хочу сюда!
 

Anna

48 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 45-60 лет

Заметки с меткой «жертви»

Знак біди

Гортаючи старі підшивки українських газет.

Давно, у перші мої журналістські роки, довелося почути, як працівник обкому партії, зайшовши до редакції напередодні 22 червня, бовкнув: країна, мовляв, на порозі святкування стільки-то-річчя початку війни... 

Тоді ми похихикали над недолугим партійцем, а ось тепер (я, напевно, скажу жахливу річ) ця дата великої біди є нині чи не єдиним, що об'єднує пострадянські народи…

Так, не лишилося в нас сьогодні спільних дат, у кожного народу — свої. Розділені політичними переконаннями, національними героями, а тепер, після анексії Криму й агресії Росії, ми вже ніколи, здається, не зберемося за спільним столом. А проте нас досі ще об'єднує день біди! Біди, якої ми за сімдесят вісім років так до кінця й не усвідомили. Соромно, але ж ми навіть не знаємо, скільки тоді втратили. Усе порахувати не спроможемося. Страшно, але досі ще не зібралися поховати їх, полеглих. Скільки ще непохованих лежить по лісах, горах і болотах — від Заполяр'я до Кавказу й Криму, від Долини смерті в М'ясному Бору до Полісся!

Війна не тільки в трагедії останніх її ветеранів, які під кінець життя стали жебраками. Війна в кожному з нас. У нашому вмінні (або невмінні) постійно пам'ятати про той страшній, потворний, протиприродний час, коли рвалися живі зв'язки між людьми, коли людина переставала належати собі, коли вона назавжди прощалася з близькими, коли не встигали ховати вбитих, коли люди пухли від голоду, а діти лишалися сиротами, коли в повітрі чигала смерть і людина ходила по землі, втягнувши від страху голову в плечі… Адже кожен має право прожити стільки, скільки йому відпущено, і ніхто не сміє відмовляти йому в цьому праві — живе народжується, щоб жити. 

22 июня_12

Гортаю підшивки головної партійної газети республіки "Радянська Україна" і головної комсомольської газети — "Сталинское племя".

Змова

Ця доба сформувала особливий тип виконавців — енергійних, дисциплінованих, чесних і позбавлених непотрібної інформації. "Залізна завіса", що відокремила шосту частину суші від решти цивілізації, якраз і давала ідеальну можливість брехати й доводити, що ідеї Леніна—Сталіна перемагають в усьому світі, що зовнішня політика радянської держави — най-наймиролюбніша.

"Радянська Україна", 
17 серпня 1939 року. "Становище трудящих у країнах капіталу. В Англії близько трьох мільйонів безробітних. Їм доводиться працювати, інакше голодна смерть. У США економічна криза продовжує поглиблюватися. Кількість безробітних сягає 18 мільйонів, що разом з їхніми сім'ями становить 60–70 мільйонів людей".

"20 серпня. На кордоні з Польщею сконцентровано понад два мільйони фашистських солдатів".

"22 серпня. Запровадження німецької мови в Чехії і Моравії як обов'язкової".

22 июня_5
Підписання Пакту Ріббентропа-Молотова. 24 серпня 1939 року

"23 серпня о першій годині дня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп. 23 серпня о 3 годині 
30 хв. по полудні відбулася перша розмова голови Раднаркому й Наркомзаксправ СРСР тов. Молотова з міністром закордонних справ Німеччини паном фон Ріббентропом з питання про укладання пакту про ненапад. Розмова проходила в присутности товариша Сталіна й німецького посла пана Шуленбурга і тривала близько трьох годин. Після перерви о 10 годині вечора розмова поновилася і закінчилася підписанням договору".

"Радянська Україна" від 25 серпня передрукувала статтю з "Правды". "Десятирічний строк договору свідчить про те, що обидві країни виявляють прагнення закріпити мирні відносини між обома країнами на тривалий період часу… Ворожнечі між Німеччиною і СРСР покладено кінець. Братня дружба народів СРСР і Німеччини віднині повинна отримати необхідні умови для свого розвитку й розквіту".

Позачергова четверта сесія Верховної Ради 29 серпня ратифікувала радянсько-німецький договір.

22 июня_9

"Берлін. 8 вересня. Щойно отримано повідомлення про те, що доблесні німецькі бронетанкові частини сьогодні об 11 годині 11 хв. увійшли до Варшави".

17 вересня з промовою по радіо виступив Молотов. Він казав про те, що "радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії".

"18 вересня командуючий Українським фронтом командарм 1 рангу Тимошенко і член Військової Ради Українського фронту Хрущов відвідали міста Тернопіль, Теребовля, Підволочиськ. Скрізь їх вітав радісний народ, звільнений від кабали польської шляхти доблесною Червоною Армією і великим Сталіним".

"У всіх містах і селах Західної України, де проходять частини Червоної Армії, населення просить у політруків і червоноармійців портрети вождя трудящих усього світу товариша Сталіна, голови Радянського уряду тов. Молотова і наркома оборони тов. Ворошилова. "Книгокульторг" м. Києва днями відправив на Західну Україну першу партію — один мільйон портретів керівників партії та уряду".

22 июня_13
Німецькі солдати 689-ї роти пропаганди розмовляють з командирами 29-ї танкової бригади Червоної Армії в Брест-Литовську.

Газета "Радянська Україна" від 6 жовтня 1939 р. На другій шпальті надруковано велику рецензію на книжку Л.Фейхтвангера "Москва, 1937", видану українською і російською мовами. Видатного письменника, історика і філософа Ліона Фейхтвангера запросив особисто Сталін "побачити на власні очі, як проходять процеси над "ворогами народу", і написати про це". Тепер, коли ми знаємо про звірства сталінської репресивної машини, дивують слова письменника, що піддався чарам вождя. Газета наводить рясні цитати з книжки: "Сталін — тип російського селянина і робітника, що піднявся до геніяльности… Сталін — плоть від плоті народу, зберіг зв'язок з робітниками й селянами… Говорить мовою народу. Надзвичайно щирий і скромний, не присвоїв собі ніякого титулу, бере близько до серця долю кожної окремої людини, не дозволяє публічно святкувати день свого народження, близько знає потреби своїх селян і робітників, він сам належить до них…" 

Якої ж неймовірної сили набрала тоді влада слів! Слів, які розпоряджалися долями цілих народів, керували життям і смертю… Пам'ятаєте, як на початку перебудови партноменклатура нападала на тих, хто казав про злочинну змову Сталіна з Гітлером. Мовляв, якщо не виявлений секретний протокол — додаток до договору, то змови між ними не було, як не було й поділу Європи. Але ж варто було будь-якій неупередженій людині зазирнути в будь-яку радянську тогочасну газету (усі вони друкували повідомлення ТАРС), щоб побачити, як після підписання договору змінилася сама тональність пропаганди. Не можна було зрозуміти, хто на кого напав — Німеччина на Польщу, чи навпаки. І вже 24 серпня, у день від'їзду Ріббентропа з Москви, газети почали розповідати про тяжке становище трудящих Західної України і Західної Білорусії…

22 июня_1

Так, писати правду було не можна. Читаєш газети тих років і щиро жалієш колег, які вважали тоді, як і ми сьогодні, газету — своєю газетою і теж вірили в значущість журналістської роботи, у вагомість друкованого слова. Вони були високими професіоналами, може, навіть більшими, ніж ми. І не їхня провина, що жили в той час і разом з країною зобов'язані були виводити: "Мы кузнецы, и дух наш молод, куем мы счастия ключи…" І кували. Не так ключі, як кайдани. І для тіла, і для духу.

Мирні дні

Потім, у період воєнного лихоліття, радянські люди, які кров'ю своєю і горбом здобували перемогу, будуть з особливою теплотою згадувати ці передвоєнні роки, мирне життя з його радощами, трудовими буднями, пам'ятними датами, звершеннями…

"Доповідь тов. М.С.Хрущова на республіканській нараді передовиків сільського господарства УРСР 8 лютого 1940 року".

П'ятдесятиріччя Молотова. Указ про перейменування міста Перм на місто Молотов. Стаття Вишинського про Молотова: "Улюбленець партії і народу".

"24 березня — вибори депутатів до Верховної Ради СРСР від Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей".

"Присвоїти Всесоюзному піонерському табору "Артек" ім'я тов. Молотова".

"Великий Сталін у гостях у червонофлотців крейсера "Червона Україна"… Товариш Сталін підвівся, ласкавим поглядом обвів червонофлотців, які оточували його з усіх боків. М'яка усмішка трохи прорізала його рот. Повільно, ніби в розмові сам на сам з близьким своїм другом, почав говорити товариш Сталін, і кожне його слово глибоко проникало в серце. Якась особлива простота була в цих мудрих словах…"

"Указ про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР".

"Рада Народних Комісарів СРСР прийняла пропозицію Раднаркому УРСР про спорудження у Львові пам'ятника В.І.Леніну. Закладку пам'ятника вирішено приурочити до річниці визволення трудящих Західної України з польського ярма — 17 вересня цього року. Будівництво пам'ятника має бути закінчене 1942 року".

"Наркомат Оборони СРСР повідомляє: усі 100 відсотків призовників 1940 року вчасно й організовано з'явилися на призовні пункти. Призов пройшов як усенародне свято. Порівняно з минулим роком, радянська молодь стала ще здоровішою, фізично міцнішою".

"За 12 годин нового 1941 року у пологових будинках Києва народилося 26 дівчаток і 20 хлопчиків — нових громадян нашої великої країни".

"Указ про присвоєння Донецькому індустріальному інституту імені Хрущова".

3 лютого 1941 року — 60 років Ворошилову. Віднині шістнадцять міст і селищ, три інститути й Академія Генштабу носитимуть ім'я Ворошилова.

"Про використання курей у боротьбі з буряковим довгоносиком. Постанова ЦК КП(б)У від 1 березня 1941 р.".

"Про випуск Державної позики третьої п'ятирічки. Постанова Раднаркому СРСР від 2 червня 1941 р.".

22 июня_4
Карта переділу Польщі від 28.09.1939 р. Газета «Правда», 29 вересня 1939 року

Купа скелетів посеред Дубна - останки жертв НКВС

Купа скелетів: посеред Дубна: військові під час розкопок виявили останки жертв НКВС? 30 ТРАВНЯ 2019, 13:10

У місті Дубно на території військової частини ОК «Захід», де раніше була розташована виховна колонія, проводять розкопки розстріляних в’язнів у 1941 році.

Про це повідомляють спільноті «Це Рівне друже» у соціальній мережі Фейсбук.

Там же дружина військового з Дубна, Таїсія Гайда, повідомила ще деякі деталі:

– На територію колишньої в’язниці в Дубно, зараз після АТО переїхав на ротацію підрозділ мого чоловіка. Занедбану територію віддали їм під казарми. Днями, коли почались ремонтні роботи й проводили каналізацію, знайшли залишки масових поховань. Припускають, що це знищені НКВСниками репресовані українці…

Джерело: radiotrek.rv.ua

https://svidok.online/kupa-skeletiv-posered-dubna-vijs-kovi-pid-chas-rozkopok-vy-yavy-ly-ostanky-zhertv-nkvs-foto/

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть


24.11.18 18:05 85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть
Автор: О.Скороход
Сьогодні традиційно вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років. 85-та річниця припала на переломний момент для політики пам'яті в Україні. Вже ніхто не заперечує, що Голодомор 1932-33 років в Україні мав місце. Крім того, схоже, Україна долає етап болісного визнання та емоційного пригадування та переходить до свідомого осмислення тих подій.

Нинішня політика пам'яті виходить за межі сухого інформування про злочини радянської влади чи шквалу свідчень очевидців, після яких емоції збивають з ніг. Готовність коректно і тверезо оцінювати своє минуле та доводити свою думку опонентам - це ознака зрілості держави та нації, до якої ми прямуємо.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 01

Сьогодні громадські акції спрямовані передусім на інформування про Голодомор не лише стейкхолдерів, але й звичайних громадян іноземних держав. Серед найдієвіших назву ініціативу студентів з частування "стравами Голодомору" людей на вулицях Ізраїлю, Іспанії та інших країн. Таке донесення ефективніше, ніж сотні закликів про далеку трагедію іншого народу. До цього додався кінематограф – кілька фільмів про знищення українців голодом побачили і ще побачать світ. Наочікуваніший з них "Гарет Джоунз" Анєшки Голланд.

Є поступ і у впливі на академічну західну спільноту, яка досі переважно мислить радянськими парадигмами. Знаковою подією стала перша публікація англійською мовою історичних документів про Голодомор, яку здійснив Канадський інститут українознавчих студій, чим дав можливість англомовній публіці знайомитися з документами напряму. Значний резонанс справила  книга Енн Епплбаум "Червоний голод: Війна Сталіна проти України", яка досі жваво дискутується і викликала відверте роздратування апологетів радянської візії.

У сфері ж офіціозу в самій Україні навіть найбільші критики політики вшанування пам'яті жертв Голодомору та досліджень зазначають, що останніми роками кількість фахових дискусій та досліджень щодо трагедії 1932-33 значно зросла, і це відкриває перспективу на майбутнє. А відтак сприяє іміджу держави та серйозності підходу у просуванні ідеї Голодомору як геноциду українців.

На цьому тлі маніпуляції та жонглювання фактами Голодомору видавалися б певним анахронізмом, якби не їхнє звучання на високому рівні. У лютому 2018 року керівники провідних наукових установ написали листа щодо небезпеки політизації Голодомору. Їх було почуто частково – концепцію Музею Голодомору, яку саме будують біля зведеного 10 років тому Меморіалу в центрі Києва, готуватимуть науковці НАНУ. Є всі підстави вважати, що і концепція, і її втілення будуть фаховими та відповідатимуть сучасним стандартам вшанування пам'яті та осмислення трагедій минулого.

Разом з тим до державних органів досі лишаються питання щодо освітніх програм. Так, у директиві Міністерства освіти від липня 2018 року про викладання у школах предметів у частині стосовно Голодомору зазначено некоректні та неперевірені дані. Зокрема про кількість жертв.

"Цензор.НЕТ" зробив огляд питань довкола Голодомору, які найбільше використовують у політичних маніпуляціях. Пролунавши від офіційних органів чи інтелектуальних еліт на найвищому рівні, ці переконання отримують життя серед широків кіл громадян. У контексті агресії РФ та окупації території, населення якої найбільше противилося пам'яті про Голодомор, ці маніпуляції ще й збільшують непорозуміння у суспільстві.

Свідомо ми не порушували питання геноциду/не геноциду, оскільки ця тема тягне не на одну розлогу статтю. Зосередилися на трьох: щодо завищення кількості померлих, географії штучного голоду і спекуляції на темі переселення у вимерлі українські села росіян.

ПОМЕРЛІ І ЖЕРТВИ: 4, 7 ЧИ 10 МІЛЬЙОНІВ?

На сьогодні найбільш поясненою видається цифра людських втрат від Голодомору, запропонована демографами, - 3,9 млн осіб. У 1932 близько 250 тисяч прямих втрат. У 1933 – 3 мільйони 530 тисяч осіб. У 1934 році – близько 160 тисяч (внаслідок подій і урожаю 1933-го). Разом – 3,9 млн прямих втрат за 3 роки та ще 0,6 млн ненароджених. Цифру смертності у 3,9 млн підтвердила і слідча комісія щодо причин та наслідків Голодомору.

Науковцям Інституту демографії вдалося охопити максимум документів з російських архівів, у тому числі дані смертності по всіх районах Української Радянської Соціалістичної Республіки (УСРР) та міграції з 1926 по 1936 роки. Відповідне дослідження було опубліковане у 2015 році, а тривало цілих 4 роки. Демографи обрахували різницю між загальною кількістю смертей у період Голодомору і кількістю очікуваних смертей, які сталися б і за відсутності голоду. Кількість загиблих від власне голоду вивели за формулою: загальна кількість померлих з поправкою на природну смертність.

Однак цю цифру необхідно уточнювати, оскільки практично жодна сільрада в Україні у 1932-33 роках не подавала дані у райцентр регулярно. Існує припущення, що дані не надсилали у найтяжчі періоди, коли було найбільше смертей. Відтак, не всі факти смерті чи народження могли бути враховані. Для прикладу, за даними історика Геннадія Єфіменка, по Донецькій області 68 сільрад не подали відомості за жоден місяць 1933 року. У Дніпропетровській області майже 20% сільрад не подавали відомостей за рік. Нараз робоча група щодо уточнення демографії часів Голодомору працює.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 02

Найбільше ідеологічно-історичні списи поламано довкола даних двох переписів – 1929 і 1937 років.

Так, побутував міф про перепис населення 1929 року, за яким "чисельність української нації" становила 81 мільйон. Тоді як за переписом 1979-го – 42 мільйони. Якщо вірити цим даним, кількість українців за півстоліття скоротилася на 50%. При цьому не вважали за потрібне звернутися до даних перепису 1926 року, щоб уточнити цифру. Так само ігнорували що кількість загального населення СРСР у 1929-му становила 147 млн (у такому разі дані у 81 млн українців видають нереальними).

Правда криється у банальній друкарські помилці. В одному з посібників у таблиці демографічних даних замість трійки надрукована вісімка, що перетворило 31 мільйон на 81. Тож українців на кінець 1920-х був 31 мільйон.

Критичний аналіз історичних документів є буденною річчю для історика, а зваженість висловлювань – для дипломата. Та у 2007 році перемогли емоції. Тодішній президент Віктор Ющенко виніс цю цифру у 81 мільйон на публіку, що фактично робило її державною позицією. Дмітрій Мєдвєдєв з великою насолодою вказав Ющенку на хибу й публічно відмовився їхати на масштабні урочистості зі вшанування жертв Голодомору – мовляв, українська влада жонглює фактами задля кон’юнктурної мети, то як же вірити тезі про геноцид?. Як наслідок, різко похитнулася авторитетність прагнень тодішньої української влади у донесенні світу інформації про Голодомор та просуванні ідею Голодомору-геноциду. Зокрема відомий дослідник історії Східної Європи, професор Єлю Тімоті Снайдер тоді заявив: "Президент Ющенко зробив своїй державі ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців".

На тлі того ляпаса з боку Мєдвєдєва і репутацінйих втрат дивною є сьогоднішня вразливість офіційних українських структур до завищення рівня смертності серед населення України часів Голодомору. Ряд істориків не оминула спокуса "підтягнути" кількість померлих до 7 або й 10 мільйонів. Цифру у 7 мільйонів мало не визнав офіційно Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", опублікувавши її в підсумках за даними солідної конференції у 2016 році. Однак в останню редакцію ця теза не потрапила.

Серед аргументів на користь більшої кількості втрат українців можна почути і аргументи щодо перепису 1937 року - що він буцімто неправдивий, оскільки на його підставі виходить менша цифра померлих. Якщо відштовхуватися від переписів 1926 і 1937 років, то за цей час населення України зменшилося на 538 тисяч осіб. Зовсім інше прихильники більшої цифри виводять з перепису, проведеного через два роки, 1939-го. За ним з 1926 по 1939 населення поменшало аж на 3 мільйони.

Однак демографи роблять вважливе уточнення, що цифра за 1939 рік говорить про українців у складі всього СРСР, а не населення УРСР. Окрім того, демографи вважають перепис 1939 року сфальсифікованим на 800 тисяч. Дані того перепису дійсно зафіксували офіційне зменшення кількості українців в СРСР. Однак це зменшення було пов'язане не лише з демографічною ямою після голоду, але і з тим, що багато українців за межами УРСР, зокрема на Кубані, були записані як росіяни.

Тим часом, вже згадана директива МОН для шкіл пропонує подавати учням цифру втрат від Голодомору у 7,7 мільйонів - на основі прогнозів демографа Арсена Хоменка, зроблених у 1927-31 роках на 1937 рік. Гіпотетично Хоменко на 1937 рік розраховував 35,6 млн населення УСРР, а всесоюзний перепис 6 січня 1937 року поставив перед фактом 27,9 млн. Відтак за основу взято 7,7 млн гіпотетичних втрат від 1932 до 1937 року. При цьому ініціатори рахування втрат за гіпотетичними даними ігнорують вплив реальних чинників, які міг не врахувати Хоменко. Зокрема міграцію населення.

Для уникнення плутанини вочевидь треба чітко розрізнити поняття жертв і людських втрат від Голодомору. Сьогодні ці два терміни часто є тотожними навіть у науковій літературі. Жертви - це не лише померлі, але усі постраждалі. Сюди ж мають входити 0,6 млн ненароджених (за даними деморафів), а також кількість смертей, що відповідала природним показникам, а відтак не була врахована в обрахунку прямих втрат від Голодомору, хоча вочевидь ті люди також помирали страшною смертю.

Що вже говорити про ментальні жертви. Саме тривають дослідження щодо психологічної травми у тих, хто пережив Голодомор та їхніх нащадків на кілька поколінь. Окремо досліджують наслідки медичні, культурні тощо. Тож цифра 3,9 мільйонів прямих демографічних втрат - має бути тверезим юридичним аргументом для наукової та світової спільноти при визнанні Голодомору геноцидом. Питання ж жертв є куди глобальнішим.

У ХАТАХ ВИМЕРЛИХ УКРАЇНЦІВ ОСЕЛИЛИСЯ РОСІЯНИ?

Тривалий час цю інформацію переповідали напівофіційно, з появою перших пам'ятників і меморіалів жертвам Голодомору на них з'являлися написи про переселених росіян.. Апогеєм легалізації цього міфу можна назвати виставку, яка відбулася у Меморіалі Жертв Голодомору 2015 року.

Наступного року в скандал потрапив міністр культури Євген Нищук. У репліці одному з телеканалів міф про переселення росіян на Донбас з вуст міністра вилився у твердження про те, що жителі Східної України "не мають генетики". "… Ця ситуація, яка склалася на сході й півдні країни, – це прірва свідомості. Більше того, коли ми так багато говорили про генетику, на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені. Черкаси – це славетний гетьманський шевченків край, саме місто Черкаси наполовину завезене. Чого? Бо боялися цього Шевченківського духу. І так робили, це була технологія Радянського Союзу".

Цією тезою оперативно маніпулювали російські пропагандисти, а опоблоківці подали в Раду законопроект про відставку Нищука. І хоча міністр не прив'язував свої слова до подій Голодомору, сказані вони були у дні пам'яті жертв трагедії 1932-33.

Такий резонанс відбувся через голослів'я і неосмислення фактів. Вже згадана виставка у меморіалі-свічі спиралася на нововідкриті документі радянських спецслужб, які не встигли належним чином проаналізувати. Зокрема щодо наслідку цих перевезень. Сьогодні науковці пропонують подивитися тверезо на факти.

Переселення жителів російських областей у спустошені Голодомором села дійсно відбувалися у 1933 і 1934 роках – згідно з Постановою РНК СРСР 1933 року. Але, по-перше, відбувалося не у великих масштабах та не в ті українські райони, які нині є окупованими РФ. По-друге – більшість переселених становили українці з інших областей України. І по-третє, більшість переселених до УРСР росіян швидко повернулися назад, оскільки не змогли прижитися у хатах, що у переносному і прямому значенні просякли духом смерті.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 03

Та сама Постанова РНК СРСР 1933 р. "Про переселення в Україну 21000 сімей колгоспників".

Перша хвиля переселення охоплює листопад-грудень 1933-го і стосувалася жителів чотирьох регіонів РСФРР та Білоруської СРР. Всього до УСРР було завезено 21 341 господарств (фактично – сімей). Практично стільки ж - 21 127 господарств - було завезено до України у перші два місяці 1934 року. Та цього разу більшість з них походили з Вінницької, Київської та Чернігівської областей УСРР.

Статистика стверджує, що більшість новоприбулих росіян повернулися на батьківщину. Красномовним прикладом є Марківський район Луганщини, оскільки туди переселяли винятково з Росії. Дуже скоро з 401 переселеного господарства 329 повернулися назад. Новоприбулі дійсно мали певні пільги, але вони не стали бонусом перед труднощами та несприйняттям місцевими. Окрім того, не варто забувати, що після війни сюди виселяли українців з Західної України.

Важливо також подивитися на географію переселень. Загалом воно охопило 91 район України і стосувалося сільських районів, які пізніше, на відміну від індустріальних міст, не зазнали нищівної русифікації. Що стосується індустріальної частини Донбасу, то на етнічний склад тут більше вплинули переселення у 1950-60-х роках.

ГЕОГРАФІЯ: ЯКІ РЕГІОНИ НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАЛИ?

5 років тому Український науковий інститут Гарвардського університету почав великий проект з оцифровування даних наріжних подій української історії. До проекту "МАPА. Цифровий атлас України" були залучені фахівці різних галузей, він реалізується за сприяння Фонду Катедр українознавства у США, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАНУ. Цього року черга дійшла до трагічних подій Голодомору. Науковці дійшли несподіваних навіть для себе висновків: найбільший удар припав не на південні та східні регіони, як вважали доти, а на Центральну Україну, яка не вдігравала провідної ролі у радянському плані хлібозаготівель.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 04

"Ми не повірили своїм очам, коли зрозуміли, що найбільш суворий голод, найбільша кількість загиблих під час Голоду була на території сучасної Київської, Полтавської, Черкаської областей. Перед тим існувало уявлення, що більшість постраждали на півдні України. Бо південь був традиційний регіон, де через засухи і так далі голоди повторювалися, і це накладалось. Голод 1932-1933 року не накладається на ту саму карту, на яку накладаються інші голоди. Він був штучним", – прокоментував директор інституту професор Сергій Плохій.

85-та річниця Голодомору: які міфи досі живуть 05

Поруч з важливим аргументом на користь штучності голоду та вагомого кроку до популяризації історії це дослідження Гарварду забиває останнього цвяха в міф про те, що жителі східних та південних регіонів підсвідомо відмовляються визнавати Голодомор через те, що ці регіони є найбільш постраждалими. Цією тезою ще п'ять років тому оперували українські інтелектуали. Останні дослідження показують, що реальність значно складніша і багатогранніша, та закликають до подальших тверезих вивчень.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

"Діди воювали - 3". ВТРАТИ у війні.


http://blog.i.ua/community/6877/2232076/ 

щоразу утверджуєшся, що людей -- солдатів і цивільних не берегли...

На Львівщині відкрили пам’ятник жертвам Армії Крайової

На Львівщині відкрили пам’ятник жертвам Армії Крайової

31 Лип. 2016

B селі Милошовичі Пустомитівського району відкрили пам’ятник жертвам АК.



Це пам’ятник 36 мирним українцям, яких було вбито польською армією. Одних вбито, одних – спалено.



Це історія, яку потрібно пам’ятати хоч би для того, щоб вона ніколи не повторилась.



Це пам’ять про тих, хто загинув від рук окупантів. Пам’ять про тих, хто захищав українців від окупантів.


Михайло Галущак

http://ukrpohliad.org/news/na-lvivshhyni-vidkryly-pam-yatnyk-zhertvam-armiyi-krajovoyi.html

Комент Б.Г.: Дуже і дуже правильно! І чим більше ми таких меморіалів відкриємо - тим більше стане зрозуміло Світу, хто кого гнобив. Ще потрібно широкий розголос про концтабір Безеза-Картузька на Волині виключно для українських патріотів, куди саджали без вироку суду і захисту адвокатів під час окупації Польщею 1921 - 1939 років Західної України.


Документи ОУН та УПА з архівів КГБ про польсько-український конфлікт тепер он-лайн

http://ukrpohliad.org/blogs/dokumenty-oun-ta-upa-z-arhiviv-kgb-pro-polsko-ukrayinskyj-konflikt-teper-on-lajn.html

Маріуполь - хто відповість???

 
За останніми даними в результаті обстрілу Маріуполя 27 чоловік загинуло, 97 поранені!!!
Хто відповість за кров мирних жителів???
Путін - ти по вуха в крові!!! 

Минуло 12 років Скнилівської трагедії

Я добре пам'ятаю той літній день, коли я так само сидів вдома і щось писав, слухаючи радіо і за тим вважав цей день звичайним. А хтось задумав зробити його святковим і що з того вийшло - знаємо. До тепер чую рев реактивного літака, який чомусь дивно низько летів над містом. Ще й зараз звучить радіотрансляція, як ведучий оголошує про пряме включення прямо з летовища, аж тут кореспондент з жахом в голосі каже: - Продовжу потім! У нас тут літак впав!...



 Роблю передрук свого матеріалу з того часу, а за посиланням можна перечитати добірку преси за кілька років по темі:


http://spavedfront.io.ua/s78595/27_lipnya_2002_roku_vidbulas_sknilivska_tragediya


27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія

командування "накрутило" пілотів "пожахати бандьор" - от і пожахали... А перед тим в Одесі авіашоу пройшло чудово, бо ніхто нікого не страшив

27 липня 2002 року відбулась Скнилівська трагедія, яка назавжди надала цьому дню його справжнього значення. Цей день в радянський період відзначали як день визволення Львова у 1944 році від німецьких військ радянськими військами, хоча насправді ця подія відбувалась інакше: Львів вже звільнила від німців польська підпільна Армія Крайова, а вже тоді до Львова без найменшого бою увійшли "визвольні" радянські війська.
Для жителів Львова, як і Західної України вцілому, це не було правдиве звільнення, а всього лиш зміна окупанта, тому що радянська влада продовжувала всі роки свого панування "визволяти" місцеве населення від особистого майна, селян "звільнили" від їх земельних наділів, всіх "звільнили" від прав і свобод, тобто зробили фактично рабами, а хто протестував - "звільняли" від усілякої свободи тюремним ув’язненням і таборами, ще більш незгодних "звільняли" запросто і від самого життя.
Зрозуміло, що раділи такому "визволенню" тільки самі "визволителі", вони і святкували щиро день 27 липня. Місцеве українське населення святкувало цю подію з примусу, а після проголошення Незалежності України одразу відмовилось відзначати "свято своєї окупації".
Тому фактично 27 липня 2002 року відбувалось завуальовано під відзначенням ювілею якоїсь там авіачастини власне традиційне святкування "Дня визволення Львова від німецько-фашистських окупантів". Державне керівництво всіх рівнів України періоду кучмізму належало "визволителям" і тому цілком сприяло і підтримувало ідею авіашоу, тому при всіх економічних складнощах жодних проблем забезпечення і дозволів на техніку не виникало. Але замість потурбуватись про безпеку, генерали-"визволителі" навпаки накручували льотчиків показати "по-крутіше" тим львів’якам-западенцям, щоб добре запам’ятали цей день, пожахати трохи прольотом на бриючому такої махіни, якою був літак СУ. Ось і пожахали...
Якщо можна говорити про вплив місцевої негативної енергетики на авіашоу, то її було більш ніж предостатньо, щоб свято-трагедія перейшло у відверту трагедію названою Скнилівською. Відтепер у Львові 27 липня щорічно відзначають траурною жалобою.
Попереджаю про вживання нецензурної лексики у відеохроніці "Авіа", але скажу відверто: саме ці найперші емоційні нецензурні слова дуже точно відповідають і для характеристики самої трагедії авіашоу, так і є узагальненою характеристикою всього великого соціального експерименту під назвою "комуно-більшовизм" він же - радянщина. Скнілівська трагедія стала наочним яскравим посібником для короткого демонстраційного осмислення всього періоду існування СРСР від 1917 по 1991роки і його метастаз аж по 2002 рік. Заради чого була організована вся ця грандіозна всесоюзна людська м’ясорубка? Уважно вслухайтесь в ті нецензурні вирази під час скнилівської м’ясорубки...

Богдан Гордасевич


відео тут: http://spavedfront.io.ua/video8646


Шукачі жертв Майдану знайшли в Броварах підозрілі безіменні моги

Члени групи "Пошукова ініціатива", які намагаються знайти місця поховання можливих жертв сутичок на Майдані, виявили в Броварах підозрілі безіменні могили.

"Одним із цікавих об’єктів було сумнозвісне Броварське кладовище. Огляд місця показав підозрілі могили без будь-якої інформації про померлого; на них хрести виглядають старішими за земляні насипи, не кажучи вже про вінки і хустинки", - йдеться у повідомленні.

"Крім цього, на цвинтарі, ми помітили величезну вигрібну яму (…) та кілька, незрозуміло для чого, свіжих ям (могил)", - зазначають шукачі.

2.04.14. Оперативна група «Пошукової ініціативи» знову завітала в околиці Броварів. Цього разу ми були на колесах всюдихідної "Шевроле Ніва". Кермував позашляховиком пан Сашко, за що йому щира дяка!.

Завдяки високій мобільності нам вдалось обстежити шматок лісу з західного боку дороги, що від Броварів до Калинівки, та найбільш проїзні грунтові шляхи з північно-західного флангу цієї ж дороги.

Також встигли оглянути дороги вздовж теплиць та нове Броварське кладовища. (Їх у міста - 2)

За один день перевірили 4 свідчення: деякі повністю, інші - частково. Також опитали місцеве населення та провели роз’яснювальну роботу.

Одним із цікавих об’єктів було сумнозвісне Броварське кладовище (див відео посилання). Огляд місця показав підозрілі могили без будь-якої інформації про померлого; на них хрести виглядають старішими за земляні насипи, не кажучи вже про вінки і хустинки.

Крім цього на цвинтарі, ми помітили величезну вигрібну яму, про яку, очевидно, йдеться на відео про кладовище та кілька, незрозуміло для чого, свіжих ям (могил).

А ось бесіда з охоронцем виявилась душевною. Розказав все як було. Однак, хто і навіщо викликав міліцію, чомусь не пояснив.

В цілому, день виявився надзвичайно плідним. Маємо що аналізувати.

Увечері 3 квітня група Євромайдан SOS повідомила, що наразі займається пошуком 144 зниклих осіб.

Станом на 6 ранку 3 квітня 2014 року з 10 години 20 хвилин 18 лютого з місця загострення сутичок у центрі міста Києва до бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров’я міста Києва за медичною допомогою звернулось 1 669 постраждалих, 1108 з них було госпіталізовано.

На лікуванні в закладах охорони здоров’я Києва станом на 06.00 3 квітня 2014 року знаходиться 128 осіб.

Згідно з оперативними даними з 30 листопада 2013 року загинуло і померло на території України 103 особи, які брали участь у масових акціях протесту.

Українська правда





Похорон Юрія Вербицького

Завтра, 24 січня, о 12:00, м. Львів, мікрорайон Сихів, храм Різдва Пресвятої Богородиці

Жертви українського спротиву

Роздрукуй. Передай друзям. Повісь в під’їзді.
Помолися за їхні душі і за нашу перемогу!

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая