хочу сюда!
 

Оксана

45 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-45 лет

Заметки с меткой «латвія»

Як руйнують НАТО?

У Брюсселі потихеньку почали зносити стару політичну штаб-квартиру НАТО. "Стару" - це там, де НАТО посідало в Брюсселі з 1967 року (зовсім в'їдливим повідомлю: Перша штаб-квартира Північноатлантичного альянсу була заснована в 1949 році у Лондоні за адресою Белгрейв-сквер, 13.

Згодом центр ухвалення рішень перемістився спочатку в Париж у палац Шайо (1952-1966), а ще пізніше у Брюссель, з 1967 року).

Знаходиться вона відтоді у столиці Бельгії на окраїні міста, на бульварі короля Леопольда Третього.

Як відомо, політична Штаб-квартира НАТО після Парижа опинилася саме у Брюсселі з моменту, коли при Де Голлі Франція призупинила свою військову присутність в альянсі. Місцева брюсельська влада тоді не змогла запропонувати нічого кращого, ніж корпус, побудований для потреб шпиталю.

(Ще НАТО має в Бельгії одну з двох військових штаб-квартир, вона неподалік від валлонського міста Монс, друга військова штаб-квартира знаходиться в США, втім, це деталі).

З 2008 року почалось будівництво нового комплексу альянсу (активні будівельні роботи - з 2010-ого). Причому за тією же адресою, тільки на протилежному боці. Проект дорогий (хоча бюджет у подробицях засекречений), будували нову споруду американські компанії під керівництвом бельгійських військових інженерів. Закінчили формально в 2016 році, а урочисто відкрили в травні 2017 року, точно під час брюсельського саміту альянсу. Як відомо, в НАТО також переїзд прирівнюється до двох пожеж, навіть у тому випадку, якщо секретні папки та комп'ютери треба переносити лише через дорогу.

Стара штаб-Квартира крім шпитальної спадщини була дійсно незручною, хоча б через факт розширення альянсу, в якому зараз вже 30 країн. Нова - красива, немає спору. Але нащо - на це питання у мене також відповіді немає. Як і немає відповіді: а в які країни (хоча б за останні роки, поки Латвія в НАТО) це саме НАТО принесло мир, стабільність та розквіт?

Мені вдалося побувати в столиці Сербії Белграді точно під час 20-річчя бомбардування силами НАТО столиці Югославії і навіть тоді зустрітися з президентом Вучичем. Проте коли ходиш парком неподалік від російської православної церкви, де похований барон Петро Миколайович Врангель, то бачиш, що в цьому парку відкривається страшна історія бомбардувань Белграда, та серби це досі пам'ятають. А в центрі - пам'ятник тодішньому президенту Азербайджанської республіки Гейдару Алієву, він першим надав фінансову допомогу сербам, будучи враженим загибеллю стариків та дітей у 1999 році...

Пам'ятаю, уперше в стару штаб-квартиру я приїхав як журналіст відразу після вступу Латвії до альянсу. Крім іншого, брав інтерв'ю для телебачення у латвійського посла в НАТО, на тій момент Іманта Лієгіса. В очі кинулося, що латвійське посольство в НАТО тоді посідало у морському контейнері, який був більш схожим на будівельну побутівку, ніж дипмісію. А на якихось дерев'яних тимчасових стовпах до вагончику тягнулися дроти - електрика і, скоріше за все, якісь канали суперсекретного зв'язку. У лікарняних корпусах місць більше для латвійських дипломатів не було... І все це - в 2005-ому, задовго до входження до альянсу Північної Македонії та Чорногорії.

Простий смертний вряд чи зможе підійти до воріт та зробити селфі поруч зі входом в НАТО. Сказати, що будинок добре охороняється - не сказати нічого. Але якщо ви дістаєтеся 12-им рейсовим автобусом з Брюсселя в аеропорт "Завентем", сфотографувати з вікна і старий, і новий будинок НАТО можна, поки автобус стоїть на зупинці імені альянсу. Втім, я так і зробив.

А ще всякий раз, проїжджаючи бульваром Леопольда Третього, я не без усмішки згадую зустріч з нинішнім Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Він прийшов до нас у Європарламент у комітет з іноземних справ, і як це буває з ним і досі, залився доволі довгою промовою про нарощування Росією військової потужності, що представляє загрозу країнам НАТО, через те мовляв вони, країни НАТО, мають витрачати на озброєння ще більше грошей. Як відомо, найкраще питання - це те, яке найнаївніше. Раптом голова Елмар Брок надає мені слово, і я Столтенберга запитую: "Вже сьогодні всі країни НАТО витрачають на озброєння в 16 разів більше, ніж Росія. Зараз ви пропонуєте витрачати ще більше. Чи значить це, що Ви визнаєте дві речі: 1) російське озброєння не тільки дешевше, але й ефективніше, ніж у НАТО; 2) сьогоднішні бюджети НАТО успішно "розпилюються" - якщо стільки грошей не вистачає на гідну відповідь "агресивній Росії"? Пам'ятаю, як тоді почервонів та розлютився Столтенберг. Звичайно, нічого по суті не відповів. Лише Калнієте (ми з нею були в одному Комітеті) з місця кричала: "Не слухайте його! Це Кремль!". Я ледве не помер зі сміху.

Наприкінці ще один штришок до питання про "принципову позицію альянсу" щодо Росії. Коли попередній генсек НАТО, данець Андерс Фог Расмуссен став безробітним, він влаштувався у раду латвійського банку "Norvik" до російського олігарха Гусельнікова. Той вже володів банком та згодом успішно довів його до банкротства. Коли мене на прямий ефір "Euronews" запросив дуже відомий журналіст Штефан Гробе (причому це був абсолютно чесний прямий ефір, а не запис) разом з представником фонду Расмуссена під час брюсельського саміту НАТО 2017 року, дідько смикнув мене за язик згадати у прямому ефірі про зарплату Расмуссену "брудними російськими грошима". Бідний чоловік втік зі студії у рекламну паузу та не попрощався.

До чого я все це вам тут розповідаю? А ні до чого. Хотів побажати спокійної ночі та щоб вам не приснилися злі крилаті ракети.

Андрій Мамикін

Депутат Європарламенту від Латвії

Держава, яка себе поважає

Це у даному разі Латвія. МЗС Латвії оголосило персонами нон-грата двох істориків з Росії — на підставі висновку про те, що їхні дії шкодять Латвії та її громадянам. Також істориків внесли у перелік осіб, в’їзд яких у Шенгенську зону небажаний.

http://www.glavred.info/archive/2012/03/03/095720-18.html

Один із них планував в кінці березня прибути до Латвії з виставкою «Угнанное детство: судьбы детей, угнанных на территорию Латвии, 1943-1944 годы». Це повний аналог всіх отих наших українофобських виставок про Волинську різню, приїздів і лекцій усіляких Ескіних чи як їх там — різноманітних українофобів з Росії, Польщі, Ізраїлю, а також наших власних регіонівських посіпак, які беруть гроші за те, щоб посварити Україну з Європою.  Останнім був гість з Німеччини, Россолінський-Лібе, який 29 і 1-го мав читати українофобські лекції про УПА і Бандеру. 1 березня під час лекції у посольстві ФРН його непогано пропікетували свободівці. З 29-м вийшло ще цікавіше. Лекція планувалася у Могилянці, але її перенесли у Торгову палату, причому дозволили вхід лише по паспортах, а фото- і відеозйомку дозволили проводити лише організаторам. Тобто — відсікли журналістів, а також потрапляння в Інтернет матеріалів про ексцеси, якби такі відбулися. Відреагувавши на звернення «свободівців» (а також, певно, не бажаючи тих самих ексцесів), керівництво Торгово-промислової палати відмовило українофобу у наданні приміщення. Наскільки я розумію, лекція відбулася лише у посольстві, в закритому режимі. Хоча й сам факт, що таке от пустили до посольства, багато каже про ставлення Німеччини до України.

У кожного народу є свої герої-символи. Як правило, це герої визвольної боротьби. Де визвольна боротьба — там неминучий якийсь відсоток звірств, з обох боків. Але чи може приїхати, приміром, український історик до Італії із лекціями про звірства Гарібальді? Це ж будуть анти-італійські акції, всі це так і зрозуміють і чемно вкажуть гостю на двері — і з Італії, і з усієї Шенгенської зони. А ми не вказуємо — ні Ескіну, ні Россолінському-Лібе, ні Кадирову. А потім ще дивуємося, що іноземні посли читають нам нотації.

Олена Білозерська.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

                                  

У Латвії дозволили ходу легіонерів СС

"У вівторок, 15 березня, адміністративний районний суд Риги відмінив заборону Ризької думи на проведення ходи організації Daugavas vanagi Latvija на честь дня пам'яті латиських легіонерів Ваффен СС, повідомляє у вівторок інтернет-портал Delfi".

http://ua.korrespondent.net/world/1196174-u-latviyi-dozvolili-hodu-legioneriv-ss#

Це вже Латвія "чхнула" в бік багатьох поважних жидівських і москальських організацій. 


70%, 7 голосов

30%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Українці втратили свою державу через...

...прорахунки в інституті громадянства

У своїй попередній статті я обґрунтовано довів, що станом на сьогоднішній день українська державність зруйнована. Відновити довіру  громадян до державних інституцій, які повністю себе дискредитували - практично неможливо і недоцільно. Я зробив висновок, що після Януковича потрібно буде створювати нову українську державу, яка стане правонаступницею України-91.

Як вже зазначалося, у нову державу не повинні потрапити люди, які руйнували її попередника. Частина експертів бачить вирішення цієї проблеми шляхом проведення процедури люстрації. Так, це правильно. Але на мою думку, питання лежить у  більш широкій площині і стосується в першу чергу неправильного формування інституту громадянства, яке було закладено на початку існування новітньої України. Власне, зараз виправити ті хиби уже неможливо, люстрація виглядатиме як напівміра. Вона усунить від влади певних осіб, але не поміняє ситуацію по країні в цілому. Грубо кажучи, ми люструємо комуністів та бандитів, натомість ті, хто їх обирав, знайдуть собі нових придурків і будуть за них голосувати. По різним причинам: за гречку, за сало, через власну психічну хворобу або щоб зробити гірше сусіду. Якщо ви зараз скажете, буцім-то це ой-як недемократично забирати право голосу у бомжів, алкашів і українофобів, які своїм голосуванням вирішують нашу долю, тоді давайте уважно розглянемо "історію успіху" - формування інституту громадянства в Латвії. 

Латвійський досвід

Проголосивши незалежність 21 серпня 1991р. (за три дні до України), латвійські державотворці зіштовхнулися з важкою демографічною ситуацією. За час перебування республіки у складі СРСР частка латишів у ній зменшилася із 75,5% до 52% громадян. При цьому в країні проживало близько мільйона росіян, що становило майже 34% усього населення. Якщо врахувати той факт, що частина етнічних латишів була змосковщена,виходила парадоксальна ситуація: корінний латвійський етнос був меншістю у власній державі! Однак вихід із цієї ситуації був знайдений. І полягав він у формуванні інституту громадянства.

11 грудня 1991 року в Латвії був прийнятий Закон про реєстрацію проживаючих в країні осіб. Метою цього закону був відбір людей, яким надавалося право голосу на майбутніх виборах. Латвійські паспорти отримали колишні громадяни Латвії, котрі проживали в республіці до 1940 року. Їм також була надана можливість обиратися. Також був створений Національний Реєстр постійних жителів.

В перелік осіб,  котрі не могли отримати латвійське громадянство, входили учасники антиконституційної діяльності, військовослужбовці Збройних сил СРСР, особи, які працювали в органах державної безпеки, особи, направлені до Латвії після 17 червня 1940 року в якості партійних функціонерів Комуністичної партії і комсомолу, а також наркомани, хронічні алкоголіки, особи, які не мають законного джерела доходу.

Згідно Закону про громадянство громадянами Латвії можуть стати особи, які:
- постійно проживали на території республіки протягом останніх п'яти років;
- не мають громадянства іншої держави;
- успішно здали екзамени зі знання латвійської мови, основних положень конституції, конституційного закону про права та обов'язки людини і громадянина, державного гімну та історії цієї країни.

Таким чином латишам вдалося вирішити проблему із власною меншістю у своїй державі. Після формування інституту громадянства вони перетворилися на більшість. Серед латишів громадянство мають 99,6 % людей, натомість серед росіян - 42% (1). Хто ж не отримав громадянства, той має статус постійного жителя. Він може користуватися всіма правами, що і громадяни, окрім декількох, які пов'язані з правом формувати державну владу. На сьогоднішній день у Латвії проживає близько півмільйона осіб без громадянства.

В результаті Латвії вдалося убезпечити свою державу від впливу іноземних і антидержавницьких угрупувань. Внаслідок цього влада республіки захищала латвійські інтереси, що призвело до покращення рівня життя громадян і вступу до Європейського союзу і НАТО. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Латвію віднесено до країн з високим рівнем доходів на душу населення. Її ВНП на душу населення становить 12 390 доларів США на рік.

Чому Україна не стала Латвією

Помилки у формуванні власного інституту громадянства є однією з вагомих причин сьогоднішнього занепаду української держави. Однак на власних помилках треба вчитися. Тому розглянемо їх детальніше.

На відміну від латишів, українським державотворцям дісталася краща ситуація з національним складом. Так, згідно даних 1989 року, українці становили 72,7% населення України, а росіяни - 17,3%. Можливо це і стало причиною нехтування розробкою ефективного інституту громадянства. Згідно українського закону громадянами України стали:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Такий псевдодемократичний підхід до надання особам українського громадянства виходить нам боку до сьогоднішнього часу. Парадоксально, але громадянами України поставали люди, які докладали всіляких зусиль, аби такої держави на мапі світу не було. Гебня, зеки, наркомани, військові пенсіонери (які приїхали в Україну на пенсію) і просто випадкові люди, яких примха долі занесла в Україну - отримали українське громадянство. Їх не цікавила і не цікавить до сьогодні українська культура. Вони принципово зневажають українську мову. Це люди, які на відміну від Латвії, уникли процедур люстрації і натуралізації. Натомість їм подарували право формувати владу, вирішуючи долю народу, який вони люто ненавидять. Тому, хоч і сумно це констатувати, в такому вигляді українська держава була приречена з самого початку ухвалення Закону "Про громадянство". 

Перед вами усім відомі мапи президентських виборів 2004-го і 2010-го років. 



Вибори Президента в Україні відрізняються від виборів керівних осіб в інших державах. Бо у нас основні кандидати різняться цивілізаційно. Один (В.Ющенко, Ю.Тимошенко) пропонує українські цінності, а інший (В.Янукович) - російські. Нам зараз не важливо те, що, наприклад, Тимошенко на ділі не захищала права українців. Для нас важливо, за що в даному випадку голосував народ. Із цих мап прослідковується тенденція підтримки українських цінностей західним і центральним регіонами, а російських - південним і східним. 

Тепер подивимося на наступну мапу, яка теж давненько гуляє по блогах:




Кількість людей, для яких рідна мова - українська. Співставляємо дані з мапами голосування і отримуємо: більшість з тих, для кого рідна мова неукраїнська, голосували за російський вектор. Як бачимо, невключення в порядок надання громадянства іспиту з української мови стало однією з причин обрання частиною громадян антиукраїнських політиків у владу.

Наступні мапи показують частки населення, яке народилося відповідно в Україні і Росії:



І знову знайомий розподіл. Тут ми бачимо, що за проросійського Януковича (ще раз повторюсь - справа не в персоналіях) голосувала більшість уродженців Росії. Цього можна було б уникнути, аби в процедурі отримання громадянства був прописаний ценз осідлості.


Загальновідомо, що наркоманія є однією з основних причин поширення ВІЛ-інфекцій. Давайте поглянемо на наступну мапу:



Хоч і не так явно, але прослідковується та ж сама тенденція із південно-східними регіонами. На відміну від латишів, Україна усім своїм наркоманам подарувала права обирати і бути обраним . Тепер ці люди вирішують нашу з вами долю на виборах.  І не тільки на виборах, а і у владних кабінетах!

Результат прорахунків у Законі "Про громадянство" вам відомий. Якщо - ні, то сходіть в магазин і купіть кіло гречки. Станом на 2009 рік згідно дослідження Світового банку Україна віднесена до країн з рівнем доходу населення нижче середнього. Валовий національний продукт України на душу населення у чотири рази менший за латвійський і становить 2800 доларів США на рік.

Що робити?

Довгостроковий план. Готуватися до революції, потім прощатися з януковичами і проголошувати нову українську державу. Спираючись на латвійський досвід, прийняти новий закон про громадянство, який би передбачав застосування процедур люстрації і натуралізації колишніх громадян України, а також вводив поняття "особа, яка постійно проживає на території України" для тих, хто не пройшов вищезазначених процедур.

Короткостроковий план. Вже зараз потрібно чинити соціальний і моральний тиск на тих людей, які наступають на українські цінності чи права людини. В той же час, патріоти і непристосуванці потребують підтримки у суспільства, коли переслідуються владою за  свою державницьку позицію. Готуватися до майбутньої люстрації потрібно тут і сьогодні шляхом створення такого квазісудового органу, як Громадський суд і ведення "чорних списків" ворогів українства та "білих списків" репресованих. Детальніше про це я напишу в наступній статті.