Так сталося, що у нас досі нема власного цифрового фотоапарату, і ми практично зізріли для його покупки, щоб радувати себе, знайомих і Вас новими фотографіями з різних куточків України і зарубіжжя. Хочемо купити фотоапарат з гарною передачею кольорів, чітким зображенням за ціною близько 2000 грн. Для гарної передачі пейзажів, можливо портетів та цікавих подій. Тобто, це не дзеркальний, але якийсь напівпрофесійний. Останнім часом подобається мені продукція Canon, наприклад PowerShot SX120 IS,
Тож, шановні фотолюбителі і фотопрофесіонали, що ви скажете про дані моделі, якщо ви "спілкувалися" з ними, або про інші аналогічні моделі подібного класу в межах зазначеної суми плюс-мінус 500 грн.
Сьогодні просто безлііч вітань, приємних побажань та позитивних емоцій, намагався порахувати: близько 50 дзвінків з вітаннями , починаючи з 7:17 ранку і майже до 10-тої вечора , від друзів, сусідів та родичів; майже 20 смс з вітаннями, деякі у віршах, навіть вітання від МТС та мережі Люксоптики ; 13 листівок та 5 привітань у гостьовій ВІД ВАС, МОЇХ ІНТЕРНЕТ-ДРУЗІВ !
І це я ще не перевіряв "Контакт" та "Однокласників"!
Сьогодні вже почав отримувати подарунки від близьких людей, решту чекаю у суботу...
Я щиро всім вдячний, хто пам"ятає про мою скромну особу , хто від щирого серця вітав мене з ювілеєм! Бажаю, щоб всі ці приємні слова та побажання здійснилися і у вас.
Сам, принагідно, вітаю вас з учорашнім першим днем весни
Вот что получилось из вроде бы простой задачи - вылепить пушку в честь 23 февраля. Снято в детском садике в Набережных Челнах. Детишкам по 3 годика. Родители были в экстазе, когда пришли забирать своих детей из сада.
Оце знайшли мене однокласники на однойменноми сайті і запрошують на зустріч випускників у наступну суботу. З одного боку наче цікаво побачитися, а з іншого трохи боязко. Бо я практично ні з ким не бачився з випускного. А пройшло вже без малого 15 років. Зараз в пам"яті можу відтворити список прізвищ за алфавітом, до букви М точно (а це 10 чоловік), а далі можу когось і пропустити (всього нас було 26, хоч іноді хтось приходив на певний час, хтось вибував)... Клас у нас був дружний, але всі якось розбіглися після 9-го класу по технікумах, ліцеях і інших школах. Телефонів тоді навіть домашніх не було стільки, а до мобільних ще прогрес не дійшов, тож якось розгубилися всі. Можливо, хто жив десь поряд і пересікався, а я за ці роки бачився лише з 2-ма хлопцями кілька разів. Тож цікаво чи пізнаю я решту однокласків, а тим паче однокласниць? Яка їх доля? Чим займаються? Бо розійшлися ми практично дітьми, а далі у кожного був свій шлях. Чи цікаво буде спілкуватися з ними? З тих пір з"явилося багато друзів з університету, знайомі на роботі. Школа і спогади про неї поступилися новим людям, об"єктам, емоціям... Думаю це буде бурний потік інформації, як нової, так спогадів. Ну, що ж... побачимо!
Рішення про поїздку приймалося довго та мучительно, кілька разів змінювалося на протилежне. Причини на це були різні: і неспівпадіння відпусток і брак коштів і почуття страху перед лижами у Свети ... Нарешті замовили і оплатили номер на базі, купили квитки на поїзд, але черговий наплив роботи за день до від"їзду знову ледь не довів до "білого коліна"... Виїхали ми у п"ятницю ввечері, щоб у суботу вдень вже бути в горах.
Вже в поїзді нам зателефонували з "Буковель-Таксі" та повідомили, що попутників для нас нема, тож вони роблять нам знижку і повезуть з Франківська до Ясинів лише за 180 грн, і ми погодилися! З Ясинів на Драгобрат курсують лише УАЗи та ГАЗи, інші машини навряд чи проїдуть по тих засніжених стежках, та і то, я б не сів за кермо без ста грамів "допінгу", бо так маневрувати по бездоріжжю над прірвою можуть або відчайдухи, або п"яні ! Але, здається, водії всі були тверезі і за 180 грн з компанії, яку ми тут же знайшли, ми помчали вверх!
База знаходилися під самими підйомниками на висоті 1370м над рівнем моря, вікно номеру виходило прямо на схил, де "ліхо" и весело спускалися гірськолижники різної форми і спритності. Света тут же назвала вигляд з вікна "питошною". А я, купивши проїздний на 50 витягів, поїхав на гору. Мушу зауважити, що база і 2 бугельних підйомника належать одній фірмі, тож для проживаючих діють знижки на підйоми: 50 підйомів за 250 грн, проти 350 грн, для проживаючих інших баз. Ми приїхали якраз на період снігопадів, бо до того снігу було не багато. Якщо внизу, коло бази була доволі тиха і затишна погода з невеликим сніжком, то на горі дув сильний вітер, видимість ледь перевищувала 50 метрів, а іноді падала до 10-ти метрів, так, що було навіть не зрозуміло де ти знаходишся, рухаєшся ти чи стоїш на місті, яка у тебе швидкість і яка крутизна схилу. В таких випадках спускатися приходилося під рахунок вальсу: раз-два-три-поворот, раз-два-три-поворот... Хоча були і прояснення...
Під час прояснень згори відкривався чудовий вигляд на долину внизу та на вершини гір Стіг (1703м), на схилах якої і розташовані траси, та Жандарм (1800м). Ввечері ми прогулялися трохи по поселенню, зайшли в одну з колиб на глінтвейн. Хоч ціни тут дещо кусючі, але посиділи весело, особливо коли хазяї дозволили спочатку сфотографуватися у гуцульському вбранні, а потім ще всі дуділи у трубу і фотографувалисся з рушницею.
У перший же день Света відмовилася ставати на лижі і пішла прогулятися територією урочища. Наступного дня, після сніданку та переломного психологічного періоду, близько 11 ранку ми пішли у прокат брати лижі. Взулися, Светі тут же стало "слизько", тож прийшлося знімати лижі і звикати до нових відчуттів поступово... Трохи звикнувши найняли інструктора (120 грн/год, якщо кому цікаво). Але з цим інструктором не вийшло. Коли я спустився з гірки Света стояла з лижами в руках... - Інструктор тебе вигнав? - Ні, це я його вигнала! Він мене строго питав, чи я буду їхати. А я мовчала і падала на задніцу! Тож він сказав, щоб приходили коли я точно вирішу чи буду кататися! Після цього ми пішли в номер горювати. Що робити тут ще, поки всі катаються на лижах я не знав, тож вирішили, якщо нічого не вийде, то спробуємо виїхати з бази у вівторок, а там чи поживемо у Франківську пару днів, чи поміняємо квитки і поїдемо додому... Після обіду і уговорів, що я сам буду вчити і за потреби тримати за палки, Света погодилася на ще одну спробу... Після перших кроків у лижах до нас під"їхав інший інструктор і запропонував за годину навчити спускатися. -Спробуйте, якщо витримаєте більше 15 хвилин, бо у вашого попередника нічого не вийшло. Але вже через кілька хвилин у Діми (так звали інструктора) і Свети налагодилося взаєморозуміння і я з чистим серцем пішов перевзуватися у свої лижні черевики.
Ввечері у нас була замовлена сауна, де кожний ділився своїми досягненнями у гірськолижному спорті. Було що розповісти і Светі. І ми вже не поверталися до розмови про передчасний від"їзд у вівторок. Мушу додати, що з 8 чоловік 4 ніразу не стояли на лижах. У всіх були певні успіхи, певні враження та якісь прикрощі. Пару разів після обіду ми ходили по урочищу з фотоапаратом, милувалися природою, запорошеними ялинками, гірськими краєвидами... Наступного дня вставати на сніданок було вже важче... Почалася кріпотура, з"явилися перші синці та натертості. Зранку, після сніданку у Свети знову була психологічна переломна година, потім взування і "блін комом". Але тепер вже у неї з"явилася мрія спуститися зверху, але самим "плужком" звідти скотитися важко. У вівторок для тренування поворотів знову знайшли Діму. Після заняття він сказав, що вже виходить набагато краще, але на верх підніматися він сьогодні ще не радить. Краще завтра і з інструктором. На вечір ми замовили шашлики в "Казці Карпат", мушу відзначити чудовий смак шашлику, гостинність та душевність хазяїв та нашу дружню веселу компанію.
Ввечері та зранку цікаво було спостерігати за роботою ратрака - він нагадував чимось заклопотаного жука-скарабея, а ще при цьому весь світився і мигав.
Вже так хотілося, щоб погода на горі дещо покращилася, але ж ні, і у середу теж було вітряно і хмарно. Тому Света мало що бачила на горі, але інструктор Діма звіз її досить вправно, іноді тримаючи за палки, іноді проїжджаючи якийсь шлях і показував куди повертати. Пів дороги я їхав трохи попереду, але побачивши, що у них гарно виходить поїхав вниз швидше. Після обіду ми вдвох ще двічі піднялися на середину гірки і звідти тихенько з"їхали до низу, оминаючи всі льодові дзеркала. Того дня Света трохи прихворіла, але, за її власними словами, їй ставало набагато ліпше, коли вона взувала "чудесні лижики". Ввечері прийшов час здавати "чудесні лижики", бо наступного дня мали вже їхати додому. Цього дня у сауні всі розповідали про свої успіхи, ділилися враженнями та хвалилися синцями! :-) В четвер зранку стала чудова погода, було видно вершини навколишніх гір! Про таку погоду можна було тільки мріяти!
І я, будучи до цього, як людина, що безпосередньо пов"язана з погодою, в немилості у всієї компанії, нарешті заробив свої 150 грамів коньяку! Прийшлося знову розчохляти лижі і підніматися наверх з фотоапаратом, а Света вже збирала потроху речі.
Ще перед від"їздом, я написав на форумі повідомлення, що шукаємо попутчиків на 4-те лютого до Івано-Франківська, бо так рано поверталися лише ми вдвох. Відгукнулося 2 дівчини. Тож ми домовилися виїхати з бази десь о 13:30, пообідати у Ясінях, а о 15-й замовили машину до Франківська. Виселитися з номеру потрібно було до 12 години, винесли речі до друзів і мали ще 1,5 години, щоб прогулятися по горах та помилуватися краєвидами. Показав Светі гору з якої вона спустилася з інструкторм і ми одноголосно погодилися, що вона герой!
Гуляючи, зайшли аж до нижньої бази крісельного під"йомника (біля готелю "Кремінь"), який тільки но почав працювати, а всі ці дні стояв як примара над урочищем. Попили на останок чаю з медом у "Казці Карпат", попрощалися з друзями, що лишалися і поїхали в Ясіня. Обідали в кафе Меридіан, який нам рекомендували... Ціни тут і в горах відрізнялися в рази! Досі згадується банош з бринзою і деруни по-гуцульські! Смакота! З Ясинів до вокзалу добралися практично без пригод, якщо не враховувати те, що нас на певний час затримали за перевищення швидкості. По дорозі ми ще зупинилися на сувенірному ринку на перевалі, купили собі по магніту з Драгобратом, я шерстяні шкарпетки, а Света карпатського різнотрав"я у чай.
Ці дні пройшли настільки гарно і різнопланово, що повернувшись додому навіть важко збагнути, що пройшов лише тиждень. Нових вражень у мене вистачило б на пару місяців, а у Свети, якщо врахувати знайомство з "лижиками", то мабуть і більше! Тепер у нас є ще одне спільне хоббі, а у світі стало ще на 4 людини хворі на сніг!
Привіт всім! Ось нарешті добрався до інтернету... Є багато речей, які хочу розповісти. Ось одна з останніх подій. Ми ходили на вихідні на каток у АТЕК. Кілька фрагментів відео пропоную і для вашої уваги:
Ведмедик у синьому светрі, що крутить "тройний тулуп" у кінці - ваш покірний слуга!
Вітаю всіх з першими ознаками зими (хоч і не довговічним, якщо вірити розрахунку переміщення повітряних мас ) та Днем Святого Миколая, який відкриває цілу низку Новорічних свят , і є найбільш шанованим святим на теренах України. Дивлячись на сніг, вже інстинктивно відчуваєш запах ялинки і апельсинів, і вже майже так інстинктивно хочеш вірити в чудо та добро, чекаєш подарунків від Діда Мороза.
Пропоную вісім зануритися у цю новорічну атмосферу і згадати новорічні утреніки в дитсадках та школах, тим більше, що вже певна частина блогерів вдруге чи третє переживає ці щасливі миті дитинства вже зі своїми дітьми... Вчора у "Телескопі" натрапив на замітку про те хто зі знаменитостей ким був у дитинстві на Новорічних святах, згадав і свої молоді роки!
У дитсадок я не ходив, а виховувався і ріс у бабусі, тож перший новорічний утренік у мене був у 6 років у першому класі. Тоді я був зайчиком, пам"ятаю, ми тоді щось співали для Діда Мороза і снігуроеньки хором "мальчиків-зайчиків"
Потім з новорічних костюмів мені ще запам"ятався Гусар, для цього образу мені купили алюмінієву шаблю і одолжили білі колготки у дівчини-однокласниці, що жила на кілька поверхів нижче.
І ще пам"ятаю костюм Мушкетера, мама у блакитньому відрізку тканини зробила дірку для голови (на зразок сучасного пончо), а хрести на груди і спину та шляпу клеїли з картону. А шпагу тато виточив з дерева, і вона чимось була схожа на указку.
А ким були ви? І які герої зараз у ваших дітей?
Ще раз всіх зі святом! Позитивних емоцій і гарних подарунків!
На днях закінчив читати історичний роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (українською мовою, виданий у 1980-му році).
Початок йшов дуже важко, бувало тиждень не торкався книжки. Там багато досить монотонних описів та монологів автора, але, можливо саме через них мені захотілося поїхати в Париж, нехай і не середньовічний, а все ж таки... Хоча жити у середньовічному Парижі, та і в інших населених пунктах 14-17 століття, я б не хотів . У ті часи панувала інквізиція, і була велика можливість бути безпідставно звинуваченим та повішеним за один косий погляд чи "неправильне вбрання", а ще це були часи бруду, антисанітарії, епідемій, пожеж та заколотів . І це їм ще пощастило, що до них не дійшли татаро-монголи... Я б краще побував у 11-12 столітті, тоді у архітектурі переважали замки-фортеці з кам"яних брил , які мені подобаються більше, і навіть руїни яких виглядають більш романтично, ніж покинуті палаци знаті, побудовані пізніше.
Якби мені довелося знімати кіно по цьому роману, то я б скоріш за все зняв би його у чорно-білому варіанті, яскраво-оранжевим би виділив тільки вогні смолоскипів та темно-червоним кров (як було знято "Місто Гріха"), хіба що Есмеральду, як символ незрозумілої любові, краси та жаги до життя та щастя, теж виділив би кольорами, але приглушеними... І навряд чи мені самому захотілося б переглянути цей фільм вдруге...
А ще я помітив, що книги, які прийнято вважати класикою і які написані у 17-19 столітті, написані якось більш повільно, чи що... Можливо вони більше підходять як сценарії для безкінечних серіалів, ніж для пригодницьких блокбастерів...
При прочитанні історичних романів, я часто звертаю увагу на соціальне становище та спосіб мислення сучасників героїв роману та провожу паралелі між ними та нами... Так от, хоч соціальне становище людини дещо покращилося з того часу, але прірва між знаттю та простолюдином практично так само неосяжна. І ще, люди, у своїй переважній масі, нічому не навчилися хоч за 300 років, хоч за 700 років. Це все таке ж стадо, яке можна примусити виконувати будь-які забаганки маніпуляторів. Людство, ще з тих часів ніяк не второпає , що найголовніше, це життя кожної окремої людини, яке є єдине і безцінне, та навколишнє середовище в якому живемо ми і хотілося б щоб тут вистачило місця для і нащадків. Окрім життя і сприятливого середовища ми мусимо передати нащадкам ті культурно-мистецькі та архітектурні витвори, які зробили ми і які дійшли до наших часів з сивої давнини... Не треба нічого перекроювати, руйнувати та перероблювати... Просто підтримувати ці шедеври у первозданному варіанті, це ж так просто...
Безперечно у романі висвітлюються і інші грані людських поглядів та взаємовідносин. Це і безмежна любов Матері до дитини, і кохання до чарівної жінки у різних її проявах, і безроссудливість дівочого кохання... Цікавим і показовим є образ скупого короля-самодура Людовіка ХІ, що бажає економити на всьому, окрім знаряддя для тортур... А чи не такі люди зараз?
До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату... Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...
Сколько бесполезных и даже явно вредных профессий порождает наше общество... Эти менеджеры разных звений, пиарщики и риелторы. Они абсолютно ничего не производят, не делают людей радостней и здоровее, но обязательно ходят с важным видом, с осознанием собственной значимость и получают неплохие деньги... Втюхивают "первосортный" товар, который на 2/3 состоит из прогнившего сырья и ядохимикатьв... До чего уже докатилось человечество, если травят собственных детей и просто сограждан, когда все, от детского питания до банальных пельменей содержит токсичные вещества чуждые нашему организму . А в рекламе, которая по некоторым каналам занимает половину эфирного времени, те же менеджеры и пиарщики расхваливают этот продукт, который опасно даже было выпускать в масовое производство, где большими буквами нужно написать "ЯД" и это нужно закрыть его в свето-водо-газонепроницаемй бункер,если оно по какому-то недоразумению появилось на свет.Также раздражают раздутые от собственного величия телезвезды, которые, снимаясь во второсортных мыльных операх и тех же рекламах заставляют людей бездумно сидеть у телевизора и так же требуют за это огромные деньги... Но почему же в стране (и не только нашей) есть деньги оплатить расходы на очередной сериал, раскрутить новый продукт или заставить всех слушать и напевать очередную бездарную песенку , но всегда не хватает денег на усовершенствование и энергосберегающих и альтернативных энергетических систем, на сохранение представителей неповторимой флоры и фауны, на решение проблем голодающих стран... Человек, еще пару миллиардов лет назад, слишком рьяно начал бороться за выживание, много уже истреблено и скоро в округе не останется никого. Может пора прекратить борьбу и подружиться с окружающей средой? Уже нету огромных мамонтов и саблезубых тигров, постепенно пропали и более безобидные животные и растения... Земля потопает в токсических и не разлагаемых горах мусора, но решать эту проблему никто не хочет, на много выгодней и проще еще производить горы мусора. Я бы даже не задумываясь отдал бы несколько нобелевских премий человеку, который бы нашел способ безвредной утилизации или переработки пластиковых бутылок и использованных памперсов... А в то же время брокеры торгуют какими-то мистическими акциями и бумагами , политики решают абсолютно маразматические вопросы , духовенство не может договориться в "какой позе молиться" богу ... Наверно Богу, если он таки есть, наедало смотреть на эту мышиную возню... Человечество столько боли сделало Земле, что его пора бы и ликвидировать... И разговоры о конце света мне не кажутся такими уж фантастическими как голливудские фильмы об этом. И тот сценарий, о столкновении нашей планеты с кислотной туманностью выглядит так же, как если бы мы хотели избавить нашего домашнего любимца от надоедливых блох и паразитов, искупавши его с дустовым мылом...
, починаючи з 7:17 ранку 
і майже до 10-тої вечора
, від друзів, сусідів та родичів; 
, навіть вітання від МТС та мережі Люксоптики 
;
! 
і почуття страху перед лижами у Свети 
Виїхали ми у п"ятницю ввечері, щоб у суботу вдень вже бути в горах.
) та Днем Святого Миколая, який відкриває цілу низку Новорічних свят 
, і є найбільш шанованим святим на теренах України. 
. У ті часи панувала інквізиція, і була велика можливість бути безпідставно звинуваченим та повішеним за один косий погляд чи "неправильне вбрання", а ще це були часи бруду, антисанітарії, епідемій, пожеж та заколотів 
, які мені подобаються більше, і навіть руїни яких виглядають більш романтично, ніж покинуті палаци знаті, побудовані пізніше. 
, що найголовніше, це життя кожної окремої людини, яке є єдине і безцінне, та навколишнє середовище в якому живемо ми і хотілося б щоб тут вистачило місця для і нащадків. Окрім життя і сприятливого середовища ми мусимо передати нащадкам ті культурно-мистецькі та архітектурні витвори, які зробили ми і які дійшли до наших часів з сивої давнини... Не треба нічого перекроювати, руйнувати та перероблювати... Просто підтримувати ці шедеври у первозданному варіанті, це ж так просто...
. А в рекламе, которая по некоторым каналам занимает половину эфирного времени, те же менеджеры и пиарщики расхваливают этот продукт, который опасно даже было выпускать в масовое производство, где большими буквами нужно написать "ЯД" и это нужно закрыть его в свето-водо-газонепроницаемй бункер,если оно по какому-то недоразумению появилось на свет.
