5-6 вересня 2015 р.   запрошуємо на Національний осінній ярмарок 

народного мистецтва та ремесел

У Національному музеї народної архітектури та побуту України склалася гарна традиція проводити народні свята, ярмарки та дні ремесел, на які ми запрошуємо кращих майстрів із усіх куточків України.

   

 Вони запропонують Вам придбати виготовлені з великою любов’ю вироби:

·     вишиті сорочки, рушники, скатертини, килими;

·     керамічний розписний посуд та дитячі свистунці;

·     плетені меблі, корзини, різьблені дерев’яні ложки та іграшки,

·     писанки, ляльки-мотанки, прикраси з бісеру та соломки;

·     вироби ковалів, українські пряники та медові напої.     

Відпочивши на фоні мальовничих краєвидів музею ви

зможете послухати давніх українських  пісень у виконанні кращих фольклорних колективів України.

Також зможете на майстер-класах вигототовити для себе незабутній сувенір і відвідати кілька тематичних виставок.

     Ярмарок розпочнеться о 12-00 і триватиме до закриття музею. 

 

  На території Русі-України після навали монголо-татарів ремесло на наших землях сильно занепало, в тому
числі і зброярське. Можливо, окрім Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в 1248р особиста дружина Данила Галицького справила надзвичайне враження на європейців під час дипломатичного вояжу князя. Тоді суцільно закуті в залізо як самі вершники Данила, так і їх коні стали вагомим аргументом для відміни початку війни кількох центрально-європейських держав проти Польщі та Угорщини - союзників князя..
  Отже загалом збройове виробництво таким передовим як воно було за часів Київської Русі вже не було. Хоча і не зникло. Просто стало більш грубим та практичним. В той же час воно не могло нормально конкурувати з західною продукцією. Кількісно західна продукція домінувала.
  Наприклад, в світлі найновіших дослідженнь, на початку 15го століття щорічну максимальну виробничу потужність польских майстерень оцінюють так - 5300 мечів, 2100 куш (арбалетів), 2400 кольчуг та 1200 плитових обладунків - а це не просто багато, це настільки багато що дозволяло з головою перекрити польські потреби як мінімум в два рази. Частина цього спорядження йшла до Великого Князівства Литовського.
Показовим є випадок, як по дорозі до Орші гетьман Костянтин Острозький перестрів познанського купця Штефка, та для потреб війни реквізував у нього 50 (!!!) панцирів (кольчуг), а потім видав йому \"квитанцію\" по
якій потім той би міг отримати гроші. Цікаво що один такий купець їдучи на Русь віз 50 кольчуг. А скільки їх таких було.
Боротися з такою конкуренцією місцеві майстерні нормально не могли.
   На західноруських землях (воєводства Руське, Белзське, землі Хелмська та Подільська), в 16 ст. існувало 26 осередків виробництва озброєння - 14.6% серед виробництв краю), в яких працювало 162 ремісника (14,7% серед ремісників). У Львові працювало 42% від усіх руських зброярів. Серед 68 майстрів три займалася наступальним озброєнням, п'ятеро озброєнням охоронним, а 60 - кінським спорядженням.
  Другим центром виробництва був Перемишль - 4 майстри займалася наступальним озброєнням, 3 -
озброєнням охоронним, 21 кінським спорядженням.
   Польське виробництво 16 ст. потенційно було в змозі випустити 5700 мечів та шабель, 750 куш, 19 800 шоломів та захисного пластинкового обладунку (кіраси та т.і.), 3950 кольчуг за рік. Що не мало, та покривало як польський попит так і попит земель литовських та українських (де зброярів було менше).
 
 На території Русі - України, що перебувала під юрисдикцією ВКЛ, переважало виробництво кінського спорядження. Хоч не виключені майстерні з виготовлення і обладунків для вершників. Так в середині 16 ст лише 7 військових поселень під Києвом могли виставити 146 добре екіпірованих в обладунки вершників. В самому Києві виробляли добрі стріли для луків та куш, та мабуть і самі луки та куши.
   Про налагоджене виробництво *черкаських панцирів* свідчать описи Збройної Палати московського кремля за 17ст. Взагалі словник староукраїнської мови до 16ст слова *кольчуга* не вживає - тільки *панцир*, як і в поляків. За часів Київської Русі обладунки називались *броня* (слово давньогерманського походження).
  Щодо поширеної думки про невикористання козаками обладунків, то це хибне уявлення. Безперечно, в таких масштабах, як польська, турецька чи московська кіннота обладунки не вживались. Але козацька старшина та окремі вершники не вважали ганьбою вдягати панцирі. Так, під час Вінницької битви 1651р поляки впізнали Івана Богуна за сталевим обладунком, що зблиснув під місячним сяйвом під час розвідувальної вилазки козаків. Богдана Хмельницького під час *розбірок* з Чаплинським у 1647р від удару шаблі по шиї врятувала місюрка (захисний сталевий головний убір з бармицею). Влітку 1648р ціла хоругва кінних панцирних козаків на чолі з сотником шляхтичем Остапом Гоголем перейшла на бік Богдана Хмельницького. В 1574р в битві під Тягинею проти турків воював підрозділ з 400 козаків у панцирах під командуванням Івана Свирговського ( іноді ще Свєрчевського). В 1678 Іван Сірко послав навздогін відступаючим яничарам близько *двох тисяч доброго панцирного товариства*.  

Джерела -  J. Shimak "Produkcja i koshty uzbroenia rycerskogo w Polsce XIII-XV w." 1989р, "Produkcja i koshty
uzbroenia w Polsce XVI w." Олександра Болдирєва (2005р.), Святослав Сичевський. Юрій Рудницький, Тарас Чухліб.