Тому, що це країна підприємців. Якось великий польский піаніст Ігнацій Ян Падеревський підчас турне по США, гуляючи невеликим містом побачив доволі скромну вивіску:
МІСС ЕННІ ТОМСОН УРОКИ ГРИ НА ФОРТЕПІАНО $5 ГОДИНА
Мабуть в рекламних цілях місс щось грала на фортепіано, він трохи послухав і зайшовши сказав, дівчино, я Падерєвский, те що ви граєте ви граєте не правильно, давайте я покажу вам як треба! Зрозуміли як треба? Тепер давайте ви! О, так уже набагато краще! Через кілька днів Падерєвский повернувся на те саме місце і побачив величезний білборд з яскравим написом
МІСС ЕННІ ТОМСОН УЧЕНИЦЯ ВЕЛИКОГО ПАДЕРЄВСКОГО УРОКИ ГРИ НА ФОРТЕПІАНО $20 ГОДИНА
Маестро зрозумів що ця дівчина не пропаде і країна теж.

Проглянув свіжі новини з мордору і не зміг не порадіти, бо навіть фанатичні не російські поцреоти на кшталт Максима Калашнікова чесно визнають що у них в країні дупа куди не ткни. На фронті величезні витрати при мінімальних успіхах. Та і самих успіхів з кожним днем все менше. В економіці повний швах, грошей нема і взяти ніде, хіба що надрукувати, але це шлях хибний, щоправда іншого нема. Піськов.та інші пропогандони на чолі з Літрій Алкоголівичем Медведєвим клянуться що мобілізації не буде, бо людей, бажаючих воювати вистачає і так. Щоправда потенційні зольдати їм не вірять і тікають в Грузію, Вірменію, та Казахстан. Тобто у країні, де росіянам віза не потрібна. Та треба сказати, що їм там не вельми раді, грузини блокують прикордонний перехід, доречі єдиний на суходолі, Верхній Ларс, казахи підняли в'їздне мито з $9 до 20, а можливо піднімуть ще більше, чому б не заробити, коли гроші самі в руки пливуть? У вірменів піднялася вартість оренди житла і ціни в готелях. Об хла всі витирають ноги з нього відверто сміються або просто на ньому заробляють. Товстий Кім дере скажені гроші за іржаві снаряди та криві ракети. Старий Моді згоден купляти нафту лише з величезним знижками, а от бензин постачає за ринковими цінами, та ще і сумнівної якості. Не дуже поспішає на допомогу хлу і вірний друг Сі. 10 років хло вмовляє його взяти участь у будівництві газогону "Сила Сибіру 2" на що хитрий Сі відповідає, тобі треба, ти і будуй, я ні юаня на цю дурню не дам, а газ буду купляти по вашим внутрішніх цінах, тобто по $50 за 1000 кубів, в той час коли Європа давала по 250. Тобто великий геостратег знову всіх переграв. Він вже набрид всім зі своєю севео, навіть своєму оточенню. Бо навіть ближнє коло вже розуміє, що перемоги не буде, раз її досі нема. Схоже на те, що лише тільки хло і вірить в свою перемогу. А як тут не повірити, коли надійні генерали кожного дня доповідають, ми ацвабаділі чергове бабцясело, оточили 100500 тисяч укрофашистів, позбивали всі їхні дрони, у них нікому воювати, вони ось ось посипляться, треба ще трохи натиснути і все буде Росія. А тим часом наварити ще хоч трохи грошей, бо війна скінчиться і все, лавочка зачинеться. А з грошима скрізь жити можна, і до того ж жити добре і безпечно. Он німці, хто розумніший, повтікали переважно в Південну Америку і щасливо дожили свій вік, а хто був вірний фюреру до останнього, тих судили в Нюрнберзі. Так що в нашому ділі треба вчасно втекти, і бажано з добрячим кешем. Хло набридло всім, навіть закоханому в хла як наївна провінціала в столичного гусара Трампу. Не кажучи вже про інших світових лідерів. Набридло воно добряче і своїм, свої мовчать, бо інакше тюрма, дійсно люблять його тільки бабці з загонів Путіна, та і то я не впевнений що то все від душі. Хоча в чат рулетках трапляються екземпляри, що уперто не хочуть бачити проблеми і твердо вірять в царя, який знає що робити і обов'язково щось придумає.
Це все мені нагадує останні кадри з фільму "Титанік". Борт вже пробитий, вода вже затопила машинне відділення і починає заливати нижні палуби, а на верхній грає оркестр, танцюють розкішно вбрані пари, офіціанти приймають замовлення на вишукані страви, кухарі їх готують, бармен змішує коктейлі, все як зазвичай. Внизу якісь проблеми? Нас це не стосується, у нас все добре, а якщо дійсно є якісь проблеми, то є капітан і команда, нехай вирішують. Ми навіщо такі гроші за квитки віддали? Саме цю ситуацію мені нагадує нинішня Росія. Коли ситуація реалізується повністю я не знаю. Але реалізується обов'язково, бо тенденція, однако. Я не закликаю просто сісти і чекати поки воно якось саме розрулиться, що треба робити? Допомогати ЗСУ всім, чим тільки можна, бо тільки так ми переможемо

Справа № ....? Про раптову смерть Моцарта Вольфганга Амадея, музиканта
Головний підозрюваний: Сальєрі Антоніо, придворний капельмейстер.
Мотив злочину: заздрість до таланту та популярності Моцарта Вольфганга Амадея. Справу веде слідчий з особливо мутних справ Музичук Тарас.
Характеристика підозрюваного Сальєрі Антоніо
У лютому 1788 року австрійський імператор Йосиф II призначив на посаду придворного капельмейстера 37-річного Антоніо Сальєрі, що було цілком очікувано: особливе прихильне ставлення імператора до нього у Відні було добре відоме. З боку Йосифа це призначення було не лише знаком визнання європейської слави композитора: придворній кар’єрі Сальєрі однаковою мірою сприяли і його диригентський талант — у Європі він вважався одним із найкращих диригентів свого часу, — і його організаторські здібності, активна громадська діяльність та, ймовірно, не в останню чергу, досвідченість у придворній дипломатії. Ця найвища в столиці Габсбургів музична посада зробила Сальєрі фактичним розпорядником усього музичного життя Відня.
Він обіймав цю посаду протягом 36 років (1788—1824) — одну з найважливіших музичних посад у Європі.
Сальєрі був одним із найвідоміших і визнаних композиторів свого часу й не менш відомим педагогом: серед його учнів — Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт і Ф. Ліст. Він виховав понад 60 композиторів і вокалістів, причому небагатим, але талановитим музикантам давав уроки безкоштовно.
У зрілі роки дійсний статський радник Антоніо Сальєрі був обсипаний почестями з найрізноманітніших боків: він був членом Шведської академії наук, почесним членом Міланської консерваторії, Наполеон ввів його до Французької академії (як іноземного члена), а Бурбони, які остаточно повернулися до влади 1815 року, нагородили його орденом Почесного легіону. Шуберт присвятив учителеві невелику кантату на власний текст:
Найкращий, найдобріший! Славний, наймудріший! Поки в мені є почуття, Поки люблю мистецтво, Тобі з любов’ю принесу І натхнення, і сльозу. Подібний до Бога ти в усьому, Великий і серцем, і розумом. Ти ангелом мені даний долею. Турбую Бога я благанням, Щоб жив на світі сотні літ На радість усім наш спільний дід. Саме йому Констанція Моцарт віддала на навчання свого сина Франца Ксавера Вольфганга. Підсумок: Сальєрі багатий, впливовий, шанований. Чого ще міг бажати музикант і композитор у ті часи? Характеристика потерпілого Моцарта Вольфганга Амадея
Геніальний як композитор, але через свою примхливість і необов’язковість, а також через розгульний спосіб життя не зміг обійняти скільки-небудь важливу й прибуткову посаду. Перебуваючи на вершині слави, Моцарт отримував величезні гонорари за концерти та видання своїх творів, навчав безліч учнів. У вересні 1784 року родина композитора оселилася у шикарній квартирі за адресою Гроссе Шулерштрассе, 846. Цей період тривав близько чотирьох років. Гроші пропивалися, прогулялися, і невдовзі слава померкла. Концерти приносили мізерні збори, опери одна за одною провалювалися. Моцарт був змушений писати листи такого змісту: Найдорожчий, найкращий друже! І шановний побратиме!
Боже! Я перебуваю в такому становищі, якого не побажаю навіть своєму найлютішому ворогові. І якщо Ви, найкращий друже і брате, залишите мене, то я, нещасний, пропаду, і без жодної моєї вини, разом із моєю бідною хворою дружиною та дитиною. Ще недавно, перебуваючи у Вас, я хотів би вилити перед Вами душу, але мені не вистачило сміливості!…
Тепер усе залежить від Вас, мій єдиний друже — чи бажаєте Ви або чи можете позичити мені ЩЕ 500 флоринів? А невдовзі хвороба звалила й самого Моцарта. Він і в дитинстві не відзначався міцним здоров’ям, та й спосіб його життя не сприяв довголіттю. Головний лікар Відня доктор Е. Гульднер фон Лобес свідчив: «Він захворів на ревматичну та запальну гарячку пізньої осені. Ці захворювання були тоді широко поширені й уразили багатьох. Його смерть привернула загальну увагу, але найменшої підозри в отруєнні нікому й на думку не спало. Хвороба перебігала своїм звичайним шляхом і мала звичайну тривалість. Подібне захворювання в той час вразило велику кількість мешканців Відня і для багатьох із них мало такий самий фатальний наслідок і за тих самих симптомів, що й у Моцарта. Офіційне обстеження тіла не виявило абсолютно нічого незвичайного».
Останню шану померлому віддали за третім класом, який коштував 8 флоринів 36 крейцерів, і ще 3 флорини за катафалк. Люди з поховального братства, накривши тіло чорною тканиною, на ношах перенесли його до робочої кімнати й поставили поруч із фортепіано. Протягом дня туди приходило багато друзів Моцарта, які бажали висловити співчуття та ще раз побачити композитора. Його похорон відбувався за третім розрядом, що передбачав поховання в труні, але у спільній могилі разом із 5—6 іншими трунами. У похованні Моцарта не було нічого незвичайного для того часу. Це не були «похорони жебрака», але й аж ніяк не похорони багатія. Підсумок: смерть Моцарта не принесла і не могла принести Сальєрі ані найменших дивідендів. Висновок: справу закрито через відсутність мотиву злочину. Підозри із Сальєрі Антоніо знято повністю.

.

— Тарасе! Ну чому ти проти союзу з Росією? Це ж наші брати, це століття життя в дружбі та злагоді, це можливість побудувати Руський мир і, зрештою, повернути колишню велич Росії!
— запитала мене одна знайома.
— Я буду ЗА обома руками, якщо ти мені дохідливо поясниш, що таке цей самий «руський мир» і де на нього можна подивитися.
— Ну як це — що? Це коли… Це… ну, загалом… О! Це коли все по-російськи, усе по-російськи, а Америка з Європою нам не указ!
— То викинь пендосівський смартфон, купи російський (якщо такий узагалі існує в природі), а замість гейропейських чобітків, шубки й шапочки вберися в личаки, сарафан і кокошник — і буде тобі «руський мир», не відходячи від каси.
— Ні, нуууу… Я не це мала на увазі… Не можна ж так буквально!
— Можна, і потрібно, бо інакше — ніяк. Або ми йдемо вперед, шляхом розвитку та прогресу, тобто шляхом, протореним Європою й Америкою, або котимося у смердючу жижу «руського миру», з якої все одно рано чи пізно доведеться вигрібати, і чим пізніше — тим гірше.
А що таке «руський мир» — давай спробуємо сформулювати разом.
Відповідай, тільки чесно, поклавши руку на ліву грудь: де відпочивають, лікуються самі, вигулюють і лікують своїх дружин, коханок, утриманок і просто всіляких Рибок — Рачків — Зайок, де навчають і влаштовують своїх дітей, де скуповують «хатинки» на старість усі більш-менш заможні громадяни Великої Росії?
Правильно — у богомерзкій Гейропі, у проклятущому Пендостані й навіть (страшно подумати!) у жидомасонському Ізраїлі.
А чому не в Тамбові, Костромі, Нижньому Тагілі чи Архангельську?
А тому, що нема дурних. У Задрищенськах — Мухосранськах нехай лохи живуть і радіють, що жодне НАТО до них не добереться.
То що ж таке Руський мир?
Туфта для лохів. Якось так.

Нещодавно хло ротом Соловйова заявило, що хоче переселити кілька сотень тисяч людей з ленере, ДеНеРе, а також з окупованих, або як вони кажуть ацвабаждьонних частин Запорізької та Херсонської областей на далекий Схід та за Урал. Це буде зроблено заради безпеки людей, які живуть практично у прифронтовій зоні. Увага, питання, переселення буде як , чи цар краще знає де потрібно жити холопу? Питання друге, куди саме планується переселяти людей, якщо переселення таки відбудеться? <br
За Уралом та на далекому сході повно покинутих сел і навіть міст, там стоять покинуті бараки збудовані одразу після війни як тимчасове житло, вони стоять і досі, але стан у них жахливий, з них втекли навіть місцеві жителі, зовсім не розбаловані комфортом. Вся ця операція буде подана як порятунок цивільного населення.
Історія знає массові евакуації людей заради порятунку. В основному це були євреї, яких уряд Ізраїлю вивозив з небезпечних місць до Ізраїлю.
1991 рік це крайній приклад порятунку
Легендарна 36-годинна операція, під час якої 34 літаки ізраїльської авіакомпанії вивезли з Аддіс-Абеби в Ізраїль понад 14 300 осіб.
Були до цього і другі операції по вивезенню африканських євреїв, в основному з Ефіопії та Судану. Це відбувалося у1984 та 85 роках. Ефіопські євреї чорні як солдатські чоботи, до того ж доволі дикі, вони намагалися розпалити багаття прямо в літаку, щоб приготувати їжу. Їх треба було перш за все якось навчити жити у цивілізованому суспільстві. Ви можете запитати, що це за такі нетипові євреї, і чому уряд Ізраїлю так ними мереймався.
Знайомі євреї про африканських одновірців розповідали так, якось до мудрого царя Соломона приїхала у гості цариця Савська, вона привезла йому багаті подарунки, ставила хитрі та складні запитання, але на всі запитання Соломон відповів, всі загадки розгадав, на що цариця сказала, ти дійсно мудрий, чутки про твою мудрість не брешуть, я зрозуміла, твоя мудрість від твоєї віри, дай мені з собою священників і книг духовних, я повернусь додому і буду просувати твою віру серед свого народу! Соломон виконав її прохання і щедро обдарувавши золотом відправив до батьківщини. Є така версія, що цариця була родом з Ефіопії, тобто чорна. Справа в тому, що в часи Соломона на території Ефіопії існувала розвинена цивілізація і досить потужна та заможна держава, яка потім занепала.
Справа в тому, що євреї мабуть єдина в світі нація, яка причетність до єврейства вважає не тільки по народженню, а і по віросповіданню, тобто негр чи китаєць, якщо приймуть юдаїзм, будуть вважатися євреями, і навпаки, хлопець, народжений в юдейський сім'ї, але якщо він охреститься чи прийме іслам не буде вважатися євреєм.
Так було раніше, як зараз, мабуть це не так важливо. На відміну від росіян, євреї дійсно своїх не кидають, навіть загиблих виносять, ризикуючи життям.
Хочеться запитати, отим переселеним якісь робочі місця вже підготували, чи і так виживуть? Якщо ефіопів треба було цивілізувати, то для наших потрібен зворотній процес, треба вчитися замість унітазу користуватися діркою, замість газу топити дровами, перш ніж щось сказати десять разів подумати, скільки років тобі за це дадуть. А тут іще і мобілізація на підході, якраз готові мобіки, роботи нема гроші потрібні, до того ж вони хахли, їх не шкода, нехай гинуть. Щоправда хлу нікого не шкода, але то таке.

Зняв наш чинний Федорова з посади міністра оборони. Він на це має право, нажаль. Справа не в тому що зняв, а в тому для чого, чого хотів домогтися і хто тепер буде міністром оборони. Якщо це зроблено за наказом хла тоді все ясно і цілком логічно. Вперше за всю війну замаячило щось схоже на перемогу, хло з переляку навалило повний чимайданчик і наказало нашому щастю щось з цим вирішити, так само колись було і з Залужним, зняв невідомо за що і загнав світ за очі. А от командир Скелі залишився на місці, або навіть пішов на підвищення. Тільки хто ж на місце Федорова? Головний мусора. Ви здивовані? Я чомусь ні. Авторитет у поліції в народі нижче плінтуса, боюся що те саме чекає і ЗСУ. Ну не буває див на світ. Мусора воювати не уміють. Зате уміють добре засвоювати кошти, а саме це і треба зеліній банд... ой, високопрофесійній команді. Можливо Федоров просто не давав красти, і всі гроші витрачав на дрони та ракети, чим лякав хла і дратував зелю? Нашої перемоги не хоче хло, бо це поразка всього життя, її не хоче Трамп, бо він любить хла як рідного, не хоче нашої перемоги, і як підсумок закінчення війни також зеля, бо це нарешті вибори, а знову його не оберуть, бо сподіваюсь, наїлися до ригачки його професіоналізмом. Хоча я не здивуюся, якщо воно пролізе ще на один строк, пообіцяє учителям зп не 4, а 10 тисяч доларів, дивись і спрацює. Як і той раз. Наобіцяє всього і всім, а поки іде війна, то краса і руки розв'язані, крадь не хочу, війна все спише. Тому чим довше іде війна, тим повніші кишені. Забув наш піаніст, що президентів і прим'єрів у південній Кореї пересадили купу і після закінчення повноважень. Тож тобі краще молитися за нашу перемогу, бо переможців не судять. Скажи людям, що з відставкою Федорова і призначенням на його місце головного мусора ти погарячкував. Це нічого, це буває, пам'ятаєш улюблене виправдання своїх друзів, яких ти розтикав по хлібних посадах? ПРАІПАЛІ. Їм це зійшло за виправдання, зійде і тобі

В одній далекій північній країні, в одному маловідомому місті стояв будинок. Не великий і не маленький, не розкішний, але й не халупа. У цьому будинку була комунальна квартира з багатьма кімнатами, але з однією кухнею та одним санвузлом.
Так склалося, що доля звела під одним дахом зовсім різних людей: заможних і не дуже, освічених і не надто, інтелігентних і грубуватих, комуністів і байдужих, лібералів і радикалів. Загалом — усякої тварі по парі.
Ніхто нікого не любив, у кожного були претензії до сусідів, але завдяки кільком простим правилам, виробленим унаслідок сварок і конфліктів, бійок і скандалів, усі якось уживалися один з одним.
Правила ж були такі:
чужого без дозволу не брати;
у чужі тарілки не плювати;
з чужих сковорідок не їсти;
роблячи ремонт, не пересувати перегородки між кімнатами;
світло на кухні вимикати;
після себе змивати унітаз.
Серед інших мешканців жив у квартирі й малолітній шибеник на ім'я Вовочка. Дитинство у Вовочки було невеселе: батько пиячив, а мати гуляла. Мешканці квартири жаліли Вовочку, підгодовували різними смаколиками й іноді дарували іграшки. Найбільше ж намагалася порадувати Вовочку добра тітка Роза.
Усе було б нічого, та тільки мешканці стали помічати, що в квартирі почалися дивні речі: то смажене м'ясо загадковим чином зникне зі сковорідки, то куплені до свята цукерки таємниче зменшаться наполовину, а то й захований дядьком Колею карбованець із внутрішньої кишені піджака наче вітром видме. Що за полтергейст? Не інакше як домовик! Та все таємне рано чи пізно стає явним.
Незабаром Вовочку впіймали за поїданням чужих пряників. Бути б його дупі добряче битою, але доброю гірською орлицею кинулася на захист «сиротинки» тітка Роза:
— Не смійте бити дитину! Вам пряника шкода?! З вас убуде?! Іди сюди, мій солоденький, я тебе смаженою курочкою нагодую!
Мешканці стали уважнішими й регулярно ловили Вовочку на дрібних крадіжках. Якщо тітка Роза не встигала прийти на допомогу, його дупі таки діставалося.
Вовочка, будучи «правильним пацаном», образ не прощав, а тим, хто бив його по дупі, мастив дверні ручки фекаліями й пісяв у черевики. Спійманий за вухо, Вовочка впирав руки в боки й, нахабно дивлячись у вічі, казав:
— А ви доведіть! Ви всі брешете! А мене тут узагалі не було!
Будучи спійманим на гарячому, він знову отримував по дупі, якщо поруч не було тітки Рози. А якщо вона встигала до екзекуції, то закочувала істерику:
— Не смійте! Він же маленький! Виросте — сам усе зрозуміє! Згадайте себе в такому віці!..
І так далі, і тому подібне.
І ось одного разу... Одного разу добра тітка Роза, повернувшись додому, сміливо взялася за дверну ручку й одразу відчула недобре.
«Ні, цього не може бути! Як же так? За що?»
Але запах підтвердив найгірші побоювання.
— Вовочка, як ти міг! Ти негідний, гидкий, паскудний, невдячний хлопчисько! Я більше не хочу тебе знати!
— істерично кричала тітка Роза.
Марно Вовочка, стоячи навколішки, цілував тітці Розі забруднені руки й, захлинаючись сльозами, вигукував:
— Тітонько Розочко! Люба, рідна, хороша!
Це не я! ЦЬОГО РАЗУ точно не я!
Та Вовоччиним словам уже давно ніхто не вірив. Відтоді, якщо в квартирі траплялася будь-яка неприємність, Вовочкину дупу били. Про всяк випадок.
І нікому навіть не спало на думку, що «багатоходівку» з дверною ручкою тітки Рози провернув тихоня, очкарик Петрик, якого Вовочка часто ображав.
Бо велика річ — РЕПУТАЦІЯ.

- І куди ж це мій любий зібрався?
Запитала пані Магеланова, щойно вийшовши з опочивальні.
- Сьогодні я маю зустрітися зі шляхетним доном Єлькано щоб обговорити з ним важливі справи.
Відповів пан Магелан, поправляючи перед великим дзеркалом розкішного чорного капелюха.
- І цей бовдур знову потягне тебе до шинка, де ти простовбичиш цілісінький день та прилізеш до дому п’яний, як свиня!
- Дон Єлькано, між іншим, чудовий навігатор та відважний мореплавець, і до того ж у нас дійсно важливі справи!
Зробив спробу заступитися за старого друга пан Магелан.
- Та нехай мене поб’є грім і покарає Свята Інквізиція, як що не у шинку ви будете вирішувати свої справи! Та все місто знає, що цей дурень Єлькано нероба і п’яниця, яких світ не бачив!
- А хоч би і в шинку, то що?!
Не на жарт завівся пан Магелан.
- Та невже ж я, найкращий капітан флоту Його Величності короля Португалії не маю права хоча б раз на місяць зайти до шинка, щоб випити по чарці вина зі своїм другом доном Єлькано?!
- А бодай би ти зі своїм Єлькано тай кругом світу пішов!
Вигукнула пані Магеланова і хряпнула дверима опочивальні.
З цього, власне кажучи, все і почалось

Українські дрони і ракети знищили та добряче пошкодили більше 40% російських НПЗ, скільки точно ніхто не знає, бо кожного дня їх кількість росте. Юринда, кричать московські ганалітики, інші ж залишилися! Прарвьомся, і ні також відалі! Але не все так просто. Відсотки нестачі товару в роздрібній торгівлі і її наслідки підказав ШІ. Ці розрахунки стосуються не тільки палива, а практично всього, згадайте совок, м'ясо та вершкове масло у вільному продажу практично відсутні, а в любому холодильнику воно таки є. Люди якось пристосовувалися, не скажу що це їм дуже подобалося, ну то таке. Кого взагалі цікавить що думають прості люди!

1–5% (Нормальний робочий рівень): Локальна нестача на полицях конкретного магазину. Покупець може легко знайти заміну або купити товар у сусідньому супермаркеті.15–20% (Системна криза постачання): Товар зникає з полиць більшості роздрібних мереж. Вмикається панічний попит (ажіотаж), через що залишки вимиваються ще швидше.Понад 30% (Трансформація ринку): Товар повністю зникає з вільного (відкритого) продажу.Що відбувається при дефіциті понад 30%?Коли ринку бракує третини або більше від потреби, вільна торгівля руйнується, і вмикаються інші механізми розподілу:Карткова або талонна система: Держава або мережі вводять жорсткі ліміти («не більше 2 одиниць в одні руки»), щоб уникнути спекуляції.Тіньовий (чорний) ринок: Товар перестає виставлятися на вітрини. Його продають «з-під поли» або через неофіційні канали за значно вищими цінами.
Але у ринку палива є своя особливість. Паливо потрібне не лише громадянам, на потреби яких державі плювати, а і тим, кому держава відмовити не може ніяк, це армія, бо вона проводить СВО, а це для хла святоє, це росгвардія, бо хто ж розжене провокаторів та іноагентів, які вийдуть на протести, мусора, та інші слуги режиму. Всі інші якось перетерплять. Рятівники? А кого вони будуть рятувати? Простих людей? А яка від них користь? Комунальники? Ой не смішіть! Громадський транспорт? Пішки походять, діди ходили і нам не завадить! Не завезуть товари до супермаркетів? А базари для чого? Дуже рано ви відчули себе панами, шановні росіяни! Розсобачилися та розгулятися, забули як діди без всіх цих дурниць перемагали любих ворогів? Буде так і на цей раз. Хоч проти нас вся НАТА воює, їй поперек горла наше православ'я, наші скрєпи, наша духовність та праведність.

Відгриміла Курська битва, і стало зрозуміло, що Німеччина рано чи пізно програє війну. Наші союзники — британці та американці — нарешті замислилися над відкриттям другого фронту. Відкрити його можна було лише шляхом висадки великої кількості військ на території Франції.
Безпосередня підготовка до десантної операції тривала майже рік. Вона розпочалася з ретельного аналізу обстановки, всебічної розвідки та опрацювання різних варіантів майбутньої операції.
Для висадки великих сил був необхідний порт. Чому? Тому що солдат-піхотинець може зістрибнути з апарелі десантного корабля по груди у воду й швидко дістатися берега. При ньому буде лише особиста зброя та наплічник, у якому кілька сотень набоїв, десяток гранат, сухий пайок, аптечка і трохи особистих речей. Для локального десанту на неукріплене узбережжя цього достатньо. Але для масштабної операції потрібні танки, гармати, вантажівки з боєприпасами, паливом та іншим спорядженням. Усе це можна розвантажити лише на причалі, а причал знаходиться в порту.
Найближчим до Англії французьким портом був Кале. Отже, потрібно захопити саме його й там проводити висадку. Але Кале прикривали три потужні берегові батареї, та й німці, стягнувши сили до місця висадки, могли скинути десант у море, не давши йому закріпитися.
А що ж узбережжя Нормандії? Воно теж було далеко не простим: заболочені береги з в'язкої блакитної глини, у якій загрузне будь-яка техніка; «Атлантичний вал» — ланцюг бетонних артилерійсько-кулеметних дотів; мінні поля та протитанкові рови. І найголовніше — там практично не було портів.
То що ж робити? Готуватися. Але як? Будь-якою ціною переконати німців, що головна висадка відбудеться саме в Кале, а Нормандія стане лише відволікаючим напрямком. Відволікаючий десант мав розпочатися на добу раніше основного. Насправді ж у Кале ніхто висаджуватися не збирався — усе мало відбутися в Нормандії. Немає портів? Не проблема — їх побудують.
Робота закипіла. Було організовано «витоки інформації» про нібито головне місце висадки. Сили французького Руху Опору кинули на спроби вивести з ладу берегові батареї. Щоправда, значного успіху це не мало.
Тим часом в Англії були спроєктовані та побудовані два швидкомонтовані мобільні порти. Для подолання заболочених ділянок створили танк-дорожній укладач «Черчилль-Скарабей», який розмотував перед собою широку стрічку з міцного брезенту, швидко прокладаючи примітивну дорогу. Проходи в мінних полях вирішили проробляти за допомогою мінного трала «Черчилль-Краб». Цей танк мав барабан, що швидко обертався, із закріпленими на ньому товстими ланцюгами з гирями на кінцях. Гирі з силою били по землі й підривали міни. Протитанкові рови планували засипати фашинами — в'язками тонких гілок, для чого також була створена спеціальна машина на базі танка.
З осені 1943 року до Англії почали прибувати транспорти з американськими солдатами, технікою та різноманітним спорядженням. Було знайдено ділянку англійського узбережжя, схожу на нормандську, де проводилися репетиції висадки. Сапери безперервно збирали й розбирали мобільні порти, доводячи кожен рух до автоматизму. Капітани десантних кораблів відпрацьовували швидкий і точний підхід до причалів та такий самий швидкий відхід після розвантаження техніки.
Під час навчань з'ясувалося, що атакуючу піхоту варто підтримати танками ще до завершення складання портів. Але як доставити танки на берег? Винахідливість знайшла рішення. Сто двадцять танків «Шерман» обладнали брезентовими поплавками, перетворивши їх на плавучі машини.
Репетиції тривали, бойова майстерність десанту вдосконалювалася, взаємодія між підрозділами відпрацьовувалася, і результати ставали дедалі кращими.
Наближався День «Д» — день початку висадки. Погода була несприятливою, але операцію вирішили не переносити. Німці повірили, що головний удар буде завдано саме в районі Кале, і стягнули туди майже всі наявні сили. На нормандському узбережжі залишилися лише скорочені гарнізони дотів і слабкі заслони. Союзникам вдалося зберегти в таємниці зосередження військ навпроти Нормандії. Якби німці його виявили, уся конспірація й підготовка були б зведені нанівець.
Так операція «Оверлорд» увійшла у вирішальну фазу.
За добу до висадки союзна авіація завдала потужного удару по порту Кале. У ніч перед морським десантом було висаджено повітряно-планерний десант, який мав атакувати берегові батареї, щоб остаточно переконати німців у швидкій висадці головних сил саме біля Кале.
Висадка в Нормандії розпочалася. І тут, як це часто буває, втрутився випадковий чинник, який ледь не зірвав чудово сплановану операцію. Шторм. Ні, навіть так — ШТОРМ. Із 120 «плавучих» «Шерманів» до берега дісталося лише близько двадцяти. Мобільні порти були зруйновані.
Втім, було й позитивне: через негоду німецька повітряна розвідка не могла працювати й оцінити масштаби висадки.А на донесення заслонів із Нормандії на кшталт: «Вони пруть, як таргани, їх тисячі, дайте підкріплення!» — надходили стандартні відповіді: «Відставити паніку, тримайтеся власними силами!».
Із двох комплектів мобільних портів насилу вдалося зібрати один, але він повністю виконав своє призначення. Добре зарекомендувала себе і спеціальна інженерна техніка, яка забезпечила швидкий прорив Атлантичного валу.
Лише наприкінці третьої доби німці зрозуміли, що в районі Кале ніхто висаджуватися не збирається, і спробували терміново перекинути свої війська до Нормандії. Але зробити це швидко не вдалося. До того ж бензинові заводи не працювали, а запаси у військах були витрачені. Справа в тому, що грізні німецькі "Тигри" працювали на бензині, не кажучи вже про іншу техніку. Бійці Руху Опору виводили з ладу паровози, підривали мости й залізничні колії, мінували автомобільні дороги, руйнували лінії зв'язку. У складі сил Опору діяли також загони, сформовані з колишніх радянських військовополонених і колаборантів. Найвідомішимп серед них був 2-й Український батальйон імені Тараса Шевченка, сформований із колишніх бійців 115-го та 118-го шуцманшафт-батальйонів.
Загалом швидко перекинути війська не вдалося, а коли це стало можливим, союзники вже захопили все узбережжя Нормандії й просунулися на 100–150 км углиб від берега, маючи танки, артилерію та підтримку авіації.
Другий фронт було відкрито, і визволення Франції розпочалося.