Якби я мав великі гроші, був багатою людиною, то неодмінно написав би сценарій і зняв кіноепопею під сакральною назвою «Страшно бути українським народом». Думаю, що вона мала б не меншій успіх, ніж екранізація відомого твору американської письменниці Маргарет Мітччел «Звіяні вітром». Тут же, що важливо насамперед? Життєва історія, захоплююча фабула. А вона, знаєте, якраз і є.

            Я випадково знайшов її, доторкнувся до неї понад пів року тому, випадково прочитавши в щоденній україномовній газеті «Свобода», яка видається в цьому форматі безперервно з 1893 року, замітку про те, що в травні 1984 року, в Нью-Йорку українська діаспора відзначила 100-річчя з дня народження доктора права зі Львова, гуцула Романа Домбчевського. Я здивувався, що нічого не знаю, ніколи не чув про таку людину.  Почалися пошуки, струшування пилу з архівних полок. І переді мною відкрилася нечувана історія родини, яка неймовірно постраждала від «торжества» комуністичного режиму. Мені довелося написати статтю про поліглота Домбчевського (володів вісьмома мовами світу) статтю до «Вікіпедії», розмістити публікацію в газеті «Просвіта», видати в Інтернеті ще ряд публікацій, відтак, ім’я воістину великого українця повернулося до пам’яті нашої нації. З архівів піднято головну працю Романа Домбчевського – книгу «За право мови», видану автором 1934 року. Її ви можете читати тут. Спасибі керівництву юридичного факультету Львівського національного університету, воно  запевнило мене, що тепер за цим трактатом студенти та викладачі, громадяни зможуть захищати дипломні роботи, наукові звання.

            Нинішньої ночі я виставив на сайт «Вікіпедії», так би сказати, жіночу історію сім’ї Домбчевських – розповідь про дружину пана Романа – Ірину/Ірену Рибчак-Домбчевську, активну громадську діячку довоєнної Галичини, журналістку, яка після арешту доктора права енкеведистами восени 1939-го зуміла зберегти код родини – втекла з дочкою до Мюнхена, за тим до США. Якщо ви прочитаєте цю статтю, ви зрозумієте, чому я фільм назвав би «Страшно бути українським народом».   

            А тепер розповідь про жіночу долю Домбчевських:

    http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/23226.aspx

 

Активіст української діаспори в Росії Валерій Семененко — про зачистку українського гуманітарного простору

Вирізки: 

..." На території Росії в радянські часи налічувалось понад чотири мільйони українців, а зараз — менше двох. Скорочення чисельності пояснюється багатьма причинами, але найперша і незворотна — це асиміляція. Людей просто не записували українцями під час перепису, а дехто й приховує свою національність. До того ж графи «національність» у російському паспорті немає."

..."Не секрет, що більшість російської політичної еліти не сприймає незалежності України, самостійності української нації і самобутності її мови. Це призводить до відсутності у Росії послідовної і системної національної політики щодо українців. Ми показали статистику — скільки в Росії українських шкіл та садочків, скільки дітей вивчає українську мову. Причому порівняли це зі станом російської освіти в Україні. Статистика була вражаючою — в Росії щодо української освіти були суцільні нулі. Російській владі, мабуть, були не до вподоби подібні заяви. І почалась ревізія у всіх напрямках."

..."Ставлення до української діаспори таке: доки ми займаємось «шароварами», нас ніхто не чіпає, навіть заохочують, але коли порушуємо серйозніші питання, то не дай Боже!"

повністю можна прочитати тут:  http://www.day.kiev.ua/232549#

===========================================================================================

                           поцреотьі идут.

===========================================================================================

Кaнaдіїcький гурт Klooch, ocнoвy якoго cклaдaють двa yкpaїнці - Юpкo
Миxaйлюк і Тapac Близнюк, вжe нe впepшe з’являєтьcя y вітчизнянoмy
paдіoпpocтopі. Пoпyляpнa y ceбe в Тopoнтo, ця кoмaндa пoмaлy нaбиpaє
oбepтів і в Yкpaїні.