хочу сюда!
 

Марианна

29 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «надія савченко»

В нашем кандидатнике стало тесно

Олена Монова

 

Потому что стало больше на одну очень масштабную во всех смыслах фигуру: Надя идет в Президенты. Ну как идет, Надя в общем-то продолжает сидеть (во всех смыслах), но при этом идет. По крайней мере, об этом заявляет сестра ее беспокойная Вера, которая призывает небайдужих громадян дать немного денег, чтобы Надя перестала сидеть, встала, вышла и таки куда-нибудь пошла.

Расчет здесь простой и красивый, как жопа Нади:

§  во-первых, можно помечтать о том, как получаешь иммунитет в качестве кандидата в Президенты, берешь гранату и таки делаешь бабах в парламенте, а то ведь не дали сделать и сбили на взлете, волки позорные;

§  во-вторых, Вера хочет «из технических соображений» перерегистрировать на себя (а на кого же еще, не на маму же) счета «Общественно-политической платформы Надежды Савченко» и туда скирдовать бабло на предвыборную кампанию.

А если на предвыборную не хватит, то вообще-то Новый год скоро и Рождество, везде скидки, а в тюрьме макароны.

А вы все недобрые.


 

 

Шпионские страсти

Шпионские страсти Alex  Petrov  

Надя сидела в удобном кресле, качала в ладони наполовину пустую бутылку пива «Штурман» и уже, наверное, в сотый раз пересматривала «Кошмар на улице Вязов». Жанр хоррор всегда стоял отдельно в её списке приоритетов. Ну, а Фредди… Мммм, женщина закрыла глаза и откинулась на кожаную спинку. Воображение снова перенесло её на берег Персидского залива, где на пляже, под присмотром луны и беспилотников, они с Фредди целовались до треска губ. Он своей шляпой прикрывал её обнаженные бёдра. Конечно, головной убор мог скрыть лишь малую часть ее прелестей, но это и не суть важно. Металлические когти скользили по её спине, оставляя кровавые борозды. Надя провела пальцами по его изуродованной щеке, прошептала «Федюничка», томно вздохнула и…

Ненавистное пиликанье звонящего телефона вернуло её с ночного пляжа в киевскую квартиру.
«Бл@дь», – выругалась женщина и потянулась к смартфону. На дисплее мерцало слово – Орнитолог.

– Да! Я слушаю! – рявкнула в трубку Надя.
– Здесь живет Эдита Пьеха? – практически прошептал вкрадчивый, скрипучий голос.
– Тут живёт иди ты на х@й!
– Прекрасно… Ваш друг будет ждать сегодня на лавочке в парке возле Верховного Совета. Время плюс 60 маленьких от контрольного времени. В руках у него будет штурман.
– Бл@дь, а то я без пива его не узнаю! – протарахтела женщина и швырнула телефон на диван. С сожалением посмотрев на лицо Фредди, который замер на экране, Надя выключила телевизор и стала собираться…

Март выдался капризный, снегопады сменяла оттепель, и потом сразу же на смену ей снова приходили снегопады. «Нет порядка в стране», – пробурчала себе под нос Надя и направилась к парку. Не прошла она и ста метров, как идущий ей на встречу мальчишка озорно стрельнул глазами.

– Тётенька… А у вас, это, ус отклеился!

Женщина, не ожидая такой наглости, замерла как вкопанная прямо посередине небольшой лужи.

– Что ты сказал, пи@юк мамкин?!
– Что слышали… Ус, говорю, у вас отклеился.
– Ты хоть знаешь, кто я такая? – Надя вспомнила выражение лица Снежной королевы из советского фильма-сказки и постаралась состроить такую же страшную гримасу.
– Не-а! А кто? – озорным голосом спросил мальчишка.
– Я будущий Президент! Понял?
– Президент чего?
– Президент всего! – гордо воскликнула женщина.
– Дура вы, тетя, а не Президент… – мальчишка перебежал на другую сторону улицы и скрылся в Макдональдсе.
– Вот же сучонок! Я тебе запомнила. Всю семью на каторгу в Сибирь отправлю! – Надя подняла воротник пальто и размашистым шагом продолжила путь…

***

– Дядь Саша, то вас Андрійко турбує, – мальчишка сидел за маленьким столиком и остербывал колу из большого картонного стакана, – Я зробив все, як ви просили. Затримав її на декілька хвилин.
– Дякую тобі, хлопчисько!
– А хто вона така?
– Ворог. Зрадник нашої країни.
– От коза…
– Саме так… Тільки не коза, а кобила троянська, тобто кремлівська, – в трубке раздался мужской смех, – Ладно, друже, ще раз дякую. Батькові привіт передавай від мене…

***

В парке на лавочке сидел невысокого роста, худощавый мужчина в чёрном пальто и такого же цвета шляпе. Нервно оглядываясь по сторонам, он крутил в руках бутылку пива «Штурман».

– Привет! – Надя плюхнулась рядом, – Чего хотел?
– Ты чего нарушаешь конспирацию? – прошипел ее собеседник и снова оглянулся, – Ты должна была два раза пройти мимо меня, три раза подмигнуть и только после того, как я поставлю бутылку пива на лавочку, уже садиться рядом.
– А поцеловать в лобик тебя не надо? – Надя криво улыбнулась и закурила сигарету.
– Тебе привет от Стерха.
– Угу… И ему тоже передавай моё нестримне кохання.
– Переведи.
– Отвали… Он поймёт. Так чего звал?
– Пришло задание сформировать тебе новый образ… Не совсем, конечно, новый, просто вывести то, что имеем, – мужчина окинул взглядом Надю, – на новый уровень.
– Вещай дальше.
– Снимем ролик, такой в стиле… фильмов ужасов.

Надя аж подпрыгнула от радости.

– Это вот типа в чёрном, чёрном городе… Была чёрная, черная комната… А там чёрный диван, и я с Крюгером в чёрном белье? Да?! – её глаза горели огнём.
– Святые куранты! Ну что за пошлятина? – недовольно пробурчал мужчина, – Картинка такая будет. Твоё лицо на весь экран, за твоей спиной зал Верховного совета. Ты молчишь, только лицо такое напряженное, будто гороха наелась и селёдки с молоком. Камера наезжает, и ты такая «Бабах… Ну что, обосрались?!»
– И всё? – разочарованно спросила женщина.
– Да! Сценарий, кстати, сам Энрст утвердил… Ты понимаешь, какие люди работают над твоим проектом?!. Будем из тебя Жанну д’Арк современности мастырить.
– От спасибо, – всплеснула руками Надя, – Чтобы меня потом сожгли к х@ям как эту бабу?
– Кто тебе сказал, что ее сожгли? – интригующе улыбнулся собеседник.
– Ну, как кто? Я кино видела…
– Наденька, на то оно и кино, чтобы сочинять. Никто Жанну не сжёг. Она была нашим агентом, кровь пила англичанам. У нас с ними старые счёты, сама должна понимать… После победы в Столетней войне она вернулась домой, на Лубянку, а то, что её сож..?- Мужчина замолк на полуслове и прислушался к шороху в кустах, – Это была операция прикрытия. Когда и ты вернёшься к нам, я тебе покажу фотографии Жанны на отдыхе в Сочи.

Надя задумалась, выбросила окурок, открыла зубами бутылку пива и сделала несколько жадных глотков.

– Но здесь-то об этом не знают! Войдут в раж и сожгут на хрен. У них такая забава национальная, чуть что, сразу поджечь норовят.
– Народ всегда любил мучеников, погибших за великую идею.
– Шо-шооо?
– Та я пошутил, Надя, времена не те… К сожалению. Да и зачем нам жертвовать будущим Президентом… Кстати, пришли мне на емейл ксерокопию паспорта и кода.
– Зачем?
– Документы на президентство будем оформлять, ну, и право владения на землю под Оймяконом. Не забыла надеюсь? Мы-то ничего не забываем…
– Хорошо, пришлю.
– И ещё… Операция «Злюки бобры» в экстренном порядке сворачивается, и теперь все внимание тебе. Не подведи нас.
– Я то не подведу! – фыркнула женщина, – А вы про генеральские погоны не забудьте.
– Не переживай, Надюша, уже готовят… Всё, иди первая.

Через пять минут лавочка опустела. Словно никого и не было, лишь в кустах спал упитанный кот, с микрофоном на спине.

Повернення "консерви": Навіщо Москва запустила Савченко.

Повернення "консерви": Навіщо Москва запустила Савченко.

Юрій Васильченко

 

Депутат Надія Савченко сьогодні дала брифінг і виявилося, що їй нічого сказати.

Савченко повернулася. Останніми днями було багато різних здогадок про її місце перебування – Росія, Франція, Бельгія, Іспанія. Навіть, натякали, що вона може попросити політичного притулку в якійсь європейській державі (як головред "Страни" Ігор Гужва, котрий осів у тихій Австрії). І з європейських підмостків вестиме прицільний інформаційний вогонь по українській владі, солідаризувавшись з такими діячами, як "австрієць" Андрій Портнов, який і допоміг Гужві, чи "голландець" Михеіл Саакашвілі. Та, насправді, якщо припустити, що ми дійсно маємо справу з російською "консервою", її повернення до Києва було неминучим. Москві вона потрібна тут, бо "Пуля"-шоу має тривати вічно.

Але спочатку розділимо все, що відбувається навколо Савченко, на три частини: її вихід на сцену, реакція глядачів та другий акт вистави, який ще пишеться. Причому різними драматургами. На своєму брифінгу колишня льотчиця розповіла три ключові для свого майбутнього захисту речі. Перша – влада "зливає" Україну Кремлю. Це розхожа теза, досить популярна серед населення, яке останні роки перегодували "зрадою". Савченко каже: спецслужби часто "кидають і підставляють" волонтерів, які допомагають фронту. Якби не "волонтери", то солдати були б голі і босі, якби не добровольці, то ми б вже програли війну. Це два маркери, за якими чітко проглядається агент впливу.

У нас не перший рік навмисно загострюється тема добробатів, аби спровокувати обурення серед тих, хто дійсно захищав країну у найтяжчі часи. В Кремлі так і не дочекалися, що вояки повернуть зброю проти київської "хунти", тому цю тему трохи стишили. Але, згадайте, коли поліція розігнала наметове містечко Семенченка-Соболєва під Радою, в соцмережах піднявся ґвалт: б'ють ветеранів і колишніх добробатівців. То ж нічого нового у словах Савченко немає, вона їх ще неодноразово повторить у суді.

Друга теза "Пулі": звинувачення окремих представників діючої влади у причетності до крові на Майдані. Сьогодні від Надії дісталося Юрію Луценку, а особливо Андрію Парубію. Він, буцімто, заводив снайперів у готель "Україна" (пізніше вона уточнила, що мала на увазі не його, а Сергія Пашинського). А Луценко обіцяв людям, що буде на Майдані зброя. Завтра депутатка придумає (чи їй скажуть), кого ще звинуватити у розстрілах на Майдані. Не Януковича, Захарченка, "беркутів", а діючих політиків. А щойно почнеться судове засідання по держраді Януковича, його адвокат Віталій Сердюк обов'язково викличе Савченко свідком. Хто ж проґавить такий шанс.

Про Парубія та інших вона казатиме ще не раз. Для цього їй надаватимуться інформаційні майданчики, не тільки NewsOne, у нас подібних ЗМІ хоч греблю гати. Можна і не сумніватися, що слухачів і читачів казочок тітки Надії буде багато. І своє завдання, схоже, вона зараз бачить у тому, щоб розповідати ці казки до президентських виборів. Вона ставить під сумнів російську версію про "грузинських снайперів"? Зовсім, ні. Чим більше версій, які відводять провину від колишньої влади, тим легше її адвокатам захищатися в суді.

Третя теза – Путін допоможи. Так прямо вона не сказала, але її звернення до президента РФ, аби той дав команду звільнити українських полонених, прямий натяк. "Важливо мати діалог в світі. Ви розумієте, що діалог починається з першого кроку. В Україні перебуває 20 росіян. Заберіть їх. Покажіть, що ваші люди вам так само не байдужі. Політична гординя ніщо, коли йдеться про життя людей", - ледь не молила депутатка. Тобто, українська влада винна у крові на Майдані, у крові на Донбасі, а з Путіним потрібен діалог. Тут важко щось додати. Ну, хіба, що господар Кремля нікого не звільнить. На його рейтинги в Росії звільнення українських в'язнів ніяк не вплине, а допомагати Савченко... Який сенс. Мабуть, не помилимося, коли скажемо: Путіну зараз дуже вигідно, щоб шоу за участю цієї героїні тривало довго, щоб вона давала ще десятки подібних брифінгів, щоб її судили в прямому ефірі. Це ж така економія на Russia today і на Кисельову.

Тепер про реакцію глядачів. Рада нарешті вигнала Савченко зі складу комітету з питань нацбезпеки. Генпрокурор оперативно вніс до ВР подання на згоду кримінально переслідувати депутатку, затримати її та арештувати. Регламентний комітет навряд чи довго розглядатиме ці подання, адже, якщо вірити Луценку, "Пуля" готувала теракт в парламенті: планувалося знищити бойовими гранатами дві ложі - урядову і посадову, мінометами обрушити купол Верховної Ради і автоматами добивати тих, хто вижив. Така собі посилена версія розстрілу депутатів вірменського парламенту 27 жовтня 1999 року. Тоді загинуло 8 осіб, більше 30 було поранено. Судячи з останніх заяв Савченко, вона нічого проти військового перевороту не має.

Яким буде другий акт цієї вистави. Все йде до того, що депутатку заарештовують, відправляють до СІЗО, стаття там, скоріш за все, така, по якій застава не передбачена, а далі триває досудове слідство. Під час ув'язнення вона регулярно роздає коментарі ЗМІ, на її захист стають різноманітні правозахисні організації на кшталт Amnesty International чи Transparency International, а опозиціонери заводять пісню про те, що влада сама у всьому винна (цікаво, коли буде така заява від "Батьківщини", яка й привела Савченко до Ради?). Тобто, кожен з цієї ситуації намагатиметься отримати свою вигоду. І якщо в обвинувачення не буде залізобетонних доказів, аби посадити Савченко та її спільників до в'язниці, поворотів у цієї п'єси буде ще багато. У тому числі й непередбачуваних.


 

Круте піке Савченко: через рік після звільнення

Круте піке Савченко: через рік після звільнення вона йде в президенти, вимірюючи рейтинг на вулицях 25/05/2017 
Надія Савченко. Фото: DW

 Через рік після визволення з російського ув’язнення народна депутатка Надія Савченко заявила, що буде балотуватися на посаду президента України та братиме участь у виборах до Верховної Ради на чолі власної політичної партії.
Як передає “Новинарня“, про це вона розповіла про в інтерв’ю польському виданню “Krytyka Polityczna“.

“Я готова взяти на себе відповідальність за країну і виставити свою кандидатуру на президентських виборах. У парламентських виборах братиме участь моя політична сила. Боже, як жахливо це звучить із вуст політика…” – сказала Савченко.

За її словами, партія “Громадсько-політична платформа Надії Савченко” “допоможе демонтувати нездорову політичну систему, яка була створена 25 років тому, перебудувати державну архітектуру і дати людям шанси на зручне існування в її рамках”.

“Це буде симбіоз різноманітних систем, ми не будемо бездумно приймати або відкидати будь-які з них”, – сказала позафракційна депутатка.

На запитання, чому вона назвала партію своїм іменем, Савченко відповіла: “Тому що я не маю нічого більше. Це моя честь, і я ставлю її на терези”.

На репліку журналіста Павла Пеньонжека про те, що після повернення з Росії вона в президентських рейтингах мала 12%, а зараз – лише 1-2%, Надія Савченко відповіла: “Я не знаю, з якого космосу журналісти взяли ці цифри”.

За словами Савченко, торік соціологи вимірювали не її реальний рейтинг, а “образ”, створений ЗМІ, заявами президента, Юлії Тимошенко та інших політиків.

“Я визначаю свою підтримку, ходячи по вулиці… Зараз я можу ходити по вулиці безпечно. Реакції бувають різні: посмішки і запитання, неподобство і нейтральність. Проте я не боюся увійти в будь-який натовп і розмовляти з людьми без захисту. Я їжджу на метро. Це мій рівень підтримки”, – заявила Савченко.

Депутатка також сказала, що її переговори з ватажками “ДНР” і “ЛНР” пояснюються потребою “знайти творчий вихід з глухого кута, в який увійшли переговори в рамках Мінського процесу”.
При цьому Савченко визнала, що тонкощам дипломатії її навчає сестра Віра.

Читайте також:
Проект Савченко: хто і що за ним стоїть

Надія Савченко також сказала, що в 2013-2014 роках (коли вона була військовослужбовцем ЗСУ) так само пішла б на Майдан і в добровольчий батальйон “Айдар”.

Щодо повернення в армію, вона заявила: “Я дійсно хочу літати, але я повернуся до армії, коли в Україні все буде добре й Україна матиме таку армію, яка буде спроможна боротися. Все одно це треба зробити насамперед”.

Читайте також:
“Вам усім дадуть Героїв України”.
Подробиці бою, в якому Савченко погубила свій підрозділ
і потрапила в полон

Забуте інтерв’ю Савченко.
Перед полоном Надія хотіла звільнитися із ЗСУ й лаяла командування

Надія Савченко в день повернення з Росії в аеропорту “Бориспіль”: “Не дайте мені скурвитися!”

Нагадаємо, у червні 2014 року Надію Савченко як бійця ЗСУ викрали бойовики “ЛНР” і передали російським спецслужбам, після цього Надію незаконно вивезли до РФ і обвинуватили в убивстві російських журналістів як артилерійську навідницю батальйону “Айдар”.

Поки Надія перебувала в російських СІЗО, вона – восени 2014 року – стала народним депутатом України як перший номер виборчого списку ВО “Батьківщина” та була обрана до складу української делегації в Парламентську асамблею Ради Європи, отримавши дипломатичний імунітет. Російське слідство обвинувачувало Савченко за статтями “вбивство” і “замах на вбивство”. Прокурори вимагали засудити її до 23 років позбавлення волі.

Під час судових дебатів у Донецьку Ростовської області Надія Савченко впізнала в одному зі своїх викрадачів Павла Карпова – помічника Владислава Суркова, радника президента РФ Путіна, який курирує сепаратистів на Донбасі.

Надія Савченко в російському суді. Фото socportal.info

З грудня 2014 року Савченко кілька разів оголошувала голодування на знак протесту проти утримання під вартою, через що опинялася в лікарні.

У грудні 2015 року бранка оголосила голодування “до кінця суду”.

Після того, як 3 березня суд у Донецьку Ростовської області не надав Надії останнього слова, вона оголосила сухе голодування.

До 8 березня Росія зволікала з дозволом українським лікарям приїхати для огляду Савченко в СІЗО Новочеркаська.

7 березня адвокат і консул, які відвідали Надію в СІЗО, заявили, що в бранки періодично виникає тахікардія, порушена терморегуляція, але вона планує виступити з останнім словом на суді 9 березня.

Із заявами з вимогою звільнити Надію виступили Євросоюз, держсекретар США Джон Керрі тощо.

22 березня російський суд у Ростовській області засудив Надію Савченко до 22 років ув’язнення в колонії загального режиму і штрафу в 30 тисяч російських рублів за “незаконний перетин кордону” при потраплянні до Росії.

Головною версією звільнення Савченко ще до завершення суду над нею був обмін на російських ГРУшників.
Капітана Євгена Єрофеєва і сержанта Олександра Александрова – спецпризначенців ГУР ГШ ЗС РФ – затримали після скоєння їхньою диверсійною групу теракту на Луганщині, що призвів до загибелі українського військового, і засудили в Києві до 14 років ув’язнення кожного.
Після цього Україна й Росія почали домовлятися про обмін. Щоб прискорити процес, захисники ГРУшників, як і раніше Савченко, відмовилися подавати апеляції на рішення суду.

Президент Петро Порошенко висловив припущення, що під час розмови з президентом РФ Володимиром Путіним 18 квітня їм вдалося узгодити алгоритм повернення Савченко.

29 квітня стало відомо, що Савченко заповнила всі документи на екстрадицію для відбування покарання в Україні.

25 травня 2016 року Надію Савченко обміняли на російських ГРУшників Єрофєєва й Александрова (хроніка дня). Президент РФ Путін підписав помилування, відзначивши в цьому роль українського політика Віктора Медведчука.

По прибуттю в Київ Савченко заявила в адміністрації президента: “Дуже добре, що є Мінські домовленості. Ми зробимо все, щоб вони виконувалися“.

Віра й Надія Савченко на мітингу під АП. Фото УНІАН

Надалі вона вдалася до низки неоднозначних кроків, зокрема спробувала очолити протестний рух матерів полонених українських військових та оголошувала голодування, вимагаючи від влади в Києві звільнення заручників та не відмовляючись під час голодування від вина.

Також Савченко їздила до Мінська на сеператні переговори з ватажками “ДНР” і “ЛНР” та в Донецьк – на зустріч із полоненими.
Через це рейтинг депутатки різко впав, її виключили із фракції “Батьківщина”, зі складу делегації в ПАРЄ та спробували усунути від держтаємниці в Комітеті з питань національної безпеки і оборони.

При цьому, використовуючи гроші з фонду на своє визволення, депутатка здійснила десятки міжнародних вояжів – у Канаду, США, Францію, Німеччину, Індію тощо.

Надія Савченко з бойовиками “ДНР” у макіївці

Надія Савченко очолила політичний рух “РУНА“, але невдовзі була виключена з його лав. Після цього вона разом із помічниками увійшла в маргінальну партію “Наступ”, яку після цього перейменували у “Громадську платформу Надії Савченко”.

http://novynarnia.com/2017/05/25/krute-pike-savchenko-cherez-rik-pislya-zvilnennya-vona-yde-v-prezidenti-vimiryuyuchi-reyting-na-vulitsyah/?aid=13P92Y.wghot

#freeSavchenko

Надія Савченко #freeSavchenko

Так мітингували, що ледве гімн Росії не заспівали

 Сьогодні у полудень ходив до посольства РФ, де обіцяли протестну акцію проти мордування української бранки Надії Савченко в московітському полоні. Якщо чесно, то краще б я туди не потикався, позаяк витерпіти таку примітивність, скудоумство наших політиків просто неможливо. Треба пити валідол після їхніх пустопорожніх виступів, розшаркування перед ворогами. Наяву продемонстровано справжнє пігмейство, публічну нікчемність. Інакше й не скажеш.

                Зібралося трохи людей. Звичайно, думав, що зважаючи на вихідний день, на яскраву, теплу, сонячну погоду, прийде значно більше. Але й того могло б вистачити, щоб голосно заявити під головним форпостом Московії в Україні, що ми будемо горою стояти за кожного нашого громадянина, і тим, хто влаштував загибель понад дев’яти тисяч українці у Донбасі, хто заживо убиває в камері СІЗО Надю Савченко, як і за анексію Криму, доведеться відповісти сповна. Рахунки ми пред’явимо, тремти Росіє.

чіц

   трн             Так виглядала протестна акція під російським посольством о 12 годині 8 березня ц.р. 

            Але хто ж це може заявити, продемонструвати нашу відчайдушну рішучість?

                Організували й вели ту акцію декілька жінок народних депутатів України. В мене склалося враження, буцімто вони подумали, що від їхніх імен рашівські вороги потьмяніють за наглухо задраяними бійницями вікон московітського посольства, а всі, хто зібрався перед ворітьми амбасади поклоняться в шанобі. Бо такі ж вони великі люди.

                А почали відкривати роти перед мікрофоном – зазвучали трафаретні слова. Без тривоги, без болю, хоча Україна як наелектризована від подій у ростовському Донецьку. Жодної живої думки. Дешева політична тріскотня.

                Ось виступає пані Кужель. Майже дослівно:

                -Я знаю Надю, ми з нею зустрічалися. Вона дівчина зі стержнем. Думаю, що вона все витримає, ми з нею. Слава Україні! Слава Надії Савченко!

                 Альона Бабак від «Самопомочі». Все таке ж подібне. Можливо, трішки ширше висловилася. Але по суті нічого. Начебто виступ на тусовці з відкриття мосту закоханих побіля стадіону імені Лобановського. А де ж вогонь полум’яного слова в часи, коли вороги катують наших героїв, заклик до нації? Якщо не вмієш, чого лізеш на горбате авто, яке слугує трибуною. Не можеш бути трибуном – не соромся.

Борис Тарасюк:

-          Подібні акції протесту відбуваються в багатьох містах світу… Тому ми теж зібралися тут…

Еге ж, це ми знаємо й без його. Мабуть, значно більше того, що він як жвачку видавлює з себе через старі зачовгані слова. Мова фактично ні про що. А ось у багатьох країнах світу люди не лізуть до кишені по слово оцінки убивць українців. Ріжуть правду-матінку московітам в очі. Пан же Тарасюк все кругленьке так стелить, наче прийшов на іменини до Путіна, а не на акцію захисту дівчини-офіцера Збройних сил України, яку московіти доводять до смерті. Не знаю чого в цьому більше – банальної старості, чи хитрості – щоб у російському посольстві не засікли, не позбавили права в’їзду в країну. Якщо боїшся, чого прийшов? Грій дивана дома…

Ведучий з позаминулорічного Майдану знаменитий Євген Ніщук з висоти величезного джипа зачитує через потужні динамики, встановлені в авто, резолюцію цього начебто мітингу. Все настільки стандартно, аж вити хочеться від зубодробної банальної процедурщини. Жодної серйозної вимоги до агресора. Точно, як у тій примовці мовиться: злякали їжака голою дупою. Петицію доручають віднести і вручити народним депутатам України. До входу прямують уже вище названі особи, а також Ірина Луценко, Світлана Заліщук,  Іванна Климпуш-Цинцадзе, Борислав, Розенблат.

І тут починається найганебніше. До хвіртки навпроти входу в посольство РФ збилися нардепи, десятки телевізійних камер і фотокореспондентів, людей з плакатами і без них. Натовп завмер. Бо ніхто до них не поспішив назустріч. Московітська амбасада, насуплена, як озброєний панцерник, дивилася на людей похмуро й загрозливо. Здається, ось зараз з ляскотом відкриються бійниці, і зсередини загрозливо виглянуть стволи кулеметів і гармат. Люди натискають раз по раз кнопку виклику на вході. Відповідь - мовчанка. Минає хвилин п’ять, десять. Знову тиснуть. У відвіт: «Подождите…»

На проводі, напевне, Москва. Доповідають, радяться. Минає ще хвилин десять. Знову тиснуть кнопки. У відповідь чергове «Подождите…» І народ весь стоїть, чекає. Явно знущаються рашівці.

Я не витримую, підходжу до вибраних біля хвіртки і голосно, так, щоб почули всі в цьому нардепівському десанті, зично гукаю: «А станьте всі на коліна… Я вам зараз принесу поему Некрасова «Размышление у парадного подъезда…»Там все про вас, недолугі політикани, бездарі оратори. Вважайте, що вас майже на годину поставили для роздумів перед парадним раші… Ви цього заслужили своїми недолугими виступами. Точно такими, як у Савіка Шустера на телеканалі… А якби на вашому місці була Надія Савченко. Чи мурликала б вона вашими слівцями до агресора? Ви подумали про це

Боже, що тут зчинилося. Всі повернулися до мене. Забули про посольство. Очі горять ненавистю і презирством. З'їли б, роздерди б. Що за ідіот, де він узявся тут? Дєвочкі-нардепкі отигралі красівий спектакль под посольством, показав все лучшиіє своі помади і наряди, готови вот-вот разлєтется по своім дєлам, а тут якийсь чоловічина причепився, все перековбасив. Одна з баришень, заховавши очі за величезними окулярами, почала не своїм голосом волати у мене під боком: «Провокатор! Провокатор!» Як я дізнався, депутат Київради від «Солідарності». Мені так стало страшно, я замало не присів від переляку.

ждло

Ось баришня, яка з усіх сил кричала на мене "Провокатор!", коли я привселюдно голосно заявив, що Надія Савченко не так би мироблюбиво виступала на подібному мітингу, де нардепів і натовп прохачів під хвірткою московітського посольства принизливо поставили замало не на коліна, заставивши чекати хвилин сорок для прийому петиції. Вона представилась на моє прохання, як депутат Київради від "Солідарності". Як бачите, кусюча...

Ну, звичайно ж, провокатор. Бо я ще тут же заявив, що якби вони були патріотками і справжніми народними  обранцями, а не пристосуванцями, то повинні були не ставати на коліна перед амбасадою тисячолітнього ворога, а виступити так на цьому мітингу, щоб з посольства вискочили десятки прислужників Путлєра, готові взяти резолюцію, тут же передати її до Москви. А то прішлі дєвочкі, покрутили… шевелюрами в народі, і, вважається, відпрацювали своє. Відіграли спектакль. Ось він справжній гнилий сучасний парламентаризм, який через свою безпорадність, бездарність привів до напіврозвалу України, до повної зневіри народу у владі. Висновок може бути лише один – гнати, якнайшвидше гнати в шию всіх оцих бездарних дєвочєк і мужиків, які нічого не роблять для держави і людей. Лише комизяться і проїдають народні грошики.

Тим часом, біля авто грали на гітарі, пісні співала Марічка Бурмака. Я помітив там і Степана Хмару, маленького, сухенького.

-Як вам цей бедлам?

-Що не пускають? – запитує, наче не розчув мого запитання.

-Та вважайте, на коліна поставили. Мором беруть. Все за Нєкрасовим про роздуми у парадного під’їзду…  Тримають хохлів за мужиків-холопів з дев’ятнадцятого століття…

-Ану, - каже Хмара, - дай мені мікрофон, я їм розкажу, як потрібно мітинг проводити, а не на публіці красуватися. Так говорили, що замало гімн Росії не заспівали…

ждло

Євген Ніщук як завжди найвище і з магічним мікрофоном у руках, котрим маніпулює, немовби вправний гендляр 

Я кричу знизу від джипа до Євгена Ніщука, щоб дав мікрофон Степану Хмарі. Євген уже не той, що був на Майдані. Женя пройшов найвищу школу чиновницького мазохізму і обдурювання людей. Клацнув мікрофоном і заявив, що він, мовляв, не працює. Еге ж, в одну мить хитро з дурощів зламався. І кинув його з висоти водію в руки, в протилежний від мене бік автомобіля. Той іще комусь передав його зі свого оточення. Одне слово, наперсточники від влади і їхня бридка мажорна прислуга. Хіба ж дадуть вони слово дисиденту Степану Хмарі, який життям своїм, як Надія Савченко нині, платив за нинішню демократію, свободу слова. Вони тепер у владі, яку він їм дарував в обмін на своє здоров’я, а Хмара навічно залишився в опозиції до влади. Бо вона від виборів до виборів стає все гіршою та гіршою, на жаль. Тепер, ховаючи мікрофона, як від дитини, насміхається над високопавжним чоловіком, Героєм України. Цинічно й відверто.

Зчинився шум, бо люди в натовпі побачили всі ці непристойні ігрища. Почали кричати, аби дали мікрофон Степану Хмарі. Ніщук стрибнув з джипа, почав виправдовуватись переді мною: «Зламався мікрофон, їй-богу, зламався…»

Кажу йому: «Женя, ти хоч Бога сюди не мішай. Якщо дуриш і гендлюєш, в угоду не знаю кому, то при чому тут Господь?»

Повернулися нардепи, когось із них там пропустили за огорожу до порога амбасади, взяли петицію. Основна частина з великих слуг народу тут же осідлала авто. Хтось, я чув, сказав Хмарі. Ви, мовляв, Степане Ільковичу, приходьте сюди завтра. Тут, ЗДАЄТЬСЯ, буде новий мітинг. Там вам, можливо, дадуть слово…

До чого ж ти доборолася, рідна моя Україно? За кого і за що ти помираєш в рашівському СІЗО, Велика наша Надіє?

Одним смерть за Україну, іншим рай за війни...

                  Кто и где написал этот противоестественный и глупый сценарий смерти на виду всего мира? Человек ли он?

                Сегодня в Донецком суде Ростовской области украинская летчица Надежда Савченко должна была произнести свое последнее слово. Но ей не дали это сделать. Перенесли заключительный акт процедуры процесса на 9-ое марта с.г. Наверное, по какому-то повеление. Боевая и решительная, девушка сказала: этому не бывать. Дескать, мое последнее слово будет другим. Я уеду домой, в Украину, – живой или мертвой, но до того, как они расписали слушать меня после праздника международного Женского дня. Заложница объявила сухую голодовку до того момента, пока не вернется в Украину – живой или мертвой. Это значит дан обет - не взять в рот ни крохи пищи, ни капли воды…

Мало кто верит в то, что ее организм, подорванный несколькими уже подобными истязаниями, постоянно находясь в состоянии стресса с 17 июля 2014 года, сможет вынести такое невероятное испытание до 9 марта.  

                Даже трудно представить себе это, если Надежда, сделав отчаянный шаг, не приведи Господи, умрет, не поступившись принципом. Погибнет от голодовки в знак протеста против  действий российских властей, прокуратуры, судей. А то, что она предельно решительная, категорически ультимативная, пани Савченко демонстрировала уже не единожды, находясь в заточении. Вот и теперь известно, что старший лейтенант ВСУ отказала просьбам всех – не объявлять сухую голодовку – группе адвокатов, работающих с ней, сестре Вере Савченко, представителям консульских служб МИД Украины, которые чуть было не на коленях просили ее потерпеть еще несколько дней. Надежда не согласилась. Написала прощальное письмо с требованием ни в коей мере не применять к ней принудительное кормление, а в случае смерти – не проводить вскрытие тела… (Больше об этом читайте здесь.)

                Надежду, наверное, можно понять: ведь есть же предел всякому терпению. Это, видимо, тот особый случай, когда говорят: лучше умереть, чем так жить.

                Но, на дворе, друзья, двадцать первый век. И в курсе «грехов» Надежды Савченко все – от царицы Европы Ангелы Меркель до самого Барака Обамы за морями-океанами. Разумеется, они не раз твердили: нужно выпустить летчицу-заложницу, вину ей придумали. Но этот тон только будоражил воображение тех, кто решил расквитаться с девушкой за все майданы и непокоренные украинские высоты…

                Но разве так, - спрошу, - освобождают из плена? Вот даже когда В. Янукович посадил Юлию Тимошенко в больницу вместо тюремной колонии, была создана из числа европейских авторитетов специальная миссия Квасневский-Кокс, которая десятки раз приезжала на свидания с бывшей украинской «газовой баронессой» в Харьков. А здесь в заточении второй год находится постоянный представитель от Украины в Парламентской Ассамблеи Совета Европы, а в сторону Кремля с Брюсселя и Страсбурга только невнятные просьбы о помиловании. Собственно в чем миловать? Что летчицу увезли  с ее родной земли, посадили в темницу…

                Еще больше вопросов в связи с этой подлой историей к украинскому руководству. А почему Петр Порошенко, не ударив лихом  о землю, не заявил: заберите, мол, у меня, господа россияне, фабрику «Рошен» в вашей Липецкой области, а верните нам девушку. Что называется – мах на мах. Или, странно, что не вышел на Майдан из мэрии (всего-то сто шагов ходу) голова Киева Виталий Кличко, да не заявил: отпустите летчицу, возьмите вместо нее меня в заложники. Я все выдержу. Ведь это все равно, что есть он на своем рабочем месте, или нет, никто не почувствует…

                Самое последнее сообщение из ростовского Донецка: тюремные надзиратели, похоже, будут силой кормить штурмана-оператора вертолета МИ-24 Надежду Савченко. Это издевательство, пытка, физическое насилие. Кто-то из читателей, видимо, не согласиться с моим этим выводом. Скажет: Россия хочет, чтобы Надежда жила. Да, очевидно, хочет… Но именно вот так странно, по-идиотски, как, наверное, в те минуты, когда ей в желудок силой заливают питательную смесь.

                Надежда – это Украина!

***

       Статтю написана московітською лише тому, що я ставив собі за мету опублікувати її на Інтернет ресурсі міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы», пояснити рашівцям, що, в разі, коли не приведи Боже, помре Надія, лусне весь їхній «руський мір». Статтю читайте тут.

                Ще одна важлива деталь. Якраз у ті хвилини, коли вирішувалося, чи опублікує Москва мій пост блога про Надію Савченко, де уже 22 місяці блокують мої публікації, кожного разу вважаючи їх екстремістськими для російського читача, в Києві вибухнув «квітковий скандал». Заступник голови Верховної Ради України Оксана Сироїд відмовилася прийняти дорогий букет від голови фіскальної служби пана Насірова. Я подумав, що як все це низько, цинічно в порівнянні з тим, що відбувається в Донецьку Ростовському, як бореться за Україну, віддаючи за неї життя Надія Савченко. Посилати б таких ідіотів, які завжди і у всьому намагаються підкреслити свою вищість і щедрість за рахунок народу, -  на фронт. Або бодай у Донецьке СІЗО під Ростовом-на-Дону. Нехай би ці квіти він завіз Надії Савченко, купив можливість (за свій рахунок) передати його нашій бранці. Ось цей букет. Букет для Надії! 

длорп

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая