Записи анархіста 21 ст. від 22.06.19 р. Поховали Дмитра Тимчука


22 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 22.06.19 р. Поховали Дмитра Тимчука

22 червня в Бердичеві поховали Дмитра Тимчука. 
На мою думку для військового пустити собі кулю в голову так само є нормально, як самураю зробити собі харакірі. 
Також маю підтвердити, що самогубство являє собою граничну межу анархізму, тому не дуже рекомендую цей світоглядний принцип життя запроваджувати в маси, бо гранична свобода обумовлює граничну самовідповідальність. Більше не маю чого додати.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Дмитро Тимчук загинув від пострілу в голову

Народний депутат і координатор групи ”Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук помер від кульового поранення в голову 19 червня. Слідство розглядає версії вбивства, самогубства й необережного поводження зі зброєю
Народний депутат і координатор групи ”Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук помер від кульового поранення в голову 19 червня. Слідство розглядає версії вбивства, самогубства й необережного поводження зі зброєю

19 червня загинув народний депутат від "Народного фронту", координатор групи "Інформаційний спротив" 46-річний Дмитро Тимчук.

Із вогнепальним пораненням голови його знайшла дружина Ганна у квартирі на столичному бульварі Перова. Правоохоронці кажуть, він чистив нагородний пістолет і випадково вистрелив. Крім версії про нещасний випадок, розглядають убивство та самогубство.

—Попередньо — вогнепальне поранення голови. Є низка робочих версій, серед яких нещасний випадок, необережне поводження з вогнепальною зброєю, — каже голова Нацполіції України 47-річний Сергій Князєв. — Версії кримінального характеру розглядатимемо. У квартирі на момент вчинення правопорушення він був не сам. Збираємо свідчення громадянки, яка була поруч, і сусідів.

Дмитро Тимчук народився у російському місті Чита. В дитинстві жив у Німеччині — там працював його батько-офіцер. Юність провів у Бердичеві на Житомирщині. Закінчив факультет військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Служив у військах протиповітряної оборони. Працював у штабі Національної гвардії та різних підрозділах Міноборони. Відвідував українські контингенти миротворчих сил ООН в Іраку, Лівані, Косово.

Із 2008 року був головним редактором інтернет-проекту "Флот-2017" і керівником громадської організації Центр військово-політичних досліджень.

Із початком російської агресії підполковник запасу Тимчук став координатором групи "Інформаційний спротив". Займався військовою і політичною журналістикою. Висвітлював анексію Криму, події на Донбасі, російську диверсійну діяльність в Україні. Став одним із найпопулярніших у країні користувачів "Фейс­буку" — на його сторінку підписалися понад 268 тис. осіб.

Восени 2014-го потрапив до Верховної Ради. Ішов 13-й у списку "Народного фронту". Був одним із експертів, які запускали інформаційно-аналітичний центр Ради нацбезпеки та оборони.

"Дмитро — професійний військовий журналіст. Ми познайомилися, коли він ще пропрацював у газеті Міністерства оборони "Народна армія", — пише речник Державної прикордонної служби 41-річний Олег Слободян у блозі на сайті "Ліга.Нет". — На початку війни в Україні утворився інформаційний вакуум. Тоді органи державної влади не розуміли, як протидіяти інформаційним загрозам. Дмитро разом із однодумцями взяв на себе ініціативу. Перші депеші про реальну обстановку на фронті вийшли від групи "Інформаційний спротив". Про війну почали говорити, чорне стало чорним, а біле — білим. За останні роки провів десятки блискучих розслідувань російської агресії проти України. Написав кілька книжок на цю тему. Долучився до розслідування збитого Росією малайзій­ського боїнга. Своїй принциповості й патріотичності Дмитро не зрадив до останнього дня. До нього прислухалися, його дані про війну ніколи не ставили під сумнів".

Верховна Рада 19 червня вшанувала пам'ять Дмитра Тимчука хвилиною мовчання.

Наступного дня стало відомо, що нардеп грався пістолетом і вистрілив випадково. Про це розповіла цивільна дружина покійного журналістам. У нього був нагородний бойовий пістолет Форт-17.

"То вставляв, то виймав магазин, пересмикував затвор, натискав на курок "вхолосту". Зі слів жінки, вона просила його не робити цього, покласти пістолет, але він не слухав. Далі, вона каже, що відвернулася — і у цей момент пролунав постріл", — пише видання "Ньюзрум".

За інформацією видання, депутат останнім часом був у депресії, про це знали рідні і сусіди.

Автор: Катерина КОБА

Записи анархіста 21 ст. від 21.06.19 р. Я «завис»

21 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 21.06.19 р. Я «завис»



Це  називається за сучасними технологіями, що я «завис». І застряг я на двох темах, які хочу описати, але не можу знайти раціональне пояснення, а бачу тільки ірраціональне, що важко уяснити і ще важче описати.
16 червня я був на урочистій поминальній молитві за всіх полеглих у боротьбі за долю і волю України на Янівському меморіальному полі зі похованнями вояків Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, які загинули в часи визвольних змагань 1918-1920-х років. Людей було мало, а думок в мене навпаки – багато. Звести усе до купи непроста справа, чим і займаюся, але не виходить.
Друга тема також проблемна, бо 19 червня я приймав участь як член у початку роботи комісії з освіти і науки Громадської Ради при Львівській Облдержадміністрації, а з того теж виникла якась ситуація в стилі бурлеску, отож пробую самому-собі пояснити що то є і навіщо, але нічого не виходить. Це як марево: воно існує і його навіть бачать, а сенс у чому? Я особисто не розумію…
Думав, що маю 21-го червня вільний день і зможу в тому спокійно розібратися, але з того нічого не виходить в мене, тому відкладаю на подальші часи. Все одно не зачерствіє. Шкода, що сам день пішов у ніщо – ось я про що.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Знак біди ч. 2

"Дружба дорожча за все"

18 серпня 1940 року урочисто відзначили річницю радянсько-німецького договору, а за півтора місяця газети публікують великі матеріяли про перебування Молотова в Берліні.

"Відвідування Молотовим рейхсмаршала Герінга і заступника Гітлера Гесса".

"Прийом Гітлера на честь Молотова".

"Друга розмова між Гітлером і Молотовим, яка тривала понад три години". На фото — усміхнені обличчя й підпис: "Молотов і Гітлер у новій імперській канцелярії".

"Телеграма: Рейхсканцлеру Німеччини пану Гітлеру. Берлін. Залишаючи кордони Німеччини, прошу Вас, пане Рейхсканцлер, прийняти слова подяки за теплий прийом, влаштований мені в Німеччині. Молотов".

Зрозуміло, читачі тих газет не могли не помітити, що відносини з Німеччиною стають дедалі теплішими.

І справді, з осені 1939 року в СРСР було повністю припинено антифашистську пропаганду. Радянські керівники майже беззастережно виправдовували дії гітлерівської Німеччини як країни, яка нібито зазнала агресії з боку Англії і Франції. Виступаючи на п'ятій сесії Верховної Ради СРСР, Молотов казав: "Відомо, що за останні кілька місяців такі поняття, як "агресія", "агресор", набули нового конкретного змісту. Тепер, якщо говорити про великі держави Європи, Німеччина перебуває в становищі держави, що прагне якнайшвидшого закінчення війни та миру, а Англія і Франція, які вчора ще ратували проти агресії, стоять за продовження війни і проти укладення миру. Ролі, як бачите, міняються… Не тільки безглуздо, а й злочинно вести війну "за знищення гітлеризму", прикриваючись фальшивим прапором боротьби за "демократію".

Після цієї доповіді Берія навіть дав розпорядження адміністрації ГУЛАГу, яке забороняло охороні таборів називати політичних в'язнів "фашистами". Це розпорядження було скасоване тільки після 22 червня 1941 року. Усім комуністичним партіям розіслали директиву з вимогою згортати боротьбу проти німецьких фашистів (насправді — нацистів). 

У той час у радянській пресі часто публікуються виступи Гітлера. Так, 27 лютого 1940 року в "Радянській Україні" і "Сталинском племени" було опубліковано велику промову Гітлера, присвячену 20-й річниці націонал-соціялістичної партії Німеччини.

Улітку 1940 року надруковано повідомлення: "Закінчено встановлення прикордонних знаків на всій протяжності близько 1500 км радянсько-німецького кордону. Усього встановлено 2820 прикордонних стовпів".

22 июня_3

"Дружба дорожча за все. Згідно з договором про Дружбу та Співробітництво між СРСР і Німеччиною, а також взаємовигідною Торговельною угодою між двома країнами, Радянський Союз у січні—березні 1941 р. відправив у дружню Німеччину півмільйона пудів зерна, 16 тисяч тонн м'яса…"

Сліпота Сталіна та його оточення була безпрецедентною. Якщо німецьке посольство в Москві систематично скорочувало кількість своїх співробітників, то в радянське посольство в Берліні прибували нові співробітники з сім'ями.

20 червня в Одеському порту шістнадцять німецьких суден раптом вирішили знятися з якоря, чотири з них навіть не почали розвантажуватися. Начальник порту наклав заборону на вихід суден у море і доповів про це в Москву. Наркомзовнішторг доповів Сталіну, Сталін розпорядився зняти заборону, а начальника порту розстріляти. У той самий час радянські кораблі продовжували розвантажуватися в німецьких портах і 22 червня були захоплені як воєнний трофей.

"Киев бомбили, нам объявили, что началася война…"

Газета "Сталинское племя" від 22 червня 1941 року була звичайним недільним випуском — літературна сторінка, клуб вихідного дня, поради рибалкам, шахи, кросворд, рецензія на оперу ("головними дійовими особами опери молодого композитора Бориса Мокроусова є сам Василь Іванович, його сподвижник Фурманов, ординарець Петька і чудова кулеметниця Анка"). Є в номері передова стаття "У праці на благо Батьківщини провести літні канікули!". І повідомлення: "Сьогодні відкриття Республіканського стадіону ім. М.С.Хрущова. Розмова з головним інженером будівництва".

Усе в номері було звичайним (він верстався і друкувався напередодні), незвичайними були його читачі. Вони вже стали учасниками ВІЙНИ.

Війна — трагедія народу (ця фраза якихось 30–40 років тому викреслювалася цензурою). Спільне лихо, трагічна раптовість нападу й визначили норму моральної поведінки мільйонів і мільйонів людей. Цю норму не вигадували в урядових верхах і не спускали вниз як наказ. Вона складалася і діяла стихійно, знизу. Насамперед там, де в народній масі, багато разів обдуреній і приниженій, але яка ще вповні не усвідомила державного обману, зберігалися (не були до кінця розтоптані) свої, традиційно народні уявлення про життя — про правду і кривду, про лихо ворожої навали і подвиг, про солдатський обов'язок і військову честь.

Газети почали друкувати повідомлення з фронту.

"Указ про відповідальність за поширення у воєнний час неправдивих чуток, що збуджують тривогу серед населення… За пораженські чутки і розмови про те, що Червона Армія відступає, — від 2 до 5 років в'язниці з конфіскацією майна та позбавлення всіх громадянських прав".

22 июня_7
Радянські військовополонені, 1941 рік

Замість швидких перемог, до яких народ був підготовлений і привчений довоєнним вихованням, на нього впало щось неймовірне. І він мав не просто спостерігати, він мав безпосередньо брати участь у війні, знайти в ній своє місце. Звичайно, і в найтяжчі часи народ вірив у перемогу. Але вища доблесть полягає не в тому, щоб у трагічних обставинах зберегти віру в перемогу, а в тому, щоб побороти себе, подолати розпач, страх і чесно робити свою справу. Відома безліч ситуацій, коли, здавалося, усі надії були вичерпані, але люди мужньо й чесно виконували свій обов'язок. 

Письменник Іван Стаднюк, описуючи у своїх книжках цей страшний перший рік війни, розповів мені епізод, свідком якого він був особисто: "Сталося це в Західній Україні 16 липня. Німецькі танки відрізали нам відступ, і наша частина зайняла кругову оборону. Раптом на дорозі з'явилася вантажівка. Вона їхала у наш бік, петляючи, обережно об'їжджаючи ями й вирви. За кермом сидів червоноармієць. Був він без пілотки, марлева пов'язка закривала півголови й обидва ока. У кабіні поруч з ним сидів молодший політрук, синьоокий і чубатий хлопець, майже хлопчисько, руки якого були так щільно забинтовані, що здавалися величезними білими куксами. Молодший політрук кричав, нахилившись до забинтованої голови: "Трохи правіше… Прямо… Так тримати! Ще правіше…" А червоноармієць керував машиною. У кузові сиділи, пригорнувшись до виховательки, дітлахи років семи—десяти. Це були діти з піонерського табору, вивезені з-під носа ворога. Коли машина дісталася, нарешті, наших окопів, перше, що зробив молодший політрук, запитав у виховательки — чи всі діти цілі, а потім… заплакав. Водій з машини не вийшов. Він сказав: "Знайдіть мого тата і скажіть йому, що я не схибив". І знепритомнів. Так він і помер, не опритомнівши, зробивши все, що було в його силах, змусивши своє серце битися доти, доки треба було вести машину. Цим хлопцям не виповнилося й дев'ятнадцяти".

22 июня_10
Підбитий радянський танк Т-34, 1941 рік

Читаю останні номери "Радянської України" і "Сталинского племени" за 1941 рік. 

"17 серпня. Після запеклих боїв наші війська залишили міста Миколаїв і Кривій Ріг".

"20 серпня. Наші війська залишили місто Житомир".

Війна наближалася до Києва. 23 серпня газети вже не вийшли. 

Щоденник

З перших днів війни Олександр Довженко був на фронті. І в записники занотовував думки й спостереження про страшне лихо, що спіткало український народ. У записниках є навіть убивча іронія на адресу "батька народів". Про все це безоглядно, відкритим текстом. Неважко уявити долю митця, якби опинився цей "компромат" на столі із зеленим сукном. Адже люди безвісти зникали за безневинний анекдот, необережно кинуту фразу. А на всесвітню популярність сподіватися не доводилося — що більша мішень, то легше в неї влучити. Зрозуміло, чому цей щоденник справді великого сина українського народу побачив світ тільки в незалежній Україні.

От лише деякі записи Олександра Петровича.

"21.VI.1942. Народ мій український чесний, тихий і роботящий, який ніколи в житті не зазіхав на чуже, потерпає і гине, понівечений, знедолений в арійських катівнях. Болить у мене серце день і ніч".

"12. VII.1942. Розгром Південно-Західного фронту, тобто шостої, двадцять першої, двадцять восьмої і сорокової армій, є одним з найтяжчих ударів по Україні. Тут загинула безліч українців. Український чесний наш народ поніс найтяжчі жертви в цій війні. Боровся чесно, відкрито, безоглядно.

22 июня_8
Після бою, 1941 рік

Бідні мої, рідні люди… Честь вам і слава. Краще загинути в бою, ніж агонізувати у жалюгідному животінні другорядного пасинка історії".

"22. VII.1942. Сьогодні повідомляють, що ми втекли з Ворошиловграда. Залишили великі й дорогі укріплення, відновлені шахти, які ми не раз уже руйнували з переляку, хлібні ниви, запаси харчів і майна й надії на повернення наших товстих незграбних наркомів. 

Був у Ворошиловграді інститут імені Тараса Шевченка. Звичайно, з викладанням російською мовою, інститут, у якому не було в бібліотеці жодної книжки Шевченка. Які оригінали! Інших таких не було й немає у всій Європі".

"14.VIII.1942. Мине ще рік війни. Найстрашніший, найкривавіший і голодний. Загине німецький фашизм, завоювавши всю Європу і нас, до самого Кавказу. 

Світ буде здивований нашою силою і міццю, і звитягою.

І самі ми забудемо своє страшне, безсоромне й огидне безладдя, і невміння, і свої зайві бездарні втрати через дурість, темноту, сатрапію і підлабузництво лукаве, і, випнувши груди, на кістках мільйонів погублених нами наших людей будемо вірити, і хвастатись, і підводити під усе вигідну діалектичну причинну базу, і буде все у нас по-старому, бо ми ж бо самі є давно вже не нові. Інерція висить на нас, як хвіст у крокодила, і двоєдушність, і брехолюбіє, і величезна відсутність смаку, і підлабузництво потворне... Але народ наш витримає, усіх, абсолютно всіх ворогів своїх переможе, я знаю, я вірю…"

22 июня_2
Підірвана відступаючими радянськими військами гребля "Дніпрогес"

Треба, обов'язково треба щоразу збиратися 22 червня, у цей день спільної біди, на згадку про багато мільйонів жертв, які врятували нас від жахіття фашизму, і перед лицем іще живих героїв зсунути столи і голосно крикнути: "Ура!". І випити чарку, а хто хоче — і другу, і третю. Треба! Розумієте, усе це треба, інакше не будемо людьми. Бо головне, що після смерті лишається від людини, від її справ і подвигів, — пам'ять прийдешніх поколінь. Тобто наша з вами пам'ять.


Знак біди

Гортаючи старі підшивки українських газет.

Давно, у перші мої журналістські роки, довелося почути, як працівник обкому партії, зайшовши до редакції напередодні 22 червня, бовкнув: країна, мовляв, на порозі святкування стільки-то-річчя початку війни... 

Тоді ми похихикали над недолугим партійцем, а ось тепер (я, напевно, скажу жахливу річ) ця дата великої біди є нині чи не єдиним, що об'єднує пострадянські народи…

Так, не лишилося в нас сьогодні спільних дат, у кожного народу — свої. Розділені політичними переконаннями, національними героями, а тепер, після анексії Криму й агресії Росії, ми вже ніколи, здається, не зберемося за спільним столом. А проте нас досі ще об'єднує день біди! Біди, якої ми за сімдесят вісім років так до кінця й не усвідомили. Соромно, але ж ми навіть не знаємо, скільки тоді втратили. Усе порахувати не спроможемося. Страшно, але досі ще не зібралися поховати їх, полеглих. Скільки ще непохованих лежить по лісах, горах і болотах — від Заполяр'я до Кавказу й Криму, від Долини смерті в М'ясному Бору до Полісся!

Війна не тільки в трагедії останніх її ветеранів, які під кінець життя стали жебраками. Війна в кожному з нас. У нашому вмінні (або невмінні) постійно пам'ятати про той страшній, потворний, протиприродний час, коли рвалися живі зв'язки між людьми, коли людина переставала належати собі, коли вона назавжди прощалася з близькими, коли не встигали ховати вбитих, коли люди пухли від голоду, а діти лишалися сиротами, коли в повітрі чигала смерть і людина ходила по землі, втягнувши від страху голову в плечі… Адже кожен має право прожити стільки, скільки йому відпущено, і ніхто не сміє відмовляти йому в цьому праві — живе народжується, щоб жити. 

22 июня_12

Гортаю підшивки головної партійної газети республіки "Радянська Україна" і головної комсомольської газети — "Сталинское племя".

Змова

Ця доба сформувала особливий тип виконавців — енергійних, дисциплінованих, чесних і позбавлених непотрібної інформації. "Залізна завіса", що відокремила шосту частину суші від решти цивілізації, якраз і давала ідеальну можливість брехати й доводити, що ідеї Леніна—Сталіна перемагають в усьому світі, що зовнішня політика радянської держави — най-наймиролюбніша.

"Радянська Україна", 
17 серпня 1939 року. "Становище трудящих у країнах капіталу. В Англії близько трьох мільйонів безробітних. Їм доводиться працювати, інакше голодна смерть. У США економічна криза продовжує поглиблюватися. Кількість безробітних сягає 18 мільйонів, що разом з їхніми сім'ями становить 60–70 мільйонів людей".

"20 серпня. На кордоні з Польщею сконцентровано понад два мільйони фашистських солдатів".

"22 серпня. Запровадження німецької мови в Чехії і Моравії як обов'язкової".

22 июня_5
Підписання Пакту Ріббентропа-Молотова. 24 серпня 1939 року

"23 серпня о першій годині дня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп. 23 серпня о 3 годині 
30 хв. по полудні відбулася перша розмова голови Раднаркому й Наркомзаксправ СРСР тов. Молотова з міністром закордонних справ Німеччини паном фон Ріббентропом з питання про укладання пакту про ненапад. Розмова проходила в присутности товариша Сталіна й німецького посла пана Шуленбурга і тривала близько трьох годин. Після перерви о 10 годині вечора розмова поновилася і закінчилася підписанням договору".

"Радянська Україна" від 25 серпня передрукувала статтю з "Правды". "Десятирічний строк договору свідчить про те, що обидві країни виявляють прагнення закріпити мирні відносини між обома країнами на тривалий період часу… Ворожнечі між Німеччиною і СРСР покладено кінець. Братня дружба народів СРСР і Німеччини віднині повинна отримати необхідні умови для свого розвитку й розквіту".

Позачергова четверта сесія Верховної Ради 29 серпня ратифікувала радянсько-німецький договір.

22 июня_9

"Берлін. 8 вересня. Щойно отримано повідомлення про те, що доблесні німецькі бронетанкові частини сьогодні об 11 годині 11 хв. увійшли до Варшави".

17 вересня з промовою по радіо виступив Молотов. Він казав про те, що "радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії".

"18 вересня командуючий Українським фронтом командарм 1 рангу Тимошенко і член Військової Ради Українського фронту Хрущов відвідали міста Тернопіль, Теребовля, Підволочиськ. Скрізь їх вітав радісний народ, звільнений від кабали польської шляхти доблесною Червоною Армією і великим Сталіним".

"У всіх містах і селах Західної України, де проходять частини Червоної Армії, населення просить у політруків і червоноармійців портрети вождя трудящих усього світу товариша Сталіна, голови Радянського уряду тов. Молотова і наркома оборони тов. Ворошилова. "Книгокульторг" м. Києва днями відправив на Західну Україну першу партію — один мільйон портретів керівників партії та уряду".

22 июня_13
Німецькі солдати 689-ї роти пропаганди розмовляють з командирами 29-ї танкової бригади Червоної Армії в Брест-Литовську.

Газета "Радянська Україна" від 6 жовтня 1939 р. На другій шпальті надруковано велику рецензію на книжку Л.Фейхтвангера "Москва, 1937", видану українською і російською мовами. Видатного письменника, історика і філософа Ліона Фейхтвангера запросив особисто Сталін "побачити на власні очі, як проходять процеси над "ворогами народу", і написати про це". Тепер, коли ми знаємо про звірства сталінської репресивної машини, дивують слова письменника, що піддався чарам вождя. Газета наводить рясні цитати з книжки: "Сталін — тип російського селянина і робітника, що піднявся до геніяльности… Сталін — плоть від плоті народу, зберіг зв'язок з робітниками й селянами… Говорить мовою народу. Надзвичайно щирий і скромний, не присвоїв собі ніякого титулу, бере близько до серця долю кожної окремої людини, не дозволяє публічно святкувати день свого народження, близько знає потреби своїх селян і робітників, він сам належить до них…" 

Якої ж неймовірної сили набрала тоді влада слів! Слів, які розпоряджалися долями цілих народів, керували життям і смертю… Пам'ятаєте, як на початку перебудови партноменклатура нападала на тих, хто казав про злочинну змову Сталіна з Гітлером. Мовляв, якщо не виявлений секретний протокол — додаток до договору, то змови між ними не було, як не було й поділу Європи. Але ж варто було будь-якій неупередженій людині зазирнути в будь-яку радянську тогочасну газету (усі вони друкували повідомлення ТАРС), щоб побачити, як після підписання договору змінилася сама тональність пропаганди. Не можна було зрозуміти, хто на кого напав — Німеччина на Польщу, чи навпаки. І вже 24 серпня, у день від'їзду Ріббентропа з Москви, газети почали розповідати про тяжке становище трудящих Західної України і Західної Білорусії…

22 июня_1

Так, писати правду було не можна. Читаєш газети тих років і щиро жалієш колег, які вважали тоді, як і ми сьогодні, газету — своєю газетою і теж вірили в значущість журналістської роботи, у вагомість друкованого слова. Вони були високими професіоналами, може, навіть більшими, ніж ми. І не їхня провина, що жили в той час і разом з країною зобов'язані були виводити: "Мы кузнецы, и дух наш молод, куем мы счастия ключи…" І кували. Не так ключі, як кайдани. І для тіла, і для духу.

Мирні дні

Потім, у період воєнного лихоліття, радянські люди, які кров'ю своєю і горбом здобували перемогу, будуть з особливою теплотою згадувати ці передвоєнні роки, мирне життя з його радощами, трудовими буднями, пам'ятними датами, звершеннями…

"Доповідь тов. М.С.Хрущова на республіканській нараді передовиків сільського господарства УРСР 8 лютого 1940 року".

П'ятдесятиріччя Молотова. Указ про перейменування міста Перм на місто Молотов. Стаття Вишинського про Молотова: "Улюбленець партії і народу".

"24 березня — вибори депутатів до Верховної Ради СРСР від Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей".

"Присвоїти Всесоюзному піонерському табору "Артек" ім'я тов. Молотова".

"Великий Сталін у гостях у червонофлотців крейсера "Червона Україна"… Товариш Сталін підвівся, ласкавим поглядом обвів червонофлотців, які оточували його з усіх боків. М'яка усмішка трохи прорізала його рот. Повільно, ніби в розмові сам на сам з близьким своїм другом, почав говорити товариш Сталін, і кожне його слово глибоко проникало в серце. Якась особлива простота була в цих мудрих словах…"

"Указ про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР".

"Рада Народних Комісарів СРСР прийняла пропозицію Раднаркому УРСР про спорудження у Львові пам'ятника В.І.Леніну. Закладку пам'ятника вирішено приурочити до річниці визволення трудящих Західної України з польського ярма — 17 вересня цього року. Будівництво пам'ятника має бути закінчене 1942 року".

"Наркомат Оборони СРСР повідомляє: усі 100 відсотків призовників 1940 року вчасно й організовано з'явилися на призовні пункти. Призов пройшов як усенародне свято. Порівняно з минулим роком, радянська молодь стала ще здоровішою, фізично міцнішою".

"За 12 годин нового 1941 року у пологових будинках Києва народилося 26 дівчаток і 20 хлопчиків — нових громадян нашої великої країни".

"Указ про присвоєння Донецькому індустріальному інституту імені Хрущова".

3 лютого 1941 року — 60 років Ворошилову. Віднині шістнадцять міст і селищ, три інститути й Академія Генштабу носитимуть ім'я Ворошилова.

"Про використання курей у боротьбі з буряковим довгоносиком. Постанова ЦК КП(б)У від 1 березня 1941 р.".

"Про випуск Державної позики третьої п'ятирічки. Постанова Раднаркому СРСР від 2 червня 1941 р.".

22 июня_4
Карта переділу Польщі від 28.09.1939 р. Газета «Правда», 29 вересня 1939 року

КС вирішив надати послугу владі й не дратувати населення

КС вирішив надати послугу владі й не дратувати населення — експерт


Розмови про правову чистоту та конституційну філософію залишимо ідеалістам.

© КСУ / Facebook

Була ще одна обставина, яка вплинула на рішення. За Конституційним судом давно закріпилася репутація інституції, здатної обґрунтувати що завгодно, у відповідності з волею верховного замовника. Як до цього поставиться населення, даний орган не турбувало. Але 63% (згідно опитування "Рейтингу") вважають, що вибори повинні пройти 21 липня, незалежно від суті рішення КС, і це суддів спантеличило.

Про це у своїй статті для DT.UA пише Вікторія Морозова. Тому, на її думку, більшість суддів визнала за благо:
"— надати послугу владі (саме на такий підхід до справи "заточена" добра половина суддів); 
— не дратувати населення, що "розходилося"; 
— зберегти якусь подобу обличчя: якщо б рішення КС просто проігнорували, орган, який вважає себе шановним, виглядав би нерозумно".

Детальніше про підґрунтя рішення Конституційного суду читайте у статті Вікторії Морозової "Про неминуче" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".

ЗА МАТЕРІАЛАМИ: DT.UA

Казуїстика КСУ як прислуга влади

Усе сталося так, як мало статися.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Конституційний суд підтвердив законність президентського указу про розпуск Ради та дострокові парламентські вибори. 

Позачергові вибори до Ради відбудуться 21 липня, шансів зупинити запущений 21 травня процес із самого початку було небагато. По суті, впливовим гравцем, серйозно зацікавленим у перенесенні виборів, був Рінат Ахметов. Олігарха бентежив невисокий рейтинг "Опозиційного блоку", і він розраховував, що зміщення дати голосування з літа на осінь дасть шанс докрутити популярність політсили. Але ще більше бентежив Ахметова високий рейтинг "Слуги народу". Власник СКМ побоювався концентрації влади в одних руках, що загрожувало відчутно вдарити по його вазі та заробітках. Найбагатша людина в країні вже проходила щось таке з Януковичем і не забула, наскільки було боляче. Ахметов вважав, що до кінця жовтня новий президент встигне наробити вдосталь дурниць і розгубити популярність. відповідно, шанси Володимира Зеленського сформувати "монобільшість" у Раді й Кабміні зменшувалися б. 

Причин, з яких Ахметов змінив свою позицію по ходу п'єси, за нашою інформацією, три:

— олігарха збентежила стабільність підтримки недосвідченого Зеленського і "Слуги народу". Запасу міцності могло вистачити й до осені. 

— кадрова політика Володимира Зеленського трохи заспокоїла олігарха. Нова владна команда старих господарів життя не вражає й не лякає. 

— з Ахметовим на Банковій почали говорити. Не про те, про що завжди, але не страшно. Тому Ахметов вирішив не заважати КС остаточно легалізувати дострокові вибори. Судді, підконтрольні йому, могли стати противниками президентського указу. Але стали його захисниками.

Іншим гравцем, здатним вплинути на розклад у КС, був Петро Порошенко. Експрезидент зберіг вплив на частину суддів, однак Петро Олексійович не зіграв проти Володимира Зеленського, а підіграв йому. По-перше, він зрозумів: без союзу з Ахметовим не збере в суді більшості, необхідної для ухвалення рішення. По-друге, танення рейтингу "Європейської солідарності" переконало його, що дострокові парламентські йому вигідні не менше, ніж Зеленському. Судді, залежні від Порошенка, за нашими даними, голосували за конституційність указу №303/2019. Посередником колишнього гаранта виступив Олександр Грановський. Досвідчений "рішала" дрейфує у бік Зеленського, але ділових відносин із Порошенком поки що не розірвав. Він зберіг статус "емісара Порошенка", що спростило його переговори з частиною суддів. При цьому не заважаючи Грановському слати на Банкову сигнали, що "корисна робота" з представниками КС — його особиста послуга новій владі. 

Була ще одна обставина, яка вплинула на рішення. За КС давно закріпилася репутація інституції, здатної обґрунтувати що-завгодно, згідно з волею верховного замовника. Як до цього поставиться населення, цей орган не турбувало. Але 63% (згідно з опитуванням "Рейтингу"), які вважають, що вибори мають відбутися 21 липня, незалежно від суті рішення КС, суддів спантеличили. І більшість вважала за благо:

— зробити послугу владі (саме на такий підхід до справи "заточена" добра половина суддів); 

— не дратувати "розгнуздане" населення; 

— зберегти якусь подобу обличчя: якби рішення КС просто проігнорували, орган, що вважає себе шанованим, мав би дурнуватий вигляд.

Розмови про правову чистоту й конституційну філософію залишимо ідеалістам. 

Рішення КС може мати наслідки не тільки для долі чинного законодавчого органу. За інформацією DT.UA, з місяць тому до Державного бюро розслідувань надійшло депутатське звернення-повідомлення, підписане депутатами Василем Німченком (до речі, суддею КС у відставці) і Нестором Шуфричем. У ньому парламентарії, пов'язані з Медведчуком, стверджують: експрезидент Порошенко, спікер Парубій та прем'єр Гройсман, "діючи спільно, у змові, з прямим наміром на захоплення неконституційним і незаконним способом державної влади (...) вдалися до зловживання службовим становищем і прямого порушення конституційних норм..." За твердженням заявників, колишній очільник держави, голова парламенту й керівник Кабміну скоїли "злочини, які полягають у захопленні державної влади, змові щодо її захоплення, зловживанні владою та службовим становищем". 

З погляду Німченка й Шуфрича, на момент призначення Гройсмана прем'єром у Раді не було коаліції, сформованої відповідно до вимог Основного закону. Депутати вважають це прямим порушенням Конституції і кримінальним правопорушенням, просять ДБР вважати їхнє звернення повідомленням про скоєння злочину та внести відповідні матеріали до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Допити вже почалися…

Документ був поданий у бюро ще до винесення рішення КС. Але тепер депутатське звернення стає для згаданих у ньому осіб небезпечнішим. Оскільки вердикт КС непрямо підтвердив відсутність у Раді коаліції. Чому непрямо? Бо прямої відповіді в рішенні немає. КС підтвердив конституційність президентського указу, але чітко сказати — була коаліція чи ні — не зміг, точніше — не захотів. Якщо перекласти черговий зразок юридичної казуїстики зрозумілою мовою, то відповідь звучала б так: немає можливості встановити, була коаліція чи не було. 

Рішення КС — остаточне й обов'язкове для виконання. А "тонкість" наведених у ньому формулювань переконує: суд остаточно дозрів для перезавантаження, що передбачає обов'язкове коригування механізму призначення та критеріїв добору суддів.

700 млн доларів для підтримки України від США

У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України
У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України

КИЇВ. 21 червня. УНН. Палата представників Конгресу США схвалила проекти законів про фінансування американських урядових структур на 2020 рік, у яких передбачено майже 700 млн доларів для підтримки України. Про це повідомляє УНН з посиланням на сторінку посольства України в США у Facebook.

У проекті закону про "Про асигнування на потреби Міноборони на 2020 рік" кошторис допомоги, що пропонується виділити для безпекової підтримки Україні, визначений в обсязі 250 млн доларів.

Із зазначеної суми 50 мільйонів мають бути спрямовані виключно для надання летальної зброї оборонного характеру.

По лінії Держдепу, Агентства США з міжнародного розвитку та суміжних відомств передбачено 445,7 мільйонів доларів.

Ця сума охоплює асигнування для надання Україні безпекової допомоги за програмою "Міжнародне військове фінансування".

"Проекти аналогічних законодавчих актів повинні бути ухвалені також Сенатом. Після цього обидві палати Конгресу мають узгодити їх остаточну редакцію, яку буде передано на підпис президентові США", - йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Пентагон в 2020 фінансовому році, який почнеться 1 жовтня 2019 року, повинен виділити 250 млн доларів на військову допомогу Україні.


У столиці Індонезії відкрито пам’ятник Анні Ярославні

У столиці Індонезії відкрито пам’ятник Анні Ярославні

У столиці Індонезії відкриють пам’ятник Анні Ярославні

КИЇВ. 21 червня. УНН. У столиці Індонезії Джакарта відкрито пам’ятник доньці Ярославна Мудрого – Анні Ярославні. Про це повідомляє УНН з посиланням на прес-службу КМДА.

"Київ та Джакарта мають дружні стосунки вже майже 20 років. У 2007 році було підписано Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво між провінційним урядом Джакарти та КМДА із нагоди Дня народження міста Джакарти. Сьогодні ж ми відкриваємо тут пам’ятник доньці Ярослава Мудрого та дружині французького короля Генріха І, легендарній Анні Київській", - зазначила заступниця голови КМДА Марина Хонда.

Нагадаємо, у жовтні минулого року подарований українською стороною пам'ятник Анні Ярославні відкрили у французькій Тулузі.

Джерело: УНН

Епіфаній розповів про суперечки з Філаретом

 Митрополит ПЦУ Епіфаній розповів про суперечки з Філаретом і "печаль" через його рішення
 

Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній неодноразово намагався переконати патріарха Філарета, що той помиляється в своїх доводах, і повернення до колишніх часів вже немає.

"Але у відповідь шановний патріарх говорив, що за мною хтось стоїть. Але за мною стоїть тільки молода церква і народ. Філарет нас не чує", - розповів Епіфаній про суть конфлікту в інтерв'ю журналу "Новий час".

Митрополит також додав, що позицію Філарета не підтримують в церкві.

"Такої підтримки практично немає. Я говорю це, спираючись на підтримку єпископату, духовенства і віруючого українського народу", - сказав він.

За його словами, зібраний Філаретом собор Київського патріархату – не легітимний і не визнаний.

"А ті, хто зберуться, тільки покарають себе тим, що відійдуть від єдиної православної помісної церкви, залишаться поза нею", – додав він.

За його словами, можливий вихід почесного патріарха Філарета з ПЦУ "не принесе церкві помісній шкоди, але безсумнівно принесе печаль".

"Ми зробили все, щоб патріарх Філарет почувався в лоні нової церкви комфортно – і духовно, і матеріально, і фізично, але йому виявилося цього замало", - підсумував Епіфаній.

Нагадаємо, раніше архієпископ ПЦУ Євстратій допустив, що за проведення "собору" Філарета можуть перестати вважати архієреєм ПЦУ, але при цьому висловив сумніви в тому, що його відлучать від церкви.

Як ми вже писали, на "соборі Київського патріархату" було прийнято низку гучних рішень: що патріархія зберігає у своїй власності все нерухоме майно, включаючи храми, монастирі і собори, банківські рахунки, скасовує постанову про об'єднання з Українською автокефальною церквою та оголошує своїм довічним предстоятелем Філарета.

Прощання з депутатом Дмитром Тимчуком відбулося в Києві

22.06.19 13:19 У Києві попрощалися з народним депутатом Дмитром Тимчуком

 

Прощання з депутатом Верховної Ради, координатором групи "Інформаційний спротив" Дмитром Тимчуком відбулося в Будинку офіцерів у Києві.У церемонії взяли участь родичі та близькі загиблого, а також голова Верховної Ради Андрій Парубій, лідер парламентської фракції "Народний фронт" Максим Бурбак, віцепрем'єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, міністр освіти та науки Лілія Гриневич.

Також попрощатися з Тимчуком прийшли екссекретар Ради національної безпеки та оборони Олександр Турчинов, колишній прем’єр-міністр та лідер "Народного фронту" Арсеній Яценюк, народні депутати Антон Геращенко, Леонід Ємець, Сергій Висоцький, Павло Пинзеник, Вікторія Сюмар.


У коментарі журналістам голова Верховної Ради Андрій Парубійзазначив, що Тимчук був професіоналом і патріотом.

"Я з Дмитром познайомився, коли був секретарем Ради нацбезпеки та оборони. Я був вражений його високим рівнем професійності і патріотизму. На той період, я скажу чесно, всі органи влади не мали достатньої інформації про дії агресора. Я досить часто згадував про те, що навіть та інформація, яка приходила з Криму, свідомо приходила від спецслужб, нібито українських, спотворена. Але, власне, він був носієм повної інформації про дії російського агресора. Та інформація, яка йшла від нього, була набагато глибшою і об’єктивнішою", - сказав Парубій.

Він додав, що смерть Тимчука – це велика втрата для України. "А ще він був хорошим другом і прекрасною доброю людиною. І сьогодні, прощаючись з ним, ми відчуваємо, що один із дуже важливих бійців України інформаційного фронту, відходить тоді, коли триває війна, коли його знання та досвід так потрібні для України. Я впевнений – це велика втрата для всієї України, для усіх українців. Він був героєм, героєм сучасної українсько-російської війни. І тому ми сьогодні говоримо, як на Майдані: "Герої не вмирають", - додав Парубій.

Дмитра Тимчука поховають сьогодні в Бердичеві Житомирської області.

Нагадаємо, в Києві в середу, 19 червня, знайдено мертвим координатора групи "Інформаційний спротив" (ІС), народного депутата фракції "Народний фронт" Дмитра Тимчука.