хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «козаки»

Ініціатива проросійських кримських козаків.

Олег Медведєв.
  
   Як не дивно, а в чомусь я підтримую позицію кримського козацтва. Воно пропонує перейменувати УПЦ Московського Патріархату в Русскую Православну Церкву. Це - чесна позиція. Бо УПЦ МП з точки зору церковних канонів і світського свого статуту, рівно як і статуту РПЦ, є невід'ємною частиною і єдиної РПЦ, і всього "Русского мира" Кіріла Гундяєва.
   "Широке самоуправління" (навіть не автономія, не те що автокефалія), дане Москвою, в будь-який момент може бути скасоване. Чутки про наявність в УПЦ МП широкого автокефалістського лобі- лише чутки. Так, є кілька патріотично-проукраїнськи налаштованих єпископів, включаючи, як на мене, самого Митрополита Володимира, які тримають дулі у глибоких нижче колін кишенях, але ніколи не покажуть їх Москві. Особливо тепер, коли вище державне керівництво Українидо автокефалії УПЦ МП ставиться не більш "приязно" і не менш вороже, ніж
російський тандем.
   Цікаво, що ініціативу козацтва скритикували і вМоскві. Наявність вивіски УПЦ МП дозволяє пудрити мозги православним Центральної України й навіть Волині, які вірять в міф про українскість та незалежність УПЦ МП.
   Зате на Сході на багатьох крамах УПЦ МП я бачив вивіски, які без камуфляжу посилаються на приналежність цих
культових споруд саме РПЦ.

Битва під Конотопом на тлі українсько-російської війни.

   Конотопська перемога є дуже повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. У світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор безславно втрачає владу.Конотопська битва належить до числа тих визначних подій, про які варто пам'ятати з багатьох причин. Вона по праву стоїть поруч із такими військовими звитягами козацтва, як перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями 1648 року чи під Батогом 1652 року. Ця перемога здобута не масовим героїзмом, а насамперед військовою хитрістю, завдяки злагодженим діям гетьмана Івана Виговського та його союзника - кримського хана Мегмеда ІV Гірея. Однак Конотопська битва нині цікава історикам та громадськості не лише як сторінка воєнної історії, а й має важливе значення для розуміння суті політичних процесів, що протікали на українських теренах. Битва під Конотопом наочно спростовує насамперед той міф, що після Переяславської ради 1654 року Україна стала буцімто єдиним цілим із Московською державою. Історична палітра взаємин двох країн насправді була щедро насичена найрізноманітнішими подіями, зокрема й військовими протистояннями.

Конотопська перемога є надзвичайно повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. Адже у світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор (маю на увазі гетьмана Виговського) через два місяці після тріумфу безславно втрачає владу, до того ж під тиском найближчого оточення, своїх підлеглих.

У російській історіографії закріпився особливий погляд на тогочасні взаємини між Гетьманатом та Московією: там ідеться не про війну, а про самовільну акцію Виговського. Але ж Виговський був легітимно обраним гетьманом, його визнав і московський цар! Тож об'єктивно слід говорити про першу українсько-московську війну, що не обмежувалася битвою під Конотопом.Українсько-московська війна 1658-1659 років розгорталася на тлі однієї із найбільших гуманітарних катастроф, що її будь-коли зазнавала Україна - Руїни другої половини ХVІІ ст. Однією з причин Руїни була довготривала виснажлива громадянська війна, яка саме за гетьманування Виговського розпалюється з небаченою досі силою.

У тій війні "насолити" своєму вчорашньому побратиму, навіть на шкоду Україні, вважалося цілком прийнятним заняттям. Отож не було нічого дивного, що якраз у розпал Конотопської кампанії добре відомий читачам запорозький отаман Іван Сірко, аби не допустити зміцнення влади гетьмана Виговського, здійснює похід на Кримський півострів. Такі дії Сірка спровокували й черговий українсько-кримський розрив, і спустошливий набіг татар на лівобережні міста й села, і повернення московського війська назад в Україну.Не менш істотними були й власні прорахунки гетьмана Виговського. Задумавши загалом перспективний політичний проект з долучення на партнерській основі до федерації двох (Литви й Польщі) козацької України, Виговський не зумів належним чином відстояти українські інтереси при ратифікації Гадяцької угоди. Як компенсацію гетьман, його рідня та наближені прийняли щедроти польського короля, але в умовах війни така поведінка Виговського була рівноцінною винесенню собі смертного вироку. На Лівобережжі, пошарпаному татарами, вибухнуло антигетьманське повстання, а найближче оточення Виговського швиденько знайшло йому заміну - Юрія Хмельницького.

Зважаючи на юний вік гетьманича та його не вельми рішучий характер, старшині такий вибір здавався найоптимальнішим: вона всіляко прагнула зберегти за собою повновладдя на місцях. Що з того вийшло - радше не згадувати.У військовому відношенні Український гетьманат у часи свого піднесення (1648-1649 роки) був набагато сильнішим за деяких своїх сусідів, що мали власні держави, - Молдавське, Волоське чи Трансільванське князівство.

Однак не все вирішував військовий потенціал - державу потрібно було легітимізувати у спосіб, прийнятий на той час, наприклад, через авторитет одного зі членів своєрідного "монархічного клубу", влада якого мала сакральний характер. Не даремно Богдан Хмельницький так наполегливо впроваджував у життя шлюбний проект, пов'язаний із одруженням старшого сина Тимоша на доньці молдавського господаря Василе Лупу.Як виняток тут можна згадати хіба що Голландію та Швейцарію, яким удалося тоді подолати іноземне правління й утвердитися без протекції когось із монархів. Якщо оцінювати об'єктивно, то Козацька держава не мала шансів доповнити цей короткий список, не визнавши сторонньої опіки.До того ж багаторічні, практично безперервні, війни не могли не позначитися на боєздатності козацького війська. Його специфіка полягала в тому, що козаки були не лише воїнами ("жовнірами" за тогочасною термінологією), а й працювали на землі. Тривала відсутність козака призводила до занепаду господарства, а відтак - і втрати ним спроможності належно підготуватися до походу. Тому після важкої поразки під Берестечком 1651 року зовнішня допомога - чи турецького султана, чи московського царя - насправді важила дуже багато.

Богдан Хмельницький неодноразово вдавався до спроб залучити на свій бік представників знатних родів. Збереглося кілька гетьманських універсалів, що містили суворі заборони козакам вступати у володіння князів Заславського та Вишневецького, або чинити якісь зачіпки їхнім слугам й адміністраторам. І, знаючи характер Хмельницького, можна з упевненістю стверджувати, що такі його дії не були випадковими.Після вельми загадкового й швидкого згасання роду некоронованих володарів України князів Острозьких (подейкували, що руку до цього доклали всюдисущі єзуїти, прибравши зі свого шляху найпереконіших захисників православної Церкви) саме Заславський і Вишневецький були найавторитетнішими представниками родової аристократії й могли претендувати на роль основоположників української правлячої династії. Однак вони не мислили себе поза контекстом Речі Посполитої, обоє вже перейшли з віри предків у католицтво, а сама логіка козацького повстання суперечила інтересам князів, що володіли величезними магнатськими господарствами, нещадно визискуючи підданих. Отож князя Заславського невдовзі після козацького виступу бачимо серед очільників польського коронного війська, а князь Ярема Вишневецький увійшов в історію як найнепримиренніший супротивник козацтва. Тож потрібно було втілювати в життя іншу модель, шукаючи протекції іноземного правителя. Спочатку Хмельницький мислив у цій ролі турецького султана. А Єрусалимський патріарх Паїсій, у 1649 році мандруючи з Близького Сходу до Москви, підказав гетьману кандидатуру православного московського царя. Втім, попри шалений спротив Москви, активно розвивалися взаємини й зі шведським королем Карлом Х Густавом.

Київ ніколи не був гетьманською столицею. Навіть полковий центр Київського полку знаходився не в Києві, а в Козельці або в Гоголеві. Однак Хмельницький неодноразово говорив про Київ як духовну столицю України, що уособлює славу Давньокиївської держави. Інші гетьмани у своїх універсалах також наголошували, що "Київ - наше місто столечне".Проте у Києві на відміну від Чигирина, Переяслава чи Черкас козацьке населення ніколи не мало кількісної переваги над міщанами та підданими церкви. Крім того, у військово-стратегічному та мобілізаційному плані він не видавався надто привабливим у порівнянні з тим-таки Чигирином. Останній був ліпше захищений, до нього швидше можна було стягнути війська з традиційних козацьких регіонів, ліпше організувати сполучення із союзниками з Криму та Північного Причорномор'я.

Не варто забувати й про те, що за Переяславською угодою 1654 року в Києві перебував гарнізон московських військ на чолі з воєводою, і, зрозуміло, жоден із гетьманів не бажав добровільно ставати під контроль царської адміністрації.

Розмовляв і записав: Юрій ПОТАШНІЙ

Віктор Горобець
Доктор історичних наук.
Завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України.
Професор кафедри історії Росії КНУ імені Шевченка

Як «козаки» за Митний союз агітували




Вперше за всю історію козацтва з`явився «стратегічний кремлівський козак». Заслані козачки були, але таких – ще жодного... Глазьєв – теж козак?..

На кожному розі заявляючи про довершену аполітичність МС і дорікаючи його супротивникам в ігноруванні економічних вигод на догоду ідеології, апологети союзу зірвалися у відчайдушну демагогію. Яскравим свідоцтвом тому став круглий стіл під назвою «Єдиному козацтву слов`янських народів – єдиний митний простір», що відбувся в УНІАН 14 квітня.

Зліт отаманів

Ось витяг із списку учасників круглого столу: верховний отаман «Дніпровської січі»; верховний отаман «Союзу козацьких організацій України»; верховний отаман ВОО «Вільні козаки»; головний отаман «Слобожанського козацтва об`єднаного»; головний отаман ВОО «Вільне козацтво України»; верховний отаман МОО «Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва»; верховний отаман МОО «Союз козацьких формувань».
Проте, серед доповідачів круглого столу фігурував Сергій Глазьєв – от вже дійсно людина-легенда, нашим отаманам до нього рости і рости.
Глазьєв був депутатом Держдуми РФ 1-го, 3-го і 4-го скликань, був співголовою націонал-соціалістичної фракції «Батьківщина», відомої своїми украй антиукраїнськими настроями. У 2004 році балотувався в президенти Росії.
В розпал економічної кризи 2008 року Глазьєв в своїй статті цілком серйозно вибудовував конспирологічну версію про плани США втягнути Україну у війну з Росією. Головним антигероєм природно був «контрольований з Вашингтона Ющенко». Росії ж пан Глазьєв радив «зробити свій вибір — узяти свою частку відповідальності за Малоросію — колиску російської цивілізації на чолі з Києвом — матір`ю міст російських».
Погодьтеся, що подібні заяви — це не політична позиція, а діагноз.

Герої, орденоносці або аферисти?

В якості повноважного представника козацької академії в Росії на круглому столі виступив президент Автономної некомерційної організації «Кремлівська стратегія» такий собі Вадим Мінгальов.
Багато що можна дізнатися про цього «кремлівського козака», якщо набрати в Інтернеті два слова поспіль: «Мінгальов» і «афера». Це поєднання малює в «Гуглі» цікаву картину життєвого шляху і діянь згаданого пана.
Мінгальов коротко нагадав про те, чому приєднання до Митного союзу з Росією-Білорусією-Казахстаном дасть серйозний поштовх економічному розвитку України.
Мінгальов вручив орден Дмитра Донського ще одному учасникові круглого столу Олександру Костюку
Коротка промова розчуленого Костюка стала гідним завершенням урочистої частини засідання. «Дуже важливо знімати економічні бар’єри, але я думаю, що після цього будуть зніматися й інші бар’єри. Які ж тоді бар’єри у нас ще залишатимуться?Залишиться те, що було колись, те, що пам’ятає наше покоління, коли ми були єдиною державою, й було краще. Я думаю, що все так і буде, ми йдемо до цього».

Після цього залишається тільки побажати козакам – кремлівським й не тільки – далекої дороги.




Петро Черних http://www.unian.net/ukr/news/news-431427.html

Бути народовольцем вимагає батьківщина!

Бути народовольцем вимагає від тебе Батьківщина, коли вона в скруті. А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.

Юрій Іллєнко Українська влада, при чому як і теперішня, так і минула, у питанні національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, гостро спекулює тільки на темі УПА. Одні це проголошували позитивом, інші негативом. Але Ющенко і Янукович де-факто мовчать про боротьбу на Великій Україні. Причини для цього різні, але наслідок – один. Народився я в бандерівському краї – Прикарпатті. Моїми найвизначнішими українськими героями з дитинства є, безперечно, Шухевич та Бандера. Оскільки за фахом я не історик, то про боротьбу на Великій Україні я знав мало. Власне, тільки загальновідому боротьбу армії УНР із білогвардійцями та більшовиками. Рік тому я прочитав роман Василя Шкляра "Чорний Ворон". Для мене це стало справжнім відкриттям. При чому в мене відкрились очі на те, звідки й чому появилась ОУН та УПА. Так, саме брати Чучупаки, отаман Чорний Ворон – і є тими постатями, які надихнули на героїчну боротьбу наступне покоління українців. Саме ці постаті, які в умовах тотальної окупації московськими більшовиками створили в центрі України, на Черкащині, так звану "Холодноярську Республіку", куди окупанти декілька років боялись ступити ногою. Саме на мемуарах Горліс-Горського "Холодний Яр" виховувалось ціле покоління ОУН. А прямим зв'язком між повстанцями 20-х років на Великій Україні та 40-х років на Західній – стали ветерани Армії УНР. Той же Євген Коновалець очолював Курінь Січових Стрільців, який був одним із найбоєздатніших частин Армії УНР. А згодом створив ОУН. Нещодавно українці святкували день Соборності. Але практично ніхто з політиків не згадав про те, у чому саме проявилась ця соборність.

На моє глибоке переконання, не в тільки в тому, що ЗУНР об'єдналась з УНР. Насамперед – у продовженні боротьби, яку започаткували вояки армії УНР, холодноярські герої та інші повстанці на Великій Україні, і яку продовжили повстанці ОУН-УПА на Західній Україні.

Сьогоднішні зайди та вчорашні помаранчеві зрадники про це мовчать. Бо їм вигідно поділити Україну на "совково-малоросійську" Велику Україну та "нацюкову" Галичину, тим самим поділити нас на дві різні України. Тому й вручення Ющенком звання Героя України Бандері та Шухевичу є надто непослідовним. Адже так само потрібно було розказати людям про тих, хто став взірцем для наслідування для ОУН. Розказати про холодноярських героїв.

До прочитання цієї книги я, як і багато моїх друзів та знайомих, і гадки не мали, що на Великій Україні у свій час проходила така потужна збройна боротьба з усіма окупантами. У шкільній програмі я точно не пригадую згадки про ці події. Тільки прославлення героїв Холодноярської республіки та інших повстанців на Великій Україні, разом із популяризацією Бандери та Шухевича, покаже українцям і на Сході, і на Заході, що ми є єдиною нацією, і що в ХХ столітті ми всі боролися за свою волю та незалежність.

Мені, галичанину, абсолютно зрозуміло, що мешканцям Центральної та Східної України треба перш за все показувати героїв, які походять із місцевих міст та сіл – бійців легендарної Армії УНР, відчайдушних отаманів повстанських загонів, героїв Коліївщини та козацької доби. І тоді всі ці герої та борці логічно стають в один ряд із повстанцями Бандери та Шухевича. Свого часу Галичина була значно відсталішою в національному розвитку, ніж Велика Україна. Ідеї української нації на Захід принесли саме східняки – Шевченко, кирило-мефодіївці. Український націоналізм теж прийшов зі сходу – Міхновський, Донцов, Сціборський, армія УНР, холодноярці та інші повстанці. І зараз Галичина має "віддавати борги". Тобто поширювати націоналізм на схід. Так, як колись це робили східняки в Галичині. Саме тому ідеї націоналізму швидкими темпами поширює ВО "Свобода" на Східній Україні. А про успішність цих процесів свідчать останні дочасні вибори до Харківської обласної ради кандидата мажоритарника від ВО "Свобода", який набрав 10% голосів!

Цьогорічну Шевченківську премію в галузі літератури здобув Василь Шкляр, за роман "Чорний Ворон". І в мене постало запитання: хіба представники влади не читали роман? Чи вони прочитали назву, та й подумали: а який ще може бути ворон, як не чорний?...

Олександр Аронець  http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019595/

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/

Кубанська Козацька УПА

Боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. І то не дивно, бо українці скрізь є однаковими, і саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці від гір Карпатських аж по Кавказькі! Стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА — від Вісли і аж по Кубань.

Повстанська армія діяла на Кубані, існувала Козацька Повстанська Армія (КОПА) аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від керівництва УПА, саморозпустилася.

Важко уявити, що найсхіднішими теренами, де точилися бої за участю українських повстанців, є Кубань. КОПА — або Козача повстанська армія — аналог УПА на Кубані. Її вояки боролися проти більшовицької влади і проти німецьких окупаційних сил. Бойова структура — як і в УПА, привітання — «Слава Кубані! — Слава героям!». Проте ані жінок, ані осіб російського походження в КОПА не брали. Не брали також осіб низько освічених (межа була — не менше семи класів). Тактика КОПА була суто партизанською, повстанці у сутичках з загонами НКВС або міліції боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля. Вдячні кубанці давали харчі, одяг, іноді переховували в себе поранених. Слухали роз'яснення причин боротьби за свободу Кубані. І погоджувалися з ідеєю єднання з єдинокровною Україною.

Друга всесвітня імперіалістична війна давала козацтву певні надії. На кінець 30-х років позиція козаків була вже остаточно вироблена: Росія, в тому числі й більшовицька, — смертельний ворог козацтва; козацтво назавжди відмежовується від загальноросійських державницьких позицій, мета козацтва — козацька держава «від Сяну до океану», у неї входять всі козацькі землі колишньої Російської імперії, в тому числі й Україна — споконвічно козацька земля. Козаки — окремий від «рускіх» етнос. Козакійці вели переговори із потенційними союзниками — Грузією, Меджлісом горців Кавказу, і особливо — Україною. Визначний діяч Кубані генерал Андрій Шкуро визнав потребу боротися за Українську самостійну соборну державу разом із Кубанню, бо кубанці — це українці, й вони готові боротися у лавах української армії за свою Батьківщину і лише на Українських етнічних землях. Про бажання стати під українські прапори Шкуро писав у листі до голови ОУН Андрія Мельника напередодні війни.

Козачий визвольний рух, як і український, був зламаний грубою силою. Більшовизм винищив усе свідоме козацтво. Радянська влада депортувала з австрійських таборів Лієнц та Пегец до СРСР понад 50 тисяч козаків, більшість яких не були навіть громадянами СРСР. Козаки, звинувачені в посібництві нацистам, були вивезені в Росію, де майже всі загинули в таборах Мордовії, на Колимі, на будівництві автодоріг, залізниць, в каменеломнях і шахтах. Врятуватись вдалося тільки одиницям. У січні 1947 року більшовики стратили козацьких ватажків Петра і Семена Краснових, Андрія Шкуро, Тимофія Доманова, Султана— Келеч Гірея (адига за національністю) та командира козачого корпусу німецького генерала Гельмута фон Панвіца.

Уже по закінченні війни у складі новоствореного Антибільшовицького блоку народів (АБН) діяла ціла козача секція, яка представляла невизнану козацьку державу Козакію. Козакія виявилася єдиною державою-учасницею АБН, яка так і не здобула незалежність. Московія досі приховує факти нищення українського національного козацтва Кубані.

Професор Володимир Сергійчук дослідив, що з кубанських козаків в УПА було створено кілька відділів. Наприклад, з тих кубанців, котрих воїни УПА визволили з таборів військовополонених, на терені Волині було створено окрему сотню на чолі з «Березою». В УПА були козачі курені, в основному з кубанців і донців. В окрузі «Богун» (Південна Рівненщина) було з десяток вихідців з Кубані й Дону, які називали себе козаками за національністю. Кубанські козаки любили неньку Україну набагато сильніше, аніж «мачуху Росію».

По переписи 17 декабря 1926 года на Кубани проживало 49,2% украинцев, 42,7% населения составляли русские... Для Таганрогского округа соотношение составляло 71% / 22%. Доля украинцев в сельской местности фиксировалась на уровне 90%. Данные переписи 1939 г. зафиксировали уникальную в своем роде с точки зрения этнокультурных и этнодемографических процессов ситуацию: за межпереписной период на 86,5% увеличились численность русских на Кубани, тогда как численность украинского населения уменьшилась на 89,2%. А комзомбі хоч кіл на голові теши.

http://barvinok.ucoz.net/publ/istorija/vid_karpat_po_kuban_chuti_golos_quot_povstan_quot_general_shkuro/4-1-0-71

Матеріали з Вікіпедії   Кубанська Республіка   Українці_на_Кубані,_історичний_огляд    Кубанські Українці

Відео щоб не напірягатись: http://video.i.ua/user/323465/45553/276583/   http://video.i.ua/user/323465/45553/276816/

415-та річниця перемоги.

УКРАЇНСЬКИЙ КАЛЕНДАР Березень 2011 року
12.03.1596 – Перемога Наливайка й Лободи над поляками. 415-та річниця перемоги.
http://www.uvkr.com.ua/ua/calendar/kalend_march.html

У Раді вимагають звіту Азарова за "хлібну кризу" і розслідування
http://www.pravda.com.ua/news/2011/03/11/6002858/ і коментар мій там непотрібен.
"Демократія" набирає потрошку обертів. То я не зміг залишити коментар у "Історичній правді", потім в "Економічній правді", тепер вже і в "українській правді" залишити коментар мені зась. А 415 років тому похід козаків на Київ теж почався так, ніби козаки за хлібом поїхали, і жидам і полякам тоді добре боки нам'яли. Сьогодні хліба нема на Луганщині, Хто буде без хліба завтра? 

Козаки з "Енеїди" у виконанні Анатолія Базилевича (1969р)

      Чеського художника - ілюстратора Йожефа Ладу вважають повноцінним співавтором "Бравого солдата Швейка", створеного Ярославом Гашеком. Читачі роману уявити собі іншого Швейка не можуть. Навіть ілюстрації до роману, блискуче виконані  видатними  майстрами карикатури СРСР,  не виглядають так переконливо, як в "оригіналі". Подібне сталося і з ілюстраціями та образом Енея та його команди, виконані видатним графіком минулого століття Анатолієм Базилевичем. Особисто  я не уявляю  іншого Енея, інших персонажів  "Енеїди" Котляревського, окрім створених Базилевичем. У  ті далекі 70-ті роки за щасливої нагоди до мене потрапили  декілька оригінальних малюнків козаків, виконаних А.Балилевичем ( решту я вмістив у фотоальбом) Ось один з них:

      Я був особисто знайомий з метром, заходив до нього у майстерню на вул. Філатова у м. Києві.
      У 1992 році я зареєстрував у "Держкомдруку" журнал ітелектуального гумору
"Ти диви!?" (№842). Головним редактором журналу призначив  письменника - сатирика Юрія Ячейкіна, а сам призначився  на посаду художнього редактора. Важкий тоді був час. Потерпали від безгрошів"я всі, особливо люди мистецтва. На початку  1993 року  я звернувся до А.Базилевича з проханням намалювати декілька заставок до журналу, а також створити  образ головного героя журналу - Козака. У короткі терміни замовлення було виконано. Знаючи скрутне матеріальне становище художника, я вирішив виплатити йому  солідний  гонорар. На мое превелике здивування Базилевич навідріз відмовився отримувати від мене гроші. Нарешті ми порозумілися і художник  погодився взяти у мене лише половину готівки.  Під час спілкування  я наважився показати А.Базилевичу його малюнки в оригіналі, датовані 1969 роком. Він був дуже здивований, бо вважав їх безнадійно втраченими, і довго їх роздивлявся, наче бачив їх вперше. Потім  на деякий час взяв їх у мене  і перемалював для свого архіву. 
     З Ю.Ячейкіним ми підготували 5-ть номерів журналу "Ти диви!?" ,а,починаючи з № 3  у ньому мали побачити світ малюнки А.Базилевича.  Але не так сталося, як гадалося. Навесні 1993 року ми спромоглися випустити лише 2 числа журналу. Виручені кошти від продажу накладу з"їла гіперінфляція і на цьому було припинено його видання. У той час спонсорів не цікавив інтелектуальний гумор. Їм подавай секс,еротику, потойбічне, катастрофи,кримінал тощо, що добре продавалося зголоднілим за такою друкованою продукцією колишнім громадянам СРСР.Всі квапились заробляти гроші.
       Завдячуючи можливостям  Інтернету, цією публікацією  я виконую перед А. Базилевичем зобов"язання опублікувати його малюнки.
       З причин гіперінфляції 1993 року я не зміг виконати ще одне зобов"язання 1993 року; видатии книжку карикатур витонченго майстра  графічного гумору Анатолія Юна, знаного у  Києві архітектора. Сподіваюся я зможу це зробити найближчим часом на сторінках свого блогу  порталу І.UA.



       

Можно ли попасть в очко ведром диагнозов?

Медицина - наука не точная.
Это - главное, что Вам нужно знать.
Хотя и это не главное.

Снова не здороваясь. Даже и не "добрый вечер". Медицина - наука не точная. И нифига и не наука вовсе. Единственная наука -  математика, ибо не зависит ни от чего, даже от системы счисления и того, есть ли она вообще. Потому и нет там никаких Нобелевских премий. А фигли?, оценивать-то некому. Оценщики ведь никогда учеными не были. А медицина - не наука, истинно Вам говорю. Это потертый засаленный бубен и накуренный благовониями до нужной кондиции шаман впридачу. Подношения (премии) завсегда были шаманам. К шаману же без этого никак нельзя. Впрочем, как и шаману без бубна. А вот многие бубны и без шамана отлично действуют, если бубен правильно настроен. Вот настойка перьев дрофокрыла пятнистого на крови саламандры помогает абсолютно также, как мышьяк в разведении D200  или ignatia D1000 (это для посвященных). И точно также, как упсарин у пса. Или у кошки. Или Нурофен. Или этамзилат отечественный. Черт, вчера я же зарекся болтать. Буду держать слово. Нет, нет. Никто не виноват, просто день не из лучших. Из номинации "Шок года". "Как много нам открытий чудных" аптечная готовит сеть. Дабы не дать обсосать подробности трупным червям портала - выразил все иносказательно в рисунке. Потому что эмоции выплеснуть нужно, а рассказать некому. Мне даже Алисе запретили говорить.


рабочее название картины -
"Халатно подбранные очки ведут к шизофрении и косоглазию
 даже у опытных кроликов козаков" 
 а если быть более точным, то 
"Неадекватная медикаментозная коррекция в среднем возрасте. Или -
можно ли попасть в очко, размахивая ведром диагнозов
на полном скаку в невесомости?"

Вот и все. День не лучший, действительно. Впечатлений масса. Пока все живы. Аптеки рады. Ситуация контролируется, набора очков до утра должно хватить. Запас диагнозов пополняется по мере необходимости. Мера необходимости - по мере поступления диагнозов. 

Пы Сы: Скоро Новый Год и снова будут актуальны именные елки с сюрпризом. Всем чмоки. За сим прощаюсь ненадолго.

Серія: Українська пісня. Випуск 3

Нічого поки що про цю пісню я не знайшов, сховано надійно. Добре що є сама пісня, в висновки робіть самі.

 

Думаю в ці останні спекотні дні літа трохи навіє прохолоди.

Так чия пісня?


94%, 30 голосів

6%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.