хочу сюда!
 

Женя

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 33-40 лет

Заметки с меткой «законодавство»

Тю на вас, пшеки!

Тю!  Тю на вас, пшеки!  ("Мішанка - 2018")




Особисто я не маю іншої реакції на повідомлення про антиукраїнську законодавчу діяльність в Польщі, як сказати сповна аналітичне і логічне:  - Тю! Тю на вас, пшеки! Подуріли зовсім - чи що?
Неначе щось там у пшеків "перемкнуло" з тим історизмом. Прийняли закон проти українського націоналізму в Польщі посеред поляків. Якби наша Верховна Рада України прийняла закон проти розповсюдження польського націоналізму в Україні, то ми би дружно запитали одне-одного: - А що воно таке? 
Або у ВРУ взяли і прийняли закон про кримінальну відповідальність за невизнання окупації України в 15-17 віках Польщею, а українські громадяни вперто намагалися зрозуміти, нащо то їм? В чому сенс подібного законодавчого процесу?
Можна також прийняти закон про геноцид українського народу кримськими татарами, через що ми в Україні маємо право на Крим в якості репарацій і сатисфакції. І значно-значно більше, аніж якесь північне Московське князівство. 
Ще крутіше було би прийняти закон про "відновлення Української Держави" в її історичних межах. Причому не обмежуватися часами Української Народної Республіки 1917 року, бо то однозначно дурне, оскільки тоді держава існувала фактично суто на папері, - а за реальними віковими масштабами державного утворення часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого - ось де наші пра-українські землі! То є Україна! А хто того не визнає - до буцегарні!
З іншого погляду то якось навіть приємно українцям така увага з боку польських урядовців і їх наукового обормонду та електоральних драбів до пам'яті про українських націоналістів. Ще б! Німці мільйони поляків знищили - забулося! Москалі віками ділили і топтали Польщу - простилося! А українці якось набили пику полякам - навічно злосні. І прощення не буде! А нам то до дупи! І чисто українському, а не європейському значенні такого посилання.
Поміркована реакція з боку українського керівництва і повний "ігнор" з боку нашого суспільства на польські законодавчі бздури є сповна правильна і адекватна. Як хочеться людям подуріти - нехай дуркують. Вільна країна і можуть робити що завгодно.
З боку українців у відповідь варто хіба що створити громадську організацію по наданню безкоштовної допомоги адвокатів тим громадянам Польщі, які будуть притягненні до відповідальності за цим законом "антибандерівського" скерування

Богдан Гордасевич
 02.02.2018

«Зачистка політичного ландшафту»: досвід історії

«Регіонали» знову хочуть змінити виборче законодавство. Причому змінити кардинально і зробити його ще менш придатним для фіксації волевиявлення виборців, ніж далекого вже 1990 року. Мажоритарка не у два, а в один тур, і все!

Якнайкраще ці наміри висловив щиросердий Михайло Чечетов, «головна рука Верховної Ради», котрий має здатність відверто висловлювати те, що інші персонажі владної команди не завжди насмілюються формулювати навіть у призначених для дуже вузького кола осіб документах.

Отже, цитата: «Якщо вийде так, що ще тиждень-другий парламент не буде працювати, доведеться виходити на дострокові вибори, хоча ми цього не хочемо», - заявив перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. І додав: «При цьому необхідно повністю зачистити політичний ландшафт і ввести мажоритарну виборчу систему, бо за нинішньої системи конфігурація в Раді не зміниться». Чечетов певен, що у разі проведення виборів на мажоритарній основі «Партія регіонів отримає не 208, а 300 депутатів». І ще одне: «Зміни до закону про вибори внести нескладно, це можна зробити одразу по тому, як буде ухвалене рішення про перевибори».

Яким чином можна змінити Закон про вибори, якщо Верховна Рада не працюватиме, - це неймовірної сили правова загадка для європейців, але ми добре знаємо, як «регіонали» змінюють закони, включно з Основним: на Банковій натискають відповідну кнопку, і Конституційний Суд виносить належний вердикт.

От і зараз: чом би не скасувати не лише чинний виборчий закон, а й той, який був ухвалений ще 1997 року і запровадив змішану виборчу систему? І чом би не запровадити виборче законодавство 1990 року, вилучивши з нього положення про два тури і про явку більшості виборців? А на додачу ще й скасувати висунення кандидатів від політичних партій, повернувши норму про висунення їх трудовими колективами?

Бо ж злиденні бюджетники та прикуті загрозою безробіття до колісниць олігархічних підприємств робітники наразі висуватимуть «правильних» людей, чи не так? І тоді остаточно восторжествує вітчизняний варіант «керованої демократії»: без апеляції до електорату, без змагання виборчих програм, без дебатів на телебаченні, без, зрештою, використання значних коштів на «підтримку» жителів тих чи тих округів – гарантована перемога!

Згадаймо: чинна влада вже раз переписала під себе виборче законодавство задля того, щоби не програти: якби восени 2012 року виборчі змагання відбувалися за попереднім законом, то Партія регіонів мала б у Верховній Раді не більше 180 місць, а нинішня опозиція – 235-240. А так – 208 мандатів (не рахуючи майбутніх «тушок»), і все завдяки зміні виборчого закону…

Утім, якщо «регіонали» вважають себе оригінальними у перевлаштуванні виборчого законодавства для збереження і примноження своєї влади – попри волю виборців – то вони зовсім не оригінальні (хоча про це й не знають у силу своєї дуже специфічної «освіченості»). До них не раз здійснювалися подібні «виборчі реформи» - з тактичним успіхом, але стратегічним програшем як для самих «реформаторів», так і їхніх політичних сил.

Тільки декілька красномовних прикладів з історії ХХ століття.

Улітку 1907 року, коли Державна дума Російської імперії, більшість якої становили кадети та трудовики, висловилася за еволюційне, але неухильне (жодних революцій, але й жодного беззаконня!) перетворення Росії на конституційну монархію і готувалася розглянути питання про надання автономії Україні, імператор Ніколай ІІ та прем’єр Столипін вчинили державний переворот.

Вони не просто розігнали непокірний найвищий представницький орган держави, а й видали новий виборчий закон, який закріплював домінування на наступних виборах найбільш відданих престолу суспільних верств – у соціально-економічному та політичному плані далеко не найпрогресивніших. За цим законом, лише 1% населення імперії обирав майже дві третини виборщиків, котрі, у свою чергу обирали депутатів Думи – легко здогадатися, які верстви і яка нація мали абсолютну більшість (77% депутатів виявилися великоросами) у найвищому представницькому органі імперії.

Були порушені інтереси не тільки селян та робітників: ті суспільні групи, які сьогодні звуться «середній клас», хоча й одержали можливість висувати своїх депутатів, але ці депутати не могли реально вплинути на політичні процеси, їм залишалася тільки критика влади, яка, втім, не була безпечною навіть для думців – таємно фінансована урядом «чорна сотня» могла погромити житло, а то й убити надто ревного борця за народні права. Загалом за столипінським виборчим законом тільки 15% дорослого населення одержали виборчі права; великі регіони імперії та цілі народи взагалі були позбавлені можливості мати своїх представників. Відтак Дума так і не стала більш-менш повноцінним парламентом, перетворившись на говорильню – часом досить гучну і скандальну, але позбавлену влади.

Гідними учнями Петра Столипіна стали більшовики. Спершу вони захопили мандатну комісію ІІ всеросійського з’їзду совєтів, тим самим одержавши можливість «відфільтрувати» небажаних делегатів і визнати повноваження «у дошку своїх».

Без такого кунштюка навряд чи з’їзд призначив би уряд Леніна-Троцького. Але навіть «свої» дали цьому урядові лише тимчасові повноваження – до скликання Установчих зборів, яким він мав передати всю повноту влади. Як відомо, більшовики та їхні союзники програли вибори на ці збори й опинилися там у меншості; тоді вони просто розігнали тих, кому були підзвітні.

А далі були змінені правила виборів до совєтів – так, щоб «пролетарські кадри» та сільська голота мали в них беззаперечну перевагу. За Конституцією Російської Федерації 1918 року, виборчих прав були позбавлені «нетрудові елементи» та «прислужники колишнього режиму» - загалом понад 5 мільйонів осіб, тобто кожен десятий дорослий на тодішній території під більшовицьким контролем.

А на Всеросійський з’їзд совєтів депутати обиралися за дуже хитрою системою: з представників міських совєтів – 1 депутат на 25000 виборців (тобто пролетарів), з представників губернських з’їздів (переважно від селян та мешканців малих містечок) – 1 депутат на 125000 жителів (включно із немовлятами та позбавленими виборчих прав). В підсумку приблизно 10 селянських голосів дорівнювало 1 робітничому.

Якщо ж врахувати, що позбавленими виборчих прав виявилися передусім найосвіченіші прошарки населення, а на сторожі «правильних» виборів стояла ВЧК, то більшовики одержували додаткові можливості для маніпулювання результатами голосувань. Якщо ж до совєтів потрапляли депутати від «контрреволюційних» і «дрібнобуржуазних» партій (себто соціалісти небільшовицького ґатунку, то цих депутатів просто «відкликали» або розпускали відповідні совєти, створюючи замість них у містах – ревкоми, у селах – комнезами.

Кілька років навіть за такої системи «дрібнобуржуазні» партії ще якось намагалися боротися за вплив на маси і за місця в совєтах, але на початку 1920-х більшовики унеможливили участь представників цих партій у представницькій владі, одночасно заборонивши існування фракцій та ідейних платформ у власній партії.

Проте ще тривалий час в СССР існували нерівне представництво різних класів у совєтах та велике число громадян, позбавлених виборчих прав. І тільки під час Великого Терору Сталін подарував народу «загальне виборче право» - тобто кожен отримав змогу «обрати» під наглядом НКВД одного депутата з одного-єдиного кандидата від «непорушного блоку комуністів та безпартійних».

Учнем особисто Леніна та прихильником багатьох більшовицьких методів був Беніто Муссоліні. Він очолив італійський уряд 29 жовтня 1922 року і швидко почав установлювати в країні «порядок». У грудні того ж року була сформована Велика фашистська рада, яка складалася з особисто призначених прем’єром членів. Поки що вона діяла дорадчий орган.

 Навесні 1924 року на парламентських виборах завдяки брутальним фальсифікаціям і прямому насильству над виборцями фашисти отримали 355 депутатських мандатів, іншим партіям дісталося лише 176 місць. Запекла боротьба фашистської партії з опозицією точилася весь цей рік, який закінчився арештами незалежних журналістів, закриттям опозиційних газет та розпуском 150 «підривних» організацій. На початку наступного року з ініціативи дуче підконтрольний йому парламент видав низку «надзвичайних законів», які мали наслідком ліквідацію демократичних інститутів.

Поділ законодавчої і виконавчої влади було зведено нанівець, оскільки уряд отримав право видавати закони навіть без формальної згоди парламенту. Всі партії, крім фашистської, офіційно були заборонені лише в 1928 році, хоча де-факто Італія стала однопартійною державою з 1925 року. У травні 1928 року починається «Реформа політичного представництва» - парламент ухвалює новий закон про вибори, відповідно до якого число виборців, що мають право брати участь у голосуванні, істотно зменшується; у виборах 1929 року бере участь тільки одна партія.

Висування кандидатів могли здійснювати «визнані законом профспілки» (800 кандидатів), а також «визнані законом юридичні особи та асоціації… за умови, що вони мають національне значення або переслідують цілі культури, виховання, взаємодопомоги і пропаганди» (200 кандидатів). З цієї тисячі кандидатів Велика фашистська рада на свій розсуд складає список із 400 осіб, який після опублікування виносився на голосування (фактично – на плебісцит).

Якщо не менше половини голосів учасників виборів було подано за список, то всі 400 кандидатів вважалися обраними. В результаті на «виборах» 24 березня 1929 року владна фашистська партія отримала 98% голосів (при явці 90%) і всі 400 мандатів. А на «виборах» у березні 1934 року фашисти домоглися 99,85% всіх голосів (при явці 96,30%.) – і ті самі 400 мандатів. Сама ж Велика фашистська рада офіційно перетворилася на вищий конституційним орган держави. Тільки Муссоліні міг скликати її і визначити її порядок денний…

У свою чергу, Адольф Гітлер учився (щоправда, заочно) й у Леніна, й у Муссоліні. 1932 року йому стало зрозуміло, що НСДАП, попри істотне зростання свого впливу, ніколи не завоює більшість у Райхстагу, щоб одноосібно сформувати уряд (на виборах 6 листопада 1932 року партія здобула 33,1% голосів та отримала 196 депутатських місць з 584). Тому Гітлер погодився на коаліцію з консерваторами за умови що саме він стане канцлером; крім нього, нацистами були тільки двоє з одинадцяти членів призначеного президентом фон Гінденбургом 30 січня 1933 року уряду. Але контроль за поліцією опинився в руках НСДАП. Це дозволило перетворити штурмовиків (СА) на «допоміжну поліцію» і влаштувати терор політичним опонентам.

А тут іще й дуже своєчасний підпал Райхстагу божевільним комуністом Ван дер Люббе (чи тільки ним самим, чи йому «допомогли» нацисти?). Але, попри всі преференції, які де-факто мала на виборах 5 березня 1933 року внаслідок запроваджених після підпалу Райхстагу істотних обмежень громадянських прав і свобод, НСДАП набрала менше, ніж очікували її вожді, – 43% голосів, що дало 288 депутатських місць із 647. І навіть із своїми союзниками з Німецької національної народної партії нацисти ледь нашкребли просту більшість (340 мандатів), але не отримали більшість конституційну.

І тоді були використані випробувані вже в Росії та Італії методи «коригування» народного волевиявлення. Першим кроком стало анулювання мандатів комуністів, другим – арешт цілого ряду соціал-демократичних депутатів. Завдяки цьому нацисти одержали абсолютну більшість. Третій крок – вичавлений з Райхстагу, оточеного штурмовиками й есесівцями, закон «Про надзвичайні повноваження», який «тимчасово» передав законодавчі функції урядові Адольфа Гітлера.

Ці три кроки були здійснені негайно, впродовж березня 1933 року. Четвертий крок – заборона 22 червня того ж року Соціал-демократичної партії за «зраду вітчизни». Четвертий крок – розпуск 14 липня всіх політичних партій Німеччини, крім НСДАП. І, нарешті, п’ятий крок – «вибори» 12 листопада до Райхстагу, на яких фігурував виключно список НСДАП. За цей список «добровільно-примусово» під наглядом СА та СС проголосувало 92,11% виборців.

Після цього були й інші, не менш зразково-показові ситуації, в яких та чи інша «партія влади» так «чистила» парламент і перевлаштовувала виборче законодавство, що її монополію на керування державою після цього вже ніхто не міг заперечити.

Сергій Грабовський

Чи існує, на вашу думку, потреба у зміні мовного законодавства?



Багато точиться розмов про введення додаткових мов, як в Україні, так і в окремих її регіонах. Ми вирішили провести опитування на цю тему, щоб знати точку зору читачів нашого сайту. Тож, запрошуємо голосувати і коментувати (при бажанні) свій вибір: http://ukrainianpeople.wordpress.com/2011/09/07/mov-zakon/

Анекдот

Розглянувши надані захистом аргументи на загальну суму $ 350 000, суддя вніс тимчасові поправки до чинного законодавства.

8 березня - як метод зменшення християнських цінностей

Подія А - Піст. Великий Піст - коли українці віддають шану Богові.  В цей період всі поводяться скромно, умірено. 

Подія Б - Але на дворі 8 березня. Потрібно святкувати.

Таким чином подія Б нівелює подія А, що в наслідку загрожує рівню моральності населенню. 

Варіант вирішення - нівелювати подія Б на законодавчому рівні шляхом скасування за цим днем державного свята. 

Тим самим залишити пріоритет за такими державими святами як Пасха і Трійця. 

Чи врятували ми тюленів?

У неділю 15 березня - у Всесвітній день захисту тюленів (не плутати просто з Днем тюленів 1 березня) молодь Києва вийшла на Хрещатик, щоб висловити свій протест проти вбивства тюленів у Росії.

Шкода, звичайно, що не залишилось вже тюленів в Українській акваторії Чорного моря.

Та біорізноманіття треба захищати не лише біля свого будинку, а і біля сусідніх. Інакше і біля твого будинку воно зникне. Бо в природі все взаємопов"язане.

Минулого року акціями проти вбивства тюленів у декількох країнах вже вдалось добитись заборони вбивства більків - дитинчат тюленів віком до 2 тижнів. В цьому віці вони біленькі і вбивають їх лише (!)заради шкіри.

Однак заборона вбивства більків не скасувала винищення тюленів. Адже почались вбивства сірків - дитинчат тюленів віком до місяця. В них шкіра вже сіра, але все одно приємна для виготовлення одягу. Якщо вбивають дітей, то популяція не відновлюється.

Протестували ми на Хрещатику не лише проти вбивства тюленів у Росії. (А то ще хтось зараз нас у націоналізмі звинуватить). Жахливі випадки вбивства диких і домашніх тиварин процвітають і в Україні. Про це у блогах вже згадувалось.

Однак, своїми діями молодь в Росії, Білорусі і Росії примусила владу Росії скасувати дозвіл на вбивство дитинчат тюленів. Як написали російські колеги, до Міністерства юстиції вже передали на розгляд закон про заборону вбивства дітей тюленів віком до одного року.

Це дуже радісна новина.

Однак, якщо заборона вбивства більків не припинила винищення популяції тюленів, то і зараз можуть виникнути проблеми з вбивствами, наприклад, вагітних самиць.

Тому не варто розслаблятись і заспокоюватись! Треба пильнувати за ситуацією далі!

За хабарництво можливо садитимуть за грати довічно

Голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони
Анатолій Гриценко вніс у парламент законопроект, який передбачає
кардинальне підвищення відповідальності за хабарництво. У проекті
передбачається, що за отримання хабара понад 10 тис. доларів прокурори,
слідчі та судді будуть каратися довічним ув’язненням, а державні
службовці – позбавлені волі на 15 років з повною конфіскацією майна.

Гриценко сподівається, що Верховна Рада підтримає цей законопроект.

Немає жодної держави, яка не має корупції. Але мало в світі є країн, де
корупція була б настільки поширена, як в Україні - таку думку висловив
Анатолій Гриценко.

Народний депутат також відзначив, що «метастази
корупції поширюються набагато більше, ніж до помаранчевої революції», а
«чисті руки» у народі звуть «додатковою надбавкою». «Корупція не
зупиняється навіть у період кризи. Залишаються «відкати» по ПДВ, беруть
побори – в сьогоднішніх умовах це вже мародерство. За таке у військові
часи розстрілюють перед строєм. Зараз не військовий час, але рішучі
заходи мають бути», - заявив Гриценко.

За матеріалом Майдану.

44%, 7 голосов

6%, 1 голос

50%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.