Мер Луганська:Львів-важке місто.Бо Луганськ моральніший...

   Мер Луганська Сергій Кравченко вважає, що Львів дуже "важке місто". Про це він сказав в ефірі телеканалу ІРТА. "Львів - специфічне місто. Важке місто. У нас більш сприятливе місто щодо моралі. Львів - старовинний. Він має свої традиції, був під Польщею. У нас - більш інтернаціональне місто. У нас більше терпиме місто", - заявив мер.

   Відповідаючи на питання ведучої про те, чи готовий він запросити в гості журналістів зі Львова, Сергій Кравченко сказав, що згоден працювати з ними цілий день."Я готовий прийняти львівських кореспондентів, попрацювати з ними цілий день і переконати в тому, що люди, які живуть в Луганську, - дуже гідні і нормальні", - сказав він.

   Луганський мер також розповів про те, що днями приймав делегацію з польського міста Люблін і про те, що екскурсія по обласному центру їм дуже сподобалася.

Хорошковського в СБУ може замінити розвідник.Чий?...

Вікторія Матола У випадку призначення на посаду міністра фінансів нинішнього глави СБУ Валерія Хорошковського замість нього, найімовірніше, СБУ очолить людина із зовнішньої розвідки, наближена до сім’ї президента Віктора Януковича.Таку думку в коментарі Тижню висловив політолог Сергій Таран.   Можливе призначення Хорошковського на посаду міністра фінансів, на думку політолога, пов’язане скоріше з бажанням налагодити співпрацю Нацбанку з Кабміном.«Хорошковський має великі шанси пройти на міністра фінансів, оскільки зараз не існує чіткої співпраці між Кабміном і Нацбанком. Тобто вони висувають різні позиції, зокрема, щодо підтримання курсу гривні. Ця політика в Україні наразі витримується, а можливо, Нацбанк хотів би з нею погратися, звинувативши в цьому насамперед уряд Азарова. У такому разі Хорошковський міг би забезпечити чітку взаємодію між урядом і Нацбанком», – стверджує Таран.

 Щодо можливого кандидата на посаду глави СБУ, то Таран вважає, що це буде людина, наближена до сім’ї Януковича.«На його місце може прийти хтось невпливовий від Партії регіонів. Це буде людина, яка має відношення насамперед до сім’ї президента, можливо,це хтось із зовнішньої розвідки», – додав він.

 За словами політолога Тараса Березовця, Хорошковський давно шукає шляхи для роботи в уряді, тому його перепризначення на посаду міністра фінансів цілком реальне.«Те, що Хорошковський отримав звання генерала армії викликало нездорову реакцію всередині Служби безпеки. І він очевидно шукає можливості просуватись далі. Відомо, що в нього є прем’єрські амбіції – перейти зразу на посаду прем’єра. Втім, наразі це досить складно. Тому призначення його міністром фінансів – це можлива сходинка до просування. Однак навіть якщо Хорошковський прийде працювати в уряд, то максимум напосаду міністра фінансів, але навряд чи на посаду віце-прем’єра. Оскільки це може викликати прямий конфлікт всередині урядової команди і навряд чи на це піде Янукович», – зазначив Березовець.

  На його думку, варто враховувати й те, що Хорошковський має досвід роботи в уряді. «Загалом це питання амбіцій самого Хорошковського, який давно шукає можливості перейти на посаду до уряду і себе реалізувати. Також не варто забувати, що свого часу він був на посаді міністра економіки європейської інтеграції при президентові Кучмі», – додав він.«Питання відкрите. У президента коротка лава запасних, тим більше людей з досвідом роботи в СБУ. Думаю, це буде не стороння людина. Варіанту з Хорошковським, коли призначалася людина без жодного досвіду в структурі,не буде. Скоріше за все, це буде кадровий працівник СБУ, але вибір буде суто за критеріями лояльності до президента і ця людина буде не така публічна, як Хорошковський», – заявив Березовець.

Тиждень

Бокс : тріумф України на чемпіонаті світу

   Команда українських боксерів з тріумфом
повернулася з Чемпіонату світу, що проходив у Баку.
   Молоді українські
спортсмени здобули 4 золотих та 1 срібну медаль і посіли перше місце у
загальнокомандному заліку
.
   Боксери зізнаються, перемоги давались нелегко.
Причин тому чимало - від серйозної конкуренції, яка з року в рік стає
напруженішою до, переконують, нечесного суддівства у декількох двобоях.
Втім, посміхається тренер, гарна спортивна форма, підтримка
вболівальників та командний дух - і заслужені нагороди у українців.
   "Прецедент, хай він залишиться на совісті тих
суддів. Сталося те, що сталося. Прикро чому - тому що Вася Ломаченко -
він лідер команди і коли сталося таке з ним, то треба було бачити
команду, їх настрої. Якщо всі розуміли, що можуть таке зробити з ним,
то, що робити всім іншим", - каже головний тренер національної збірної
України з боксу Дмитро Сосновський.
(Йому,до речі за умовами попередньої обіцянки, довелось після перемоги поголити свої розкішні вуса. От якби і наші політики вміли так дотримувати свого слова...)
   "План один зараз - просто відпочити, приїхати
додому, в родину. За всіма скучив сильно, втомився. А в планах,
звичайно, Олімпійскі ігри", - розповів чемпіон світу з боксу Василь
Ломаченко.
    Нагадаємо, Чемпіонат світу тривав з 26 вересня по
8 жовтня у столиці Азербайджану. Участь у змаганнях взяли  570 боксерів з
понад ста країн.

Іржаві шестерні - криза державного менеджменту

Андрій Дуда

Нинішня влада доклала чимало зусиль і присвятила часу побудові виконавчої вертикалі. Але
в результаті ефективність виявилась нижчою, ніж за попередників
9 грудня 2010 року вийшов Указ президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким окреслено першочергові заходи щодо зміни їх структури та функцій. Часу, що минув, достатньо для перших висновків. Як бачиться, зміна моделі й підпорядкування органів виконавчої влади, а також розширення впливу президента на виконавчу вертикаль (які чомусь називаються «адміністративною реформою») не посприяли досягненню декларованих цілей цієї реформи: ані ефективності роботи, ані оптимізації чисельності, ані підвищенню відповідальності в цих органах.
 
«Народні депутати Кабміну»
 Півроку тому парламент ухвалив закон, який «висів» у повітрі понад 10 років, – про центральні органи виконавчої влади. Фактично, цим документом закладено правові підвалини діяльності центрального рівня управлінської вертикалі (міністерства, державні служби, агентства тощо). Норми чітко відображають сучасну тенденцію в державному управлінні: поновлюються «кучмівські» повноваження президента. Система виконавчої влади на центральному рівні знову стає двоголовою. Формально Кабмін є вищим органом у системі виконавчої влади, але фактично ключові повноваження має глава держави.
 Понад те, тихою сапою було зроблено справжню кадрову революцію в міністерствах. Сьогодні міністр поступово набуває рис «народного депутата Кабміну»: він голосує на засіданні уряду, але реальною владою у своїй інстанції не наділений. Відбулося це завдяки реінкарнації ідеї Леоніда Кучми щодо запровадження посади «державного секретаря» в міністерстві, якого призначав і звільняв безпосередньо президент (до речі, саме прем’єр Янукович 2003 року домігся того, щоб такі посади скасували). Сьогодні їх поновлено, щоправда, під нарочито безликою назвою «заступник міністра – керівник апарату». Але суті це не змінює, бо його статус абсолютно відмінний від решти заступників.
 Керівник апарату є державним службовцем і продовжує виконувати свої повноваження, навіть коли звільняють очільника органу. Ба більше: для Януковича зробили з міністрами те, на що не наважувався Кучма (хоча йому це наполегливо радили). Їх фактично позбавлено повноважень у призначенні та звільненні працівників апарату міністерства. Тобто формування штату органу – це компетенція заступника – керівника апарату (залежного від очільника держави), а не профільного міністра. Якщо за Кучми призначення і звільнення з посад здійснював держсекретар за погодженням із міністром, то сьогодні все вирішує вірний президентові керівник апарату.
 
Нагляд і контроль
 Інша цікава тенденція у змінах структури виконавчої влади – запровадження можливостей для перехресного контролю з боку представників різних політично-бізнесових груп в оточенні глави держави. Цьому сприяє кілька інституційних рішень. По-перше, «обсаджування» міністерств різноманітними службами, агентствами та іншими «технічними» структурами, які перебирають на себе прикладні функції, часто пов’язані з управлінням чи розподілом бюджетних коштів. Керувати в цій системі призначають чиновників, асоційованих із різними кланами: так, «профільним» віце-прем’єром може стати лідер однієї з таких груп, міністром, – наприклад, ставленик «старих донецьких», а керівником нацагентства – молоде дарування, яке вважають наближеним до глави АП. Так – усі на видноті, підноситься роль глави держави як арбітра… хоча енергія часто витрачається не на справу, а на «узгодження» групових інтересів.
 По-друге, розширення кола «політичних крісел». Згаданим законом від 17 березня 2011 року посади першого заступника міністра та заступника міністра віднесені до політичних, на які не поширюються трудове законодавство й норми щодо державної служби.
 На практиці це означає, що президент дістав додаткові можливості в тасуванні «колоди» міністрів. Він може в будь-який момент приймати рішення про звільнення когось із них чи інших «політиків» і не побоюватися, що роботу буде «завалено». Бо ж пам’ятаємо: в кожному міністерстві є свій «кадровик».
 
Скорочення через розширення
 Свого часу Адміністрація президента України голосно відрапортувала про «самоскорочення» чисельності. Мовляв, якщо за помаранчевих Секретаріат налічував 530 осіб, то після приходу до влади Януковича склад АП зменшили до 424. Та не минуло й року, як «у рамках адміністративної реформи» з’явилися два укази президента, якими було збільшено штат його канцелярії спочатку до 514, а 11 серпня 2011 року – до 524 працівників. Тобто сьогоднішня структура на Банковій чисельно майже не відрізняється від колишнього Секретаріату.
 Заради формальної справедливості слід сказати, що рівень кадрових скорочень у міністерствах та інших ЦОВВ загалом відповідає темпу, закладеному в указі президента про адмінреформу від 9 грудня 2010 року. Проте на сьогодні ще дуже рано підбивати підсумки скорочення штатів у центральних органах виконавчої влади. Проект постанови Кабміну про їх граничну чисельність уже має кілька редакцій, але досі не підписаний. Причина зрозуміла: кожен міністр, кожен керівник центрального органу лобіює власні інтереси.
 
Відрізали, не відмірявши
 Технологія скорочення в органах влади вже сьогодні демонструє грубі прорахунки. Насамперед ідеться про механічність цього процесу. Спочатку урізають «вакансії» (тобто «незаміщені» посади), далі «під ніж» потрапляють місця «пенсіонерів». І лише після цього вирішують питання про скорочення персоналу. Як засвідчує практика, таке бюрократичне зменшення чисельності штатів – підстава для дальших кроків у їх роздуванні.
 Понад те, скорочення заради скорочення, хизування цифрою результату – це хибний шлях. Кадрове урізання має бути останнім етапом в адміністративних перетвореннях, йому має передувати інвентаризація функцій як держави, так і органів влади, вивчення навантаження на одну посаду тощо. І саме зі скорочення функцій, оптимізації їх виконання треба починати аналогічний процес щодо кадрів. Цього на належному рівні зроблено не було.
 
«На Івана по два пана»
 Серйозним недоліком нинішніх перетворень є також відсутність системних змін у відносинах керівник – підлеглий у владних інституціях. У ході «адміністративної» реформи Януковича не було жодним чином змінено вимог до формування структурних підрозділів органів державної виконавчої влади, хоча це вкрай необхідно робити, зважаючи на галопуючі темпи впровадження електронного урядування, оптимізації комунікацій в органах державного управління. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», яка встановлює вимоги до структури органів влади, – це вчорашній день у даній царині, оскільки вона зберігає безліч управлінських рівнів і чималу кількість керівників на квадратний метр. Департамент в органі влади (скажімо, в міністерстві) із 25 осіб може включати таких керівників: директор, один заступник «без портфеля», два керівники управлінь, чотири начальники відділів, кілька завідувачів секторів. Тобто як мінімум 8–10 керівників на 25 службовців, що меншою мірою бачиться дивним не в мілітарній, а в цивільній службі. Попри те, «реформатори» не спромоглися навіть косметично підкоригувати цю систему.
 
Неправильна мета
 Найголовнішою проблемою «адмінреформи» та основною причиною низької ефективності держуправління, яка й виявляється в постійній неспроможності держави сформулювати і втілити в життя цілісну результативну політику й відображається в низьких рейтингах довіри громадян до органів влади та в скепсисі щодо самої спроможності чиновників діяти ефективно, є початково неправильно поставлена мета. Закони, укази президента й постанови Кабміну де-факто спрямовані на вирішення двох завдань: реального – забезпечити лідерові держави та його оточенню контроль над управлінською машиною; і популістського – продемонструвати «скорочення чиновників» (яке має стати замінником власне реформи). Усунення дублювання функцій, зменшення непотрібного втручання держави в економіку й життя суспільства, запобігання корупції, відкритість і зручність для громадян – усіх цих питань «реформатори» навіть не заторкнули. А отже, годі дивуватися, що реальним результатом перетворень стали запобігання чиновників перед АП і глухе роздратування від беззмістовних скорочень. Як це позначиться на ефективності вертикалі – зрозуміло без пояснень. 

Лучшие политические анекдоты: 5 октября

*Забор возле Верховной Рады ведет себя как цены на продукты: растет с каждым днем… и никто, даже спикер, не может объяснить, кто к этому причастен. .................................................................................................................................................... *****Герман не решилась задушить того, кто приказал арестовать Тимошенко, потому что глупо душить того, кто тебя кормит. ....................................................................................................................................................................

*** -Слышал, Верховная Рада отгородилась от электората еще одним забором?

-Может, проще каждого депутата обеспечить индивидуальной оградкой? 

............................................................................................................................................................

*** -Почему Кличко решил идти в президенты?

-Его политпромоутер Пинчук обещал подыскать ему к выборам соперника послабее.

...................................................................................................................................................................

Литвина спрашивают:

-Почему депутаты не вышли к аграриям, которые с вилами и косами пикетировали Верховную Раду?

-Это были не аграрии, а перекупщики кос и вил.

Кличко будет бороться за кресло мэра

Лидер партии УДАР Виталий Кличко не комментирует слухи о его отказе от участия в будущих выборах мэра Киева
в пользу участия в президентской гонке. Кроме того, информация об
отставке руководителя пресс-службы политика Ларисы Мартюшевой не
соответствует действительности. Об этом сообщила сама Мартюшева

«Вчера был разговор с Виталием на эту тему (об отказе участия в выборах
мэра, – ред.), он сказал, что мы не комментируем слухи. И я прошу всех
журналистов, которые получили эту информацию от определенных изданий,
обращаться за комментариями к этим изданиям, которые публикуют слухи на
своих страницах», – отметила она.
Напомним, ранее в интернет-СМИ со ссылкой на источники сообщалось, что
Виталий Кличко отказался от борьбы за пост мэра Киева в пользу
президентской кампании. Якобы такое решение было принято после встречи с
бизнесменом Виктором Пинчуком. Якобы Пинчук предложил раскручивать
Кличко как общенационального лидера и лидера всеукраинской партии.
Кроме того, сообщалось, что из-за прихода новой команды специалистов отправлена в отставку руководитель пресс-службы Мартюшева.
Ранее Киевский международный институт социологии провел исследование,
согласно которому наибольшую поддержку среди избирателей в Киеве могут
получить Виталий Кличко, Александр Попов и Юлия Тимошенко. За Кличко
проголосовали бы 27% избирателей, Попова – 14%, Тимошенко – 7%,
Александра Омельченко – 7%, Анатолия Гриценко – 5%. Другие кандидаты
получили бы менее 3% голосов. При этом 16% пока не определились с
выбором.

Відео ліквідації Дикаєва:останні постріли

В інтернеті виклали відео останніх пострілів по Дикаєву. Зроблено жителями сусіднього гуртожитку.
http://www.mediacentr.info/criminal/v-internete-pojavilos-video-likvidacii-killera-dikaeva__23367

Волинська Катинь

Олена Чекан

У Володимирі-Волинському знайдено масове поховання жертв НКВС 1939–1941 років
 
Кістяки людей різного віку й статі штабелями навалені один на одного. Хтось у судомах притискає до себе дитину, захищаючи від куль, хтось – рідного. Нещасні знали, що на них чекає нагла смерть: їх групами по 30–60 людей заганяли у викопану яму й поспіхом розстрілювали. Тіла присипали невеликим шаром землі й не криючись гнали нову партію жертв. Кати особливо не цілилися, стріляли, куди попало. Поранених добивали прикладом рушниці, є й кілька немовлят із потрощеними черепами.
 
Катівня на середньовічному городищі
 
«Торік ми почали тут шукати дуже важливу для європейської історії стіну замку польського короля Казимира ІІІ Великого. Це XIV століття. Споруду недобудували, тому за цеглою й за тим, як мурували, можна датувати всі замки Європи, – розповідає директор державного підприємства «Волинські старожитності» Олексій Златогорський. – Перед початком розкопок як годиться пройшлися по території ймовірного залягання культурного шару георадаром, який показав стіну, а біля неї – невідомі захоронення».  
 Тоді археологи дослідили лише шість кістяків. У липні цього року було отримано дозвіл на подальші розкопки, і на сьогодні вже відкрито поховання 326 загиблих. І хоча офіційної версії щодо того, хто ці люди й чому були розстріляні, ще немає, науковці схиляються до думки, що замордовані – жертви НКВС 1941 року. Польські піддані, військові й цивільні, заможний клас. Про це свідчать знайдені на місці страти артефакти.
 
«Ось два жетони офіцерів польської поліції, і оскільки на них є номери, то ми вже знаємо, кому вони належали: Йозефу Куліговському та Людвігу Маловєйському. Обидва з Лодзя. За документами НКВС, одного з них розстріляно в Калініні (Твер), другого – в Осташкові біля Харкова. Тобто документи відправили, а людей не встигли: у липні 1941-го німці дуже швидко перейшли кордон. Він пролягав лише за 9 км від Володимира-Волинського, – продовжує розповідь пан Олексій. – Думаю, що тут похапцем вбивали всіх, кого не встигли депортувати далі в Росію. Вочевидь, у тюрмі перебували цілі родини підозрілих та неблагонадійних за радянськими мірками людей. Тож розстрілювали сім’ями. Про поспішність свідчить те, що людей не обшукували. В одного із загиблих було при собі 10 золотих ще царських монет, у другого в сумці приблизно 200 патронів до чотирьох різних видів зброї. Більшість речей мають чітке польське або інше західноєвропейське ідентифікування: фотографія маршала Едварда Ридз-Смігли, жіночі гребінці, пляшечка з-під ліків із написом «Warszawa» на денці, консервна бляшанка з польським текстом, флакон від парфумів, срібні виделки, ложки… А ще відзначаємо дуже якісну стоматологію, яку могли собі дозволити тільки багаті люди. Гадаю, що то була еліта польської держави».
    Серед кісток знайдено також кулі й гільзи. Дослідники вважають, що жертв убивали з пістолетів 9-міліметрового калібру німецького виробництва Вальтер П38 або Парабелум. Відомо, що перед самою війною НКВС оснастив такою зброєю своїх співробітників-катів, адже в той час сталінський СРСР та гітлерівська Німеччина були друзями й економічними партнерами. А датування гільз підтверджує, що люди з розкопаних поховань були розстріляні саме в 1941 році. Вбивці залишили у братській могилі й свої «візитівки»: металеву кружку з клеймом підмосковного заводу та пляшки з прозорого скла. Мабуть, підтримували сили самогоном…
 
Від членів КПЗУ до вояків УПА
У жовтні на Покрову Пресвятої Богородиці останки знайдених жертв будуть перепоховані на місцевому цвинтарі. Проте вже зрозуміло, що виділеної ділянки замало для всіх замордованих у Володимир-Волинській тюрмі. «Пробні шурфи тільки біля розритої могили показують ще близько тисячі людей, а скільки по всій території – невідомо. Може, й десятки тисяч страчених, – веде далі Олексій Златогорський. – Зараз через брак фінансування ми консервуємо роботи з тим, щоб продовжити їх наступного року. Дуже вдячний студентам-практикантам з історичного факультету Волинського національного університету. Вони з нами співпрацюють уже другий рік, від самого початку розкопок. То величезне випробовування: у перші дні вони просто плакали, але всі зали-
шилися, ніхто не пішов».
   До речі, 1976 року ленінградські археологи теж шукали тут стіну замку короля Казимира ІІІ, але натрапили на людське поховання. Відразу тоді з’явилися працівники КДБ і заборонили всі подальші розкопки. Про можливі масові поховання на городищі вказують і численні свідчення місцевих жителів, що були вчасно зібрані й зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею. 
    Розповідає Микола Кучерепа, професор кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівник Центру українсько-польських досліджень: «Городище досліджено лише частково. Думаю, що по всій його території можуть бути братські могили, і не тільки поляків, а й українців. В’язниця працювала на повну потужність і до війни, і після. Розстріли почалися в 1939 році з приходом совєтів: брали і членів Компартії Західної України, і більш-менш заможних громадян. Це була відточена методика: прийти й одразу зачистити, знищити всіх, хто міг стати потенційним ворогом, чия діяльність могла бути антирадянською. Знищити до п’ятого коліна, вирвати з коренем. Тому розстрілювали всіх, навіть маленьких дітей. Є свідчення, що під вечір на подвір’ї тюрми ставили два трактори, вмикали двигуни без глушників, щоб не чути пострілів, і таким чином звільняли камери для наступних в’язнів. Коли німці у 1941 році увійшли в місто, вони дозволили місцевим шукати своїх рідних серед гори трупів: біля стайні лежало понад 100 тільки-но закатованих… Чи були тут розстріли за німців, невідомо. Табір радянських військовополонених, де утримувалося від 4 до 8 тис. осіб, містився під Володимиром-Волинським. Навряд чи гітлерівці звідти привозили їх у центр міста на розстріл.
    А ось після другого приходу совєтів катівню заповнили люди, які допомагали або просто співчували УПА. Досі не досліджено тюремний підвал. Він замурований, але обов’язково має бути, оскільки будинок споруджували саме як тюрму. З джерел знаємо, що енкавеесівці любили розстрілювали в підвалах. Я керую проектом «Реабілітовані історією» по Волинській області, але думаю, що встановити всі імена й прізвища страчених тут, на жаль, не видається можливим». 
 
 Точка зору
 
Анджей Кола, професор Інституту археології Університету Ніколая Коперника в Торуні, Польща:
Я вже 16 років проводжу ексгумації на території України: Харків, Биківня під Києвом, Луцьк, Львів. Разом із колегами працюємо за дорученням польської урядової організації, що називається Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва. З такою ситуацією, як тут, мені ще ніде не доводилося стикатися. Зараз у полі дослідження котлован завдовжки 14 м і завширшки 4 м. Але, вочевидь, це дуже мала частина значно більшого поховання. Видається, що ця велика катівня – волинська Катинь. 
Однозначно важко сказати, кого тут було замордовано, але і етнічні поляки, і українці – всі вони, ймовірніше, були підданими Польської держави. Зрозуміло також, що це наслідок злочину. Гадаю, якщо у Володимирі-Волинському і були якийсь час польські військові, то етапом їх усе ж встигли відправити у глиб Росії. Залишилися тільки цивільні, окрім двох польських поліцейських. Усіх їх було страчено. Жахлива трагедія. 
   Для мене тут більше питань, ніж відповідей. Хто вбивці? Якщо це зробили гітлерівці, то чому так невпорядковано? Чому все це видається хаотичним, недбалим? Чому воно не збігається з культурою смерті, яку сповідували німці? Чому не було знято золоті коронки й мости, не відібрані коштовності? По-німецьки це мало б зовсім інший вигляд: Ordnung, порядок. Розстрільний взвод, розстріл обличчя в обличчя… Тож усе свідчить про те, що вбивства чинили, найімовірніше, співробітники НКВС. Але остаточну крапку поставимо тільки тоді, коли буде досліджено весь периметр городища. 
 
Володимир Стемковський, директор Володимир-Волинського історичного музею:
Це другий етап розкопок у колишній в’язниці НКВС. А перший відбувся в 1997–1998-му на підставі свідчень місцевих мешканців. Тоді спільно з керівником міської організації Народного руху України Леонідом Михальчуком ми дослідили невелику ділянку, де знайшли понад 90 людських скелетів, із яких сім належало жінкам, велику кількість залишків взуття, ґудзиків, гільз від пістолетів, що були на озброєнні військ НКВС, чимало радянських монет 1932–1940 років, шкіряні пояси та залишки від іншої військової польської амуніції. 
   Перша версія – це біженці з Польщі, які потрапили 1939-го в оточення між німецькими і радянськими військами. Друга – це частина корпусу генерала Мечислава Сморавінського. Вони відступали через Володимир-Волинський на Броди і далі на Румунію. Але 18–20 вересня були оточені Червоною армією й безслідно зникли. У жовтні 1939 року в місті розпочалися арешти серед інтелігенції, священиків, членів ОУН, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників українських культурно-просвітницьких товариств. Перед приходом гітлерівців енкавеесівці почали масові розстріли в’язнів. Інформацію про ці факти німецькі військові кореспонденти подали в своїх газетах. У берлінському архіві зберігаються і кіноплівки, відзняті в червні 1941 року німецькими документалістами у Володимирі-Волинському. Радянська пропаганда ці звірства приписувала гітлерівцям.  
 
Жертви «возз’єднання»
У 1939–1941 роках із Західної України було депортовано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на північ СРСР від 10% до 20% населення. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції: адвокати, вчителі, викладачі вишів, священики, діячі культури. Чимало невинних людей, яких Друга світова війна застала в місцевих в’язницях, було знищено, зокрема й сина Івана Франка Петра.

Зброярне виробництво в Русі-Україні в 16ст.

  На території Русі-України після навали монголо-татарів ремесло на наших землях сильно занепало, в тому
числі і зброярське. Можливо, окрім Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в 1248р особиста дружина Данила Галицького справила надзвичайне враження на європейців під час дипломатичного вояжу князя. Тоді суцільно закуті в залізо як самі вершники Данила, так і їх коні стали вагомим аргументом для відміни початку війни кількох центрально-європейських держав проти Польщі та Угорщини - союзників князя..
  Отже загалом збройове виробництво таким передовим як воно було за часів Київської Русі вже не було. Хоча і не зникло. Просто стало більш грубим та практичним. В той же час воно не могло нормально конкурувати з західною продукцією. Кількісно західна продукція домінувала.
  Наприклад, в світлі найновіших дослідженнь, на початку 15го століття щорічну максимальну виробничу потужність польских майстерень оцінюють так - 5300 мечів, 2100 куш (арбалетів), 2400 кольчуг та 1200 плитових обладунків - а це не просто багато, це настільки багато що дозволяло з головою перекрити польські потреби як мінімум в два рази. Частина цього спорядження йшла до Великого Князівства Литовського.
Показовим є випадок, як по дорозі до Орші гетьман Костянтин Острозький перестрів познанського купця Штефка, та для потреб війни реквізував у нього 50 (!!!) панцирів (кольчуг), а потім видав йому \"квитанцію\" по
якій потім той би міг отримати гроші. Цікаво що один такий купець їдучи на Русь віз 50 кольчуг. А скільки їх таких було.
Боротися з такою конкуренцією місцеві майстерні нормально не могли.
   На західноруських землях (воєводства Руське, Белзське, землі Хелмська та Подільська), в 16 ст. існувало 26 осередків виробництва озброєння - 14.6% серед виробництв краю), в яких працювало 162 ремісника (14,7% серед ремісників). У Львові працювало 42% від усіх руських зброярів. Серед 68 майстрів три займалася наступальним озброєнням, п'ятеро озброєнням охоронним, а 60 - кінським спорядженням.
  Другим центром виробництва був Перемишль - 4 майстри займалася наступальним озброєнням, 3 -
озброєнням охоронним, 21 кінським спорядженням.
   Польське виробництво 16 ст. потенційно було в змозі випустити 5700 мечів та шабель, 750 куш, 19 800 шоломів та захисного пластинкового обладунку (кіраси та т.і.), 3950 кольчуг за рік. Що не мало, та покривало як польський попит так і попит земель литовських та українських (де зброярів було менше).
 
 На території Русі - України, що перебувала під юрисдикцією ВКЛ, переважало виробництво кінського спорядження. Хоч не виключені майстерні з виготовлення і обладунків для вершників. Так в середині 16 ст лише 7 військових поселень під Києвом могли виставити 146 добре екіпірованих в обладунки вершників. В самому Києві виробляли добрі стріли для луків та куш, та мабуть і самі луки та куши.
   Про налагоджене виробництво *черкаських панцирів* свідчать описи Збройної Палати московського кремля за 17ст. Взагалі словник староукраїнської мови до 16ст слова *кольчуга* не вживає - тільки *панцир*, як і в поляків. За часів Київської Русі обладунки називались *броня* (слово давньогерманського походження).
  Щодо поширеної думки про невикористання козаками обладунків, то це хибне уявлення. Безперечно, в таких масштабах, як польська, турецька чи московська кіннота обладунки не вживались. Але козацька старшина та окремі вершники не вважали ганьбою вдягати панцирі. Так, під час Вінницької битви 1651р поляки впізнали Івана Богуна за сталевим обладунком, що зблиснув під місячним сяйвом під час розвідувальної вилазки козаків. Богдана Хмельницького під час *розбірок* з Чаплинським у 1647р від удару шаблі по шиї врятувала місюрка (захисний сталевий головний убір з бармицею). Влітку 1648р ціла хоругва кінних панцирних козаків на чолі з сотником шляхтичем Остапом Гоголем перейшла на бік Богдана Хмельницького. В 1574р в битві під Тягинею проти турків воював підрозділ з 400 козаків у панцирах під командуванням Івана Свирговського ( іноді ще Свєрчевського). В 1678 Іван Сірко послав навздогін відступаючим яничарам близько *двох тисяч доброго панцирного товариства*.  

Джерела -  J. Shimak "Produkcja i koshty uzbroenia rycerskogo w Polsce XIII-XV w." 1989р, "Produkcja i koshty
uzbroenia w Polsce XVI w." Олександра Болдирєва (2005р.), Святослав Сичевський. Юрій Рудницький, Тарас Чухліб.

Реконструктор-казак застрелил россиянина из янычарского ружья

В украинском городе Каменец-Подольский во время военно-исторической реконструкции "Каменец - земля героев" погиб 38-летний гражданин России. Как сообщает "Корреспондент.net", россиянин погиб из-за неосторожности другого участника реконструкции, 38-летнего гражданина Украины.

Как рассказали в управления МВД Хмельницкой области, инцидент произошел накануне, около 13:00 на берегу реки Смотрич. Участники реконструкции воспроизводили маневры казачьих войск и московских стрельцов. Украинец, выступавший в роли запорожского казака, во время перезарядки самодельного макета янычарского ружья (по всей видимости, речь идет о мушкете) 17-ого века, который сам по себе не является огнестрельным оружием, не достал шомпол для прессования пороха и выстрелил.

В результате этого фрагмент шомпола попал в голову другому участнику фестиваля - гражданину РФ. "Мужчина получил открытую черепно-мозговую травму, от которой скончался в реанимационном отделении Каменец-Подольской городской больницы", - сообщили в УМВД.

Подозреваемый в совершенном убийстве сознался и был задержан. По словам представителей украинской милиции, по факту случившегося возбуждено уголовное дело по части 1 статьи 119 Уголовного кодекса Украины (убийство по неосторожности). Она предусматривает наказание в виде ограничения свободы на срок от трех до пяти лет или лишения свободы на тот же срок. 

Ось додане відео, що свідчить про абсолютно випадковість трагічної події...