Марксизм не догма, а суцільна дурня

Теорію Маркса можна розбирати по пунктах безкінечно довго, і щоразу приходити до висновку, що в житті все зовсім не так, і взагалі людство розвивається не за Марксом. Не вірите? А давайте розберемося з ключовим терміном марксистської теорії, каталізатором класової боротьби — «експлуатацією». Що це взагалі таке, яким приладом чи органом її можна відчути або виміряти? Як визначити її ступінь? Як людині зрозуміти, що її експлуатують, і наскільки сильно? Працювала собі людина на приватному підприємстві, і за теорією Маркса, створювану нею додаткову вартість привласнював власник, тобто «експлуатував» працівника. Але ось підприємство націоналізували (ПриватБанк — яскравий приклад), і що, експлуатація закінчилася? Зарплата у людини не зросла, а проблем додалося — то комісія, то перевірка, то додаткова звітність. Куди ж поділася додаткова вартість? Розтанула як білий дим? Ні, вона пішла в кишеню держави. Отже, експлуатація продовжилася, але вже не людини людиною, а людини державою.
Отже, панове марксисти, поясніть мені, недалекому, у чому сенс «пролетарської революції»? Був власником заводу який-небудь Путилов, а сталася революція — Путилових, Міхельсонів, Нобелів у кращому випадку вигнали, у гіршому — розстріляли, і власником заводу став… а хто, власне, став? Робітники? Та де там. Власник має право розпоряджатися своєю власністю, а робітники після революції як працювали за зарплату, так і працюють. І не робітники вирішують, чи проводити реконструкцію, яку продукцію випускати і кому продавати, скорочувати управлінський апарат чи розширювати — до подібних речей робітників і близько не підпускають. Це компетенція власника. А хто ж у нас власник? Держава. А що таке держава? Це армія, поліція, парламент (верховна рада), уряд (рада міністрів), чиновники на місцях і так далі. То хто ж керує підприємством? Поточні питання вирішує директор, а стратегічні — чиновник із міністерства (наркомату). Отже, що ми маємо в підсумку: до революції робітника «експлуатував» власник, а після — чиновник. Ось і весь підсумок до копійки.
АААА! — закричать прихильники СРСР — «ми при СРСР жили багатше, відпочивали в Криму, у нас усе було, а зараз нічого!». Скажіть мені, шановні, що було найбільшим щастям для радянської людини? Правильно — потрапити за кордон. У гіршому випадку за путівкою, а в кращому — поїхати на роботу. Тому що навіть у найбіднішій африканській країні можна було КУПИТИ такі речі, які у нас ні за які гроші НЕ МОЖНА було ДІСТАТИ. Ось звідки й «багатство» радянської людини: купити нічого. Машину? Стій у черзі 10 років. Квартиру? А ти вважаєшся таким, що потребує покращення житлових умов (менше 6 м на людину)? Якщо ні — то забудь, навіть у кооператив не вступиш. Нормальна їжа, меблі, одяг і взуття — усе або «по блату» з переплатою (у 1,5–2 рази), або у спекулянтів, але там як пощастить. І кому-кому, але Росії оплакувати СРСР — дивно: згадайте 1980 рік, пік могутності країни, а на території РРФСР такі «предмети розкоші», як ковбаса, м’ясо і масло — за талонами. 600 г вареної ковбаси на місяць, 200 г вершкового масла і 2 кг м’яса. Причому «м’ясна норма» була умовною: 2–3 рази на рік гуляш (на великі свята), в інші місяці — суповий набір або пельмені, а то й пиріжки з лівером. Отака «велика країна». І це в мирний час, за нормальних урожаїв! Як на мене, панове марксисти, то жодної експлуатації не існує, а є просто договір купівлі-продажу між роботодавцем і працівником. Роботодавець купує знання, уміння, фізичну силу, професійні навички працівника за чітко обумовлену плату. Ціна праці залежить від кон’юнктури ринку та багатьох інших умов (як і ціна будь-якого товару). У разі невиконання умов договору однією зі сторін (оплата нижча за обумовлену, затримки виплат, порушення трудової дисципліни, недобросовісне ставлення до роботи тощо) договір може бути розірваний з ініціативи однієї зі сторін. Власник може звільнити недобросовісного працівника, працівник може піти від недобросовісного роботодавця. Якось так. І це лише один з аспектів нісенітниці під назвою марксизм. І взагалі, що б і де не намагалися побудувати марксисти у них завжди виходить тільки концтабір, приклад дві Кореї, сталінський совок, маоїстський Китай та інші країни так званого соцтабору, жодна з яких навіть не наблизилася по рівню і стандартах життя до капіталістичних країн. Показав свою повну економічну неспроможність совок, за часів дорогої нафти він так сяк тримався на більш-менш пристойному рівні, навіть мостився у наддержави вліз в Афганістан, там нічого не домігся, роздавав різним придуркам мільйони калашів, щоб вони боролися з імперіалізмом, та знову вийшов пшик, бо боролись вони лише за власні кишені. Але ціна на нафту впала і слава Богу, совок здох, але залишився величезний шматок, у якого досі свербить в дупі імперська велич, хоча величі як такої власне ніколе не було, були постійні спроби догнати розвинені країни і мрія про війну, так так, саме мрія, де ми малою кров'ю, могучим ударом, а нас зустрінуть квітами та поцілунками. Рашисти і досі не розуміють, чому Україна не капітулює, чому ВСУ не переходять на бік вялікой расєі, вони не можуть зрозуміти, що їх руській мірь нікому не потрібен.