хочу сюда!
 

Натта

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 41-49 лет

Заметки с меткой «екологія»

Не перетворити Україну на пустелю

Напівпустеля та степи. Як попередити кліматичну і продовольчу катастрофи в УкраїніМихайло Амосов
Михайло Амосов
  • Україна розташована в одній із найсприятливіших для ведення сільського господарства кліматичних зон. Тисячі років достатня кількість вологи та сонця формувала чорноземні ґрунти, величезну різноманітність рослин і тварин. Але все може змінитися вже в найближчі роки.  

Більше десяти років вчені фіксують постійне підвищення середньорічної температури повітря та зменшення кількості опадів. Починаючи з 1961 року, середня температура за рік у світі підвищилася на 0,8 градуса, а в Україні навіть більше – на 1,1 градуса.  

Кількість опадів в Україні взимку стала меншою, а влітку суттєво не змінилася. Водночас частішають випадки, коли місячна норма опадів може випасти за кілька годин.  

Такі кліматичні умови зовсім скоро можуть поступово перетворити Херсонську область у напівпустелю, а Черкаську та Чернігівську – на безлісий степ. Цілі регіони стануть непридатними для ведення звичного сільського господарства.  

Виникне ще більша потреба у прісній воді та спеціальних сортах сільськогосподарських культур, які даватимуть високий врожай у спекотних та посушливих умовах. Зокрема, йдеться про сорти кукурудзи та соняшника, посівний матеріал яких здебільшого ввозиться з-за кордону. Через високу вартість вони можуть виявитися не по кишені малим агровиробникам та селянам.  

Агровиробництво і зміна клімату – хто кого? 

Причинами такої зміни клімату є викиди в атмосферу парникових газів: вуглекислого газу, метану та інших. Збираючись у повітрі над землею, вони не дозволяють надлишковій енергії сонця повертатися у космос, що призводить до поступового нагрівання, а місцями і перегрівання нашої планети. 

Переважна більшість парникових газів потрапляє у повітря через людську діяльність. Електростанції, автомобілі, промисловість, а також розорана земля – все це джерела викидів парникових газів.  

Якщо ви здивувалися, що робить у цьому списку земля, то даремно. Газ і земля пов’язані, бо у ґрунті також є повітря. Воно схоже на звичайне, яким ми дихаємо, але в ньому значно більший вміст вуглекислого газу та метану.  

СО2 потрапив до ґрунту разом з відмерлою рослинністю та зберігається там аж до моменту, коли землю орють і ці гази вивільняються. Під час оранки поля площею 100 га у повітря вивільняється щонайменше 8 тонн вуглекислого газу. Це як вага чотирьох автомобілів Tesla Model S! 

В Україні ж всього 33 млн га розораних земель, які щороку продукують більше 26 млн тонн вуглекислого газу. Така площа земель – це 55% території нашої країни, що уже є найвищим показником розораності у Європі, але їх площа продовжує зростати.  

Потрапивши у повітря, цей газ робить свій внесок у нагрівання нашої планети. Так сільське господарство саме створює умови, які ускладнюють сільськогосподарську діяльність. 

Як діяти, аби не перетворити Україну на пустелю? 

На жаль, сьогодні в Україні не існує чіткої політики щодо зменшення викидів парникових газів від сільського господарства. 

Щоб допомогти уряду створити необхідну політику, ГО Екодія  спільно з іншими експертами  розробили Дорожню карту кліматичних цілей України до 2030 року. Це перелік завдань, які має виконати Україна у найближчі роки, аби знизити викиди парникових газів та зробити достатній вклад у боротьбу зі зміною клімату.  

Одна з основних цілей – припинення зростання та поступове скорочення викидів  від користування землями. Нижче кілька порад про те, як зменшити викиди парникових газів і не стати свідками кліматичної та продовольчої катастроф в Україні у найближчі роки. 

По-першесільгоспвиробникам варто відмовитися від суто економічного підходу до своєї діяльності. Необхідно перейти до “нульового” (тобто взагалі без оранки) обробітку ґрунту. Або ж до мінімального, але обов’язково використовувати органічні технології такого обробітку.  

По-друге, уряд має розробити політику користування та керування земельними ресурсами, яка б скорочувала площі розораних земель. Насамперед йдеться про землі природно-заповідного фонду, боліт та лісів. Це ті землі,  які були непридатні до розорювання з самого початку. Якщо їх вивести з обробітку, вони поступово повернуться до свого природного стану та почнуть поглинати вуглекислий газ. 

Також з полів на крутих схилах варто зробити пасовища чи сіножаті. У багатьох селах України саме розорювання земель на схилах позбавляє людей місць для випасу худоби. Крім того, це призводить до забруднення агрохімікатами води у ставках та криницях, адже вони стікають схилом з першим дощем. 

Автор: Михайло Амосов – експерт із землекористування ГО Екодія

Окупанти вбивають "всесоюзную здравницу"

У Радянські часи Крим отримав назву «всесоюзна здравниця» – і завдяки клімату, і завдяки лікувальним закладам, особливо тим, що використовували місцеві лікувальні ресурси, і завдяки досить комфортним санаторіям, профілакторіям і будинкам відпочинку, кількість яких поступово збільшувалась, але у найпершу чергу – завдяки теплому та ласкавому морю.

Ніде правди діти – за часів України були, були у Криму певні проблеми з екологією. Не вистачало води, у тому числі питної – допоміг канал з дніпровською водою. Неодноразові випадки виходу з ладу застарілих систем каналізації – побутової та зливової – змусили місцеві бюджети все більше фінансових ресурсів спрямовувати на їх модернізацію. У справі захисту довкілля не стояв осторонь і республіканський бюджет. Зокрема, значні кошти виділялись на протизсувні заходи, одним з яких стало запобігання руйнуванню скелі, на якій стоїть знамените на увесь світ «Ластівчине гніздо».

Та настав 2014 рік, рік анексії Криму Російською Федерацією. Зразу ж реклама у російських ЗМІ – ось вони, бажані і легкодоступні для росіян курорти. Всі на відпочинок у Крим!

Минуло шість років.

Що за цей час така могутня, багата держава як Росія зробила для піднесення багаторічної слави Криму як здравниці? Чи покращились умови життя кримчан? Чи стали повітря, питна вода, земля і море чистішими? Чи ліквідовано ті екологічні проблеми, які так муляли місцевій владі?
На всі ці питання є одна відповідь: НІ! Жодних змін в кращу сторону; скоріше навпаки.

На пам’яті мешканців міста Армянська екологічна катастрофа на заводі «Кримський титан» у 2018 році: жовті листя на деревах, взагалі голі дерева, неприємний запах в повітрі, іржаві металічні поверхні у квартирах, мертві птахи, зростання кількості легеневих захворювань, у тому числі серед дітей. Кислотне повітря сягнуло і населених пунктів материкової України.

Окупаційна влада замовчує той факт, що причиною екологічного лиха стало припинення водопостачання заводу з Північно-кримського каналу. Для ліквідації аварії з підземних горизонтів у кислотонакопичувач заводу було закачано 12 млн. куб.м води і завезено 25 тис. кубометрів вапнякового молока.

Уряд Аксьонова запевняє, що власниками заводу розпочато його реконструкцію. При цьому поза увагою залишається той факт, що у проекті не вирішене питання стабільного водопостачання заводу. А це означає, що у разі посухи аварія може повторюватись знову і знову.

Багато з опитаних городян не вірять у перспективу закриття заводу з екологічних міркувань, а ті родини, які мають маленьких діток, кажуть, що при повторенні ситуації 2018 року вони будуть вишукувати можливість покинути місто.

Армянсько-Красноперекопський промвузол – це осередок хімічної промисловості, де крім «Кримського титану» розташовано такі підприємства як «Кримсода» та Перекопський бромний завод. Щільне зосередження хімічних підприємств несе в собі потенційну небезпеку як для довкілля, так і для населення, таку собі хімічну вибухівку.

Але російська влада Криму проголосила про необхідність розширення хімічного виробництва. Так, завод «Бром» у Красноперекопську планує інвестувати кошти у будівництво потужностей з виробництва хлору, причому із зниженням класу небезпеки з першого до другого.
Що тут казати. Якщо аварія на титановому комбінаті – це серйозна загроза здоров’ю кримчан, то аварія на хлорному виробництві – це вже трупи, десятки й сотні трупів.

Крім того, має наміри збільшити обсяги виробництва і «Кримсода», для чого підприємству буде надано у користування частину Сивашу. Буде також дозволено відкрити десятки нових кар’єрів з видобутку вапняку. Ось таке покращення екологічної ситуації.

Як же можна так зневажливо ставитись до Криму і кримчан та абсолютно не враховувати природний статус курортного Криму? Мабуть у Аксьонова за роки його правління так і не вистачило часу ознайомитись з Конституцією РФ. А в ній сказано «Кожен має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про його стан» (стаття 42) та «Кожен зобов’язаний охороняти природу та довколишнє середовище, дбайливо ставитись до природних багатств» (стаття 58).

Втім, чому тут дивуватись. Можна подумати, що Путін Конституцію РФ читав...

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

Не знаю, як назвати...

Раніше від метро Лісова до будівельного супермаркету Леруа Марлен ходила безкоштовна маршрутка.
Але зараз там започаткували надглобальне будівництво - чергове багатофункціональне торгово-розважальне казна-що.
Перекопали величезну ділянку, обгороджену щільним парканом - побачити, що робиться за парканом можна тільки з траси, яка значно вище, але тільки біля входу у метро - страшенно таємний об'єкт.
Про створені цим будівництвом "зручності"  краще розкажуть мешканці прилеглих вулиць та ті, хто регулярно користується станцією метро Лісова.
Я ж там буваю зрідка й вирішила, що скоріш дійду до Леруа Марлен пішки, ніж знайду та дочекаюсь ту маршрутку.
Довго йшла повз той паркан і, нарешті він закінчився і почався ліс, але... Що це???
Голі сухі дерева, обпалені стовбури, повалені обгорілі дерева...

      

"НЕ ДАМО ЗНИЩИТИ НАШ ЛІС!"

Але ж його вже майже знищили... death
Невже тому ТРЦ мало захопленого місця біля метро та парку Кіото.
Чи це ще хтось долучився?

Пригадалося мені, біля метро Дарниця, навпроти Дитячого світу мабуть за одну ніч вирубали сосни на чималій ділянці під будівництво якоїсь фігні. Тоді місцеві мешканці змогли відбитися від забудовників... хоч зрубані сосни вже не врятувати, але вигнали забудовників, посадили густі колючі саджанці акації... зараз навесні там красиво...

Банальне нагадування про активування web-адрес.

Щоб скористатися web-адресним посиланням треба ввести у командну строку вашого браузера сам текст, буквєнноцифровий в основному, відповідного посилання та активувати команду Enter на вашій клавіатурі чи екрані (за допомогою вашого мouseunit, тобто маузера (мій вульгаризм), або на російській мові можна мовити ще інваріантом одним, але то буде вже обідно декому).

Блогер "Світлячок" на порталі i.ua як антихакер та etcetera.

Будь ласка, пройдіться по нітям інфомережевих зв'язків посилання наступного і ви повинні все зрозуміти. Все дуже очевидно. А мені надалі займатися  екоактивізмом та ще й туризмом вскорє.
https://twitter.com/messages/1083587782059180032-1178638647446429696

Про напад сміття)

...Нині на людей посеред міста нападала купа сміття omg Дивіться самі)

Zero Waste – чудова ініціатива

Анатолій Присяжнюк (екс-голова Київської ОДА): Zero Waste – чудова ініціатива, до якої варто долучатися

19.09.2019, 12:14

Кожен, хто буває за кордоном, робить знімки на фоні красивих пейзажів та визначних місць. Зазвичай, так роблю і я, але цього разу маю фото дещо не звичні…

Працюючи свого часу в Київській облдержадміністрації, ми фокусувалися не лише на внутрішній політиці, а й приділяли значну увагу міжнародним питанням. За чотири роки діяльності були підписані угоди про співпрацю майже з півсотнею регіонів з різних країн. І з більшістю з них в мене залишилися гарні стосунки.

Нещодавно на запрошення міського муніципалітету Словенії побував у місті Любляна. І знаєте, що найбільше привернуло мою увагу? Чистота і охайність. І не лише цього міста, але й решти населених пунктів. Скрізь у містах та селах встановлені контейнери для збору сміття, скла, пластику та паперу. Розговорилися з місцевими, з’ясувалося, що словенці активно сповідують концепцію Zero Waste (нуль відходів), що базується на необхідності продукувати менше сміття, використовуючи в побуті речі з органічних матеріалів і такі, що можна переробити. Такий собі перехід від управління відходами до управління ресурсами.

Ця тема мене дуже зацікавила. Тож я відвідав станцію, куди звозять сміття. Тут його сортують та переробляють: здавалося б, з безнадійних відходів виробляють органічні добрива та паливо. Ви запитаєте, а що ж зі сміттєвими полігонами? Вони є також. На сміттєзвалищах добувають біогаз, який мініелектростанції переробляють на електроенергію, що подається в населені пункти. Зазначу, дно котловану сміттєвого полігону вкрите спеціальною непроникною плівкою, яка не дозволяє відходам отруювати грунт та воду.

Багато хто може закинути, що цим прикладом я Америку не відкрив. Погоджуюся. Ще в 2012 році ми почали встановлювати мініелектростанції на сміттєвих полігонах Київщини. А ще - облаштовувати сортувальні лінії. Та, на жаль, ці технології в нас не прижилися: не було куди дівати той продукт, що залишався після сортування. Результат, який сприяв би переробці сміття, зменшенню викидів в атмосферу та шкідливому впливу на довкілля, на превеликий жаль, ми не отримали.

Світ швидко змінюється. А в Україні проблема утилізації відходів як була актуальною для наших міст та сіл, так і лишається. Держава цю проблему перекидає на місцеві органи влади, а без підтримки державних програм її вирішити просто неможливо. Тож люди і далі потерпають від сморіду горіння сміттєзвалищ, непоправної шкоди зазнає і довкілля. То може вже час нам нарешті звернути увагу на проблему сортування сміття та утилізації відходів?

Водночас акцент потрібно робити і на підвищенні екологічної свідомості на екокультури населення, особливо в дітей, підлітків та молоді, для яких екологія має стати модним трендом. Кожен з нас має усвідомлювати власну екологічну відповідальність, мати внутрішню мотивацію вести розумний спосіб життя та якомога менше шкодити довкіллю. Зрозуміти зрештою, що успішність реформування екологічної сфери в більшості випадків залежить від нашого бажання змінюватися, змінювати свої звички, щоденну поведінку.

Zero Waste – чудова ініціатива, до якої варто долучатися. Це філософія поводження зі сміттям, яку варто сповідувати. Необхідно вести діалог і спільно вирішувати проблему. По-іншому ніяк. Особисто я – "За" Zero Waste. Якщо і ви теж, тоді долучайтеся та керуйтеся в житті простими правилами:

 відмовтеся від непотрібного;
 скорочуйте споживання;
 використовуйте повторно, ремонтуйте;
 сортуйте та відправляйте на переробку вторсировину;
 компостуйте органічні відходи.

http://mykyivregion.com.ua/2019/09/19/anatolij-prisyazhnyuk-eks-golova-kiyivskoyi-oda-zero-waste-chudova-iniciativa-do-yakoyi-varto-doluchatisya/

Видобуток срібла з використаних жіночих гігієнічних засобів.

Я так розумію, окрім мене це ніхто не зробить, тому беру відповідальність на себе.
Гігієнічна прокладка — пристосування для збору менструальної крові, яке розміщується між вульвою та спідньою білизною.
Прочитати детальніше можна [ у Вікіпедії ]
Точної дати створення цього гігієнічного засобу особисто я щойно не знайшла. 
В Україні гігієнічні прокладки з'явились у середині 90-х років минулого століття.
Так само, як і решта матеріалів людської життєдіяльності, використані жіночі гігієнічні засоби стають сміттям, і, відповідно, негативно впливають на навколишню екологію. 
Пропоную створити завод з переробки використаних жіночих гігієнічних засобів з метою добування срібла з крові.
Розрахунок: 

загальний обсяг кровотеч у жінки в середньому за місяць 50-150 мл. 

Прочитати можна тут: https://ukrhealth.net/shho-ne-mozhna-robiti-pid-chas-misyachnix-pravda-i-mifi/

Кожен день людина з їжею отримує 0,1 мг срібла. У 100 г яєчного жовтка міститься 0,2 мг срібла. 

Прочитати можна тут: 

Відповідно, протягом місяця жінка отримує з їжею 3 мг срібла.

Якщо орієнтуємось на пропорцію 30 кг їжі на місяць - це 3 мг срібла.
Тоді на 360 кг їжі - це 36мг срібла. (рік) 

1 жінка - 36 мг срібла /на рік
100 жінок - 360 г срібла / рік
1000 жінок - 3,6 кг срібла / рік
100000 жінок - 360 кг срібла / рік 

Тобто: якщо зібрати у 100 тис. жінок усі використані гігієнічні засоби (прокладки та тампони)  та переробити їх, можна отримати: 
120...280 кг срібла / рік.

 Похибка розрахунків - я не хімік - імовірно, недостовірні дані у Інтернеті - менструації та склад крові у всіх людей різний. 

Тепер про економічну доцільність бізнес-плану.

За 1 рік: 

Вага каблучки зі срібла - 5...20 грамів.
З 1 кг - 200...50 штук
Вартість однієї каблучки - 200...750 гривень/штука
З 120 кг срібла - середня цифра 12000 каблучок.
12000 штук * 300 гривень = 3 600 000 гривень. 

З 280 кг срібла - середня кількість каблучок 28000 штук
28000 штук * 400 гривень = 11 200 000 гривень

За 10 років, відповідно: 
прибуток від каблучок зі срібла: 36... 112 млн гривень

P.S. Ще є ідея побудови заводу для видобутку фосфора з використаних дитячих підгузків та використаних підгузків хворих/літніх людей, але я її ще не прорахувала.








Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
13
предыдущая
следующая