Перше місце в рейтингу 20 найбільш талановитих молодих футболістів, які виступають за європейські клуби, займає 18-річний голкіпер "Динамо" і збірної України Максим Коваль.

Про такий результат опитування скаутів та менеджерів ФІФА повідомляє турецька Sabah.

У списку фігурують і інші відомі гравці - наприклад, Лоренцо Ебесіліо з "Аякса", хорвати Анте Вукушіч і Сіме Врсалько, бухарестський динамівець Габріель Торже.

Національний природний парк "Синевир" (угор. Szineveri Nemzeti Park) розташований в Міжгірському районі Закарпатської області. В 1974 р. було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро", а 5 січня 1989 р. створено парк загальною площею понад 40 000 га. Назва парку походить від назви найбільшого на Закарпатті озера Синевир, яке знаходиться на його території і займає площу близько 7 га.  

  Синевирське озеро розташоване на висоті 989 м н. р. м. має максимальну глибину 22 м. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву близько 10 000 р. тому, внаслідок чого була утворена гребля, яка повністю перегородила долину, що призвело до заповнення улоговини водою з гірських струмків.  

   

За легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за наказом графа.

     

На одному березі озера побудовано оглядовий майданчик за проектом архітектора Юрія Соломіна, а на другому березі височить на 13-метрова скульптурна композиція "Синь і Вир", вирізана в 1984 р. із червоного дерева скульпторами Іваном Бровди та Михайлом Саничем.  

 

До складу парку входять також відомі верхові оліготрофні болота Глуханя і Замшатка, урочища Кантина, Песся та Квасовець.  Природні умови парку є типовими для Карпатського гірського масиву - Горган. Найвищими вершинами тут є Стримба (1719 м) та Негровець (1707 м).  

   

Національний природний парк "Синевир" з 2001 р. проводить щорічний фестиваль етнічної музики "На Синевир трембіти кличуть". До участі у фестивалі залучаються найкращі аматорські фольклорні та професійні колективи області та України. Кожна сільська рада Міжгірського району розгортає виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва, під супровід музик виконуються характерні для цієї місцевості народні пісні та коломийки. У рамках фестивалю проводиться благодійна акція "Кожній дитині - родину!", спрямована на розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.  

     

***********  

Дивитись багато про Національний природний парк "Синевир"   

***********

Україна не змогла скористатися з шансів, які відкривалися під час розпаду СРСР, через неготовність контреліт і короткозорість істеблішменту

У буремні роки повалення прорадянських режимів у Східній Європі та розпаду Радянського Союзу – часи блискавичних рішень і реалізації історичних шансів – виникло кілька сценаріїв переходу до нового, посткомуністичного життя. До успіху – швидких реформ, становлення демократії та розвитку економіки – вели два основні шляхи. Перший – об’єднання істеблішменту й опозиції навколо незалежності. Так було в країнах Балтії; формулу влучно вказав Вітаутас Ландсберґіс в інтерв’ю Тижню: «Ми всі хотіли демократії для відновлення незалежності». Другий шлях передбачав «оксамитову революцію» на кшталт празької чи успішний круглий стіл між владою та опозицією (як у Польщі чи Угорщині); за їхніми підсумками комуністичний істеблішмент поступався місцем контрелітам. Інші шляхи – ставка на «сильну руку», зволікання з реформами, спроби звести історичні порахунки із сусідами – вели до заміни комуністичної диктатури власне тим «новим деспотизмом», яким лякав українців Джордж Буш-старший у відомій «промові боягуза» 1 серпня 1991 року, відраджуючи депутатів Верховної Ради від боротьби за незалежність. Україна, як і в багатьох інших питаннях, – це «випадок на межі». Їй вдалося уникнути найгірших сценаріїв, однак не вийшло вповні скористатися з можливостей, що відкривалися під час розпаду СРСР.

Наприкінці 1980-х і особливо на початку 1990-х Союз потерпав від низки системних криз, найбільш очевидними виявами яких стали крах радянської економіки і параліч системи управління, поглиблений боротьбою за владу в Москві.

Економічна криза підштовхувала і істеблішмент, і суспільство (усі верстви – від інтелігенції до військових) до пошуку нових форматів виживання. Спочатку в автономії, а потім і в незалежності стали вбачати спосіб убезпечення від неї.

[ Читати далі ]

Без взаємної поваги до історії не збудувати майбутнього За два останні десятиліття всі ми вже звикли до того, що Польща є чи не найщирішим другом і союзником нашої країни, своєрідним «адвокатом» у відносинах з Об’єднаною Європою, «промотором» чималої кількості спільних культурних програм тощо. У Польщі перекладають і друкують українських письменників, там працюють наші науковці й викладачі, а парламентарії та інтелектуали обох держав крок за кроком вирішують накопичені в минулому проблеми і поглиблюють взаєморозуміння між елітами та суспільствами. НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ? Ще 15 липня 2009 року Сейм Польщі у своїй постанові звинуватив ОУН та УПА «у масових вбивствах, що мають характер етнічних чисток і мають ознаки геноциду». Крім того, в резолюції написано, що парламент «шанує пам’ять бійців Армії Крайової, Самооборони Східних Земель і Батальйонів хлопських, які піднялися на драматичну боротьбу задля захисту польського цивільного населення, а також з болем згадує про жертви серед українського цивільного населення». Таким чином він де-факто і де-юре денонсував документи 2003 року про взаємне примирення та прощення, а до того ж цинічно викривив історичні факти. Адже під час Другої світової війни польський еміграційний уряд і його представники на місцях твердо дотримувалися лінії на збереження всіх довоєнних територій, зокрема й Волині, де кількість етнічних українців сягала в той час ледь не 80%, а поляків – лише 15%; вели відверто колонізаторську, імперіалістичну політику, прагнучи за будь-яку ціну втримати Волинь і Галичину. У відповідь на повну потужність спалахнула антиколоніальна війна українців – посутньо така, як і більшість подібних, котрі тільки в совєтських оповідках про «вільнолюбні народи Африки та Азії» змальовували рожевими барвами. У цій війні, що велася в умовах нацистської окупації, вояки Армії Крайової на Волині, Галичині, Холмщині й Засянні виступили інструментом безумних діянь політиканів-емігрантів (тих самих, які по війні мріяли: «Єдна бомба атомова, и дойдземы аж до Львова»). І це ганебна сторінка в загалом героїчній історії АК. Так само як участь у Волинській різанині – ганебна сторінка в загалом героїчній історії УПА. Такий висновок підтверджують й опубліковані документи того часу, в яких розповідається про методи зачистки українських сіл вояками Армії Крайової – там теж вистачало елементів геноциду.

[ Читати далі ]

Хто не чув про те, що в Україні у 1990-ті, мовляв, відбувалося первинне накопичення капіталу, що саме це і спричинило всі тодішні суспільні лиха, зокрема, невиплати зарплат, появу рекету, загарбання державної власності, численні вбивства бізнесменів і політиків та авторитарний стиль правління Леоніда Кучми?


Хто не знає про те, що нині в Україні вже утвердився капіталізм, і тому невпинно зростають ціни на споживчі товари та утримання житла, за все, навіть за безплатні (якщо вірити Конституції) медицину та освіту слід чимало платити, а проста людина безправна перед великим бізнесменом і дрібним чиновником? Хто, зрештою, не бачив на телеекранах учасників руху «Антикапіталізм» – нових українських лівих, котрі вбачають у капіталістичних відносинах головну загрозу країні та її громадянам, джерело всього найгіршого у сьогоденні?

Чули? Повірили? А тепер забудьте про те, що ви чули і в що повірили. Тому що українська реальність значно складніша, ніж запозичені з підручників схеми. Адже ту соціально-економічну систему, що створена в Україні за останні 20 років, од сили можна називати капіталізмом; великі статки фінансово-промислових акул – це ще не капітал; про класи ж у західному сенсі слова, зокрема й середній, говорити не доводиться, навіть у розумінні Карла Маркса, зафіксованому в «Капіталі». Й ось чому.

Що таке капіталізм? Його матеріально-технічна оболонка – це те, що називають індустріальним суспільством; це раціонально вибудована система розширеного машинного (в нашому випадку – автоматизованого та комп’ютеризованого) виробництва товарної продукції; юридичне наповнення – це правова держава з вельми жорсткими і «холодними» стосовно індивіда, але для всіх обов’язковими нормами; соціальна структура його базується на макрогрупах – класах (стратах), – та об’єднаних як відносно стабільними умовами життя та способами одержання необхідних для нього засобів, так і певними ментально-психологічними константами плюс (що не найостанніше за значенням) можливістю вільно обстоювати свої інтереси політичними методами. Капіталізм передбачає домінування приватної власності на засоби виробництва, юридичну рівність усіх учасників економічного й політичного життя та свободу (в межах законів) суб’єктів господарювання.

А тепер – увага! – ключове запитання: чи є в Україні приватна власність на засоби виробництва? Запитання не таке просте, як видається. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, процитую фрагмент зі скарги реєстрових козаків польському сеймові 1648 року – тут мова йде саме про засоби виробництва тієї доби, про козацьку власність: «Хутори, сіножати, луки, ниви, рілї, стави, млини – щоб тільки панови урядови сподобалось у нас козаків – силоміць відбирають, нас самих без усякої вини обдирають, бють, мордують, до вязниць сажають, на смерть за наші маєтки забивають, і так силу товаришів наших поранили і покалїчили... Щоб тільки у нас котрому сподобало ся – чи кінь якийсь добрий, чи зброя, чи щось иньше – відступай йому, нїби то продажею, але пів-дурно; а не відступив – тодї журись, неборако-козаче, собою!.. Аби вирвати від козака, що у нього побачать, зараз до тюрми, до вязницї, давши аби яку причину: викупай тодї, козаче-небораче, душу свою до наготи – давай своє в нагороду». (цитую за М. Грушевським).

[ Читати далі ]

 Є різні способи оповісти про останні двадцять років в Україні. Я вибрав для цієї цілі поколіннєвий підхід, і то з декількох причин.

 Першою є магія круглих чисел.  Двадцять років - це приблизно час, коли доростає нове покоління. Про покоління т.зв. "ровесників незалежності" в Україні зараз говориться багато. Зокрема, проведено декілька соціологічних досліджень, що дають певний матеріал для аналізу. Не буду зловживати тут соціологію, а буду говорити як історик. А історики знають, що дуже часто покоління є головним носієм змін. Тому якщо ми хочемо оцінити зміни, що сталося за останні двадцять років, поколіннєвий підхід є дуже зручним ключем для розмови на ту тему. І це є друга причина мого вибору.

 Зрозуміло,  що покоління є надто великим, щоб говорити про нього як про однорідну цілісність. Теоретики поколіннєвого підходу відводять вирішальну роль тим меншим групам, що творять певну модель поведінки для усіх ровесників. Рівно ж покоління є соціальним, а не біологічним явищем. Тому факт народження протягом певного проміжку часу ще не роблять однолітків поколінням - вони мусять виразно проявити себе у якісь ділянці суспільного життя, чи то в політиці, у публічному житті чи в мистецтві.

 З певним, але не надто великим спрощенням можна сказати, що досі в Україні проявили себе такі дві групи поколінь: ті, які на межі 1980-1990-х років перетворили Україну з радянської у незалежну, і ті, які керували і керують в останні роки. Умовно кажучи: "покоління Кравчука і Кучми" і "покоління героїв та антигероїв Помаранчевої революції".

Чи з'явиться і коли в Україні нове покоління, залежить від того, чи будуть збережені механізми зміни влади. Попри старання теперішнього режиму, припускаю, що такі механізми таки збережуться. І десь упродовж наступних 20-30-х років до влади може прийти покоління, котрому сьогодні 18-25 років - тобто ті самі "діти незалежності". Тому для порівняння до двох попередніх, котрі уже "сталися", додаю третє покоління, яке має високі шанси відбутися.

[ Читати далі ]

Андрей Яницкий.

Истории особых отношений Украины и России приходит конец. С каждым новым торговым ограничением Киев-батюшка становится все дальше от Москвы-матушки.

На минувшей неделе комиссия Таможенного союза, где первую скрипку играет Россия, ввела пошлины на украинский металл, трубы, синтетические нейлоновые нити и даже на болты с гайками.  Еще раньше Россия оградила себя от украинской карамели и повысила пошлины на сахар, картофель и капусту. К тому же Таможенный союз забраковал украинские молоко и мясо.

На Таможенный союз жалуются и украинские нефтепереработчики. "Создание Таможенного союза… представляет реальную экономическую угрозу для нефтеперерабатывающей отрасли", - говорится в открытом письме Делового совета "Украина - ЕС". Нефтеперерабатывающие заводы России, Беларуси и Казахстана покупают российскую сырую нефть со скидками без экспортной пошлины.

От первых ограничений пострадали интересы таких украинских олигархов как Виктор Пинчук, Игорь Коломойский и Александр Ярославский. Досталось и крупным бизнесменам - Анатолию Гиршфельду и семье Атанасовых. Но Таможенный союз вредит и российским интересам.

От чего страдает Россия

Россия силится воссоздать «экономический СССР», где Москва будет иметь большое влияние. Ведь последние 10 лет это влияние она только теряла. По подсчетам «Ведомостей», доля России в экспорте четырех из восьми стран СНГ за это время заметно сократилась. Беларусь в 2000-м году поставляла в Россию половину всего экспорта, теперь только треть. Молдавия отправляла 45%, теперь 20%. Казахстан ввозил 20%, теперь – 9%. Объединение рынков России, Беларуси и Казахстана оживит торговлю между этими странами.

[ Читати далі ]

Відкриття навчань «Репід Трайдент-2011»

Львів – Сьогодні на Львівщині розпочались українсько-американські тактичні навчання «Репід Трайдент-2011». Це наймасштабніше в Україні навчання триватиме на місцевому Яворівському полігоні два тижні.

Державними гімнами США та України урочисто відкрились міжнародні військові навчання за участі близько 1400 військовослужбовців. Найчисельніші підрозділи – з України та США. Однак на Львівщину також прибули військові з десяти європейських країн і пострадянських – Молдови, Білорусі, Грузії.

Оркестр академії сухопутних військ подарував гарний настрій

Військові мають у своєму розпорядженні 700 одиниць стрілецької зброї та 150 військових автомобілів і бойових машин. Військовослужбовці сил НАТО випробують українську зброю. Вони літатимуть на Іл-76, тим часом як українські ознайомляться з американськими літаками С-130 «Геркулес». Техніку доставляли в Україну із різних країн Європи і США. Попри підписані на найвищому державному рівні угоди про проведення навчання, українські митники без причин затримали військову техніку і військовим довелося докласти чимало зусиль, щоб вирішити цю проблему. Українські військові випробовуватимуть американські літаки Вишкіл на Яворівському полігоні – це підготовка до виконання миротворчої місії в уявній країні, де відбувся збройний конфлікт на етнічному ґрунті. Військові-контрактники стрибатимуть з парашутів, шукатимуть і знешкоджуватимуть незаконні озброєні формування і розміновуватимуть місцевість, розповів керівник навчань з УкраїниВ’ячеслав Назаркін.

Вячеслав Назаркін і Кевін Волк

«Очікуємо, щоб наші офіцери та особовий склад отримали нові знання в організації та всебічному забезпеченні миротворчих дій, безперервному управлянні підрозділами, підтримкою взаємодії із підрозділами багатонаціональних сил», – наголосив В’ячеслав Назаркін. Зазначені міжнародні навчання коштуватимуть Сполученим Штатам близько трьох мільйонів доларів. За словами координатора міжнародних проектів військового співробітництва Кевіна Волка, це вклад американських платників податків у майбутнє, у добру підготовку військових. «Для нас дуже важливим є український внесок у підтримання міжнародного миру та безпеки. Україна і США 15 років співпрацюють і проводять спільні навчання. Яворівський полігон є одним із найкращих у Європі, де можна готувати військових для миротворчої місії», – каже Кевін Волк. Український борщ і вареники натівцям засмакували

Пересувна теле-радіостудія

На полігоні працює американська пересувна теле-радіостудія, і кожен американський військовослужбовець слухає радіо. Українські військовослужбовці з сумом констатували, що про власну пересувну станцію можуть лише мріяти, як і, зрештою, і про належну оплату праці. Бо сьогодні військові-контрактники в Україні отримують у середньому півтори тисячі гривень зарплати у місяць. Відтак для них участь у міжнародних навчаннях є шансом потрапити у склад якоїсь миротворчої місії і поліпшити фінансову ситуацію своїх родин. Мовою спілкування міжнародних навчань є англійська і щоразу більше українських військових контрактників нею розмовляє. А ось представники сил НАТО намагаються вивчати українські слова і з захопленням говорять про українську кухню. Особливо їм смакують український борщ і вареники. На обід усі учасники міжнародних навчань отримують сухий натівський пайок. А це 24 види страв. Галина Терещук http://www.radiosvoboda.org/content/article/24276381.html

Прага – В європейській пресі триває дискусія довкола масштабів репресій влади Віктора Януковича проти української опозиції. Насамперед – стосовно Юлії Тимошенко та її соратників. Експерти в Європі кажуть, що у контролі деяких європейських посольств в Києві за поверненням українців із Шенгену немає нічого дивного. Газети також сумніваються в ефективності альтернативних газових планів Києва і наголошують, що українці досі платять за газ в десятки разів менше аніж європейці.

До редакції «Файненшел Таймз» продовжують надходити відгуки на статтю «Україна має свій ЮКОС», яку редакція оприлюднила тиждень тому. Цього разу громадянин США Джеффрі Берлін із Атланти (Джорджія) заперечує послу України в Лондоні Володимиру Хандогію, котрий перед цим написав відповідь до редакції «Файненшел Таймз» на згадану редакційну статтю про свою незгоду з порівнянням газетою судової справи Юлії Тимошенко з подібним прецедентом з Михайлом Ходорковським у Росії. Джеффрі Берлін вважає заперечення Хандогія «лицемірними» і додає, що, хоча саму Юлію Тимошенко ще не заарештовували спецпідрозділи в масках, як Ходорковського, зате троє соратників Тимошенко – Анатолій Макаренко, Тарас Шепітько та Ігор Діденко – постають в судах «в клітках», під охороною людей у масках. Хоча й, як зауважує Джеффрі Берлін, Макаренко і Шепітько звільнені, та Ігор Діденко, якого командос у масках захопили під час його візиту до дантиста, вже ось більше року перебуває в ув’язненні. Польська «Ґазета Виборча» публікує незгоди і обурення українців, котрих європейські посольства у Києві контролюють на рахунок їхнього повернення в Україну після короткочасних відвідин країн Шенгенської зони ЄС. Утім, деякі експерти з громадських організацій у Києві також критикують подібну практику посольств Греції, Франції , Іспанії, Австрії та Фінляндії. Та все ж, офіційні особи ЄС, зокрема міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський, якого цитує газета з Варшави, не вважає таку практику, коли окремі посольства ставлять навіть печатки про повернення окремих українців із Шенгену, якимось порушенням прав людини, а проявом «суверенної візової політики» членів Союзу. Представники польського МЗС заявляють, що самі такої практики не притримуються, а намагаються максимально лібералізувати візовий рух в ЄС, включно й для українців. «Ґазета Виборча» нагадує, що подібна практика з візами існує у поляків, котрі їздять до США. Видання з Варшави також наводить приклади, коли окремі посольства ЄС у Києві вимагають від українців, що їдуть до ЄС, застави (документи, гроші) як гарантії їхнього повернення до України. Тут також зауважено, що українське МЗС називає таку практику «несумісною з українським правом» і має наміри звернутися з нотою до членів ЄС з цього приводу. Московська «Нєзавісімая газєта» інформує про оприлюднення у Києві «альтернативних газових планів» щодо будівництва в Одесі терміналу з виробництва і транспортування зрідженого газу. Але, разом із тим, наводить думки експертів, котрі сумніваються в ефективності цього проекту з міркувань цін на газ, які навряд чи дозволять компенсувати затрати на будівництво терміналу в Одесі. Газета також публікує матеріал про те, що українці та казахи платять за газ менше, аніж росіяни. Якщо в Росії платять за кубометр блакитного палива майже чотири рублі, то в Україні – лише трохи більше трьох. У Швеції ж, наприклад, платять майже 46 рублів, у Данії – трохи більше 45, в Італії – 32…