хочу сюда!
 

Вікторія

31 год, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «референдум»

Президент на фоні референдумів

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і  не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне...  Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства. 
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті,  переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати,  не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та  вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків: 
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я. 
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів

Йому сьогодні 26-ть: Всеукраїнський референдум 1991

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року 
Результати референдуму 1991 року.

Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдумна території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала «За».

Організація[ред. • ред. код]

Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.

Перебіг[ред. • ред. код]
Бюлетень для голосування.

Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування[1]. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати[1]. 31 943 820 осіб або 84,32% тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування[1]. З них взяли участь в референдумі 31 891 742 осіб або 84,18%[1].

Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України.


Всеукраїнський референдум 1991 - сьогодні 26-та річниця

Всеукраїнський референдум 1991

Першим загальнонаціональним референдумом був референдум щодо проголошення незалежності України, який було проведено 1 грудня 1991 р. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18 % населення України. З них 28 804 071 особа (90,32 %) проголосувала за, відповівши «Так».

Результати референдуму 1991 року[1]
Ukr Referendum 1991 Gen.png
Ukr Referendum 1991.png
Ukr Referendum 1991 No.png
діаграма«Так»«Ні»

Испания.Каталония: незаконный референдум 01.10.2017 Независимост

01.10.2017 11:23
Из новостей последних недель мы каждый день узнавали о приближении Референдума о Независимости в Каталонии, который как известно не признаётся официальными властями Испании. Сегодня 1 октября с раннего утра более 90 электроральных участков были закрыты полицией Испании, блокировались все средства передачи данных по интернет. Однако многие всё же смогли проголосовать. Хотя испанское телевидение старается не придавать значения данному Референдуму. По основным государственным каналам идут познавательные и развлекательные программы, как в обычное воскресное утро.
 Президент правительства Каталонии на данный момент на свободе и даёт интервью на улицах Барселоны. Хотя появляющиеся в интернете фотографии с электоральных участков шокируют большим количеством полиции у них, ситуация не выходит из под контроля, как заявляют официальные СМИ. 
Напомним, что накануне в Каталонии, на Майорке и по всей Испании прошли митинги как в поддержку Референдума, так и против раздела Испании.


Европейские депутаты снова в Крыму?


На этой неделе Крым посетили делегаты Европарламента. Помимо представителей ЕС, полуостров посетили политики Латинской Америки, ряда стран СНГ и даже украины. Пока сотрудники СБУ выясняли, кто же эти украинцы, евродепутаты с пользой проводили время, а именно путешествовали по Южному берегу Крыма и общались с местным населением и крымскими татарами. Член английской партии "За независимость Соединенного Королевства" Найджел Суссман так и написал в своём твиттере: "Как я могу судить о том, что происходит в Крыму, не посещая его?" Правильный подход к делу. Давно уже пора прорвать эту информационную блокаду.

Визит иностранной делегации совпал с трехлетием воссоединения полуострова с Россией, и его можно расценивать пока как ознакомительный. В ходе визита делегация побывала на торжественных мероприятиях, приуроченных празднику. Они были приятно удивлены, о чём в своем микроблоге написал депутат Сербской радикальной партии Милован Бойич: "Такого одновременно патриотизма и счастья в глазах местного населения я давно не видел. Разве могут измученные репрессиями люди так себя вести? Я сомневаюсь, что это все инсценировка". Кто-кто, а сербский делегат знаком с двойными стандартами Европы. За примерами далеко ходить не надо: конфликт в Косово и бомбардировки ВВС НАТО столицы Сербии (тогда Югославии) Белграда. Сколько невинных жертв тогда погибло!

К счастью, Крым избежал этой участи. Здесь не было кровопролития. Всё было решено в правовом поле. Референдум был личной инициативой местного населения, в чём европейские делегаты и убедились…

 

Крымский праздник


Мне понадобилась почти неделя, чтобы справиться с эмоциями, которые я получила в Севастополе.

Эти февральские праздники я запомню надолго. Удивлению моему не было предела, когда я увидела афишу мероприятий. Все четыре дня, достаточно большие праздники, были наполнены настолько интересными и разными мероприятиями - выставками и концертами, что тут бы любой мог найти себе занятие по душе, причём независимо от возраста.

Мы с мужем и ребёнком приехали из Херсона. Проблем где остановиться не было, поскольку в Севастополе много друзей. Старались не разговаривать на тему политики, но я и так всё поняла. Понимание того, что Крым –Россия и здесь этому рады, пришло ко мне, когда мы случайно увидели митинг Народной Воли. Это было нечто!

Это не было похоже на факельные шествия, которые ежегодно проходят в Киеве 1 января. Всё увиденное мной напоминало глубокое чувство любви к Родине, готовность служить ей, укреплять и защищать её.

Я ни в коем случае не симпатизирую России и уж тем более их средствам информации. Но обдумав увиденное, я поняла, что наши украинские СМИ, мягко говоря, скрывают истинное положение дел в Крыму. 

Монологи жителей ОККУПАНДИИ

Два c половиной года назад, 16 марта 2014 года, состоялся референдум о присоединении Крыма к России. Более 90 процентов крымчан проголосовали за вхождение в состав Российской Федерации, что позволило официальной российской пропаганде называть присоединение “возвращением домой”.


Но на данный момент уже произошел водораздел, все определились окончательно и поэтому можно смело попробовать провести опрос среди крымчан, что бы понять позицию — как тех, кто принципиально отказался от российского паспорта, так и тех, кто счастлив от того, что произошло.

Для этого, предложу Вашему вниманию несколько интервью, в которых приведены самые разные мысли о происходящем в Крыму на данный момент.

Ирина (имя изменено), предприниматель, Севастополь

Я живу и родилась в Севастополе, но когда два года назад пришла Россия, решила отказаться от российского паспорта, потому что я Россию сюда не звала и ничего хорошего от нее не ждала.

В 2014 году я, которая никогда не говорила на украинском языке, вдруг стала «фашисткой» и «бендеровкой», и мне кричали, чтобы я валила в свою «Хохляндию». Я отвечала: «А ничего, что я тут родилась, а ты приехал сюда 15 лет назад, надел на себя бушлат, бьешь себя в грудь и орешь, что ты севастополец?» Пришлось разорвать отношения с многими друзьями. Моего мужа даже родители, у которых он прописан, сдали судебным приставам, сообщив им, что он бандеровец.

Спустя два года я к России отношусь как к стране агрессору и предателю, вору и обманщику. Но я знаю достаточно порядочных [русских] людей, к которым я не испытываю негатива, а, наоборот, благодарна им за то, что они пытались поддержать меня морально.

После референдума, когда мы высказывали свою позицию, в нас плевали, а сейчас отставной мвдшник, который кидался на нас со слюной и с безумными глазами, очень спокойно реагирует, когда мы ему на украинском говорим: «Леня, кажи менi, будь ласка». Со многими знакомыми мы спорили и ругались в 2014 году о том, что будет дальше. В 2015 году они сказали мне: «Ира, к сожалению мы вынуждены признать, что ты права». В 2016 году они уже спрашивают: «А как думаешь, есть шансы вернуться назад?». Вот как поменялось за два года отношение в моем кругу общения.

Мы же жили в начале 1990-х под протекторатом России, и тут была полная жопа. Тогда я, извините, узнала, что такое голод. Тогда многие россияне переехали сюда от еще худшей жопы в самой России. И на референдуме (в марте 1994 года за автономию Крыма в составе Украины проголосовало 77,9%) народ из меркантильных соображений выбрал остаться в Украине. И я очень сомневаюсь в итогах референдума 2014 года. У меня окна выходят на избирательный участок, и я не могу сказать, что 16 марта 2014 года туда толпа валила.

Мои друзья, которые работали на избирательных кампаниях, отслеживали и говорили, что одни и те же люди ходили голосовать на разные участки.

У тех, кто сейчас в Севастополе, и не поддерживает присоединение к России, просто работает холодный расчет. У них нет какого-то особенного украинского патриотизма, но они мозгами все прекрасно понимают. Они говорят: «Я выбираю Украину, потому что с ней есть возможность двигаться вперед, а с Россией — нет». Но есть и те, которые еще в 2013 не смогли бы сказать кто они — русские или украинцы, а теперь точно знают, что они украинцы, несмотря на то, что по национальности русские.

Отказников от российского паспорта, когда мы его оформляли, в очереди стояло больше 100 человек ежедневно. Заявления принимали только две недели, и в Севастополе около двух тысяч человек успели написать отказ. Но официальные крымские данные в 3,5 тысячи отказов по всему полуострову — неверные, даже если брать только Севастополь и Симферополь. Перед нами на отказ от российского гражданства стояла даже пара из Ростова — они приехали в Севастополь лет десять назад, получили украинское гражданство, но Россия их и тут настигла.

Если захотят нас выселить из квартиры, поскольку у нас нет паспорта, то это их проблема, а не моя. Если отберут квартиру, я буду судиться. Как иностранный гражданин я имею право владеть недвижимостью. Получать вид на жительство я не хочу. Я хотела получить разрешение на временное проживание (РВП), но выяснилось, что для севастопольцев положены только паспорт или ВНЖ. Мне тогда еще выдали анкету, где я должна была написать, что прибыла в Севастополь 18 марта 2014 года. Я говорю: «Так, дорогие мои, я в Севастополь прибыла 22 декабря 1970-го. То есть у меня до этого момента здесь квартиры не было что ли?» Получается, что я, приехавшая в 2014 году, прошу у самой себя, родившейся здесь в 1970 году, разрешения жить в своей квартире. Я в ФМС сказала: «Если я сама себе разрешаю у себя жить, то на хрена вы мне нужны?».

Очень многие «отказники» не выдержали давления 2014 года и уезжают один за одним. Мы с мужем сами на себя работаем, поэтому можем позволить себе эту роскошь. А тем, кто работает, говорили: «Не получишь паспорт, уходи с работы».

Вообще проблем много — с 1 апреля мы, например, не сможем ездить в Херсон за лекарствами для больных родственников, потому что нужно обязательно получать российские автомобильные номера, а переоформить их, даже если захотим, мы не сможем без российского паспорта. При этом штрафовать нас гаишники все равно будут. Но на основании чего?

Люди сейчас живут, в основном, за счет того, что заработали еще при Украине. Мои знакомые предприниматели сейчас таксуют, это те же 1990-е, когда люди с высшим образованием выходили таксовать или торговать. Блошиный рынок на Остряках сейчас неимоверно растет — так можно понять, что происходит в Севастополе.

Большинство крымчан, как и все остальные в мире, — это аморфная масса. Пришла Россия, они решили подстраиваться. Можно их обвинить в пассивности, но для чего? Каждый выбирает свой путь и имеет право на свое мнение. Другой момент: как это мнение доносится до другого, аргументами или автоматами.

Многие мои друзья тоже смирились. Они за Украину, но говорят, что главная задача — остаться здесь. Они подстроились под эту ситуацию, а я не могу через себя перешагнуть. Если бы все прошло законно, я бы смирилась и приняла. Но в этой ситуации я не могу смириться. Я не знаю, как буду жить дальше. В любой момент ко мне могут прийти из ФСБ и депортировать из Крыма. Но это не я к вам в Россию приехала, это вы ко мне приперлись, поэтому это ваши проблемы. На сегодняшний момент мы для них головная боль, и им легче от нас избавиться.

У многих еще почву из-под ног выбило и то, как поступила Украина. Мы теперь и там с крымской пропиской нерезиденты. Получается те патриоты, кто сохранил свою преданность стране, никому там не нужны. Вплоть до того, что у нас в Украине в банке лежат 2000 долларов, а забрать их мы не можем.

Вообще главный итог «Русской весны» в том, что для пророссийских крымчан Украина теперь враг, а для проукраинских — наоборот, Россия. Раньше этого различия не было. В 2014 году севастопольцы бегали поддерживать едой украинский Черноморский флот. Но они тогда не знали, что украинцы выведут войска, и я сама слышала разговоры: «Сейчас наши пойдут вперед, и надо будут тех наших защищать». Вот какая наивность была у севастопольцев! Я тоже тогда понимала, что защищала бы и российских пацанов — теперь они для меня чужие.

Вне зависимости от того, останется ли Крым под управлением России, она Крым потеряла. Когда патриотический угар пройдет, о нем забудут, как о слишком неудобной игрушке.

 

Усейн, безработный, Кореиз

Даже не знаю, что изменилось в Крыму. Стало легче жить в экономическом плане? Чепуха, на мне это никак не отразилось. Первое, где я попал, — это когда мне перевели стоимость обучения из гривен в рубли и сделали курс по 3,8 рубля за гривну, хотя должны были по 2,8. Лучше обучение при этом не стало. Стипендия до перехода [в состав России] была 800 с чем-то гривен (по нынешнему курсу около 2000 рублей), а стала 1000 рублей — студенты были в шоке.

Работа появилась? Нет. Ее вообще нет, и постоянную работу я найти не могу. У меня высшее инженерное образование, но почему-то никому не нужен молодой специалист. Обещано-то столько было…

Жить стало легче? Нет. Если говорить об отношении к крымским татарам, а я крымский татарин, то Россия — неправовое государство.

 

У меня лично пока проблем не возникает, но в зоне риска — мы все, особенно те, кто ходит в пятницу в мечеть. Из-за этого я даже уже не так переживаю о работе.

Если говорить обо всех этих запретах, судебных делах, то похоже, что нас просто хотят выдавить из Крыма. Причем не только крымских татар, но и всех инакомыслящих. Депортировать как в 1944 году они не могут, время другое. Но уезжают сами многие — кто на Украину, кто в Турцию. Но, по-моему, мы не для того в Крым возвращались, чтобы уезжать.

Кто-то кричит про фашизм на Украине, но я с ним сталкивался со школы. Одноклассники и учителя делали на моей национальности большой акцент. Одна учительница обвиняла меня, семиклассника, в том, что я захватываю ее землю. Учительница биологии говорила, что я СПИД распространяю. При том что я даже крымско-татарский не очень хорошо знаю, так как учился всегда на русском языке. Отношение к татарам всегда было плохим.

Сложно сказать, что стало лучше. Ну, разрешили женщинам на паспорт фотографироваться в платках. При Украине это запрещали. Но, с другой стороны, теперь, чтобы собраться в мечети, кроме как на пятничную молитву, имам должен уведомить власти, что там собираются люди. Обычно у нас мечеть вообще закрыта, потому что были прецеденты, когда вламывались и разбивали окна.

Вспомнил! Бензин стал дешевле примерно в два раза. Ура! Так что автомобилистам лучше стало. Но в целом с деньгами не лучше. Первую российскую зарплату моей маме заплатили 23 тысячи рублей. После зарплаты в 4 тысячи гривен — это был рост больше, чем в два раза. Но зарплату эту давали два или три месяца, а потом объявили, что санаторий слишком совдеповский, люди здесь отдыхать не могут, санаторий закрыли, а ее уволили.

 

Анна Петровна (имя изменено), владелец продуктового магазина, Севастополь

Нормально живется. Самое главное, что сейчас войны нет. Посмотрите, что в Донецке творится. Такое не хотелось бы пережить. По телевизору смотришь и думаешь, что так все быть не может, но к нам же приезжают беженцы и рассказывают такое, что волосы дыбом встают.

Два года назад мы ходили на митинги, а мой муж даже стоял на Перекопе (на границе Крыма и Херсонской области). Его по телевизору показывали, и теперь он боится на Украину въезжать, так как везде засветился.

Мои родственники живут все на Украине, я там работала корректором в газете раньше. Поехать к ним я сейчас не могу. Они нас врагами считают. А какие мы враги, какие предатели? Ну и что, что мы отделились? Как иначе? Там же эти бандеры, как же так можно? Что они творят?

Изменилось ли что-то в лучшую сторону — сложно сказать. Зарплаты и пенсии не увеличились. Работать тяжело, ведь поставщики повышают цены, и люди в магазины не ходят, пусто сейчас. То ли денег не имеют, то ли чего-то ждут.

Местными властями мы недовольны, особенно нашим губернатором [Сергеем Меняйло]. Столько денег куда-то девается, и все понимают, что он зарывает их прямо в дорогах. Предпринимателей он тоже давит. Вы мое имя только не упоминайте, а то сразу закроют.

Ватная Великобритания.

Вот такие совковые бабки и уничтожили нашу европейскую Великобританию!  
lxZWjRWkA (308x448, 30Kb)

Манифест порядочного человека (звучит громко, самому не нравится

14.00 800x600

Ну что, украинцы, с Новым досрочно-выборным годом! Будет желание и время – прочитайте. В конце этого вольнодумства есть свободное место для Ваших объемных комментариев. А быть может, одно Ваше лаконичное предложение в недалеком будущем займет место в начале текста?

«Не дай Вам Бог жить в эпоху перемен»… Не дал. Живем. И дальше будем жить. Только вот для каждого своя эпоха перемен. В параллельном с нами времени Норвегия или Исландия живут на вялике, а Украина на пороховой бочке. А кто достоверно знает, что будет с нашей страной через 10-20 лет, и будет ли она в том топографическом виде, как мы привыкли видеть ее на карте мира? Не по масонским планам америкоса Бзежинского или идеолога Евросоюза Калигери, а по нашим меркам, где и с кем будем мы с Вами? Нет ответа.

Прошлого уже не вернешь. Двадцать с хвостиком лет хрупкой независимости слишком малый срок для планетарного масштаба. Ставка лишь на будущее. От кого зависит наше будущее? – от строителей современности. А, как известно, любое строительство это воровство. Но, извините, уж не в таких масштабах! Сначала страну обворовывали интеллигентные, потом прехитрые, потом свидомые, потом конкретные, теперь самые опасные – жидовствующие. Наворованные деньги из страны выводятся ежедневно самолетами/катерами/в оффшоры. Счет идет даже не на миллионы (плохой моветон украсть меньше предшественников) – на миллиарды. На миллиарды, слышишь Карл! Так какая нормальная экономика (любого) государства выдержит такой грабеж? Хотя в нашем случае это разбой, тут еще и с применением оружия. Истово вечная фраза: «Война – самый прибыльный бизнес». Жуть.

Национальная идея отсутствует. Что хочет Украина в этом тысячу раз многогранном (но вечно повторяющемся) мире и на какое место в новейшей истории претендует - непонятно. То мы с Россией, то мы с Европой, в итоге будет как в том анекдоте – и ведро лука съел, и в жопу вставили. Мы не самоутверждаемся, не прославляем себя и свои достижения (см. вражеские телеканалы) – мы оплакиваем себя, у нас вечная «туга за загиблими». У нас не праздники, а поминальные дни, бесконечные «роковини чергових революцій» вместо празднования побед. Мы даже историю свою славную/славянскую/арийскую забыли, не учат этого в школах. Сплошной минор и печалька. А жаль, могли бы начать строить свою национальную Хортицу/огромную статую украинского козака/процветающую страну и остались бы в вехах истории сродни египетским пирамидам: правители – говно, а пирамидки так ниче, со смыслом и на века. Чтоб после себя хоть потомкам оставить что-то национально идентичное, наше подлинное. Пока же болтаемся меж империалистических титанов, услуживая то одним, то другим. Обидно, однако…

Среднестатистический украинец, родившийся в Украине/СССР/Ваш вариант и гражданин Украины – где ты?! Евреи руководят страной не стесняясь (читай, сидят на финансовых потоках), грузинов наняли проводить псевдореформы (так они, генацвале, себе целую еврейскую область отжали), американцы – вдруг лучшие друзья по жизни, европейцы учат нас чорножопой толерантности, русские перенаселили Крым и воюют на Донбассе/Сирии/Ваш вариант. А где украинцы? Не в вышиванках на Майдане, торгующие свастикой/гранатами/сувенирами, а прагматичные воспитанные украинцы – экономисты, ученые, дипломаты и аграрии. Где цвет нации? Ведь не политика спасет нас, а дальновидная экономика. Не пускают руководить? – стучите и откроют! А пока тема украинцев в их же национальной политике не раскрыта. Неужто нам только и остается констатировать факт, что среди трех украинцев – два гетьмана и предатель?! Парируйте, господа…

Можно, конечно, ждать по-воландовски (сами придут и сами предложат), но пока у умных и порядочных хватает терпения/лени/на фиг мне это надо не лезть в политику, низкопробные рвачи и недальновидные хамы уже ее заполонили. Вот и тасуем крапленую колоду карт из «маємо те, що маємо», поэтапно выбирая менее пахнущее среди общей кучи навоза. Обывателю/ снова кинутому/избирателю только и остается наблюдать за бесконечным парламентским рукоприкладством вперемешку с шустеровским жоповылизыванием. А теперь спросите себя, господа, действительно ли наша нация заслуживает иметь то правительство, которое ее имеет? Хотя сейчас в политику порядочному человеку идти опасно, нужно/можно отсидеть. Тенденции моды, мать их за ногу…

Возможности Украины позволяют нам быть одной из самых импортонезависимых стран. Мы производим практически все: от булавки до самолета (отечественный автопром не в счет), запасы чернозема позволяют кормить себя и пол-Европы. Почему бы не вложиться нормальной госпрограммой в аграрный сектор (как турки в туристический бизнес) и безо всяких инвестиций, цель которых только вывезти наш бесценный в ближайшем будущем чернозем за границу (с нами ведь каши не сваришь). Думаете это чес и нереальщина? Ха-ха! Оглянитесь в историю, вспомните (кто еще может без гугла вспомнить) как немцы вывозили этот самый чернозем эшелонами. История повторится, только уже на более высоком витке. Вот оно, наше самое ценное богатство!!! А мы себе цены сложить не можем и на мессию заграничного уповаем, вместо того чтоб самим свою жизнь  и землю/сельское хозяйство/торговлю упорядочить. Чому бідні? – бо дурні, чому дурні? – бо бідні.

Информационные потоки уже нельзя контролировать. Восхищаемся фейсбуком/задницей/вилами Ляшка, обсираем твиттер президента, лайкаем фотки пляжных девиц – в общем, живем в соцсетях. Обыватель стал зависим от информации  из зомбоящика/олигархической прессы/интернета. Думает, что он практически все знает (с помощью поисковика так точно все), политически подкован и может любое дерьмо высказать где и кому угодно. А неспособность контролировать информацию напрямую ведет к усилению диктатуры в государстве (гляньте на Китай, РФ, Северную Корею). Только вот чьей диктатуры, вопрос? Или на это успеют раскошелится жидовствующие (хотя вряд ли, жадные) или уже новая формация политиков будет наводить «порядок» в информационном пространстве? А новые будут лучше старых? Нет, не слышали…

Ведь не секрет, что многие мечтают о прекращении в стране бесконечных выборов/воровства бюджета/вообще говномутива, прихода к власти порядочного управленца/независтливого украинца/не умеющего воровать. Только не нужно здесь проводить аналогию с комедийным сериалом «Слуга народа», его придумали жидовствующие на украденные у нас деньги с целью промывки мозгов под новые (досрочные) президентские выборы. И ни о какой деолигархизации речь не идет (если идет, то только речь), все прилежно кушали и кушают с рук одних и тех же фамилий. Ворон – ворону… Тот же Путин, он хоть и х…ло (слова песни), но человек системный, для которого мир поделен на черное и белое, своих и чужих. Так вот, хотелось бы такого своего, чтоб не подкладывал нас под чужих. Есть такие? Дайте два…

Жизненная усталость от всего этого прослеживается: что делать порядочному  человеку средних лет, родившемуся в СССР/давшему присягу Украине/честно работающему на свою страну при очередной смене власти? Простить все – революции, вооруженные перевороты, страх и унижения от обезумевшей толпы (кто был никем тот станет всем)? Молча сглотнуть и присягнуть новым, в ужасе ожидая прихода еще более новых и более дерзких? И если ты профессионал, то обязательно должен быть люстрирован (оказывается, нужны не профессионалы, а патриоты)? А если и опытный, и порядочный, и патриот? Да-да, я существую…

Задумайтесь, украинцы, а ведь сколько нас таких?...

Два творці голландської євроганьби

Я зумисне не поспішав зі своїм коментарем із приводу голландського провалу України в європейській інтеграції, аби почути спершу те, що скажуть люди, котрі за обов’язком служби повинні відповідати за цю роботу. Адже  курс на Європу, це свята, непорочна справа для України. За неї насамперед полягла Небесна сотня і точиться вже понад два роки війна від Криму до східного Донбасу. За це загалом уже поклали життя понад десять тисяч осіб і кожної доби тривають запеклі бойові дії. Відмова від путінського шляху в їхню тундру нам аж надто дорого обходиться.

         З огляду на це, ми, напевне ж, повинні вельми дорожити нашою європейською дорожньою картою. Нашим євро курсом.

         І що ж ми почули в поясненнях до нідерландського ганебного провалу, де люди на референдумі відверто сказали: пішла геть з Європи ця задрипана Вкраїна? Мовляв, не в Європу, до свинарника її належить направлятися.

         Головний керманич, мільярдер і фахівець з офшорів пан Порошенко сказав з цього приводу, мовбито, нічого страшного не сталося, позаяк 6 квітня ц.р. в країні троянд проводився буцімто лише консультативний референдум. Тобто, виходить, що нам ще не до кінця скрутили фігу. Її ще не піднесли до самого носа. А глава уряду А. Яценюк, здається, й взагалі промовчав з цього приводу. Зробив вигляд начебто його подібне не стосується. І ця мовчазність блищить, немовби дорогоцінний камінь…

         Насправді все далеко не так просто, як декому хотілося б те подати. Якщо по великому рахунку, то найбільше в квітневому «голландському» фіаско України на європейській арені винен саме… глава Кабінету Міністрів України. За два з лишком роки на посту глави уряду цей дивак, як громадянин України, я не можу інакше назвати цього бездарного посадовця, окрім того, що він насправді сповна заслужив, так і не спромігшись запропонувати на пост віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції фахівця, знавця проблем зі зближення нашої держави з західним світом. Ви гадаєте немає в державі такої мудрої, обдарованої людини? Повна дурниця. Справа в тому, що всі два роки А. Яценюк тримав цю вакансію, як стверджують поінформовані люди, особисто для себе самого. На той невтішний для нього випадок, якщо народ відважиться і викине його поганою мітлою з крісла прем’єр-міністра. Крім того, він добре розумів, що людина на цьому посту стане ближчою, зрозумілішою всім євро начальникам, а ніж навіть очільник уряду. Бо всі потоки вирішення інтеграційних справ буде переключено якраз на віце-прем'р-міністра. Тому для заздрісного Арсенія це було явно не до шмиги. Отож, уже третій рік поспіль, він величається, як свиня в берлозі, фактично займаючи одразу два пости в уряді. Блокуючи тим самим вакансію ключового фахівця в складі Кабінету міністрів. 

Відсутність віце-прем’єр-міністра з проблем євроінтеграції це не просто брак одного чиновника, чи навіть однієї конячки на вершині влади. Це провал у роботі провідного, якщо не найголовнішого підрозділу уряду. Бо нова влада тому-то й опинилася на командному містку, що привела її на гребінь Печерських пагорбів якраз європейська інтеграційна хвиля. Не забуваймо ж найважливішого: Янукович поплатився за відмову від євроінтеграції поста глави держави, втратою улюбленого Межигір’я і ще тисячі й тисячі дорогих, золотих благ, став ізгоєм для рідного краю саме через зневагу до омріяних українським народом принад західного світу. А головне завдання Майдану для хитро витесаних яценюків-порошенків, котрі, після втечі донецьких опинилися біля стерна держави і бюджетного корита якраз і полягало в тому, щоб компас руху України чітко поставити на Європу. Щоб тут же призначити в уряді головною вперед спостережною якраз людину, з головою повернутою на Брюссель і Страсбург. А вийшло, що урядовий недоумок А. Яценюк цю вакансію взагалі скасував, приховав, приспав у власному ліжку. І служба євроінтеграційного віце-прем’єр-міністра в усіх міністерствах начебто й розгорнулася, позаяк всюди введені ще з 2014 року посади заступників міністрів з питань євроінтеграції, але вони ось уже два роки не працюють. Сказати б по простонародному, б’ють байдики на верхніх поверхах влади. Бо немає координатора процесу на горі – віце-прем’єр-міністра. Цебто, підкреслити маю, чортма в служби голови якраз на урядовому рівні. Яценюк заблокував, не пропонує кандидатури на вакантну посаду. Тому ці заступники міністрів зі своїми службами в структурах відомств просто таки вештаються, не знають чим би зайнятись. Приміром, А. Аваков тут же на цю посаду через "конкурс"  призначив єдиновірця - вірменина. Щоб портфель за ним носив… Чи гнилий рюкзак, з числа тих, які його рідня втридорога продала Міністерству оборони, озолотивши, мабуть, власні гаманці.

         А це насамперед саме ці люди з служби євроінтеграції мали б у поті чола і мізків трудитися на минулий голландський референдум. Віце-прем’єр-міністр з питань єврокоординації мав би очолити всю роботу з протидії російської пропаганди на нідерландському напрямку і на іших, зрозуміло, також. Якби на цьому відповідальному спрямуванні трудилася ділова, відповідальна, вимоглива людина, вона могла б нарешті змусити запрацювати в необхідному напрямку і  на потрібних регістрах Міністерство інформаційної пропаганди, яке очолює великий ледар і бездар – кум П. Порошенка Ю. Стець. Там уже півтора року і кінь не валявся. Красуються хлопці й дівчата на високих міністерських посадах, і не роблять нічого...

         Ось чому жахливий репутаційний провал України в Голландії 6 квітня ц.р., це насамперед  страхітлива прірва в яку всіх нас завів убогий Арсеній Яценюк. Він, своєю катастрофічною жадібністю, скупістю, не бажанням поділитися посадовими повноваженнями з людиною, яка б узяла на себе права вести роботу в напрямку євроінтеграції в українському уряді, а точніше б сказати банальним жлобством, вирив грандіозну яму, котру тепер не можуть в один стрибок подолати ні керівництво Нідерландів, ні Євросоюзу, ні тим паче Україна в напрямку Європи. 

     У його вчинку з приховуванням посади, що називається, собі про запас, як у краплині води віддзеркалилась примітивність мислення, нікчемне хуторянство душі, розбещеність і свавілля чиновника на державному посту, за що потрібно нещадно карати таких «геніїв» на посту прем’єра. Ви ж, сподіваюся, ще не забули, як кілька місяців тому про геніальність економіста Яценюка кричав з трибуни Верховної Ради нардеп від «Народного фронту» з Калуша, випускник ПТУ, яке готує продавців-консультантів Юрій Тимошенко. Я вам про це просто нагадаю. А історія з порожнім кабінетом віце-прем'єр-міністра з проблем євроінтеграції в державі, яка обрала ключовим у своєму розвитку курс на Захід, зайвий раз демонструє всій Україні та й світові ступінь цієї "геніальності".

  Ось за це ганебного «кролика» треба судити. Нехай у публічному юридичному процесі доводить, що його діяння не є зумисною, злочинною бездіяльністю, не вчинялися на зло Україні і українському народові. Якщо хтось із моїх читачів відважиться на позов проти цього ворога української євроінтеграції, я допоможу віднайти юриста, який оформить справу. Пишіть мені у Фейсбук.  

Але давайте бути справедливими: не сам Яценюк, веселий, як цуцик на прив’язі, справляє керівництво державою. Його діяльність, як глави уряду, відповідно до Конституції контролюється парламентом. Невже у Верховній Раді, серед майже 4,5 сотні нардепів не знайшлося за півтора роки каденції нинішнього парламенту жодного, хто б поцікавився, а чому в державі, люди якої тисячами вмирають за євроінтеграційні процеси (минулого березня за це на фронтах Донбасу життя поклали на умовах «перемир’я» від П. Порошенка 19 військових), так і не з’явився віце-прем’єр-міністр з проблем Єврокурсу України? Як бачимо, всім це, м’яко кажучи, до лампочки. От про свою зарплату чи не кожен із нардепів висловився і не один раз.

Більше того, у Верховній Раді є навіть парламентський Комітет з євроінтеграції. Очолює його аж занадто близька до П. Порошенка Ірина Геращенко. Працюють у ньому такі крупні політичні діячі як полум’яний прибічник А. Яценюка Остап Семерак, як все знаючий і все оспівуючий Мустафа-Масі Найєм, як вічний мандрівник до Європи Олена Сотник. А ось ніхто й ніде з них не заїкнулися про те, що в гарбі, яка котиться з Майдану, після Революції Гідності на Захід не підпряжена головна тяглова сила – віце-прем’єр-міністр з проблем євроінтеграції. Тому весь наш рух у Європу вельми схожий на те, як шилом борщу налити…

Чому ніхто з них ніде не заїкнувся ніде, що не можна так працювати і жити, коли ключовий пост в уряді залишається вакантним роками? 

Тут би варто було згадати й главу держави. А він на біса такий, коли не бачить, що прем’єр-міністр лише імітує хід на Захід, ігноруючи призначення на ключову посаду фахівця з євроінтеграції? Як без такої людини обходиться президент України? Але що допоможе ця моя критика, якщо людина живе в паралельній реальності. Вона помішана на грошах, і реагує лише на порухи… Валерії Гонтарєвої.

Цікаво, що понад півтора року пан Порошенко забивав баки українцям тим, що вони ось-ось, якщо не завтра, то через місяць, тиждень отримають безвізовий режим з Європою. То була його улюблена тема-фішка. Про що тепер буде брехати головний з офшорних справ в Україні?  Не забуваймо, що це його таємними персональними зусиллями, потраченими на те, щоб ганебно порушивши Конституції України  в серпні 2014 року були відкриті в офшорах приватні підприємства, а подібне заборонялося йому це робити Основним законом держави, пан Порошенко особисто відкинув курс України в Європу на певний час, виставивши всіх нас на посмішище. Дякуйте за це і йому...

Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая