В мене був найкращий Батько всвіті!!!

Сьогодні вранці помер мій Тато (Діду), причина смерті гострий інфаркт, який стався ще вчора...

Батько дуже пишався що в нього так багато друзів на i.ua, розповідав мені дуже багато про Ваше товариство, я радий що в нього є так багато щирих та гарних друзів! Я, як син всім дуже дякую за те що Ви Його підтримували в будь яку мить, дарували йому радість і тепло, як ніхто вітали Його з Днем Його народження, та не забуваєте у важку хвилину! 

Я думаю що батько не образиться, якщо я скажу Вам від Його імені - "ДЯКУЮ ВАМ ДРУЗІ ВИ В МЕНЕ НАЙКРАЩІ!!!"

Похорон відбудиться завтра об 11.00 в м. Луцьк, вул. Гнідавська 11, кв 2, похований батько буде на цвинтарі поруч села Гаразджа.

 

з повагою до Вас син Андрій

Я вчора зарізав москаля, а Вам слабо:)))

  • 27.05.12, 19:08
Металуггійним баронам...fuck
Мо подавляться.rofl  





podmig lol lol lol

Релакс. Дощ. Кантрі.

Порада:

Відкрийте в повноекранному режимі і налаштуйте звук дощу.

Учора, коли я був молодий

  • 13.05.12, 20:04

Пісня, випущена в 1961 році, написана Шарлем Азнавуром та Жоржем Гарваренцом Згодом була випущена на англійській мові (Yesterday When I Was Young), італійський (Ieri Si) та іспанській (Ayer Aun). Вважається одним з кращих хітів Шарля Азнавура.

Як завше немає достойного українського перекладу (ау, перекладачі), тому: для тих хто не знає: ні англійську, ні іспанську, ні італійську....

Переклад пісни Charles Aznavour  - Yesterday When I Was Young 

Вчера, когда я был молодым

Лишь вчера, росою пьян,

Судьбы мячом играл, беспечен, молод, рьян.

Ловил повсюду риск, распахнутой душой,

Легко, как может бриз играться со свечой.

В каких мечтах витал, а планов громадьё!

Но ветер рассыпал творение моё.

Ночной идеи шторм не терпит яркий свет.

И лишь теперь укор потери лучших лет.

Но вчера был молод я,

И пьяных песен соль я сыпал не стыдясь,

За сладкие грехи прощенья не моля.

И всю чужую боль, слепой, не видел я.

Бегом, всегда бегом, ломал о юность хлыст,

И жизнь была кругом, и был у жизни смысл.

Но сколько бы бесед теперь ни помнил я,

Беседы были все со мною про себя.

Лишь вчера дружил с луной,

И каждый новый день был полон новизной,

Эпохой управлял я палочкой мечты,

Не видя за собой потерь и пустоты.

Отчаян и хитёр, в любви не уставал,

Но мой любой костёр так быстро угасал.

И рядом никого, друзей бежала рать,

Оставив одного все роли доиграть.

Сегодня песен боль не делится ни с кем.

Горчит порою соль слезы на языке.

За то платить пора, что молод был вчера,

Был жизнью пьян... пьян... пьян.

Запрошую на концерт однієї пісні, майже півтори години однієї пісні у виконанні відомих виконавців... Пісня яку хочеться слухати і слухати....

...це звичайно, якщо відповідний настрій letsrock

http://music.i.ua/user/2768355/37763/

roseroserose

Травневий гриб. Де шукати, як приготувати?

 Світлина з (http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Calocybe_gambosa_080420wa.jpg)   

Як знайти травневий гриб?

Досвідчені грибники знають, що в травні з'являється чимало грибів. Один з них і цікавий, і їстівний. Це - калоцібе травневий (рядовка травнева, травневий гриб, Георгієв гриб, ліофіл травневий, майка). У народі частіше називають його травневих грибом, а в літературі про нього дуже мало відомостей. Травневий гриб - по-своєму дуже гарний гриб, один з найбільш ранніх шапинкових пластинчастих грибів, який плодоносить до липня. Він з сімейства тріхоломових. Капелюшок діаметром 3-12 см, біла, кремова, жовтувата, м'ясиста, опукла, до зрілості - розпростерта, з хвилястим краєм, іноді з горбком. Ніжка висотою 6-15 см, товщиною 1-4 см, булавовидний, щільна, волокниста, брудно-біла або кремова. Так, травневий гриб найчастіше білого кольору, але іноді і злегка кремового з щільною опуклою капелюшком. У застарілих грибів капелюшок може стати охряной різної інтенсивності. Прирослі до ніжки пластинки і щільна м'якоть гриба залишаються білими. Грибники-Верхогляда лякаються травневого гриба. Ще б пак, адже цей гриб має білий колір, а раптом - бліда поганка?! Тому замість того, щоб потрапити в корзину, травневий гриб удостоюється грубого стусана чоботом. А даремно, гриб цей - один з найсмачніших: ось на капелюшку видно мишачі погризіть, ось хтось склав кілька таких грибів у норки, та й пташині сліди поруч з ним. Потрібен він у лісі-то, дуже потрібен. А й справді, з грибами завжди треба бути насторожі. Травневий гриб мало схожий на класичну бліду поганку, але дуже нагадує ентолому отруйну, а ще більше - Іноцибе Патуйяра, яка дуже отруйна. Відрізнити Іноцибе можна по червоніє м'якоті, волокнистої капелюшку та коричнювата (до старості) пластинках. І найголовніше, у неї немає мучного запаху. Тому грибнику, крім всіх відомих якостей, необхідно і досить розвинене нюх. Травневий гриб має смак і запах свіжої борошна, що відразу і вірно відрізняє його від всіх інших. В їжу вживається свіжим, але ще його і варять, і смажать, і гасять. І в приготованому вигляді він зберігає борошнистий смак. І де ж його шукати? Травневий гриб якщо зустрічається, то зустрічається часто і невеликими групками в зріджені і заплавних лісах, на узліссях, на відкритих трав'янистих місцях, на лугах, на пасовищах, під терном, шипшиною, глодом, в старих садах - під яблунею, черешнею, сливою, абрикосом .

Грибник обов'язково повинен переконатися в тому, що він знайшов їстівний гриб травневий, а вже потім збирати на здоров'я!

 Текст з (http://arhiv-statey.pp.ua/index.php?newsid=10215)

А тепер смажимо ці грибочки.

 Чистимо і миємо: 

Відварюємо в підсоленій воді хвилин 15 - 20:

А тим часом підсмажуємо сальце (справжнє без ГМО) з цибулькою:

Потім додаємо попередньо відварені грибочки і смажимо хвилин... тут скільки в кого терпіння...podmig

 Заправляємо щедро  файною сепараторною сметаною (та з маркетів не годиться) і ще трохи смажило: 

Далі додаємо за смаком (сіль, чорний чи білий перець, листочок, духмяний перець, кріп, петрушку...і т.д. і т.п.)chih

 Далі вже витримати неможливо.... mmmm Смачного.

P.S. Перевірено на собі..........mmmm bravo

Фоторепортаж. Майдан. Зустріч з Тарасом Житинським.

Думаю мій фоторепортаж буде неповним і невдалим. Але найшвидшим...lol
Просто потрібно це все бачити в живу, цю атмосферу, пісні, діалоги з аудиторією.
І нарешті особисте спілкування за столом з самим Тарасом не опишу, вибачайте не журналіст, але було просто і по-людськи приємно.
Ну і дещо з особистого, як тут не похвалитись podmig lol
Моє аматорське (на мильницю) відео вибачаюсь за якість prostite

Сиджу на ганку.

Томаш Швед

Сиджу на ганку

Сиджу на ганку і п'ю пиво,

сойка на гілці посміхається криво,

природа мене оточує у поставі кота,

пес валяється в траві, закінчена робота.

Приспів:

Сиджу на ганку, метляю ногами,

Зовсім не жалію, що не є з вами, 

бо тільки тут можу, проблему рішити,

яка є тінь кота при заході сонця.

А пощо я буду їхатиму до міста, 

зовсім я не мушу їсти з міста тіста, 

нових назв вулиць вчитися наново,

що не зміняться, хто ручиться головою?

Ніщо собі не роблю в обороні границь,

лідерів всіх партій дослівно маю нізащо, 

ніхто мене не витягне з лісу на вулицю, 

щоб камінням кинув у якусь блудницю.

Далеко за лісом про вартості говорять, 

в піні на вустах вартості гублять, 

тут піна в склянці тихенько осідає,

сонце між дерев поволі западає.

Сиджу на ганку…


prostite  Вибачте переклад мій, без рими. і толку...(принагідно прохання, зробіть файний переклад)

Пісня пригадалась після відвідин чудового ганку у друзів... druzhba

Світлина тут для друзів:

http://photo.i.ua/user/2716829/185262/6916216/

там тепер ще краще. bravo

Світлину для блогу поцупив у господаря кота і того ганку.prostite

За що вибачають з надією ще там посидіти.podmig beer2bokali tost

 

Тарас Житинський завітає у Луцьк


Це відбудеться сьогодні у Луцьку в пивному клубі Майдан beer2 letsrock



Трохи про Тараса Житинського.

Тарас Житинський – іванофранківець, батьки якого були в УПА. Більше десяти років живе в Лондоні і створив там гурт "Земляки". Лауреат фестивалю "Червона Рута-91" у Запоріжжі, лауреат Конкурсу молодих виконавців популярної пісні Міжнародного фестивалю "Слов'янський базар-92". Отримав Гран-прі на фестивалі української патріотичної пісні "Повстанським плаєм-2007" в Івано-Франківську.
Щороку Житинський разом із дружиною Марією і дочкою Іриною навідується в Україну — до родичів. Окрім того, Тарас намагається "захопити" по максимуму різноманітні літні імпрези, презентуючи щоразу нові композиції. Зокрема у 2008–му на фестивалі "УНІЖ", який влаштувала столична агенція "Наш формат", він представив свій альбом "Пісні козаків", виданий тією ж агенцією. "Ми заприятелювали з шефом "Нашого формату" Владом Кириченком, унаслідок чого було видано мій свіжий матеріал, записаний у Лондоні, — розповідає Тарас. — "Пісні козаків" — це гайдамацькі, стрілецькі й козацькі пісні різних часів і з різних теренів країни. Пісні "Ой у 1791 році" та "Любо, братці, любо" були записані етнографом Олександром Грибом років десять тому на півдні України. Насправді "Любо, братці, любо" в оригіналі завжди звучала українською, адже у війську Нестора Махна 98 відсотків бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну і нині є фольклором для анархістів усього світу. Альбом "Пісні козаків" виявився одним із найбільш затребуваних у 2008–му серед новинок компанії — напевно, це було пов'язано з тим, що у 2007–му Тарас отримав ґран–прі на фестивалі "Повстанським плаєм", а також органічно влився у програму фестивалю "УНІЖ". 
Наступним кроком було видання у 2009–му одразу двох позицій — альбомів "Козацькі балади" та "Їхали батяри". Перший і за стилістикою, і за настроями ніби продовжує диск "Пісні козаків", але вже під кутом мужньої чоловічої баладності, елегійності. Тут Тарас виконав відому пісню О. Веремчука "Курінний" та одну власну — "Там на ставі". Диск "Їхали батяри" має підзаголовок "Галицький шансон", представляє музику закарпатського композитора Ігоря Іванціва і справді дає певний зріз сучасної батярської пісні, іншими словами — дає уявлення про міський фольклор довоєнної Галичини, який у 20—30–ті роки становив надзвичайно строкате й колоритне полотно із цілим спектром суто галицьких характерів. 
Уже кілька років у Великобританії функціонує створена Житинським група "Земляки", складена з наших "колишніх", яка грає і народну пісню, і авторський репертуар. "Земляки"мають непоганий концертний ангажемент по всій Англії, але поки що, за певних причин, не можуть відвідати Батьківщину, а точніше — покинути Великобританію. Сьогодні Житинський виношує доволі амбіційний проект — запис авторської пісенної програми із залученням справжнього симфонічного оркестру і за участі дочки Ірини. "Відтоді як Ірина отримала ангажемент на сцені Оперного театру в польському Вроцлаві, — каже Тарас, — я весь час обмірковую нашу спільну програму, яка б схрестила мою манеру співу, де, окрім народної музики, присутні впливи блюзу і класичного року, з оперним вокалом моєї дочки. Поки що заважає лише те, що запис живого симфонічного оркестру в Англії є надто дорогим задоволенням, а імітувати звучання оркестру за допомогою електроніки — не хочеться... 
"Стовідсотковий пілігрим" — так визначив свою долю і спосіб життя сам Тарас Житинський. "Завжди відчуваю себе у дорозі, — пояснює він. — Зупинки бувають довшими чи коротшими, але головне — наповнити їх сенсом, тобто — творчістю. І рухатися далі..."
Автор допису: Олександр ЄВТУШЕНКО, "Україна молода"

Концерт. Наперекір новим часам...

  • 30.04.12, 03:22

«Чоловіки не плачуть, чоловіки засмучуються»

Фрунзік Мкртчян, фільм «Міміно» 

Це неправда,що чоловік ніколи не плаче. Міф про те, що цей вид ссавців не має серця, а для мислення, використовує тільки одну частину тіла, звичайно, придумали феміністки. Тому що справжні жінки цінують чоловіків з благородною, чутливою душею, хто може відчути поезію в красивому. Таких, які б перемогли дракона, а також порадити, як шити капці з його шкіри. Бути справжнім чоловіком, не вступає у протиріччя, з тим що б бути особистістю, а як ви знаєте, людина від маленької плаче і  має зворушливу душу. Тому мені не соромно писати, що, слухаючи цей чудовий альбом, запис спільного туру Северина Краєвського і Андржея Пясечного, щораз щось хапало мене за горло і як цибуля витискало сльозу з моїх очей. Тому що неможливо, принаймні, я не зміг спокійно, без емоцій, підійти до цього запису...

1. Na przekor nowym czasom  2. Rysowanie Tobie 3. Gdybym nie zdazyl  4. Szczescie jest blisko  5. Uciekaj moje serce 6. Kiedy mnie juz nie bedzie  7. Anna Maria 8. Remedium 9. Nie jestes sama  10. Trzecia milosc zagle  11. Kolysanka dla okruszka  12. ...i jeszcze 13. Chodz, przytul, przebacz  14. Nie spoczniemy 15. Niebo z moich stron
папку: A. Piaseczny & S. Krajewski -- натискайте синій ґудзик і letsrock letsrock  
На Вас чекає Plyta koncertowa Andrzeja Piasecznego i Seweryna Krajewskiego Na przekor nowym czasom - live 15 файлів тривалістю 1:06:59

P.S. Фрагмент концерту, одна з пісень:

Житнівка.

Давно обіцяв розповісти декому (kadetv20, НЕжриМОЄсало та ін.), що таке Житнівка.
Але краще ніж Василь Скуратівський всеїдно не розповім, тож читайте...
  

Василь Скуратівський 

Уривок з книги - "ПОЛІТТЯ"

Перші паростки самогоноваріння почали з’являтися напередодні другої світової війни, але досягли свого апогею вже після неї. За колгоспно - трудодневої системи селяни навіть не знали, яка вона на смак, ота недоступна для них «казьонка».І хоч совєти, як свого часу польський та російський уряди, ввели жорстку монополію на спиртне, так само карали тих, хто виготовляв самотужки, але підпільний «бізнес» уже не можна було зупинити.

Оскільки нині самогонні апарати досягли найдовершинішої модифікації, якими можна вільно користуватися на затісній кухні, тому згадувати про них немає потреби. Вважаю, що не зайвим буде навести найбільш довершений як з технічного, так і технологічного погляду апарат (так у нас називають самогонний пристрій).

Насправді це була своєрідна копія горілчаного заводу, але в мініатюрі. Я об’їздив майже всі регіони України, одначе подібної, окрім нашої поліської конструкції, ніде не зустрічав; жоден з інформаторів не навів навіть приближених форм. Цьому, вочевидь, сприяли природні умови – такими міні заводами можна було користуватися лише на Поліссі, де було удосталь місця, щоб приховатися від ретельних полювачів з боку державних репресивних органів.

Зовсім не подібна drunk конструкція

  і ця теж...tost

Цей традиційний спосіб виготовлення горілки в домашніх умовах я наводжу не з метою його популяризації. По-перше, нині вже ніхто на займається такою трудомісткою технологією, по-друге, і найголовніше, що змусило мене взятися за цю вельми невдячну справу, так це етнографічний аспект, безпосередньо пов'язаний з побутом поліщуків-селян повоєнного періоду, котрий майже призабувся.

Напередодні річних свят майже кожна родина готувалася до того чи іншого празника (Різдва, Великодня і обов'язково храмового свята). Без горілки важко було обійтися і у будні – зорав їздовий присадибну ділянку, привіз з лісу дрова чи заколов кабанця, або ж починив сусід старий тин – без могорича не обійтися….

Поліщуки гнали горілку із житнього борошна зерен та картоплі. Збіжжя намочували в теплій воді. Після того, як зернята проростали («пускали солод»), їх висушували на печі. Добре висохле жито мололи. Потім борошно висипали у дерев'яну посудину, переважно діжечку, заливали крутим кип’ятком і розмішували, допоки рідина (брага) робилася однорідною. Натомість розігрівали в печі шмат заліза чи камінець і, пов’язавши дротом, занурювали в брагу, від чого вона починала кипіти («пускати бульбашки»); посудину одразу накривали лляною полотниною, «щоб добре впарилась».

Наступного дня доливали до рідини настій з хмелю, який заздалегідь заготовляли на узлісках, і знову прикривали діжечку – «щоб не захолола». Через кілька днів брага починала бродити, виділяючи різкі пивні запахи; процес цей триває протягом тижня.

Коли рідина вже перебродила (не виділяє бульбашок), з неї можна було гнати самогонку. При цьому дотримувалися золотого правила – не дай , боже, „щоб брага не застудилася” (не захолола) і не перекисла (перестояла). За цих випадків якість і кількість горілки значно втрачається. В народі з цього приводу казали: „Бразі треба догоджати, як свекрусі”.

Отже, вистояну суміш потрібно вчасно вигнати. За таких випадків зверталися до власника апарата. На конструкції цього міні-заводу варто зупинитися детальніше. В селі, як правило, було двоє або троє „господарів”. Сконструювати громіздкий пристрій міг лише вправний лівша. Посудіть самі. Щонайперше, потрібно було дістати металеву на 200 літрів води бочку, звану котлом. Для цих потреб використовували посудини, в яких у повоєнні літа транспортували бензин, гас чи солярку. Перед вжитком металеву бочку, яка правила за котла, ретельно просмажували на вогнищі, щоб повністю вилучити внутрішні нафтозалишки, й кілька разів промивали гарячою водою.

Натомість господар сам, якщо вмів, споряджав, а за інших випадків, то замовляв у бондарів два бражника – дерев'яні діжечки з вставними з обох боків денцями; перший бражник уміщав три, а другий два відра браги (така кількість рідини називалася „гонкою”). Попри цього обов'язково потрібно виготовити вдвічі, а то тричі меншу посудину, так званого „сухопарника”, себто пристрій, в якому осідала вода й сивушні масла.

Нарешті завершував цілий каскад споруд холодильник („охолоджувач”) – діжечка, в яку вставляли мідну спіралеподібну трубку (венч), котра мала повністю покриватися водою; при самому денці з охолоджувача виходив назовні кінець вена, під який підставляли посуд і з якого вже скапувала чи дзюркотіла горілка; щоб самогонка рівномірно потрапляла в пляшку (не пульсувала), в кінець вена встромлювали нитяний колосок чи прикріплювали пасмо обробленого льону, по якому стікала рідина.

Всі посудини з’єднували вигнутим П-подібними трубами, передній кінець яких мав бути довшим, а задній коротшим. Брагу заливали через верхні отвори в бражники з таким розрахунком, щоб залишилося місце для пари, яка утворювалася під час кипіння солоду. Потім дірочки міцно забивали дерев'яними корками; обочини, як і місця, куди встромлялися труби, щільно затикали клоччям і обмазували тістом – „щоб пара не просочувалася”. Для того, щоб не зірвало під напором пари труби, їх укріплювали палицями з гачками зверху, міцно забивши в землю, або ж прив’язували по центру труби важке грузило.

Бочка з водою мала стояти на підкладених камінцях десь на висоті 30 см, щоб під нею могли вільно горіти дрова. Для цієї потреби їх заговляли заздалегідь з найкращих порід дерева – дуба, ясена чи граба. У нас їх називали „залітковими”, цебто добре висушеними, які б повільно згоряли, даючи яскравий жар.

Спочатку вогнище робили „багатим”, цебто з великим полум’ям. Коли ж вода в котлі починала закипати, багаття зменшували – „щоб брагу не погнало в труби”. Навзагал якість, а відтак і кількість горілки насамперед залежала від того, як вправно вмів підтримувати вогонь гонщик: коли надміру давав тепла, то це прискорювало процес кипіння браги, і тоді вона з пароутворенням поступала до вена або ж зривало труби; і неважко здогадатися, що з того виходило. Так само „не вдавалася” самогонка,якщо вогонь був ”слабкий”, або „пульсуючий”, тобто нерозмірний.

Отже, коли закипіла вода, пара подавалась у перший бражник по трубі, кінець якої б починала був довшим. Через деякий час місткість починала „гудіти” і вправний гонщик, підставивши вухо до діжечки, безпомилково визначав збільшувати чи зменшувати вогонь.

Згодом подібне відбувалося і в другому бражнику. Приблизно через півтори-дві години обидві посудини „гоготіли” і „здригалися” на повну міць – у таких випадках казали, що „процес пішов”. Спиртна пара поступала в сухопарник, де частка води осідала на дно, а легші по тонкій трубці надходили до вена, зануреного, як я вже казав, у прохолоду воду; охолоджуючись у такий спосіб, утворювалася рідина. При цьому вогнище годилося якомога зменшити.

Ось, власне, й увесь процес поліського самогоноваріння. З однієї гонки (приблизно 5 відер, якщо якісно була запарена і вистояна брага, а також вміле її переганяння) , отримували до 15 півлітрів, а то і більше міцної горілки. Перша півлітра вважалася найміцнішою – 90 градусів, і її називали „перваком”; здебільшого таку горілку тримали для ліків: робили компреси при застудних захворюваннях, промивали рани, на ній настоювали лікарські трави, зосібна березові бруньки, розчиняли прополіс тощо.

За перваком йшов вторак, третяк і т. Д. Горілку, придатну до пиття, визначали у такий спосіб: змочували нею колосок чи клаптик паперу й підносили до вогню, - якщо на них миттєво спалахував синій вогник – „то ще можна брати”, коли ж ні, процес припиняли, або ж догонили до кінця, але в окрему посудину. Такі залишки називалися „недогоном”; ними нерідко розбавляли міцну горілку.

Під кінець вогнище гасили й обережно „спускали пару” – одкорковували верхні закривачки в бражниках та котлі. Коли ж брага трохи остигала, її зливали в діжку й везли додому як смаковитий підкорм для домашніх тварин.

Через півгодини подібний процес започатковував сусід по черзі. За звичаєм, той, хто вигнав свою гонку, допомагав налаштовувати пристрій наступникові. За чергою ретельно стежив власник заводу. Від кожної гонки за експлуатацією апарата він брав второка (кошове). Але нерідко траплялося, коли господаря не було, гонії замість второка віддавали третяка, або ж півпорції того й того. Тому, знаючи характер окремих сільчан, власник приходив за кошовим і серед ночі.

Напередодні свят апарат працював цілодобово; селяни здебільшого намагалися гнати горілку вночі, оскільки час од часу з району приїздили міліціонери вишукувати самогонні апарати; якщо їм вталанило це зробити чи навіть виявити заправлену вдома брагу – лиха не минути. Свого часу наш краянин за це відсидів рік у тюрмі.

Одначе сільчани тримали в суровій таємниці місцезнаходження апарата. Його стаціонували в найвіддаленіших од села глухих лісових заростях, але з обов’язковою умовою присутності води – поруч з болітцем чи озерцем; за крайніх випадків гуртом викопували копанку. Бо без води, самі розумієте, не обійтися; особливо чимало джерельця потрібно було для охолодження вена, час од часу замінюючи воду, яка швидко нагрівалася.

Доба традиційного самогоноваріння, здається, вже канула в Лету. Нині селяни задовольняють власну потребу найпростішими апаратами, а похідним продуктом є цукор. Я не великий знавець і дегустатор „зеленого змія”, але, опираючись на численні спогади земляків та з невеликого власного досвіду можу стверджувати: алкогольні напої, виготовлені з житнього зерна (житнівка) чи з картоплі (картоплянка) не йдуть в ніяке порівняння з сучасними сурогатами. Особливою м’якістю і смаковими якостями відзначалася житнівка. ЇЇ у відповідних дозах радили вживати діабетикам. Свого часу подейкували, що Михайло Стельмах з цією метою вживав лише житнівку, спеціально замовляючи у знайомих поліщуків.

Я не беруся ні стверджувати, ані заперечувати цей факт. Одначе навіть необізнана людина, звернувши увагу на технологію традиційного самогоноваріння, прийде до логічного висновку: в ньому значно більше переваг; по-перше, з пророщеного зерна, до речі, з якого виготовляють ліки, отримували природний солод та ще з добавкою хмелевої настоянки; по-друге, сам процес перегонки браги досить досконалий, за допомогою якого вилучалися майже всі шкідливі домішки, в тому числі й сивушні масла. Окрім того, селяни клали в лійку, куди стікала рідина, густий прошарок деревного вугілля, і не будь-якого, а лише з берези. 

 bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali bokali

beer2 Від себе додам: " Хто пив той знає - ліпшої не шукає, бо її не має"

Загадка: Чому в нас кажуть?

"Житнівка бере не за столом, а за селом" podmig 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
предыдущая
следующая