Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"

Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
191 352 перегляди

4,8 ТИС.

272

SumyNews
Опубліковано 16 бер. 2012 р.
Черговим гостем прес-центру SumyNews став журналіст і політичний консультант, редактор відомого інтернет-сайту Уграїна.org Ростислав Мартинюк, який виклав свій погляд на перспективу утворення в Україні Єдиної Помісної православної церкви, а також питань інституалізації автокефальних православних церков фінно-угорських народів, які сьогодні проживають на території Російської Федерації.

Запис від 18 серпня 2011 року.




Герой України - Джон Маккейн навічно з нами

Президент України попрощався із сенатором США Джоном Маккейном: Ви – справжній герой Америки, і ви - справжній герой України



1 вересня 2018 року - 19:10

Президент України попрощався із сенатором США Джоном Маккейном: Ви – справжній герой Америки, і ви - справжній герой України

Президент України Петро Порошенко у Вашингтоні взяв участь у жалобних заходах прощання із сенатором Сполучених Штатів Америки Джоном Маккейном.

«Сенаторе, ми дуже вдячні вам. І саме тому зараз, доносячи думки і співчуття великої 45-мільйонної нації, сьогодні я тут», - сказав Глава держави після церемонії.

Петро Порошенко зазначив, що у цей сумний день він, як Президент України і як друг сенатора Маккейна, мав бути на церемонії «для того, щоб віддати шану і повагу моєму другові і великому другу України, справжньому американцю і справжньому борцю за ідеали демократії і свободи».

Президент особливо відзначив, що сенатор Маккейн був поруч з Україною та українцями в критичні моменти нашої історії. «Ми всі запам’ятали його на Майдані під час Революції Гідності, коли при температурі мінус 26 градусів він вийшов роздягнутий, звернувся до сотень тисяч людей, які стояли на Майдані для того, щоб висловити абсолютно необхідні тоді слова підтримки. Що весь світ і Сполучені Штати Америки разом з українцями. І коли треба було консолідувати світ під час Мюнхенського безпекового форуму – він був лідером і допомагав нам», - констатував Глава держави.

Петро Порошенко також пригадав одну із останніх своїх зустрічей з сенатором, коли вони разом із Джоном Маккейном вирішили відвідати українських морських піхотинців, які тримали оборону в районі Широкиного. «За 10 кілометрів до під’їзду Служба безпеки мені повідомила, що почався артилерійський обстріл місця, до якого ми їхали. І я сказав сенатору, що я, як Президент і Верховний Головнокомандувач, маю бути там, але безпека сенатора і американців – дуже турбуються і просять, щоб він не їхав. І я назавжди, на все життя запам’ятав його слова: «У найважчі і в найнебезпечніші часи вашої історії, пане Президент, я з вами».

«І ще раз дякую. Ви – справжній герой Америки, але ви і справжній герой України. Спасибі вам», - сказав Президент України, висловлюючи подяку і шану сенатору Джону Маккейну.

https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-poproshavsya-iz-senatorom-ssha-dzhonom-ma-49334

З Днем знань вітає Марина Порошенко

Марина Порошенко та Геннадій Зубко відкрили реконструйовану Житомирську гімназію №3

1 вересня 2018 року - 18:26

Марина Порошенко та Геннадій Зубко відкрили реконструйовану Житомирську гімназію №3

У День знань, 1 вересня, дружина Президента України Марина Порошенко разом з Віце-прем’єр-міністром – Міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадієм Зубком взяли участь у відкритті оновленої Житомирської міської гімназії № 3, яку реконструювали за кошти Державного фонду регіонального розвитку.

Цей заклад засновано у 1861 році. І за цей час чимало випускників гімназії стали відомими вченими, діячами культури і мистецтва, спортсменами. Серед них – математик Георгій Єлєнін, біолог Олександр Маковейчук, кінорежисер Володимир Сергійчук, біофізик Віктор Левадний, міжнародний гросмейстер Йосиф Дорфман, тренер Гаррі Каспарова та інші.

За словами Марини Порошенко, «Цей навчальний рік відкриє особливу сторінку в історії гімназії. Адже навчання розпочнеться у сучасній будівлі, яка є яскравим прикладом нового освітнього простору, де панує безбар’єрність і враховують індивідуальні особливості й освітні потреби кожного учня».

Відбулася також зустріч дружини Президента з вчителями, батьками та представниками учнівського самоврядування, на якій обговорили основні стандарти нової української школи – питання запровадження інклюзивної освіти, енергоефективності, безпечних і комфортних умов навчання дітей.

У ході розмови Перша леді привітала вчительку гімназії Любов Левченко з присвоєнням почесного звання «Заслужений вчитель України», яку Президент України Петро Порошенко відзначив

державною нагородою з нагоди Дня незалежності України.

На згадку про зустріч із гімназистами Марина Порошенко подарувала гімназії 3D принтер для кабінету фізики.

Також дружина Президента України разом із Віце-прем’єр-міністром ознайомилися з роботою дитячого садка №58 у м. Житомирі та оглянули новостворені Медіатеку, Ресурсну кімнату, ІРЦ у Новогуйвинській гімназії, які побудовані за проектом, розробленим Фондом Порошенка у співпраці з Мінрегіонбудом.

У рамках поїздки на Житомирщину Перша леді України відвідала гала-концерт музично-освітнього табору «Music Camp International», який  проходив у Житомирському обласному українському музично-драматичному театрі ім. І. Кочерги.

Цей проект – унікальна можливість для дітей без музичної освіти  всього за кілька днів навчитися співати та грати на різних музичних інструментах

За словами Марини Порошенко, такі ініціативи дають дітям можливість не лише розкрити свої таланти, а допомагають знайти нових друзів, соціалізуватися і вчать досягати поставленої мети.

Music Camp International має на меті розвиток дітей, навчання вчителів, зміцнення громади за допомогою сили музики. Табори вже відбулись в Києві, Одесі, Львові, Вінниці, Черкасах, Запоріжжі, Чернівцях, Стрию. Загальна кількість учасників досягла 15 тисяч. Засновник та президент програми Констанція Фортунато - диригентка, викладачка, розробниця власних навчальних курсів. Пані Фортунато з 2014 року має звання Почесного Посла Миру в Україні.

https://www.president.gov.ua/news/marina-poroshenko-ta-gennadij-zubko-vidkrili-rekonstrujovanu-49330


Україна і США - дружба і єдність інтересів

Президент України зустрівся з делегацією Сенату США

1 вересня 2018 року - 10:30

Президент України зустрівся з делегацією Сенату США

Президент України Петро Порошенко у Вашингтоні провів зустріч із двопартійною групою сенаторів США.

Петро Порошенко висловив вдячність за важливу роль Сенату США у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, включаючи послідовну підтримку надання Україні летальної оборонної зброї та посилення санкційного тиску на Росію.

Було скоординовано подальші кроки щодо посилення міжнародних зусиль для деокупації українського Криму та Донбасу. Глава держави привернув увагу до протиправної діяльності РФ в акваторії Азовського моря та Керченської протоки.

Відбувся обмін думками щодо загроз для енергетичної безпеки Європи через реалізацію проекту «Північний потік-2».

Було обговорено прогрес України у реалізації програм реформ та розвиток співпраці з МВФ.

Президент України також висловив сподівання на підтримку сенаторами зусиль України, що спрямовані на офіційне визнання США Голодомору геноцидом українського народу.

 https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-zustrivsya-z-delegaciyeyu-senatu-ssha-49326

США поставлять потужну летальну зброю Україні

Вашингтон готовий розширити поставки летального зброї в Україні, – Волкер

Постійний представник США в НАТО і спецпредставник Держдепартаменту США по Україні Курт Волкер впевнений, що Україні зараз гостро необхідна підтримка інших країн.

Вашингтон готовий розширити поставки летального зброї в Україні, – Волкер, інформують Економічні новини.

Американський дипломат повідомив про це в інтерв'ю виданню The Guardian.

Курт Волкер заявив, що на сьогоднішній момент Сполучені Штати Америки цілком здатні збільшити поставки озброєння на територію України.

Америка, за даними спецпредставника Держдепартаменту США по Україні, може доставляти в нашу країну летальну озброєння. Волкер додав, що Україні зараз терміново потрібно розвивати флот і збільшити воєнізовані повітряні сили.

«Їм необхідно відтворити флот, а також у них дуже обмежені повітряні військові сили. Думаю, нам варто зайнятися питанням повітряної захисту », – заявив дипломат в бесіді з журналістом The Guardian.

Волкер зазначив, що без допомоги Європи та Америки тут не обійтися. «І звичайно ж, їм потрібна підтримка у вигляді смертоносної зброї», – підсумував політик.

В кінці 2017 го року Державний департамент США заявив про готовність передати Україні летальну зброю. Влада Америки тоді повідомили про видачу спеціального документа ліцензії на доставку до Києва потужних типів озброєння, виробленого американською корпораціями.

Читать полностью на http://enovosty.com/uk/news_politics-ukr/full/109-vashington-gotovij-rozshiriti-postavki-letalnogo-zbroi-v-ukraini-volker

Два особистих відео про УПА


З нагоди 27-ї річниці Дня Незалежності України прийшов до пам'ятника двом воїнам УПА у нас в Рясне і провів своє пошанування всім, хто поліг за волю і долю України.
24 серпня 2018 р.

Василь Панас - псевдо Сивий 1922 - 1949 рр.
Іван Кухарчук - псевдо Нетяга 1921 - 1049 рр.





Після урочистих заходів на інших меморіалах воїнам УНР, АТО і Небесної сотні, я прийшов до Меморіалу Невідомому воїну УПА, щоб вшанувати пам'ять героїв минулого. 
23 серпня 2018 р.



Як Одеса-мама рятувала Неньку-Україну

«Шторм» на Луганщине
Михаил Жирохов
Автор: Михаил Жирохов «Фраза» 
Историк
31.08.18 09:24
 2560
«Шторм» на Луганщине

Созданные весной 2014 года батальоны милиции особого назначения были совершенно не похожи на какие-либо милицейские подразделения до этого. Как уже писалось не раз, в эти батальоны записывались многочисленные добровольцы, которые по разным причинам не шли в армию. Эти батальоны (зачастую не дотягивавшие до роты) в основном несли службу на прифронтовых территориях, не попадая на передок. Исключением стали батальоны, которые волею судьбы попали под Иловайск, и одесский «Шторм».

Шеврон подразделения

В апреле 2014 года одновременно с другими областями при УВД Одесской области стал формироваться батальон милиции особого назначения, который очень скоро получил собственное название «Шторм». Его основу составили действующие сотрудники органов внутренних дел (в том числе и несколько бывших бойцов «Беркута», которые уволились из органов еще до событий на Майдане), а также активисты местной «Самообороны». Серьезным отличием батальона стало то, что практически все офицерские должности заняли военнослужащие запаса, получившие милицейские звания.

Считается, что батальон на службе с 14 мая, однако фактически на тот момент он только проходил слаживание и подготовку. Хотя из-за нехватки личного состава он активно участвовал в охране общественного порядка. Так, 11 мая бойцы батальона обезвредили дезертиров, которые сбежали с оружием из воинской части в районе с. Чабанка Коминтерновского района.

А через месяц после формальной организации  в зону проведения антитеррористической операции ушла 1-я рота, а 20 июля — 2-я. Вот последней и пришлось выдержать реальные боевые действия, причем не просто против бандформирований, а кадровых российских военных.

Прибывших 52 милиционера командование сектора «А» отправило на зачистку только что освобожденную Георгиевку, которая была на тот момент важным ключевым пунктом для снабжения гарнизона Луганского аэропорта (более детально см. Ключевой эпизод «Битвы за Луганский аэропорт» — Георгиевка https://fraza.ua/analytics/250109-kljuchevoj-epizod-%C2%ABbitvy-za-luganskij-aeroport%C2%BB-georgievka-).

Тут они пробыли месяц — вплоть до 20 августа, когда россияне решили взять инициативу в свои руки и отбить поселок. На тот момент основу обороны составляли бойцы 9-й роты 24-й мехбригады при поддержке батареи противотанковых орудий МТ-12 «Рапира» 128-й отдельной горно-пехотной бригады, ну и одесские милиционеры.

Бойцы батальона, лето 2014 г.

В 04:30 в наступление пошли две роты 234-го гвардейского десантно-штурмового полка ВС РФ (место дислокации — г. Псков) при поддержке роты 15-й отдельной мотострелковой бригады (Самарская область) и местных боевиков. Благодаря активной работе артиллерии поначалу россиянам удалось овладеть инициативой, сбив блокпост на дороге Георгиевка — ЛАП. Затем огнем двух танков был сметен второй блокпост. В итоге нашим военным удалось удержать два блокпоста. И мало того — организовать силами 30-й и 24-й мехбригад контратаку, в ходе которой были уничтожены российская БМД-2 и танк Т-72БМ. Потери в живой силе только 1-й роты 234-го парашютно-десантного полка составили от 16 до 22 убитых. Сколько было погибших в других ротах, сказать сложно, однако они однозначно были. По крайней мере, известно, что после боев 20 августа роту вывели в РФ ввиду полной потери боеспособности.

Такое развитие событий подтверждали и боевики. Так, один из участников тех боев в своем интервью заявлял буквально следующее: «А вот десантура псковская попала под раздачу. Их из САУ накрыло, я потом сам ребят раненых таскал с поля боя под Георгиевкой и помогал ловить по зеленке разбежавшихся. Все первый раз под обстрелом, все в шоке, глаза квадратные! Пацаны совсем молодые, срочники. Я разговаривал с ними: они только накануне ввода подписали контракты. Говорили, что никого не заставляли, а просто предложили — кто хотел, тот подписал...».

Были и потери у наших военных, причем не все они погибли на поле боя. Младший сержант милиции Руслан Коваль из «Шторма» вспоминает: «Был там досадный случай, что псковские десантники захватили блокпост 24-й бригады и раненых бойцов вывели на высоту. Воткнули, говорят, [в землю] пиратский флаг („череп с костями“) и воткнули флаг ВДВ России и наши пацанов раненых расстреляли в затылок. К большому сожалению, мы не смогли ничего сделать, так как от этого блокпоста до нашей ближайшей позиции было примерно полтора-два километра». Всего в эти дни погибло 8 бойцов 24-й бригады.

Наши потери в технике тоже были достаточно значительные — так, россиянам удалось сбить один Ми-24П из состава 7-го отдельного полка армейской авиации. Экипаж в составе подполковника Олега Бирюка и капитана Антона Родионова погиб.

Вспоминает один из российских десантников: «В разгар боя появилась пара вертолетов Ми-24 ВСУ. Совершив первый оценочный проход и заметив бронетехнику, вертолеты стали разворачиваться и легли на боевой курс. По ним сразу же открывается огонь из автоматических пушек бронемашин и пулеметов. Видимо, испугавшись большой плотности огня, летчики решают сойти с боевого курса, даже не пробуя отработать НАРами. Отвернув в сторону, Ми-24 пошли вдоль окраины поселка, параллельно позициям противника, на удалении от них. Зенитное подразделение сил, подвергшихся воздушной атаке, производит пуск двух ракет по вертолетам. Один Ми-24 при попадании ракеты взрывается в воздухе. Пуск по второму вертолету оказывается менее удачным, так как он, маневрируя, резко ушел на снижение. Далее уничтожить вертолет не было возможности, „крокодил“ ушел почти впритирку с крышами домов».

И еще один результат тех боев — две захваченные БМД-2 российского производства, а также большое количество тяжелого пехотного вооружения (пулеметов и гранатометов). Опять-таки Коваль продолжает свои воспоминания: «Нашим батальоном тогда во время боя были захвачены БМД-2 2013 года [производства], там была масса документов, которые подтверждали, что машина принадлежит Псковской дивизии...».

Захваченная российская БМД-2

По горячим следам журналист телеканала «Интер» Роман Бочкала выложил в Интернет несколько фотографий, на которых, кроме трофейной БМД,  были запечатлены боевой устав ВДВ, личные вещи российских военнослужащих. Но главное — страницы из журнала вечерней поверки со званиями, фамилиями и инициалами 60 военнослужащих одного из подразделений 76-й Псковской дивизии ВДВ (из них — один майор, остальные — сержанты, ефрейторы, рядовые). Последняя запись в журнале была сделана 12 августа, что прямо позволяет говорить как минимум о дате начала полномасштабного вторжения.

Хотя в том бою у одесситов потерь не было, война собрала свою кровавую жатву: 24 августа в 13:00 во время артиллерийского обстрела погибли рядовые милиции Вадим Рудницкий и Степан Петровский, которые дежурили на наблюдательном пункте.

В конце августа позиции батальона оказались в тактическом окружении. Утром 30 августа одесситы без потерь вывели колонну из 62 единиц техники, включая трофейный БМД (позже передан в Академию сухопутных войск в Одессе) и более 50 автомобилей и автобусов с жителями села Георгиевка и города Лутугино. В основной своей массе это были люди с проукраинскими настроениями и после оккупации их домов россиянами и коллаборантами их участь была бы трагической. Интересно, что несколько мужчин из этой колонны вступили в «Шторм» и служат в батальоне по сегодняшний день.

Последние свои потери в этой ротации «Шторм» понес не в бою:  в ночь на 20 сентября водитель автобуса, на котором 34 бойца «Шторма» возвращались из зоны АТО, не справился с управлением (заснул), в результате катастрофы погибли лейтенант милиции Александр Романюк и старший сержант милиции Александр Лысоконь.

Погибшие бойцы БМОСН «Шторм»

Пробыв на фронте два месяца, 2-я рота батальона потеряла четырех человек погибшими, а всего награжденными по результатам командировки на фронт были 5 человек (только один не посмертно).

Затем было возвращение в Одесскую область, где тоже хватало проблем с общественной безопасностью. Бойцы батальона были брошены на усиление пограничников, дежурили на блокпостах. В апреле-мае 2015 года — в период наивысшей террористической угрозы на южных рубежах нашей родины — бойцы «Шторма» взяли под контроль все въезды-выезды в Одессу. Причем в сентябре батальон был расширен за счет организации 3-й роты «Болград».

Осенью 2015 года батальон снова отправился в Донецкую область — на вторую и третью линию обороны. Затем был апрель 2016 года и мариупольское направление. И еще много выездов на ротацию — всего на май 2017 года их было около двадцати, и это не считая того, что бойцы подразделения ездили на фронт в составе других сводных подразделений.

Порошенко вітає і радіє за


10:3731.08.2018
За 4 роки "Укроборонпром" перейшов від ремонту озброєння і військової техніки до випуску нових зразків
1 хв читати
За 4 роки "Укроборонпром" перейшов від ремонту озброєння і військової техніки до випуску нових зразків

Президент України Петро Порошенко привітав державну корпорацію "Укроборонпром" із 7-річчям, зазначивши серед її досягнень перехід від ремонту військової техніки та озброєння до випуску нових зразків.

"За останні чотири роки підприємства концерну перейшли від ремонту і часткової модернізації на випуск новітніх зразків озброєння і військової техніки з урахуванням бойового досвіду українського війська. Наразі "Укроборонпром" майже на 100% виконує державне оборонне замовлення і забезпечує фронт сучасним військовим озброєнням", - написав П.Порошенко на своїй сторінці в соцмережі Facebook у п'ятницю вранці.

У цьому контексті глава держави зазначив, що абсолютна більшість військової техніки, яка брала участь у військовому параді до Дня Незалежності України 24 серпня поточного року, - виробництва "Укроборонпрому".

"Щоденна робота працівників концерну – потужний внесок у перемогу України... Вітаю Державний концерн "Укроборонпром" із 7-річчям", - написав П.Порошенко.

До складу створеного у 2010 році указом президента "Укроборонпрому" входять понад 130 підприємств українського ОПК. Відповідно до ухваленого парламентом у червні 2011 року закону, "Укроборонпром" спільно з урядом забезпечує управління об'єктами держвласності в ОПК.

http://newinfo.com.ua/poroshenko-ukroboronprom-pochti-na-100-vypolnyaet-gosoboronzakaz/


Богдан Гордасевич: "Думки на злобу дня"

Несподівано для себе став послідовником Франсуа де Ларошфуко, Блеза Паскаля та  Жана де Лабрюйера з їхніми сентеціям, максимами і всілякими думами на тему життя не науково, а прагматично, часто навіть цинічно, але тому і реалістично.
В Україні подібного авторського жанру "Думок на злобу дня" не існує, а що навіть і є - того ніхто не знає, тому і розпочинаємо з нульової позначки.
Все нижче є зібрано і опрацьовано Богданом Гордасевичем, або його побратимом Жоржем Диким.

1. Суспільство є результат нашої порядності, а влада є наслідком нашої непорядності.

Варто визнати, що особиста порядність кожного з нас поокремо творить організований соціум, де нам комфортно жити, і тільки непорядність окремих осіб потребує наявності апарату насилля, тобто - влади, задля контролю і внормування ситуацій за умов появи різноманітних соціальних неподобств та конфліктів.
Простежується пряма залежність в тому, що чим гірші ми кожен окремо - тим жорстокішою мусить бути влада і тотальнішою держава, як апарат насилля для встановлення і підтримки порядку. Водночас встановлена інша закономірність: жорстокість покарання не ліквідовує наявність злочинів у соціумі, оскільки всі злочинці вірять у те, що не будуть спіймані.
Таким чином вислів "кожен народ вартий своєї влади" цілком слушний. Отож критикуючи деструктивність Світу, держави і влади, спершу озирнись на себе. Злочин не має виміру - він є злочин незалежно від того вкрав хтось тисячу чи одну гривню. Злочином є саме аморальність вчинку людини, а не причинно-наслідковий антураж. Кишеньковий злодій і безквитковий "заєць" в різний спосіб, але грабують однаково порядних пасажирів, тобто є злочинці, хоча "зайці" себе такими не вважають і то є найгірше й огидніше. Це найхарактерніший приклад девальвації совісті.
Корупцію породжує не тільки той, хто бере хабара, але і той, хто його пропонує і дає. Саме друге живить перше, а не навпаки. Важить не так "не бери", як особисте - "не давай!" 
Не можна допускати, щоб люди порядні і непорядні співіснували разом, а як сказано в Писанні "маємо відділити овець від козлищ" і най останні живуть собі окремо своїм стадом "на зоні". Амінь.


2. Не можу без іронії слухати метафору: "Стадо левів на чолі з бараном загине, а стадо баранів на чолі з левом - переможе"
Воістину треба бути повним бараном, щоб бігти за левом, як і леви ними не є, якщо біжать за бараном не як за здобиччю, а своїм провідником.
Доречно зауважити, що кажуть про таке люди, які вважають себе левами, а насправді є абсолютними баранами, бо ж не розуміють реального змісту того, про що вони говорять.



Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

Звертаючись до першоджерел

У двадцять восьмому числі «Літературної України» (за  1990 р. - Б.Г.) було надруковано два визначних документи: Угоду й Конституцію Пилипа Орлика. В передньому слові до них згадувалося ще про один документ гетьмана Орлика, який і нині має велике історичне та суспільно-політичне значення, а саме: «Вивід прав України». 
В передньому слові до Угоди й Конституції зокрема було сказано: «Сподіваємося, що і цей політичний документ («Вивід прав України -- ред.) з історії України буде видрукуваний». У цьому числі «Слова» це сподівання ми справджуємо.
Оригінал «Вивід прав України» був написаний французькою мовою. Його знайшов 1922 року професор Ілля Борщак в архівах замку Дантевіль, що належав колись дружині Григора Орлика, графині Олені Орлик. У перекладі на українську цей документ проф. Борщак надрукував у львівському історичному журналі «Стара Україна» 1925 року.
Текст документа подаємо за другим виданням книги «Вивід прав України» (Нью-Йорк, «Пролог», 1964 р.). Правопис перекладу збережено.

Заступник редактора Олександр Сопронюк
газета "Слово" Товариства української мови ім. Тараса Шевченка
вересень 1990 р.

Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його переняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своіх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.
Не розводитимуся далі про історію України: моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом Х і який можна бачити в архівах Корони Шведської.
Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, на завжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.
Одначе козаки залишили тінь суверенности і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам України.
Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.
Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й вопіючу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: Народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.
Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні; козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоб визволитися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р., щоби знову заволодіти тим, що їм належало. Аби краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем шведським і умовилися з ним не трактувати ні з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету:
1. Й. К. В. (Його Королівська Величність - Б.Г.) зобов'язується обороняти Україну і прилучені помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, – що – як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством до його смерти, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго, а Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть И. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
Уповноважені Його Величества царя зазначають:
1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його царського Величества.
2. Що коли б змінить щось, то цим би порушилися умови Карловицького договору (1).
Що до першого пункту, то що з того, що Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р. до наших днів її визнала як князівство ціла Европа і навіть сам Цісар. В ім'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм – як показав це досвід – ярмо безконечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам?
Вкінці, коли, як то дехто твердить – хоч таке твердження зовсім фальшиве, – що його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більших прав, ніж самі мали, і – більше навіть – на які ніколи не претендували. Ось чому Й. Ц. В. не має жадної підстави відбирати Україні її вольності та привілеї.
Отже з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями й межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена. Я питаю, на що цар включив Україну в інструкції що до миру, котрий мається заключити за посередництвом Англії та Генеральних Штатів (Голляндії), коли він не хотів, щоб Україна брала участь у переговорах?
Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цеї країни і сподіватися привернення цього посідання від справедливости европейських держав, які є в силі наказати, щоб її йому звернено назад.
Це ж бо інтерес усіх европейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Opликові, котрого вільно обрали й проголосили Стани України. Їх бо власний інтерес – кажу я – обов'язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді зобов'язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз (3).
Стародавня історія завела б мене занадто далеко, якби я хотів наводити з неї приклади на доказ, що держави в тих часах | завжди брали сторону пригнічених князів чи республік. Не брак нам і новітніх прикладів і за останнє століття можна було бачити, як у цiлiм Цісарстві Італії, Льотрінгії, Померанії, Швеції і в багатьох інших місцях визнали мирові трактати повну суверенність князівств, на які держави виставляли свої права з різних титулів, а часом просто по причині завоювання (4). Україна знаходиться майже в такому самому становищі. Вона має ті самі права; невже ж не зробиться на її користь того, що було в звичаю робити для інших протягом стількох століть? А що Цісар запропонував гетьманові Хмельницькому свою гарантію й король шведський теж яко союзник, то гетьман і Стани. України мають причини бути переконаними, що гарантії трактатів в Оліві (5) (козаки включені в Олівський мировий договір як союзники шведського короля) спричиняться до того, що не можна буде рабувати Україні її вольності. А тому, що всі европейські держави мають намір утримати цей трактат, що є основою европейського миру, то їм не тяжко буде знайти в ньому мотиви й способи поставити знову гетьмана Орлика на Україні і включити його в цей новий трактат.
Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривалим доти, поки не задоволиться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливі скарги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі відновлення цього князівства (України) через ослаблення Московщини нарушиться европейська рівновага. Навпаки – як свідчить про це приклад Генеральних Штатів, котрі ніколи стільки не прислужилися спільній справі, як саме від часу, коли утворили могутню республіку (6). Та, що можна думати, що цей останній доказ не досить переконуючий і що цар після цього миру зможе вжити всіх сил, щоб остаточно підбити й поневолити Україну, я не клопотатимуся виказувати труднощі, невигоди і крайності, до яких такий намір (царя) зможе довести цей народ (український), а саме кинутися стрімголов під турецьке панування. А тим більше не покликуватимуся на мотиви справедливости і слави, котрими повинні керуватися европейські держави, щоб звернути Україну її гетьманові. Все це було виказано й доведено. Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов'язують европейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром може змагати до повалення европейської свободи.
Ті, що дбають про інтерес цілої Европи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Европи від такої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій Мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Европи.
Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

1. Карловицький договір (26.01.1699) закінчив війну між Туреччиною з одного боку, Польщею, Цісарем, Московщиною і Венецією з другого. Польща дістала знову Поділля й Правобережжя, яке втратила давніше. В 1712 р. на Правобережжі, над котрим зверхність належала нібито Польщі, стояли московські війська, союзники Августа. Орлик на підставі свого договору з Туреччиною жадав для себе Правобережжя і тому Москва вказувала европейським дипломатам, що Орликові домагання нарушують Карловицький трактат і, значить, зачіпають також інтереси Цісаря і Венеції, словом, загрожують рівновазі Европи. Проти цього аргументу й виступає «Вивід прав».
2. Зборівський договір. (Зборівський договір Криму з Польщею 1649 – договір, укладений між кримським ханом Іслам-Гіреєм III і польським королем Яном II Казимиром Ваза після Зборівської битви)
3. В 17 і 18 віках міжнародне право допускало «інтервенції» і тільки після Віденського конгресу (1815) «право невтручання» стає постулатом міжнародного права.
4. Орлик має мабуть на увазі Вестфальський трактат (1648), який перекроїв Европу.
5. 30.05.1660 р. трактат в Оліві закінчив першу північну війну між Швецією, Польщею, Цісарем і Бранденбургом. В прелiмiнарних переговорах козаки дійсно брали участь і шведська дипломатія вимагала від Польщі допущення на конгрес і України. Руїна, яка почалася на Україні, не дала змоги Швеції відстояти свої вимоги і в остаточній редакції трактату України нема. Неясно, чи свідомо пише Орлик про гарантію для України в Оліві, чи це спосіб пропаганди. Олівський трактат поруч із Вестфальським був підвалиною публічного права Европи аж до Великої Французької Революції.
6. Орлик має на увазі Нідерлянди. Покликування на Голляндію характеристичне для Орлика, як у своїм часі було характеристичне для Хмельницького й Виговського. Голляндія була першою в Европі державою, яка утворилася на національному принципі, повставши збройно проти чужої вірою й походженням Еспанії, і в цьому дійсно була її аналогія з Україною під час Хмельниччини.

Сканування і вичитка Богдана Гордасевича
6 вересня 2018 р. (7526)