Олександр РадчукполітологСправжня історична подія сталася цих вихідних. В Києві на Об'єднавчому соборі православних церков обрали предстоятеля єдиної Української православної церкви. Події передували тривалі перемовини між самими учасниками Собору, з Константинополем, в релігійному та політичному середовищі України.
Масштаб такої події неможливо переоцінити. Обрання предстоятеля автокефальної православної церкви України – це останній крок перед фактичним отриманням славнозвісного томосувід Константинополя. Ця подія очікується в переддень православного Різдва.
Наразі вже зрозуміло, що поява єдиної православної церкви в Україні матиме суттєві наслідки відразу в чотирьох напрямках – релігійному, суспільному, політичному та геополітичному. Тож спробуємо проаналізувати, що саме зміниться в усіх цих сферах.
Релігійне єднання чи протистояння?
На перший погляд, ми можемо сміливо констатувати єднання всіх православних церков в Україні. В Об'єднавчому соборі брали участь представники всіх трьох «відгалужень» – УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату та Української автокефальної православної церкви.
Інтригою було те, чи братимуть участь у Соборі представники УПЦ МП. Наближення надання томосу про автокефалію ставило питання руба для багатьох представників цієї церкви на місцях. Або залишатися вірною «дочкою» Російської православної церкви й втратити можливість об’єднатися з іншими представниками православних церков у єдину помісну церкву, або все ж таки взяти участь у Соборі.
УПЦ МП таки була представлена окремими представниками єпископату та кліру, однак на центральному рівні рішення про повноцінне представлення на Соборі не було. Натомість УПЦ КП та УАПЦ схвалили участь у Соборі на рівні своїх Архієрейських соборів, фактично оголосивши про саморозпуск.
Важливі зміни в житті церкви очевидні. По-перше, ще восени Священний Синод скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита. Відтепер, і це закріплено окремим рішенням, єдина помісна церква в Україні підпорядковуватиметься виключно Константинополю.
По-друге, після Собору та обрання предстоятеля єдиної православної церкви, очільник УПЦ МП Онуфрій офіційно втратив титул митрополита Київського. Це означає, що відтепер РПЦ не зможе спекулювати на темі «розколу» православ’я в Україні, адже рішення двічі ухвалили на найвищому рівні – спочатку в Константинополі, потім – на Об’єднавчому соборі.
Подальша доля релігійних громад УПЦ МП тепер в їхніх руках. Відтепер вони можуть залишатися або парафіянами Російської православної церкви, або переходити до православної церкви України. При цьому РПЦ на теренах України може спокійно співіснувати на однакових правах з іншими церквами.
Варто зазначити, що те ж саме відбуватиметься і з церковним майном – самі релігійні громади та прихожани мають вирішити, якій церкві воно належить. Що ж до великих об’єктів, таких як Києво-Печерська лавра, то тут питання дещо складніше, адже формально як споруда Лавра здається в оренду церкві. Тому поки що УПЦ МП досі має право на перебування там до кінця терміну оренди.
Загалом, вище духовне керівництво УПЦ МП хоча й брало участь у Соборі, втім, їх було вкрай мало. Однак саме те, що вони взяли участь у створенні православної церкви України, дає їм суттєві переваги на отримання високих посад у Синоді нової єдиної православної церкви.
Що зміниться в житті суспільства?
За даними американського дослідницького центру Pew, Україна посідає 11-те місце серед найбільш релігійних країн Європи. Для 31% українців релігія є дуже важливою. 22% серед опитаних (13-те місце в Європі) стверджують, що релігія є дуже важливою в їхньому житті. Щоправда, ці дані слід враховувати щодо всіх конфесій, які представлені в нашій державі.
Загалом, за даними оприлюдненого в квітні 2018 року дослідження Центру Разумкова, в Україні віруючими себе вважають близько 72% українців. Цікаво те, що починаючи з 2000 року кількість віруючих в Україні постійно збільшувалася. Тоді як за цей самий період число невіруючих знизилося з 12% до 5%.
При цьому переконаних атеїстів приблизно 3%, а число байдужих до питань віри коливається від 3% до 8%. І згідноіз даними цього ж дослідження, серед усього числа віруючих 58% опитаних вважають, що релігія є важливою в житті. Що дуже показово – 75% серед опитаних громадян дуже толерантно ставляться до представників інших релігійних спільнот, представлений на теренах нашої держави.
Нарешті, опитування Центру Разумкова підтверджує абсолютну перевагу християнства на теренах України – 78% опитаних висловлювали позитивне ставлення до православ'я, а 42% – до греко-католицизму. До інших релігій і релігійних течій загалом українці висловлюють байдуже ставлення.
Що це означає в практичному вимірі? По-перше, розбурхати українців питаннями релігійної ворожнечі досить складно. За такого високого рівня толерантного ставлення до різних релігійних конфесій та церков реально «зіштовхнути» наших громадян на такому ґрунті буде вкрай складно. Штучне загострення ситуації можливе, але це вже інша історія.
По-друге, за такого досить високого рівня релігійності українців держава й політичні діячі, безумовно, не знехтують можливістю отримати бодай опосередкований вплив на церкву та її прихожан. І хоч це прямо суперечить Конституції України, проте вже зараз усі розуміють, що без політичного компоненту об’єднання православних церков не відбулося б. Вже не раз висловлювалися думки з приводу запровадження в школах окремого предмету про християнські цінності та мораль – ідея кілька разів виникала на теренах західних областей. Крім того, нещодавно міністр культури Євген Нищук пообіцяв, що в Україні буде створена служба з питань етнополітики та свободи совісті. Новий держорган займатиметься питаннями національних меншин та релігії. «Ми створюємо наступного року в зв'язку з наданням томосу ще один центральний орган, який називатиметься Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті», – пообіцяв міністр, наголосивши на важливості створення й діяльності цього нового держоргану.
Таким чином, держава таки втручатиметься в релігійне життя українців. Щоправда, зрозуміти ступінь і межі цього втручання поки складно.
Політичний вимір – у колі виборів
Надання томосу та створення єдиної помісної Церкви – одна з головних передвиборчих тем чинного президента Петра Порошенка. Втім, як свідчать останні соціологічні опитування, навіть така історична за значенням подія, як створення єдиної православної церкви України, не суттєво додала електоральних балів Петру Порошенку.
Скоріш за все, присутність президента на Об’єднавчому соборі та його роль у створенні єдиної помісної церкви українці таки відзначать, і вже в наступних опитуваннях кількість прихильників чинного президента збільшиться. Втім, не варто переоцінювати цей факт як електоральну можливість потужно надолужити рейтинги. Загалом, зважаючи на обставини, приріст може сягнути максимум 2%.
Деякі інші політичні сили намагатимуться зіграти на негативних настроях українців, згадуючи процес створення православної церкви України, як щось негативне. Минулого тижня вже відбувалися акції протестів вірян на чолііз УПЦ МП та під «патронатом» партійців і нардепів з «Опозиційного блоку». Втім, особливого резонансу в суспільстві акція не мала.
Решта політичних партій, їхні лідери та можливі кандидати в президенти на майбутні вибори оцінюють позитивно або ставляться нейтрально до питання створення єдиної помісної церкви в Україні. Це означає, що в політичних змаганнях цю тему, крім президента та опонентів створення православної церкви України, навряд чи хтось наважиться використовувати.
Геополітичний вимір – Росія втрачає вплив
Безумовно, найбільше цими днями «пригорало» в Кремлі та в середовищі РПЦ. Яких тільки оцінок ситуації, що відбувається в Україні щодо Об'єднавчого собору, не давали в РПЦ та на найвищому державному рівні в Кремлі.
Очільник РПЦ патріарх Кирило написав листа всім, кому тільки зміг. Серед адресатів – релігійні та державні діячі, керівники міжнародних організацій, генсек ООН та очільник ОБСЄ, Папа Римський, генеральний секретар Всесвітньої ради церков, очільник Англіканської церкви Архієпископ Кентерберійський, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Ангели Меркель та інші. Головний месидж – в Україні розпочалися масштабні гоніння на духовенство та прихожан УПЦ МП, а держава грубо втручається в церковні та релігійні справи.
Ба більше, голова РПЦ бачить спробу «використання Церкви в досягненні політичних цілей і передвиборчій боротьбі», вочевидь натякаючи на присутність Петра Порошенка під час Об’єднавчого собору православних церков в Україні.
Насправді, така позиція Росії та її духовенства – масштабний виклик національній безпеці України. В переддень Собору російські ЗМІ та пропагандисти поширювали інформацію від російського МЗС про можливі провокації на Донбасі для наступу на маріупольському напрямку з виходом до кордону з Росією. Це досить тривожний сигнал, адже за інформацією українських спецслужб та оцінками ЗСУ, відбувається якраз усе навпаки – Росія концентрує біля кордонів з Україною величезну кількість військ та особового складу.
Ще більш тривожною така інформація виглядає напередодні підсумкової в 2018 році прес-конференції президента РФ Володимира Путіна, яка має відбутися 18 грудня. Безумовно, очільник Кремля згадає й «релігійну» тему, адже йдеться про суттєві втрати позицій Росії на головному – ідеологічному – фронті боротьби з незалежністю України. Зі створенням православної церкви України захитався один із найпотужніших стовпів російського впливу на розуми наших співвітчизників безпосередньо на теренах України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла
