Де гніздиться коріння червоно-чорного прапора



Петро Дужий

ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ ПРАПОР — ЦЕ НАШЕ ВСЕ ДОБРО...

(де гніздиться коріння цього прапора)

Громадяни старшої генерації й досі пам'ятають, а молодші люди, ознайомлені з пісенною творчістю, знають, що у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя на українських землях побутувала пластунська пісня:

«Гей-гу, гей-га, таке-то в нас життя:
Наплечники готові, прощай, моє дівча.
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де нічку заночуєм...»

А наступна строфа починалася словами:

«Прапор червоно-чорний — це наше все добро...»

Усі свідомі українці, а до таких зараховували себе й зараховують наші пластуни, з великою пошаною ставляться до історичного, національного синьо-жовтого прапора, бо інакше не може бути. Проте, поміж синьо-жовтими прапорами нерідко появляються і червоно-чорні прапори, облюбовані вже в першій чверті XX сторіччя нашими пластунами та й загалом — молоддю. А бравурна пластунська пісня, в якій згадується червоно-чорний прапор, і по сьогодні захоплює громадськість.

Наші вороги виступають і проти синьо-жовтого прапора, і проти червоно-чорного, вони в них «мазепинські», «петлюрівські», «націоналістичні». Ворогам сталінський прапор до вподоби.

Здавалось би, що й думки допустити не можна, щоб наші свідомі люди протиставили червоно-чорний прапор — національному синьо-жовтому. А проте, на догоду ворогам, і такі люди трапляються, які — як каже прислів'я — не збагнувши броду лізуть у воду...

Є, на жаль, такі люди, що без потреби вовка з лісу викликають. Ось один діяч, докоряючи деяким нашим молодим людям, у своєму експозе так дослівно пише: «І не можу я пояснити використання ними червоно-чорного прапора інакше, як незнанням усіх тих, хто перед нашими СНУМівцями носив його: французькі революціонери, російські соціял-демократи й німецькі націонал-соціялісти. Невже вони хочуть бачити там своє коріння? І невже вони думають, що за теперішнього співвідношення сил революційні насильницькі методи (червона барва червоно-чорного прапора означає кров, збройну боротьбу) можуть дати патріотичним силам перемогу? За теперішніх, сьогоднішніх умов? Далебі, ні!»

Дозволю собі з'ясувати: де коріння червоно-чорного прапора.

У західньоукраїнських молодечих організаціях, а зокрема в юнацтві ОУН, велику увагу зверталося не лише на ознайомлення з ідеологічно-політичними проблемами, але й не в меншій мірі надавалось значення вивченню нашої історії, літератури, мистецтва тощо. Так було у 20-30 роках. Наприклад, у березні кожен юнак мусів підготовити коротку доповідь про Шевченка та його творчість. Вивчали твори Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника...

В 1934 році я вперше 16-річним гімназистом попав до «Бриґідської» тюрми за те, як писали польські поліцаї в документах, що намагався відірвати частину Польщі (українські етнографічні землі), тобто підлягав статті «97». Пам'ятаю як сьогодні: мене вкинули до камери номер 120 у третьому корпусі. І там уперше я зустрінувся з видатним націоналістом крайового маштабу — Зеноном Коссаком — найближчим співтоваришем таких знаних з нашої історії діячів, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Богдан Кравців, Володимир Янів і інші.

Мене зовсім не здивувало, коли Коссак на початку нашого знайомства запитав мене, чи я цікавився творчістю Василя Стефаника. А довідавшись, що я знаю всі його новелі, почав наче поетичний твір напам'ять рецитувати уривок новелі Стефаника «Сини». У творі є такий фрагмент: батько веде розмову з сином Андрієм (цитати наводжу за виданням «Твори» В. Стефаника, третє видання Державного видавництва України, 1929 року, сторінка 279. Новелю надруковано згідно з тодішніми «Нормами літературної мови»).

Монолог батька: «Останній раз прийшов Андрій, він був у мене вчений. «Тату, — каже, — тепер ідемо воювати за Україну». — «За яку Україну?» А він підняв шаблею грудку землі та й каже: «Оце Україна, отут — і справив шаблею в груди, — тут її кров; землю нашу йдемо від ворога відібрати. Дайте мені, — каже, — білу сорочку, дайте чистої води, щоб я обмився, та й бувайте здорові». Як та його шабля блиснула, тай мене засліпила! «Сину, — кажу, - та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і його на це діло...»

Тут Коссак глибоко замислився і нарешті каже: «Геніяльне визначення України дав геніяльний Стефаник. Україна — це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України...» А далі: «Українська земля — чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її від ворога», — червона. А хіба ж поєднання цих кольорів — червоного і чорного — не символічне визначення України - України, що бореться?» Чи саме Зенон Коссак був першим, що сказав — червоно-чорний прапор — символ «України, що бореться», чи вже хтось раніше прийшов до такого висновку, мені важко сказати.

Не підлягає найменшому сумнівові, що власне «Україна, яка бореться», символізована червоно-чорними кольорами, надхнула учасників II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року прийняти окрему постанову: «Організація уживає свойого окремого організаційного прапора чорної і червоної краски».

Нашим національним прапором і надалі, і на всі часи, залишається синьо-жовтий прапор. Таку думку поділяють націоналісти, чесні патріоти України.

Червоно-чорний прапор — прапор України, що бореться. Чи ж годиться його прирівнювати до прапора французьких революціонерів, соціял-демократів, а вже, що найгірше, до кольорів націонал-соціялістичних?

Синьо-жовтий прапор на лобовому склі авто



Дедалі все частіше у Полтаві з'являються синьо-жовті прапорці на лобовому склі авто. І що саме цікаво - незалежно від "крутизни" авто.

Найбільше мене вразила картина, яку я побачив днями, сидячі в автомобілі. На перехресті вулиць наше авто стояло, очікуючи зеленого світла світлофора. Поруч з нами стояв новий шикарний джип. За його кермом сиділа молоденька пані (років 25), а на лобовому склі її авто був прикріплений синьо-жовтий прапорець.

Коли дивишся на такі картини, дух піднімає. Розумієш, що, нарешті, українці починають пишатися своєю належністю до всього українського. А приклад з автомобільними синьо-жовтими прапорцями на лобовому склі авто ще й доводить те, що наш народ починає пишатися цим відкрито.

Тарас Токар.

Озброєні люди захопили 2 тепловози

На Полтавщині невідомі скоїли розбійний збройний напад на машиністів тепловозів Полтавської філії ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ". Як повідомила прес-служба МТЗУ, у п'ятницю о 16 год. під час проведення маневрових робіт на коліях Полтавської та Карлівської дільниць невстановлені особи, погрожуючи зброєю, примусили машиністів залишити свої робочі місця. Нападники захопили два тепловози ТГМ-4, мотивуючи тим, що ці тепловози нібито є власністю ТОВ “Величко” і були придбані на біржових торгах 12 серпня цього року. Зловмисники вивезли тепловози і, щоб унеможливити їх повернення, розібрали декілька метрів колії, а також зняли окремі вузли та агрегати з тепловозів.

Внаслідок скоєних злочинних дій було паралізовано роботу Полтавської філії по обслуговуванню клієнтів щодо подавання та забирання вагонів, порушено єдиний технологічний процес Полтавської дирекції залізничних перевезень Південної залізниці та Полтавської філії, завдано значної моральної шкоди працівникам філії.

Керівництво ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” звернулось до прокуратури, органів внутрішніх справ і Служби безпеки України. Один із захоплених тепловозів за постановою Міжрайонної транспортної прокуратури повернуто до Полтавської філії, другий - після відновлення розібраних колій - повернуто 22 жовтня, о 16:30. Товариство підраховує завдані збитки.

Наголошуємо, що засновником та єдиним акціонером ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” є держава в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, тобто 100% акцій підприємства належать державі та згідно із Законом України “Про управління об’єктами державної власності” (ч. 9, ст. 11) товариство не підлягає приватизації: не можуть вчинятися дії стосовно майна, переданого до статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна. Тому будь-які дії стосовно розпорядження майном ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту”, і зазначених тепловозів зокрема, які входять до статутного фонду, є незаконними.

Міністр транспорту та зв’язку Йосип Вінський звернувся до Генеральної прокуратури та Міністерства внутрішніх справ з проханням особисто втрутитися у вирішення ситуації з розбою та захоплення рухомого складу відповідно до Кримінально-процесуального кодексу. Адже ці злочинні дії, спрямовані проти інтересів держави та життя і здоров’я працівників Полтавської філії ВАТ “Київ-Дніпровське МППЗТ”, містять в собі не тільки ознаки кримінальних злочинів, передбачених ст.187 та ст. 278 Кримінального Кодексу України, а й рейдерських дій.  

Довідка: ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” створене відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 30 жовтня 2001 року №746 шляхом перетворення міждержавного підприємства “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” у відкрите акціонерне товариство. Засновником та єдиним акціонером Товариство є держава в особі Міністерства транспорту та зв’язку. 26 квітня 2006 року наказом Мінтрансзв’язку №396 було проведено реорганізацію відкритих акціонерних товариств-підприємств промислового залізничного транспорту шляхом приєднання до ВАТ “Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” та створення на їх базі відокремлених структурних підрозділів (філій). Серед підприємств, що реорганізовувались, було ВАТ  “Полтавське МППЗТ”, створене відповідно до наказу Мінтрансзв’язку від 31 липня 2001 року №503 шляхом перетворення Полтавського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту. Відповідно до акту від 17 липня 2006 року, який затверджений Мінтрансзв’язку від 31 липня 2006 року №806, усе майно, права та обов’язки ВАТ  “Полтавське МППЗТ” передано до статутного фонду ВАТ “Київ-Дніпровське МППЗТ”. Актом приймання-передачі майнових прав від 17 липня 2006 року, затвердженим наказом ВАТ “Київ-Дніпровське МППЗТ” від 17 липня 2006 року №291 вищезазначені майно та майнові права закріплені за Полтавською філією.

ІА "Новини Полтавщини".

Від дня обіцянки Юлії Тимошенко пройшло 30 днів

Місяць тому, перебуваючи у Полтаві, Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко пообіцяла місцевій громаді повернути захоплене «бізнесменами» приміщення обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного.Станом на 23 жовтня 2008 р., приміщення бібліотеки знаходиться у руках трьох приватних осіб. Усередині воно повністю зруйноване. Зовні стіни приміщення будівельники прикрашають чорним мармуром. Приміщення цілодобово охороняється працівниками приватної охоронної фірми.На думку представників місцевої громадськості, троє полтавців впевнені у собі і вони, навіть, не звернули уваги на заяву Юлії Тимошенко, зроблену у Полтаві місяць тому.

Повернемо бібліотеку дітям



Майдан.

Пенсіонери Полтави не можуть вчасно отримати пенсію

Протягом декількох днів у Полтаві спостерігаються черги біля відділень зв’язку «Укрпошти».

Щоранку пенсіонери обласного центру займають черги, щоб отримати пенсії. Як повідомляють самі пенсіонери, гроші до поштових відділень завозять малими частинами, яких не вистачає на всіх. Тому приходиться приходити за грошима наступного ранку.

Такого явища у Полтаві не було вже давно.

Майдан.

Повернемо бібліотеку дітям

Президія «Нашої України» визначилася з форматом участі у виборах



Сьогодні президія партії «Народний Союз  «Наша Україна»   на своєму засіданні ухвалила рішення вважати за доцільне участь партії  у виборах до Верховної Ради самостійно або у складі виборчого Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».

Президія також схвалила рішення вважати за неможливе участь політичної партії «Наша Україна» у спільному виборчому блоці з партією «Єдиний Центр».

НУ-НС.

Діти примерзають до горшків...

Холодно усім. Мешканцям багатоповерхівок. Працівникам установ. Мерзнуть діти в машівському дитсадку. Душу зігріти ніде. Після таких витверезників люди потрапляють до холодної лікарні. Споживачі централізованих котелень у райцентрі так і не дочекалися обіцяного з 1-го жовтня тепла. Об’єктивні причини все ж не розповсюджуються на Полтаву. Опалювальний сезон в місті офіційно розпочався вчора. Але й до цього житлові будинки та лікарні прогрівалися. Виходить, до села усім байдуже. Потерплять.

ІА "Новини Полтавщини".

Юлія Тимошенко мріє стати вчителькою

Студентка ПДПУ імені В. Г. Короленка Юлія Володимирівна Тимошенко навчається на третьому курсі природничого факультету. Сама вона з Дніпропетровщини. Проте, як розповіла дівчина, збіг її імені з ім’ям Прем’єр-міністра України є зовсім випадковим та й політикою дівчина особливо не цікавиться. До того ж схожою на відому всім тезку бути не хоче: „Я – особистість. У мене свої вподобання щодо одягу та зачіски”, - сказала Юля. Вигоди від свого імені вона не отримує. Говорить, що навпаки: „Викладачі на першому курсі, якщо ніхто з групи не хотів відповідати, звертаючи увагу на гучне прізвище та ім’я, обов’язково викликали мене ”.

Цікаво, що у школі, напередодні виборів до Верховної Ради у 2006 році, однокласники вітали Юлю фразою „Весна переможе!”, а при нагоді приносили їй біло-сердечні листівки.

ІА "Новини Полтавщини".