Почитав таку статтю в ній автор пише:
 
Не дайте купить себя мифом о том, что Украина им нужна была для "Великой России". Им не нужны нерентабельные Донбасс и Крым, им не нужен Киев как "мать городов русских", ибо они с самого начала знали -- его не удержать. Всё это им не нужно, ни Одесса, ни Харьков. Им нужно, чтобы нас не было как страны, как нации. Чтобы мы превратились в европейское Сомали. Исчезли как пример другой судьбы, многократно раздавленный, но снова и снова живым ростком пробивающийся наверх.
http://uainfo.org/blognews/376185-chto-ostavit-posle-sebya-rossiyskoe-vtorzhenie-na-donbasse.html

Автор статті на мою думку правий в тому, що як народ ми росіянам непотрібні. Вони хочуть змінити нашу назву  на  Новоросів  і таким чином знищити  нас як народ і знищити наше прагнення до незалежності.

Нашу  назву народу вони міняли  не один раз і ми це вже проходили в нашій історії.  Ми були Русинами   вони з нас зробили спочатку малорусами,  потім  малоросами, новоросами   і наша сучасна назва Українець  теж невідомо як появилася.  Можливо   це був російський  політичний проект  з території  України  яку росіяни контролювали  і називали  Окраїна , як відомо ця назва народу  почала поширюватись  в кінці 19 століття.

Чи Україна потрібна Росії як Міф?  Росіянам потрібна  Україна як  історичний Міф , для росіян грає роль історія Русі.  Втрата  їхньої міфології значно вдарить   по руському міру  і в жодному разі вони не хочуть залишитись  варварським диким  народом Улу Улус.  Їм також потрібне населення яке має християнську віру і європейський  генофонд.  Росіяни переживають що як європейський етнос вони зникнуть.

Росіянам потрібні також наші чорноземи і доступ до чорного моря , також Україна не бідна країна і має значні природні ресурси.
 
Росіянам потрібно все що маємо ми, їм потрібна наша історія Русі, їм потрібна наша земля, їм потрібні наші діти.  Але вони прорахувалися і не очікували що народ буде чинити спротив.

Луценко про знищену російську бронеколону: "Нех*й шастать!"

Радник президента України Юрій Луценко вважає, що ракета - зрозумілий аргумент для непрошених гостей

Про це він написав на своїй сторінці в Facebook, коментуючи знищення частини колони російської бронетехніки, яка вночі перетнула український кордон, передає УНІАН.

"Сьогодні в секторі Д був великий БУМ. Від нахабно розгорнутого табору з 70 одиниць бронетехніки з російськими позначками на борту залишилася гора металобрухту", - написав він.

МЗС РФ закликає терміново припинити вогонь в зоні АТО.

"Підтримую рішення президента. Ракета - зрозумілий аргумент для непрошених гостей. Та й переговори РФ-ЄС-Україна будуть результативнішими", - додав Луценко.

"Нехай щастить, або по рускі - нех*й шастать", - написав він.

Один из опытнейших политико-правовых экспертов Украины Александр Задорожний.
-- Вопрос к вам, как к юристу-международнику: почему Запад медлил с санкциями третьего уровня для России и правы ли те, кто испуганно заявляет о трусости Украины?

 Европа, США и весь цивилизованный мир поддержал нас в той форме, в которой это было возможно. Были соответствующие решения ПАСЕ, Генассамблеи ООН и так далее. Но трудно требовать от Запада ужесточения санкций и при этом не делать абсолютно ничего со своей стороны в этом направлении.
     Мы требуем системных экономических санкций, ограничений, эмбарго и так далее. Почему же Украина не совершила сама по отношению к государству-агрессору хотя бы одно из этих действий.
     Почему существует список граждан России, по отношению к которым Евросоюз и США установили персональные санкции, а в Украине такого списка нет? Уголовные дела против четырех российских политиков не в счет. Мы никому не ограничили въезд, не составили список нежелательных визитеров - артистов и других деятелей, пропагандирующих ненависть и войну, что является международно-противоправным деянием.
      Отсюда вывод: мы хотим от Европы, чтобы она фактически объявила экономическую войну России, сами же, выступая наиболее пострадавшей стороной, такой войны не объявляем.

     Мы официально делаем вид, что нет войны? Если мы посмотрим сегодня нормативную базу украинско-российских отношений, то мы с удивлением придем к выводу, что она абсолютно не изменилась. У нас действует Договор о дружбе и сотрудничестве 1997 года, действует Декларация о стратегическом партнерстве 2012 года, у нас за исключением денонсированных Россией договоров по Черноморскому флоту действуют абсолютно все договора. Будто бы войны и нет. Чего же мы хотим от Европы?
 
     Украина сегодня страдает от неопределенного статуса отношений с Россией. Мы не можем даже осудить сепаратистов, так как они прикрываются флагами дружеского с формально-юридической точки зрения нам государства.
     Наше определение статуса отношений с Россией существенно повлияет и на позиционирование Европы. На сегодня действия Запада в вопросе поддержки Украины вполне адекватны и ни в коей мере не должны восприниматься, как предательство или двурушничество. Повторюсь, больше вопросов у меня не к Западу, а к украинскому руководству. С 6 марта не прекращается российская агрессия, мы недостаточно сделали, чтобы ее остановить?
 
     Мы развернули антитеррористическую операцию. И все. А где обращение в международный суд с требованием признать факт агрессии?  Где обращение в международные трибуналы?  Где наши юридически значимые позиции?
     Раньше была ссылка на то, что в стране не было легитимно избранного президента. Ладно, но сейчас-то он есть. Кроме военных действий, Украине нужны юридические шаги, а их нет или они существенно запаздывают.
      Нам сегодня юристы всех цивилизованных стран говорят: Ребята, вы чего ждете? Где ваши иски, где ваши юридически значимые заявления и позиции?
 
       Приходится констатировать, что в международно-правовом поле Украина действует не взвешено и решительно. Самый яркий пример - дело Надежды Савченко. Зачем нам надо было вмешиваться в юридическую процедуру и посылать туда адвоката, неужели кто-то верит, что в России есть независимый суд? Нужно проводить дипломатические демарши, действовать через международные инстанции, выдвигать требования отпустить гражданина Украины.
 
     Правительство начало подготовку к санкциям постановлением от 23 июля, хотя в данном случае речь шла об учреждении правительственного Комитета по подготовке санкций, а не об их введении. Парламент начал активно работать над законопроектом "О присоединении Украины к введению ограничительных мероприятий (санкций) ЕС, США, Канады и Японии против России как государства-агрессора". Для нас очень важно самим определить Россию не просто как государство, которое финансирует терроризм, но и как государство-агрессор.

     Соответственно, определяя Российскую Федерацию государством-агрессором, мы бы опровергли все популистские заявления и упреки российских политиков в наш адрес, а также в полной мере легализовали бы действия наших военных в зоне конфликта. "Борьба с терроризмом" не является адекватным определением ситуации на Востоке Украины. Фактически, на территории Луганской и Донецкой областей ведется война, вооруженный конфликт международного характера. Соответственно, должны применяться нормы международного гуманитарного права, о чем однозначно совсем недавно заявил Международный комитет красного креста.
 
     Заигрывая с агрессором, не вводя военного положения и не определяя статус отношений с Россией, мы создаем сложную правовую ситуацию, когда фактически осуществляемые необходимые действия в зоне конфликта не всегда формально соответствуют правам и обязанностям, которые имеют участники АТО. Это создает риски для злоупотреблений и манипуляций ситуацией в дальнейшем.

Дрібниця, але досить важлива, бо є вже перевірена прикмета: там в Україні, де ще стоять пам'ятники Леніну - жити дуже погано, бо ясно одразу, яка наволоч знаходиться при владі на місцях.

Сьогодні вночі невідомі за допомогою троса знесли з постаменту 8-метровий пам'ятник Леніну, розташований у центрі Маріуполя.



За попередньою версією, пам'ятник повалили за допомогою тросу, прив'язаного до шиї Ілліча. Який транспортний засіб був на місці події, зараз встановлюється.

Скульптура впала на плити і розкололася. Зокрема, відлетіли ноги в області колінних суглобів, повідомляють маріупольські журналісти.
 
За повідомленням місцевої міліції, повідомлення про повалення Леніна надійшло о 3:45 в чергову частину Маріупольського ГУ МВС від співробітника охоронної служби одного з торгових об'єктів, розташованого біля місця події.

На місці події працює слідчо-оперативна група.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 296 Кримінального кодексу України - "Хуліганство, вчинене групою осіб", за що передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 4 років.

"Центральний Ленін Маріуполя" був установлений на перехресті проспектів Леніна і Будівельників 22 квітня 1987 року з нагоди 117-й річниці з дня народження головної політичної ікони СРСР.

Питання знесення монументу піднімалося з початку цього року. За повідомленням видання, і мер Маріуполя Юрій Хотлубей, і пізніше губернатор Донецької області Сергій Тарута заявили, що знесення та перейменування вулиць можливе тільки за рішенням міської ради.
 
Наразі в Маріуполі залишилося чотири пам'ятники Леніну. Вони встановлені біля заводоуправління комбінату ім. Ілліча, біля адміністративної будівлі молокозаводу на Новоселівці, площі Перемоги в Орджонікідзевскoмy районі та на проспекті Ілліча.

Як відомо, 8 грудня 2013 року в Києві було зруйновано пам’ятник Ленінові на бульварі Шевченка.

Після цього в Україні пошкодили або спробували пошкодити не менше 50 пам’ятників Леніну.

У липні невідомі обписали фарбою пам'ятник Леніну в центрі Краматорська.

Володимир Ульянов (Ленін) - ключова фігура у партії більшовиків (відлам Російської соціал-демократичної робітничої партії), керівник державного перевороту в Російській республіці в жовтні 1917 року), ідеолог створення СРСР.

http://www.istpravda.com.ua/short/2014/08/15/144006/

1 канал, новости России, репортаж из Парижа о том как хуёво прийдёцца европейцам после кремлёвских санкций, полностью не смотрите - хуета и бла-бла-бла, начните в 4 мин.10 сек.и тыцяйте паузу в 4 мин.17 сек.

ВОЛЯ або смерть – ми вибирали на Майдані. УКРАЇНА або смерть – у війні з Росією.



В Борисполі о 12.00 відбулось прощання з моїм Миколою. В каплиці, що біля могили Чубинського (автор нашого Гімну). Микола його так його гарно виконував, так щиро. Він вірив в ті слова всією душею.

Він був справжнім. Він не був вояком у фейсбуку, він не думав про піар чи політичну кар'єру. Він просто воював за Україну, за свою землю, адже він народився і прожив більшу частину життя на Донбасі. Він мріяв звільнити від сепаратистів і москалів рідну Горлівку.

Він не просто вважав це обов'язком кожного справжнього чоловіка, він вірив, що такий шанс дається раз на тисячу років, що його покоління робить ВИБІР бути Україні чи ні.

ВОЛЯ або смерть – ми вибирали на Майдані. УКРАЇНА або смерть – у війні з Росією.

Він вірив, що якщо критична маса українців, кожен для себе зробить цей вибір на користь останнього, то, щоб не було, якою не буде важкою ціна, Україна зрештою переможе. З аморфної маси, що так-сяк трималася вкупі, нарешті постане справжня Україна. Країна, де патріотизм, служіння своїй країні, гідність – норма. Де над тими, хто хоче бути корисний для держави не сміються, як над дурниками. Хоча сміються як правило каліки. Моральні та розумові. Бо без своєї держави, ми, українці, завжди були "скотом на убой"...

Ми були з Миколою однодумці. Він мене підтримував, навіть, коли мені доводилося ризикувати життям. Він був такий, хто вважав, що заради країни можна пожертвувати всім.

І це при тому, що він мене сильно кохав, всі 12 років нашого спільного життя. Який він був щасливий, коли я вижила після замаху. Як він ходив за мною на Майдані, як тінь. Він мене не зупиняв, але, як при цьому боявся за мене. Я знала: він вирішив, якщо смерть, то загинути першим...

Я знала, як він мучився, а після Майдану в мене стало таке страшне життя, що не було часу, можливості та сил вибачитися-пригорнути. Я так перед ним винна...

Він загинув, бо це – війна. Він загинув, бо був світлим і справжнім. Під снайперським вогнем він кинувся витягати пораненого Світляка. Він ставився до своїх обов'язків командира по-особливому, він вважав, що відповідає за кожного. А мого Миколу став витягати Роман (Сокіл), який взяв на себе обов'язки командира. Сокіл тягнув його за ноги та отримав кулю в живіт, зараз бореться за життя. Така наша чота...В ній найкращі.



Я теж була в ній... Світляк мене навчив чистити мій автомат. Я чистила і кулемет Миколі. Всі сміялися. А мені хотілося чимось бути корисною. Бо я розуміла, що присутність близької людини це тягар для командира. Я обіцяла бути ззаду, як в Маріуполі.

Я не могла не бути з ним, з ними. Я тікала з Києва, з уряду, коли була найменша можливість. Ми були однієї крові. Я тільки серед них почувала себе цільною. Мені було з ними, як рідними людьми. Вони були найкращі, бо, коли людина робить вибір собою пожертвувати заради країни, в ній проявляються найсвітліші людські якості, підлості відходять на другий план. В уряді – навпаки...

А коли він загинув – мене не було поряд... Я усвідомлювала, що він на війні, що він може загинути, але я так молила, щоб я була поряд, якщо це станеться. Я зараз питаю себе: а може я би допомогла? Ми були ангелами охоронцями один одного. Я порятувала його в Черкасах (в часи Майдану), він врятував мене 19 лютого.

Може я би допомогла? В нього поранення було в ногу, він стік кров'ю, далеко від мене, за тисячу кілометрів...

А ще він зі мною попрощався. А я ні...

О п'ятій ранку він мені прислав СМС: "Штурмуємо Іловайськ. Зв'язок пропадає, тому не хвилюйся. Я тебе люблю".

Я його прочитала тільки вранці. Написала відповідь: "Тебе люблю дуже. Тримайся". А потім дивлюся, ще СМС. А в них, що він... загинув Виходить я вже мертвому писала...

Я примчалася в Урзуф на ту дачу Януковича, яку ми разом захоплювали, ще в травні. Вона стала базою для батальйону "Азов". Вона стала нашим домом. Я забігла в кімнату, де жила наша чота. Його речі – акуратно складені...

Він був такий акуратний, розумний і грамотний. Він завжди перевіряв мої тексти на помилки. Він завжди мав проблему з працевлаштуванням через мою журналістську діяльність.

Я напередодні йому навіть не подзвонила. Я була морально вбита і зла. І вирішила йому не дзвонити. В той день я поїхала в Конча-Заспу і дізналася, що ворог України Юрій Іванющенко продовжує будувати "Нове Міжгір'я" в Конча-Заспі, за яке мене вбивали в грудні.

Уявляєте "Нове Міжгір'я" будується нині!!! І це той Юрій Іванющенко, який організовував ескадрони смерті, який запустив маховик сепаратизму на Донбасі. Він продовжує будувати хороми, а мій чоловік загинув...

Але не даремно, не даремно, не даремно!!! Наша Україна є і буде!!! Його жертовність, його кров буде прикладом, наснагою для найкращих. На його крові і крові інших, хто зробив свій ВИБІР і пройшов дорогою до КІНЦЯ, Україна переможе зараз, і буде триматися в майбутньому! Так, як наша незалежність постала на крові вояків УПА! Він був з тих клітинок організму України, які борються за виживання не лише прямих нащадків, а за майбутнє всього роду.

За майбутнє, в якому будуть, звісно, жити не тільки гідні українці, а і підлі, споживачі життя, кати і злодії – ті, які грабують країну, поки інші за неї гинуть, будуть завжди, така правда життя.

Проте наша справа дати шанс гідним. Тому все це не даремно. Герої живуть не даремно. Геройство, самопожертва не буває даремним. Ніколи. Ні в якій ситуації. А що може бути даремніше і гидотніше ніж життя "на туалет", навіть якщо це золотий туалет в Міжигірї чи Монако.

Мій Микола!!! Моє Сонечко!!! (він називав мене – "кунічка", а дітей, так смішно, -"чебуречками"). Я не знаю, як мені далі... Пробач мені. Я тебе люблю.


 Тетяна ЧОРНОВОЛ



УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 641/2014

Про нагородження М.Березового орденом «За мужність»

За особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, постановляю:

Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня БЕРЕЗОВОГО Миколу Вікторовича – міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління МВС України в Київській області, рядового міліції (посмертно).

Президент України Петро ПОРОШЕНКО

11 серпня 2014 року

http://www.president.gov.ua/documents/17957.html



Микола Березовий кинувся рятувати «Світляка» і загинув
      
13.08.2014

У Борисполі поховали Миколу Березового, громадського діяча і чоловіка уповноваженої з питань антикорупційної політики Тетяни Чорновол. Він загинув 10 серпня у бою під містом Іловайськ на Донеччині. Провести у останню путь ще одного героя прийшли родичі, побратими з батальйону «Азов», політики та громадські діячі.

 Командир 2-ї чоти, 3-ї сотні батальйону «Азов» Микола Березовий родом із Горлівки кинувся захищати Донбас добровольцем ще у травні. А о п’ятій ранку 10 серпня він надіслав СМС своїй дружині – уповноваженій з питань антикорупційної політики, журналістці Тетяні Чорновол: «Штурмуємо Іловайськ. Зв’язок пропадає, тому не хвилюйся. Я тебе люблю». Як виявилось згодом, це повідомлення було останнім. Він кинувся рятувати пораненого «Світляка» Андрія Дрьоміна і отримав снайперську кулю сам.

«Коли він отримав поранення, він просто доповів по радіостанції «Береза» – «трьохсотий» і сумирно перев’язав собі пов’язкою місце поранення і більше не видавав ні звуку, просто лежав як велетень, як герой. Побратими загрузили його під кулями. Автомобіль був обстріляний, пробили бак. Представника медичної служби поранили в руку. Хлопці зробили все, щоб врятувати життя Миколі. Ніхто не відходив, незважаючи на шалений снайперський вогонь з усіх боків, доки ми не почули наказ відходити. Коли ми відійшли, забравши інших поранених, я почув слова: «Береза» – «двохсотий», я не міг це сприйняти. Лише коли підвезли його тіло і накрили синьо-жовтим стягом, я повірив в те, що Миколи більше немає», – пригадав друг, доброволець «Азову» Микола Ляхович.

Попрощатися з Миколою Березовим на Книшовому меморіальному цвинтарі, де похований автор слів гімну України Павло Чубинський, прийшло близько сотні людей. Вздовж алеї стояла почесна варта. Хлопці у чорних балаклавах тримали прапори із символікою батальйону «Азов». До труни з рушником, фронтовою чаркою та хлібом з салом родина, побратими, народні депутати та громадські активісти несли купу вінків та оберемків квітів. «Він загинув у соняшниковому полі, принесіть йому соняшників», – просила у прощальному слові дружина.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/26529299.html

Ігор Костенко – перший українець, який отримав нагороду wikipedia

11 серпня 2014, 20:00  
    
Засновник вільної енциклопедії Джиммі Вейлз присудив нагороду активістові Майдану Ігорю Костенко за ґрунтовну роботу.

За 2,5 року студент-географ  написав понад 280 статей про українські села, зробив понад 1,5 тис редагувань.

Ігор - перший українець, який отримав цю нагороду.
Він з перших днів був на Майдані, загинув під час протистоянь на вулиці Інститутській.

http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741

відео: http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741


Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.

Костенко Ігор Ігорович

Народився     31 грудня 1991 Зубрець, Бучацький район, Тернопільська область
Помер         20 лютого 2014 (22 роки) Київ, Україна, вогнепальні поранення
Поховання     Зубрець, Тернопільська область
Громадянство     Україна Україна
Національність     українець
Діяльність     журналіст, студент-географ
Відомий         загиблий на Євромайдані з Небесної Сотні
Alma mater     Львівський національний університет імені Івана Франка
Конфесія     греко-католик
Батько         Ігор Семенович
Матір         Оксана Олексіївна

Ігор Ігорович Костенко (* 31 грудня 1991, Зубрець – † 20 лютого 2014, Київ) – український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану, редактор Вікіпедії. Загинув під час протистояння на вулиці Інститутській.

Життєпис

Народився у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Батьки хлопця були на заробітках у Санкт-Петербурзі, тому ріс із бабусею та дідусем.


Освіта

Навчався в Зубрецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів[Джерело?]. 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата, написавши у випускному альбомі:
«Вірю, що (…) колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну (…) Будьмо українцями в душі і з Богом у серці.»

Навчався на п'ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету.


Творчість

Працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика».

Ігор Костенко був активним редактором Української Вікіпедії (дописував під ніком Ig2000). За два з половиною роки участі створив понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Написав одну статтю, яка згодом отримала статус «доброї». Також брав активну участь у просуванні Вікіпедії в соціальних мережах, через які намагався залучити нових дописувачів.

Захоплювався спортом, зокрема футболом, був фанатом львівських «Карпат». Був хорошим товаришем, відкритою, життєрадісною, цілеспрямованою людиною. Мріяв про сім'ю, хотів відкрити свою електростанцію.


На Майдані

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Востаннє поїхав на київський Євромайдан ввечері 18 лютого 2014 р.


Загибель

Вранці 20 лютого Ігоря вбито під час протистояння в центрі Києва. Його тіло знайшли біля Жовтневого палацу (МЦКМ ФПУ) на вулиці Інститутській. В Ігоря влучили 2 кулі: одна – в голову, а інша – в груди. Окрім цього, в загиблого виявлені сильні переломи ніг.


Похорон Ігоря Костенка

Тіло Ігоря супроводжували люди всією дорогою від Києва до Бучача, прощання з загиблим відбулося в усіх містах Тернопільщини на шляху до Бучача. Зокрема, в ніч проти 22 лютого більше півтисячі людей зі свічками зібралися на панахиду на Збаразькому кільці в Тернополі.

23 лютого 2014 по обіді Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець на Бучаччині. Організацію похорону взяла на себе Львівська міська рада.


Вшанування пам'яті

Громада села Зубреця за підтримки української діаспори в США планує встановити у селі пам'ятник Ігорю Костенку та іншому уродженцю села з Небесної сотні Василю Мойсею, а також перейменувати на честь Ігоря вулицю, на якій він жив. У Львівському університеті на честь Ігоря планують назвати одну з аудиторій.

27 квітня 2014 року в пам'ять про Ігоря Костенка спільнотою української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» було проведено Вікіфлешмоб – конкурс, у рамках якого в певний день якнайбільша кількість користувачів писатимуть статті до Вікіпедії. Ідею цього конкурсу було запропоновано Ігорем за півроку до загибелі.



10 серпня 2014 на церемонії закриття щорічної конференції «Вікіманія-2014» засновник Вікіпедії Джимбо Вейлз оголосив Ігоря Костенка вікіпедистом року в світі.


Небесна Сотня (наявна у Вікіпедії)

Василь Аксенин • Георгій Арутюнян • Олександр Бадера • Сергій Байдовський • Олександр Балюк • Володимир Бойків • Сергій Бондарєв • Сергій Бондарчук • Валерій Брезденюк • Олексій Братушко • Ольга Бура • Богдан Вайда • Роман Варениця • Віталій Васильцов • Юрій Вербицький • В'ячеслав Веремій • Назар Войтович • В’ячеслав Ворона • Устим Голоднюк • Іван Городнюк • Максим Горошишин • Едуард Гриневич • Роман Гурик • Антоніна Дворянець • Микола Дзявульський • Андрій Дигдалович • Сергій Дідич • Ігор Дмитрів • о. Олександр Дорикевич • Анатолій Жаловага • Володимир Жеребний • Михайло Жизневський • Яків Зайко • Богдан Ільків • Богдан Калиняк • Олександр Капінос • Сергій Кемський • Давид Кіпіані • Володимир Кіщук • Анатолій Корнеєв • Андрій Корчак • Ігор Костенко • Євген Котляр • Віталій Коцюба • Володимир Кульчицький • Артем Мазур • Павло Мазуренко • Дмитро Максимов • Андрій Мовчан • Василь Мойсей • Іван Наконечний • Володимир Наумов • Сергій Нігоян • Валерій Опанасюк • Володимир Павлюк • Дмитрій Пагор • Іван Пантєлєєв • Микола Паньків • Юрій Паращук • Юрій Пасхалін • Олександр Плеханов • Леонід Полянський • Василь Прохорський • Андрій Саєнко • Роман Сеник • Ігор Сердюк • Юрій Сидорчук • Сергій Синенко • Віталій Смоленський • Богдан Сольчаник • Іван Тарасюк • Ігор Ткачук • Володимир Топій • Роман Точин • Іван Тур • Олег Ушневич • Віктор Хом'як • Олександр Храпаченко • Зураб Хурція • Олександр Царьок • Андрій Черненко • Віктор Чернець • Дмитро Чернявський • Віктор Чміленко • Сергій Шаповал • Василь Шеремет • Людмила Шеремета • Йосип Шилінг • Максим Шимко • Олександр Щербанюк


http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Огляд підготував Богдан Гордасевич