Дивитись всім фільм "Кіборги"!

Назва «Кіборги» стала синонімом мужності, стійкості і патріотизму українського воїна – Петро Порошенко під час прем’єри однойменного художнього фільму

6 грудня 2017 року - 19:46

Назва «Кіборги» стала синонімом мужності, стійкості і патріотизму українського воїна – Петро Порошенко під час прем’єри однойменного художнього фільму

Президент Петро Порошенко відвідав прем’єрний показ художнього фільму «Кіборги». Глава держави подякував творчому колективу, який створював фільм, та привітав присутніх із Днем Збройних Сил України. Петро Порошенко також вручив орден «За заслуги» ІІІ ступеня режисеру-постановнику фільму «Кіборги» Ахтему Сеітаблаєву.

Глава держави подякував творчій групі за те, що для прем’єри був обраний саме День Збройних Сил України. Він підкреслив, що завдяки спільним зусиллям всього українського народу вдалося створити «одну з найбільш сильних армій на європейському континенті». «Армії, яка має бойовий досвід, за навчання якої заплачена найбільша ціна. Більше 2750 українських воїнів, в тому числі майже 2400 зі складу Збройних Сил України віддали своє життя за те, щоби Україна була збережена. За кожен клаптик рідної землі», - наголосив Президент.

«Важко переоцінити унікальність тієї роботи, яка була зроблена. Фільм базується на абсолютно точному документальному матеріалі і зроблений в тісній співпраці з нашими героями АТО. І велика кількість фраз і епізодів взята з реального життя. Назва «Кіборги», якими наші вороги – агресори, хотіли нас образити, навпаки стала синонімом мужності, стійкості і патріотизму українського воїна», - сказав Петро Порошенко. «Це слово назавжди увійде в історію українського війська, так само як і Донецький аеропорт, з чим безпосередньо пов’язані «кіборги», - додав він.

Президент також підкреслив, що «поява цього фільму пов’язана з відродженням українського кінематографа» та наголосив на важливості зростання популярності українського кіно.

Він подякував українським митцям за ті теми, які вони обирають: «Не «жовті», не «бульварні», хоча, напевно вони могли бути більш касовими. А – патріотичне виховання».

«Я, безумовно, хотів би подякувати за це і Ахтему, і всім, хто до цього долучився», - сказав він.

Петро Порошенко нагадав про нещодавню зустріч з кіновиробниками, під час якої він підписав новий Закон, що дає додаткові стимули, можливості для виробництва українського кіно. «Я  переконаний, що цей процес буде обов’язково розвиватись», - додав він.

Президент зауважив, що щойно повернувся з Яворівського полігону, де разом із американськими партнерами передавали новітнє озброєння, новітні технології Збройним Силам України. «Мені надзвичайно приємно було почути слова американського генерала, який сказав: пане Президенте, я хотів би, щоб ви знали – у Яворові ми більше навчаємось від вас, ну принаймні точно не менше, ніж ви від нас», - зазначив Глава держави.

«Це є ще одне визнання професійності наших Збройних Сил», - підкреслив Президент.

Він також додав, що сьогоднішня прем’єра фільма про українських воїнів – це один із найкращих способів привітати наші Збройні Сили.

«Сьогодні ми вже точно знаємо, що гарантом незалежності, гарантом суверенітету, територіальної цілісності нашої держави є українські Збройні Сили, український воїн. Український солдат, який так яскраво продемонстрований у сьогоднішньому фільмі», - переконаний Президент.

В свою чергу, режисер фільму «Кіборги», директор державного підприємства «Кримський дім» Ахтем Сеітаблаєв привітав присутніх з Днем Збройних Сил України. «Те, що ми маємо можливість кожного ранку просинатися, бачити своїх дітей, пити свою каву, обіймати своїх батьків, це все завдяки вам (українські захисники – ред.). Бережи вас Всевишній», - сказав він.

Режисер представив частину знімальної команди, акторів і всіх, хто працював над фільмом, в тому числі військових.

«Ми намагалися зняти чесне кіно. Кіно про те, що ми є свідками народження нових людей, нової країни. Бо ми щиро в це віримо. Ми намагалися зняти кіно про те, що ми є свідками народження нової української політичної нації. І незважаючи на те, що це доволі драматична і трагічна історія, але я певен, що після перегляду фільма, у вас залишиться відчуття, що кожен з вас переможець і від кожного з нас залежить те, в якій країні ми будемо жити. А саме головне – в якій країні будуть жити наші діти», - зазначив Ахтем Сеітаблаєв.

Стрічку "Кіборги" можна подивидись від сьогодні всім




Ода захисникам Донецького аеропорту

6 грудня 2017
"Після такого фільму хочеться мовчки випити 50 грам чогось міцного та посидіти, подумати", – такий пост написала я у себе в Facebook, коли вийшла із зали кінотеатру, де відбувся допрем’єрний показ стрічки "Кіборги".

Я плакала. Так само, як і більша частина глядачів у залі. Під час показу було так людно, що довелося сидіти на сходах.

Фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва присвячений обороні Донецького аеропорту: 2014-й рік, війна у розпалі, шестеро героїв із позивними "Серпень", "Субота", "Мажор", "Гід", "Марс" та "Старий" опиняються у терміналі ДАПу та воюють із сепаратистами, які намагаються захопити території українського Донбасу заради створення так званої держави "Новоросія", ідею якої тоді активно пропагували у проросійських ЗМІ.

Прототипами персонажів фільму, а також консультантами знімальної групи стали реальні бійці, які пройшли бої в ДАПі.

Всеураїнська прем'єра запланована на 6 грудня та приурочена до Дня Збройних Сил України.

Фільм, який глядач побачить в українських кінотеатрах – лише частина відзнятого матеріалу. За словами авторки сценарію Наталі Ворожбит, всього було написано чотири серії "Кіборгів".

В основі сюжету – реальні історії справжніх українських військових. Повну версію можна буде побачити після Нового року на каналі "1+1", який став одним із партнерів фільму.

Поки ж можна подивитися майже двогодинну версію у кінотеатрах – 5 грн з кожного придбаного квитка підуть на допомогу сім'ям загиблих бійців через фонд "Повернись живим".

"Хлопці, ви не люди. Ви просто кіборги", – цією легендарною фразою відкривається кінострічка, який покаже глядачам, як виглядає справжня війна.

На екрані – стрілянина, вибухи та кулі, проте це – не американський бойовик і не фантастика. Це українські реалії.

Стрічка "Кіборги" – це про жагу до життя, та, водночас, про спроби побороти власні страхи.

Стрічка про помсту та прощення, про дружбу та командний дух, про взаємодопомогу і про силу духу.

"Кіборги" – це про мотивацію. Про неї говоритимуть чимало: кожен з героїв намагатиметься знайти правильні слова, аби пояснити іншим, та, в першу чергу, собі, навіщо він тут – серед уламків величезного летовища, із автоматом у руках, ховається від ворожих куль замість того, аби тримати на руках доньку, няньчити онуків, цілувати дружину або присвячувати себе улюбленій справі.

Комусь може здатися, що ці діалоги – надто пафосні та не реалістичні. Можливо. Проте саме це – поштовх до роздумів для глядача, зачіпка для того, аби зробити свої власні висновки.

Лейтмотив стрічки – лірична українська пісня "Гуцулка Ксеня", закарпатське танго, як висловився режисер Ахтем Сеїтаблаєв, або ж стильний саундтрек, як назвав мелодію виконавець однієї з головних ролей, актор В'ячеслав Довженко.

"Гуцулка Ксеня" грає у веселі моменти, коли герої жартують один до одного, вона ж підкреслює трагічність сюжету наприкінці фільму. Певна, що після перегляду цієї стрічки ви почнете чути та розуміти цю пісню якось по-іншому.

У "Кіборгах" – вдосталь філософських діалогів, через які розкриваються характери героїв, їхні прагнення та те, чим вони живуть. Це розмови про війну та мир, які обертаються навколо двох найголовніших запитань: "Хто винен?" та "Що робити?" Проте питання ці – риторичні, й кожен має знайти на них власну відповідь.

Цю стрічку треба дивитися, якщо вам здається, що ви уже звикли до поганих новин та невтішної щоденної статистики з фронту, й почали сприймати це, як буденність.

Якщо здається, що війна триває так давно, що до неї навіть трошки звикаєш.

Якщо здається, що війна – далеко, на іншому кінці країни.

Якщо раптом здається, що все це – не реалістично.

Цю стрічку треба дивитися. Щоб знати і пам’ятати. 

Олександра Горчинська, журналістка, спеціально для УП.Життя
https://life.pravda.com.ua/columns/2017/12/6/227817/


Президент на фоні референдумів

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і  не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне...  Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства. 
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті,  переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати,  не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та  вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків: 
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я. 
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів

На Львівщині відкрили пам'ятник Йосифу Сліпому

3 грудня 18:58      Версія для друку
На Львівщині відкрили пам'ятник Йосифу Сліпому
Монумент встановили на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

У неділю, 3 грудня, в Трускавці з нагоди 125-річчя від дня народження патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого відкрили та освятили пам'ятник архієпископу. Про це повідомляє сайт Львівської ОДА.

Згідно з повідомленням, пам’ятник Йосифові Сліпому встановили на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці. 

Архієрейську літургію очолив архієпископ Львівський УГКЦ католицької церкви, митрополит Львівський Ігор Возняк.

«Пам’ятник у Трускавці - третій монумент патріархові у світі. Патріарх Йосиф Сліпий - великий українець та церковний діяч, якого не зламали поневіряння та тортури сталінського режиму, який ширив по світу український дух, який жив та працював заради України та Української церкви», - зазначив голова Львівської ОДА Олег Синютка.

Він також подякував ініціаторам та доброчинцям, які долучилися до возвеличення пам’яті патріарха Йосифа Сліпого.

Читайте також: Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?»

Нагадаємо, влітку Нацбанк презентував пам’ятну монету, яка присвячена пам’яті одного з найвизначніших мужів Вселенської Церкви ХХ сторіччя Блаженнійшого Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого.

Майдан ідентифікував Україну для українців

Юлія Марушевська: Майдан ідентифікував Україну для українців



Юлія Марушевська

Історію, як і сучасність, творять конкретні персоналії. В дні пам’яті Євромайдану та Революції Гідності ми вирішили пригадати події чотирьохрічної давнини й осмислити їх вплив на сьогодення разом з героями тих буремних подій. У циклі інтерв’ю «Народжені на Майдані» шукаємо відповіді на питання – чим став для нас Майдан 2013-14 рр., як він впливає на розвиток нашої країни зараз.

Її називали «обличчям Майдану» та першим новітнім українським реформатором. Вона стала людиною, яка у 26-років кинула виклик бюрократичній системі влади та корупції в Одесі, очоливши тамтешню митницю, і після року безкомпромісної боротьби пішовши з високої посади та української політики. Чи назавжди? Юлія Марушевська розповіла, які можливості та обов’язки дав Україні Майдан, і як вона особисто скористалася ними.

– Чим став Майдан для України? Як особисто Ви сприйняли цю соціально-політичну подію і ті вершини, на які підніс Вас Майдан?

– Для мене, мого покоління та молодших людей, Майдан, у принципі, пояснив – що таке Україна, хто ми такі та ким хочемо стати. Він ідентифікував Україну для українців, дав візію майбутнього. Це ще довго нас надихатиме.

До Майдану я завжди ігнорувала політику. Мені здавалося, що це примітивна справа малоосвічених кримінальних авторитетів, ким тоді були наші політики. Але Майдан змінив мене… Він дав відчуття відповідальності за країну, в якій я живу. Це відчуття, що Україна – не країна «януковичів» чи «порошенків», що це твоя і моя країна! Аналогічні відчуття я бачу і в своїх друзях, знайомих, родині. Кожен з них тепер намагається щось робити, щоб наша країна розвивалася, нехай і маленькими кроками. Майдан дав розуміння, що бути політично активним – нормально, модно і це важливо нашій країні.

Не думаю, що я була чимось особливим. Просто відтоді, в яких обставинах і на якій посаді не опинялася б, намагалася робити максимум, адже відчуття відповідальності переповнювало. Я завжди розуміла, що на цій позиції я опинилася не тому, що це круто, не тому, що я якась особлива – «красива та розумна», а тому що зараз такий історичний момент і в мене є відповідальність перед тими людьми, що вийшли на Майдан, перед їх жертвою.

Мій дядько і хороший друг колись сказав мені: «Йди так далеко, як можеш, і роби це для України». Я завжди намагалася дотримуватися цього принципу та робити все можливе на своєму місці. Адже сила кожної суспільної одиниці, краплини в океані суспільства, дуже важлива.


Юлія Марушевська під час Євромайдану. Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чи пам’ятаєте той конкретний момент, день, коли саме прийшло це розуміння, і власне Ви вийшли на Майдан? 

– На Майдані опинилася відразу ж, в перші дні. Основним поштовхом, як і для більшості тодішньої молоді, для мене була відмова Януковича від асоціації з ЄС. Це було певне відчуття розпачу, коли стало зрозуміло, що в тому суспільстві, яке будує Янукович, мені нема місця. Було ясно, що він будує не мою країну. Внутрішньо в мені тоді відбулося якесь «увімкнення», яке не вимикається і дотепер (сміється).


Фото з архіву Ю.Марушевської
– Принципи та цінності, проголошені на Майдані, сьогодні стали черговою утопією, на зразок «свобода, рівність, братерство». Чи вони все ще можуть бути реалізовані?

– Для мене Майдан – це довгострокова програма до виконання. Там було закладено модель майбутньої бажаної країни. Нехай з наскоку, з першого разу це не вийшло реалізувати, але, принаймні, ми знаємо: чого хочемо і куди йдемо.

Майдан – це потужний поштовх для України, це масове зусилля, скупчення правильних ідей в одному місці, що дає багато енергії, але наступний рух є визначальним. Потрібно зберегти цю енергію та рухатися до правильної мети.

– Під час Майдану Ви записали англомовний, кліп адресований іноземцям «I am a Ukrainian». Для тогочасних подій він став певним ідентифікатором України, особливо на Заході. А як звучить ця фраза сьогодні: більш гордо чи якось невпевнено і сором’язливо?

– «Бути українцем/українкою» – це поняття змінило свою конотацію з часів до Майдану, і після нього. Якщо раніше це була якась сіра пляма в міжнародній уяві, то тепер з нами пов’язані чіткі асоціації. Так, Україна асоціюється з корупцією, але тепер – і з боротьбою з нею. Так, Україна асоціюється з російською агресією, але тепер, принаймні, зрозуміло, що Україна і Росія – це різні країни. Розуміння України в світі зростає. Наше завдання – зробити так, щоб побільше позитивних ноток з’являлося в цьому процесі. Багато спілкуючись з іноземцями, я бачу, як їм актуальна і цікава Україна, але разом з тим – все ще не зрозуміла.

– Але ж за ці чотири роки в Україні істотно зріс рівень зовнішніх комунікацій і ставка влади на зовнішньополітичну роботу. Хіба це не працює?

– Погоджуюся, що їх рівень зріс. Але для мене завжди було питання – що комунікувати. Одна справа, коли ми позиціонуємо себе, як сильного міжнародного гравця, а інша – у ролі вічної жертви з корупційними проблемами. Світова комунікація завжди базується на внутрішньому успіху країни. Як тільки ми стаємо сильні внутрішньо, то ззовні ми знайдемо інструменти, як про це розказати світові.

– Повертаючись до Вашого майданівського відео «I am a Ukrainian». Воно нещодавно набуло нового життя, коли було використано під час масових протестів з вимогою незалежності Каталонії для створення подібного відеокліпу-заклику до світу. Як реагуєте на таку творчість?

– Наш Майдан став символом боротьби за свободу по всьому світу. Адже це не перший випадок, коли це відео було використано. Так само відбулося під час протестів в Гонконзі, які здобули назву «Революція парасольок» (вересень-грудень 2014 р. – від ред.). Мені подобається, що тут є асоціація з Україною, яка задає тренд на свободу та демократичні цінності.


Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чому після Майдану так багато розчарувань у людей? Чи можливо (і як) їм повернути віру в успіх країни, у зміни, врешті-решт в самих себе?

– Я справді знаю багато українців, які, розчарувавшись після Майдану, виїхали з України. Зараз важливо їх зберегти як ресурс, який має зв’язок з країною. Для них ці успіхи, про які Ви питаєте, надзвичайно важливі, як і для всіх нас. Просто з чинним управлінським класом ми не можемо чекати якогось швидкого успіху, яким би могли пишатися. Але в цій ситуації для мене важливо розділяти: ми і вони – це різні речі. Так, зараз – це тактична перемога кримінально-олігархічно-політичних груп. Але ж Україна сповнена безліччю талановитих людей, з цінностями і принципами, баченням змін. Нехай вони не мають можливості робити ці зміни масштабно, але кожен з них потрохи змінює простір навколо себе. Подивіться, скільки прекрасних ресторанчиків та кав’ярень відкривається навколо, які класні освітні проекти стартують. 

Нещодавно я подорожувала прифронтовою зоною, зустрічалася там з молоддю і дивувалася: які вони там повідкривали творчі простори, як в депресивному постсовковому містечку Костянтинівка показують кіно під відкритим небом, створюють соціальні ініціативи, засновують творчу майстерню у Слов’янську. 

Тому дуже важливо не чекати поки «велика перемога» прийде до нас, а підтримувати оці локальні ініціативи – »маленьких світлячків» довкола нас, щоб зробити їх сильнішими, і вони могли б в певний момент вже робити масштабні зміни довкола. Сьогодні локальні ініціативи будують людей, які мають збудувати нову державу завтра. 

– Свою роботу на Одеській митниці Ви оцінюєте як локальну ініціативу зі змін на краще, чи все-таки глобальну реформу?

– Свою роботу на митниці внутрішньо завжди розуміла, як партизанську роботу всередині системи. Головна мета, яка була озвучена і Президентом, і головою Державної фіскальної служби, коли мене з командою запрошували на цю роботу, була Національна митна реформа. Очевидно, що її не вдалося реалізувати, але вийшло на регіональному рівні показати можливість змін: не брати хабарі, конструктивно перебудовувати систему, заводити в неї нових людей, працювати швидко. Реформа митниці перекриває багато корупційних потоків. Оскільки такого інтересу немає у влади, то реформи будуть тільки імітуватися. Всі нинішні розмови про зміну юридичного статусу митниці, єдині вікна – це окозамилювання. 

– Що сьогодні принципово заважає Україні розвиватися?

– У політологічній термінології існує таке поняття «fragile state» – »держава у крихкому стані». Саме в такому стані сьогодні перебуває Україна. Рухатися вперед їй заважає відсутність якісного державного управління та держапарату.

– Чому зміні такого стану справ не сприяла хвиля молодих реформаторів, до якої належали й Ви, і серед яких було багато фахівців з успішним управлінським іноземним досвідом?

– Дуже класно, що до нас прийшла хвиля міжнародної експертизи і досвіду з найрізноманітніших напрямків, і ми у своєму постсовковому болоті побачили, як можуть виглядати світові моделі та стандарти управління. Було щось вдале, щось невдале, але тепер нам є з чим порівнювати. Айварас (Айварас Абромавичус – литовський підприємець і управлінець, що став міністром економічного розвитку і торгівлі України у 2014-16 рр. – від ред.) показав, як можуть працювати команди. Яресько (Наталія Яресько – українсько-американська громадська діячка і підприємець, що стала міністром фінансів України у 2014-16 рр. – від ред.) показала, як можна чесно працювати з міжнародними організаціями, відстоюючи власну позицію. Грузинська команда показала, як можна переосмислювати діяльність держапаратів, перебудовувати їх структуру. Тобто кожна з цих міжнародних груп принесла своє бачення змін. Зовсім інше питання – як це бачення було втілене в життя, підтримане місцевими управлінцями. 

– Чим займаєтеся зараз?

Зрозуміла для себе, що зараз той час, коли треба набиратися знань, ставати інтелектуально сильнішою. Тому поїхала до США, у Нью-йоркський університет, навчатися за міжнародною програмою державного управління, менеджменту та лідерства. Це можливість опанувати найбільш успішні світові практики перебудови країни. 

– Чи слід розуміти з вищесказаного, що Ви накопичуєте знання, енергію та унікальний досвід, щоб знову повернутися в українську політику і продовжити її змінювати? Чи запрошували Вас вже приєднуватися до нових (а може, й старих) політичних проектів?

– Мене запрошували багато разів, але я відмовилася. В мене є доволі чітке бачення того, як мають будуватися партії та рухи, і я не відчуваю, що зараз в нас є достатньо ресурсів, щоб побудувати справді дієву національну політичну силу.

Я хочу, щоб в Україні все змінилося на краще. Яка буде моя роль в цих процесах – точної відповіді поки не маю. Але точно знаю, що я хочу і можу бути корисною: в громадському секторі, в розумінні світових глобальних процесів і місця України в них. Я хочу впливати на те, щоб наша країна хоча б міліметр за міліметром рухалася по цивілізаційній драбині нагору.

Розмовляв Андрій Сніжко, 
для IA ZIK
 

Біографія

Юлія Марушевська – активістка Євромайдану та Революції Гідності. Стала відомою в лютому 2014 року, записавши під час Євромайдану адресований іноземцям кліп »I am a Ukrainian» (знятий англійським фотографом Гремом Мітчелом, опублікований американським документалістом Беном Мозесом). Ролик мав близько 9 млн переглядів на »YouTube», а її героїню після цього назвали «обличчям Майдану».

Народилася 2 жовтня 1989 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області., начальник Одеської митниці з 19 жовтня 2015 року. У 2012 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «українська мова та література, німецька мова», потім вступила в аспірантуру. 

Навчалася в низці зарубіжних вишів, зокрема в Гарвардському та Стенфордському університетах, зараз – в Нью-йоркському. Вивчає процеси державного устрою та управління, політичного розвитку, боротьби з корупцією.

Була членом команди голови Одеської області Міхеїла Саакашвілі з 2015 по 2016 рр. У жовтні 2015 року її призначено начальником одеської митниці. Трохи більше, ніж за рік, після тривалих спроб провести реформи на митниці та побороти там корупцію, після протистояння з головою Державної фіскальної служби України Романом Насіровим пішла у відставку. Зараз залишається поза політикою.


Популізм у світі: основні характеристики й загрози

Популізм у світі: основні характеристики й загрози



Останнім часом термін «популізм» використовується направо й наліво. Проте, що ж насправді він приховує у собі?

Протягом останніх років спостерігається поява нових форм популістського націоналізму, який сьогодні становить головну загрозу ліберальному міжнародному порядку, що став основою глобального миру та процвітання з 1945 року. Впродовж минулого століття ліберальна демократія постійно перебуває під загрозою авторитарних режимів, проте сьогодні виникла інша загроза: демократії поступаються впливу неліберальних політичних сил, керованих популістськими настроями. Поняття популізму, проте, використовується наліво й направо для характеристики широкого спектру явищ, які не обов’язково пов’язані між собою. Отже, що насправді означає цей термін.

Між політологами немає повного консенсусу щодо визначення популізму, проте є принаймні три характерні його ознаки. Перша – це режим, який реалізує політику, популярну у короткостроковій, проте нежиттєздатну у довгостроковій перспективі, як правило, у сфері соціальної політики. Наприклад, цінові субсидії, щедрі пенсійні виплати або безкоштовні медичні клініки.

Друга – це визначення «людей», які становлять основу легітимності: багато популістських режимів не включають усе населення, а скоріше певну етнічну або расову групу, яка, як кажуть, є «істинними» людьми. Таким чином, Віктор Орбан в Угорщині визначив, що угорська національна ідентичність ґрунтується на етнічній приналежності, що виключає неугорців, які проживають в Угорщині, та включає багатьох угорців, які живуть у таких країнах як Словаччина та Румунія. Прем’єр-міністр Нарендра Моді в Індії також намагався змінити визначення індійської національної ідентичності з інклюзивної ліберальної, встановленої Ганді та Неру, на таку, що заснована на індуїзмі. Польська партія «Право і справедливість» наголошувала на традиційних польських цінностях й католицизмі та підштовхнула до виникнення більш відкрито расистських груп – таких, як ті, що закликали до «білої Європи» у листопаді 2017 року.

Третя ознака популізму стосується стилю лідерства. Популістські лідери, зазвичай, формують навколо себе культ особи. Вони намагаються встановити прямі та безпосередні зв’язки з «людьми», яких, як вони стверджують, представляють, та спрямовують їхні надії та страхи у дію.

Саме цей персоналізований підхід до лідерства робить популістів такою загрозою для демократичних інститутів. Сучасні ліберальні демократії будуються на базі інститутів спільного використання влади, таких як суди, законодавчі органи та безкоштовні засоби масової інформації, які слугують лакмусовим папірцем виконавчої влади. Всі ці інституції є потенційними перешкодами на шляху до досягнення популістським лідером своїх цілей і, отже, є основною мішенню його нападу. Таким чином, персоналізований характер популізму становить загрозу ліберальним інститутам.

Ці три визначення дають нам змогу окреслити різні рухи, які у минулому отримали назву «популістських». Латиноамериканські популісти, такі як Уго Чавес, Нестор і Крістіна Кіршнер, наголошували на популярних, проте нежиттєздатних соціальних програмах та намагалися створити навколо себе культ особи. Аргентинська пара зображала себе як перевтілення класичної популістської пари Єви та Хуана Перона. З іншого боку, вони не обмежували визначення національної ідентичності. Те саме можна сказати про Таксина Чинавата та його сестру Їнглак, колишнього прем’єр-міністра Таїланду: вони просували програми перерозподілу для бідних у сільських районах країни, проте не дотримувалися обмежувального погляду на тайську ідентичність, як їхні супротивники у жовтих сорочках.

Лідери Брекзіту, навпаки, не наголошували на масштабній економічній програмі та не мали жодного харизматичного лідера. Проте вони зіграли на антиіммігрантських страхах та традиційній британської ідентичності. Віктор Орбан, натомість, уособив у собі усі три ознаки: він намагається захистити угорських вкладників від «хижих» європейських банків; він має обмежене визначення «народу»; і він, звичайно, хотів би сприйматися, як харизматичний лідер.

Не зрозуміло, чи відповідає Володимир Путін будь-якій з трьох характеристик, окрім останньої: він з обережністю ставиться до розширення соціальних програм; у той час як підкреслює російську ідентичність та традиції, які не обов’язково мають обмеження в етнічному плані. Безумовно, Путін побудував навколо себе культ особи, хоча важко стверджувати, що він аутсайдер, який прагне повалити правлячу еліту. Те саме можна сказати про індійського Нарендра Моді та навіть про китайського Сі Цзіньпіна: вони обидва стали популярними, нападаючи на існуючу еліту, хоча самі є її частиною.

Слід зазначити, що для Дональда Трампа характерні усі три ознаки. Під час своєї передвиборчої кампанії він грав на економічному популізмі, погрожуючи вийти з Трансатлантичного партнерства та розірвати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю. Він пообіцяв захистити програми медичного та соціального забезпечення. І хоча Трамп ніколи прямо не виступав за білий націоналізм, він залюбки підтримав би тих, хто це робить. Трамп мав дуже напружені відносини з афроамериканцями, латиноамериканцями та іншими меншинами; чорношкірі зірки спорту та виконавці були частими жертвами його публікацій у Twitter. І він поводився як класичний харизматичний лідер на мітингах, заявляючи, що «лише я розумію ваші проблеми» та що «лише я знаю, як їх вирішити».

Таким чином, у межах рухів, окреслених як популістські, ми можемо виділити, принаймні, дві широкі категорії. У Латинській Америці та Південній Європі популісти, як правило, дотримуються лівосторонніх поглядів, мають підтримку серед бідних виборців та виступають за перерозподіл соціальних програм, спрямованих на подолання економічної нерівності. Проте, вони не підкреслюють етнічної ідентичності та не займають твердої позиції щодо імміграції. Ця група включає у себе Боліваріанський рух Чавеса та Kiршнеризм в Аргентині, а також Подемос в Іспанії та СІРІЗА у Греції.

У Північній Європі популісти заручилися підтримкою середнього та робітничого класу, також для них характерні більш правосторонні погляди та антиіммігрантські настрої. Вони хочуть захистити існуючий добробут держави, проте не наголошують на розширенні соціальних послуг або субсидій. До цієї категорії належать ті, хто виступав за Брекзіт, Національний фронт Франції, Партія свободи Нідерландів, Данська народна партія, а в Сполучених Штатах багато прихильників Дональда Трампа - з робітничого класу.

Також є групи або рухи, які не підходять до жодної категорії. Італійський Рух п’яти зірок, наприклад, рішуче протистоїть та засуджує італійську еліту. Це відрізняє його від північних та південно-європейських партнерів, оскільки він здебільшого заручився підтримкою не робітничого класу, а міського населення середнього або навіть вищого середнього класу.

Френсіс Фукуяма, 
The American Interest

Переклад з англійської  Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/12/01/populizm_u_sviti_osnovni_harakterystyky_y_zagrozy_1217413

Чи це новий світ? І що він означає - ПЕТРО ПОРОШЕНКО


Виступ на 14-й Щорічній зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES): Чи це новий світ? І що він означає

ПЕТРО ПОРОШЕНКО·15 ВЕРЕСНЯ 2017 Р.

Шановні Президенти,
Високоповажності,
Дорогі гості,
Пані та панове,
Для мене велика честь відкривати чергову 14-ту Щорічну зустріч Ялтинської Європейської Стратегії.
Перш за все, хотів би привітати всіх присутніх з Міжнародним днем демократії – однієї з основоположних цінностей Вільного світу.
Рік тому ми з Вами обговорювали глобальні «Шторми змін» і те, куди вони можуть занести нашу цивілізацію.
Добре пам’ятаю атмосферу, яка панувала тоді в цьому залі.
Тривожні передчуття тоді переповнювали багатьох з нас. А шанси цивілізованого світу встояти дехто оцінював як 50 на 50.
Лише пригадайте масштаб тих ризиків.
Вибори у Франції та Нідерландах, президентські вибори в США, Брекзіт, триваюча російська агресія на Донбасі та в Криму, палаючий конфлікт на Близькому Сході, ескалація тероризму, популізму, який іноді є таким же небезпечним, як тероризм, і ультраправого екстремізму, широкомасштабні інформаційні кампанії проти Вільного Світу, намагання нав’язати йому «альтернативні цінності».
Безвізовий режим та Угода про асоціацію практично висіли на соломинці. Не вщухали сотні обстрілів на день з боку російських військ та бойовиків на Донбасі.
Ми ніби йшли «по лезу ножа» над прірвою хаосу та невизначеності.
Хтось вже відкорковував кримське шампанське і розставляв стільці в окупованій Ялті, щоб наново ділити світ.
Але ми встояли.
Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими.
Ці слова Ніцше, на мою думку, сьогодні як ніколи точно передають суть того, що відбувається в сучасній геополітиці.
Чи є вже те, де ми знаходимося, новим світом? Думаю, що ні.
Чи можемо повернутися назад у тихий і стабільний світопорядок?
Ні, не зможемо.
І якщо хтось думає, що ось закінчиться війна в Україні (дай Бог, щоб вона закінчилася!) – і все вернеться на круги своя, той помиляється.
Не можна оживити десятки тисяч загиблих українців.
Не можна склеїти порвані договори.
Десяток Будапештських меморандумів вартий менше, ніж один ядерний заряд.
Перед нами нова політична реальність.

Шановні друзі,
Від того, наскільки принциповою, послідовною і безкомпромісною буде наша відповідь тим, хто хоче відкинути світ знову у середньовіччя.
Я переконаний, що саме українська Революція Гідності стала «дзвінком будильника» для демократичного світу.
Кремль цілеспрямовано намагався приспати пильність західних демократій. Непомітно, але системно руйнував їх зсередини.
Гібридна війна проти Заходу вже тривала, а Путіна радо вітали  у світових столицях, на самітах Великої Вісімки, підписували з ним мільярдні контракти.
Всі вважали: «якщо хижака добре годувати, то він не стане вас їсти».
Мало хто брав до уваги, що ці гроші йшли не на підвищення добробуту простих росіян чи освоєння безкрайніх, але безлюдних російських просторів, а на побудову новітньої наступальної армії.
І нібито все йшло за підступним планом Кремля…
Ось вже й Україна під проводом підкупленого й заляканого Януковича відмовляється від зближення з ЄС і повертається до «сфери впливу» Росії.
Вже готові до тріумфального маршу Європою десятки виплеканих Кремлем популістичних партій, готових за першим сигналом з Москви запустити сценарій розвалу Євросоюзу та Північноатлантичного альянсу.
Вже на західному кордоні Росії вибудована військова потуга, здатна, в разі необхідності, реалізувати будь-які варварські агресивні плани Кремля.   
Але Революція Гідності в Україні не дала цим планам збутися.
Кремль ще не був повністю готовим до гібридного наступу на Європу. Йому не вистачало ще кілька років, щоб підготуватися і діяти напевно.
Майдан в Україні змусив Росію до фальстарту. І це сплутало їй усі карти.
Адже Україна для Росії – це не просто частина колишньої імперії. Це - символ. Це – невід’ємний елемент імперської величі, без якої Кремль цю імперію просто не може уявити. Це – «наш Єрусалим» (слова московського патріарха Кірілла).

Тому Путіну довелося піти ва-банк, «зірвати маски» і показати всьому світові своє справжнє хиже обличчя.
На жаль, в цій ситуації жодний нейтралітет, жодна позаблоковість не допомогли б Україні. Тепер вже зрозуміло, що це казки, якими агресор заколисує свою потенційну жертву.
Не допомогли і гарантії безпеки за Будапештським Меморандумом.
Окупація та анексія Криму, вторгнення на Донбас, збиття Малайзійського Боїнгу, нескінченні кібератаки проти України та західних країн, спроби вплинути на волевиявлення в цілій низці країн Заходу.
Кремль розпочав гібридний наступ на демократичний світ, розпочав війну за свій світопорядок. Світопорядок, де існує право сили і воля царя, а не сила права і воля народу.
Історія нас вчить, що Росії не можна вірити. Ні за яких обставин.
З Москвою треба завжди бути готовими до найгіршого. Про це вам розкажуть десятки тисяч кримських татар та українців, які переслідуються в Криму та на Донбасі. Сотні з них загинули від рук вбивць та катів лише за українське слово, український прапор чи український паспорт.
На жаль, Кремль і надалі відмовляється визнавати свої злочини.
Тому ми повинні зберігати єдність та солідарність.
Санкції проти Росії мають діяти до повного виконання Мінських угод та відновлення суверенітету України над Кримом і Донбасом.
Хотів би подякувати Сполученим Штатам за лідерство у питанні посилення санкцій проти агресора.
Ціна окупації та агресії для нього має зростати. Щоб тримати в руках незаконно захоплене, а по суті – цинічно вкрадене, було нестерпно важко.
Про Крим нам постійно підказують – відкласти, заморозити, а то й просто забути. Так можуть радити лише недалекоглядні політики. Які забувають, що нинішня битва за світовий порядок розпочалася з окупації Криму.

Тому майже два роки тому я виступив з ініціативою про створення міжнародного механізму з відновлення суверенітету України над Кримом.
Йдеться про поступове – мирне – витіснення Росії з Криму.
Нашими союзниками на цьому шляху є інструменти міжнародного права, санкції, міжнародні суди і арбітражі, міжнародні платформи і моніторингові механізми – починаючи від ООН, і закінчуючи ЮНЕСКО.
І той факт, що в рамках ООН вдалося зафіксувати за Росією статус окупаційної держави – підтверджує, що ми на правильному шляху.
Кожного дня маємо нагадувати Росії про вчинений нею злочин.
Розраховуємо на скоординовану і цілеспрямовану підтримку наших міжнародних партнерів. Сьогодні хотів би запропонувати ідею створення міжнародного кола друзів деокупації Криму для координації спільних кроків і дій. Я планую детально обговорити цю ініціативу під час перебування в Нью-Йорку на Генеральній асамблеї ООН.

Пані та панове, представники Вільного світу,
Вільний світ став на шлях боротьби за новий світопорядок.
Від нашого успіху чи невдачі залежатиме те, яким врешті буде цей світ, якою буде Європа, якою буде Україна.
Це може бути світ демократії, сталого розвитку і процвітання. Світ, в який житиме здобутками нашої цивілізації, досягненнями Ілона Маска, можливостями штучного інтелекту, дослідженнями андронного колайдера чи перспективами криптовалюти.
А може бути світ, який житиме постійною загрозою ядерної війни та гонки озброєнь, гібридних агресій та інформаційних диверсій. 
Вибір очевидний. Шлях до нашої перемоги – це єдність та солідарність.
Необхідно зміцнювати трансатлантичний альянс, відкинувши, як контрпродуктивні і небезпечні, будь-які штучні та непринципові розбіжності між Європою та США. Цього тільки й чекають наші опоненти і вороги і ми не маємо права давати додаткові козирі в руки.
Ідея європейської інтеграції має отримати нове дихання, нову динаміку.
Я підтримую бачення щодо подальшого розвитку Європейського Союзу мого друга та щирого друга України Президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, яке він виклав у своєму Посланні про стан ЄС у 2017 році 13 вересня.
Запропонована ним Дорожня карта до більш об’єднаного, сильного та демократичного Союзу відкриває можливості для створення якісно нової Європи, здатної відповідати глобальним викликам 21-го століття.
Разом з цим, вважаю, що започаткована дискусія щодо Майбутнього Європи не повинна обмежуватися виключно теперішніми країнами ЄС.
До дискусії повинні бути запрошені і країни-кандидати, і асоційовані з ЄС країни, які прагнуть розділити з Євросоюзом відповідальність за нову Європу.
Це буде символічним сигналом про місце цих країн в новій Європі.
Найкращою нагодою могла б стати зустріч глав держав та урядів ЄС щодо Майбутнього Європи, яка відбудеться 28 вересня у Таллінні.
Незважаючи на певні ситуативні виклики, які сьогодні переживає ЄС, небезпечно залишати у стратегічній невизначеності європейські країни, які прагнуть стати частиною Об’єднаної Європи.
Я підтримаю польського колегу Анджея Дуду у тому, що відмова від політики відкритих дверей буде для європейського проекту помилкою.
Це стало б сигналом для Росії, що реванш залишається можливим, і що ЄС, відмовляючи сусідам у праві на європейську перспективу, враховує так званими «особливими інтересами» Росії в регіоні.
Це стало б поганим сигналом для європейських народів та глибоким розчаруванням і означало б втрату впевненості у завтрашньому дні, відсутність гарантій того, що шлях до демократії, свободи і добробуту є незворотнім.
Я закликаю Захід прийняти важливе стратегічне рішення, яке кардинально впливатиме на подальший розвиток України у новому світі.
Україна де-факто стала східним кордоном об’єднаної Європи.
Сьогодні ми знову виконуємо свою тисячолітню місію оборони нашого спільного європейського дому від загроз зі Сходу.
Сотні тисяч українців зі зброєю в руках захищають не лише свободу і незалежність держави, але й безпеку всієї Європи, наші спільні цінності.
Ніхто в історії Європейського Союзу такою кров’ю і таким залізом не виборював собі європейської перспективи та асоціації з ЄС.
Україна перебудовує свою економіку та інфраструктуру, перетворюючи їх в інтегральну складову європейського континентального господарства.
Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі дозволила нам реструктурувати нашу зовнішню торгівлю і підвищити частку європейського ринку до 40%. За вісім місяців цього року наш товарообіг зріс на третину у порівнянні з минулим роком і склав 25 млрд. доларів США.
За перші 90 днів безвізу понад чверть мільйона українських громадян вже скористалися можливістю вільних подорожей країнами Шенгенської зони, відчувши на собі всі переваги свободи руху осіб.
Українське суспільство зрозуміло, що зближення з ЄС – це потужний фактор збереження та зміцнення суверенітету, безпеки та добробуту.
Нашим наступним спільним завданням має стати синхронізація українських прагнень і європейських та євроатлантичних можливостей.
Ми працюємо над перебудовою нашої безпеки за стандартами НАТО.
Нагальне питання – доступ до озброєнь та військових технологій Альянсу. Агресор має знати, що шлях вглиб Європи через Україну закрито.
Практично тріщить по швам і Європейська політика сусідства. Треба вдихнути нове життя у «Східне партнерство». Після набуття чинності угодами про асоціацію та безвізовими режимами воно втратило стимули.
Україна дедалі глибше інтегруватиметься до секторальних політик ЄС, боротиметься за повне поширення на нас чотирьох свобод – вільного руху товарів, послуг, капіталів, осіб.
Рухаємося далі, в напрямку асоціації із Шенгенською зоною, приєднання до Митного Союзу та Енергетичного Союзу, Єдиного цифрового ринку ЄС.
Мені було б дуже цікаво ознайомитися з результатами дослідження щодо оцінки наслідків інтеграції України до Митного Союзу ЄС, яке, як мені відомо, буде представлено завтра учасникам Форуму.
Переконаний, що реалізація цих проектів є вигідною не лише для України, але й для самого Європейського Союзу.
Політичну волю до системних перетворень ми уже неодноразово перетворювали у наш спільний успіх.
Незважаючи на триваючу російську агресію, за три роки Україна не лише довела здатність проводити реформи, але й продемонструвала результати.
Зростає економіка, очищено банківську систему, скорочено бюджетні витрати, триває успішна співпраця з МВФ.
Позитивні очікування відображені і у підвищенні наших рейтингів провідними кредитними агентствами.
Європі потрібна сильна Україна - політично, соціально, економічно.
Для цього маємо не лише створити умови для переходу від економічної стабілізації до економічного зростання, але й реалізувати їх.
Я вітаю та підтримую ініціативу наших литовських друзів щодо розробки плану підтримки України.

Дорогі друзі,
Україна знайшла своє місце і покликання в новому світі.
Наше історичне місце – в сім’ї об’єднаної Європи та трансатлантичному західному альянсі.
Наше покликання – стати східним кордоном європейської цивілізації, контрибутором європейської та світової безпеки, двигуном континентальної економіки.
І ми разом з Вами, дорогі друзі України, втілюватимемо це покликання.
Ми рухатимемося до повноправного членства в Євросоюзі та НАТО.
Це, як показали події останніх років, є  справжньою гарантією української незалежності, суверенітету, добробуту та процвітання.
Бажаю вам плідних дискусій і дякую за увагу.
Слава європейській Україні!


Ще одне вітання з 1-м грудня Референдум Незалежності

«ТЕБЯ ЖДУТ ДОМА»: В ОККУПИРОВАННОМ ДОНЕЦКЕ ПОЯВИЛИСЬ БИЛБОРДЫ ОТ СБУ
Опубликовано: Пятница, 01 декабря 2017 11:07

В центре оккупированных Горловки и Донецка появились билборды с агитацией программы "Тебя ждут дома".

Билборды от СБУ на оккупированных территориях.

Об этом в Facebook сообщает спикер СБУ Елена Гитлянская со ссылкой на публикацию с данными центра "Миротворец".

Согласно данным, опубликованным пресс-службой центра в Facebook, плакаты были размещены Службой безопасности Украины.

"Граждане боевики и их пособники, уже под вашими окнами баннеры вывесили, чтобы напомнить вам, что у многих из вас есть еще шанс. Или хотите, чтобы с такими плакатами к вам в квартиы приходили?", – говорится в сообщении.

3 copy

Отмечается, что программа СБУ "Тебя ждут дома" распространяется на лиц:

- которые добровольно отказались от участия в незаконных вооруженных формированиях (НВФ) "ДНР / ЛНР";

- готовы добровольно отказаться от участия в террористической деятельности и сотрудничать с правоохранительными органами Украины;

- не участвовали в убийствах, пытках, изнасилованиях и других тяжких преступлениях;

- имеют искреннее желание исправить собственные ошибки честным трудом на благо Украины.

Основания для освобождения от уголовной ответственности для участников террористических формирований "ДНР/ЛНР" предусмотрены в рамках действующего законодательства Украины.

Билборды от СБУ на оккупированных территориях.

Билборды от СБУ на оккупированных территориях.

Фото: "Миротворец"

  • 30 ноября в Донецкой области задержали бывшего боевика, который собирался вступить на службу в ряды Вооруженных сил Украины.
  • 16 сентября сотрудники Службы безопасности Украины задержали в Славянском районе Донецкой области информатора террористической организации "ДНР".
  • 14 сентября сотрудники Службы безопасности Украины задержали в Славянске (Донецкая область) информатора боевиков "ЛН

Йому сьогодні 26-ть: Всеукраїнський референдум 1991

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року 
Результати референдуму 1991 року.

Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдумна території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала «За».

Організація[ред. • ред. код]

Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.

Перебіг[ред. • ред. код]
Бюлетень для голосування.

Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування[1]. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати[1]. 31 943 820 осіб або 84,32% тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування[1]. З них взяли участь в референдумі 31 891 742 осіб або 84,18%[1].

Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України.


Всеукраїнський референдум 1991 - сьогодні 26-та річниця

Всеукраїнський референдум 1991

Першим загальнонаціональним референдумом був референдум щодо проголошення незалежності України, який було проведено 1 грудня 1991 р. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала за, відповівши «Так».

Результати референдуму 1991 року[1]
Ukr Referendum 1991 Gen.png
Ukr Referendum 1991.png
Ukr Referendum 1991 No.png
діаграма«Так»«Ні»