хочу сюда!
 

smska

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «унр»

"Истинные украинцы": во Львове неизвестные расклеивают листовки

Ситуация вокруг противостояния президента и "патриотически настроенной общественности" грозит вылиться в очередной Майдан. Об этом прямо говорят многие аналитики и политические обозреватели. В такой расклад хоть и верится с трудом, однако, увы, есть все предпосылки для самых мрачных сценариев. Ни офис Зеленского, ни сам Президент, судя по комментариям, не готовы идти на уступки националистам относительно "формулы Штайнмайера", более того, для новой власти вопрос прекращения войны на востоке страны является принципиальным, т.к. это являлось основой всей предвыборной стратегии "слуг народа". Впрочем, понятия "прекращение войны в Донбассе" и "мир в Украине" вовсе не являются синонимами, ведь силы, активно подталкивающие Украину к войне, никуда не делись, а просто перешли в оппозицию. Так, жители Львова обнаружили на улицах своего города призывы к отделению от "капитулирующей Украины" и созданию собственного независимого государства.

Очевидно, что авторам и расклейщикам подобных листовок невдомек: попытка создания Западно-украинской народной республики со столицей во Львове - гарантированный конец Украине, как государству. Впрочем, определенным силам, годами получавшим выгоду от войны этого объяснять не надо. Сейчас они, как и в случае с отказом Януковича подписывать ассоциацию с ЕС нашли очень удобный и болезненный для Украины повод для реванша.

В начале двадцатого века Западно-украинская народная республика просуществовала не долго, в период с конца 1918 года до начала 1919 года. 100-летняя годовщина прекращения ее недолгого существования в связи с объединением с УНР в единое государство весьма широко праздновалась 22-го января. Вероятно, на тоже самое рассчитывают и идеологи современной ЗУНР: быстрая победа над "предателями и пораженцами" и триумфальное воссоединение с очищенной Украиной под красно-черными знаменами. Однако если продолжать исторические параллели, то следует вспомнить, что фактически, празднуемого объединения так и не произошло. К лету 1919 года территория ЗУНР была оккупирована польскими войсками, а сама республика перестала существовать. Как будет развиваться современная версия событий столетней давности покажет время, остается надеяться, что СБУ правильно, а главное вовремя применит весь свой богатый арсенал сил и средств и сможет предотвратить наметившийся распад государства.

Слава і честь!

На Вінничині знайшли братську могилу козаків Волинської дивізії Армії УНР. ФОТО
27.12.2017
Версія для друку

Нещодавно пошуковці меморіально-пошукового підприємства Львівської обласної ради "Доля" виявили масове поховання воїнів УНР в полі між селами Кукавка і Тарасівка Могилів-Подільського району Вінницької області.

За інформацією місцевого громадянина Миколи Драбатого, який запам’ятав розповіді старожилів села про могилу, в ній поховано воїнів 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, які напередодні були мобілізовані з терену Куківської волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії, зазначає сайт КП ЛОР "Доля".

Мобілізовані потрапили до червоного полону. У листопаді 1920 року більшовики відвели їх за село і стратили. Кілька хлопчиків-пастухів бачили розправу червоних загарбників над українцями.

 
 

Уже ввечері юнаки переповіли кукавським селянам про драму коло двох ставків. Місцеві мешканці поховали бійців у спільній могилі. Згодом селянин із Кукавки Ісак Драбатий встановив на могилі кам’яний хрест і надгробок з написом про трагедію.

Як зазначив у коментарях директор меморіально-пошукового підприємства "Доля" Святослав Шеремета, українських полонених воїнів більшовицькі посіпаки зухвало порубали шаблями. У віднайдених останків черепи зухвало розсічені навпіл та наявні рубані поранення скелетних кісток.

 

За словами Шеремети, пошуковці з КП ЛОР "Доля" вперше у своїй практиці віднайшли масове поховання вояків УНР.

Серед артефактів, що були знайдені поруч з останками, виявлено ґудзики, які належали трьом арміям різних держав. На жаль ідентифікація осіб загиблих наразі не можлива. Однак над цим пошуковці обіцяють працювати далі.

 

Останки із занедбаної могили ексгумовано і перевезено на місце депонування, де вони будуть зберігатись до часу урочистого перепоховання.

Як повідомлялося, магістрат польського м. Вроцлава міркує над тим, щоб назвати вулицю іменем генерала Армії УНР Марка Безручка.

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

01 Червень 2017

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

18 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу йтиметься про ту саму знамениту перемогу на Чонгарі.

Поки німецькі колони 18 квітня 1918 року йшли на штурм Перекопу, на південь від Мелітополя продовжували наступ українські частини. Після падіння міста єдиний «червоний» фронт у Північній Таврії розвалився: Всеволод Петрів писав, що весь простір між залізницею і морем «кишів дрібними перемішаними загонами». Петро Болбочан розумів, що, якщо дати більшовикам можливість перегрупувати свої сили і закріпитися за Чонгаром, захоплення Сиваша стане набагато складнішим завданням. Тому, поки основні сили Кримської групи облаштовувалися в місті, авангард із кінноти та моторизованої піхоти з бронемашинами продовжив наступ на південь, буквально повиснувши на хвості «червоних», які відступали. Борис Монкевич писав про це:


«Їхньою метою було самим зайняти Сиваш до того моменту, поки більшовики встигнуть зайняти окопи і приготуватися до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб ворога, який відступав, відштовхнути в бік Азовського моря. З цією метою всі ворожі частини, що відступали до моря, були залишені в спокої, натомість звернена вся увага на загони, які намагалися пробитися до Сиваша, щоб перешкодити їм у цьому».

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року


У другій половині дня 18 квітня українські та німецькі підрозділи вступили в бій із «червоними», що займали позиції в Якимівці. Загони Івана Федька і Георгія Кочергіна були вщент розгромлені, при цьому був знищений і їхній бронепоїзд, оснащений майданчиком з бомбометами. Уцілілі червоногвардійці, зібравши провіант, відступили до Новоолексіївки, а потім, давши гак через Генічеськ, – до Сальківського перешийку, що з'єднує Чонгарській півострів із материком.

Станція Салькове була взята, і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту

Хоча Борис Монкевич і пише, що вся дорога на південь була вільна від ворога, а Кримській групі протистояли лише невеликі загони більшовиків, які «кидались з боку в бік», темп наступу сповільнився. Найімовірніше, українсько-німецький авангард увечері 18 квітня натрапив на радянську оборонну лінію на Сальківському перешийку, перед якою загін червоногвардійців під керівництвом Петра Грудачева розібрав залізничні колії. Вранці 19 квітня взяти позицію з ходу не вдалося. Але Федько, отримавши в той же день звістку про падіння Армянська, залишив Чонгар і відбув зі своїми військами до Джанкоя, так що або ввечері, або вже наступного дня станція Салькове була взята і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Отримавши звістку про це, Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту, доручивши Петріву пізніше перегнати до Криму ешелони.

Але перед цим відбулася зустріч українського та німецького командувачів. Болбочан був змушений, як молодший за чином, відкрити Роберту Кошу мету своєї експедиції і визнати його верховенство в разі проведення спільних операцій. Кош відмовляв Болбочана від прориву через Сиваш, пропонував йому дочекатися понтонів або взяти німецькі бронепотяги. Але той відмовився, оскільки прагнув досягти Севастополя першим, а до того ж, зовсім не збирався штурмувати Чонгарські позиції в лоб. За спогадами Монкевича:

«Болбочан ще в Мелітополі був підготовлений до того, що йому доведеться переправити через Сиваш ударну групу на човнах. З цією метою взяті з Мелітополя човни, захоплені у більшовиків, які всю дорогу ремонтувалися, озброювалися і готувалися до спуску».

Однак головною зброєю українців були не катери, а інформація. Після захоплення 15 квітня «дроздовцями» Якимівки телеграфне сполучення між Кримом і Таврією було порушене. Але на той час це було звичайною справою, так що в Сімферополі особливого значення обриву зв'язку не надали, вважаючи, що Мелітополь все ще тримається. Командири розгромлених загонів, які пробилися до Криму, не могли чітко окреслити стан справ і своїми неточними показаннями в штабі в Джанкої вносили ще більшу плутанину. В результаті ці загони були визнані дезертирами і відіслані до столиці для розформування і суду.

На Сиваській оборонній ділянці, зрозуміло, знали про прорив фронту під Мелітополем, але «червоні» не усвідомлювали масштабів катастрофи, що спіткала їх, і вже точно не очікували побачити українців на Чонгарі так скоро.

Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення

Якби цього було мало, Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення, що, мовляв, фронт перед Сивашем прорвали, але «радянські» частини відходять в порядку, зберігши навіть бронепотяги. За словами Монкевича:

«Не маючи інших відомостей, «Штаб Оборони Кримської Республіки» змушений був цьому вірити, хоча постійно категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких випадках переривав розмову і цим ще більше збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав, чи вірити цьому повідомленню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна група сміливих поїхала з Сиваша для пошуків штабу армії і налагодження зв'язку з ним – і не повернулася, і не подала досі ніяких відомостей».

Петро Болбочан
Петро Болбочан


Більше того, згадував Петрів, більшовицьке командування навіть віддавало суворі накази Болбочану відходити організовано й очищати тили від «бандитів, які в декількох місцях зіпсували залізницю». Загалом, прибуття українців на Чонгар стало для «червоних» сюрпризом.

У ніч на 21 квітня головні сили Кримської групи зосередилися в Новоолексіївці, а авангардні частини пройшли весь Чонгарський півострів і вийшли до передових радянських позицій, місцями маскуючись, а місцями видаючи себе за більшовиків, які відступають. Завдяки цьому вдалося оглянути «червоні» укріплення і намітити маршрут десантів. Оскільки полк Федька готувався до контратаки на Джанкой, міст через Сиваш захищав лише невеликий загін. Однак і цього могло бути досить, оскільки міст мав бути замінованим.

Але вранці 21 квітня в обох сторін щось пішло не так. За спогадами Никифора Авраменка, у світанковому тумані українські солдати помітили початок мінування мосту чотирма червоногвардійцями на чолі з Леонідом Літуненком і відкрили по мосту «шрапнельний і кулеметний вогонь». Артилерійська перестрілка тривала цілий день. Паралельно Болбочан змінив початковий план штурму Сиваша: замість десанту з катерів він вирішив захопити міст за допомогою дрезини.

Для цього в штаб викликали командира першої сотні Запорозького полку Петра Зілинського-Содоля, який вже заслужив репутацію «найвідважніший зі сміливців». Відібравши 20 найкращих бійців, озброєних ручними кулеметами, він дрезиною пізно вночі з 21 на 22 квітня проскочив передмостові укріплення і в'їхав на міст. За ним повним ходом рухалися два бронепотяги.

На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепотягів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту, але в цей момент дрезина Зілинського досягла берега, закидавши захисників ручними гранатами. Потяги артилерійсько-кулеметним вогнем підтримали атаку. Висадившись, піхота вибила більшовиків з окопів і відразу ж стала готувати їх на випадок контрнаступу. «Червоні» побігли. Паніка була настільки сильною, що відступаючи більшовики з двох мін зуміли підірвати тільки одну, та й ту не дуже вдало. Другу міну українці вчасно скинули у воду. Згідно з Монкевичем:

«Болбочан поставив у той час на іншому кінці мосту батарею і наказав стріляти в разі контрнаступу. Разом з тим наказав переправлятися частинам групи на іншу сторону. З огляду на те, що залізнична колія на мосту була зіпсована вибухом міни, козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалася піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом».

22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон

Започаткована наспіх спроба «червоних», які схаменулися, відбити Таганаш (нині – Солоне Озеро) у Кримської групи не увінчалася успіхом, і вранці 22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон, були захоплені 30 кулеметів, маса гвинтівок і півбатареї знарядь з кіньми.

У середині дня нарком закордонних справ Росії Георгій Чичерін надіслав до Берліна ноту протесту:

«Просування до Криму є істотним порушенням Брестського миру, адже є вторгненням в межі Радянської Республіки. Вторгнення загрожує нашому Чорноморському флоту, що може спричинити зіткнення, викликані інтересами самозбереження флоту. Народний комісар закордонних справ сподівається, що подальше просування військ у Криму буде припинене, і просить німецький уряд повідомити негайно про подальше».

Тим часом Болбочан наказав наступати на Джанкой вже наявними силами, не чекаючи переправи через пошкоджений міст інших частин. З Таганаша він телеграфом зв'язався з Кошем і поінформував його про успіх. Той, не повіривши, послав бронепотяг для оцінки ситуації, а сам наказав Болбочану залишатися на зайнятих позиціях. Але Болбочан відповів відмовою і не пропустив німецький бронепотяг через Сиваш. Німці, у свою чергу, спробували затримати в Мелітополі ешелони Петріва, однак безуспішно. Це був перший, і, на жаль, не останній українсько-німецький конфлікт у Криму.

У будь-якому випадку Кримська група рушила вперед і, до вечора 22 квітня, змітаючи перед містом більшовицький заслін, увійшла до зайнятого німцями Джанкоя.

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

https://www.radiosvoboda.org/a/28522021.html

Сьогодні 15 серпня 2016 року в Польщі вшанували УНР

Пам'ятний хрест бійцям УНР.

У Міноборони Польщі ушанували сьогодні пам'ять воїнів УНР. Їх могили знаходяться на православному кладовищі Варшави



Представник Міністерства оборони Польщі поклав квіти до пам'ятників воїнам Української Народної Республіки. Про це говориться в повідомленні Міністерства оборони Польщі.



Фото: Міноборони Польщі

"Директор політичного кабінету Бартоломей Мисевичвич поклав квіти до пам'ятників воїнам Української Народної Республіки, які боролися за свободу України і Польщі в 1918-19 роках", - говориться в повідомленні.



Фото: Міноборони Польщі

Могили воїнів УНР знаходяться на православному кладовищі Варшави.


Фото: Міноборони Польщі

Як повідомлялося, 8 липня після офіційних зустрічей у рамках саміту НАТО, президент України Петро Порошенко ушанував пам'ять жертв Волинської трагедії, які загинули від рук українців. Зокрема, він поклав квіти, вставши на коліно перед пам'ятником

http://www.segodnya.ua/world/v-minoborony-polshi-pochtili-pamyat-voinov-unr-742945.html

23 лютого для України свято, чи звичайний день?

23 лютого - 54й день року в григоріанському календарі. Окрім купи подій, що сталися в цей день впродовж багатьох сторіч, деякі держави визнають цей день як свято.
23
День захисника Вітчизни - свято, що встановлене в СРСР в 1922 р. як «День Червоної Армії і Флоту». З 1949 до 1993 рр. носив назву «День Радянської Армії і Військово-Морського флоту». Дивлячись на назви свята, виникає декілька питань, але про них пізніше. Зараз, трохи історії.
Робітничо-Селянська Червона Армія - заснована 15 (28) січня 1918 року. Приблизно в цей же час, 9 (22) січня 1918 року, відбувається проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради. Причинами проголошення Універсалу стали: втрата надій на створення федеративної демократичної Росії; загроза захоплення більшовиками України; необхідність ведення мирних переговорів з іншими державами. Наслідки були як приємні, так і не дуже: створення самостійної української держави; самостійне ведення переговорів з іншими державами; 8-годинний робочий день; більшовицьке повстання у Києві; бій під Крутами між радянськими військами  та загоном українських добровольців, який складався з курсантів військової школи та студентів, тощо. На початку лютого 1918 р. більшовицькими військами було захоплено більшу частину України і Криму.
Червона Армія заснована в Росії, більшовики, що захопили Україну у 1918 р. та війська під Крутами - теж з Росії. Виходить, що ми святкуємо свято людей, які нас вбивали та відібрали нашу незалежність.
Мало хто знає, але  в Україні, День Збройних Сил відзначається щорічно, 6 грудня.
Записати
Якщо Україна має свої свято, аналогічне радянському, чому 23 лютого для нас все ще свято? Відповідь на це питання зовсім не складна.
Другий президент України, вельмишановний та всіма улюблений Л. Д. Кучма, видає указ Про День захисника Вітчизни.
Записати
У 2008 році третій, теж вельмишановний, президент В. А. Ющенко, спробував змінити ситуацію. Він проголосив "справжнім Днем захисника Вітчизни" 29 січня (бій під Крутами). Але ініціативу не підтримали, все лишилося без змін.
Особисто мені, людині, що народилася вже в незалежній Україні, 6 грудня ближче до душі, хоча в дитинстві мені таки нав'язували радянське свято. 23 лютого - день який мав лишитися в СРСР, але реальність інакша. Більшість людей, все ще живе в СРСР.
Читачу важливо зрозуміти, я не змушую відмовитися від радянського свята, кожен має сам визначитися де він живе і що він святкує.

Матеріали:
Вікіпедія
Практичний довідник "Історія України". Автори: Т. Ю. Земерова, І. М. Скирда.

Поштові марки Української Народної Республіки.

В результаті розпаду Російської імперії в кінці 1917 на початку 1918 року на Україні була створена незалежна держава, Українська Народна Республіка. Усі поштові відділення колишньої імперії на території України потрапили під юрисдикцію новоствореного Міністерства пошти і телеграфу .Першим міністром пошти і телеграфу став Шаповал Микита Юхимович.
Файл:Шаповал Микита Юхимович.jpg
Очевидно, створення власних поштових марок стало одним з перших завдань міністерства.Практично відразу почалася робота по створенню ескізів і кліше.До роботи над марками залучили відомих українських  художників Г.НарбутаА.Середу і Л.Обозненка.18 квітня 1918 року Центральна рада видає закон, за яким вводить марки-гроші взамін розмінних монет які зникли з обігу.В середині червня 1918 року тираж марок був готовий і надійшов у користування.Були випущені марки-гроші з номіналом 10,20,30,40 і 50 шагів.
   

Марки-гроші друкували на картоні а з зі зворотнього боку був надпис :"ходить нарівні з дзвінкою монетою".
Разом з тим тривала підготовка і до випуску поштових марок.Спочатку планувалося використати проекти марок Г.Нарбута із зображенням князя Костянтина Островського, гетьмана Петра Дорошенка,філософа Григорія Сковороди а також роботи інших художників.Проте виявилося що підготовка до виробництва потребує великих коштів.Тому вирішили використати кліше марок-грошей,які вже були.Перша серія з 5 марок державної пошти УНР вийшла 18 липня 1918 року.На відміну від марок-грошей вони були віддруковані на звичайному папері і без зубців.





Уся серія отримала назву "шагівка". Практично обидві серії, і марки-гроші і поштові використовувалися і як марки, і як гроші.Було випущено багато фальсифікату бо ступінь захисту був дуже низький.Вилучені з обігу марки УНР були у 1919 році Радянською владою.
Переглянути у кращій якості і закачати зображення можна тут
Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

На 22-му році української незалежності я, цілком випадково, натрапив на невідому мені  досі інформацію про авіацію України часів визвольних змагань в період 1917-1920 рр.  

Для перегляду пропоную тільки маленький елемент цієї цікавої розвідки.

Отже: Франко Петро Іванович (21.06.1890-28.06.1941)

сотник, льотчик-дозорець. Син видатного українського письменника Івана Франка, народився у с. Нагуєвичі біля Дрогобича. Закінчив Львівську Політехніку, школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадт, літну школу у м. Райльовац під Сараєвом (1916). Вступив на українську службу в ранзі поручика, з 1.01.1919 — сотник. З 1.01.1918 був референтом авіаційних справ Державного військового секретаріату ЗУНР та очолював Летунський відділ Галицької армії. 4.01.1919, виконуючи з льотчиком В. Кавутою бойове завдання, збитий поляками і потрапив у полон, звідки невдовзі втік та 21.01.1919 повернувся у Летунський відділ. Залишався командиром Летунського відділу до 26.03.1919, а референтом авіаційних справ — до 10.04.1919. 14.04.1919 відбув із місією Українського Червоного Хреста до Белграда. У 1922 р. повернувся на батьківщину і працював викладачем у Коломийській гімназії, у 1931 р. виїхав до СРСР, став старшим науковим співробітником Інституту прикладної хімії в Харкові. У 1936 повернувся до Східної Галичини, викладав у гімназіях Львова та Яворова. Протягом 1939–1941 рр. декан товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 р. обраний депутатом Верховної ради УРСР. Заарештований у червні 1941 р. у Львові. За одними даними, загинув під час втечі на ст. Прошова поблизу Тернополя, за іншими — страчений у в’язниці. Автор спогадів про Летунський відділ Галицької армії (ЦДІА у м. Львові. — Ф. 640. — особистий фонд П. І. Франка; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. — С. 9–11).

Громадянам України з екранів зомбоящиків розповідають про що завгодно, обходячи стороною нашу історію, Україну та й нас самих.

Весь матеріал про авіацію України початку ХХ століття можна знайти тут.

Пам’ятник воїнам 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Долучайся!


Проект пам'ятника

Вперше в Україні окрему військову частину Армії УНР буде увічнено пам’ятним знаком. Благодійна ініціатива «Героїка» вирішила вшанувати воїнів 4-ї Київської дивізії, які відзначились в боях з більшовиками у селі Сухини на Черкащині. 30 січня 1920 року у цьому селі воїни дивізії роззброїли більшовицьку кавалерійську частину чисельністю в 100 шабель. Це була одна з численних звитяг «киян» під час Першого Зимового походу.

Влітку 2012 року представники «Героїки» звернулись до Сухинської сільської ради з пропозицією спорудити пам’ятник «Воїнам Армії Української Народної Республіки», на згадку про переможну сторінку в історії села. Депутати підтримали пропозицію і надали офіційний дозвіл.

Вже традиційно пам’ятник буде збудовано у формі відзнаки Армії УНР «Хрест Симона Петлюри». На меморіальній таблиці буде вигравірувано зображення ордену «Залізний хрест за зимовий похід і бої». Напис на табличці буде наступним: «Воїнам Армії Української Народної Республіки. Козакам та старшинам 4-ї Київської дивізії. За перемогу над більшовиками в с. Сухини 30 січня 1920 року».

http://geroika.org.ua/suhyny-zbirka/

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая