хочу сюда!
 

маргарита

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «розстріли»

Пам’яті в’язнів "Другого соловецького етапу"

До 75-ліття від дня загибелі

Згідно з директивою наркома Н. Єжова, у 1937 році мало бути розстріляно 1200 в’язнів
Соловецької тюрми. Засуджених до розстрілу розділили на три частини. Перший етап в
числі 1116 в’язнів вивезли з острова наприкінці жовтня до м. Медвежегорськ і розстріляли в урочищі Сандармох.

Другий соловецький етап сформували приблизно з 500 осіб. В'язнів повантажили на
корабель на початку грудня. «На цей раз засуджених відправили до Ленінграда. Збереглося розпорядження, дане комендантові Ленінградського управління НКВД: "Прибывших из Соловецкой тюрьмы рас стрелять". Чи довезли приречених до Пітера, невідомо, прямих підтверджень цьому немає. Можливо, їх було розстріляно десь в іншому місці, яке ще потрібно відшукати» (Наталья Одинцова. Родом с Соловков. АиФ Петербург, вып. 43 (636) от 26.10.2005).

За однією з версій, місцем розстрілу другого соловецького етапу могло бути
пустище Койранкангас біля Токсово, в 15 км від Петербурга. 

Про долю третього етапу невідомо практично нічого. Людей (приблизно 200 осіб) не
встигли вивезти на материк до закінчення судноплавного сезону, тому вони були розстріляні десь на островах. Місце їх захоронення досі не виявлено.


Символічний хрест, встановлений на Левашовському кладовищі в пам’ять про українців, розстріляних в околицях Петербурга. Фото: dytyna

Список українців, що загинули 8 грудня 1937 року в околицях Ленінграда

Арсененко Денис Онисимович, 1900 р. н., уродженець с. Кугринівка Запорізького р-ну
Дніпропетровської обл., українець, безпартійний, агроном Облтрактороцентру, проживав: м. Дніпропетровськ. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7-10 КК РСФСР на 10 років тюрми. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Бердник Павло Олександрович, 1908 р. н. Уродженець м. Сталіно УРСР, українець,
безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 17.10.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. 10.07.1934 переведений в штрафізолятор на 2 роки. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Березовський Григорій Андрійович, 1900 р. н., уродженець с. Кидрасівка Бершадського р-ну УРСР, українець. Судової трійкою ГПУ УРСР 20.09.1930 р. засуджений за ст. 54-2 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Биков Павло Олександрович, 1905 р. н., уродженець с. Луначарське Гуляй-Пільського р-ну Запорізького окр. УРСР, українець, із селян, безпартійний. Запорізьким окрсудом 8.05.1929 р. засуджений за ст. 82-1, 138 КК УРСР на 8 років позбавлення волі. Колегією ОГПУ 15.08.1933 р. за ст. 82-1 КК УРСР термін збільшено на 2 роки. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Білооченко Денис Петрович, 1889 р. н., уродженець с. Веселка Новопразького р-ну
Дніпропетровської обл., українець, безпартійний, службовець. Колегією ОГПУ 21.04.1933 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Білий Йосип Степанович, 1890 р. н. Уродженець с. Чудин Радомишльського р-ну УРСР, українець, із селян, безпартійний. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Боберський Йосип Олександрович, 1902 р. н., уродженець м. Серет (Буковина, Австрія), українець, колишній член КП(б)У. Особливою нарадою при НКВД СССР 28.12.1935 р. засуджений "за контрреволюційну діяльність" на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Борей Омелян Олександрович (він же Музичук Яків Михайлович), 1910 р. н., уродженець с. Клепачі Славутського р-ну Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний. Особливою нарадою при НКВД СССР 3.06.1935 р. засуджений "за нелегальний перехід кордону" до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Букшований Осип Іванович, 1890 р. н., уродженець Галичини, українець, колишній член КП Західної України, службовець. Судової трійкою при Колегії ГПУ УРСР 23.09.1933 р. засуджений за ст. 54-10-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Бутько Михайло Якович, 1910 р. н., уродженець с. Олександрівка Корюківського р-ну УРСР, українець, безпартійний, із селян. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Вражливий-Штанько Василь Якович (Василь Вражливий), 1903 р. н., уродженець м. Опішня Полтавської губ., українець, безпартійний, літератор. Виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СССР 28.03.1935 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Гілов Іван Тимофійович, 1906 р. н., уродженець с. Андріївське Харківської обл., українець, колишній член ВКП(б), уповноважений особливого відділу Свердловського УНКВД, проживав: м. Свердловськ. Особливою нарадою при НКВД СССР 26.04.1935 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Гордієнко Іван Федорович, 1913 р. н., уродженець сл. Данилівська Камишинського округу Нижньо-Волзького краю, українець, безпартійний, рахівник, проживав: м. Москва. Трійкою ПП ОГПУ у Московській обл. 25.09.1933 р. засуджений за ст. 58-8-10 КК РСФСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в'язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Дрига Петро Семенович, 1902 р. н., уродженець м. Бердичів, українець, колишній член
ВКП(б), пом. командира 12-го полку з госпчастини. Колегією ОГПУ 13.10.1932 р. засуджений "як аферист" до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри
покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Дубровин Діомід Опанасович, 1899 р. н., уродженець с. Любівка Валківського р-ну
Харківської обл., українець, гол. бухгалтер Трактороцентру, проживав: м. Москва. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Камурка Михайло Михайлович, 1889 р. н., уродженець с. Калужине Лихівського р-ну УРСР, українець, селянин. Колегією ОГПУ 14.01.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Компанець Степан Семенович, 1912 р. н., уродженець с. Олександрівка Корюківського р-ну Чернігівської обл., українець, селянин-кравець. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Корінь Василь Оверкович, 1887 р. н., уродженець с. Блистова Менського р-ну Чернігівської обл., українець, селянин. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Кривуля Іван Андрійович, 1911 р. н., уродженець с. Троїцьке Кадіївського р-ну (Донбас), українець, безпартійний, військовослужбовець. Військовим трибуналом МВО 10.06.1934 р. засуджений на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Крупський Петро Іродіонович, 1893 р. н., уродженець м. Тараща, українець, безпартійний, зоотехнік, колишній співробітник Ленінградської обл. с.-г. дослідної станції. Особливою нарадою при НКВД СССР засуджений до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р. 

Крушельницька Володимира (в табірних документах Вольдеміра) Антонівна, 1903 р. н., уродженка м. Коломия (Галичина), українка (у табірних документах полька), лікар,
проживала: м. Харків. Особливою нарадою при НКВД СССР 10.04.1935 р. засуджена за ст. 54-8 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбувала покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджена за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляна у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куліш Мефодій Пилипович, 1909 р. н., уродженець с. Пруси Рокитнянського р-ну Київської обл., українець, селянин. Колегією ОГПУ 13.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куций Кіндрат Васильович, 1899 р. н., уродженець м. Острожець, українець, безпартійний, робітник заводу ім. Сталіна, проживав: м. Москва. Колегією ОГПУ 29.12.1933 р. засуджений до 8 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Куцюберда Іван Сидорович, 1905 р. н., уродженець с. Первомайське (Запоріжжя), українець, колишній член ВКП(б), службовець. Колегією ОГПУ 22.08.1933 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лебідь Ананій Дмитрович, 1898 р. н., уродженець м. Веркиївка Чернігівській обл., українець, літературознавець, викладач Київського університету, проживав: м. Київ. Військовим трибуналом Київського ВО 4.04.1936 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Левицький Василь Іванович, 1902 р. н., уродженець та мешканець м. Харків, українець, літературний редактор видавництва «Сельхозгиз». Особливою нарадою при НКВД СССР 26.03.1935 р. засуджений "за участь у контрреволюційній організації" до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лоза Тарас Васильович, 1913 р. н., уродженець с. Петриків Тарнопольського в-ва (Польща), українець, електромонтер. Колегією ОГПУ 29.12.1933 р. засуджений за ст. 58-6 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лозинський Іван Костянтинович, 1897 р. н., уродженець ст. Слобідка Подільської губ.,
українець, безпартійний, агроном радгоспу. Колегією ОГПУ 28.05.1933 р. засуджений
за ст. 58-7-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у
Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Луговий Олександр Лукич, 1898 р. н., уродженець ст-ці Петропавлівська Північно-
Кавказького краю, українець, черговий телеграфіст ст. Гойтх Північно-Кавказької залізниці. Колегією ОДПУ 28.06.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Лукомський Володимир Степанович, 1901 р. н., уродженець м. Львів (насправді м.
Миколаїв), українець, інженер-конструктор, проживав: м. Харків. Судової трійкою при
Колегії ГПУ УРСР 24.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 3 років ВТТ, у 1935
р. повторно засуджений відділенням Далекосхідного крайсуду при Бамлазі НКВД на 8
років позбавлення волі. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Любченко Микола Петрович (літ. псевд. Кость Котко), 1896 р. н., уродженець та мешканець м. Київ, українець, член редакції газети "Комуніст". Військовою колегією Верховного суду СССР 28.03.1935 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Макаренко Роман Ігорович, 1906 р. н., уродженець с. Добрівляни (Польща), українець,
ветлікар. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 26.02.1933 р. засуджений за ст. 54-6-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мартишевський Дмитро Рафаїлович (в суд. докум. 1935 р. Марташевський), 1909 (1906) р. н., уродженець с. Дорогуста? Холмської губ., українець, безпартійний, економіст-плановик. Навчався на Гірських курсах в Києві, згодом в медінституті (не закінчив), вступив до Інституту кіно в Києві (виключений за неуспішність). Проживав: м. Київ, вул. Дика, б. 7, кв. 2. Заарештований 8.07.1935 за звинуваченням в участі в контрреволюційній терористичній групі. Військовим трибуналом Київського ВО 22.10.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Марцинюк Антон Андрійович, 1892 р. н., уродженець с. Добромірка Збаразького пов.
(Галичина), українець, безпартійний, журналіст. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 1.10.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мельниченко Максим Федорович, 1898 р. н., уродженець м. Васильків, українець, агроном Житомирського облплодколгоспцентру. Колегією ОГПУ 2.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР до 8 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мондок Іван Ілліч, 1893 р. н., уродженець м. Грабовець, українець, колишній член КП
Чехословаччини і КП України, член Виконкому Комінтерну, політемігрант від 1930 р.,
аспірант Харківського інституту червоної професури. Судовою трійкою при Колегії ГПУ
УРСР 28.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Мосцевенко Антонін Тимофійович, 1896 р. н., уродженець с. Губарівка Богодухівського р-ну Харківської обл., українець, бухгалтер. Військовим трибуналом Київського ВО 24.07.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-9-10-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Нагорний Степан Севастянович, 1898 р. н., уродженець м. Спичинці Бердичівського округу УРСР, українець, шофер. Колегією ОГПУ 13.03.1932 р. засуджений за ст. 58-6 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Нарушевич Микола Ферапонтович, 1902 р. н., уродженець с. Василівка Теофіпольського р-ну Вінницької обл. УРСР, українець, літератор, проживав: м. Вінниця. Судовою трійкою ПП ОГПУ УРСР 27.10.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Николенко (Миколенко) Никифор Миронович, 1888 р. н., уродженець с. Шилівка
Путивльського пов. Курської губернії (тепер в межах м. Буринь Сумської обл.), українець, колишній член ВКП(б), педагог, проживав: м. Київ. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 14.01.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Омелянченко Никон Кузьмич, 1882 р. н., уродженець с. Ольшаниця Рокитнянського р-ну Київської обл., українець, колгоспник. Колегією ОГПУ 13.02.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Отаманенко Микола Іванович, 1912 р. н., уродженець с. Вишевичі Київської обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Отаманенко Федір Іванович, 1898 р. н. Уродженець с. Вишевичі Київської обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Панасевич Омелян Іванович, 1875 р. н., уродженець с. Обща? Люблінської губ., українець, безпартійний, священик Тихвинської полкової церкви, проживав: м. Тихвин Ленінградської обл., Пролетарська вул., б. 18. (Раніше відбув покарання у Соловецьких таборах). Арештований 29.09.1937 р. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 3.12.1937 р.

Пархоменко Гаврило Іванович, 1912 р. н., уродженець с. Тараси Хабнянского р-ну Київської обл., українець, безпартійний, кухар. Тричі втікав з табору. Колегією ОГПУ 16.06.1934 р. засуджений за ст. 59-8, 82 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пасунько (Посунько) Іван Хомич, 1896 р. н., уродженець Підгаєцького повіту (Сх.
Галичина), українець, безпартійний, службовець. Судової трійкою при Колегії ГПУ УРСР 9.05.1933 р. засуджений за ст. 54-2-11 КК УРСР на 5 років концтаборів. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Патуй Василь Іванович, 1912 р. н., уродженець м. Херсон, українець, безпартійний, студент Художнього технікуму, проживав: м. Москва. Військовим трибуналом МВО 29.05.1935 р. засуджений за ст. 58-8 КК РСФСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Перебийніс Трохим Дмитрович, 1884 р. н., уродженець с. Скакунка Липовецького р-ну
Вінницької обл., українець, безпартійний, селянин-середняк, одноосібник. Колегією ОГПУ 28.12.1932 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років концтаборів. Відбував покарання у Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пилипенко Іван Максимович, 1914 р. н., уродженець м. Кременчук, українець, безпартійний, з робітників, без певних занять. Особливою трійкою УНКВД Харківської обл. 2.10.1937 р. засуджений за ст. 170 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відправлений на Соловки. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Побережний Феодосій Васильович, 1885 р. н., уродженець Китайгородського р-ну
Кам’янець-Подільського окр. УРСР, українець, безпартійний, селянин. Нарсудом Кам’янець-Подільського р-ну 28.02.1929 р. засуджений за ст. 54-6-24; 80 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Попович Олександр Іванович, 1894 р. н., уродженець с. Вотюри (?) Ярославського р-
ну (Глухівського окр.?), українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 16.11.1932
р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував
покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пороховников Олександр Якович, 1892 р. н., уродженець м. Рибниця Балтського пов.
Подільської губ., українець, безпартійний, інструктор-будівельник Транспортцентру.
Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР до 10 років тюрми.
Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Примак Герасим Іванович, 1908 р. н., уродженець с. Блистова Менського р-ну УРСР,
українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 3.04.1932 р. засуджений за ст. 59-3
КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках.
Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання.
Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пупко Самуїл Дем’янович, 1890 р. н., уродженець с. Березова Лука Гадяцького р-ну
Полтавської обл., українець, службовець. Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-4-6-7 КК РСФСР на 8 лет в’язниці. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Пушкар Іван Федорович, 1882 р. н., уродженець с. Жабокрич Брацлавського р-ну Вінницької обл., українець, безпартійний, селянин. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Савчук Петро Григорович, 1900 р. н., уродженець с. Злинці Волинської губ., українець,
колишній член ВКП(б), голова Сочинського будкому "Красный стрелок", проживав: м. Сочи. Особливою нарадою при НКВД СССР 7.01.1936 р. засуджений за ст. 19-58-6 КК РСФСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Сапожников Володимир Іванович, 1893 р. н., уродженець м. Могилів-Подільський
Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний, ст. агроном радгоспу Укрсадвинтресту.
Колегією ОГПУ 11.03.1933 р. засуджений за ст. 58-6-7 КК РСФСР до 10 років тюремного ув’язнення. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Стрільбицький Ярослав Теодорович, 1900 р. н., уродженець м. Збараж (Галичина), українець, безпартійний, інженер-конструктор Харківського турбогенераторного заводу. Трійкою при Колегії ГПУ УРСР 24.02.1934 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 3 років ВТТ, відділенням Далекосхідного крайового суду 25.10.1935 р. повторно засуджений за ст. 58-10 до 5 років. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ступак Яків Андрійович, 1903 р. н., уродженець с. Бурівка Городнянського р-ну Київської обл., українець, безпартійний, селянин-одноосібник. Колегією ОГПУ 22.04.1932 р. засуджений за ст. 58-2; 59-3 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-2-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р. 

Суходільський Денис Іванович, 1880 р. н., уродженець Радомишльского р-ну Київської обл., українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 1.02.1932 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР до розстрілу, з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Терлецький Михайло Андрійович, 1907 р. н., уродженець Галичини, українець,
безпартійний, робітник, проживав: м. Харків. Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 
10.11.1933 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в
Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Толстой Андрій Минович, 1911 р. н., уродженець с. Печі Ніжинського р-ну Чернігівської обл., українець, безпартійний, кухар. Колегією ОГПУ 16.04.1933 р. засуджений за ст. 59-3 КК РСФСР на 10 лет ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Удовенко Володимир Васильович, 1881 р. н., уродженець і мешканець м. Київ (УРСР), українець, безпартійний, професор-медик. Верховним судом УРСР 19.04.1930 р. засуджений за ст. 54-2-11 КК УРСР до 8 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Холодний Федір Юрійович, 1897 р. н., уродженець с. Маховики Чернігівської обл. УРСР, українець, колишній член КП(б)У, службовець. Особливою нарадою при НКВД УРСР 10.04.1935 р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР до 5 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Шевченко Кузьма Кузьмич, 1901 р. н., уродженець Аккерманського пов. Бессарабської губ., українець, безпартійний, робітник. Колегією ОГПУ 15.11.1932 р. засуджений за ст. 58-6; 82 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6; 82 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Шкурупій Георгій Данилович (Гео Шкурупій), 1903 р. н., уродженець м. Балта Бессарабської губ., українець, безпартійний, літератор, проживав: м. Київ. Військовим трибуналом УкрВО 27.04.1935 р. засуджений за ст. 54-2-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Яворський Микола Віссаріонович, 1900 р. н., уродженець м. Володимир-Волинський,
українець, колишній член КП Західної України, робітник, персонально політобмінний.
Судовою трійкою при Колегії ГПУ УРСР 25.05.1934 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК
УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою
УНКВД ЛО 10.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Якушевський Микита Кирилович, 1893 р. н., уродженець с. Дорогоща Заславського р-
ну Вінницької обл. УРСР, українець, безпартійний, з селян. Колегією ОГПУ 4.12.1932 р.
засуджений за ст. 58-6-11 КК РСФСР до розстрілу з заміною на 10 років ВТТ. Відбував
покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-6-11 до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Янко Іван Романович, 1896 р. н., уродженець с. Угли Ковельського пов. Волинської губ., українець, колишній член КП Західної України і КП(б)У, службовець. Колегією ГПУ УРСР 25.02.1934 р. засуджений за ст. 54-4-8-11 КК УРСР до 10 років ВТТ. Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-8-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ярославенко-Придун Степан Семенович, 1893 р. н., уродженець с. Княгинине (Сх.
Галичина), українець, колишній член ВКП(б), проживав на Україні. Судовою трійкою
при Колегії ГПУ УРСР 29.05.1934 р. засуджений за ст. 54-8-11 КК УРСР до 5 років ВТТ.
Відбував покарання в Соловецькій в’язниці. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений за ст. 58-10-11 КК РСФСР до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Ярошенко Федір Іванович, 1916 р. н., уродженець м. Полтава, українець, безпартійний, з робітників. Нарсудом 28.05.1937 р. засуджений за ст. 70-69 ч. 2 КК УРСР до 6 років, 1 місяць і 16 днів позбавлення волі. З Полтавської в’язниці скерований на Соловки. Особливою трійкою УНКВД ЛО 25.11.1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний у м. Ленінград 8.12.1937 р.

Список підготовано на основі публікації на сайті http://www.solovki.ca

3 листопада 1937

3 листопада. Пом’яни невинно убієнних українців!

У цей день в урочищі Сандармох (зараз республіка Карелія, Росія) розстріляні в’язні Соловецького лагера. Серед них були українці:

Василь Баб’як, офіцер УГА; Олександр Бадан-Яворенко, професор історії; Аркадій Барбар, медик; Федір Бардашевський, офіцер УГА; єрм. Іринарх Білявський; Антон Бенедик; Михайло Білий, воїн австрійської армії; Михайло Білий; Петро Бовсуновський, викладач; Іван Бойко, агроном; Яків Відьмак; Сергій Вікул, економіст; Тарас Вінницький, офіцер УГА; Степан Вовк, викладач; Яків Войтюк; Григорій Вокор; Георгій Волков, екскурсовод; Омелян Волох, офіцер армії УНР; Марко Вороний, поет; Олекса Ганджа; Антон Гарбуз, науковець; Федір Гончаренко; Василь Гоца, професор; Сергій Грушевський, історик; Федір Гумецький; Семен Гуцуляк, офіцер австрійської армії; Петро Демчук; Петро Дідушок-Гельмер, офіцер; Володимир Дідушок, офіцер; Іван Дорожний-Міненко, літератор; Казимир Дудкевич, режисер; Петро Дятлов, професор; Григорій Епік, поет; Петро Замислов, економіст; Степан Запорований, економіст; Микола Зеров, професор, поет; Володимир Ільницький; Мирослав Ірчан, письменник; Михайло Качанюк, офіцер УГА, літературний критик; Олексій Книшик, воїн австрійської армії; Григорій Ковальчук, агроном; Кирило Ковальчук, комсомолець; Яків Ковальчук, журналіст; Михайло Козоріз; Климентій Коник, економіст; Василь Корбутяк, економіст; Павло Кореновський, медик, воїн УГА; Ілля Корзун; Ілля Корсовецький; Мирон Косар-Заячківський; Григорій Котляревський, вчитель; Микола (Макар) Кошкань; Петро Кривенко-Матієнко, журналіст; Антон Крушельницький, літератор, викладач; Богдан Крушельницький; Остап Крушельницький; Йосип Кубрак; Микола Кузняк; Тимофій Кузьменко; Микола Куліш, драматург; Микола Кухаренко; Лесь Курбас, режисер; Іван Лівий; Михайло Лозинський, юрист; Юрій Мазуренко, економіст; Йосип Максимюк; Юрій Машкевич, економіст; Тамара Нестерова, економістка; Юрій Озерський, видавець; Василь Олійник; Йосип Олійник; Микола Павлушков, співробітник ВУАН; Олексій Паламарчук, офіцер Армії УНР; Андрій Панов, викладач; Микола Петренко-Самійленко, юрист; Валеріян Підмогильний, письменник; Борис Пилипенко, музейний працівник; Прокопій Плюндрас, друкар; Володимир Підгаєцький, хірург, психіатр; Валер’ян Поліщук, письменник; Клим Поліщук; Михайло Полоз, нарком фінансів; Степан Попович, хорунжий УГА, редактор; Петро Приступа, студент; Тимотей Ріпа, офіцер австрійської армії; Дмитро Ровинський, директор держтеатрів; Степан Рудницький, географ; Генадій Садовський; Юрій Самбурський; Северіян Сапіга; Олексій Сарван; Семен Середа; Василь Сирко; Іван Сіяк; Микола Сіяк; Борис Скубко; Олекса Слісаренко, письменник; Петро Солодуб, економіст; Петро Стасюк, вчитель; Микола Стрєльцов, письменник; Петро Тимецький; Тимофій Тихонов; Микола Трофименко; Іван Туз, економіст; Іван Тур-Запоренюк; Микола Тютюнник; Петро Фарина; Павло Филипович, поет, професор; Степан Фреїв, офіцер УГА; Осип Фур’єр; Микола Хам; Михайло Хижняк, офіцер Армії УНР; Володимир Хуторянський; Євген Черняк, історик; Володимир Чеховський, історик; Іван Шаль; Іван Шах; Олексій Шваюк, журналіст; Володимир Штангей, письменник; Олексій Яворський; Матвій Яворський, історик, економіст; Михайло Яловий (Юліян Шпол), письменник; Олександр Яцун; Михайло Ящук 

Волинська Катинь

Олена Чекан

У Володимирі-Волинському знайдено масове поховання жертв НКВС 1939–1941 років
 
Кістяки людей різного віку й статі штабелями навалені один на одного. Хтось у судомах притискає до себе дитину, захищаючи від куль, хтось – рідного. Нещасні знали, що на них чекає нагла смерть: їх групами по 30–60 людей заганяли у викопану яму й поспіхом розстрілювали. Тіла присипали невеликим шаром землі й не криючись гнали нову партію жертв. Кати особливо не цілилися, стріляли, куди попало. Поранених добивали прикладом рушниці, є й кілька немовлят із потрощеними черепами.
 
Катівня на середньовічному городищі
 
«Торік ми почали тут шукати дуже важливу для європейської історії стіну замку польського короля Казимира ІІІ Великого. Це XIV століття. Споруду недобудували, тому за цеглою й за тим, як мурували, можна датувати всі замки Європи, – розповідає директор державного підприємства «Волинські старожитності» Олексій Златогорський. – Перед початком розкопок як годиться пройшлися по території ймовірного залягання культурного шару георадаром, який показав стіну, а біля неї – невідомі захоронення».  
 Тоді археологи дослідили лише шість кістяків. У липні цього року було отримано дозвіл на подальші розкопки, і на сьогодні вже відкрито поховання 326 загиблих. І хоча офіційної версії щодо того, хто ці люди й чому були розстріляні, ще немає, науковці схиляються до думки, що замордовані – жертви НКВС 1941 року. Польські піддані, військові й цивільні, заможний клас. Про це свідчать знайдені на місці страти артефакти.
 
«Ось два жетони офіцерів польської поліції, і оскільки на них є номери, то ми вже знаємо, кому вони належали: Йозефу Куліговському та Людвігу Маловєйському. Обидва з Лодзя. За документами НКВС, одного з них розстріляно в Калініні (Твер), другого – в Осташкові біля Харкова. Тобто документи відправили, а людей не встигли: у липні 1941-го німці дуже швидко перейшли кордон. Він пролягав лише за 9 км від Володимира-Волинського, – продовжує розповідь пан Олексій. – Думаю, що тут похапцем вбивали всіх, кого не встигли депортувати далі в Росію. Вочевидь, у тюрмі перебували цілі родини підозрілих та неблагонадійних за радянськими мірками людей. Тож розстрілювали сім’ями. Про поспішність свідчить те, що людей не обшукували. В одного із загиблих було при собі 10 золотих ще царських монет, у другого в сумці приблизно 200 патронів до чотирьох різних видів зброї. Більшість речей мають чітке польське або інше західноєвропейське ідентифікування: фотографія маршала Едварда Ридз-Смігли, жіночі гребінці, пляшечка з-під ліків із написом «Warszawa» на денці, консервна бляшанка з польським текстом, флакон від парфумів, срібні виделки, ложки… А ще відзначаємо дуже якісну стоматологію, яку могли собі дозволити тільки багаті люди. Гадаю, що то була еліта польської держави».
    Серед кісток знайдено також кулі й гільзи. Дослідники вважають, що жертв убивали з пістолетів 9-міліметрового калібру німецького виробництва Вальтер П38 або Парабелум. Відомо, що перед самою війною НКВС оснастив такою зброєю своїх співробітників-катів, адже в той час сталінський СРСР та гітлерівська Німеччина були друзями й економічними партнерами. А датування гільз підтверджує, що люди з розкопаних поховань були розстріляні саме в 1941 році. Вбивці залишили у братській могилі й свої «візитівки»: металеву кружку з клеймом підмосковного заводу та пляшки з прозорого скла. Мабуть, підтримували сили самогоном…
 
Від членів КПЗУ до вояків УПА
У жовтні на Покрову Пресвятої Богородиці останки знайдених жертв будуть перепоховані на місцевому цвинтарі. Проте вже зрозуміло, що виділеної ділянки замало для всіх замордованих у Володимир-Волинській тюрмі. «Пробні шурфи тільки біля розритої могили показують ще близько тисячі людей, а скільки по всій території – невідомо. Може, й десятки тисяч страчених, – веде далі Олексій Златогорський. – Зараз через брак фінансування ми консервуємо роботи з тим, щоб продовжити їх наступного року. Дуже вдячний студентам-практикантам з історичного факультету Волинського національного університету. Вони з нами співпрацюють уже другий рік, від самого початку розкопок. То величезне випробовування: у перші дні вони просто плакали, але всі зали-
шилися, ніхто не пішов».
   До речі, 1976 року ленінградські археологи теж шукали тут стіну замку короля Казимира ІІІ, але натрапили на людське поховання. Відразу тоді з’явилися працівники КДБ і заборонили всі подальші розкопки. Про можливі масові поховання на городищі вказують і численні свідчення місцевих жителів, що були вчасно зібрані й зберігаються у фондах Володимир-Волинського історичного музею. 
    Розповідає Микола Кучерепа, професор кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівник Центру українсько-польських досліджень: «Городище досліджено лише частково. Думаю, що по всій його території можуть бути братські могили, і не тільки поляків, а й українців. В’язниця працювала на повну потужність і до війни, і після. Розстріли почалися в 1939 році з приходом совєтів: брали і членів Компартії Західної України, і більш-менш заможних громадян. Це була відточена методика: прийти й одразу зачистити, знищити всіх, хто міг стати потенційним ворогом, чия діяльність могла бути антирадянською. Знищити до п’ятого коліна, вирвати з коренем. Тому розстрілювали всіх, навіть маленьких дітей. Є свідчення, що під вечір на подвір’ї тюрми ставили два трактори, вмикали двигуни без глушників, щоб не чути пострілів, і таким чином звільняли камери для наступних в’язнів. Коли німці у 1941 році увійшли в місто, вони дозволили місцевим шукати своїх рідних серед гори трупів: біля стайні лежало понад 100 тільки-но закатованих… Чи були тут розстріли за німців, невідомо. Табір радянських військовополонених, де утримувалося від 4 до 8 тис. осіб, містився під Володимиром-Волинським. Навряд чи гітлерівці звідти привозили їх у центр міста на розстріл.
    А ось після другого приходу совєтів катівню заповнили люди, які допомагали або просто співчували УПА. Досі не досліджено тюремний підвал. Він замурований, але обов’язково має бути, оскільки будинок споруджували саме як тюрму. З джерел знаємо, що енкавеесівці любили розстрілювали в підвалах. Я керую проектом «Реабілітовані історією» по Волинській області, але думаю, що встановити всі імена й прізвища страчених тут, на жаль, не видається можливим». 
 
 Точка зору
 
Анджей Кола, професор Інституту археології Університету Ніколая Коперника в Торуні, Польща:
Я вже 16 років проводжу ексгумації на території України: Харків, Биківня під Києвом, Луцьк, Львів. Разом із колегами працюємо за дорученням польської урядової організації, що називається Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва. З такою ситуацією, як тут, мені ще ніде не доводилося стикатися. Зараз у полі дослідження котлован завдовжки 14 м і завширшки 4 м. Але, вочевидь, це дуже мала частина значно більшого поховання. Видається, що ця велика катівня – волинська Катинь. 
Однозначно важко сказати, кого тут було замордовано, але і етнічні поляки, і українці – всі вони, ймовірніше, були підданими Польської держави. Зрозуміло також, що це наслідок злочину. Гадаю, якщо у Володимирі-Волинському і були якийсь час польські військові, то етапом їх усе ж встигли відправити у глиб Росії. Залишилися тільки цивільні, окрім двох польських поліцейських. Усіх їх було страчено. Жахлива трагедія. 
   Для мене тут більше питань, ніж відповідей. Хто вбивці? Якщо це зробили гітлерівці, то чому так невпорядковано? Чому все це видається хаотичним, недбалим? Чому воно не збігається з культурою смерті, яку сповідували німці? Чому не було знято золоті коронки й мости, не відібрані коштовності? По-німецьки це мало б зовсім інший вигляд: Ordnung, порядок. Розстрільний взвод, розстріл обличчя в обличчя… Тож усе свідчить про те, що вбивства чинили, найімовірніше, співробітники НКВС. Але остаточну крапку поставимо тільки тоді, коли буде досліджено весь периметр городища. 
 
Володимир Стемковський, директор Володимир-Волинського історичного музею:
Це другий етап розкопок у колишній в’язниці НКВС. А перший відбувся в 1997–1998-му на підставі свідчень місцевих мешканців. Тоді спільно з керівником міської організації Народного руху України Леонідом Михальчуком ми дослідили невелику ділянку, де знайшли понад 90 людських скелетів, із яких сім належало жінкам, велику кількість залишків взуття, ґудзиків, гільз від пістолетів, що були на озброєнні військ НКВС, чимало радянських монет 1932–1940 років, шкіряні пояси та залишки від іншої військової польської амуніції. 
   Перша версія – це біженці з Польщі, які потрапили 1939-го в оточення між німецькими і радянськими військами. Друга – це частина корпусу генерала Мечислава Сморавінського. Вони відступали через Володимир-Волинський на Броди і далі на Румунію. Але 18–20 вересня були оточені Червоною армією й безслідно зникли. У жовтні 1939 року в місті розпочалися арешти серед інтелігенції, священиків, членів ОУН, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників українських культурно-просвітницьких товариств. Перед приходом гітлерівців енкавеесівці почали масові розстріли в’язнів. Інформацію про ці факти німецькі військові кореспонденти подали в своїх газетах. У берлінському архіві зберігаються і кіноплівки, відзняті в червні 1941 року німецькими документалістами у Володимирі-Волинському. Радянська пропаганда ці звірства приписувала гітлерівцям.  
 
Жертви «возз’єднання»
У 1939–1941 роках із Західної України було депортовано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на північ СРСР від 10% до 20% населення. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції: адвокати, вчителі, викладачі вишів, священики, діячі культури. Чимало невинних людей, яких Друга світова війна застала в місцевих в’язницях, було знищено, зокрема й сина Івана Франка Петра.

Людина в шкіряному фартусі. Справжній чекіст.

Токарєв розповів про прибуття навесні 1940-го в Калінін групи високопоставлених працівників НКВС на чолі з Блохіним для розстрілу поляків, яких утримували в Осташковському таборі. Коли все було готове до початку першого розстрілу, Блохін, як розповів Токарєв, зайшов за ним: «Ну, підемо ...» Ми пішли, і тут я побачив весь цей жах ... Блохін натягнув свою спеціальний одяг: коричневу шкіряну кепку, довгий шкіряний коричневий фартух, шкіряні коричневі рукавички з крагами вище ліктів. На мене це справило величезне враження - я побачив ката! »У першу ж ніч команда під керівництвом Блохіна розстріляла 343 людини. У наступні дні Блохін розпорядився доставляти йому для розстрілу партії не більше 250 осіб. Навесні 1940-го під керівництвом і за безпосередньої участі Блохіна в Калініні було розстріляно 6311 військовополонених поляків. Можна припустити, що такої «ударної» акцією він подвоїв свій попередній особистий рахунок розстріляних. По відношенню до безпосередньо не брала участі у розстрілах Токарєву Блохін проявив поблажливе «шляхетність» професійного ката, котра усвідомлює, що не всі здатні на те, на що здатний він. Складаючи для преміювання список учасників розстрілів, він включив до нього і начальника УНКВС Токарєва ... Ким же був цей чоловік, чиєю рукою вершився сталінський свавілля? Скупі рядки його автобіографії оповідають про те, що він народився у 1895-му в селі Гаврилівські Суздальського району Івановської області в сім'ї селянина-бідняка. З 1905-го одночасно з навчанням працював пастухом, потім каменярем, працював і в господарстві батька. 5 червня 1915-го зарахований рядовим у 82-й піхотний полк у Володимирі, дослужився до молодшого унтер-офіцера. З 2 червня 1917-го - старший унтер-офіцер 218-го Горбатовський піхотного полку на німецькому фронті, був поранений, лікувався в госпіталі в Полоцьку до 29 грудня 1917-го. Потім до жовтня 1918-го, залишаючись в стороні від політичних бур, він селянином в господарстві батька, а 25 жовтня 1918-го добровольцем вступив на службу в Яновський волосний військкомат Суздальського району. Незабаром Блохін зробив і свій політичний вибір - у квітні 1921-го вступив в комуністичну партію і тут же, 25 травня 1921-го, був призначений в 62-й батальйон військ ВЧК в Ставрополі. Тепер розвивається його чекістська кар'єра. З 24 листопада 1921-го він помкомвзводу в загоні особливого призначення при Колегії ВЧК, з 5 травня 1922-го комвзводу там же, з 16 липня 1924-го помічник командира 61-ї дивізії особливого призначення при Колегії ОГПУ. 22 серпня 1924-го Блохін висувається на посаду комісара особливих доручень спецвідділення при Колегії ОГПУ. Тепер, крім іншого, в його обов'язки входить і приведення розстрільних вироків у виконання. І дійсно, з весни 1925-го підпис Блохіна регулярно зустрічається під розстрільними актами. Може бути, він і далі був би всього лише одним з рядових расстрельщіков, але раптово відкрилася висока вакансія. 3 березня 1926-го Блохін був призначений тимчасово виконуючим посаду коменданта ОГПУ (замість відсутнього К. І. Вейса). А вже 1 червня 1926-го Блохіна затвердили на цій посаді. Доля його попередника Карла Вейса виявилася незавидною. У підписаному Ягодою наказі ОГПУ № 131/47 від 5 липня 1926-го йшлося про причини його зняття з посади і осуду: «31 травня 1926 постановою Колегії ОГПУ Комендант ВЧК / ОГПУ Вейс Карл Іванович засуджений до позбавлення волі на 10 років з суворою ізоляцією за обвинуваченням його у зносинах з співробітниками іноземних місій, явними шпигунами. Наявними у справі встановленими даними Вейс характеризується як абсолютно розклався, що втратив всяке розуміння лежала на ньому, як чекіста і Комунарів, відповідальності і не зупинився перед фактом крайньої дискредитації Об'єднаного Державного Політичного Управління, співробітником якого він складався ». На відміну від Вейса Блохін вів себе правильно і на посаді коменданта беззмінно пропрацював довгі роки аж до виходу на пенсію. Будучи на роботі в ОГПУ, Блохін екстерном здав заліки у ВТНЗ в 1932-му, закінчив 3 курси будівельного факультету в Інституті підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників. Але на цьому його освіта й закінчилося. Діяла під керівництвом Блохіна розстрільна команда, або «спецгрупа», як її назвали в документах, формувалася із співробітників різних підрозділів. В кінці 1920-х - початку 1930-х тут були співробітники спеціального відділення при Колегії ОДПУ, яке займалося охороною радянських вождів і персонально Сталіна. Тобто поєднували справу охорони вождів з участю в регулярних розстрілах "ворогів народу». У штаті центрального апарату ОГПУ вони значилися як «комісари для особливих доручень»: А.П. Рогов, І.Ф. Юсіс, Ф.І. Сотников, Р.М. Габалін, А.К. Чернов, П.П. Пакалн, Я.Ф. Родованскій. Інша частина виконавців служила в комендатурі ОГПУ. Це сам Блохін, а також П.І. Маго і В.І. Шигальов. Пізніше в «спецгрупу» увійшли І.І. Шигальов (брат В. І. Шігалева), П.А. Яковлєв (начальник урядового гаража, потім начальник автоотдела ОДПУ), І.І. Антонов, А.Д. Дмитрієв, А.М. Ємельянов, Е.А. Мач, І.І. Фельдман, Д.Е. Семеніхін. Нелегка була доля катів. У сім'ях їх бачили досить рідко, а коли ті приходили після нічної «роботи», то частіше за все були п'яні. Не дивно, що вмирали виконавці рано, до терміну, чи сходили з розуму. Померли своєю смертю Григорій Хрустальов - в жовтні 1930-го, Іван Юсіс - у 1931-му; Петро Маго - 1941-м; Василь Шигальов - в 1942-м, а його брат Іван Шигальов - у 1945-му. Багато звільнилися на пенсію, отримавши інвалідність з причини шизофренії, як Олександр Ємельянов, або нервово-психічної хвороби, як Ернст Мач. Але репресії не обійшли і самих расстрельщіков. Частина з них потрапила в руки Блохіну - були доставлені в розстрільні приміщення вже в якості жертви. Так в 1937 р. були розстріляні Григорій Голов, Петро Пакалн, Фердинанд Сотников. Цікаво, що відчували Блохін та Маго, коли розстрілювали своїх колишніх товаришів? Особливо нервували катів окремі засуджені, які в момент розстрілу славили Сталіна. Очолював групу расстрельщіков, що приводили у виконання рішення «трійки» УНКВС Московської області в 1937-1938 роках, Ісай Берг, будучи заарештованим, показав, що він отримав від начальства сувору вказівку «не допускати таких явищ у подальшому» і серед працівників спецгрупи НКВД «піднімати настрій, намагатися довести їм, що люди, яких вони стріляють, - вороги ». Хоча тут же Берг визнав: «Багато ми стріляли і невинних». Берг прославився тим, що при його безпосередній участі в московському НКВД була створена машина-«душогубка», в якій засуджені умертвлялись вихлопним газом. Почасти це берегло нерви московським катам. Завантажили в Таганської або Бутирській тюрмах живих - в Бутові вивантажили мертвих, і вся робота. І ніяких славослів'я Сталіну. Сам Берг пояснив слідству, що без такого вдосконалення «неможливо було виконати таку велику кількість розстрілів». І в центральній групі расстрельщіков під керівництвом Блохіна наказали «проводити виховну роботу серед засуджених до розстрілу, щоб вони в настільки невідповідний момент не мазали ім'я вождя». У 1937-1938 роках Блохін брав участь у найгучніших розстріли. Він командував розстрілом маршала Тухачевського і високопоставлених військових, засуджених разом з ним. При розстрілі були присутні прокурор СРСР Вишинський, голова Військової колегії Верховного суду Ульріх. Пам'ятник родини Блохіних на Донськім кладовищі у Москві. Навіть кат заслуговує на вічну пам'ять І прощення. Іноді балував своєю присутністю і сам «залізний нарком» Єжов. При ньому розстрільні дійство знаходило риси художньої постановки. Восени 1937-го: «Перед розстрілом свого приятеля у минулому Яковлєва Єжов поставив його поруч з собою - спостерігати за приведенням вироку у виконання». Яковлєв, ставши поруч з Єжовим, звернувся до нього з такими словами: «Микола Іванович! Бачу по твоїх очах, що ти мене жалієш ». Єжов нічого не відповів, але помітно зніяковів і негайно ж звелів розстріляти Яковлєва. Не менш запам'ятовується сцена розігралася, коли в березні 1938-го приводили у виконання вирок у справі Бухаріна, Рикова, Ягоди і інших засуджених на показовому «Процесі правотроцкістського блоку». Ягоду розстрілювали останнім, а до цього його і Бухаріна посадили на стільці і змусили дивитися, як виконується вирок щодо інших засуджених. Єжов був присутній і, найімовірніше, був автором подібної витонченої затії. Перед розстрілом Єжов велів начальнику кремлівської охорони Дагіну побити колишнього наркома внутрішніх справ Ягоду: «А ну-ка дай йому за всіх нас». У той же час розстріл товариша по чарці Буланова засмутив Єжова, і він навіть наказав спочатку дати йому коньяку. Дивно, скількох своїх колишніх колег, та й начальників, яким він раніше дивився в рот, розстріляв Блохін. Близькість до викритим керівництву НКВС могла коштувати і йому самому житті. Але Сталін цінував надійних «виконавців», і його чомусь не лякало, що вони, звиклі стріляти в потилицю, постійно маячать у нього за спиною в якості охорони. На початку 1939-го, коли Берія щосили чистив НКВС від єжовських кадрів, надійшов матеріал про те, що комендант Блохін був дуже близький до колишнього секретаря НКВД Буланова, та й до самого розстріляного наркома Ягоди. Тоді це розглядалося як доказ участі в їх «змовницьких планах». Берія, підготувавши постанову на арешт Блохіна, відправився до Сталіна за санкцією. Проте, на свій подив, отримав відмову. У 1953-му Берія показав на слідстві: «Зі мною І.В. Сталін не погодився, заявивши, що таких людей саджати не треба, вони виконують чорнову роботу. Тут же він викликав начальника охорони Н.С. Власика і запитав його, чи бере участь Блохін у виконанні вироків і чи потрібно його заарештувати? Власик відповів, що бере участь і з ним разом бере участь його помічник А.М. Раків, і позитивно відгукнувся про Блохіна ». Берія, повернувшись до свого кабінету, викликав до себе Блохіна і працівників «спецгрупи» для розмови. Результати «виховної» бесіди нарком відбив на відправленій в архів, так і не виконаній постанові: «Рад. таємно. Викликаний був мною Блохін та керівні співробітники комендатури, яким мною було повідомлено дещо з показань на них. Обіцялися міцно попрацювати і надалі бути відданими партії і Радянській владі. 20 лютого 1939 Л. Берія ». Більше до питання про Блохіна Сталін не повертався.

Зазвичай засуджених привозили до місця розстрілу в Варсонофіївський провулок, де на них чекав Блохін з командою. Але іноді Блохіну самому доводилося їхати за жертвою. Так було в 1940 р., коли було потрібно доставити з Сухановской в'язниці на розстріл засудженого до ВМН колишнього кандидата в члени політбюро Роберта Ейхе. Безпосередньо перед відправкою на розстріл його жорстоко били в кабінеті Берії у Сухановской в'язниці: «У Ейхе при побитті були вибиті і витекли очі. Після побиття, коли Берія переконався, що ніякого визнання у шпигунстві він від Ейхе не може домогтися, він наказав відвести його на розстріл ». А 6 лютого 1940-го Блохіну випала честь розстріляти й самого наркома Єжова. Керівництво цінувало Блохіна. Він швидко зростав у званнях: у 1935-му - капітан ГБ, у 1940-му - майор ГБ, у 1943-му - полковник ГБ, у 1944-му - комісар ГБ, а в липні 1945-го отримує звання генерал-майора. Був також щедро обсипаний державними нагородами: орденом Леніна (1945), трьома орденами Червоного Прапора (1940, 1944, 1949), орденами Вітчизняної війни I ступеня (1945), Трудового Червоного Прапора (1943), Червоної Зірки (1936), «Знак Пошани »(1937), а також двома значками« Почесного чекіста »і золотим годинником. Був нагороджений і почесною зброєю - маузером, хоча розстрілювати волів з німецького «Вальтера» (не так сильно нагрівався). Коли виповнилося 20 років перебування Блохіна на посаді коменданта, він був премійований легковим автомобілем «М-20» («Перемога»). Звертає на себе увагу те, що Блохін і його підручні з «спецгрупи» зазвичай щедро нагороджувалися не після, а до проведення серйозних розстрільних кампаній. За різними оцінками, загальна кількість розстріляних особисто Блохіним за всі роки його служби на Луб'янці становить не менше 10-15 тисяч чоловік. Відразу ж після смерті Сталіна і вторинного приходу Берії до керівництва «органами» Блохін був відправлений на пенсію. Колишній комендант Блохін наказом МВС СРСР № 107 від 2 квітня 1953-го був звільнений через хворобу з оголошенням подяки за 34-річну «бездоганну службу» в органах ОГПУ-НКВД-МГБ-МВС СРСР. Як пояснив Берія, Блохіна звільнили з посади як «засидівся» - був такий бюрократичний термін, що позначав довге перебування працівника в одній і тій же посаді і втрату ним належної активності і ефективності роботи. Хоча, як ми знаємо, робота у Блохіна була якраз зовсім не сидяча, і здоров'я на ній він неабияк розгублені. Отже, в 1953-му Блохіна урочисто проводили на заслужений відпочинок. Після смерті диктатора потреба в його послугах відпала. Ні, звичайно, що прийшов йому на зміну новий комендант, полковник Д.В. Бровкін, зовсім не ризикував залишитися без «нічної роботи», просто її масштаб відразу став не той.

Хоча на зміну колишнім жертвам приспіли ті, які раніше самі чинили суд і розправу: при новому післясталінським керівництві стали страчувати колишніх підручних Берії і Абакумова. Їх справи активно розслідувалися, і виявилося, на пенсії Блохіну теж немає спокою. Він зачастив на допити в Генеральну прокуратуру. У ході розслідування справи Берії та його найближчих підручних знадобилися воістину безцінні знання колишнього коменданта. Адже він був виконавцем усіх найважливіших страт. І все ж Блохін не був залучений в якості обвинуваченого, хоча він і був виконавцем злочинних акцій. Напевно, вирішили: адже це просто кат, виконував наказ. Робота в нього така, і нічого особистого. Після звільнення Блохіну за 36 років вислуги в органах була призначена пенсія в розмірі 3150 рублів. Однак після позбавлення генеральського звання 23 листопада 1954 виплата пенсії від КДБ була припинена. Не ясно, чи встиг він оформити собі звичайну пенсію по старості. Згідно з медичним висновком Блохін страждав гіпертонічною хворобою 3-го ступеня і помер 3 лютого 1955 від інфаркту міокарда. За іронією долі, Блохіна поховали там же, де покоїться прах більшості його жертв, - на Донському кладовищі. Хоча тіла розстріляних спалювалися тут же в крематорії і прах зсипався в безіменні загальні ями, а ось на могилі Блохіна нещодавно з'явилося нове красиве надгробок з портретом. Не забувають! Джерело: "Нова газета" http://starogit.do.am/publ/1-1-0-1879

Розстріляні НКВС одесити

Останки розстріляних НКВС одеситів майже два роки зберігають під сонцем Одесі не можуть поховати останки розстріляних у 30-х роках мешканців міста і зберігають більше 1,5 років у контейнерах на вулиці. Місцеві мешканці вимагають встановити на місці розстрілу меморіал  На території Одеського аеропорту в контейнері від китайських товарів уже півтора року гниють більше тисячі фрагментів людських решток - останки розстріляних НКВС у 30-х роках жителів міста. Через 77-м років фахівці дістали фрагменти із землі для експертизи. Однак на неї забракло грошей, тому останки і досі не поховані за християнськими звичаями. Стільки вночі стріляли, що на ранок кров текла аж до самого Чорного моря. Репресії не закінчуються до тої пори, поки не буде похований і визначений останній розстріляний", - вважає голова Одеської організації всеукраїнського товариства політичних в'язнів-репресованих Павло Отченашенко. На місце з останками, яку люди почали називати "Одеською Катинню", вказали родичі тих, кого у тридцятих репресували і стратили. У кожному знайденому черепі була дірка від кулі. У 2008 році тут розпочали роботи з ексгумації фахівці всеукраїнського підприємства "Меморіали України". Із землі витягли 1086 останків тіл розстріляних і передали на тимчасове зберігання підприємцю, склад якого розташований поруч, ненадовго, до поновлення робіт. Минуло майже два роки, за кістками ніхто так і не приїхав. У мороз і спеку контейнер міститься на відкритій території. Фахівці, які проводили роботи, пояснюють, що їм не вистачило грошей на ексгумацію всіх репресованих. Одеські охоронці пам'яток культурної спадщини чекають, поки дістануть усі останки. Лише тоді їх перепоховають на західному цвинтарі, де вже виділили місця. Ці могили встановлюються, процес перепоховання відбувається на ті місця де повинні бути поховані люди, тобто на території скверів, парків, вулиць не повинні бути могили", - пояснив керівник управління охорони пам'яток культурної спадщини Володимир Мещеряков.

Проте, чи знайдуть гроші на завершення ексгумації, досі не відомо. Родичі репресованих нині проти перепоховання і вимагають, щоби кістки повернули назад у землю, а на місці масового розстрілу встановили меморіал.

http://tsn.ua/ukrayina/ostanki-rozstrilyanih-nkvs-odesitiv-mayzhe-dva-roki-zberigayut-pid-palayuchim-soncem.html