмною роботою.
Прогнози живуть в уяві як загальні наміри, до яких спонукають навіть тих, хто таких намірів не має.
Прогнози реалізуються головною настановою нашої психіки та загальним настроєм суспільної комунікації.
Як би там не було, і як би ми не критикували владу щодо ведення війні та реформ, я особисто все ще лишаюсь оптимістом.
Мій оптимізм не в тому, що я віру у владу, а в тому, що я вірю у громаду.

Сергій Дацюк, філософ
http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/557a9382337ea/

13 червня - День визволення Маріуполя



Антон Геращенко
Народний депутат Украіни,
13 червня 2015, 11:16

Сьогодні виповнюється рівно рік з моменту звільнення від путінських терористів перлини Приазов'я - Маріуполя!
Саме цей пам'ятний день потрібно по праву вважати переломною датою в історії розв'язаного Росією конфлікту на Донбасі.
До цього моменту Путін і його стратеги розраховували проводити гібридну війну проти України силами проросійськи налаштованих українських громадян типу Губарєва, Болотова, покійних Мозгового, "Бетмена" і тому подібних чортів, російськими розвідувальними групами з вчорашніх співробітників спецслужб, за прикладом Стрєлкова і компанії, і бандами так званих "козаків", а-ля Бабай і Козіцин.
Українська армія на той момент вже півтора місяці намагалася блокувати Слов'янськ і не домоглася відчутних успіхів. Знадобиться ще три тижні для того щоб жорстко замкнути кільце і змусити Стрєлкова прийняти рішення бігти в Донецьк.
Станом на 12 червня, до штурму Маріуполя, терористи контролювали приблизно 80% території Донецької та Луганської областей на якій проживало близько 6 мільйонів жителів і вироблялося майже чверть ВВП.
З них в Маріуполі і прилеглих районах проживало більше 700 тисяч жителів і розташовувалася значна частина потужних промислових підприємств, у тому числі заводи гіганти - "Азовсталь", меткомбінат імені Ілліча, "Азовмаш".
Ці заводи мали і мають стратегічне значення для оборони України, оскільки саме на них, і більше ніде в нашій країні, не проводиться броня для танків і бронемашин.
Втрата Україною Маріуполя, означала неможливість виробництва нових танків і бронетранспортерів і закінчення складання вже початих машин.
У тому числі і тому Маріуполь був так важливий для Путіна і його стратегів.
З середини квітня Маріупольська міськрада був захоплений бандами сепаратистів, які наводили жах на місцевих жителів і показували що тепер вони господарі в місті. А після трагедії 9 травня, коли терористи по команді з Москви штурмували міське УВС, - місто повністю перейшов під їх контроль. При цьому вони поранили і взяли в полон начальника УВС Валерія Андрощука і вбили начальника ДАІ Віктора Саєнка, бійця добровольчого батальйону міліції "Азов" Родіона Добродомова.
Терористи заблокували бетонними блоками кілька вулиць в історичному центрі Маріуполя, захопили кілька адміністративних будівель і влаштували такий собі укріпрайон для відбиття можливих атак з українського боку.
Штабом так званої Донецької народної республіки в Маріуполі вони зробили корпус Державного приазовського технічного університету і будівля банку "Грецький" зі стінами в метрову товщину.
Міліція, СБУ та прокуратура були повністю паралізовані, а багато їх співробітники вже готувалися приміряти на себе російську форму, за прикладом своїх кримських колег.
Опір цієї сепаратистської експансії в своєму рідному місті намагався організувати чинний на той момент губернатор, корінний маріуполець, Сергій Тарута. Однак він був генералом без армії. Накази, поставлені силовим структурам, попросту не виконувалися через їх паралічу і зради.
Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу - Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому перебувало кілька сот нацгвардейцев, військових ЗСУ та півтори сотні добровольців з батальйону "Азов", частина з яких була переправлена туди по повітрю в ході безпрецедентної на той момент десантної операції, підготовленої за кілька годин і про яку я я для історії розповім окремо.
У той момент повним ходом йшла підготовка до Президентських виборів 25 травня і губернатор Тарута "бився як риба об лід", щоб спробує звільнити місто від терористів і дати можливість маріупольцям проголосувати за українського Президента.
Однак сил і засобів, а головне боєздатних підрозділів здатних провести штурм укріпрайону терористів у центрі Маріуполя, просто не було. Все більш-менш боєздатні частини були стягнуті під Слов'янськ і вже місяць безуспішно намагалися оточити там банди Гиркин.
Приблизно 12 травня, в кабінеті Міністра МВС відбулася зустріч Арсена Авакова з Сергієм Тарутою і його 1-м заступником Андрієм Ніколаєнком, в якій брав участь і я. На ній обговорювалося питання - як нам очистити Маріуполь від терористів в умовах повного паралічу місцевих силових структур і відсутності в районі Маріуполя боєздатних підрозділів, здатних на це за своїми моральними і бойовим якостям.
Арсен Аваков і Сергій Тарута хотіли спробувати звільнити Маріуполь до дня голосування в травні і дати можливість маріупольцям проголосувати, щоб показати всім, що Маріуполь це ніяка не ДНР, а Україна!
У ході зустрічі прийшли до висновку, що провести штурм Маріуполя існуючими частинами армії та Національної гвардії не представляється можливим.
Єдиний висновок до якого тоді прийшли - це необхідність доукомплектування і доозброєння щойно створеного з учасників Майдану і очолюваного Андрієм Білецьким добровольчого батальйону міліції "Азов", дислокованого в маріупольській аеропорту в жахливих побутових умовах після термінової перекидання по повітрю 9 травня.
Була зроблена ставка не на тих, хто роки і десятиліття служив в кадрових частинах ЗСУ або Внутрішніх військ, а на тих, у кого було вдосталь сили духу і бажання захистити Україну від терористів. На тих, хто не був зв'язаний по руках і ногах забобонами і посадовими інструкціями і був готовий відкривати вогонь по ворогах України, перш ніж вони вистрілять в тебе.
На тих, хто отримав в руки зброю за 10 днів до того, коли 5 травня Олександр Турчинов і Арсен Аваков дали наказ сформувати і озброїти батальйон "Азов", гарячим поборником чого, буду чесний, був кандидат в Президенти Олег Ляшко.
Після цієї зустрічі я зголосився, за власною ініціативою, накидати план штурму укріпрайону терористів, який я вирішив сьогодні опублікувати, як свого роду історичний документ. На сьогодні він не містить будь-яких секретних відомостей чи фактів, які варто було б приховувати від суспільства.
У ньому я постарався докладно викласти напрямки і методику удару, спрямованого на очищення Маріуполя від терористів. Спочатку штурм планувався на п'ятницю 23 травня, щоб встигнути завести бюлетені і організувати голосування, однак після аналізу наявних сил і засобів стало ясно, що це неможливо.
Арсен Аваков прийняв рішення діяти за принципом "сімдесят сім разів відміряй і один раз відріж" і поставити на чільне місце заощадження людських життів.
Тому рішення про дату штурму було перенесено на більш пізню дату з метою кращої підготовки бійців батальйону "Азов" та мінімізації втрат.
Після, між 20 травня і 10 червня, було ще дві наради в кабінеті Міністра МВС, в яких брали участь командир батальйону "Азов" Андрій Білецький, його начштабу Вадим Троян, командувач Нацгвардією генерал Степан Полторак, його начштабу генерал Кривенко, заст Міністра МВС Сергій Яровий, Сергій Тарута, і його заступник Андрій Ніколаєнко.
Фактично за кілька тижнів стояла задача сформувати з жменьки добровольців-майданівців штурмовий загін, здатний очистити Маріуполь від терористів.
Хтось із диванних стратегів, лицарів мишки і клавіатури, може почати зараз голосити - як же так, Ви кидали непідготовлених хлопців на вірну смерть тощо, але я скажу, що по-перше у нас не було іншого виходу - або ми б звільнили Маріуполь і почали розвивати цей військовий, моральний і політичний успіх або ДНР і ЛНР були б в Запоріжжі, Дніпропетровську та Харкові.
А по-друге, мотивація "азовців" і їх бажання врятувати рідну країну від загрози путінського тероризму була настільки велика, що було б злочином не задіювати цей сумашедший людський і духовний потенціал для початку визволення нашої Батьківщини.
За пропозицією Андрія Білецького, Міністр прийняв рішення перевести "Азов" у Бердянськ, де хлопці могли доформований, доозброїти, оформити документи і, найголовніше, провести вогневу підготовку зі стрілецької зброї і гранатометів на місцевому напівзанедбане стрільбище, далеко від сторонніх очей.
Підготовку здійснювали досвідчені бійці мав афганський досвід і досвід участі в миротворчих місіях, такі як Душман, Боцман та інші.
Одним з радників азовців був також Дмитро Корчинський, який ділився з новобранцями своїм досвідом війни в Придністров'ї, Абхазії та Чечні.
Під час підготовки штурму один раз проводилася активна розвідка боєм і розвідка спостереженням. Розвідку проводив особисто командир батальйону Андрій Білецький, начштабу Вадим Троян, а також добровільні помічники, особливо колоритним з яких був Ігор Мосійчук.
Знали б тоді терористи, хто до них навідується в гості, то точно зраділи б новій жертві.
Перше своє бойове хрещення в тій розвідці боєм отримав чоловік Тетяни Чорновіл - Микола Березовій, який трагічно загинув у серпні під ІЛОВАЙСЬКЕ.
Остаточною датою штурму була намічена п'ятниця 13 червня, до якої "азовці" встигли підготувати кілька імпровізованих бронемашини на базі КАМАЗів та УРАЛів і посадити на одну з них "зушку" (ЗУ 23/2), яка повинна була стати основною міццю вогневого удару.
Також, до того моменту, "азовці" відрепетирували роботу штурмових груп, зробивши на полігоні в Бердянську макет укріпрайону терористів позначивши кордону будівель і вулиць шинами.
Для підтримки штурмових груп "азовців" в Маріуполь була спрямована одна з рот добровольчого батальйону "Дніпро-1" Юрія Берези. Для оточення району спецоперації були задіяні до 500 бійців Нацгвардії і ВСУ.
Загальне керівництво операцією здійснював командувач сектором "М" генерал Нацгвардії Микола Климчук.
Штурм почався о 5 ранку з масованого обстрілу укріплень терористів з ЗУ-23/2, змонтованого на броньованому вантажівці.
Після чого вперед пішли штурмові групи "азовців", кінцевою метою яких було взяття будівлі "Грецького банку", в якому розташовувалася штаб-квартира терористів.
На шляху "азовців" була добре продумана система саперних загороджень включають у себе міни-пастки, закладені під каналізаційні люки, бруківку, тріщини в асфальті і управляющиеся дистанційно. На одній з таких мін підірвався боєць батальйону "Азов" Руслан з позивним "Легіонер".
Він отримав важкі поранення - йому мало не відірвало руку і він отримав множинні осколкові поранення черевної порожнини. Для того щоб йому зберегти руку, лікарі потім проведуть 19 (!) Операцій!
Щоб врятувати Руслана і перевезти його в Київ був направлений єдиний санітарний літак Міністерства оборони, який мало не поламався в повітрі при зльоті з Мелітополя. А з Маріуполя в Мелітополь важко пораненого евакуювали вертольотом ВСУ.
Після початку штурму, бойовики-терористи зрозуміли, що їх пісенька проспівана і почали розбігатися і ховатися як щури по підвалах і горищах, звідки їх виколупували "Азовці". Зачисткою особисто керував комбат "Азова" Андрій Білецький. Активну роль в зачистці грали групи Черкаса і Володимира Шпари - колишнього "Васильківського терориста".
На жаль, лідер маріупольських бойовиків-терористів "Чечен" отримав інформацію про підготовлюваний штурм і з рядом членів своєї банди за день покинув Маріуполь, не попередивши інших подільників. В черговий раз підтверджується факт, на війні навіть найменша витік інформації може призвести до недосягнення поставлених цілей.
За підсумком штурму було вбито кілька сепаратистів і затримано понад 20 осіб.
Ніхто з мирних жителів Маріуполя серйозно не постраждав.
На жаль, через недосвідченість бійців стояли в оточенні і відсутності жорсткої команди на тимчасове затримання кожного, багатьом сепаратистам вдалося, кинувши свою зброю, вийти за зону оточення прикинувшись мирними жителями.
Найголовніший результат операції зі звільнення Маріуполя добровольцями, був у тому, що сам факт першого штурму в міських умовах показав, що жменька добровольців / патріотів, всього місяць тому отримали в руки зброю, може бити ворога, який до того почував себе абсолютно безкарним.
На думку багатьох, хто був у курсі ситуації з боєздатністю ВСУ за станом на кінець травня, початок червня минулого року, саме після звільнення Маріуполя добровольчими батальйонами, офіцери Збройних сил України середнього командного ланки почали розправляти плечі і брати відповідальність на себе, беручи за приклад імпровізацію вчорашніх хлопців з Майдану, пристосувати під себе броньовані КАМАЗи з ЗУшкамі і кручі, перероблені в ручну на одній з автобаз в Бердянську.
Увечері 13 червня я був запрошений на ток-шоу "Шустер Live", де зустрів Михайла Саакашвілі, який бачив мою прес-конференцію за підсумками звільнення Маріуполя.
Він сказав мені: "Антон, сьогодні Ви в Маріуполі перемогли Путіна! Він тепер зрозумів, що ніякої сепаратизм в Україні не пройде!"
Так і вийшло. Після втрати Маріуполя Путін і його стратеги вирішили послати в Україну ще більше російських найманців і передати їм танки, БТР та іншу важку техніку, в той час як до Маріуполя їм поставляли лише стрілецьке озброєння і гранатомети.
Але це вже інша історія.
Факт залишається фактом, саме з дня штурму Маріуполя добровольчим батальйоном МВС "Азов", за підтримки Нацгвардії і добровольців з "Дніпро-1", в українців з'явилася віра в перемогу і почалося масштабне наступ на путінських терористів на всіх фронтах.
І хто б що сьогодні не говорив, але внесок добровольчих підрозділів МВС, Нацгвардії і ВСУ на захист нашої Батьківщини безцінний, як і внесок кожного хто віддав своє життя і здоров'я за захист Украни від путінської агресії.
П. С.
Звичайно, в рамках невеликого поста всього що було зроблено і пережито під час підготовки до штурму Маріуполя 13 червня не розкажеш. Для цього треба буде писати серйозний історичний працю.
Заздалегідь прошу мене вибачити, якщо я когось не згадав у моєму оповіданні, хто вважає, що я повинен був це зробити.
Так вийшло через обмеженість часу в скачущей по купинах машині, що їде у напрямку до Маріуполю.
Коли-небудь, коли буде більше вільного часу, я думаю багато учасників цих подій напишуть мемуари і там відіб'ють більше деталей тих пам'ятних днів.
Думаю, що українським історикам вже пора архівувати і вивчати новешую історію України, після перемоги Майдану.
Це буде важливо і корисно для суспільства.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/gerashchenko/557be6e7f30d9/

Відтепер Маріуполь має площу Свободи

У Маріуполі до річниці звільнення від "ДНР" перейменували центральну площу Субота, 13 червня 2015, 17:58
У Маріуполі центральну площу міста, "яка носила ім'я більшовицького тирана" - ім.Леніна - перейменували на площу Свободи.

Про це у ході візиту до Маріуполя заявив секретар РНБО Олександр Турчинов, повідомляє прес-служба РНБО. 

На мітингу до Дня визволення Маріуполя Турчинов наголосив, що головним завданням, поставленим військовим під час  звільнення міста 13 червня 2014 року,  "було не допустити, щоб жодна цивільна особа постраждала під час операції".

"Ризикуючи життям, наші герої гідно виконали це завдання. Сьогодні Маріуполь є прикладом стійкості та незламності, і надихає на звільнення від окупантів усієї нашої землі", - заявив секретар РНБО. 

Турчинов зазначив: символічним є те, що сьогодні центральну площу міста, яка носила ім'я "більшовицького тирана, перейменували на площу Свободи".

У свою чергу мер Маріуполя уточнив, що нова назва площі була узгоджена та підтримана на віче місцевих мешканців, повідомляє 0629.com.ua.

Фото з сайту 0629.com.ua

Після урочистого мітингу та спілкування з жителями міста, секретар РНБО поїхав на передній край сектору, де найбільш активно відбувається військове протистояння.

Аваков і Турчинов відвідали Маріуполь з інспекційним візитом, де 13 червня відзначають річницю звільнення від "ДНР". Фото з сайту 0629.com.ua
 
 
 

Як відомо, 13 червня глава МВС Арсен Аваков спільно з секретарем РНБО Олександром Турчиновим здійснюють інспекційну поїздку до Маріуполя.

У ході святкових заходів у місті з нагоди річниці визволення міста  за ініціативи громадських організацій встановлено  пам'ятний знак українським військовослужбовцям і бійцям Нацгвардії, які 16 квітня 2014 захистили військову частину № 3057 від збройного захоплення.

Українська правда

Бурштинова біда Полісся

02.06.2015
Андрій Плига, для УП.Життя
Фото zn.ua

Поки на сході країни триває війна, а у владних кабінетах імітуються реформи та боротьба з корупцією – у глибинці поліського краю розгортається екологічна катастрофа, зупинити яку може, хіба, що введення озброєних підрозділів Нацгвардії.

І причиною цього є коштовний камінець.

"Сонячний камінь" – саме так в народі називають бурштин, широко відомий також під російською назвою "янтар".

Будучи за походженням скам'янілою смолою, він значно м'якший за дорогоцінне каміння неорганічного походження, але не поступається своєю красою. Тому бурштин широко використовується в ювелірній справі і мистецтві, для виготовлення найрізноманітніших прикрас, оздоблення картин, ікон тощо.

Але витончена краса каменю має страшний зворотній бік.

Поклади бурштину в Україні знайдено на Поліссі – у Рівненській, Волинській та, віднедавна, Житомирській областях. Легальний видобуток каменю становить краплю в морі. Так, державне підприємство "Бурштин України" добуває 2-4 тонни каменю на рік, в той час як обсяг нелегального видобутку в Рівненській області становить, за деякими підрахунками, до 60 тонн. Але точної цифри, звісно, ніхто сказати не може.

Стрімко розвивається цей процес і в Житомирській області, у якій, імовірно, добувається вже близько 20% об'єму Рівненської.

Бурштин на Поліссі є синонімом слова "гроші". За один грам перекупники платять 3-4 долари. Невеликі камінці важать 20-30 грамів, однак якщо пощастить, можна знайти каміння вагою до кілограма. Якщо ж в середині камінця видно комаху, застиглу в смолі мільйони років тому, – його вартість зростає в десятки разів, сягаючи астрономічних сум.

Для бідних поліських сіл – це єдина можливість заробити гроші, – і не просто заробити гроші, а величезні статки, в сотні тисяч гривень, за кілька тижнів або місяців роботи. Якщо пощастить, і якщо не вб'ють конкуренти.

Бурштинова лихоманка – саме так можна назвати лихо, яке спіткало поліські ліси.

Село Пояски, Олевський район Житомирської області. Сюди зручно діставатись електричкою, яка сполучає Олевськ із Коростенем. Північніше Поясків розкинулись глухі поліські ліси, серед яких ніби загубилось декілька сіл – Шебедиха, Рудня-Замисловицька, Устинівка. Між ними навіть немає доріг із твердим покриттям – лише щебенисті насипні дороги, що тягнуться крізь болота і зв'язують поліщуків з цивілізацією.

Ще три роки тому ці ліси і села були ідеалом тиші і гармонії. Здавалось, ніщо не може порушити лісову ідилію: це було прекрасне місце для відпочинку від гамірної столиці, від шуму машин і людей серед первісної природи. Було – і минулось...

Від Поясків до Шебедихи постійно курсує інтенсивний автомобільний потік, що справляє враження жвавої регіональної, але аж ніяк не лісової, дороги. Зранку ж, коли більшість машин виїздить "на промисел", звуки моторів відтворюють картину інтенсивного вуличного руху в місті.

Біля Шебедихи до машин, що їдуть від Поясків, долучається транспорт з Олевська, який прямує сюди через Обище.

Усі разом вони прямують двома напрямками: одні – дорогою до Рудні-Замисловицької, до тамтешніх родовищ, інші – лісовою дорогою "в нікуди", яка була побудована для зручності вивезення лісу і прямує в ліс в кількох кілометрах західніше Рудні.

Лісова дорога, побудована для лісовозів, стала справжнім "бурштиновим шляхом", що відкриває браконьєрам легкий доступ до віддалених заболочених лісів.

На виїзді з Шебедихи, на "бурштиновому шляху" стоїть дерев'яний "кіоск", на який вказує табличка "Скупка". Поруч – скупчення чоловіків, з-поміж них троє – у камуфляжі ЗСУ, але без шевронів та погонів, і скатаними на чолі шапками-балаклавами.

– Молодые люди, вы куда?
– В Поясківський заказник.
– А документы у вас есть? Покажите.
– Звісно, є. А ви, власне, хто? Покажіть свої документи сперш.
– Мы охранная структура…
– Так а що ви охороняєте? Ми йдемо в державний ліс Білокоровицького лісгоспу, чому ми маємо щось показувати?

Охоронець знічується, підходить інший:

– А что вы делать там собрались?
– Проводити обліки птахів, орнітологи ми.

Пару секунд обличчя охоронця, на якому не помітно слідів інтелекту, з подиву губиться у роздумах, а потім видає: "Ладно, идите", – мабуть, наш зовнішній вигляд мало нагадував копачів-конкурентів.

Водії машин, що їдуть до родовищ, аж вивертають голови від подиву, побачивши нас. Видно, що ніхто зайвий сюди не заходить.

 Тут і далі всі фото автора

Варто пройти кілька кілометрів, і перед очима повстає епічна картина.

В 3-х кілометрах від Шебедихи в лісі повстало величезне таборове містечко, із сотнями автомобілів, фургонів, наметів, в якому цілими сім'ями (!) протягом теплого періоду року живуть бурштинові копачі. Про масштабність дійства свідчить хоча б той факт, що серед усього скупчення автомобілів трапляються навіть фургони-магазини!

 

Внаслідок постійного перебування такої кількості людей у лісі, він справляє жахливе враження: величезні площі витоптані, страшно засмічені, купа дерев спиляна на дрова або бесідки/столи, ґрунтовки порозбивані.

Але, звісно, все це разом узяте не може зрівнятись зі шкодою, яка відходить від самого добування бурштину.

На величезних площах ліс повністю знищений. Десятки гектарів перекопані і перемиті. Справа не обмежується ручною роботою: у болотах працює важка техніка – різноманітні бульдозери, а по лісовій дорозі час від часу сунуть "БелАЗи" з платформами для гусеничної техніки.

Ліс виглядає апокаліптично. Нажаль, з міркувань безпеки, найбільші за площею розробки зняти не було можливо, а менші, закинуті після розробок ділянки, виглядають так:

 

На великих ділянках дерев майже не лишилось, більшість їх була спиляна, аби не заважали, в тому числі й вікові сосни.

Для спрямування води в райони видобутку, у лісах і на болотах бульдозерами були прочищені старі меліоративні канали – подібної меліорації тутешні ліси не бачили з півстоліття. І це теж ніяк не є позитивом.

Густі чагарі в місцях видобутку стоять на заваді копачам. Тому вони масово випалюють підлісок для своїх потреб. Добре, що справа обмежилась низовими пожежами, але в поліських сосняках вогонь легко може перекинутись на верхівки дерев, та і торф'яники тут на кожному кроці… Часто вітер доносить стійкий запах горілого лісу: чи то від горільників, чи то від численних таборових багать. 

 Спалений ліс із рододендроном жовтим – чарівною понтійською азалією, і він має підлягати охороні згідно Зеленої книги України. Але тут він знищується усіма можливими способами

Найкраще місце розробок можна описати як "місячний ландшафт". А залиті водою ділянки із десятками копачів, що порпаються у багні, стоячи по коліно у воді, нагадують китайські рисові плантації.

Погляди копачів спрямовані на нас. Чиясь машина зупиняється поруч.

– Ви не заблукали часом? Може вас підвезти?
– Ні, дякуємо, ми в ліс йдемо.

Така пильна увага з боку бурштинових браконьєрів не може подобатись. Стає очевидним, що ми тут трохи не бажані "гості".

Навпростець, лісом, доходимо до Поясківського заказника.

Поясківський заказник – один з найстаріших лісів Полісся, в якому трапляються дерева обхватом понад 5 метрів, і єдиний, який не підлягав рубкам, окрім браконьєрських, з 1924 року. Завдяки цьому, в ньому накопичилась велика кількість мертвої деревини у вигляді сухостою і хмизу, що відіграє виключно важливу роль у житті великої кількості лісових організмів.

Впалі велетенські дерева вкриті килимом з моху, на якому проростають кислиці, чорниці, папороті та червонокнижні плауни, – все це робить Поясківський ліс схожим на казкові джунглі. Завдяки своєму заповідному статусу ліс є еталоном того, як повинні виглядати первинні ліси Полісся.

 

Для збереження цього лісового урочища розроблений охоронний режим, згідно із яким передбачена заборона, що поширюється, зокрема, на "меліоративні чи будь-які інші роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму території Заказника; будь-яке засмічення, забруднення території Заказника; пошкодження, заготівля та знищення всіх видів рослинності; передача у господарське використання окремих земельних ділянок заповідного об'єкта;… розвідувальні, підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин, будь-яке порушення ґрунтового покриву; … знищення та пошкодження форм рельєфу і геологічних відкладень; … знищення та пошкодження окремих дерев, чагарників, водної й трав'янистої рослинності; … відвідування території Заказника в період розмноження тварин/птахів та відгодівлі молоді (квітень-травень); … проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту Землекористувача;організація таборів, місць відпочинку, стоянок автотранспорту, розведення багать".

Проте, унікальна краса і цінність лісового урочища не спинили варварів, а на заповідний режим вони відверто начхали.

Добуток бурштину тривав на самій межі заказника. Звідти йшли стежки всередину заповідного лісу. Кожна з цих стежок приводить до поодиноких (поки що) копанок.

 Розробки на межі заказника 

Але, цим справа не обмежилась: усередині заказника знайдена принаймні одна повністю знищена ділянка лісу, площею в декілька гектар.

Біля неї – стоянка копачів стоянок із усіма притаманними їй порушеннями охоронного режиму заказника, як-от вирубка дерев, розведення багать, засмічення території.

Крім самих копанок, на кожному кроці трапляються невеликі ямки, звідки бралися проби на бурштин. Що перші, що другі є смертельними пастками для дрібних тварин. Так, тільки з однієї пробної ями було витягнуто з десяток жаб і вужа; наступного дня там опинилися ще три жаби. Важко уявити, скільки всього гине в більших ямах на всій лісовій площі.

 Жертви бурштину

Вдень ліс у заказнику наповнюється дивними підозрілими особами, чиї голоси час від часу долинають з різних його куточків. Швидше за все, промисел бурштину тут тільки набирає обертів. І це не віщує заповідному лісу нічого доброго.

Видобуток бурштину в межах заказника тягне на статтю 252 Кримінального кодексу України – "Умисне знищення або пошкодження територій взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", – що карається штрафом від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів, або обмеженням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Знищення лісу як в межах заказника, так і за його тереном підпадає також під статтю 246 КК – "Незаконна порубка лісу", що максимально карається позбавленням волі терміном до трьох років.

Саме ж добування бурштину підпадає під статтю 240 ККУ, що карається штрафом або обмеженням волі на строк до двох років; ті самі дії, вчинені в межах заповідного фонду (у заказнику) – до п'яти років.

Отже, прямо у наші дні відбувається надзвичайно масштабне і масове порушення законодавства, що тягне одразу на декілька статей Кримінального кодексу, і участь у цьому беруть одразу сотні і тисячі людей тільки (!) в околицях сіл Шебедиха і Рудня-Замисловицька. По всьому ж Поліссю масштаби катастрофічні.

Засоби масової інформації неодноразово звертали увагу на бурштинову катастрофу, в тому числі і на Олевщині. Проте, владна реакція нульова.

Враховуючи неймовірні масштаби екологічної катастрофи, очевидним є "кришування" даного злодіяння на всіх рівнях.

Характер проблеми такий, що запобігти її поширенню малими силами можна тільки на перших етапах, коли копачі тільки-но з'являються у певному районі в малій кількості. Коли ж їхня кількість складає сотні і тисячі, задіяна важка техніка і охорона – долати її силами кількох міліціонерів чи екоінспекторів вже неможливо.

Який є вихід із цієї ситуації?

Вважають, один із шляхів – легалізація.

Верховною Радою у першому читанні 23 квітня цього року був прийнятий проект закону про видобування та реалізацію бурштину; наразі він готується на друге читання. Закон узаконює добуток бурштину копачами, за рахунок створення старательських артілей, які братимуть ділянку лісу в оренду.

Але... Цей закон узаконює екологічний злочин, і не містить конкретики в питанні рекультивації земель – а вона потребує колосальних коштів і багато часу, особливо коли мова йде про лісові землі.

 

Іншою небезпекою є те, що закон передбачає спрощення процедури передачі лісових земель для добутку бурштину – однак не гарантує повернення в лісовий фонд після проведення рекультивації. При всьому цьому, закон відбирає у місцевих рад право погодження ділянок для видобутку бурштину.

Прийняття закону у другому читанні у не зміненому вигляді ще більше ускладнить розв'язання бурштинової проблеми, з точки зору охорони навколишнього природного середовища.

Окремим питанням є те, наскільки цей закон буде виконуватись на місцях, і чи згодиться бурштинова мафія відмовитися від розробки родовищ в межах заповідного фонду, того самого Поясківського заказника, якщо це приносить їм колосальні кошти? Адже родовища виснажуються, кількість охочих збагатитися зростає – і спокуса видобувати камінь там, де згідно того ж закону не можна, буде зростати. 

 Масштаби видобутку на Поліссі подекуди видно на оновлених космознімках – тут наведено Володимирецький район Рівненщини, масштаб праворуч знизу; усі білі крапки і плями – це копанки

А поки що, як би дико і фантастично це не звучало, ліси Полісся, і, в першу чергу, найстаріший ліс, Поясківський заказник, може врятувати лише введення у район підрозділів Національної Гвардії України – а саме, колишніх Внутрішніх військ, які б охопили підходи до району видобутку і провадили патрулювання території.

Це саме той випадок, де Внутрішні війська необхідні – тут, у заказнику, а не на протестних акціях, заховані у автобусах по дворам і подвір'ям міста Києва.

Збереження навколишнього середовища є надважливим елементом національної безпеки кожної держави. І, оскільки подібна діяльність руйнує підвалини цієї безпеки, зацікавитися цією темою повинна Служба Безпеки України. Тим більше, що мова йде не тільки про знищення лісів, а й про колосальні кошти, що оминають бюджет України.

Державна екологічна інспекція, Державне агентство лісових ресурсів і МВС уже розписались у своїй неспроможності, або небажанні у вирішенні проблеми.

Активісти наразі готують відповідні звернення до СБУ.

Усі фото – автора.

Автор - єколог Андрій Плига, спеціально для УП.Життя

Наша Констянтинівка

Коли війна поруч: переселенці та волонтери Донбасу
03.06.2015
Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко, для УП.Життя

КОСТЯНТИНІВКА: БУДИНОК ІЗ СИНЬО-ЖОВТИМИ ЗАНАВІСКАМИ

У Костянтинівці не було війни, але є руїни.

Апокаліптичні картини зруйнованих та розкрадених заводів (колись їх було понад тридцять) відкриваються ще з вікна потягу.

Не відразу розумієш, що ці пейзажі – наслідок не бойових дій, а результат "мирних" і "стабільних" розкрадань останніх двадцяти п’яти років.

Тут і далі усі фото авторів 
 
 

В 80-тисячному місті влада ДНР протрималася від "референдуму" у травні 2014-го до втечі Гіркіна зі Слов’янська влітку того ж року. Зараз тут Україна.

Ми прямуємо до обласної лікарні №2, біля якої розташований Центр обліку бездомних осіб Костянтинівської міської ради. Тут сьогодні проживають переселенці.

"Ви з дороги, чаю хочете?",Ольга Красікова, директор центру, зустрічає нас на порозі невеликої одноповерхової будівлі. Не чекаючи відповіді, ставить чайник та нарізає бутерброди.

"Люди, які їздять на лімузинах, ніколи не повірять, що поруч із ними існують люди, які помирають від ангіни", - каже вона.

Для неї це не порожні слова. У 2013-му в костянтинівській лікарні помер її єдиний син.

"Йому було 33 роки, помер за 5 днів в лікарні від банальної хвороби підшлункової".

Жінка витратила усі гроші на лікування, але врятувати сина не вдалося. Щоби поховати, довелося брати кредит у банку.  

Ольга Олексїївна 

У Ольги Олексіївни добре серце та ненормований робочий день.

Влітку 2014-го в її центрі проживали одночасно майже 60 переселенців, зараз їх близько двадцяти. Загалом їй вдалося допомогти понад трьом тисячам людей. Саме стільки записів у її зошиті, де вона пунктуально реєструвала людей та нотувала, яку допомогу вони отримали.

З харчуванням допомагали церкви: щодня готували та розливали суп; місцеві ринки та виробництва передавали одяг, їжу, речі; виконком купив два холодильника; душову кабінку та туалети поставила місцева рада. Військові привозили сало, картоплю, мед, хліб. Допомогли і міжнародні організації, зокрема чеська People in Need за підтримки Євросоюзу.

Прості люди, як і скрізь, приносили, хто що мав. Минулого літа овочів було вдосталь.

"Я свою прибиральницю закрила в квартирі з банками та овочами і сказала їй - "не вийдеш, доки усе не законсервуєш"", - розповідає, посміхаючись, Ольга Олексіївна.

Коли продуктів стало менше, вона "притримувала" для вагітних та молодих мам фарш, згущене молоко, м'ясні консерви, які передавали військові. Через газети шукала для них візочки та дитячі манежі.

Майже в усіх кімнатах центру для бездомних сині та жовті занавіски. Ольга Олексіївна власноруч пошила їх із того, що міська рада мала в достатку. З тканини для кабінок для голосування на виборах

Про обидва боки коридору центру – невеликі кімнати. Тут живуть люди різного віку із різних міст, зграя дітей голосно верещить в коридорі, передаючи із рук в руки двотижневих кошенят.

Дехто з людей планує повернутися додому, інші думають шукати житло тут. Більшість не може планувати своє життя далі, аніж на тиждень вперед.

Але є дещо, що об'єднує. Майже в усіх кімнатах центру для бездомних сині та жовті занавіски.

Це не патріотичний жест від волонтерів.

Ольга Олексіївна власноруч пошила їх із того, що міська рада мала в достатку. З тканини для кабінок для голосування на виборах - таку тканину завозили в Костянтинівку на кожні вибори. Щоразу нову.

На відміну від інвестицій, медицини та соціальної політики.

КРАМАТОРСЬК: БЕЗ ЛЕНІНА, З ЛЮБОВ'Ю

Саша зустрічає нас на автовокзалі у Краматорську. Чорна куртка, червоний светр, чорна бейсболка. Добрий, відкритий, багато розповідає. Не любить фотографуватися.

Він показує сліди окупації міста російськими і проросійськими силами. Наскрізна діра від уламку в залізному ліхтарному стовпі. Окопи перед адміністративною будівлею. Сліди від куль на одному з будинків.

Трохи пізніше веде нас до відділку міліції, який російський спецназ захопив у квітня 2014 року. Тут, перед відділком, біля школи навпроти – сумнозвісний "порєбрік", за який наказав відійти російський військовий.

Веде до нещодавно поваленого пам'ятника Леніну: він був одним із найбільших в Україні. Неподалік маленький бюст Шевченку, біля якого традиційно збиралася українська громада. Гігантоманія Леніна і мініатюрність Шевченка: у таких орієнтирах останні десятиліття розвивалося місто.

 
 

В Краматорську проживають понад 160 тисяч осіб, 40 тисяч переселенців: з Горлівки, Донецька, Макіївки. На відміну від деяких інших міст регіону, тут працює, хоч і з меншою потужністю, Новокраматорський машинобудівний.

Після Костянтинівки Краматорськ справляє враження міста живого та доглянутого.

За словами Саші, близько 10% мешканців міста стоять на українських позиціях, близько 10% – на проросійських, а решта "просто хочуть нормально жити".

Місць колективного проживання переселенців тут мало. Це створює складності: людям складніше надавати допомогу, їхнє життя не таке помітне. З іншого боку, це добре: не живучи в інтернатах, гуртожитках чи школах, переселенці не набувають того, що місцеві волонтери називають "інтернатним синдромом". Це коли за людину все вирішують, і коли в неї немає стимулів змінюватися.

Саша приводить нас у невеличку однокімнатну квартиру, у якій мешкає п'ятеро людей. Господарі – подружжя, Олекса та Оксана, з ними живуть дві доньки та зять.

Вони волонтери – але також самі переселенці, з Ясинуватої. З ними Геннадій, волонтер і переселенець з Донецька.

Саша з Краматорська

Олекса – уроджений Краматорська; повернувся сюди після того, як у Ясинуватій йому намагалися підпалити хвіртку і почали надсилати погрози. Коли виїжджав, мав тільки маленький дипломатик, ноутбук і деякі літні речі.

Олекса говорить українською, Саша говорить російською. Ці двоє людей спілкуються між собою без проблем. Вони схожі на братів: дуже різні, але об'єднані однією метою.

У "SOS-Краматорськ", їхній волонтерській організації, працює від 15 до 20 людей: волонтери, кілька юристів, психологи. Є гаряча лінія, на яку переселенці можуть телефонувати; допомагають з евакуацією.

Робочий стіл в Краматорськ SOS

Нещодавно почали допомагати Міграційній службі в реєстрації (відповідно до урядової постанови №79 переселенцям зараз потрібна не лише довідка переселенця, але й штамп Міграційної служби); завдяки волонтерській допомозі та організації процесу вдалося опрацьовувати заявки не 30-40, а близько 400 людей на день.

Переселенцям треба допомагати змінюватися, вважають Саша та Олекса. Вони не мають ставати "професійними біженцями", їх треба рухати від мислення найманого працівника до мислення самостійної і самозайнятої людини.

Саша та Олекса

Волонтери брали участь у семінарах, які вчать переселенців починати свою справу (їх проводить Міжнародна організація міграції за підтримки Євросоюзу); вони також розробляють "Школу самозайнятості", яка вчить людей ставати самостійними людьми.

У Краматорську та інших містах Донбасу поступово з'являються ніші для діяльності, яких раніше тут не було. Присутність людей з Донецька, які звикли до більшого комфорту та вищого рівня сервісу, може стимулювати розвиток нових сфер послуг у менших містах.

Можуть з'являтися види бізнесу, про які мешканці Краматорська досі не мали уявлення.

На стіні в Олексовій квартирі – малюнки його молодшої доньки. Чоловічі та жіночі обличчя, пейзаж з двома човнами, обличчя жінки з красивими очима. Жовтий та синій прапорець, у куті – портрет Шевченка.

Оксана пригощає нас щойно випеченими пиріжками з маком. Її старша донька на останньому місяці вагітності; вона показує, де вони поставлять ліжечко для малюка. Біло-сірий кіт стрибає на Оксанині плечі.

Від усіх мешканців цієї квартирі випромінює тепло та оптимізм. Вони дивляться в майбутнє.

СЛОВ'ЯНСЬК: ВІД ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДО ВОЛОНТЕРСТВА

Вона турботлива, сильна та безкомпромісна. Ірина Степанова виїхала зі Слов'янська навесні 2014-го, але повернулася назад, коли Гіркін "ополченцями" залишив місто. Вона сама побувала в ролі "переселенки" під Києвом, і тепер вона займається волонтерською діяльності в рідному Слов'янську – допомагає тим, хто тікає від війни.

Вже у квітні 2014-го року, коли Слов’янськ захопив Гіркін та "ополченці", нетерпимість тут стала загальним правилом життя. Ірина з протестантської громади; "нас одразу оголосили сектантами; нам сказали, що ми не маємо права дихати з ними одним повітрям", - розповідає вона.

"Нам сказали, що якщо ми хочемо жити, ми маємо забрати свої речі та своїх дітей – і виїхати протягом дня чи двох".

Вона перестала водити 8-річну доньку в школу. Пізніше, у кінці травня (Ірини вже не було в місті) снаряд влучив у цю школу, в актову залу, де діти мали проводити репетицію. Директор тоді не дозволив проводити репетицію в залі - дітей зібрали в дальніх класах. Це врятувало їм життя.

Виїхали разом із громадою на початку травня. Декілька місяців Ірина провела під Києвом, у селі Проліски, біля Борисполя. Мешкали в вагончиках – гуртожитку технічного персоналу Бориспільського аеропорту. Їжу робили на вогні, на вулиці. Інша частина громади поселилися поруч у Рогозові. Місцеві мешканці привозили харчі та речі цілими фургонами.

Після звільнення Слов'янська українською армією частина громади залишилася в Києві.

"Але я страшно хотіла додому", - говорить Ірина. Вона повернулася в серпні та відразу почала працювати у благодійній фундації "Право на захист". Сьогодні фундація співпрацює з УВКБ ООН, і допомагає багатьом людям, які тікають від війни.

"Держава – це служниця. Вона має служити людям", - говорить Ірина. Але в Україні постійно діє людський фактор: люди, які працюють в інституціях, що мають допомагати людям, часто не просто не допомагають, але і заважають.

Ірина розповідає історію про донецьку вчительку. Тут, у Слов'янську, дівчина намагалася влаштуватися на роботу чи стати на облік безробітних. В центрі зайнятості їй сказали, що треба їхати в Донецьк за трудовою книжкою. Вона поїхала, звільнилася там за власним бажанням, забрала трудову. Коли повернулася, в Центрі зайнятості їй сказали, що тепер не можуть поставити її на облік – бо ж звільнилася вона за власним бажанням. І ніхто з держслужбовців їй нічого не порадив, ніяк не попередив.

Держава сама часто нездатна виконати вимоги, які сама запроваджує. Постанову № 79, яка встановлює додатковий контроль над переселенцями, майже неможливо реалізувати: реєструвати людей треба в Державній міграційній службі, але кількість осіб, які працюють у відділенні у Слов'янську, скоротили з 24 до 4-х. Люди місяцями стоять у чергах.

Але сама Ірина є частиною нового суспільства. Суспільства самовідданого, сміливого, доброго. Під час свого буття переселенкою вона отримала багато тепла. Тепер вона віддає його іншим.

КОЛИ ТРЕТЯ СТОРОНА НЕ МАЄ ВЛАДИ

У Сергія Саєнка була будівельна фірма в Донецьку. Він займався комерційною нерухомістю. Зараз каже, що поставив усі бізнесові проекти на паузу.

Пауза для нього – це допомагати іншим людям. Сергій скромний, справляє враження людини, заглибленої у себе. У Донецьку він був пастором протестантської церкви, в Слов'янськ виїхав наприкінці липня.

Зараз він возить продукти в Авдіївку, Красногорівку, Попасну. Каже, що дуже проблемними є Красногорівка, Мар'їнка та деякі інші прифронтові міста. Гуманітарні вантажі практично не доставляються. Піски тримаються завдяки допомозі військових.

Він також допомагає з евакуацією. Розповідає про бабусю-інваліда з Авдіївки, яка пересувалася тільки на ходунках. Хтось відговорив її евакуюватися. Через 3 дні її знайшли мертвою, в її ліжку. Вона замерзла.

Як і багато інших волонтерів, Сергій критичний щодо державної бюрократії. Документів вимагають часом дуже багато – навіть на гуманітарні вантажі. Пропускна система створює простір для корупції.

Центри колективного проживання досі платять комунальні платежі за комерційними тарифами. Уже півроку, з осені, волонтери борються за те, щоб тарифи знизили – до тих, які платять люди за свої помешкання. Поки цього не зробили, у центрах накопичуються борги. Їх можуть відключити. Від електрики, від тепла, від останніх залишків комфорту.

Сергій готовий допомагати людям з обох сторін. Він має проукраїнські переконання, але готовий допомагати всім, бо вважає, що людяність не мусить мати меж.

Він думає, що примирення може відбутися, якщо буде бажання з обох боків.

"Без внутрішнього прощення та внутрішнього зцілення не можна йти далі", – говорить він.

"Уявіть собі людей, які потиснули один одному руку. Третя сторона просто не має над ними влади".

ГЛАДКОШЕРСТИЙ СОБАКА

Оксана з Миронівського, що з двадцяти кілометрах від Дебальцевого. У неї приємний молодий голос, вона дзвінко сміється. Тримає на руках 2-річного Георгія, поруч сидить її 10-річна донька Ліза. Собака Лайма радісно стрибає навколо та намагається облизати руки.

"Донька слізно просила – "Мамо, забери собаку, забери собаку", – усміхається Оксана.

"Під час обстрілів ми з дітьми стояли в коридорі, трималися один за одного, молилися і плакали. Сипалося з усіх боків. Коли спустилися до підвалу, собаку залишили в квартирі. Але донька так плакала, що довелося підійматися і забирати її".

Оксана з дітьми

Ми сидимо в кімнаті санаторію у Святогорську. Тут живуть півтори сотні людей з Дебальцевого та навколишніх міст – усі вони виїхали в січні та лютому. У багатьох, як і в Оксани, вже немає житла.

"Наш будинок увесь у дірках, а балкон згорнувся, мов килим, уявляєте?".

В кімнаті душно і сиро, стіни навколо батареї почорніли від грибка: навіть на шторах помітні темні плями. Цей грибок неможливо відмити, від нього кашляють діти.

Годують у санаторійній їдальні раз на день: ввечері доводиться їсти холодне в кімнаті – те, що вдалося вдень забрати з обіду в скляних банках. Прання – річ нечаста: на поверсі є машинка, але бракує прального порошку.

Оксана вже півтори місяці не отримує виплат: коли в Дебальцеве зайшла ДНР, документи звідти вивезли чи то в Артемівськ, чи то в Слов'янськ. Переоформити виплати поки не вдалося. Переселенські гроші теж оформити непросто – треба їхати в Слов'янськ, а там черга розписана на місяць уперед.

"Черги, як у мавзолеї!" – дзвінко сміється вона.

Родина виживає завдяки допомозі батьків – мама Оксани залишилася в Світлодарську – щомісяця вона їздить в Артемівськ і пересилає доньці та онукам кілька сотень гривень.

"Я вам так скажу: я не хочу, щоби в Миронівському та Дебальцевому була ДНР", – каже Оксана. "Є люди, які хочуть, але я особисто не хочу. Я не можу уявити, що у нас буде Росія".

Оксана розуміє, що її точку зору поділяють не всі. Зізнається, що тут, у санаторії, доводиться уникати розмов на політичні теми і що люди навколо нерідко агресивні.

Вона розповідає, що коли в Миронівському стояли українці, не бачила від них нічого поганого. Стояли на околицях, будинки мирних людей не обстрілювали, віталися та пригощали дітей солодощами.

"Одного разу пішла я за хлібом. Вже йшли бойові дії, їсти майже нічого не було. Зустріла одного офіцера українського. Постояли, поговорили. Він сказав, що краще мені з дітьми виїхати. Розповів, що у нього теж є донька, їй 16 років", - згадує Оксана.

Коли прощалися, військовий дав Оксані сумку з продуктами. Сказав, щоби віднесла дітям.

"Він сказав мені, що після війни хоче всиновити дівчинку з притулку. Так і сказав: "Я дівчинку хочу", уявляєте? Зазвичай усі чоловіки хочуть хлопчиків. А він – дівчинку".

Несподівано в очах Оксани з’являється смуток.

"Після того, що було в Дебальцевому, я не знаю, чи він живий. 42 роки йому, з Харкова, а як звати – так і не дізналася. Я би хотіла його розшукати. Після війни. Думаєте, це можливо?".

Оксана не хоче лишатися в Святогорську – хоча виїхати далі на захід, знайти житло в Києві чи області за невелику оплату. Сподівається, що хтось зможе здати їй житло за комунальні. Їй треба жити далі і піднімати дітей. Але вона дуже переживає, що з собакою їй буде важко знайти житло.

Лайма стає на задні лапи та намагається лизнути хазяйку в обличчя.

"Лайма!", - сміється Оксана. – "Коли ми виїжджали, вона сиділа тихо-тихо. Ніби просила: "Візьміть мене з собою. Не залишайте мене. Не залишайте"".

Ми прощаємося, Оксана знову посміхається. Звичайна жінка із дзвінким сміхом, двома дітьми та собакою.

"Ви обов'язково напишіть, що собака у нас гладкошерстна. Так і напишіть. Будь ласка".

ОХОЧИМ ДОПОМОГТИ:

Оксана шукає житло в Києві чи області (за комунальні) Телефон: 093 480 83 67

Сторінка SOS Краматорськ у Фейсбуку

Статтю підготовлено в рамках проекту "Життя українців", який здійснює ГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки "Українського медійного проекту" (У-Медіа), що реалізується Інтерньюз в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Усі фото Тетяни Огаркової, Володимира Єрмоленка