ЧИТАЙТЕ, ДОНЕЦЬКІ

У містах Луганської області тимчасово, через відсутність борошна, зупинилися хлібозаводи. За повідомленнями наших активістів з міста Свердловська, заводський хліб у продаж не надходить, населення в паніці, така ж ситуація у м. Ровеньки та ін, влада намагається компенсувати недолік в хлібобулочній продукції поставками з Луганська, але цього не вистачає, тому що завезення здійснюється малими партіями.

Фактично стотисячні шахтарські міста залишилися без хліба.
У цій ситуації, використовуючи борошно із завищеною ціною, приватні пекарні пропонують до реалізації свою продукцію, але у даному випадку ціна за батон коливається в середньому від 5 до 7 грн.

Одна з версій, яка обговорюється в народі звучить так: нас спеціально привчають до високої ціни, дивляться на реакцію людей, якщо все пройде гладко, то незабаром і хлібозавод буде відпускати продукцію за такою ж ціною.

У нашу організацію звернулися мешканці Свердловська, в основному жінки, з пропозицією організувати 8 березня у стін мерії акцію протесту з каструлями і таким чином висловити свій протест діям влади, а так само висловити свою думку з приводу реформ і покращення життя вже завтра.

К. Ільченко
СОГ «Трудовий Рух «Солідарність»

Майдан.

Вільне місто та загроза мракобісся, або Як Одесу перетворюють на антиукраїнський центр «русского духа»

Коли 2008 року в Південній Пальмірі виникла партія «Родина», на чолі якої став місцевий олігарх із неоднозначною репутацією Ігор Марков, передбачити подальший розвиток цієї політсили було складно. Вона здавалася безумовно локальною, цікавою лише в межах окремо взятого міста, цілком аналогічною російським рухам Криму. Вона бачилася черговим штучним політпроектом, партією, створеною для відтягування голосів у лівих політсил, традиційно сильних на півдні. Але після двох з половиною років можна стверджувати, що «Родина» стала невипадковим явищем.

«Полігон» для українофобів створено З листопада 2010 року партія «Родина» нарешті стала правлячою. Це твердження, звісно, відносне, адже ні сам Марков, ні хто-небудь із його соратників не посів значущих посад в Одесі. Вони лише провели досить значну фракцію до міськради. Але для нещодавно створеної політсили, яка пропагує відверто крайні гасла, з більш ніж суперечливою репутацією цей успіх означає багато. Мало того, кон’юнктура нинішнього моменту сприяє Ігореві Маркову — він виявився фактичним головним союзником нового одеського мера Олексія Костусєва, якого вже встигли звинуватити в безвольності й нездатності зрушити з місця тягар міських проблем. «Двома головними передвиборчими обіцянками нинішнього одеського мера Олексія Костусєва були гасла — «Даєш Одесі Статут та Генплан!». Однак і три місяці після обрання Костусєва мером «статутно-генплановий» віз стоїть на місці», — пише тижневик «Коментарі».

Ні для кого в Одесі не є секретом, і це підтвердили перші відставки та скандали в оточенні нового міського голови, що реальної влади й впливу Костусєв у морській столиці України не має. Він і в мери не надто поривався з «теплої» посади голови Антимонопольного комітету, але Партія регіонів сказала «треба» й розчистила йому шлях від усіх можливих суперників, аж до його власного сина Олексія Гончаренка. Від такої пропозиції неможливо було відмовитися. Проте за Костусєва одесити здебільшого голосували за відомим принципом «проти», прагнучи позбутися попереднього мера, а сама чистота результатів голосування досі викликає дуже великі сумніви.

Ситуацію в місті Костусєв, який 16 років бував в Одесі лише наїздами, знає не дуже добре. Місцеві «роз­клади» для нього — новина, взаємини й тертя між основними політичним гравцями міста — таємниця, й думку про такі домовленості він може скласти лише зі слів тих, хто подає йому інформацію. Тому він просто змушений шукати собі союзників, незалежних від «регіоналів», зокрема від впливу губернатора області Едуарда Матвійчука. У цій ситуації його опора на Ігоря Маркова, гроші, люди й ЗМІ якого дуже допомогли в поваленні попередньої влади в місті, ви­глядає більш ніж логічною.

У самого голови партії «Родина» напевне є політичні види на парламентські вибори 2012 року. Справа, як завжди, за фінансуванням. Чи знайдуться спонсори, готові вкласти в подібний специфічний проект кошти? Можуть знайтися. Причому як з подачі влади, так і через бажання створити опозиційний їй центр тя­жіння з невдоволених ПР, але при цьому проросійських сил півдня України.

[ Читати далі ] www.chornomorka.com/node/3549

6 березня, о 18.00 год.

Для спілкування з Миколою Сухомлином треба на стіні (внизу цієї події) написати своє запитання. Під запитаннями Ви побачите відповіді нашого гостя.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Николай СУХОМЛИН
Руководитель медиа-компании "MediaUkraine". Профессиональный журналист, медиа эксперт, медиа тренер ЕС, эксперт Web 3.0, член Национального Союза Журналистов Украины, автор пособий для СМИ.
...
Профессиональный журналист, медиа-эксперт, медиа тренер, член Национального Союза Журналистов Украины, автор нескольких пособий для СМИ. Опыт работы в медиа: 17 лет. Из них - 13 лет на руководящих должностях. Эксперт Web 3.0. Основатель медиа-сети MediaUkraine, в которую входят около 2-х тысяч журналистов со всей Украины. Аккаунт в twitter.com/MediaUkraine является №1 в Украине по количеству фолловеров. Медиа-тренер программы Европейского Союза «Права женщин и детей в Украине - Коммуникационный компонент».

Інформація взята з сайту: http://www.facebook.com/MediaExpert
******************************************************
Сайти Миколи Сухомлина:
* http://twitter.com/MediaUkraine
* http://mediaexperts.livejournal.com/
* http://h.ua/art_geld.php?id=124338

******************************************************
Сторінка інтернет-конференції: http://www.facebook.com/event.php?eid=156368461083910
******************************************************
Організатор інтернет конференції: спільнота "Україна - Ukraine" на Facebook (http://www.facebook.com/UkraineUA)

Передмова

У своїх попередніх статтях я зазначав, що станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Основні державні органи не виконують своїх функцій та настільки дискредитували себе в очах людей, що відновити довіру до них неможливо і недоцільно. Я писав, що після Януковича потрібно буде проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої. Ця держава стане правонаступницею України-91. 

Готуватися до цієї визначної події треба вже сьогодні. На думку директора Центру розвитку суспільства Ігоря Харченка, в Україні вже склалася революційна ситуація. Принаймі, для цього є майже всі необхідні передумови, які перераховані в його статті. Тому я пропоную для практичного втілення свою концепцію Громадського суду, який буде формувати чорні списки злодіїв авторитарного режиму Віктора Януковича. На перший погляд це звучить страшно і радикально, та насправді являється цілком ефективним способом протидії, а також корисним інструментом для закріплення перемоги майбутньої мирної революції.

Мета

1. Захистити людей, які займають активну громадську, проукраїнську, державницьку позицію від катка політичних репресій. Сприяти їх підтримці з боку суспільства як постраждалих за свої погляди. Полегшити цим людям процедуру надання громадянства нової української держави, а також статусу на кшталт "в'язня політичного режиму".

2. Не допустити надання громадянства нової української держави нинішнім злочинцям у владі.

3. Зменшити кількість колаборантів, які бажають співпрацювати з нинішнім режимом.

4. Звести до мінімуму антиукраїнську діяльність тих людей, які вже співпрацюють з режимом.

Організаційно-правова форма

Громадський суд - недержавний, неприбутковий, квазісудовий орган, який приймає рішення про надання певним подіям, які відбуваються в Україні, спеціального статусу, що тягне за собою занесення людей, пов'язаних із подією, до чорних, сірих або білих списків. Діяльність Громадського суду регулюється Статутом, прийнятим установчими зборами суду.

Громадський суд формується  активістами проукраїнського руху, які підтримують ідею революції та не співпрацюють із режимом. Це можуть бути як зареєстровані, так і неформальні організації, партії, об'єднання, фізичні та юридичні особи, в подальшому - "підписанти". Кожен підписант визнає легітимність рішень громадського суду та зобов'язується не надавати будь-яку допомогу (окрім медичної) особам, які занесені до чорного списку. 

Наприклад, якщо підписант - політична партія, то вона зобов'язується не брати "чорносписочників" до себе у партійні списки, а також не підтримувати їхні кандидатури на виборах. Якщо підписант - юридична фірма, то вона зобов'язується не надавати юридичні послуги таким людям. Якщо підписант - фізична особа, то вона таким чином декларує, що не буде голосувати за ті політичні сили, в яких представлені люди із "чорних списків", а також працювати в штабах чи на виборчих дільницях від імені цих кандидатів.

Стати підписантом можна не тільки під час формування суду, а й в будь-який момент.

Суть діяльності Громадського суду полягає в тому, щоб виносити на його розгляд різні події з життя України та надавати їм спеціального статусу.

Наприклад, є подія: масові арешти членів ВО "Тризуб" за підрив пам'ятника Сталіну в Запоріжжі. Судді Громадського суду можуть внести цю подію на свій розгляд та прийняти колегіальне рішення - надати події статусу "політичні репресії". Які наслідки понесе за собою дане рішення? Ті люди, які безпосередньо причетні до арештів (серед керівних осіб, звичайно), потрапляють у чорний список. Натомість, ті, кого заарештували - у білий список репресованих.

Тобто суд не має займатися "полюванням на відьом". Він лише приймає рішення щодо конкретної події, а вже потім у зв'язку з нею заносить людей у списки.

Перелік спеціальних статусів, які можна надати подіям, має бути вичерпним , встановлюється та змінюється Громадським судом.

Уся робота Громадського суду буде організована через Інтернет. Кожен суддя матиме змогу висувати на розгляд подію у загальній стрічці, із власною пропозицією надання їй певного статусу. Нижче під постом розміщуватиметься скрипт голосування з двома варіантами: "прийняти" і "відхилити". Також там потрібно передбачити можливість для обговорення  пропозиції іншими суддями. Якщо пропозиція набирає 50% + 1 голос від загальної кількості судової колегії Громадського суду, то рішення вважається прийнятим. Події присвоюється відповідний статус.

Після прийняття позитивного рішення розглядувана подія переходить у режим моніторингу. В цьому режимі її може коментувати будь-який відвідувач сайту, пропонуючи внести людей, пов'язаних з настанням події до одного зі списків. Кожна пропозиція має бути підкріплена лінком мінімум на два авторитетних інтернет-джерела, звідки дописувач дізнався про дії "кандидата". Перелік авторитетних інтернет-джерел є вичерпним і затверджується колегією Громадського суду. Судді Громадського суду можуть напряму вводити людей у списки, пов'язані з даною подією, однак теж посилаючись мінімум на два авторитетних джерела.

Якщо виник спір або колізія навколо правильності застосування Статуту громадського суду щодо внесення певної особи у список, тоді судова колегія голосує за той варіант застосування Статуту, який вважає правильним. У подальшому це рішення стає прецедентом для вирішення аналогічних спорів саме таким чином.

Дані про людей, занесених у списки з кожної події дублюватимуться у загальні, уніфіковані списки за алфавітним порядком.

Склад Громадського суду

Вирішуючи питання про те, який повинен бути розмір судової колегії, слід звернути увагу на два аспекти. По-перше, суддів не може бути мало (10 або 20), бо інакше їх перекуплять або залякають. По-друге, важлива не тільки кількість, а і якість. Якщо суддів буде кілька тисяч, їм можна буде роздати по кілограму дефіцитної гречки і всьо, справа зроблена. Тому оптимальний варіант бачу надати суду можливість самому розширювати та звужувати свої ряди голосуванням 2/3 голосів за кандидатуру, при цьому обмеживши загально можливу кількість суддів 300, а мінімальну - 100 чоловік.

Суддею Громадського суду може стати громадянин України віком не менше 21 року, який володіє цивільною право- та дієздатністю, має досвід громадської діяльності не менш, ніж три роки, безпартійний.

Не можуть стати суддями Громадського суду:

1) особи, які мають непогашену або погашену судимість, за винятком, якщо через цю судимість вони були занесені Громадським судом до білого списку;

2) особи, які мають хронічні психічні захворювання;

3) народні депутати, їх помічники, керівні особи центральних та регіональних державних органів, особи з  персонального складу Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Адміністрації Президента України;

4) колишні члени Компартії, Комсомолу, Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), Прогресивно-соціалістичної партії України, Партії Регіонів, Народної партії України;

5) особи, які перебувають у чорному списку Громадського суду.

Види списків

Види списків є сталими та не можуть змінюватися суддями Громадського суду:

Білий список - це перелік фізичних осіб, які, внаслідок настання події з наданим Громадським судом спеціальним статусом, виявилися потерпілими від дій або бездіяльності злочинного режиму Януковича.

Чорний список - це перелік фізичних осіб, дії чи бездіяльність яких на своїй посаді, у своїй зоні відповідальності, призвела до присвоєння події спеціального статусу Громадським судом.

Сірий список. Одразу після винесення судом рішення по розглядуваній події, особам, що чинили, наприклад, антиукраїнську діяльність чи репресії, дається шанс виправити ситуацію. Даний список є попереджувальним, люди в ньому перебувають тимчасово. Якщо за відведений Громадським судом час вони не усунули ті обставини, внаслідок яких подія отримала спеціальний статус, тоді особа потрапляє до чорного списку. Якщо обставини були усунуті, тоді вона виключається із сірого списку.

До чорних списків можна заносити тільки тих осіб, які займають керівні або вибрані посади в органах державної влади або місцевого самоврядування.

Особа, яка знаходиться у чорному списку, не може бути з нього виключена, окрім випадку, якщо пізніше була встановлена помилка і виявилося, що дій чи бездіяльності, які призвели до присвоєння події спеціального статусу, ця особа не скоювала, а повідомлення інтернет-джерел виявилися хибними.

Особа, яка перебуває у чорному списку, не може потрапити чи одночасно перебувати у білому чи сірому списку. Якщо особа, яка  перебуває у білому списку, має відношення до події, через яку її треба внести до чорного списку, тоді ця особа виключається з білого і заноситься до чорного списку.

Фінансування Громадського суду

Фінансування Громадського суду буде здійснюватись шляхом добровільних внесків підписантів та просто небайдужих громадян на електронний рахунок Громадського суду. Кошти витрачатимуться на оплату сервера, домену, поліпшення дизайну сайту, а також на оплату суддям. В ідеалі було б добре забезпечити їх повну фінансову незалежність. Звіти від електронних платежів на кошти, отримані від добровільних внесків, публікуватимуться на сайті Громадського суду.

Післямова

Переконаний, що треба втілити концепцію Громадського суду в життя. Адже це підіймає нашу боротьбу із режимом на новий рівень. В майбутньому списки, сформовані Громадським судом, стануть важливим джерелом інформації, аби не допустити до влади руйнівників української держави. Колишні можновладці більше не зможуть прикритися тим, що в останні дні революції вийшли на Майдан, як було у 2004 році. Також списки допоможуть більш ефективно застосувати процедуру люстрації. Повертаючись до реалій сьогодення, зазначу: кожний кат, кожний українофоб при владі повинен усвідомлювати, що після його дій йому не буде місця у владних коридорах нової української держави. Тож не хай роблять свій вибір вже сьогодні, а інакше -   "поздно, Вася, пить "Боржоми".

Станіслав Полянський

Першоджерело

П.С. У фейсбуці створено ініціативну групу. Якщо ви бажаєте долучитись до втілення концепції Громадського суду, вступайте: http://www.facebook.com/home.php?sk=group_194848513882133

Йому б виповнилось сьогодні 62, але його нема в живих уже 32 роки...




Життєвий шлях

Стежки дитинства

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти…

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році батько композитора разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи №1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 році іде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володя отримує від земляків подарунок — гарну справжню німецьку скрипку.
Вчитель хлопця у музичній школі Юрій Візнюк вмовляє батьків продовжити музичну освіту дитини, тож після закінчення шостого класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень.
Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході “операції” “вождь” падає, хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення.
Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Невдовзі цей хор починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». Отримує першу премію.


Червона рута — квітка надії





Через рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Він симпатичний усім, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля руту-м’яту, саме «Червоній руті» судилось полонити стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував показати «Червону руту» й «Водограй» в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», з’ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудові пісні — перший великий тріумф молодого митця.
У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти!» звучить нова Володина пісня «Водограй». Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я — твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви». Незабаром відбулась ще одна важлива подія — його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володю дуже багато писала польська преса, перекладала й друкувала тексти його пісень.
1974 рік в біографії Івасюка відзначився ще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області, того ж року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. Разом з тим йому продовжують надходити листи з найвіддаленіших містечок і сіл СРСР — всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність молодому таланту. Це додає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володя не говорив нікому, навіть батькам. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов’ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше . Але громадське життя триває. У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обід одягається, йде до консерваторії і більше не повертається.
18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.
Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтара. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.
Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:

Спасибі, друже, за любов жагучу
до рідної Вкраїнської землі,
повік твою «Червону руту»
співати будуть солов’ї.

Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.
І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув’язненням. Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.
Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: «А слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».


4 березня 2011 року. м. Львів
 
Коментар Богдана Гордасевича: коли я працював над альманахом "Наш Львів", то дізнався про унікальний епізод стосовно Володимира Івасюка: з якоїсь причини медсестра мала закапати ліками йому очі ще немовлятові, але забула перед тим ліки розбавити і крапнула концентрованим розчином, але якимось дивом  рідина не виїла очі, але стекла по кутках очей немовляти і виїла добіла шкіру, залишивши на все життя Івасюкові "сліди сльози" від очей... Пророчі сліди сліз...
 
http://iwasyuk.narod.ru/bio.html

В приймальній Адміністрації Президента відмовились приймати звернення від громадськості

04-03-2011 12:23

---

Вчора головний консультант Адміністрації Президента України Ахметов Ігор Бахитович відмовився прийняти й зареєструвати звернення від Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з пропозицією провести публічну дискусію у формі круглого столу за участі члені

Як повідомляє сайт Громадянської Асамблеї України, вчора головний консультант Адміністрації Президента України Ахметов Ігор Бахитович відмовився прийняти й зареєструвати звернення від Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з пропозицією провести публічну дискусію у формі круглого столу за участі членів Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї, представників Оргкомітету Громадянської Асамблеї України, Громадянського Конституційного Комітету та експертів-конституціоналістів і правозахисників. На його думку, оформлення звернення не відповідало вимогам Закону України „Про звернення громадян”, оскільки на ньому не було печатки ГАУ. Також І. Ахметову знадобилася офіційна реєстрація Асамблеї. Коли ж подавач звернення зауважив, що в названому законі ні у ст. 5 „Вимоги до звернення”, ні в іншому місці не говориться про те, що на зверненні має бути печатка (цей закон стосується фізичних осіб й апріорі не може містити таку вимогу), Ігор Бахитович почав вимагати підтвердження наявності експертів-конституціоналістів у складі ГАУ. На питання „Яким документом має підтверджуватись „експертність” людини?”, головний консультант сказав, що його б влаштувало, наприклад, посвідчення заслуженого юриста України. Таким чином простий клерк взяв на себе повноваження не лише реєструвати адресовані не йому звернення, але й фільтрувати інформацію, яка надходить до вищих посадових осіб через приймальну Президента України. А також самочинно визначив вимоги, за якими він прийматиме документи. Спроба пояснити повну абсурдність подібних вимог виявилася невдалою, і в підсумку звернення Оргкомітету Громадянської Асамблеї України до голови Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука з копіями Президенту України Віктору Януковичу, Голові Адміністрації Президента Сергію Льовочкіну та Першому заступнику голови АП Олені Лукаш довелось надсилати рекомендованим листом з повідомленням про вручення.