провели акцію протесту проти побиття циганами свого односельця Івана Бабича та проти «циганського безладу». Як наслідок, представники місцевої влади пообіцяли покарати винних. Про це Gazeta.ua повідомили у прес-службі Соціал-національної асамблеї (СНА).
Зокрема, за інформацією активістів, 29 серпня мешканця Мирополя Івана Бабича було побито групою осіб циганської національності. За їхніми словами, причиною нападу на Бабича став попереднійконфлікт, під час якого чоловік вступився за дівчину, до якої чіплялись цигани. Останні пізніше вистежили його і напали групою близько 8 чоловік. Перший удар було нанесено автомобільним домкратом в обличчя, після чого Бабич знепритомнів.
«Добивали залізним пруттям та цепами. Якщо б деякі люди непідтягнулися, то, напевно, убили б. Як наслідок, побитий лежить у реанімаційному відділенні лікарні», — уточнили активісти.
На заклик зібратись 3 вересня у центрі Мирополя та «покласти крайциганському безладу» прийшли близько 500 чоловік. Люди на півтори години перекрили рух по головній дорозі, вимагаючи покарати винних та вигнати з селища усіх осіб циганської національності.
«Врешті-решт приїхав начальник районної міліції, котрий намагавсязаспокоїти розгніваних людей запевненнями розібратись. За його словами, побиття людини, яка лежить в реанімації, кваліфікується як дрібне хуліганство, і максимум, що отримають злочинці — це 15 діб адмінарешту. Тоді я поцікавився у представника закону, чи було б розцінено нанесення удару йому в голову, наприклад, сапою, як дрібне хуліганство», — зазначив представник СНА Дмитро Лесько.
Після цього учасники зібрання пройшли ходою по центральній вулиціселища аж до залізничної станції, в районі якої проживають компактно цигани. Люди вигукували: «Циганів геть!». Кінцевим пунктом ходи став будинок місцевого циганського «барона». Мітингувальників заспокоювали представники міліції та чиновник селищної ради, які пообіцяли покарати винних.
Чергове зібрання селищної громади Мирополя активісти запланували на 8 вересня. Джерело: ГазетаУаЯкщо Бог щось хоче сказати тобі про ОУКЪРАЇНУ - він скаже УСЕ на цім сайті у блогах
LeoLine
Потім я опублікував "причесаний" текст у своєму блозі, пошукав через Яндекс і добавив фото, знайшов на Антенці призабуту пісню за ключовим словом "небеса".. Почитав, подивився, послухав.. Ще де-що добавив і вирішив ЩО НЕ ВСЕ ТАК ПРОСТО у цім поєднанні словес, мислеблудія, образів та СПОГАДІВ..
(Спочатку помилково написав "випадковому богу"... та чи Бог випадковим буває, він же може бути будь-яким чи будь-ким?.. а потім випадково написав "у блогах LeoLine" і так і не зміг виправити - якийсь глюк з редактором.. та нарешті виправив)
а в тім, що поміж рядків СПОДІВАЮСЬ, закриваючи очі без тебе, ОУКЪРАЇНА..
й справа не в тому, що вже осінь й РАНОК похмурим буває, що буває таке ЩОСЬ, котре лізе мені в голову аж відчуваю, як б'ється серце десь ТАМ в глибині душі.. й не в тому, що пересохлі бажання в той ранок назустріч снам вранішнім шурхотять..
НЕ забудемо один про одного ЗАРАЗ, з часом стежиною темною в ЗАВТРА вертаючи дні, приймаючи вітер по краплях..
а ЗАРАЗ - навіть не задумутесь!.. - в житті бувають різні речі.. і що тут погано?? що тут добре?? ОУКЪРАЇНА сама по собі - ДИВО..
а чи варто усвідомлювати ОУКЪРАЇНу, як щось ДИВНЕ??.. не так вже й просто, бо в розумі маємо помутніння, бо ми залишаючи вночі тіло в постелі - звикаємо вмирати, - забудемо колись вродитись уранці.. а може нам - і ТАК добре??..
просто повір - ВСЕ це лише думок подібність ОУКЪРАЇНі
В дні святкування 20 річніці Незалежності України, на порталі було багато заміток в яких йшлося про те, що незалежність їм нічого не дала і що вони стали жити гірше!
Так от я звертаюся саме до таких користувачів! Якого хуя Ви тоді нічого не робили, а зараз серете на блогаг типу яка Україна хєрова і шо вам в совку жилося краще? Я розумію що зміна влади, розвал совка, незалезність, всиляли надію на краще майбутнє! Але ж Ви бачили що Україна занепадає, що рівнь життя падає! То що, не можна було зібрати майдан і скандувати що ви хочете назад в совок (до росії)? А? Тим більше якщо в совку і справді так афігенно жили, як ви любите розказувати, то б підтримку людей Ви б точно мали! І зараз з би ніхто не розєднував Украаїнців мовним і бандерівським питанням! Всі б пишалися що живуть в найбільшій країні і офіційною мовою, швидше всього, була б російська! І тоді б я був патріотом саме такої країни! Однак я виріс в незалежній країні і я хочу бачити її саме такою, незалезною і суверенною! І нєхуй мандіти як вам погано живеться! Краще перестаньте лаятися між собою, ось якраз в цих рядках все сказано:
А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без "правобережних", без "лівобережних",
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...
От скажіть: яка різниця хто якою мовою розмовляє? Всі чудово одне однго розуміємо! Чи не так? Замість того щоб плакати за совком і обсирати україну, краще робити все щоб наша країна процвітала!
Пока чиновники говорят о здоровье нации, тинейджеры «ширяются» каплями, которые аптеки продают на каждом углу
Среди украинских наркоманов в последнее время стал суперпопулярен новый «аптечный» наркотик – тропикамид. Спецы утверждают - он страшнее героина. А самое главное, флакончик «тропика», достаточный на 2-3 дозы, можно свободно купить в любой аптеке. И стоит он дешевле бутылки водки.В Крыму и Одессе самый востребованный тропикамид 1 % производства киевского ОАО «Фармак» обходится всего в 15-16 гривен. Фирменная сеть аптек медицинской академии Днепропетровска продает его даже ночью. Всего два «бакса», смешная цена...
Медикам эти глазные капли нужны в диагностических целях, чтобы вызвать искусственное расширение зрачков при исследовании кристаллика и глазного дна. Это достаточно редкие случаи в офтальмологии и было бы вполне оправдано назначение тропикамида по рецептуре строгой отчетности. Тем не менее, препарат практически свободно отпускается в аптечных киосках. Формально необходим рецепт, но на самом деле рецепты никто не требует.
Поначалу наркоманы «тропик» использовали для внутривенных инъекций вместе с героином для усиления действия. «Ширялись» после употребления опиатов для продления эйфории. Сформировался своего рода коктейль – покупной «герыч», сваренный на кухне «винт» плюс тропикамид.
А сейчас его уже колют в чистом виде! Пузырьки «тропика» засыпали парки Киева. Нынешним летом беда перекочевала в курортный Крым.
По последствиям тропикамид страшнее героина. Необратимые изменения в организме наступают в считанные месяцы. Средняя продолжительность жизни составляет два года. Но кто из них задумывался на такой долгий срок?
У наркоманов, употребляющих эти «глазные капли», кожа в течение считанных недель становится цвета жёлтого воска. Резко падает гемоглобин и артериальное давление, начинается головная боль с эпилептическими припадками, очень быстро изнашивается сердце. Постоянная температура тела 38-39, во рту сушняк. На последних стадиях приема – недержание мочи.
И практически у всех «пользователей» возбуждение и психозы сопровождают сильнейшую непреодолимую психическую тягу к препарату.
«Тропик» накапливается в организме подобно мышьяку. Когда концентрация достигает критической отметки, почки или печень попросту перестают работать, что вызывает гарантированный летальный исход. Хотя сам путь к могиле выглядит страшно: теряется зрение и вес, возникают провалы в памяти, происходит отслоение тканей от скелета. Человек становится полубезумным.
По словам украинских наркологов, глазные капли тропикамид – настоящий хит «аптечки», как называют аптечные наркотики. Судя по количеству обращений в больницы, последствия принимают масштабы настоящего бедствия. А официальные власти его словно не замечают или не хотят замечать.
Несколько месяцев назад Кабинет министров Украины уточнил список препаратов, которые можно купить лишь по рецепту строгой учётности. Снизили максимально допустимые дозы некоторых веществ в лекарствах от аллергии и простуды. Грозят уже через год ликвидировать городские аптечные киоски. Останутся лишь стационарные аптеки, контроль за которыми якобы строже.
- Я люблю кайф, а если это дешёвый кайф по 20 гривен, продающийся за углом, люблю его вдвойне, – признаётся киевлянка Кира. В свои двадцать лет девушка-скелет успела «соскочить» с героина, перейдя на «тропик».
До недавних пор на пике популярности здесь были трамадол и снотворное сонат, которые вроде бы запретили для свободной продажи. Показушную борьбу с трамадолом возглавляли вице-премьер Сергей Тигипко и другие модные политики.
Нарколог одесского областного наркоиспансера Сергей Савко провел свой эксперимент. В одной из центральных городских аптек показал удостоверение врача и попросил трамадол. Провизор отказала, сославшись на нехватку одной печати на рецепте.
- Следом вошёл паренёк. И ему продали без рецепта! – рассказывает доктор Савко.
…За шприц с глазными каплями берутся подростки. Украинским же малышам сегодня предложили новое и такое интересное мороженое Energy Ice RedShark от крупнейшей кировоградской фирмы «Ласка».
На этикетке написано, что это «энергетический лед». То есть, с кофеином и экстрактом гуараны – непременным компонентом большинства «взрослых» энергетических напитков.
О вреде энергетиков сказано достаточно. Страны Западной Европы одна за другой запрещают у себя знаменитый Red Bull и тому подобное диско-пойло. А на Украине производители решили расширить круг потребителей за счет маленьких детей!
Оказалось, энергетические напитки малышам кажутся невкусными. Предлагая Energy Ice RedShark, производители опускают планку возраста. Сладкое мороженое со стимуляторами центральной нервной системы сегодня продается по всей самостийной республике. Законодательство и санитарные нормы позволяют.Об этом она заявила в комментарии УНИАН.
«Утверждение о том, что Президент платил за свою книгу издательству «Mandelbaum verlag» – это абсолютная неправда. Это коммерческий проект нескольких издательств... в основу книги легли, из того, что я читала, а я знаю президентские тексты, потому что я работаю с Президентом очень давно, его статьи, его размышления, его выступления в разные годы, которые он делал и которые опубликованы в его более ранних книгах. Возможно, кто-то из политиков когда-то и использовал какие-то мысли из книг В. Януковича. Это просто смешно обвинять Президента, что он использует какие-то тексты Стецькива или Волги», – сказала А. Герман.
Она отметила, что информация о плагиате книги В. Януковича является попыткой очернить действия Президента. По мнению советника главы государства, издание, которое распространило эту информацию, «все, что ни делает Президент, все поливает грязью».
Также А. Герман сообщила, что в Москве будет издан русский вариант книги «Opportunity Ukraine», поскольку сначала она была написана на русском языке. Она также отметила, что книга получила одобрительные отзывы экспертов.
«Я могу Президента только поздравить с этой книгой», – подчеркнула А. Герман.
Согласно данным последних соцопросов, Донбасс и весь Юго-Восток Украины нешуточно разочаровались в Януковиче. Впрочем, как и вся Украина, но на вотчине Президента это ощутимо больше всего.
Итак, по данным социологических исследований «Демократических инициатив», после президентских выборов Виктору Януковичу на Донбассе доверяло больше 80% населения. Еще в конце весны таковых было не менее 50%. Согласно же последним закрытым партийным исследованиям, уровень доверия к нынешнему Президенту по Донецкой и Луганской областях снизился к 40%.
Понятно, что падение доверия коснулось не только регионалов, более того, по данным социологов, Янукович до сих пор опережает конкурентов в президентском рейтинге, а Партия регионов - в партийном. Но отрыв от преследователей до неприличия мал. Во многом это можно объяснить именно тем, что в «ядерном электоральном регионе» - Донбассе, поддержка регионалов и Президента упала вдвое.
Вспомним последние президентские выборы. Тогда во втором туре, по данным ЦИК, за Януковича отдали свои голоса 12,4 миллиона украинцев, в том числе 4 миллиона в Донецкой и Луганской областях. Фактически, эти две области составили треть всех избирателей Виктора Януковича. Не сложно предположить, что, как минимум два из четырех миллионов своих избирателей на Донбассе Президент уже потерял.
И не удивительно. Ведь, вспомнив главные политические волнения последнего года, несложно подсчитать, что большинство из них вызревали именно на Донбассе. Против закрытия школ активнее всего протестовали именно на вотчине Януковича, и активнее всего права на образование своих детей защищали именно донецкие родители. Их откровения о том, что в жизни больше не проголосуют за Партию регионов заполонили весь Интернет. Далее пришла очередь больниц. Против закрытия медучреждений тоже громче всего протестовали на Донбассе. Жители депрессивных шахтерских городков открыто заявляли, что без больницы их города обречены на вымирание. Да и анонсированный эксперимент в медицинской отрасли тоже запустят именно на Донбассе.
Дошло до того, что, ранее самые ярые сторонники Януковича – пенсионеры из его родного Енакиево, не стесняются на камеру покрывать матом Президента. Повышения уровня жизни после победы Януковича не произошло, пенсии если и выросли, то незначительно, а цены на все продукты питания скакнули до заоблачных высот.
Очевидно, что возвращение базового электората на Донбассе будет чуть ли не главным электоральный заданием регионалов перед грядущими парламентскими выборами. Ведь, какую бы систему выборов власть не избрала, без повальной поддержки Донбасса им никак не обойтись. Иначе ни о каком собственном большинстве в парламенте и мечтать нечего. Но как же вернуть ее, эту самую любовь своих бывших ярых сторонников?
Пообщавшись с экспертами, «Главком» выделил несколько возможных политтехнологических направлений, которые могут дать регионалам самый ощутимый результат, как в Донецкой и Луганской областях, так и в других регионах Юга и Востока страны.
Поиграть языком
Прежде всего, можно поиграть со старой доброй темой русского языка. Перед выборами Виктор Федорович обещал придать ему некоего официального статуса. Но ничего подобного пока не произошло, что, кстати говоря, самым ярым русофилам из сторонников Партии регионов явно не понравилось. Да и недавно зарегистрированный обновленный языковый законопроект Кивалова-Колесниченко лучше всего подходит для этих игр. Проголосовать его с горем пополам в раде 226-ю голосами, огласить русский региональным на всем Юго-Востоке страны и трубить об этом во время избирательной кампании.
Понятно, что оранжевый электорат так не переманишь, но свой попытаться вернуть можно. Хотя об эффективности технологии говорить тоже рановато. Ну, станет русский региональным, начнут платежки за коммуналку приходить именно на нем, но вот что больше всего взбодрит избирателя – язык платежки или же сумма?
К тому же, недавний финт с красными флагами особых дивидендов регионалам не дал и негативных электоральных тенденций явно не переломил.
Вечная дружба с Россией
Можно поиграть и на других пророссийских настроениях электората. К примеру, начать вдалбливать людям, что с Партией регионов дружба с Россией крепнет день ото дня. До сих пор реальных дружественных прорывов кроме Черноморского флота особо не наблюдалось, да и газовая ситуация больше похожа на «холодную украино-российскою войну». Путин пока дает понять, что для успешного применения этой технологии Виктору Федоровичу надо просто отдать россиянам газовую трубу. Чего, судя по всему, делать Янукович пока не собирается.
Террористы-бандеровцы
Еще один полит технологический ход, который с разной степенью успешно применяли в Украине, и с размахом в России – борьба с выдуманным врагом. У наших соседей под избирательные кампании даже войны с терактами затевались, у нас пока до такого не доходило, но чем черт не шутит. Да и антитеррористическая кампания СБУ последнего года лучше всего о том свидетельствует. Сначала посадили отпетых террористов-студентов из Запорожья, которые облили краской памятник Дзержинскому, потом вылавливали террористов по всей Украине из-за подорванного памятника Ленину. Дошло уже до того, что некие планы подорвать столицу на День Независимости вскрывают и пересаживают «отпетых подонков из националистических организаций» типа «Патриот Украины».
И хорошо еще, что только «упреждают теракты», а ведь ближе до выборов можно что-то реальное подорвать, да чтобы с жертвами, да на Донбассе. Сначала запугать людей до отупения, а потом свалить на бандеровцев. Параллельно покрутить Тягныбока по телику побольше, что-то вроде 9 мая во Львове организовать - и пойдут все дружными рядами голосовать против «фашистско-террористической чумы» за родную Партию регионов. Для мобилизацию электората Донбасса можно привлечь все приемы 2004 года, только бы это в один прекрасный момент не вышло из-под контроля.
Пенсионно-шахтерская манна
Кроме психологического кнута можно и пряником поманить. К примеру, добавить перед выборами к пенсии несколько сотен, и для шахтеров что-то придумать. И хотя руководство шахт и при «команде профессионалов» эксплуатирует рабочих не хуже прежнего, да и гибнут горняки явно не меньше, но и для них некий пряник можно сварганить. Проще всего или зарплаты подбросить, или еще каких выплат придумать. Для столь благородных целей даже в украинском дырявом бюджете деньги всегда найдутся.
Можно и «завтраками» хорошенько покормить о неких миллиардных китайских инвестициях, как это успешно и делал Президент на День шахтера в Донецке.
Ставка на экологию
Понимая всю сложность экологической обстановки на Донбассе, регионалам можно поиграть и с этой темой. Масштабы анонсированных президентом нацпроектов вроде зимней олимпиады в Буковеле и каждому школьнику по нетбуку впечатляют. Не трудно что-то похожее и для Донецка придумать. К примеру – нацпорект «Экология Донбасса». Рассказывать о неких миллиардных инвестициях в переоснащение производства и уменьшение выбросов. Если доходчиво объяснить каждому жителю, что безопасно он будет дышать только благодаря Януковичу, может кто-то и поведется.
Стахановец в списке партии
Раз уж Партия регионов красные флаги вернула к жизни, то не сложно и стахановское движение вновь возродить. К примеру, взять некую шахту и организовать там рекордное количество норм добычи угля. И чтобы шахтер Иван Иванов, новый Алексей Стаханов независимой Украины после своего великого трудового свершения сразу в десятку списка Партии регионов попал. Чтобы каждый горняк поверил, что уж теперь то в парламенте о шахтерах будет кому позаботиться.
Фактор футбола
На худой конец, в священном деле возвращения базового электората «регионалам» и футбол подсобит. Конечно, надо быть отпетым оптимистом, чтобы предположить, что сборная Украины выиграет Евро-2012 или что-то подобное. В футбольном плане основная электорально-футбольная надежда на донецкий «Шахтер». Да и сами регионалы это вовсе не скрывают.
«Победы «Шахтера» играют важную роль в поддержке Партии регионов. Я в этом не сомневаюсь», - недавно заявил секретарь донецкого горсовета Николай Левченко в фильме «Другой Челси». Не будем сомневаться во влиянии успехов «Шахтера» и мы. Конечно же, если бы в этом сезоне горняки выиграли Лигу Чемпионов, то рейтинг регионалов явно скакнул бы на Донбассе процентов так на десять. Но на трезвую голову на это надеяться вряд ли приходится. Проще спокойно вылететь в Лигу Европы и выиграть там. А что, кто скажет, как помог этот трофей «Шахтера» Януковичу на президентской гонке в 2009-м?
Некоторые социологи, которые давно сотрудничают с Партией регионов, видят иные способы достучатся до сердца и ума избирателя Донбасса. К примеру, директор социологической компании «Research&Вranding Group» Евгений Копатько главным залогом электорального успеха считает налаживание конструктивного диалога власти и жителей Донбасса.
«Проблема падения доверия касается всех политических партий. Партия регионов в регионе по-прежнему на первом месте, но снижение рейтинга действительно идет существенное», - признает падение рейтинга регионалов Копатько. И выдает свой рецепт исправления ситуации. «Я считаю, что открытый диалог власти и общества – это ключевая задача, которую должна сейчас решать власть. Власть должна предпринимать конкретные шаги по решению социальных и экономических вопросов. С другой стороны, надо информационно опережать свои действия. Вот это, на мой взгляд, самые важные вещи. Потому что делается достаточно много хорошего, но нет объяснения, как и что власть хочет сделать. Вся вертикаль власти должна работать по объяснению своих действий населению», - заявил «Главкому» Евгений Копатько.
На самом деле, не только на Донбасс надо устремить свой взор Президенту. Массово теряя электорат Донбасса, надо попытаться попробовать наступление на Центр Украины. Как не меняй свой имидж на проукраинского и независимого от России и Европы политика, на Западе страны много не получишь. А вот в центральных областях попытаться набрать очков еще можно.
Официальный сайт Партии регионов. Фото Андрея Мосиенко
Ростислав Павленко
Події 24 серпня в Києві засвідчили: в Україні з’являються ознаки того, що ситуація може розвиватися за сценарієм пробудження та організованої дії суспільства. Ще важко судити, коли саме і в який спосіб суспільство «прорве» стан справ, який нікого не влаштовує. Однак процес пішов, і намагатися зупинити його силою небезпечно для влади. Організований протест можна відвернути надзвичайним насильством – масштабу більшовицького терору або подій на площі Тяньаньмень у Пекіні, але в українських очільників немає на це ані можливостей, ані ресурсів, ані авторитету (навіть серед силових структур, які мали б відповідні накази виконувати). Протесту також можна запобігти, «відкривши» режим: відмовившись від закручування гайок, припинивши політичні репресії, створивши для людей легальні канали захисту своїх інтересів як у бізнесі, так і в політичному чи громадському житті, але це потребує від керівництва держави свідомого руху в напрямку, протилежному до того, яким воно йшло останні півтора року.
Революційна ситуація
Американський суспільствознавець Джеймс Девіс ще в 1960-х звернув увагу на закономірність, яка притаманна практично всім революціям. Вони настають зазвичай не тоді, коли ситуація постійно погіршується, бо люди в такому разі здебільшого переймаються виживанням. Недарма знедолений люмпен, який тяжко працює за «біологічну норму», – запорука безпеки олігархічних режимів. Натомість якщо в суспільстві з’являється надія на краще й громадяни з активною позицією розуміють перспективи самореалізації – і раптом вони руйнуються, масові протести й навіть революції стають цілком реальними. Суперечність між очікуваннями і дійсністю може викликати в багатьох апатію і зневіру, однак з часом в активної частини населення формується думка про те, що «треба щось змінювати». Якщо вони не знаходять легальних механізмів захисту своїх інтересів, створюється ґрунт для протестів. Опитування громадської думки в Україні фіксують швидке розчарування людей у нинішній владі і зростання протестних настроїв. Розмивається навіть електоральна база нинішнього керівництва країни у «своїх» регіонах, не кажучи вже про столицю, від початку налаштовану до нього щонайменш скептично. Більшість молоді готова до акцій протесту, а в інших вікових групах цей показник ненабагато нижчий.
Влада пиляє гілку
Невиконання можновладцями передвиборчих обіцянок підриває довіру до них; тим більше що падіння рівня життя українців відбувається на тлі демонстративних витрат влади на своє благополуччя і розкіш – від спецлікування до вертольотів. Вона перетворює на опонентів чи навіть ворогів верстви, які здатні стати основою для опору: бізнес потерпає від здирництва і зазіхань на власність, студенти – від сваволі керівництва вишів, що з подачі профільного міністерства вигадують дедалі нові способи обмежити їхні права та стягнути кошти. Утиски свободи слова і політичні репресії налаштовують проти очільників держави «формувачів думок»: журналістів, експертів, знакових для певних галузей особистостей. З історії 2004 року (а раніше – з досвіду оксамитових революцій у Центральній Європі) відомо, що, навіть поставивши таких громадян на службу, режим не може бути впевнений у їхній лояльності, якщо суспільство відмовляє владі в довірі й активно заявляє про це.
Таке поєднання настроїв і позицій, обтяжене власними помилками влади, небезпечне для неї. Достатня кількість громадян, здатних до активних дій, не бачать іншого виходу, ніж тиснути на керівництво держави. Таких людей стає дуже багато, і походять вони з надто великого кола різних соціальних груп, аби їх можна було просто задушити чи залякати. Наступним етапом стане їхня самоорганізація, яка виллється в постійний масовий тиск на владу. А низький рейтинг останньої означає, що її нікому буде захищати.
Це твердження стосується також і тих, хто вважається опорою режиму, зокрема правоохоронних і силових органів. Вони також складаються з людей, які відчувають на собі і умови життя, і ставлення до них у суспільстві. Будь-яка влада спирається не тільки на силу, а й на згоду достатньої кількості людей визнавати її. Як тільки абсолютна більшість громади відмовляє їй у такій згоді, падіння стає питанням часу.
Роль політичної опозиції
У прогнозах щодо майбутнього України чимало уваги приділяється політичній опозиції – політикам і партіям, які є альтернативою чинній владі. За ідеєю, вони мали б очолювати протест, домагатися її зміни. На словах так і відбувається. Однак процеси в суспільстві засвідчують, що політична опозиція не виконує своїх функцій.
Незважаючи на гучні гасла, опозиційні партії не спромоглися на системні мобілізаційні дії навіть серед киян. Утім, мітинг, скажімо, у День Незалежності зібрав до 10 тис. учасників. Їх могло би бути більше, але за відсутності мобілізаційної здатності політиків і наявний результат є показовим. Тим більше що зібралися не маргінали чи проплачені «майдан-арбайтери» (їх завжди добре видно; тож політичним силам, які збираються і далі на них ставити, треба або відмовлятися від цієї практики, або готуватися до електоральних втрат). 24 серпня на протестний мітинг у Києві вийшли здебільшого люди зрілого віку, які здатні спокійно оцінювати ситуацію, не піддаватися на провокації, але за потреби діяти рішуче. Вони є основою принципових зрушень, подібних до оксамитових революцій.
Понад те, будучи залученими до суспільно-політичного процесу, ці люди менш схильні вірити обіцянкам політиків і «відпускати» їх, залишивши без контролю. Тож можна сподіватися, що, коли українське суспільство остаточно прокинеться (якщо відзначені тут тенденції набудуть подальшого розвитку), владу безвідносно до кольорів очікуватиме пильний контроль громади.
Це не означає, що політична опозиція не потрібна. У будь-якому випадку доведеться діяти і на політичному полі. Однак у разі пробудження суспільства політики не «ведуть за собою націю», а виконують належну їм роль: представництва, участі у виборах, організації політичних заходів. Але завжди пам’ятаючи, що цілковитої свободи від суспільного контролю вже не буде.
Вибір шляху
В Україні поки що з’являються лише перші пагони, з яких може вирости повномасштабний організований протест. Спроби їх затоптати лише заженуть проблему всередину – і громада вибухне згодом, коли з’явиться привід для мобілізації, але тоді переговорів та компромісів не буде.
Намагання «забалакати» протест, використати потенціал суспільства для реалізації короткострокових цілей нинішніх опозиційних діячів призведуть до відчуження громадськості й політиків як таких, що загрожує хаотичністю змін і створенням поживного ґрунту для того, щоби його результатом скористалися негідники, як було в 1990-х.
Відтак уже протягом найближчих місяців конкретний перебіг змін, які визрівають в Україні, визначатиметься поведінкою кожної з дійових осіб, від яких залежать конструктивність і змістовність суспільно-політичного процесу. Якщо влада запропонує громадянам діалог, а не ховатиметься за міліцейськими щитами, то ще матиме шанс залишитись учасником української політики, принаймні завдяки підтримці свого «ядерного електорату». Якщо політичній опозиції вдасться налагодити контакт із суспільством і стати провідником його інтересів, а не лише борцем за власне місце у владі, вона зможе розраховувати на переконливіші результати, ніж просто підтримку своїх нинішніх прихильників. Зрештою, якщо українська інтелектуальна, ділова та громадянська протоеліта спроможеться стати повноцінною елітою: запропонує програму дій і виробить механізми контролю влади (безвідносно до персоналій та партійних кольорів), аби змусити її цю програму виконати, суспільний протест зможе нарешті привести до системних змін у країні.
