А також влаштувався на роботу за підробними документами. Це випливає із судового вироку відносно керівника відділу внутрішньої безпеки обласної  Іввано-Франківської ДПС Василя Строїча.   

Начальник відділу внутрішньої безпеки державної податкової служби Івано-Франківської області Василь Строїч виявився ідейним послідовником Остапа Бендера. Нещодавно журналіст Руслан Коцаба оприлюднив результати свого розслідування і, зокрема, шокуюче судове рішення, яке пролило світло на причини стрімкого кар’єрного росту податківця.

Строїч вважається одним з «хрещених батьків» мафії Івано-Франківська. Раніше він був замішаний у скандалі з нібито вимаганням грошей у місцевих підприємців, взамін обіцяючи їм надійний «дах» зі сторони правоохоронних органів. Також за чутками він є «чорним касиром» Партії Районів на Прикарпатті. Але то все – непідтверджена документально інформація. Інша справа – судове рішення, яке протягом 13 років (!) старанно приховувалось від громадськості, а особливо, обласного керівництва МВС і ДПА. Тим не менше, вкотре переконуємося, що усе таємне рано чи пізно стає відомим.

Івано-Франківський міський суд у своєму вироку від 1999 року встановив, що Василько Строїч філігранно підробив власний військовий квиток, трудову книжку і за цими «документами» влаштувався до органів внутрішніх справ. Визнаний винним, нинішній керівник служби внутрішньої безпеки обласної ДПС так і не відсидів тоді свій «зароблений» у суді один рік в колонії, бо був звільнений за амністією, як батько двох малолітніх дітей.

Окрім того, судом було встановлено, що кмітливий Вася Строїч жодного дня не служив у Збройних Силах, навіть банальним свинопасом у армійському свинарнику чи хоча б єфрейтором у військовій лазні. Подейкують, що саме на той період активізувалася його бізнесова «жилка» до торгівлі модними тоді дерев`янними масажерами до автомобільних крісел. Можливо, саме ці навички допомогли йому здійснити блискучу кар`єру з рядового опера ОБХСС до заступника начальника Державної Податкової Адміністрації Івано-Франківської області?

Під великим питанням і достовірність його диплому про заочну вищу освіту, бо хіба встигнеш одночасно торгувати знаменитими косівськими яблуками чи гуцульськими сувенірами і одночасно «гризти граніт науки»?

Сьогоднішня всемогутність високої державної посади Василя Строїча дозволяє йому уникати відповідальності та «обростати» новими та впливовими покровителями. Зміна політичної коньюктури у Івано-Франківській області теж ніяк не хвилює нашого горе-захисника «податкової цноти» у обласному підрозділі фіскального відомства пана Клименка, головного податківця України. Про вплив «сірого кардинала» мафіозного Прикарпаття свідчить і те, що скандальну новину про його судимість не наважилося опублікувати жодне місцеве видання.

Опоненти, які намагаються привернути увагу правоохоронців до бурхливої бізнесової діяльності цього «податківця», одразу потрапляють під жорсткий репресивний каток ДПА-УБОЗ-СБУ-Прокуратури. Ось свіжі приклади:

http://oko.if.ua/2012/08/27/49979/ 
http://oko.if.ua/2012/04/10/47202/  
http://oko.if.ua/2011/12/09/43360/

Як бачимо, реальні громадяни прямо звинувачують Василя Строїча у рейдерстві, вимаганні та розкраданні майна. Але кругова порука між правоохоронними органами разом з негласною підтримкою Партії Регіону створили для податківця-перевертня тепличні умови існування.

До речі, син Строїча Олександр, що за дивним збігом та сімейною династійною традицією працював старшим оперуповноваженим в УБОЗі, зараз знаходиться у розшуку по справі викрадення державного майна на 980 тисяч гривень. Причому, як кажуть очевидці, не надто переховується від правоохоронців.

Комфортно високому чину податкової міліції і на посаді керівника депутатської комісії дотримання законності та правопорядку. Адже керівник боротьби із корупцією податківців Прикарпаття має потужний «дах» з Києва у вигляді одіозного нардепука-регіонала Василя Чуднова, який, подейкують, регулярно прикриває його кримінальну діяльність.

Схоже, «бєспрєдєлу», який відбувається на Прикарпатті, можуть позаздрити навіть братки з «чісто канкрєтного» Донбасу. Бо ж, незважаючи на шлейф криміналу, який тягнеться за Строїчем, він і досі (!) не звільнений з посади начальника внутрішньої безпеки обласної податкової. Воно й не дивно. Хіба хтось сумнівався в тому, що судові рішення для команди Януковича нічого не значать? Схоже у них там все навпаки: якщо відсидів, значить наш пацан. І всюду будєт Донбас, як пишуть підлітки на парканах десь у Галичині…

Мимоволі напрошується дати діагноз владі, де працюють-ламають людські долі ось такі «проффесіонали» із підробними трудовими книжками, військовими квитками та «високими» моральними якостями. Ця влада смертельно хвора, і хвороба ця - корупційно-кримінальний рак. Посадивши уркаганів замість холодних нар - у теплі офісні крісла, Партія (чісто канкрєтних) Районів лише прискорює свою політичну смерть. Адже саме отакі строїчі і показують народу її справжнє обличчя.   

Станіслав Полянський


 Фотокопії скандального вироку

Україна протягом багатьох років стукається у двері Євросоюзу. Так, іноді боягузливо озираючись на північного сусіда, доволі часто просідаючи у широкий дипломатичний шпагат. Але протягом останнього десятиліття серед владної еліти бажання приєднатися до великої Європейської сім’ї не декларував хіба що лінивий.

Фото: Макс Левин

Під час промов минулих президентів частенько поряд з українським прапором розташовувався прапор ЄС, в якому навіть кольори використані ті ж самі, що і в державній символіці України. Час іде. Вже навіть незаможні Болгарія та Румунія отримали квиток у Європу, хоча проблеми з бідністю, корупцією, контрабандою у них були і є. На черзі у вступ – країни балканського регіону. А де ж Україна? Держава, яка так палко проголошувала свій європейський вектор, постачала Європу своїм газом під час кризи, терпіла «молочні» війни із країною, що ніяк не може змиритися з устремліннями українців до ЄС. То чому ж, як кажуть, віз і досі там? Невже ми гірші за Румунію чи Болгарію?

У відповіді на питання «чому ми не там?» криється ключ до успішної міжнародної політики України в майбутньому. Бо весь цей час Україна не стукала в двері Євросоюзу, а лише казала: «Дивіться, я хочу увійти. Ось я замахуюсь кулаком і зараз постучуся. Зараз, уже замахнувся. Ось, прям щас постучусь…». І так триває вже років дванадцять.

По-перше, необхідне стабільне функціонування інституцій демократії і громадянського суспільства.

По-друге, приведення армії у відповідність стандартам НАТО. Вступ у НАТО – це сходинка до вступу в Європейський союз. Коли Президент України каже, що ми відмовляємося від НАТО, але продовжуємо рухатись в Європейський союз – він лукавить. Ніхто не прийме країну, яка не бере участі у функціонуванні колективної європейської безпеки. Це все одно, що запустити до себе у двір троянського коня.

По-третє, нам ясно дали зрозуміти, що Україна може ввійти в ЄС тільки разом з Молдовою. Тому будь-які конфлікти в Молдові відбиватимуться на стані переговорів з Україною. Простіше кажучи, молдовські проблеми стають нашими проблемами: це і Придністров’я, і корупція, і організована злочинність. Розраховувати на те, що вони там за своїм кордоном якось самі впораються – не варто. Тим більше, в даній маленькій країні мають свої інтереси Румунія та Росія.

Українські політики незалежно від партійного кольору постійно наступають на одні й ті самі граблі європейської інтеграції. Вони декларують бажання зайти в ЄС через двері, які для того не призначені. Насправді в Європу потрібно не заходити, а запливати. Через Дунай.

Що таке Дунайська стратегія?

В грудні 2010 року Єврокомісією була представлена Дунайська стратегія – довгострокова політика ЄС щодо вирішення проблем Дунайського макрорегіону. Вона була розроблена з урахуванням досвіду Балтійської стратегії. 14 країн басейну ріки Дунай до 2020 року мають реалізувати близько 200 проектів, пов’язаних із чотирма основними напрямками:

- об’єднання Дунайського регіону (транспорт, енергетика, культура, туризм);

- захист навколишнього середовища в Дунайському регіоні (відновлення якості води, контроль екологічних ризиків, збереження ландшафту і біорізноманіття);

- сприяння процвітанню (розвиток «суспільства знань» за допомогою наукових досліджень освіти і інформаційних технологій, підтримка конкурентоспроможності підприємств шляхом розвитку кластерів і комплексів, вкладення коштів у розвиток знань і навичок співробітників);

- зміцнення позицій Дунайського регіону (зокрема досягнення політичної стабільності в регіоні, спільна робота для забезпечення безпеки, боротьба зі злочинністю).

Реалізація Дунайської стратегії ґрунтується на кількох принципах:

1. Відсутність зайвих бюрократичних інститутів. Проекти реалізуються із залученням існуючих європейських інститутів профільними міністерствами країн Дунайського регіону. При цьому особлива увага наголошується на посиленні ефективності двосторонніх відносин між зацікавленими країнами.

2. Відсутність додаткових фінансових асигнувань. Акцент ставиться на раціональному використанні існуючих асигнувань і програм, а це досить немаленька сума – близько 100 мільярдів євро, які заплановано освоїти до 2013 року.

3. Відсутність спеціального європейського законодавства. Єврокомісія обмежила свій вплив на хід виконання стратегії, залишивши собі суто координаційну функцію. Натомість відповідальність за реалізацію Дунайської стратегії взяли на себе країни з даного макрорегіону, розподіливши між собою певні пріоритетні напрямки.

Важливо, що до роботи долучені не тільки 8 країн-членів ЄС (Німеччина, Австрія, Угорщина, Чехія Словакія, Болгарія, Румунія, Словенія), а і 6 країн, що не входять до складу Європейського союзу (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Молдова, Україна). Таким чином, згадані країни-нечлени мають шанс позитивно проявити себе на практиці у співпраці з Євросоюзом, після чого без проблем отримати омріяний квиток у Велику Європу. Кому і навіщо це потрібно?

Австрійські вуха і румунська гра

Фото: EPA/UPG

Член Европейской Комиссии по региональной политике Йоханнес Ханн на презентации Дунайской стратегии

Навіть при поверховому аналізі видно, що за Дунайською ініціативою стирчать педантичні австрійські вуха. Австрієць Йоханнес Хан обіймає пост єврокомісара з питань регіональної політики. Австрія бере активну участь в діяльності Міжнародної комісії з захисту ріки Дунай (ICPDR), штаб-квартира якої знаходиться у Відні. Австрієць Герхард Скофф очолює Дунайську комісію з туризму (DTC), до складу якої входять 7 країн. Штаб-квартира DTC теж знаходиться у Відні. В Дунайській стратегії Австрія відповідає за розвиток внутрішнього водного транспорту, інвестування в трудові ресурси та за інституційну співпрацю між країнами – найбільш серйозні напрямки. Австрію сміливо можна назвати головним лобістом Дунайської стратегії.

Така активна діяльність соплемінників Моцарта в Дунайському макрорегіоні пояснюється нереалізованими амбіціями країни всередині ЄС. Варто пригадати, що якихось сто років тому невелика Австрія була великою імперією. А в сучасній розстановці сил в Євросоюзі перші скрипки належать Німеччині і Франції. Самотужки Австрія не здатна стати в один ряд з потужними німецькою і французькою економіками. Тому австрійці розраховують на підсилення своїх позицій за допомогою підтягнення балканських країн, налагодження з ними інтенсивної співпраці та інтеграційних процесів. В принципі, така співпраця вигідна всім країнам Дунайського басейну.

Німеччина, натомість, покладається на те, що з підвищенням рівня життя дунайських країн зменшиться приток звідти нелегальної імміграції, міжнародного наркотрафіку і контрабанди. Німці відповідальні за сферу співпраці заради безпеки та боротьби проти організованої злочинності. Більше Дунайська стратегія для німців майже нічим не цікава.

Окремо слід сказати про Румунію. В дипломатичній та економічній площині вона веде фактично неоголошену війну з Україною. Причина всьому – бажання нашого сусіда зберегти монопольне становище щодо пересування суден по своєму Сулинському глибоководному суднового ходу (ГСХ). Як відомо, свого часу Україна побудувала свій ГСХ по гирлу Бистре. Румунія намагалася через міжнародні інституції заборонити Україні прохід суден по гирлу Бистре, мотивуючи це шкодою для довкілля. В 2008 році на зустрічі сторін Ковенції Експоо Україні з подачі Румунії було винесено попередження, яке діє до сьогоднішнього часу. Кожного року Україна звітує в міжнародні органи про екологічну ситуацію в Придунав’ї. Однак, в 2011 році Румунії не вдалося проштовхнути рішення про заборону користування каналом по гирлу Бистре.

Тепер за допомогою Дунайської стратегії румуни поглиблюють дно Дунаю та розширюють рукава на своїй території таким чином, щоб в нашій частині ріки падав рівень води. А коли падає рівень води, значить судновий хід стає неможливим. Якщо згадати дипломатичну атаку щодо острову Зміїний та постійну активну гру на молдовській території, то Румунія виявляється головним суперником України в Європейському союзі.

Роль України в Дунайській стратегії

Реалізація Дунайської стратегії поширюється на чотири українські області: Одеську, Чернівецьку, Івано-Франківську і Закарпатську. Погодьтеся, це далеко не найбагатші наші регіони і реалізація європейських проектів могла б суттєво поправити їхнє становище. Однак, хоч формально Україна і долучилась до реалізації стратегії, але на ділі високопосадовці не дуже зацікавились європейською ініціативою. В той час, як від інших країн у засіданнях робочих груп та самітів брали участь профільні міністри, Україна присилала другорядних чиновників, які нічого не вирішують і ні на що не впливають. Більше того, частенько її представляли люди, які раніше вели активну діяльність проти будівництва українського ГСХ по гирлу Бистре і отримували за це іноземні гроші. Як наслідок, Україна не взяла на себе координації по жодному напрямку реалізації Дунайської стратегії. Навіть Молдова спільно з Австрією відповідальна за сферу інвестування в людей та їхні знання і навички.

Не дивлячись на очевидну перспективу співпраці, Україна вкотре опинилася на узбіччі міжнародної політики. Як пояснити таку байдужість до національних інтересів з боку українських можновладців? Найкраще з цього приводу висловилася політолог Леся Парно:

«Україна знову отримала змогу продемонструвати свою відданість європейським цінностям та нормам, активно долучившись до ініціативи. Але цього напевно не відбудеться, по-перше, тому що даний проект не передбачає виділення додаткового фінансування. А українці, як відомо, без "відкатів" не працюють. По-друге, тому що головним чином ініціатива буде сфокусована на вирішення проблем екології (які українському уряду ніколи не були цікавими)».

Ну що тут скажеш? Українські високопосадовці знаходяться в угарі клептоманії, набивання кишень бюджетними грошима та проведенням тендерів з одним учасником. А тут якась стратегія… їм треба як в 90-х: украв вагон зерна з колгоспу, продав, гроші пропив. Оце вони розуміють. А до ефемерної екології, «суспільства знань», розвитку кластерів їм немає діла. Вулиця такому не вчить.

Епілог

Дунайська стратегія – це «золотий ключик» для українських євроінтеграційних перспектив. Вона відкриває широкі економічні, екологічні, туристичні можливості для співпраці з культурно близькими нам країнами. Але допоки Україною керують мафіозні клани, розраховувати на позитивний результат не приходиться. Переконаний, що нова влада, яка прийде після Януковича, зробить Дунайську стратегію своїм пріоритетом в міжнародній політиці. Тож чим скоріше це відбудеться, тим краще.

Станіслав Полянський для lb.ua

Джерело

Источник: <a href="http://lb.ua/blog/stanislav_polyanskiy/140959_dunayska_strategiya_i.html">http://lb.ua/blog/stanislav_polyanskiy/140959_dunayska_strategiya_i.html&lt;/a>

На сьогодні в Україні існують три типи опозиціонерів.

Вождисти. На сто відсотків переконані,що всі проблеми в країні можна вирішити завдяки приходу до влади однієї людини -  вождя. Зазвичай аргументація таких людей зводиться до того, що їх вождь красивий, говорить правильні речі, добре одягається, завжди відстоював інтереси народу. Політичні погляди цих опозиціонерів дорівнюють поглядам їхнього вождя, тому якихось програмних цілей вони не висувають. Діяльність зводиться до публічної підтримки вождя і відповідно заперечення будь-яких інших політичних сил та лідерів. Кількість прихильників залежить від ступеню харизми вождя та роботи його піар відділу. Вождизм шкідливий для політичної системи суспільства!  

корупцію, українофобію, порушення людських прав. Як казав Фрідріх Ніцше : "Нігілізм - перший крок до одужання". Перед тим, як зводити новий будинок, спочатку треба знести старий, що вони і намагаються робити. Однак вони не пропонують нових ідей, альтернатив розвитку України. Тому згуртувати і повести за собою критичну масу людей, на жаль, не зможуть. Хоча, звичайно, свою роль у поваленні режиму нігілісти зіграють. 

"Історики". Опозиціонери даного штибу роблять собі ім'я завдяки акціям, приуроченим до певних історичних дат і персоналій. На відміну від нігілістів, вони не повністю деструктивні. Зазвичай "історики" висувають ініціативи по перейменуванню вулиць, встановленню пам'ятників, присвоєння посмертних звань Героя України. Вони багато чого можуть розповісти про минуле, але, як і нігілісти, не пропонують суспільству нових моделей розвитку. В кращому випадку ви почуєте певні римейки ідей 30-х років минулого століття. Я погоджусь із тезою "якщо ти не знаєш свого минулого, - в тебе немає майбутнього". Але ж ви не будете для будівництва свого будинку викликати людину, яка знає, як будувались будинки сто років тому, так? Напевно вам краще покликати будівельника.

Революціонери

прогнилої держави, а всю проблему зводити до неправильних прізвищ, які займають високі посади. Бути опозиціонером - це стверджувати, що порепана і покошена халупа цілком придатна для життя, а вся проблема - в поганому господарю. Ми мали багато років, щоб переконатися: це не так. Життя жорстоке і безкомпромісне. Воно швидко показало, що від зміни К на Ю, Ю на Ю і Ю на Я, ситуація навколо нас не покращується. А тому настав час для людей нової генерації.

Що ви уявляєте при слові "революціонер"? Певно щось червоного кольору: Ленін, Че Гевара, антиглобалісти... в усякому разі нічого доброго, як і зі словом "революція": крах, розруха, безлад, мародерство, анархія. Негативні образи навіяні насильницькими революціями, які по суті являють собою війну зі всіма наслідками, що звідси витікають. Та насильницькі революції є пережитком минулого, коли і демократії як такої не було, а поняття громадянського суспільства,прав і свобод людини і громадянина тільки формувалися.

розвертання. Враховуючи глобалізацію сучасного світу, розвиток правових теорій, засобів зв'язку, легкість поширення інформації та налагодження комунікацій, "розвернути" власну країну значно простіше, ніж навіть 50 років тому, не кажучи про 18-19 століття. Сучасному революціонеру не потрібен автомат!

революціонером.

не могли протиставити відчайдухам-мрійникам.

бояться, що збирають "Беркут" зі всього Києва та ховаються за парканами. Не здивуюся, якщо в кожного з них у шафі лежить зібраний чемоданчик речей, щоб у разі чого, прихопив і - в аеропорт. Тому як тільки Україною задме революційний вітерець, їх здує у закордони так, що не встигнете і попрощатися. Недаремно ж нерухомість там купляли.

ми гірші за грузин, поляків, прибалтів? Хіба ми не здатні у власній країні зробити те, що зробили вони?

думаю, що у випадку революційних перетворень та побудови держави з європейськими цінностями, Україні по силам стати в один ряд із Німеччиною, Францією, Великобританією. Як мінімум, наш потенціал – це лідер східноєвропейського регіону.

Норвегії, вчитель в Італії. Достатньо бути сміливим у своїх прагненнях. За гідне життя треба боротися. В цьому і є призначення революціонера.

Станіслав Полянський для Інтернет-видання "Лівий берег"

Першоджерело

Ми повинні знати не тільки своїх героїв, а й антигероїв. Сьогодні я відкрив на своєму блозі сторінку, яка фіксуватиме злодійські потуги діячів нинішнього режиму у вигляді чорних списків. При їх складанні я не керуюсь особистими симпатіями чи антипатіями. Я лише визначаю події, які мають негативний характер. І вже як наслідок, особи, які причетні до певної події, потрапляють у мій особистий чорний список.

Для чого це потрібно? Люди повинні нести політичну відповідальність за те, що вони роблять. Коли хтось побачить себе у кількох чорних списках українських блогерів чи організацій, це як мінімум, погіршить йому настрій. І примусить задуматись: чи варто голосувати за закон про зменшення квот на український продукт в ефірі ТБ, якщо на наступний день після цього інтернет замайорить моїм прізвищем у всіляких чорних списках? Як-не-як, а на носу - вибори, тим більше - з поверненням мажоритарки. Уявіть, якщо його дитина зайде в інтернет і потім питатиме: тато, а чому люди тебе не люблять? Нехай спробує збрехати їй в очі так само, як він бреше з екрану телевізора. Зовсім різні відчуття. Тож чорні списки - ефективний і легальний спосіб впливу суспільства на державних високопосадовців.

Я сподіваюся, що мій приклад надихне і вас на створення власного чорного списку. Чим більше їх буде, тим більше громадського тиску на собі відчуватимуть політики, судді, прокурори. Спочатку вони вдаватимуть,  буцім-то їх це не цікавить, але життя примусить зробити корективи. Згодом можна бути об'єднати чорні списки в один. Скласти такий собі "рейтинг недовіри". А коли настане час голосувати - вам буде значно легше зробити свій вибір у бюлетені. Бо цей вибір стане цілком осмисленим.

Станіслав Полянський