хочу сюда!
 

Sweetlana

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Заметки с меткой «наша україна»

Андрій Парубій: Я вийшов з "Нашої України"

Андрій Парубій

Влада Януковича ставить під загрозу державний суверенітет України. Виклики, які постали перед Україною, вимагають рішучих дій. Першочергові:

1. Найголовніше – об'єднання опозиції та реальна боротьба.

2. Перемога на парламентських виборах.

3. Закон про імпічмент. Імпічмент Януковичу.

4. Обрання українського Президента.

5. Повернення України на європейський шлях.


На жаль, я не бачу для себе можливостей реалізувати цей курс, перебуваючи в "Нашій Україні".

22 січня об'єднана опозиція відзначала День Соборності на Софійському майдані. Вважаю, Віктор Ющенко мав бути там. А не біля Януковича.

Я мав неодноразові жорсткі дискусії на Президії партії з головою Віктором Ющенком стосовно об'єднання опозиції. Але наші погляди розійшлися. В "Нашій Україні" багато патріотичних і порядних людей, але я вичерпав свої можливості впливу всередині партії. Тому сьогодні я написав заяву про вихід з "Нашої України". Час розмов минув, прийшов час відповідальних рішень.

Переконаний, сьогодні моє місце там, де об'єднана опозиція, де справжня боротьба. І я зробив свій крок. Цей крок
не проти когось, а задля наближення української перемоги.

3 лютого 2012 р.

Навіщо ЗМІ постійно брешуть?

За кілька останніх днів чого тільки не почула про Президента Ющенка…
Вже він і прем’єр міністром побував, і нирки обморозив, і одеських художників на «бабло» розвів, і у власній партії зі всіма пересваритися встиг, і з Наливайченком за чільні повноваження мало не побився.
І ні в кого зі ЗМІ не виникло бажання поспілкуватися з Віктором Андрійовичем і роздобути інформацію з першоджерел?
Пропоную почути, що про це каже пан Наливайченко!!!

Наливайченко: Курс на оновлення партії, оптимізацію її роботи, забезпечення прозорості її рішень і ясності позиції – це вимога часу

16:18, 17 Березня

У партії немає персонального конфлікту. Про це заявив голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко. «Погано, що минула історія «Нашої України» вже привчила всіх саме до такого сприйняття подій в партії. Я це спростовую», - сказав він.

«За останні півроку ми почали наводити порядок в партії. Маємо перші результати. Партія ожила, є бачення її розвитку, є здорова мета, є розуміння того, які провести організаційні зміни. Звичайно, це може когось дратувати. Тому і поширюються плітки про надумані чвари. Не виключаю, що вони походять з кабінетів влади і від наших політичних конкурентів», - наголосив Наливайченко.

«Курс на оновлення партії, оптимізацію її роботи, забезпечення прозорості її рішень і ясності позиції – це вимога часу. Ці процеси – незворотні», - переконаний він.

«Безперечно, що у нас ідуть дискусії. Вони не стосуються персон. Вони стосуються способу і системи роботи. У п’ятницю буде політична рада партії. Вона вирішить, наскільки ми готові проводити з’їзд, щоб втілити зміни, і коли проводити зібрання партійців», - сказав голова політради «Нашої України».

Він додав: «Для ефективності нам потрібна єдність. Цього намагаюся досягти. Тому прошу слідкувати за нашими рішеннями та результатами, а не за розмовами навколо «Нашої України».

Запитання міністру Табачнику

Запитання міністру освіти і науки, молоді та спорту України Д. Табачнику
до «Години запитань до Уряду» 4 березня 2011 р.


1. У ці дні група народних депутатів від партії «Наша Україна» перебуває з робочим
візитом у містах Донецьк та Макіївка намагаючись протидіяти планам влади
закрити школи з українською мовою навчання. Які заходи вживає міністерство для
недопущення порушення конституційного права громадян на отримання середньої
освіти державною мовою у Донецькій та Луганській областях, де під приводом
нестачі коштів місцева влада розпочала процес закриття шкіл та класів з
українською мовою навчання?

2. За наявною інформацією, міністерство готує перелік шкіл, які підлягають
закриттю. Просимо оприлюднити план закриття шкіл, вказавши кількість таких
шкіл в розподілі за регіонами та мовою викладання. Окремо, просимо
поінформувати, яку конкретно частку складають школи та класи з українською
мовою навчання у Донецькій та Луганські обл. зараз і якою ця частка буде у разі
реалізації планів щодо «оптимізації» освітньої мережі у зазначених регіонах?

3. Чи відомо міністерству про поширену практику безпідставного завищення оцінок в
атестатах випускників загальноосвітніх навчальних закладів з метою отримання
несправедливих конкурентних переваг при вступі до ВНЗ? Які заходи вживаються
для недопущення подібного?

4. Чи розуміють чиновники міністерства, що відновивши врахування балів атестату
при вступі до ВНЗ вони таким чином з, одного боку, стимулюють корупційні
прояви у системі середньої школи, а з іншого, відновлюють практику отримання
частиною абітурієнтів несправедливих переваг при вступі до ВНЗ, оскільки часто
«гарні атестати» банально купуються?

5. Чи розуміють у міністерстві, що відмова від нині існуючої системи фіксованої
плати за навчання у ВНЗ протягом усього періоду навчання і надання права
керівництву ВНЗ піднімати плату за навчання призведе до того, що діти з багатьох
небагатих сімей не зможуть продовжити навчання, або й взагалі будуть змушені
відмовитись від вступу до ВНЗ? Чи ці новації не працюють на створення системи
вищої освіти лише для багатих?

6. Яким чином могло так статися, що у проекті Концепції мовної освіти в Україні,
який було розміщено на сайті міністерства було відсутнє визначення державної
мови як базової в системі освіти. Не була відображена у концепції і роль
української мови як головного чинника консолідації громадян у межах своєї
держави. Чи у міністерстві вважають, що ці функції має виконувати якась інша
мова?

7. Ще у травні минулого року Ви ініціювали підготовку спільного навчального
посібника для вчителів історії, де будуть викладені різні точки зору на «деякі
складні процеси». Чи знаєте, Ви, що у 2007 р. у Москві у видавництві
«Просвещение» вийшла написана на замовлення Адміністрації Президента РФ та
Міністерства освіти і наук РФ книга для вчителя «Новейшая история России 1945-
2006 гг.» авторства О.Філіппова та його підручник для 11 класу з аналогічною
назвою. У цих навчальних виданнях проводиться думка, що Й.Сталін насправді є
ефективним державним менеджером, а не ініціатором масового терору.
Зокрема у книзі для вчителів рекомендувалось: «Важливо показати, що
Сталін діяв у конкретно-історичній ситуації, діяв (як управлінець) цілком
раціонально, як охоронець системи, як послідовний прихильник
перетворення країни в індустріальне суспільство, кероване з єдиного
центру, як лідер країни, якій у найближчому майбутньому загрожує велика
війна». «Терор був поставлений на службу завдань індустріального
розвитку: за рознарядкою НКВС забезпечувалися планові арешти інженерів
і спеціалістів, необхідних для вирішення оборонних та інших завдань на
Далекому Сході, у Сибіру. Терор перетворювався на прагматичний
інструмент вирішення народно-господарських завдань».

8. Як подібні твердження можна узгодити з тим, що Сталін визнаний українським
судом винним у організації геноциду в Україні? І як Ви уявляєте у ситуації, коли у
Росії намагаються концептуально виправдовувати дії злочинця підготовка якихось
спільних підручників чи посібників?

9. Яку допомогу надає Міністерство освiти і науки, молоді та спорту України
українським школам в Російській Федерації?

10. Враховуючи постійне збурення серед студентів і науковців, а також простестні
настрої у суспільстві, які викликає Ваша діяльність на посаді міністра, чи не
вважаєте Ви за потрібне, як людина честі, самостійно піти у відставку? Так, як,
наприклад, зробив це Вітольд Фокін внаслідок студентського голодування. Чи Ви
волієте стати причиною дестабілізації, але триматися своєї посади?

Народні депутати України

В’язівський В. М.
Григорович Л. С.
Карпук В. Г.
Ключковський Ю. Б.
Кульчинський М. Г.
Матчук В. Й.
Омельченко Г. О.
Парубій А. В.
Шкутяк З. В.
Ющенко П. А.

Іван Гель: Україну завалили політичні повії

Моральний авторитет Львівщини та всієї України, багаторічний політв’язень радянських часів, перший заступник В’ячеслава Чорновола у першій демократичній Львівській облраді Іван Гель нещодавно вступив до «Нашої України». Як і в «рухівських» 1980—90–х роках, Гель вважає, що зараз — час людей чистої моралі, час активних дій проти ракових антиукраїнських метастазів. В інтерв’ю «Україні молодій» 73–річний дисидент розповів про причини системної кризи українських партій та рецепти порятунку країни.

— Іване Андрійовичу, ви в боротьбі проти системи прожили непросте, можна сказати, героїчне життя. Чи вас не охоплював жаль за втраченою молодістю?

— Я чинив так, як батько, хоча я його знав порівняно недовго. Я мав і дядька — крайового провідника ОУН Зеновія Тершаківця, який загинув у 35 років. Усе, що я робив, я не вважаю героїчним. Мені часто казали, що я страждав. Я не страждав — я просто робив те, що мав робити. Я чинив синівський обов’язок щодо України, намагався продовжувати справу батька. Він у свої 18 років був стрільцем–добровольцем Української галицької армії. У 1940–х він був станичним, зв’язковим окружного провідника СБ [ОУН].

Я відсидів багато років, але не вважаю, що вчинив героїчний подвиг. Хіба порівняно зі звичайним обивателем. Хтось, навпаки, каже, що я був дурний, бо не пішов у комсомол і не вчився, не пішов у Компартію і не дістав квартири. Але я прожив життя так, як мусив. Бо у 20—30–х роках було нормою, коли казали: або здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї.

— Чи можна порівняти повоєнний час, 1970–ті роки і нинішню ситуацію? Адже тепер патріоти в Україні також зневірюються?

— Народ завжди живе емоціями. Завжди є небагато людей, сильних духом, котрі навіть втрачаючи, не впадають у депресію, а продовжують працювати. Нинішня ситуація в Україні породжена не останніми п’ятьма роками і навіть не останніми 20 роками. Вона коріниться у подіях останніх 50—70 років. Свого часу товариства «Просвіта», «Пласт» і «Сокіл» та греко–католицька церква створили сплав віри і внутрішнього поклику, виховавши покоління 30–х та 40–х. У повоєнний період не було часу на розбещування. А вже потім прагматизм, у гіршому розумінні цього слова, робив так, що все перетворювалося на духовний секонд–хенд. І КДБ, і посмикування простої державної системи настільки залякували, роблячи людей, м’яко кажучи, гнучкими, що годі й казати. В одному товаристві він був патріот і ніби не лицемірив, говорячи про якісь цінності, а паралельно він був слухняним комсомольцем, готовий здати тих людей, перетворившись на щось жалюгідне. Це творило суспільство подвійної моралі, роздвоєності душі. Це призвело до того, що покоління моєї доньки, та й вона сама, попри те, що шляхетна, віруюча і порядна, — «совок». І я якоюсь мірою «совок».

Наведу невеличкий приклад: колись ми з мамою сапали буряки у колгоспі, і десь я там лишив бур’ян. Мати мені каже, чого ж то я так. Я їй пояснив: кому то треба, це ж «колгоспне»! А мати мені повіла: «Нє, сину, де б ти не працював, на панщині, в колгоспі чи в себе, — все маєш однаково сумлінно працювати. Бо це Боже».

То було покоління глибокої віри і послідовної порядності. А потім уже сталися фатальні зімни: мовляв, якщо не вкрав на заводі — дурень. Бо ж у моралі внутрішньої вседозволеності можна робити все, що завгодно.

Із подібною мораллю ми увійшли у події кінця 1980–х років. Чимало трималося на ентузіазмі, на певній ейфорії. І якби лідери продовжували, цей державотворчий імпульс не згас би за три–п’ять років. Пам’ятаю, як у 1992—93 роках Президент Кравчук звернувся до Руху: «Я хочу опертися на Рух». Чорновіл із комуністами дружити відмовився й пішов у глуху опозицію. А треба було брати цю владу. Бо ми ніби самі створили, але самі почали ламати.

Зараз ми маємо сумний наслідок того. І мусимо починати знову боротися, майже від початку. Знайти нові політичні критерії. «Регіонали» з комуністами та «литвинівцями» стали системою. Вони захопили не лише гілки влади — вони захопили владу системно. Тож і опір потрібен системний. А як його досягти... Знаєте, це нагадує ракову пухлину.

— Чи можливо зупинити метастази?

— Потрібна солідарність. Але її нема, бо нема лідерів. На партійній основі солідарність не відбудеться. Лише громадські організації і суспільство можуть чинити опір.

— Тож нинішня система сильніша від совєтської?

— У ній також немає одностайності. І на неї чекає той самий крах, як і на Юлю Тимошенко. Ці вибори, наприклад, у Галичині, мають стати лакмусовим папірцем.

— Але ж опозиції так і не вдалося сформувати гідні партійні п’ятірки...

— Так, аби порятувати українську політику, списки мають складатися з духовно чистих людей. Таких списків нема в жодній партії. Низка достойних людей перебуває на політичному узбіччі. І ніби є потреба в моральних авторитетах, але, з іншого боку, їх украй важко знайти та залучити.

— Ви нещодавно зробили крок — вступили до «Нашої України». Чому?

— Гадаю, це було просто порядно з мого боку. Я був безпартійний. Але дивлюся, що наближаються вибори, і бачу, як із того ніби тонучого корабля тікають щури. І хоч би тихо тікали. Але вони ще знеславлюють добре ім’я партії, кажучи, що, мовляв, помилку зробили. Ніби їх присутність була окрасою для партії!

— Справді дивно, адже коли Ющенко був при владі, вони — навпаки — стрімголов бігли у партію, чи не так?

— Спочатку бігли. А потім тікали. Я вважаю, що ця партія має пiднiматися, адже в ній є порядні люди. На Львівщині це, насамперед, Мирослав Сеник (голова облради. — Ред.). Тож я й запропонував свою моральну підтримку «Нашій Україні» — заради тих моральних ідей і тих цінностей, які вони сповідують. Тією ж мірою я підтримую і Віктора Ющенка. Бо ж навколо його імені взагалі почалася якась вакханалія.

— Його почали дискредитувати одразу і свідомо.

— Ющенка нищили п’ять років. Почала Тимошенко. Але чимало зробили й оті «щурі». Наприклад, один спершу був у Русі, потім пішов до Пустовойтенка в НДП. А коли не отримав цементного заводу — кинувся до Кучми. Кричав: «Кучма своїх не здає». Потім перекинувся до Мороза. Потім кинувся до Ющенка. Минув певний час, і він утік до Юлі. От вам і все. Оці політичні повії й Україну завалили. Почалося все не зараз, не три роки тому, а давніше. Біда в тім, що зараз це увійшло в нормальну практику, і ніхто особливо це й не вважає аморальним. Кажуть: «зробив прагматичний крок».

Аби щось протиставити такому зрадництву, я й написав заяву: «Хочу підтримати цей корабель своїм плечем. Ми або потонемо, або разом підемо до перемоги». Я не сумніваюся, що оці цінності будуть затребувані, можливо, молодшим поколінням. Що прийдуть нові люди і підсилять партiю.

— Ми постійно говоримо про потребу порозуміння в межах однієї країни, а нам у відповідь підпихають як не Табачника, то Колесниченка. Як на вашу думку, чому Східна України не хоче пристати на якийсь здоровий компроміс у межах однієї держави?

— Є такий жарт. Коли українці прийшли до Бога по землю, то запізнилися. І давай благати: Боже, дай нам землі. Він каже, мовляв, усе вже роздав. Але врешті віддав Україну. Люди раді — бо ж чорноземи. А Бог їм відповідає: не дуже то тіштеся, я вам дам сусіда — Росію.

Ось тут пояснення. Хоча чимало патріотів походить і зі Східної України. І, я вважаю, процес посилення українського впливу на схід — незворотний.

Нам буде дуже важко. «Регіонали» починають тиснути не лише на опозицію, а й на малий і середній бізнес, він іде в тінь. І, може, наступної весни чи осені ситуація настільки загостриться, що стане можливий новий Майдан. Дуже важливо, щоб новий Майдан не був кровопролитний. Бо Кучма — той лавірував, притягував одну групу впливу, потім іншу, вони між собою гризлися. А тут буде інше: з одного боку — народ, частина опозиції й дикуни, для яких пролиття крові є елементарним. Це дуже небезпечно.

Важливо, аби ми були об’єднані. Якби партії почали згуртовано творити одну силу... А вони замість того починають шукати людей, котрі мають гроші. Зрештою, і Партія регіонів, і БЮТ — це не партії західного взірця, це політичні холдинги з суворим управлінням по вертикалі. Тож і люди, як мухи, точніше — як метелики, до світла летять, а потім, коли в партії закінчуються гроші і вплив, — тікають.

— То де можливий омріяний політичний компроміс? Адже, справді, — коли нема можливості зняти політичну напругу в дискусійний спосіб, вона може каналізуватися в насильство.

— Це дуже небепезпечно. Ціна компромісу може виявитись після виборів.

Ще до виборів [у «регіоналів»] був намір ухвалити новий закон про мови. Але відклали, бо відчули колосальний тиск суспільства. Я гадаю, чи програють вони вибори, чи виграють, але Табачника або Могильова приберуть. Думаю, після виборів відставлять і Хорошковського.

Я побоююся іншого — нового «Мюнхена» щодо України. Змови західних політиків — Обами, Меркель, Саркозі... Але Янукович їздить до Європи і не хоче бути нев’їзним, як був свого часу Кучма. І йому доводиться лавірувати між Москвою та Євросоюзом. Саме тому можна припустити, що «Регіони» будуть жертвувати малими речами — Табачником чи Хорошковським — заради того компромісу. Адже їм потрібен спокій.

— Як ви вважаєте, чому націонал–демократи самі, навіть після перемоги Януковича, не спромоглися на спільний фронт боротьби? Адже вартості у всіх однакові, але бiльшiсть дрібних партій «заточена» на персоналії окремих бізнесменів. Вони не розуміють небезпеки ситуації?

— Років сiм–вiсiм тому, коли я активніше займався політикою, мене цікавила особа Юрія Костенка. Він казав, що сприяє Ющенку, але, напевно, хіба вставляв йому палиці в колеса. Зараз він це робить відкрито. Значить, бажання мати під собою певну силу не дає можливості жертвувати особистим інтересом. Вони просто не можуть перестати бути лідерами. При створенні блоку «Наша України», куди увійшло десять партій, вони всі обіцяли об’єднатися. Але Костенко, Тарасюк та інші не хотіли втрачати лідерство.

Гадаю, їм слід усвідомити, що зараз слід зійти зі сцени. Що вони важать... Наприклад, «костенківці» на Львівщині розкололися — Кужелюк та інші вийшли з УНП. Стретович передав Християнсько–демократичний союз Жванії. Ми мали «Пору», а бачите, що з нею сталося... Згадайте перехід Каськіва до Януковича.

Що далі? Кілька років піде на те, аби з громадських організацій прийшли нові люди. Аби маятник хитнувся в інший бік.

Гель Іван Андрійович

Український правозахисник, дисидент, політик, публіцист.

Народився 17 липня 1937 р. в с. Кліцко Городоцького району Львівської області.

За фахом — історик (Львівський ун–т, заочно).

У радянські часи неодноразово засуджений за обвинуваченнями в антирадянській агітації і пропаганді. В ув’язненні провів 16 років, на засланні — п’ять.

Після звільнення у 1989 р. — один із засновників Української Гельсінської спілки. Був членом редколегії журналу «Український вісник», головою комітету за виведення з підпілля та легалізації УГКЦ.

Був депутатом, заступником голови Львівської обласної ради (1990—1994).

Очолює обласну комісію відновлення прав реабілітованих.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1761/180/62376/

"Наша Україна" сама не знає чого хоче. Дістали!

З одного боку з'їзд "Нашої України" приймає рішення відкликати своїх міністрів з уряду Тимошенко. З іншого боку Кириленко застерігає БЮТ від голосування за відставку Вакарчука.

Хіба це не є подвійними стандартами, які НУ закидає БЮТу?

Будемо мочити "Нашу Україну", якщо її очолить Ульянченко?



Почитайте коментарі до цієї новини в УП. Думаю, що треба не допустити такої ганьби. Не за таких ми стояли на Майданах.

24%, 4 голоса

53%, 9 голосов

24%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ющенко очолив партію "Народний Союз "Наша Україна" (опитування)





Як Ви розцінюєте те, що Президент України Віктор Ющенко очолив партію "Народний союз "Наша Україна"? (коментувати зможуть тільки учасники співтовариства "Ми любимо тебе, Україно!")

15%, 4 голоса

42%, 11 голосов

15%, 4 голоса

27%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Президія «Нашої України» визначилася з форматом участі у виборах



Сьогодні президія партії «Народний Союз  «Наша Україна»   на своєму засіданні ухвалила рішення вважати за доцільне участь партії  у виборах до Верховної Ради самостійно або у складі виборчого Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».

Президія також схвалила рішення вважати за неможливе участь політичної партії «Наша Україна» у спільному виборчому блоці з партією «Єдиний Центр».

НУ-НС.