Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Повернення української мови в Україн - краще пізно чим ніколиі

Повернення української мови в українські медіа ваша заслуга – Президент привітав журналістів з професійним святом

6 червня 2017 року

Повернення української мови в українські медіа ваша заслуга – Президент привітав журналістів з професійним святом

У День журналіста Президент Петро Порошенко зустрівся з представниками ЗМІ та привітав їх із професійним святом. Глава держави наголосив, що журналістика в Україні насправді стала четвертою владою, а серед заслуг журналістів – ініціатива із повернення української мови в український медіа-простір.

Петро Порошенко наголосив, що підписав Закон щодо частки державної мови у засобах масової інформації та подякував представникам ЗМІ за пропозиції про запровадження квот і повернення української мови в українські медіа.

«Тут пальму першості готовий віддати вам. Це ваша ініціатива і ваші пропозиції, які я тільки підтримав. Народні депутати блискуче спрацювали і я мав велике задоволення та високу честь підписати (Закон – ред.)», - сказав Президент.

Президент зазначив, що цим рішенням українська мова з-поміж інших мов стала захищеною в Україні. «Ніхто не проти, щоб з екранів (телебачення – ред.) лунали інші мови, але неприпустимо, щоб частка української мови на будь-якому українському каналі складала 15, 20, 25%. Слава Богу нам вдалося це захистити», - зазначив він.

«Єдине, що можу констатувати – журналістика в Україні насправді стала четвертою владою. Ігнорувати журналістів на сьогоднішній день неможливо і небезпечно. Це дуже важливо і це теж наша спільна перемога. Дуже хотілося б, щоб наша журналістика була об’єктивною, щоб дотримувалися стандартів журналістики. Впевнений, що у вас це виходить і вірю – так буде й надалі», - звернувся Глава держави до присутніх на зустрічі.

Президент окремо подякував вітчизняним журналістам, які пліч-о-пліч з українськими воїнами дуже ефективно ведуть війну із захисту українського інформаційного суверенітету, територіальної цілісності і правди, та справжньої української незалежності. Також він окремо відзначив воєнних журналістів – тих, хто знаходиться на передовій, ризикуючи власним життям та робить чесні об’єктивні репортажі про ситуацію на фронті. «Правда з фронту цінується найбільше, тому при визначенні державних нагород ми вирішили в першу чергу надати перевагу тим, хто бере участь не в інформаційній війні, а тим, хто понюхав пороху на лінії зіткнення, у фронтових окопах шукає правду і ризикує життям», - зазначив Петро Порошенко.

 

Президент також вручив нагороди журналістам за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність та з нагоди Дня журналіста. Зокрема, орден «За заслуги» ІІІ ступеня отримала журналіст Наталія Нагорна.

У свою чергу, Наталія Нагорна зазначила, що за її нагородою стоїть значна робота всієї редакції, а ще більше велика кількість загиблих людей і сльози їхніх близьких. «Хочу вам побажати стати Президентом незалежної України, який закінчить війну. Моя мрія зняти сюжет про перемогу найближчим часом», - додала вона.

МВФ і Світовий банк підтримали урядовий проект пенсійної реформи

МВФ і Світовий банк підтримали урядовий проект пенсійної реформи



04.06.2017
Міжнародний валютний фонд та Світовий банк висловили свою підтримку урядовому законопроекту щодо реформування пенсійної системи.

«Міжнародний валютний фонд та Світовий банк висловили свою підтримку урядовому законопроекту щодо реформування пенсійної системи, що був розроблений Міністерством соціальної політики України за дорученням Прем'єр-міністра Володимира Гройсмана», - йдеться у повідомленні.

Зазначається також, що у Мінсоцполітики висловили щиру подяку «професіоналам з Міжнародного валютного фонду та Світового банку за допомогу у роботі над зазначеним законопроектом».

Як відомо, раніше Гройсман заявляв, що з 1 жовтня цього року після осучаснення пенсій 5 млн 620 тисяч українських пенсіонерів отримають до тисячі гривень додатково до своїх пенсій.

https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2241333-mvf-i-svitovij-bank-pidtrimali-uradovij-proekt-pensijnoi-reformi.html

Пенсійна реформа: урядовий проект розширить перелік пільг при виході на пенсію - Гройсман

01.06.2017
Ухвалення урядового проекту пенсійної реформи дасть змогу розширити перелік робіт та професій з правом пільгового виходу на пенсію, збільшити пенсійні виплати на понад 1 тис. грн і скасувати оподаткування пенсій для працюючих пенсіонерів.

Про це сказав Прем'єр-міністр Володимир Гройсман, спілкуючись із колективом одного з найбільших в Україні металургійних комбінатів «Азовсталь» під час поїздки на Донеччину

"У рамках (пенсійної) реформи ми плануємо розширити перелік. І ми домовилися із роботодавцями, профспілками, підписали угоди: після ухвалення реформи списки будуть розширені, і розширені суттєво», - заявив Прем'єр-міністр.

Він пояснив, що сьогодні в Україні проживають 1,2 млн пенсіонерів – «пільговиків», які отримують пенсії від 2,5 тис. до 4,5 тис. грн. А після осучаснення виплати цим людям зростуть більш як на 1 тис. грн. Збільшення до 1 тис. грн на постійній основі отримають загалом 5 млн 620 тис. пенсіонерів.

При цьому Гройсман нагадав, що осучаснення відбуватиметься автоматично, що дасть змогу  уникнути дисбалансу між пенсіями тих, хто виходив на відпочинок раніше, і тих, хто оформлює пенсію сьогодні.

"Несправедливість у пенсіях сьогодні полягає у єдиному: працював 40 років - пенсія 1500 грн, працював 15 років - теж 1500 грн. У мене питання: а де соціальна справедливість? Чому людина, яка  сумлінно працювала більше 25 років, сьогодні має мінімальну пенсію? А 80% пенсіонерів отримують мінімальну пенсію. Це виклик для усіх! Система викривлена, треба її змінити", - підкреслив глава уряду.

https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2240061-pensijna-reforma-uradovij-proekt-rozsirit-perelik-pilg-pri-vihodi-na-pensiu-grojsman.html

Пенсійна реформа збільшить на 8 мільйонів кількість платників ЄСВ - Рева

04.06.2017
Після проведення пенсійної реформи у Мінсоцполітики очікують зростання кількості платників єдиного соцвнеску на 8 млн осіб.

Про це міністр соціальної політики Андрій Рева заявив в ефірі телеканалу Еспресо.

«Якщо ми проведемо пенсійну реформу і посилимо вимоги до страхового стажу, то отримаємо мільйони союзників у боротьбі з тіньовою економікою. Тому що сьогодні робітник, наприклад, на будівництві, і його роботодавець укладають негласний пакт: я тобі плачу 10 тисяч гривень на місяць, але не плачу за тебе в ПФ, у тебе ж 15 років стажу є, тобі пенсію дасть держава. Коли ми переглядаємо ці умови, то, погодьтеся, що такий робітник обов'язково скаже цьому роботодавцю: Іван Іванович, усе це дуже добре, але страховий стаж у мене має йти, тож легалізуй і заплати 704 гривні на місяць за те, що я у тебе працюю», - сказав Рева.

Він зазначив, що коли і держава, і самі працівники разом почнуть виставляти вимоги несумлінним роботодавцям, то можна буде побачити, як зросте кількість платників ЄСВ.

«Потенціал ми оцінюємо у вісім мільйонів працівників. Тож наскільки зростуть доходи Пенсійного фонду, а відтак і пенсіонерів», - додав міністр.

https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2241401-pensijna-reforma-zbilsit-na-8-miljoniv-kilkist-platnikiv-esv-reva.html


Пенсійна система без реформ впаде протягом 3-4 років - Рева
11.05.2017 14:55 Переглядів: 523

Головна фінансова проблема на сьогодні - це нестабільний стан Пенсійного фонду. Пенсійна система України без реформ впаде протягом 3-4 років.

Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів міністр соціальної політики Андрій Рева.

"Головна фінансова проблема на сьогодні - це нестабільний стан Пенсійного фонду... Якби ми нічого не робили, то 3-4 роки - і все, система б завалилася", - заявив він.

За словами Реви, нині Україна в цьому питанні знаходиться перед точкою неповернення, і рішення потрібно приймати негайно.

"Це можна порівняти з онкологією: або ми зараз ризикуємо і діємо, або пухлина буде розвиватися і перейде з другої в третю стадію, і далі вже стане неоперабельною. Ми зараз знаходимося перед точкою неповернення, нам треба негайно приймати рішення", - додав він.

Раніше повідомлялося, що законопроект про пенсійну реформу повинен бути внесений до парламенту найближчим часом.

https://www.ukrinform.ua/rubric-economics/2225811-pensijna-sistema-bez-reform-vpade-protagom-34-rokiv-reva.html

БГ: Мені дивно, що більшість людей в Україні не розуміє, що у нас фактично пенсіонери відсутні, тому що реальні пенсії отримують тільки колишні держслужбовців та силовики, а це прошарок паразитів, а не виробників. Вся маса виробничого прошарку з робітників, селян та ітеерівців отримують не пенсію, а соціальну допомогу! Наголошую: соціальну допомогу, а не пенсію, яка для всіх однакова. Це і є ганебна урівнялівка!
Вимога градації пенсій за трудовим стажем є правильною! А для тих, хто не мав можливості сплачувати внески до ПФ раніше збережено можливість сплатити їх у передпенсійний час і це є також правильно!

Поховали Любомира Гузара



Любомир Гузар був патріархом-кобзарем, а не церковним чиновником




05.06.2017 14:50

Блаженніший Любомир Гузар був патріархом, якого можна назвати Кобзарем наших днів, а не церковним чиновником чи церковним олігархом.

Про це у проповіді на похованні кардинала Гузара заявив глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук.

"Він був нашим патріархом. Але, знаєте, сьогодні є різні патріархи. Хтось уподібнюється до державного чиновника, хтось до вірнопідданого служаки, хтось до олігарха. А Дух Святий уподібнив нашого блаженнішого до дивного і химерного Перебенді, Кобзаря наших днів. І тому ми вже відчуваємо, що "його пісня, його дума не вмре, не загине", вона вже його пережила, вже стала історією", - сказав Шевчук.

Зацитувавши вірша Тараса Шевченка «Перебендя», предстоятель УГКЦ зазначив, що краще оспівати Кобзаря нової незалежної України неможливо.

За словами Шевчука, тією "кобзою", на якій грав Блаженніший Любомир, була душа кожного українця - незалежно від релігії, конфесії, місця проживання, мови.

"Його кобзарський спів ми ще довго будемо намагатися зрозуміти через його аудіокниги, фільми, звернення та навіть його блоги в інтернеті. Любомир залишає нам у спадок нову підвалину новітньої української християнської цивілізації, яку нам з вами Господь Бог доручає розвинути, зібрати, нею жити і на ній будувати нашу вільну і незалежну Україну", - сказав глава УГКЦ. 

Він зазначив, наразі Любомира Гузара "починають слухати ті, хто вчора ще не чув", а духовний зв'язок з ним ніколи не перерветься.



https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2241716-lubomir-guzar-buv-patriarhomkobzarem-a-ne-cerkovnim-cinovnikom-glava-ugkc.html

Любомир Гузар вчить нас бути мудрими



Про свободу
15 лютого, 22:00
Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну, підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути. 

Господь Бог дав нам Україну. Ми самі її не здобули, крови не пролили. Ніхто з людей нам її не дарував. То була воля Господня, ласка Божа. Обставини мусять описувати історики. Але Україна постала, вона є. Я переконаний, що інакше бути не могло. 

Проте чи всім нам подобається нинішня Україна? Кого слід картати, що вона не є такою, якою ми воліли б її бачити? Як сталося, що Україна не стала осідком достатньої кількості вільних людей, що є неодмінною ознакою справді вільної держави? 

Багато хто все ще боїться свободи. Хтось давно відзвичаєний від неї, хтось, навпаки, досі не призвичаєний. Більшість людей про свободу не думають. Бо виховані в іншому світогляді. 

Багато разів я чув з різних вуст, що ми, українці, є колосальними індивідуалістами. Маєш свій хутір, маєш родину, землю, сад — власне, що ще потрібно, аби не думати про те, що за парканом, про тих, хто за парканом? Земля така багатюща, що добрий господар ладен самотужки розбудувати щось на кшталт власного самодостатнього світу. Це створювало хитку ілюзію свободи для кожного й не примушувало змагатися за свободу для всіх. Мрії про волю не заважали кожному ставати невільником власного клаптика землі. 

Історики кажуть: українці поставали насамперед як рільники, тому їхня звичка до колективної співпраці є недостатньо природною. Світ змінював обставини й характери, проте закладена традиція все одно давалася взнаки. 

Після Другої світової війни я жив у таборах біженців на території Австрії. Дуже повчально було спостерігати, як поводилися українці, а як — литовці. Литовці вміли свої справи розв'язувати спільно, українцям це давалося тяжче. Звісно, вихідці з Литви, на відміну від нас, мали за плечима щонайменше 20 років незалежності. Але чи тільки в тому була причина? 

Часом ми добре працюємо гуртом. З історії відомо, що українські військові формації в різні часи були досить вправними. Проте, коли йдеться про життєві проблеми, нас напрочуд важко переконати, що треба співпрацювати. Життя призвичаїло мешканців нашої землі боронитися, але не навчило спільно розбудовувати навколишній світ, коли загрози немає. Складно відчувати себе спільнотою, коли відсутній спільний ворог. То невже нам неодмінно треба ворогів, аби відчути себе справжньою родиною, не роз'єднаною парканами особистих прагнень, дрібних острахів та нісенітних забобонів? 

Українців на певний час може об'єднати шляхетна ідея, прекрасна мета, велика боротьба. Заради цього багато хто спроможний віддавати останнє, йти до в'язниці, ризикувати здоров'ям, жертвувати життям. Натомість речі не менш важливі, але зовні більш буденні, марудні, не в змозі пробудити таку ж пристрасть, такий же запал, таку ж схильність до жертовності. Ми здатні боротися за чітко окреслену героїчну мету, але нам не властиво налаштувати себе на копітку, щоденну спільну працю. 

Наведу приклад із власного досвіду: дуже легко розбудовувати парохію, особливо коли зводиться Храм Божий. Тою справою опікується ціла громада, кожна людина щиро намагається бути дотичною до здійснення мети. Та коли храм збудовано, то стимул зникає. Нащо зайво турбуватися, як воно вже постало? Але ж життя парохії не припиняється відтоді, як Храм Божий зведено. Воно, власне, тільки починається. 

Який зв'язок я вбачаю між спільною працею та свободою? Дуже простий. Свобода не є сама в собі цінністю. Свобода — це обставина бути людиною. Свобода — це лишень право творити добро. Свобода не в тому, щоби робити що заманеться. Свобода — то змога служити людям. Чим більше людей усвідомлять таку свободу як природну потребу, тим більше добра вони здатні спільно створити одне для одного, а отже, для цілої країни. Свобода є умовою, вона не є ціллю. Держава може почуватися вільною лише тоді, коли вона спирається на людей, які почуваються справді вільними. Водночас тільки у вільній державі народ може почуватися свобідним. Ми спільно повинні збудувати державу, де вільна людина має бути на першому місці. Повна свобода цілої України має складатися з частинок свободи кожного з нас. 

Якби мене запитали, що означає бути свобідним, я би не відповів одразу, хоча вважаю себе вільною людиною. Але ж не почуваюся захищеним. Бо живу в країні, де завтра мене можуть заарештувати. Або влаштувати мені дорожньо-транспортну пригоду, буцімто випадкову. Раптом хтось на високих щаблях влади подумає, що нижчепідписаний заважає владі, що він говорить дурниці, що псує людей? Раптом хтось вирішить, що варто такої людини позбутися? Бути вільним і наражатися через те на небезпеку — доказ того, що живеш у країні, яка не є вільною. 

Справжні велети духу спроможні бути вільними і в невільній державі. Василь Стус навіть за ґратами лишався вільною людиною, саме тому його смерть у неволі перетворилася на безсмертне утвердження справжньої свободи. Власне, наявність таких людей дозволяла вважати наш народ волелюбним. Але брак таких людей не давав змоги цілому народові стати вільним. Ми справедливо пишаємося часами козацької держави, але надто ідеалізуємо той період, який не був аж таким беззастережно світлим. Невільники-кріпаки ставали вільними козаками, тікаючи до свободи. Але вони її не втримали. 

Ми час від часу отримували можливість ствердити свою незалежність, але завше цю можливість марнували. Напевно, не варто виправдовувати хиби тільки зовнішніми чинниками та несприятливими обставинами. Якби весь народ був справді волелюбним, то чому він не підтримав вільного духом Івана Мазепу? Хіба в Україні на кожного Мазепу не знаходився свій Кочубей? Не варто боятися ставити неприємні запитання, не слід боятися шукати відповіді на них. Подібна властивість є ознакою вільної людини. 

Наш шлях до свободи виявився довшим, аніж мріялося декому, на те воля Господня. Зрештою, кожна зупинка на тому шляху — це Божа підказка, варто тільки навчитися тими підказками керуватися. Господь завжди випробовує тих, кого любить. 

Знову пошлюся на поширену думку — мовляв, українцям не властивий природний потяг до демократії. Буцім ми ладні підкорюватися комусь, хто спроможний обдарувати нас добром, здатний зробити за нас нашу спільну роботу. Чи направду то є так? 

Вочевидь, фахову відповідь на це запитання мають дати знавці — соціологи, історики, філософи. Та в Україні, певно, існує потяг до твердої руки, до мудрого диктатора. Одвіку ми прагнули доброго князя, гетьмана чи президента, який узяв би на себе тягар всеохопної опіки, який робив би добро для нас за нас. Нам легше, коли знаходиться вправний провідник, що вміє зорганізувати, розв'язати, настановити, навернути. Це з одного боку. З іншого — ми мріємо про ідеального очільника, тому далеко не кожен, хто на подібну місію претендує, нас цілковито влаштовує. Суперечливість людської природи: ми не користаємося правом розв'язувати проблеми власноруч, але, зазвичай, відмовляємо в цьому праві іншому, допоки його зверхність достеменно не доведена. Що це, як не наочний вияв внутрішньої несвободи? 

Зрозуміла симпатія певної частини суспільства до опозиції: той, що при владі, не впорався, він не гідний, то, може, його наступник впорається із завданням? Світ Божий не є чорно-білим. Не всі, хто при владі, — чорти, але, й не всі, хто в опозиції, — янголи. Особисто я не бачу нині суттєвої різниці між ними. Опозиція поки що виглядає надто слабкою, аби відчувати до неї довіру. Є серед опозиціонерів достойні люди, але, на жаль, їх одиниці. Часто чуємо закид, що люди при владі — злодії. Здавалося б, що так. Але кожен має поставити собі запитання, а що він зробив, аби влада була іншою, а країна була вільною. В усіх смислах того слова: вільною від злодіїв, від бідності, від упереджень, від острахів, від легкодухості.

Ми стоїмо перед поважною проблемою. Мусимо зупинитися і добре подумати, що нам робити, окрім як нарікати. Позбувшись чинної влади, Україна не стане вільнішою. 

Навіть мудрішим з провідників складно встояти перед спокусою всевладдя. Пастир може перетворитися на фарисея, коли паства німа. Властолюбець не буде виховувати свободолюбних людей. Він мудрий і досвідчений, він воліє думати за всіх. Він є початок і кінець усього. Він може щиро втішатися тим, що він для них робить. Він може зажадати від людей вдячності, аби йому співали славу, а може робити свою справу безкорисливо. Але в кожному разі він, свідомо чи несвідомо, спокушає людей, позбавляючи їх віри у власні сили. А зневірені люди не в змозі побудувати вільну державу. Мусимо сходитися, аби разом думати, як будувати країну, яку ми хочемо. А не покладатися на когось, хто її буцімто збудує за нас. Не збудує. 

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити.

Невже потрібен тільки батіг? Чому задля згуртування необхідний або спільний ворог, або батіг провідника? Нам іще належить навчитися співпрацювати без примусу. Інколи свобода народжується як 
відсіч примусові, але побудувати свободу під примусом не можна. 

Поважний дисидентський рух був відважною боротьбою "проти". Люди любили Україну, терпіли за неї, змагалися за неї. Та що сталося, коли після повалення Радянського Союзу до влади прийшли люди, що потерпіли від радянського режиму? Сталася справжня людська трагедія. Багато хто з тих людей, направду гідних пошани за свою боротьбу, не витримав випробування. Одні не витримали випробування працею, спричинивши своїми діями великий хаос. Інші не витримали випробування владою і почали наслідувати своїх переслідувачів, заходилися будувати собі палаци, захопилася різноманітними вигодами. Люди, зіпсовані школою радянського життя, здебільшого поранені духовно. То є гірка правда. 

Ми не маємо усталеної традиції любові до свободи, тож мусимо її творити разом просто зараз. Треба усвідомити: нам іще тільки належить збудувати справжню, вільну Україну, 
підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути. 

То є колосальним викликом. З Божою поміччю маємо впоратися з тим. В Україні є достатньо людей, що не тільки почуваються вільними а й усвідомлюють необхідність побудови вільної країни. Треба лишень переступити через власні лінощі, острахи, легкодухість. Треба йти до людей, передовсім, до молоді, зацікавлювати свободою, пояснювати її переваги, переконувати не боятися свободи. Цьому, безумовно, мають зарадити церква, школа та науковці. Я вважаю, що всі ми, кому не байдуже майбуття України, покликані розпочати велику кампанію, провідниками якої слугуватимуть люди, що мають достатній суспільний авторитет. Мають бути взірці — ті, хто здатен власним життям довести, що таке бути вільним.

Нехай цих людей буде стільки, скільки є. Нехай сотня, нехай навіть менше. Треба робити це просто зараз. Завтра буде більше. Не варто чекати доброї нагоди, ліпших обставин. Якщо шукати привід для зволікань, то кращі часи не настануть ніколи. 

Не слід складати розлогі плани, як хутко змінити одразу всю Україну. Слід змінювати людей, повсякденно й наполегливо. Власним прикладом, переконливим словом. Не треба лякатися, що це триватиме довго. То політики обіцяють облагодіяти всіх і негайно. А от пастир Божий дорожить кожною спасенною душею. Ми не змагаємося за мільйони, ми боремося за кожну душу. Кожний, хто ще вчора не думав про те, нащо йому свобода, але замислився над тим сьогодні, є кроком до великої перемоги.

Не погоджуюся з тим, що нинішня молодь уже необоротно зіпсована байдужістю, інертністю, індивідуалізмом, що їх отримала в спадок від попередніх поколінь. То не є правдою, молодь поранена, але вона жива. Вона втомилася від штучного, облудного, несправжнього, їй бракує щирого й правдивого. Якщо знайдеться достатня кількість людей, чия віра в свободу виявиться справжньою і твердою, — віра ця неодмінно знайде відклик у серцях багатьох із тих, кому розбудовувати Україну майбутнього. 
https://gazeta.dt.ua/internal/pro-svobodu.html

Вшквар, музико!

Скрипка пожартував про гетто для тих, хто не може вивчити українську. МЗС Росії відреагувало (отрыгнуло - Б.Г.)
20/04/2017 17:35
Олег Скрипка

 Відомий український музикант і артист, лідер гурту “ВВ” Олег Скрипка заявив, що люди, які не можуть вивчити українську мову, мають низький інтелект і “соціально небезпечні”, тому їх варто ізолювати й навчати. Про це він сказав в інтерв’ю, опублікованому на сайті “Українська правда”.

“Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз “дебілізм”. Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них. І будемо допомагати їм, як допомагають людям з вадами, на волонтерських засадах будемо співати їм “Володимирський централ””, – пожартував шоумен.

При цьому Скрипка додав: “Я не державний діяч, я мрійник, максималіст. Я хотів би жити у повністю україномовному культурному середовищі. Навколо себе я це реалізую –  я спілкуюсь з найкращими українцями, я беру на роботу в свій штат україномовних професіоналів.
Якщо люди не володіють українською, вони мають повне право шукати роботу в інших краях”.

Слова Олега Скрипки отримали великий резонанс у ЗМІ й соцмережах, зокрема в Росії.

Окрему заяву з приводу цього зробила директорка департаменту інформації МЗС РФ Марія Захарова.

“Це потрібно оформити у вигляді розтяжок і повісити від аеропорту “Бориспіль” до Хрещатика: “Вітаємо учасників “Євробачення”. Почувайте себе як в Європі: ми будуємо гетто для дебілів, які не говорять українською!” – написала щойно “розбанена” Захарова у “Фейсбуці”, втішившись, що Леонід Кучма був правий, коли назвав книгу “Україна – не Росія”.


Богдан Гордасевич: Але це ж правда! "Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ"
Як, до речі, щодо розтяжок, які військові з РФ пообтикали увесь Донбас - побажання Захарової втілили в життя.

http://novynarnia.com/2017/04/20/skripka-pozhartuvav-pro-getto-dlya-tih-hto-ne-mozhe-vivchiti-ukrayinsku-mzs-rosiyi-vidreaguvav/?aid=13P92Y.wghot

Чому ми не брати?!

Україномовна Барчук: Перед тим, як судити Скрипку – відчуйте, будь ласка, і наші психотравми 21/04/2017
Мирослава Барчук. Фото: ФБ Світлана Мінаєва

 Мирослава Барчук
журналістка, телеведуча, дочка народної артистки України Ніли Крюкової та актора Анатолія Барчука

Про мовну психотравму і українське ґетто (FB)

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вонтравми».

Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.

Отже, більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу (батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці.

Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору – ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі – твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.

Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл*дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей».
Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?»
Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассандник национализма».
А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круїз розповідає: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали.. Не все украинцы жлобы, в основном, но не все».
Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською, питає: «Мира, а ты можеш не вы*бываться? Ты же вроде бы нормальный человек».
Це коли тобі чотринадцять, і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у торбу на випадок арешту.
Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нею там под чистенькой формой» (як розумію це про Параджанова сусіди настукали).

Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська дєвочка, хтось інший, вдаваний, не ти.

І так десять років.

Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені?

Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово.

Для мене все перекрила мовна травма.

Я і десятки україномовних людей пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах.

Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ.

Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий, і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні, плаче в темноті і каже: «Як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» – і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і тобі не хочеться жити.

Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили. У мене не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці.

Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних розумних людей.

Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default.

Після століть імперського котка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний» – не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити нам в кількох поколіннях.

Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги. Перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте, будь ласка, і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить.

Скрипку жорстоко розпинати за його зрив. Мені зрозумілі причини цього зриву.

Олег один із тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоу-бізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це страшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя.

Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей русского міра і російської державності.

Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе, або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом». І вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі.

http://novynarnia.com/2017/04/21/ukrayinomovna-barchuk-pered-tim-yak-suditi-skripku-vidchuyte-bud-laska-i-nashi-psihotravmi/?aid=13P92Y.wghot


Круте піке Савченко: через рік після звільнення

Круте піке Савченко: через рік після звільнення вона йде в президенти, вимірюючи рейтинг на вулицях 25/05/2017 
Надія Савченко. Фото: DW

 Через рік після визволення з російського ув’язнення народна депутатка Надія Савченко заявила, що буде балотуватися на посаду президента України та братиме участь у виборах до Верховної Ради на чолі власної політичної партії.
Як передає “Новинарня“, про це вона розповіла про в інтерв’ю польському виданню “Krytyka Polityczna“.

“Я готова взяти на себе відповідальність за країну і виставити свою кандидатуру на президентських виборах. У парламентських виборах братиме участь моя політична сила. Боже, як жахливо це звучить із вуст політика…” – сказала Савченко.

За її словами, партія “Громадсько-політична платформа Надії Савченко” “допоможе демонтувати нездорову політичну систему, яка була створена 25 років тому, перебудувати державну архітектуру і дати людям шанси на зручне існування в її рамках”.

“Це буде симбіоз різноманітних систем, ми не будемо бездумно приймати або відкидати будь-які з них”, – сказала позафракційна депутатка.

На запитання, чому вона назвала партію своїм іменем, Савченко відповіла: “Тому що я не маю нічого більше. Це моя честь, і я ставлю її на терези”.

На репліку журналіста Павла Пеньонжека про те, що після повернення з Росії вона в президентських рейтингах мала 12%, а зараз – лише 1-2%, Надія Савченко відповіла: “Я не знаю, з якого космосу журналісти взяли ці цифри”.

За словами Савченко, торік соціологи вимірювали не її реальний рейтинг, а “образ”, створений ЗМІ, заявами президента, Юлії Тимошенко та інших політиків.

“Я визначаю свою підтримку, ходячи по вулиці… Зараз я можу ходити по вулиці безпечно. Реакції бувають різні: посмішки і запитання, неподобство і нейтральність. Проте я не боюся увійти в будь-який натовп і розмовляти з людьми без захисту. Я їжджу на метро. Це мій рівень підтримки”, – заявила Савченко.

Депутатка також сказала, що її переговори з ватажками “ДНР” і “ЛНР” пояснюються потребою “знайти творчий вихід з глухого кута, в який увійшли переговори в рамках Мінського процесу”.
При цьому Савченко визнала, що тонкощам дипломатії її навчає сестра Віра.

Читайте також:
Проект Савченко: хто і що за ним стоїть

Надія Савченко також сказала, що в 2013-2014 роках (коли вона була військовослужбовцем ЗСУ) так само пішла б на Майдан і в добровольчий батальйон “Айдар”.

Щодо повернення в армію, вона заявила: “Я дійсно хочу літати, але я повернуся до армії, коли в Україні все буде добре й Україна матиме таку армію, яка буде спроможна боротися. Все одно це треба зробити насамперед”.

Читайте також:
“Вам усім дадуть Героїв України”.
Подробиці бою, в якому Савченко погубила свій підрозділ
і потрапила в полон

Забуте інтерв’ю Савченко.
Перед полоном Надія хотіла звільнитися із ЗСУ й лаяла командування

Надія Савченко в день повернення з Росії в аеропорту “Бориспіль”: “Не дайте мені скурвитися!”

Нагадаємо, у червні 2014 року Надію Савченко як бійця ЗСУ викрали бойовики “ЛНР” і передали російським спецслужбам, після цього Надію незаконно вивезли до РФ і обвинуватили в убивстві російських журналістів як артилерійську навідницю батальйону “Айдар”.

Поки Надія перебувала в російських СІЗО, вона – восени 2014 року – стала народним депутатом України як перший номер виборчого списку ВО “Батьківщина” та була обрана до складу української делегації в Парламентську асамблею Ради Європи, отримавши дипломатичний імунітет. Російське слідство обвинувачувало Савченко за статтями “вбивство” і “замах на вбивство”. Прокурори вимагали засудити її до 23 років позбавлення волі.

Під час судових дебатів у Донецьку Ростовської області Надія Савченко впізнала в одному зі своїх викрадачів Павла Карпова – помічника Владислава Суркова, радника президента РФ Путіна, який курирує сепаратистів на Донбасі.

Надія Савченко в російському суді. Фото socportal.info

З грудня 2014 року Савченко кілька разів оголошувала голодування на знак протесту проти утримання під вартою, через що опинялася в лікарні.

У грудні 2015 року бранка оголосила голодування “до кінця суду”.

Після того, як 3 березня суд у Донецьку Ростовської області не надав Надії останнього слова, вона оголосила сухе голодування.

До 8 березня Росія зволікала з дозволом українським лікарям приїхати для огляду Савченко в СІЗО Новочеркаська.

7 березня адвокат і консул, які відвідали Надію в СІЗО, заявили, що в бранки періодично виникає тахікардія, порушена терморегуляція, але вона планує виступити з останнім словом на суді 9 березня.

Із заявами з вимогою звільнити Надію виступили Євросоюз, держсекретар США Джон Керрі тощо.

22 березня російський суд у Ростовській області засудив Надію Савченко до 22 років ув’язнення в колонії загального режиму і штрафу в 30 тисяч російських рублів за “незаконний перетин кордону” при потраплянні до Росії.

Головною версією звільнення Савченко ще до завершення суду над нею був обмін на російських ГРУшників.
Капітана Євгена Єрофеєва і сержанта Олександра Александрова – спецпризначенців ГУР ГШ ЗС РФ – затримали після скоєння їхньою диверсійною групу теракту на Луганщині, що призвів до загибелі українського військового, і засудили в Києві до 14 років ув’язнення кожного.
Після цього Україна й Росія почали домовлятися про обмін. Щоб прискорити процес, захисники ГРУшників, як і раніше Савченко, відмовилися подавати апеляції на рішення суду.

Президент Петро Порошенко висловив припущення, що під час розмови з президентом РФ Володимиром Путіним 18 квітня їм вдалося узгодити алгоритм повернення Савченко.

29 квітня стало відомо, що Савченко заповнила всі документи на екстрадицію для відбування покарання в Україні.

25 травня 2016 року Надію Савченко обміняли на російських ГРУшників Єрофєєва й Александрова (хроніка дня). Президент РФ Путін підписав помилування, відзначивши в цьому роль українського політика Віктора Медведчука.

По прибуттю в Київ Савченко заявила в адміністрації президента: “Дуже добре, що є Мінські домовленості. Ми зробимо все, щоб вони виконувалися“.

Віра й Надія Савченко на мітингу під АП. Фото УНІАН

Надалі вона вдалася до низки неоднозначних кроків, зокрема спробувала очолити протестний рух матерів полонених українських військових та оголошувала голодування, вимагаючи від влади в Києві звільнення заручників та не відмовляючись під час голодування від вина.

Також Савченко їздила до Мінська на сеператні переговори з ватажками “ДНР” і “ЛНР” та в Донецьк – на зустріч із полоненими.
Через це рейтинг депутатки різко впав, її виключили із фракції “Батьківщина”, зі складу делегації в ПАРЄ та спробували усунути від держтаємниці в Комітеті з питань національної безпеки і оборони.

При цьому, використовуючи гроші з фонду на своє визволення, депутатка здійснила десятки міжнародних вояжів – у Канаду, США, Францію, Німеччину, Індію тощо.

Надія Савченко з бойовиками “ДНР” у макіївці

Надія Савченко очолила політичний рух “РУНА“, але невдовзі була виключена з його лав. Після цього вона разом із помічниками увійшла в маргінальну партію “Наступ”, яку після цього перейменували у “Громадську платформу Надії Савченко”.

http://novynarnia.com/2017/05/25/krute-pike-savchenko-cherez-rik-pislya-zvilnennya-vona-yde-v-prezidenti-vimiryuyuchi-reyting-na-vulitsyah/?aid=13P92Y.wghot

Повернення української землі з під окупації ворога йде успішно

Наступ ЗСУ: як повертають території військові на Донбасі
29 Травень 2017,

Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні
Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні

Нещодавно з’явилася інформація про просування українських військових на Донбасі. Майже кілометр території звільнили на Світлодарській дузі в Донецькій області. Утім, це далеко не перший подібний випадок цього року. Військові експерти запевняють, що з 2015 року українські бійці повернули вже десятки квадратних кілометрів української території. «Донбас.Реалії» розбиралися, як і чому відбувається так званий «повзучий» наступ.

Сенсаційна новина: українські військові просунулися на передовій. Про це першим на своїй сторінці на Facebook написав волонтер з Дніпра Юрій Мисягін.

«З причини безперервних провокацій і обстрілів з боку супротивника деякий час назад піхота 53-ї бригади була змушена добряче пройти вперед. Дебальцеве стало ще ближче на 1 кілометр», – написав волонтер.

Хоча потрапити на нові позиції Збройним силам України поки не вдалося, у Міністерстві оборони не спростовують інформацію про просування.

Звичайно, можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки
Олександр Мотузяник

«Якщо підрозділи вступають у бій з противником – можлива контратака. І тоді можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки і це абсолютно зрозуміла річ для тих людей, які знаються на цій справі. А загалом же хочу зазначити, що мова йде про Світлодарську дугу», – прокоментував представник Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

Світлодарська дуга – стратегічно важлива територія

Це не перший прорив вперед українських військ на цьому фронтовому відрізку за останні півроку. Зураб Чихелідзе – заступник командира «Грузинського легіону», зараз перебуває у військовому госпіталі у Києві. Але в грудні 2016 року був на фронті: звільняв нову ділянку української землі.

Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе
Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе

«Це було зроблено без пострілів. Складність була в тому, щоб зробити це непомітно й раптово, а вся та територія була замінована», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Тоді, згадує військовий, контроль над новими висотами на Світлодарській дузі значно спростив роботу його підрозділу на передовій.

«Це висота, яка дає нам можливість спостерігати за територією і вже стовідсотково мати уявлення про ворога. Спостерігати за їхніми пересуваннями. Щоб у нас була інформація про те, що вони роблять і як вони це роблять», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Військові експерти ж пояснюють: просування українських бійців на передовій відбувається за рахунок «сірих зон» – територій, які раніше не були зайняті жодною зі сторін конфлікту. Цей процес розпочався взимку 2015 року.

Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)
Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)

Тоді в лютому спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» провів «Широкинську операцію». У результаті – лінію фронту від Маріуполя відсунули і відгородили приморське місто від обстрілів.

Чотири напрямки наступу ЗСУ

Всього ж експерти виділяють чотири основні напрямки, за якими просунулася українська армія.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові, –Приазовська, зауважують військові аналітики. Їм вдалося взяти під повний контроль село Широкине на півдні Донецької області і змістити лінію фронту на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська
Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська

Друга ділянка – район Докучаєвська. Бійці фактично впритул наблизилися до цього міста, підконтрольного бойовикам. Третя – Авдіївка. Тут військові повністю відбили у бойовиків так звану промзону. Також під вогневий контроль потрапила стратегічно важлива Ясинуватська розв’язка.

Остання важлива ділянка – Світлодарська дуга. Тут військові повернули Новолуганське, на кілька кілометрів просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної. У Луганській області таких маневрів практично немає. У цьому регіоні дві сторони розділяє природний бар’єр – ріка Сіверський Донець.

На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної
На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної

Дані про так званий «повзучий наступ» української армії журналісти програми «Донбас.Реалії» отримали від військового експерта Михайла Жирохова. За його підрахунками, загальна площа територій, звільнених таким чином – від сорока до п’ятдесяти квадратних кілометрів.

«Увечері, якщо це стандартна тактика, висуваються до найближчої посадки, яка не контролюється бойовиками, наш взвод, або два взводи і окопуються. Вранці бойовики опиняються перед фактом, що це вже наша територія», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.

«Жаб’ячі стрибки» крізь «сірі зони»

Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе.

«Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту», – зауважує військовий журналіст Юрій Бутусов.

Авдіївська промзона – бойова точка, яка стримує противника – військовослужбовець

Журналісти програми «Донбас.Реаліі» побували на одній з передових позицій в Авдіївській промзоні, де українській армії якраз і вдалося відсунути бойовиків. Сталося це під час останнього масштабного загострення цієї зими.

«Зрозуміло, що всі «стрімались». Рили. Повзли, рили на животах. Взимку, зрозуміло, що рити не сильно було зручно», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Антон.

Кілька місяців тому ця територія перебувала під контролем бойовиків. Зараз це передовий рубіж захисту, який ще на кілька сотень метрів відсунув бойовиків від будинків мирних жителів.

«Це саме така бойова точка, яка стримує противника і обороняє місто Авдіївку», – говорить військовослужбовець ЗСУ Антон.

Військовослужбовець ЗСУ Антон
Військовослужбовець ЗСУ Антон

Утім, бойовики не припиняють спроб повернути втрачений клаптик землі. Калібрами, дозволеними Мінськими домовленостей, не обмежуються, кажуть військовослужбовці.

Військовий: це дуже важливо, хоча б метр своєї землі людина повернула

На відміну від Авдіївської промзони, визнають опитані нами експерти, більшість «сірих зон» не мали особливого стратегічного значення. Але у військових свій погляд на це питання.

Це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула
Зураб Чихелідзе

«Це дуже важливо, тому що це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула. Це дає дуже велику мотивацію і для нього це важливо. І що він не дарма там сидить», – зауважує військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

У Міноборони України просування української армії в «сірій зоні» порушеннями Мінських домовленостей не вважають. Аргумент – нові позиції не порушують меж, встановлених угодою. Крім того, військові контролюють навіть менше, ніж дозволено, адже окуповане бойовиками місто Дебальцеве, згідно з документом, теж повинно залишатися під захистом українських бійців.

https://www.radiosvoboda.org/a/28514775.html

Великий шанс для малого

Децентралізація: великий шанс для малих міст України (друга частина)
28 Травень 2017, 15:00

Географічний центр Європи в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області (ілюстраційне фото)
Географічний центр Європи в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області 

В першій частині йшлося про те, як можна творчо підійти до пошуку особливостей свого міста. А в цій більше уваги приділено тому, як можна привернути до нього увагу за допомогою соцмереж та як скористатися із сусідства з мегаполісами.

Орієнтація на медіа та соцмережі

Нерідко місцеві активісти справді дуже стараються привабити туристів, але роблять це старими методами, тому нічого в них не виходить. Оскільки війна відбила багатьом іноземним мандрівникам бажання їхати до України, то основною цільовою аудиторією тепер є українці. Серед них ядро складають люди середнього віку та молодь. Більшість із них дуже орієнтується на візуальну складову. Чому популярними місцями серед мандрівників є «тунель кохання» в Клевані, долина нарцисів чи Ужгород в дні цвітіння сакури? Справа не лише в естетиці, а й у тім, що це можна сфотографувати і запостити в соцмережі.

«Тунель кохання» – популярний туристичний об’єкт, розташований біля селища Клевань, що у Рівненської області
«Тунель кохання» – популярний туристичний об’єкт, розташований біля селища Клевань, що у Рівненської області

Орієнтація на візуальність сучасного туриста має відображатися не лише в бережливому ставленні до пам’яток, котрі можна сфотографувати, а й у створенні оглядових майданчиків, з котрих відкривається вдалий ракурс; простому підсвічуванні красивих будівель.

Сучасні міста стають тлом для селфі. Усе, що не втрапляє в об’єктив смартфонів, все, що не можна потім запостити в інстаграм, снепчат, твітер чи фейсбук – не існує. Тому багато наших малих міст не існують для більшості світу в принципі. І чим більше особливих, цікавих та несподіваних місць для фотографування є в місті (бурзі), тим більше у нього шансів стати популярним серед туристів.

Місто Теребовля Тернопільської області
Місто Теребовля Тернопільської області

В будь-якому малому місті знайдеться кілька хороших фотографів. Що заважає місцевій владі замовляти у них час від часу фото, котрі можна постити в соціальні мережі, особливо в інстаграм, де не зашкодить завести спеціальний акаунт для міста? І контент в нім мав би виходити за рамки лише архітектури та краєвидів, мав би торкатися місцевої кухні, атракцій і сфери відпочинку.

Також не зашкодить просити у зірок, котрі відвідують місто, постити в соціалках фото з бургу. Особливо використовувати селебріті з місцевим корінням, котрі й так зазвичай радо відгукуються для того, аби допомогти рідному місту.

Не менш важливим є питання орієнтування. В малих містах майже цілковито відсутня будь-яка навігація. Це часто не дозволяє подорожнім відшукати навіть найвідоміші пам’ятки, що вже говорити про менш знані чи ті, що перебувають на периферії. Створення навіть найпростішої навігації в місті не лише економить час туристам, а й збільшує ймовірність того, що якісь мандрівники, котрі проїжджатимуть через бург транзитом, вирішать зупинитися, аби його відвідати.

Мова не йде обов’язково про дорогі вивіски чи створення спеціального мобільного додатку. Якщо бюджет невеликий, то достатньо простих знаків-стрілочок, хай хоч витесаних із дерева, котрі вказуватимуть на основні пам’ятки. Також не зашкодить мапа, котра дозволить зорієнтуватися на місцевості (з обов’язковим дублюванням хоча б однією мовою, котра використовує латинський алфавіт, бажано англійською). І само собою, нанесення цікавих для подорожніх місць на популярні мапові онлайн сервіси. Особливо ретельно відмічати заклади харчування, бо з пошуком інформації про локальні ресторани та кав’ярні в мережі все доволі сумно.

Важливо, аби місто не перетворювалося в совіцьку адмінбудівлю, зроблену навмисне так, щоби перебуваючи в ній, людина відчувала якнайбільше приниження й ненависті. Зараз громади отримують гроші. Ті, хто першим спохватився – отримує більше. Нерідко місцева влада виділяє гроші на інфраструктуру, наприклад замінюються тротуари. Чому одразу не робити їх безбар’єрними та із велодоріжками? Це не тільки можливість розвивати велоінфраструктуру та залучати міщан до здорового способу життя, не лише можливість пропонувати нові послуги туристам з прокату велосипедів та велотури, а й так само медіапривід для всієї країни.

Польське місто Лідзбарк-Вармінський (16,4 тисячі населення) прославилося на весь світ після того, як там проклали велодоріжку, котра поглинає, накопичене за день, світло, а потім світиться вночі. Це допомагає велосипедистам безпечніше подорожувати в темну пору. Це лише тестова ділянка розумної доріжки, побудували її 100 метрів, але слава про місто вийшла далеко за межі Польщі.

Долина нарцисів – заповідний масив, що розташований в урочищі Кіреші, за 4 кілометри від міста Хуста Закарпатської області
Долина нарцисів – заповідний масив, що розташований в урочищі Кіреші, за 4 кілометри від міста Хуста Закарпатської області

«Паразитування» на великих сусідах та співробітництво

Навіть попри війну культурне життя у великих містах добряче оживилося. Щотижня до обласних центрів та середніх за розмірами міст приїжджають із виступами відомі люди. Чому б не користатися із цього активістам із малих міст та селищ? Якщо скооперуватися, то запрошення цих спікерів обійдеться усім сторонам куди дешевше, ніж якщо кожна окремо оплачуватиме приїзд гостей.

Особливу увагу варто звернути на різні фестивалі, котрі відбуваються по всій країні. На такі події організатори привозять зірок навіть із-за кордону, то чому не використовувати шанс й не запрошувати декотрих і до своїх міст, взявши частину витрат на себе? Така кооперація вигідна усім.

Так само й центри громад повинні ставати своєрідними хабами для довколишніх сіл й поширювати свої знання та вміння туди.

Іншим моментом для співробітництва могли би ставати об’єднання активістів, влади чи бізнесу із малих міст. Принаймні, в межах однієї області чи етнографічного регіону. Наприклад, що заважає обмінюватися рекламою між собою? Не сприймати одні одних як конкурентів у боротьбі за увагу туристів, а як партнерів. Можна не лише робити рекламний бартер із цікавими для туристів пам’ятками в сусідніх населених пунктах. Наприклад, якщо у вашому місті немає готелю, то можна розмістити рекламу про такий у ближньому бурзі. Там, у свою чергу, можна буде натрапити на біл-борд якогось ресторану з особливою місцевою кухнею у вашому місті.

Ще одним пунктом для співпраці може виступати кооперація в напрямку зовнішньої промоції міста. Це доволі складна і дорога річ, проте вона може принести хороші плоди.

Залишки Теребовлянського замку в місті Теребовлі Тернопільської області
Залишки Теребовлянського замку в місті Теребовлі Тернопільської області

Нерідко в малих бургах виробляється якась продукція, проте власники незацікавлені спонсорувати ніякої активності всередині самого міста, бо їм важлива всеукраїнська аудиторія. В такому випадку можна скооперуватися зі ще кількома такими в сусідніх містах й провести дні цих бургів в якімсь з обласних центрів чи столиці.

До цього також варто залучити різних митців, зірок естради та інших відомих людей, які є вихідцями із вашого міста. Такі іміджеві заходи вигідні й локальному бізнесу, котрий може заявити про себе на більшу аудиторію, і допоможуть мешканцям великих міст відкрити для себе туристичну й культурну привабливість малих бургів.

Атмосфера

Попри необхідність слідувати загальносвітовим трендам, робити українські малі міста відкритішими для світу, зручнішими для місцевих жителів та подорожніх, вкрай важливо, аби в них залишався свій особливий дух. Ця неповторна атмосфера маломістечковості, ностальгійності, котра водночас змішана із сучасністю. Ті міста, котрим вдасться цього досягти – й отримають туристів як один із шансів на розвиток рідних просторів.

Децентралізація: великий шанс для малих міст України (перша частина)

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист