Ой награй, Скрипалю, пісню,
Що в лісах дуби шепочуть,
Де лежать сніги торішні,
Не цвітуть, не родять вишні,
Тільки слід у хащах вовчий.

Грай, Скрипалю, пісню вітру,
Хай течуть щоками сльози,
Що їх ніжний промінь витре
Із небесної палітри,
Грай, бо Ти у ласці Божій!

Твоїх звуків серце просить -
Грай, щоб міг зцілити душу,
Заглуши гарматний постріл,
Віджени незваних гостей,
Грай, хай гори з місця зрушать!

Як натхненно будеш грати
Ти у Божій цій сторонці –
Розцвітатимуть Карпати,
Згине ворог наш проклятий
І до тла згорить на сонці.

Грай! Ти потім відпочинеш,
Як здійсниш святу роботу,
Двері в дім Тобі відчинять,
Де Ти скинеш сорочину,
Що пройшла кривавим потом...

Ну а зараз – дай нам жару,
Щоб вітри сплелися в смерчі,
Розцвіли вогнем стожари,
Розійшлися чорні хмари,
Щезли геть примари смерті!

Грай, любимчику Фортуни,
По акордах вдар незнаних -
Хай напнуться серця струни,
Хай не буде більше суму
І Вкраїна зцілить рани !!!

Автори вірша: Наталія Крісман , Роман Лесюк
Читає: Наталія Крісман
Відео: Юра Ярохович
звук:  радіо Дзвони

Про страх, про єеси брехливі, та ще много цікавих моментів...

автор: Олександр Косвінцев

Ввівши в Україну війська, Путін виклав останній козир. Такий висновок недавно зробив керівник інформаційного центру «Правого сектора» Борислав Береза. Активіст навіть виніс ці слова в заголовок статті для видання «Новий час».

«Крах проекту «Новоросія» нікого не дивує. Він і не мав бути реалізований до стану незалежної держави», – міркував Береза. За його словами, спочатку задумка кремлівських «інтриганів була на рівні створення серйозної дестабілізуючої ситуації в Україні та відстоювання своїх інтересів в торгах із Заходом за вплив у нашій державі». Україні в цій грі, на думку автора, належала роль не гравця і навіть не фігури, а шахової дошки.

Такі оцінки зараз висловлює багато аналітиків. На мій погляд, вони не цілком влучають у ціль. Навряд чи Кремль хотів створити «Новоросію» тільки заради торгів із Заходом. І це – теж, але не єдине. Швидше за все, Путін спочатку затівав варіативну і безпрограшну гру: вийде відразу створити нову підконтрольну «державу» – добре, не вийде – буде зона нестабільності й плацдарм для наступу на Україну в майбутньому.

Кінцева мета кремлівського бандита – не міфічний «договірняк» зі західними країнами. Вся логіка його дій підказує, що основною мрією російського агресора щодо України є її знищення як незалежної держави. Лідери провідних країн Євросоюзу могли б на це піти, адже іржа путінщини глибоко проникла в їхнє середовище. Та досягти такої домовленості зі США практично неможливо в силу хоча б не дуже міцних позицій президента Обами в американському Конгресі, а він не дозволить це зробити.

Утім, достовірно дізнатися плани колишнього кадебешника ми не зможемо ніколи. Практично всі основні рішення Путін ухвалює одноосібно, як абсолютний монарх, і досить непередбачувано. За оцінками низки фахівців, ця людина має серйозні психологічні і почасти психічні відхилення. А найбезрадісніше те, що у нього в запасі є й інші великі козирі, а не тільки банди найманців і регулярні війська.

Вважається, що головним козирем кремлівського свавільника є наявність у Росії ядерної зброї та балістичних ракет. Створював їх не Путін; у колишніх господарів «атомної валізки» ніколи не виникало бажання нею скористатися. Путін же знахабнів настільки, що став відкрито погрожувати зброєю масового знищення країні, яку росіяни ще недавно вважали братською. Країні, що розташована майже в центрі густонаселеного континенту.

Напередодні саміту НАТО, що відбувся 4-5 вересня в Уельсі (Велика Британія), біснуватий фюрер виступав на форумі прокремлівської молоді. Звідти він знову пихато нагадав світові про те, що «Росія – одна з найпотужніших ядерних держав». Світова преса відразу почала гадати: мовляв, насправді Путін ніколи б не застосував ядерну зброю, чи не так? На жаль, точної відповіді на це питання не може дати ніхто.

Багато що залежить від оточення «царя», вважає відомий російський вчений і публіцист Андрій Піонтковський. За його інформацією, в оточенні Путіна є і «партія миру», і «партія війни». «Голуби» пропонують йому зараз, в момент оголошеного в Мінську перемир'я, заявити про перемогу в Україні і вийти з конфлікту, і це могло б зняти гостроту протистояння. Але на цьому шляху Путін буде виглядати переможеним. Імідж непогрішного і рішучого правителя – одна з основ його влади.

«Яструби» радять своєму господареві піти іншим шляхом: провести показову «конвенціональну війну з НАТО». На думку експертів, у цьому разі в автократа буде тільки один варіант: ядерний удар.

Уельський саміт НАТО показав, що лідери західних країн всерйоз сприймають цю гіпотетичну загрозу. Або принаймні використовують її для якихось своїх політичних маневрів.

На саміті українському президентові було надано найповажніший прийом. З ним зустрічалися глави найсильніших держав-членів Альянсу. Порошенко отримав обіцянку, що буде створено кілька фондів для модернізації української армії. Крім того, НАТО ще раз підтвердило, що повністю солідарне з Україною в конфлікті, який розгорнувся. Прозвучали також чергові вимоги до Росії про виведення її військ з української території, припинення постачання терористів зброєю і грошима.

Провальним, як писали деякі видання, саміт назвати ніяк не можна, але і проривним – теж. Основні члени Альянсу фактично ухилилися від обіцянок постачати в Україну сучасну летальну зброю, здатну зрівняти сили протиборчих сторін. Не почула країна, яка зазнала нападу, й зобов'язань про її прийом в оборонний блок колись у майбутньому. Питання ніби зависло в повітрі.

«НАТО занадто побоюється погроз Росії, щоб допустити до своїх лав Україну», – пояснив впливовий американський тижневик Time. Багато публікацій світової преси з цього приводу були значно уїдливішими.

Справді, допомога Україні фінансами (а вона могла бути і більшою в умовах війни) та військово-технічною продукцією нелетального призначення з боку розвинених країн – це дуже благородний жест. Щодо всього іншого, то тут лідери країн-членів НАТО, очевидно, виходять з хибних уявлень. Прагнучи вберегти світ від ядерної пожежі, Альянс чомусь відмовляє Україні в прямій військовій допомозі нестратегічного характеру. Це розпалює військовий свербіж Путіна, який бачить перед собою економічно ослаблену країну, що спливає кров'ю.

Характерно, що США, Великобританія, Німеччина та інші західні держави, висловлюючи занепокоєність діями Росії, жодного разу не поставили перед ООН питання про введення в зону збройного протистояння «блакитних шоломів». А чому? Світ знає чимало прикладів застосування миротворчих сил ООН у значно менш кривавих конфліктах, і це є одним з головних завдань Об'єднаних Націй. Відмовляючи Україні у міжнародній миротворчій допомозі, Захід фактично підштовхує Путіна до форсування військових дій на її території.

Попри досягнуту в Мінську угоду про перемир'я підконтрольні Кремлю бойовики вели обстріл житлових кварталів і позицій української армії. Самопроголошений «народний губернатор» так званої Донецької народної республіки Губарєв презирливо заявив, що він і його бойовики «плювати хотіли» на оголошений режим перемир'я. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.

Не менш «наплювально» поводиться і кремлівський покровитель терористів. За його наказом через міждержавний кордон в Україну продовжує проникати російська бронетехніка. На кордоні накопичуються елітні путінські війська...

Екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, котрий непогано вивчив повадки правителя Росії, застерігає українців від потрапляння у політичну пастку. «Треба розуміти, що перемир'я саме по собі не означає мир. Головне – не попастися в цю пастку про довгостроковий мир. Путін бреше кожен раз, коли справа стосується тактичних питань, і практично не приховує, що бреше», – говорить Саакашвілі. За його оцінками, Путін прагнутиме пробити сухопутний коридор до Криму, для чого буде потрібно взяти Маріуполь і низку інших населених пунктів...

Переговори в Мінську відбулися. Папери про перемир'я підписані. А війна фактично триває. Надходять відомості про нові жертви серед українських солдатів і цивільного населення. Така ціна нерішучості чи завуальованої пропутінської позиції низки країн Заходу.

Власне кажучи, нерішучість Заходу і його панічний страх перед війною в Європі – ось головний козир кремлівського пахана в цьому затяжному конфлікті. Такий козир у цій грі навіть грізніший за ядерну зброю.

Утім, задіявши стратегічний потенціал, Путін поставить під загрозу власні території. А це навряд чи сподобається росіянам. І російський лідер це не може не розуміти. Ось чому, демонстративно розмахуючи ядерним кийком, путіністи роблять ставку на десантні й танкові війська, артилерію і загони найманих убивць.

Що може протиставити цьому Україна? Перш за все потрібно вибивати козирі у противника.
Заявивши про відмову від позаблокового статусу (відповідний законопроект вже внесено до Верховної Ради), уряд України зробив сильний хід, але запізнілий і тому вже недостатній. Лідерам держави слід дати чітко зрозуміти світовій спільноті, що Україна починає у форсованому темпі відновлювати свій ядерний статус через невиконання Будапештського меморандуму. Весь необхідний науково-технічний потенціал у країни є.

В умовах фактичної капітуляції Заходу перед обличчям свавільної путінщини Україні потрібно рішуче і безповоротно вибити головний козир господаря Кремля: перестати боятися війни. Боятися її безглуздо: вона вже йде.

Путін – затятий негідник. Замисливши захопити, як мінімум, частину України, він може відступитися від своїх планів, та й то тимчасово, лише за однієї умови: якщо отримає рішучу і тверду відсіч. Не тільки словесну, зрозуміло.

Росія підло вбиває найкращих українських хлопців і чоловіків. Україна має повне моральне право завалити Росію «вантажами 200», щоб тамтешні батьки й матері збунтувалися. Як пишуть російські ЗМІ, вони вже починають хвилюватися. Колись чаша людського терпіння лусне...

Україну від початку вторгнення путінських «зелених чоловічків» переслідував страх війни. Це вилилося в здачу Криму практично без жодного пострілу. Кажуть, хотіли уникнути кровопролиття. Допомогло? Як бачимо, не дуже.

Україну переслідував страх війни й після вторгнення російських диверсантів на Донбас та Луганщину. Це виразилося, наприклад, в односторонньому припиненні вогню, яке в червні оголошував президент Порошенко. Допомогло? На жаль. Під час «перемир'я» бойовики отримали можливість відпочити, запаслися боєприпасами і вбили близько двадцяти українських бійців.

Україну й досі переслідує страх війни. Це виражається в тому, що повномасштабну війну називають антитерористичною операцією. Вона йде десь далеко, на околиці країни. Решта регіонів, звісно, зазнають моральний дискомфорт, але загалом живуть своїм звичним життям.

Суспільство практично не напружується. Українське телебачення рясніє передачами окупантів. В країні діють прокремлівські ЗМІ. У владних структурах – чимало хабарників. Є й новенькі: замасковані саботажники. Підготовка до оборони на більшій частині території країни пущена на самоплив. Рідкісні міста будують захисні споруди. Населення масово не готують до партизанської війни... Україна пручається, але ніби упівсили, не по-справжньому. Бери її й роби, що хочеш.

«Якби я захотів, взяв би Київ за два тижні», – нахабно заявив кремлівський бандит в недавній розмові з головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Це – реакція агресора на нерішучість державного керівництва України, його половинчастість в реалізації військової стратегії. Якщо, звичайно, така взагалі є.

Україні потрібно вибити головний козир Путіна: перестати боятися війни. Як не гірко це усвідомлювати, але тривала війна, швидше за все, неминуча, якщо заздалегідь не погодитися з втратою частини території.

 Українцям давно слід зрозуміти, що вони мають справу з досвідченим злочинцем, руки якого – по лікоть у крові. Він не зупиниться ні перед чим: ні перед сльозами жінок, ні перед смертями дітей, ні перед вбивством тисяч українських і російських хлопців. Зупинити збожеволілого сусіда можна, тільки чітко давши йому зрозуміти, що ви бажаєте миру, але готові до сутички.

звідси

11 вересня 2014 року українська спільнота відзначає 150-річчя від дня народження українського поета, публіциста, критика, перекладача з багатьох мов світу Павла Грабовського, ювілейну дату народження якого внесено до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.



Павло Арсенович Грабовський — український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу.
Народився П. Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім'ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п'ятеро дітей.
Спочатку П. Грабовький навчався у місцевій церковнопарафіяльній школі, а на десятому році життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П. Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час він знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників «Чорний переділ» і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.
У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета.
Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному, Грабовський пише численні кореспонденції в газеті «Южньїй край», вірші і прозові твори. У 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П. Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах, і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).
Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі й мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Зі схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок — М. Ковалевської, Н. Смирницької, М. Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти катування Сигиди.
Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнула його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.
Це були важкі роки, але, незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П. Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.
У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові («Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «З півночі» (1896) та інші.
У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, назавжди оселяється в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки «Кобза» (1898), «Пісні України» (1898), «Хвиля» (1899).
Наприкінці 1900 року Грабовський одружився з А. М. Лук'яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук'янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка (згодом він став виданим винахідником, одним з «батьків» сучасного телебачення: об'єктив сконструйованої ним телекамери вперше у світі транслював рухоме зображення, що повністю передається і приймається електронним методом).
Ще в Іркутській тюрмі П. Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Усе інше — воля, Україна, здоров'я — у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.
Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
Творчість Грабовського була неперевершеним зразком громадянської лірики. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях «Справжні герої», «Уперед», «Надія», «До Н.К.С.». Про громадські обов'язки митця Грабовський пише у своїх віршах «Я не співець чудовної природи», «До парнасців», «Поетам-українцям». Поезії Грабовського «До українців», «Далеко», «До України», «Україна приснилась мені» мають патріотичний, національно-визвольний характер.
У поезіях Грабовського знаходимо чимало прекрасних картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика «Сон», «Квітень», «Вечір», цикл «Веснянки».
Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання «До школи», «Дітям». Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета «Сонечко та дощик», «Щоглик», «Соловейко», «Дніпр», «Метеличок».
Ім'я П. Грабовського-перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця XIX ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.
Постать П. Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.
Будучи вже тяжко хворим, за п'ять днів до смерті поет пише Б. Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П. Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт — поховали поруч з могилами декабристів.
Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота — ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

ДО РУСІ-УКРАЇНИ

Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власне сподівавсь.
 
Щоб велич простого народа
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
 
Щоб Русь порізнена устала
З-під віковічного ярма
І квітом повним розцвітала
У згоді з ближніми всіма!

П. Грабовський

http://www.ukrlit.vn.ua/author/grabovski.html

Виступ Президента України Петра Порошенка на засіданні Кабінету Міністрів 10.09.2014 11:08

"Людське життя є найвищою цінністю і ми повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб припинити кровопролиття та покласти край стражданням людей",- наголосив у своєму виступі Президент України Петро Порошенко



Вельмишановні Арсенію Петровичу, Олександре Валентиновичу, шановні члени Уряду, голови обласних державних адміністрацій, шановні колеги, шановні телеглядачі.

Радий бути присутнім на засіданні Кабміну. Це моя перша участь як Глави держави і впевнений, що сьогодні сам час вимагає від нас чітко скоординованих і ефективних дій.

В неділю на нараді із силовиками ми домовилися з керівником Уряду, Головою Верховної Ради про проведення цього засідання.

Чіткі доручення отримали керівники силових відомств, і впевнений в тому, що питання, які винесені сьогодні на порядок денний, сприятимуть зміцненню нашої обороноздатності.

Але перш, ніж ми з вами заслухаємо відповідних міністрів, я хотів би поінформувати про зусилля з реалізації мирного плану України.

Завдяки мужності та звитязі українських військових, славних воїнів Збройних Сил України, Національної гвардії, Міністерства внутрішні з справ, Державної прикордонної служби за червень-серпень нам вдалося суттєво скоротити територію, контрольовану бойовиками.

З терористичної неволі визволено мільйони громадян України, в першу чергу, мешканців Донбасу.

Але наш героїчний наступ змусив ворога вдатися до прямого вторгнення на територію української держави, до використання підрозділів регулярної армії Російської Федерації, до ще більш масованого постачання техніки та високоточної зброї – в комплекті із фахівцями, які вміють професійно нею користатися та холоднокровно вбивають українців.

Людське ж життя є найвищою цінністю, і ми повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб припинити кровопролиття та покласти край стражданням людей.

Саме тому я вийшов з ініціативою про негайне припинення вогню. Домовилися про це в розмові з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним. В Мінську в рамках Тристоронньої контактної групи було підписано відповідний протокол, підкреслюю, протокол на основі мирного плану Президента України.

Так, режим припинення вогню запроваджується зараз дуже непросто, дуже важко. Терористи час від часу намагаються постійно спровокувати українські війська.

Розраховую, і проведені усі необхідні консультації з представниками ОБСЄ, спеціальної моніторингової групи, яка вже працює в Києві, про те, що саме ця організація візьме на себе левову частку навантаження щодо моніторингу, верифікації та забезпечення суворого дотримання режиму припинення вогню з усіх боків.

Повномасштабні бойові дії, я відповідально хочу на цьому наголосити, з 18.00 5 вересня не ведуться. На жаль, цього не можна побачити по більшості телеканалів, я можу сказати, що обстановка на фронті кардинально змінилася. Кожен день до 5 вересня, особливо в останні дні, країна втрачала десятки життів своїх героїв, кожен день серце стискалося, коли вночі мені дзвонили і повідомляли про черговий штурм, артилерійський обстріл чи атаку системи залпового вогню, які забирали життя найкращих українців.

Прошу вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Прошу сідати.

Що ми маємо зараз внаслідок підписання протоколу?

Не лише збережені українські життя. Не лише зупинку наступу регулярних збройних сил сусідньої країни.

Розпочався процес звільнення українських військових і цивільних, які утримувалися незаконними збройними формуваннями.

Вже сьогодні з часу оголошення припинення вогню звільнено майже 700 наших громадян. До кінця тижня існує чіткий графік, коли ще 500 українців нарешті отримають можливість повернутися додому.

Мінський протокол передбачає не лише режим припинення вогню, але й окреслює контури майбутнього політичного врегулювання.

Я розумію, що ми вступили у передвиборчу кампанію. Я розумію, що зараз комусь дуже хочеться створити неіснуючу сенсацію, продовжити війну, але народ України сьогодні потребує миру. Я в цьому твердо переконаний. І я не маю жодного сумніву в тому, що специфіка цієї кампанії мала б спонукати всіх відповідальних політиків не вдаватися до дешевого політиканства та примітивних політичних спекуляцій і об'єднатися навколо збереження миру в державі.

Я хотів би чітко проінформувати та наголосити, що Україна не зробила жодних поступок в питаннях своєї територіальної цілісності та державного устрою!

Ще раз наголошую – зараз йде війна за незалежність України. Не більше й не менше, за існування нашої держави, і ми нікому не здамо ані питання суверенного устрою, ані питання незалежності, ані питання територіальної цілісності.

Ми залишаємося соборною й унітарною державою.

І для того, щоб в цьому усі мали можливість переконатися, я наполіг на тому, щоб, незважаючи на нібито існування таких домовленостей, усі документи, які підписуються, негайно були оприлюднені. І щоб кожен мав можливість в цьому переконатися.

Протокол передбачає відновлення і збереження суверенітету України на усій території Донбасу, - в тому числі і тій, яка зараз тимчасово контролюється бойовиками.

Ця частина теж повернеться в правове поле України.

Звертаю вашу увагу, що ні про яку федералізацію, ні про яке відчуження в протоколі не йдеться і йтися не може.

Ще раз наголошую, що такі утворення, як так звані ДНР та ЛНР, в документі не згадуються взагалі!

Оговорено, що Закон України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" передбачає чітко статус цих регіонів у складі України.

Наступного тижня цей проект буде внесено до Верховної Ради. Цей проект забезпечує мирне повернення цих районів під український суверенітет. І я просив би, від цього залежить доля миру, підтримати його. Я просив би, щоб ми ні в якому разі не зірвали мирний процес.

Можу погодитися - напевно, ми будемо не в захваті від складу місцевих депутатів, яких на дострокових виборах до міських та районних Рад оберуть мешканці Луганська та Донецька. Але хіба не краще, щоб політика вершилася виборчими бюлетенями, а не автоматними чергами та залпами градів?

Шановні друзі!

Я буду відвертим, напевно, один Господь знає, як довго буде тривати режим припинення вогню. Я можу лише запевнити вас, що українська влада спільно буде робити все можливе, щоб зберегти мир.

Але при цьому розслаблятися у нас немає жодних підстав.

Ми вже зараз здійснюємо перегрупування наших Збройних Сил, Національної гвардії, прикордонників, але не дня нападу і наступу, а для того, щоб гарантовано і ефективно забезпечити захист своєї території.

Щойно, я наголошую, завершено третю чергу часткової мобілізації.

Трьохзмінна робота оборонних підприємств України, яка була налагоджена за останні тижні, сьогодні дає можливість постачати у війська щодобово до 30 одиниць броньованої техніки з відновлення боєздатності після бойових дій або з складів.

Три лінії оборони Маріуполя, велике угрупування військових і патріотичний порив місцевого населення, мешканців Маріуполя, сповнених рішучості захистити місто – створюють надійний заслон від можливої атаки з боку ворога на це квітуче і дуже дуже проукраїнське зараз місто. Я в цьому переконався особисто, позавчора відвідавши Маріуполь.

Так, наше військо створюється з коліс, протягом лише останніх шести місяців, в той час, як нам протистоїть одна з найбільших армій світу.

Військова потуга в Європі номер один. Збройні сили якої протягом останніх 10-15 років постійно модернізувалися і сьогодні володіють найсучаснішою, найдосконалішою зброєю у світі. Крім того, вони ще й набралися досвіду в різних «гарячих точках».

Це, на жаль, - тривала військова загроза. Вона не минеться і в тому випадку, коли поточна криза завершиться найближчим часом. Нам треба навчитися жити в таких умовах. І горизонт нашого стратегічного планування – не місяці, не роки, а, навіть, десятиліття.

Звертаю вашу увагу, що в день, коли у Мінську був підписаний меморандум трьохсторонньої групи, у Ньюпорті проходив саміт найбільшої безпекової організації світу, саміт НАТО. Можу наголосити, що, дякуючи зусиллям українських представників, ми вийшли зараз на максимально можливий рівень співпраці з Північно-Атлантичним альянсом, який тільки може бути з країною - не членом НАТО.

З низкою країн на двосторонньому рівні нам вдалося домовитися про суттєве розширення військово-технічного співробітництва. Я не маю жодного сумніву, що весь світ сьогодні продемонстрував бажання допомогти нам захистити себе. Але є реальність, друзі, - ніхто за Україну воювати на нашій території не буде. Це – наш хрест, це наш святий обов’язок.

Так, зобов’язання влади зробити все можливе для того, щоб українському солдату було чим воювати, щоби створити умови захистити себе, ефективно діяти, і для цього використовуємо міжнародне співробітництво. Але це – справа українського війська. І підвищувати нашу обороноздатність – це наш з вами святий обов’язок.

Сьогодні ми заслухаємо голову Прикордонної служби, я сподіваюсь, буде можливість заслухати і міністра оборони. Думаю, що варто послухати і керівника Нацгвардії, і Міністра внутрішніх справ.

Я впевнений в тому, що матеріали, які зараз вам пропонуються, - там сформульовано реальні потреби нашої армії. Українська держава робить все можливе, щоб сьогодні забезпечити українського воїна всім необхідним. Ми будемо задовольняти потреби і в зброї, і в техніці, і в грошах, як би важко не було.

Ще дві з половиною тисячі років тому давньогрецький історик Фукідід дійшов висновку, що успіх у війні залежить від фінансів. Він знав, про що казав, бо писав історію війни, в якій сам брав участь.

Як би це не було важко, я запевняю, ми спільно знайдемо гроші на оборону. І зробимо так, щоб значна частка коштів пішла не в пісок, і не зависла на рахунках. Якщо ми не збудуємо ефективну систему воєнного управління, логістики й контролю за використанням ресурсів, ми нікого не переможемо.

Та система, яка існує зараз, – громіздка, допотопна, архаїчна. І я сьогодні чекаю пропозицій по створенню такої системи, якій би аплодували і українські воїни, і волонтери, і весь український народ. Треба дослідити кожен тромб в системі, який робить наші війська неефективними.

Волонтери, до речі, на моїй вчорашній зустрічі, підказали, як краще це робити.

Немає жодного сумніву, що потреби армії треба визначати не за застарілими нормами постачання, за пожовклими папірцями та інструкціями, а по тому, що реально сьогодні необхідно бійцям та підрозділам в зоні АТО. Конкретному солдату, конкретній бригаді, батальйону, взводу, роті.

Ми сьогодні маємо обговорити готовність не лише Міноборони, а всіх підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань - незалежно від форми власності.

Війна дуже негативно впливає на нашу економіку. І економіка без реформ надто слабка, щоб гарантувати перемогу.

Щоб розірвати це коло, ми маємо прискорити реформи. Ми з Урядом, з керівництвом Парламенту робимо все можливе, щоб скоординувати і прискорити реформування, якого країна вже зачекалася.

Нема лиха без добра, вчить народна мудрість. І оскільки військова загроза носить, на жаль, довготривалий характер, нагальні потреби оборони країни можуть зробити військово-промисловий комплекс одним із локомотивів вітчизняної економіки.

Ще одне питання – це охорона українського державного кордону та захисне укріплення лінії безпосереднього протистояння з бойовиками.

Якщо без лінії Маннергейма не обійтися, значить, треба зводити й такі фортифікації, тільки ще більш потужні, з урахуванням досвіду попередників. Звертаю увагу, не фортифікаційні споруди зразка 41-42-го років, а те, чого сьогодні потребує сучасна оборонна наука. Глибоко ешелонована оборона, з танковими позиціями, з механізмами захисту від систем залпового вогню, з сучасної комунікацією, з чіткою взаємодією всіх підрозділів, які задіяні в антитерористичній операції. З спеціальною зоною, яка дозволяє ефективно застосовувати зброю.

Я не виключаю, що найближчим часом доведеться створити особливий режим перебування громадян в зонах, що прилягають до антитерористичної операції.

Заслуговує на увагу ініціатива громадськості щодо розробки стратегічного плану та створення інфраструктури для організації так званого партизанського руху. Ми і до цього маємо бути готовими, бо береженого й Бог береже.

Вже сама думка про те, що кожен метр української землі горітиме під ногами окупантів, має стати фактором, стримуючим від широкомасштабного вторгнення.

Зміцнення обороноздатності – це один із способів боротьби за мир.

Ми не прагнемо війни, ми хочемо миру, але, якщо хочеш миру, порох треба тримати сухим.

На кожному із тут присутніх лежить колосальна відповідальність за захист країни. Я впевнений, що сьогодні у нас відбудеться фахова дискусія з цього приводу.

Прошу не коливати повітря лише переліком проблем, нам вони дуже добре відомі, а одразу пропонувати шляхи їхнього вирішення в тих умовах, які є, тими ресурсами, які є в нашому розпорядженні.

Ще раз підкреслюю, навіть тема нашого засідання – зміцнення обороноздатності, планування будівництва фортифікаційних споруд, планування рубежів оборони, перегрупування і забезпечення підвищення ефективності дій наших Збройних Сил і силових підрозділів. Все це робиться виключно для одного – ми маємо зберегти мир в державі. І ми це зробимо. Я в цьому переконаний, я в це вірю.

Хочу повідомити останню інформацію, яку я отримав від нашого головного управління розвідки - 70% військ РФ відведені за кордон. І це ще одне палке сподівання, що мирні ініціативи мають гарну перспективу. І сьогодні, завдяки нашій спільній ефективній і злагодженій роботі від нашого об’єднання всієї країни залежить, наскільки ефективним буде подальший розвиток подій.

Ми збираємося вже зараз навести порядок в організації управління військами, коли лінія фронту, оборони буде триматися бригадами, коли у батальйонів територіальної оборони буде своє завдання і не у безпосередньому зіткненні з противником, а з оборони території. Коли зведені підрозділи Міністерства внутрішніх справ будуть мати свою функцію і утримувати звільнені від окупантів міста. Коли Нацгвардія буде мати виключно свою функцію і займатися притаманними їй і тільки їй завданнями.

Я впевнений в тому, що в цьому наведенню порядку буде сприяти відновлення миру.

Не треба сьогодні розслаблятися і думати, що війна не може прийти будь-куди. Ми сьогодні маємо бути готові і донести, бо народ України сьогодні потребує чесної і відвертої розмови щодо того, в якій ситуації знаходиться країна, які сьогодні перед Україною стоять загрози, яких відповідальних кроків від політиків та високопосадовців вона потребує. І я не маю жодного сумніву - нам вдасться це організувати. Мир буде в Україні, ми все для цього зробимо. Все в Україні буде добре - я в це вірю.

Прес-служба Президента України

http://www.president.gov.ua/news/31197.html

 
Росія провела успішний тестовий запуск нової міжконтинентальної балістичної ракети "Булава".



Росія випробувала нову ракету: 37 т, може нести 10 гіперзвукових маневруючих ядерних блоків індивідуального наведення і радіусом ураження до 8 тис. Км

Запуск відбувся в середу, 10 вересня, з підводного ракетоносця "Володимир Мономах" в Білому морі по цілі на півострові Камчатка, повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на інформагентство "Інтерфакс". За словами головнокомандувача військово-морських сил Росії Віктора Чиркова, в жовтні і листопаді цього року російський флот "здійснить ще дві ракетні стрільби двома ракетними крейсерами, оснащеними балістичними ракетами". Ракета "Булава" важить майже 37 тонн і може нести до десяти гіперзвукових маневруючих ядерних блоків індивідуального наведення, здатних змінювати траєкторію польоту по висоті і курсу, і потрапляти по цілях в радіусі до 8 тисяч кілометрів.

Крім того, як повідомляє BBC Україна, міністерство оборони Росії заявило, що може створити власну "систему глобального блискавичного удару". У відомстві не уточнили, як діє ця зброя. Як підкреслив заступник міністра оборони РФ Юрій Борисов, при цьому Росія виходитиме з оборонної доктрини розвитку озброєнь. "Росія може і буде змушена це зробити" у разі виникнення загрози, - сказав пан Борисов після наради з розробки проекту Держпрограми озброєнь на 2016-2025 роки. З початку конфлікту на Сході України російські збройні сили помітно збільшили кількість військових випробувань і навчань. Незважаючи на це, президент Росії Володимир Путін у середу заявив, що Москва не має наміру "втягуватися в нову гонку озброєнь". Однак Росія, за словами Путіна, повинна дати "адекватну відповідь" всім потенційним викликам безпеці країни, цитує російського президента "Інтерфакс".

Відносини між Росією і Заходом, враховуючи українську кризу увійшли в найгострішу фазу з часів "холодної війни". На саміті країн-членів НАТО, який відбувся минулого тижня у Великобританії, було прийнято рішення про створення військових груп швидкого реагування з метою забезпечити захист східноєвропейських членів від потенційної агресії з боку Москви. Путін, у свою чергу, згадуючи в середу про посилення присутності НАТО в Східній Європі, звинуватив Захід у використання української кризи "для реанімації" Альянсу. Раніше Цензор.НЕТ повідомляв, що Обама звинувачує Путіна у порушенні ядерного угоди і відправляє в Москву делегацію.


Також:

  Росія засекретить умови нанесення превентивного ядерного удару

В уточненій версії своєї військової доктрини Росія відмовиться від позначення ймовірного противника та умов нанесення по ньому превентивного ядерного удару, знає один з авторів чинної військової доктрини зразка 2010 року, генерал Юрій Балуєвський.

Він пояснив рішення тим, що такі «офіційно визнані погляди», як імовірний противник і умови удару по ньому, «уточнюють і конкретизують плани закритого характеру», передає Цензор.НЕТ з посиланням на Інтерфакс.

Генерал уточнив, що інформація про ймовірні противники і умови удару по них буде міститися в плані оборони Російської федерації та ряді інших секретних документів.

Генерал зазначив, що «система ядерного стримування НЕ буде панацеєю від нових викликів і загроз». У приклад він навів СРСР, який ядерну зброю «не змогло захистити від розвалу».

2 вересня стало відомо, що Росія внесе в діючу з 2010 року військову доктрину ряд поправок. За словами заступника секретаря Ради безпеки Росії Михайла Попова, це пов'язано з кризою в Україні, розширенням НАТО і проблемою розміщення американської системи протиракетної оборони поблизу від російських кордонів. Попов зазначив, що уточнення військової доктрини викликані не тільки зовнішніми чинниками, а й змінами в складі і організаційно-штатній структурі Збройних сил Росії.

У військовій доктрині Росії право застосування ядерної зброї у відповідь на застосування звичайних видів зброї використовується «в разі агресії проти Російської Федерації, коли під загрозу поставлено саме існування держави».

          Хто тут тимчасові? Злазь! 

Керівник військової прокуратури Анатолій Матіос - про дезертирство під Іловайськом, шпигунів, мобілізацію і кримінальні справи проти екс-міністрів оборони



Анатолій Матіос  про "котел" під Іловайськом: Коли почався обстріл, бійці одного з батальйонів самовільно покинули позицію, повністю оголивши фланг

Нова посада головного військового прокурора України (і заступника генпрокурора) Анатолія Матіоса не стала сюрпризом - в структурі ГПУ він вже два місяці курирував військову сферу. Нагляд за армійськими злочинами став черговою віхою в кар'єрі брата народного депутата від партії УДАР, письменниці Марії Матіос. До 2005 року він працював у прокуратурі, змінив п'ять областей, дослужившись до начальника відділу міської прокуратури.

Зі зміною влади брат улюбленої письменниці Віктора Ющенка змінив роботу на службу в СБУ, очолював управління Служби у Львівській та Одеській областях. Якщо у Львові він запам'ятався кримінальною справою проти судді-хабарника Ігоря Зварича, то в Одесі став відомий по скандалу. В 2009-му співробітників СБУ, які стежили за місцевим бізнесменом і політиком Ігорем Марковим, знешкодила охорона, а відео принизливого затримання було викладено в Інтернет. Тоді Матіос позбувся посади, але продовжив службу в СБУ.

Здатність працювати при будь-якій владі дозволила йому з 2011 по 2014 роки працювати заступником глави контрольного управління в Адміністрації президента. Втім, в офіційній біографії значиться формулювання про те, що на цей пост він був "відряджений з органів СБУ". На обговорення питань минулого у військового прокурора під час інтерв'ю часу не знайшлося - інформаційним приводом для зустрічі з кореспондентом ЛІГАБізнесІнформ став інцидент з дезертирством івано-франківського батальйону з-під Іловайська.

Поки інтерв'ю було на узгодженні, з'явилася інформація, що в рамках розслідування дезертирства добровольців з Івано-Франківська прокуратура відкрила провадження за статтями непокору, опір начальнику і уникнення військової служби, з комбатом проводяться слідчі дії.

- Президент Петро Порошенко поклав відповідальність за оточення бійців АТО в Іловайську на командирів підрозділів, які самовільно покинули свої позиції. Цей факт розслідується військовою прокуратурою?

- Дійсно, основним підрозділом, який залишив місце розташування біля Амвросіївки, був 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття". Він був у другому кільці, недалеко від місця проведення АТО. Коли почався обстріл, бійці покинули позицію і перемістилися в Запорізьку область, повністю оголивши фланг.

Батальйон був мобілізований в травні і проблеми почалися з моменту його створення, коли понад 60 осіб після формування в Івано-Франківську відмовилися їхати в зону АТО. На початку червня особовий склад отримав зброю і на автобусах і вантажівках у кількості 400 осіб відправився в зону АТО, де перебував до 23 серпня. Наскільки я знаю, за цей період двох бійців вбили, п'ятьох поранили - один середньої тяжкості, решта отримали не важкі поранення.

- Батальйон намагалися повернути на позицію, але невдало. Чому?

- Незважаючи на наказ командування АТО зупинитися, вони відмовилися виконувати накази і виявили бажання відправитися в Івано-Франківськ. Я разом з командувачем Сухопутними військами вилетів на переговори, і на Кіровоградщині біля Знам'янки чотри години ми, м'яко кажучи, обговорювали з бійцями ситуацію.

Вони говорили, що у них не було важкої зброї, їх позиції обстріляли, техніку розбили, і вони були змушені покинути місце дислокації. Це не зовсім правда. Вони виїхали звідти на 17 автобусах, 14 вантажівках і 7 легкових автомобілях або без розпізнавальних знаків, або з номерами серії АН (Донецька область - ред.). Яким чином ці легкові машини потрапили їм в руки - невідомо.

- Чим закінчилися переговори?

- Командувач Сухопутних військ запропонував прослідувати в найближчу військову частину, здати зброю і боєприпаси, отримати медичну допомогу та гарячу їжу і всім учасникам відбути в короткострокову відпустку. Вони категорично відмовилися, бо розуміли, що скоїли військовий злочин. Сказали, що будуть їхати зі зброєю через всю Україну, так як повинні її здати там, де отримували. Нам вдалося переконати здати важку зброю - гранатомети, які не перебували на штатному озброєнні. Де вони їх узяли теж незрозуміло, це стане предметом вивчення слідством. У підсумку вивантажили УРАЛ з причепом і ще один автомобіль з гранатами і гранатометами. З такою кількістю важкого озброєння можна було б зупинити танковий батальйон - який згодом і заїхав в Новоазовськ.

Батальйон доїхав до Івано-Франківська, там здали зброю і отримали відпустку на 7 діб. Йде слідство. Допитано більше 30 чоловік. Решта бійців також будуть допитані, хоча і діють за принципом: моя хата скраю...

Для мене, як для людини, яка виросла на Західній Україні, дезертирство вихідців з Прикарпаття в будь-якому вигляді - це велике горе і ганьба.

- Причини, що спонукали батальйон покинути позицію, вже зрозумілі?

- Я можу зрозуміти і розумію людей, які не мали досвіду участі у військових діях, не потрапляли під обстріли важкої військової техніки. Але в таких випадках зобов'язані діяти командири, а вони виявилися не на висоті. І в цьому, на мою думку, безпосередня вина військового комісара Івано-Франківської області, який під час мобілізації при підборі і призначенні на посаду командирів цього батальйону зобов'язаний був перевірити морально-ділові та психологічні якості людей, а також їх організаторські навички та здібності.

В процесі розслідування з'ясувалося, що один з командирів роти взяв на себе роль командира батальйону, який самоусунувся від командування, і наполіг на поверненні додому. Ним виявилася людина, яка закінчила військове училище в Росії, брала участь в Чеченській і Абхазькій війнах на боці Росії. З 1995-му жив в Україні, одружився, має дітей, а коли почався конфлікт, пішов добровольцем в цей батальйон. Висновки робіть самі.

- Вважаєте, що він саботував цілеспрямовано, зі злим умислом?

- Це стане предметом слідства. На даний момент (1 вересня) ця людина за місцем проживання поки відсутня. На мій погляд, сусідня країна давно і системно готувалася до такого сценарію подій. Як вже стало відомо, асиміляція офіцерського складу, в силу різних причин, почалася ще з 1994 року через повернення в Україну російських військовослужбовців. Їх добровільний похід в українську армію, думаю, не випадковість.

- Схоже на теорію змови.

- Це не конспірологія, повірте мені. З 2010 по 2014 роки було внесено більше 600 кардинальних змін до законів, нормативних актів, які істотно послабили систему оборони України.
З 2010 по 2014 роки було внесено більше 600 кардинальних змін до законів, нормативних актів, які істотно послабили систему оборони України
- Скільки всього справ розслідує військова прокуратура?

- На сьогодні військова прокуратура розслідує 1113 кримінальних проваджень, які скоїли 4592 військовослужбовців з часу початку антитерористичної операції. Це досить велика цифра. За статтею 402 КК (непокора) відкрито 82 кримінальних провадження стосовно 881 військовослужбовців. За самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК) - 350 проваджень проти 514 військових. За статтею дезертирство (408 КК) - 109 проваджень, підозрюються 2605 осіб. Є випадки, коли люди дезертирували до Росії або в анексувати Крим. Це не велика частина, кілька десятків людей. За ухилення від військової служби - 36 проваджень і близько сотні військовослужбовців. Як правило, це ті, хто пішов у звільнення або короткочасну відпустку і не повернулися.

- Як пости, коментарі і фотознімки, які публікують в соціальних мережах учасники бойової операції в Донбасі, впливають на режим секретності АТО?

- Коментарі в соцмережах і мобільні телефони в зоні АТО - найбільша біда української армії. Порушений принцип закритості інформації при проведенні бойових дій. Заборона на використання мобільних телефонів в зоні АТО повинен бути введений наказом міністра оборони. При висуванні в район виконання бойових завдань телефони повинні здаватися, а зв'язок, в першу чергу закритий, повинні мати тільки командири.

Обстріли важкою зброєю (артилерія, "Гради", реактивні снаряди) є страшним психологічним деморалізуючим фактором для невійськової людини, що перебуває в зоні військових дій. Якщо людина ніколи не чула постріли підствольного гранатомета або установки "Град", вона може і, природно, впадає в істерику, неадекватно реагує на дійсність. А скупчення телефонів відстежується радіорозвідки РФ через базові мобільні вишки і ефір - потім туди летять снаряди.

- Оскільки офіційно Росія не веде війну з Україною, які кримінальні злочини скоюють росіяни, воюючі проти українських солдат в зоні АТО?

- Несанкціонований перетин кордону - це адміністративне порушення. Але якщо він перетинається на транспорті, з бойовими комплектами - це вже контрабанда, незаконне поводження зі зброєю та тероризм.

- Багато шпигунів було виявлено в штабі АТО та інших військових відомствах?

-Державна зрада - це юрисдикція СБУ. У мене є ця статистика, але я не хотів би її озвучувати. Скажу лише, що цифра не настільки критична, як пишуть про це в ЗМІ.

-За фактами обстрілу мирних міст українськими силовиками були відкриті кримінальні провадження?

- 27 серпня приїздив помічник генсека ООН з прав людини Іван Шимонович, відбулася зустріча з керівництвом Генпрокуратури. Задавалися питання по фактах обстрілу українськими військовослужбовцями мирного населення. Таких фактів не з'являлися, звернень з боку мирного населення не надходило. Ми воюємо за свою землю, а не з мирним населенням, яке на 70-80% підтримує українську армію.

- У вас є дані про заниження кількості загиблих в ході АТО?

- Прокурорами військових гарнізонів місцевих і регіональних прокуратур закінчена перевірка всіх медичних установ на території України. Випадків заниження або неподання достовірних даних про кількість убитих і поранених, які беруть участь в АТО, не зафіксовано.

- Ви ведете рахунок призовників-ухильників?

- З моменту початку АТО в військкомати не з'явилися понад 14 тисяч осіб.

- Це що означає?

- Вони не прийшли за повісткою. Це адміністративна відповідальність. Причини різні: проживання поза місцем прописки, літо, перебування на заробітках і т.д. Однак тих, хто не з'явився за місцем служби після проходження медкомісії, за весь період тільки близько 1,5 тисячі осіб. Щодо них проводяться розшукові заходи.

- Планується чергова хвиля мобілізації?

- Я не верховний головнокомандувач. Але на даний момент, виходячи з нормативних обгрунтувань і даних, якими я володію, необхідності в цьому немає.

- Як проходять розслідування щодо колишніх міністрів оборони?

- Було відкрито провадження за фактами розбазарювання бюджетних коштів, які мали б піти на потреби армії, стосовно Михайла Єжеля, який зараз є послом України в Білорусі. Він з'явився на допит, де йому повідомили про підозру. Протягом 72 годин він повинен був прийти в суд для обрання запобіжного заходу. Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України у нас не було підстав для його затримання. Таким є Закон. Він поїхав в Білорусь збирати речі, там його наздогнав гіпертонічний криз, у нього передінсультний стан. Згідно з довідкою військового, підкреслюю, центрального військового госпіталю Міноборони Білорусі, Єжель перебуває в критичному стані. Після одужання та повернення в Україну будемо робити те, що ми зобов'язані робити за законом.

- Що стосується інших міністрів оборони?

- Відкрито кримінальні провадження, розслідуються злочини, пов'язані із знищенням обороноздатності країни з 2000 по 2014 роки. В рамках розслідування вивчається діяльність кожного міністра оборони за цей період. Є багато складнощів, пов'язаних, до речі, з численними змінами нормативних актів. Це дозволило посадовим особам на законних підставах робити ті чи інші речі і не нести відповідальності за свої дії. Розслідування цієї складної справи не може проводитися за один день, тим більше що в період АТО доводиться вирішувати більш нагальні питання.

Дмитрий Орлов
ЛIГАБiзнесIнформ

 Полковник Євген Сидоренко - начальник бронетанкового управління оперативного командування "Південь" (сектор "Б" антитерористичної операції). Учасник боїв під Іловайськ з першого дня.

«Я був під Іловайськ з самого початку операції. Прибув туди з Мар'їнки, разом з бронегруппе Василя Коваля, в складі 4 танків і 4 БМП зі складу 17-ї танкової бригади. Це була наша головна ударна сила. Техніка вся далеок не нова, за нею потрібен кваліфікований догляд, я «технар», тому після кожного переходу займався ремонтом. Так, я штабний офіцер, полковник, але у нас гостра нестача кваліфікованих фахівців, і тому доводиться особисто брати в руки інструмент, і займатися ремонтом. Це гостра проблема, оскільки техніка, яку ми ставимо зараз на озброєння, давно вистояла терміни по ресурсу зберігання. Згідно інструкції МО СРСР, середньостатистичний термін зберігання бойової техніки - 15 років. Наша техніка перевищила цей термін у півтора рази. Тому в частинах гостро необхідні фахівці для проведення поточних ремонтів. Аналогічна ситуація склалася не тільки з забезпеченням роботи бронетехніки - всі провідні штабні офіцери і сам командувач сектором «Б» генерал-лейтенант Руслан Хомчак безпосередньо перебували під Іловайськ, оскільки для управління військами, застосування бойової техніки, потрібні професіонали, а їх у нас гостро не вистачає . Генерал-лейтенант, командувач оперативним командуванням, керував різними загонами бійців загальною чисельністю як одна батальйонно-тактична група. Офіцерські кадри на передовій - на пальцях полічити. Ми не мали повноважень знімати війська з інших ділянок фронту - все саме боєздатне було стягнуто під Іловайськ, бо інакше ми б там не втрималися.

Операція із захоплення Іловайська і взаємодія всіх наших підрозділів були проведені тактично грамотно. Багато шляхи постачання противника були відрізані. Бронетехніки було мало - кожен танк і БМП були на рахунку, особисто командувач їх розподіляв по позиціях. Найманці атакували постійно, за підтримки бронетехніки в тому числі. Постійно йшли артнальотів. Танки використовувалися інтенсивно - ви писали про реальний подвиг танкового екіпажу 17-ї танкової бригади в складі молодшого сержанта Сергія Ісаєва та механіка-водія Євгена Мартинюка. Хочу відзначити одну неточність у викладі - в результаті численних влучень в танк там вийшов з ладу не досилатель, а накатник знаряддя. Саме тому хлопці під вогнем розганялися і гальмували для заряджання гармати.
Ми могли повністю захопити Іловайськ, і повністю оточити Донецьк - але для цього нам було необхідно посилення. Крім того, необхідно було посилення нашого тилового району. Нам нічим було прикривати район Старобешеве-Кутейникове - перш за все була нестача техніки. Незважаючи на перекидання прекрасних резервних підрозділів зі складу добровольчих батальйонів МВС, їх чисельність була невеликою, і вони могли тільки посилити нашу оборону в Іловайську, без техніки наступати було неможливо.

24 серпня ми отримали інформацію про вторгнення російських військ. Генерал Хомчак запросив дозволу на негайний відхід від Іловайська, але отримав наказ «Триматися», відхід був заборонений. Тому Хомчак підготував наші війська до кругової оборони. На жаль, в результаті неорганізованого відходу наших військ з сектора «Д», в результаті відходу з району Кутейникове 5-го і 9-го батальйонів територіальної оборони наші тили залишилися зовсім нічим не прикриті.

Приблизно в 16.00 наша разведгруппа під командуванням начальника розвідки оперативного командування «Південь» висунулася в район Кутейникове. Там ми підібрали залишений нашими бійцями танк зі складу, або 28-й або 30-й механізованих бригад. В цей момент відбувся перший вогневий контакт з російськими військами. Наш загін прикриття в Кутейникове знищив передову розвідгрупу росіян - я бачив знищену БМД і БТР. Ми оглянули БМД - номери і знаки замазані, але машина була майже нова.

В цей же час недалеко від нас в іншому бою під Кутейникове було розбите ще один підрозділ російських десантників зі складу 98-й повітряно-десантної дивізії, взято в полон 10 російських солдат.

24 серпня вночі почалися серйозні бої - наші позиції піддалися ураганному обстрілу важкої артилерії. Наші польові укриття були надійні, але важка артилерія за допомогою безпілотних розвідників громила ці легкі укріплення. Ми понесли великі втрати в техніці і транспорті, загинули люди. Тим не менш, наша імпровізована бойова група військових інженерів за допомогою БМП підбила російський танк. Я не був учасником цього бою, але мене відразу запросили для огляду трофея. Екіпаж кинув машину, і втік разом з іншими російськими бронемашинами.

Я заліз в танк і виявив, що це новітня російська модифікація Т-72Б-3, яка надійшла на озброєння російської армії в 2012 році. Особливість модифікації - тепловізійний приціл у командира і у навідника танка типу «Сосна-У». Приціли були пошкоджені нашим вогнем, але були ще в робочому стані. В іншому танк був повністю справний.

Ми виявили документи, що танк належить військовій частині Російської федерації № 54096 - це 8-а окрема мотострілецька бригада, 3-я танкова рота, командир роти - Рашитов А.Р., командир танка - молодший сержант Гончаров.

Я прийняв цей танк на озброєння нашої групи, і сам повів його на наші позиції, замаскував. Цей танк під час прориву врятував життя багатьом нашим бійцям і мені особисто.

Від Саур-Могили ввечері 24-го крізь заслін російських військ до нас пробилася група наших бійців зі складу 93-й механізованої бригади на семи БМП. Але артилерії довелося покинути наш маленький район оборони - як тільки наші робили кілька залпів, противник засікав нас станціями артразведкі і накривав весь район декількома дивізіонами. Були серйозні втрати і артилерію вивели. 24 серпня ми могли вночі без всяких перешкод вийти з кільця оточення. Але не було наказу. Залишилися міномети, але у них був обмежений запас мін і скоро вони залишилися без боєприпасів. Очевидно, без наявності артилерійської підтримки і ліній оборони, міцних укриттів від вогню артилерії і без наявності запасів постачання, ми могли протриматися під Іловайськ дуже недовго. Але завдання відходити не було, і наші війська спокійно і без паніки готувалися відбивати російські атаки. На солдатів і офіцерів справило глибоке враження, що генерал Хомчак залишився разом з нами на передовій позиції. Цей приклад дозволяв не допускати ніяких думок про відступ, бо інакше витримати постійний масований артобстріл було б дуже непросто. Хомчак ризикував разом з нами, коли ми відходили, то район нашого командного пункту представляв собою місячний пейзаж.

25 серпня в 15.00 по дорозі від Кутейникове на Іловайськ була виявлена колона російської бронетехніки - 16 одиниць, включаючи танки, яка рухалася прямо на наші позиції, які зазнали артобстрілу. Мені повідомили про рух колони. Я був один поруч з російським танком, екіпаж не був сформований. Тому я сів на місце мехвода, і поїхав на загрозливий напрямок. На позиції, що прикривала дорогу, я виявив одну нашу протитанкову гармату «Рапіра» зі складу 2 протитанкової батареї 51-ї механізованої бригади. У знаряддя стояв сам комбат Костянтин Коваль. Він прорвався з оточення. Навідника знаряддя я також записав ім'я, але він поки не значиться в списках що вийшли з «котла», тому говорити зараз про цей героїчний воїна і його розрахунку поки не буду.

Хлопці проявили себе просто блискуче і професійно. Першим же пострілом була знищена головна машина противника - це була МТЛБ-6М, яка знаходиться на озброєнні тільки російської армії. В цей момент я зрозумів, то треба прикрити наших під час перезарядки і відвернути увагу від нашої засідки, і різко виїхав вперед на дорогу, перебрався в крісло командира і відкрив вогонь з великокаліберного кулемета по ворожій колоні і розбігаючим солдатам. Було трохи тривожно, звичайно, я ж не знав, хто там за моєю спиною - раптом їх зараз накриють вогнем, або вони побіжать, а я тут один залишусь, на відкритій місцевості взагалі без шансів. Але хлопці виявилися справжніми героями і професіоналами. Вони підбили дві наступних машини противника. Росіяни відкрили безладний вогонь, і під прикриттям диму і пожежі трьох передових бронемашин втекли, кинувши своїх убитих, і одного тяжкопораненого солдата зі складу 31-ї десантно-штурмової бригади.

Надалі, противник робив атаки в напрямку селища Аграрне. Вони прощупували наші сили, але зустрівши організовану систему вогню вперед не лізли.

В цей період активно і ефективно працювали розвідники. Ми мали в своєму розпорядженні точну інформацію про розташування противника, постійно велися активні пошуки. Розвідники билися геройськи - одна з наших груп, позивний «Морячок», скоїла рейд по тилах противника, вступила в бій, вони вийшли до нас на моїй дільниці, я побачив, що з дев'яти бійців вийшло всього четверо ...

Ми воювали, але виконували наказ командування АТО, і утримували позиції. Всі інші наші війська в районі Кутейникове, Старобешеве відійшли. Своїми слабкими силами, ми звичайно, ці населені пункти закрити не могли. Скориставшись нашим стоянням, противник глибоко обійшов наші позиції, і просунувся на захід приблизно на 25-30 кілометрів.

Спроби наших невеликих частин деблокувати зв'язок з нашою групою виявилися безуспішними. Наші війська були розбиті. Ми знали про це, і розуміли, що іншої допомоги не буде. Боєприпасів залишилося на 1-2 дні боїв максимум, і за цей час наше становище могло тільки погіршитися. Тому генерал Хомчак прийняв рішення йти на прорив. Перед тим як ми знищували на КП апаратуру секретної зв'язку, я чув, як якийсь начальник говорив, що групі треба прориватися по напрямку через Іловайськ на Харцизьк. Це дуже здивувало, але насправді варіантів прориву у нас не було, окрім як йти по двох дорогах повз Старобешеве. Ці дороги як ми знали були щільно перекриті російськими військами. Ми запропонували росіянам видати їм полонених в Старобешеве, на умови пропуску нашої колони. Російське командування заявило, що надає коридор для проходу угруповання, і оскільки це було підтверджено вищим політичним керівництвом Росії та України, ми вирішили рухатися в складі колон. Проте вранці 28-го російські офіцери почали всіляко затягувати вихід колони. Зараз зрозуміло, що це була пастка. Противник під прикриттям переговорів посилював свої війська на напрямку руху наших колон.
 
Ми сформували дві колони, кожну з яких очолювали офіцери штабу оперативного командування «Південь» на чолі з генералом Хомчак. Нашу колону вів підполковник Грачов, наш маршрут був на Многопілля-новокатиринівка. Я здивований, що деякі люди кажуть, ніби якусь колону підставили, командири кинули. Це образлива брехня. Всі, хто проривався в колонах, ризикували абсолютно однаково. На всіх висотах противник обладнав позиції з танками, БМД. БМП, і снаряди могли змести будь-якого. При прориві геройськи загинув один з наших кращих офіцерів - командир бригади зв'язку. Ряд офіцерів потрапили в полон. Штаб сектора «Б» йшов у бій зі зброєю в руках як прості бійці, і офіцери також гинули і билися також, як і воїни-добровольці.

Мій Т-72 йшов другим у нашій колоні. Мені дуже пощастило - моїм екіпажем стали ті самі герої з 17-ї танкової - Сергій Ісаєв та Євген Мартинюк. Навідника їх бойової машини евакуювали в тил, а вони самі, незважаючи ан отримані поранення, відмовилися від евакуації і залишилися на передовій. І ось для цих героїв знайшовся новий танк. Я зайняв місце навідника. І ми пішли на прорив.

Незабаром після виходу нашої колони зав'язався бій. За минулі чотири доби противник зайняв в цьому районі глибоку ешелоновану оборону.

У нас не було підтримки артилерії - я побачив якісь розриви, але цей вогонь був рідкий і дуже неточним, відкрили його дуже пізно, приблизно в 12 годин. Підтримки авіації я не бачив. Один раз я побачив пару наших літаків і все.

Ми йшли, покладаючись на свій маневр і вогонь. Моє завдання було йти як таран, подавляти вогневі точки і відволікати на себе вогонь противника. Вогонь був дуже щільним з усіх сторін.

Дивно, що ми вціліли - під вогнем противника ми пройшли з боєм близько 22 кілометрів. Нас врятував рівень бойової підготовки, унікальне майстерність механіка-водія Євгена Мартинюка. Він вів бій постійно маневруючи, використовуючи місця, даючи можливість вести вогонь, і при цьому не затримувався виходячи з під прицільного вогню. Ми отримали безліч попадань. У відповідь бив наш кулемет, і працювала гармата. Важливо було придушувати вогневі точки з першого пострілу, працювати на попередження, не давати їм пристрілятися. Виходило непогано. За нашими танкам противник бив зосередженим вогнем. Другий танк в нашій колоні незабаром підбили, але нам щастило.

Як стріляли? Я достовірно бачив поразка однієї БМП противника, яка загорілася і вибухнула, по двох інших були прямі влучення, але фіксувати всі результати у мене не було н секунди можливості. Ми старалися придушити всі вогневі точки, але росіяни окопалися і у них була явна чисельна перевага. Наш танк був підбитий в 22 кілометрах від кордону з якого ми починали рух вранці. Боєприпаси майже скінчилися. І останні російські заслони були розташовані у нас на флангах на двох висотках - нам довелося прориватися між ними. Я довернул башту на одну з висот, тоді як з другої нас розстрілювали в борт. Там був обкопаний танк і я не міг вразити його, у нього була в прицілі тільки башта. В результаті влучень всі ми отримали множинні поранення вторинними осколками танкової броні, були повністю розбиті всі прилади спостереження, приціл. Ми майже прорвалися, але тут пряме попадання танкового снаряда вивело машину з ладу. Танк заглох і Мартинюка різко кинуло на прилад спостереження, він дуже сильно розбив голову.

Під прикриттям вогню з кулемета я витягнув Євгенія з танка. Перев'язати. Пощастило - залишилися цілі очі, хоча на обличчях були численні осколкові поранення. Відремонтувати машину своїми силами ми не змогли, довелося її кинути. У нас був автомат у Сергія, а мій автомат міг стріляти тільки поодинокими і не дуже надійно - він був поруч зі мною в танку, і виявився понівечено осколками. Нас врятувало поле соняшників і улоговина, по якій ми пройшли повз всіх дозорів і засідок і вийшли до своїх військ.

Ми потрапили в госпіталь, наші рани обробили. Вчора я вже вийшов перший день на роботу - війна триває, і треба бути в строю, роботи дуже багато.

За підсумками бою за Іловайськ я можу сказати так: я бився серед героїв, і я дуже вдячний всім, хто проявив мужність і бився до кінця. Трусов під Іловайськ я не бачив. Я бачив як ми били російські війська і як вони розбігалися в усьому сторони. Ми можемо захистити нашу Батьківщину від російської агресії. Але для цього необхідний професіоналізм - на всіх рівнях. На рівні командування, на рівні мобілізації, на рівні оснащення, розвідки, взаємодії, технічного озброєння, постачання. Ми зобов'язані боротися і перемогти задля світлої пам'яті тих хлопців, з ким ми ходили в бій під Іловайськ. Тих, хто вийшов, і тих, хто залишився там назавжди ...

Юрій Бутусов