В часи коли портативна відеокамера була і рідкістю, і розкішшю, довелось мені побувати на одному весіллі. Серед близьких родичів виділявся молодий симпатичний чоловік. Виділявся не лише тим, що не випускав із рук той самий предмет розкоші, а всім своїм виглядом доводив - в житті у нього все склалось на відмінно.

     Знявши всі весільні ритуали і тости рідних та близьких, чоловік почав знімати побажання присутніх гостей. Робив це у невимушеній формі – сам на сам. Типу своєрідних інтерв’ю: «А щоб ви хотіли побажати?». Гості веселилось, танцювали, а десь там у глибині фойє, біля парадного входу, на лавочках увіковічнювались відверте, щире, бажане, ніби погляд у майбутнє молодої сім'ї. Саме до цього спонукав сам оператор, ведучи бесіду із людьми. Дійшла черга і до мене. Після моїх побажань кохання, взаєморозуміння, поваги, подружнього довголіття і діточок, майстер камеру не вимкнув,  зробивши мені зауваження: «Ви забули побажати багато грошей…». Я відповів, що там де є всі складові сімейного щастя, там гроші обов'язково будуть. Коли ж його немає, гроші його не замінять і навіть багато грошей там не на користь.

     Можливо я видамся смішним ідеалістом, але принципово не включаю "гроші" в свої побажання, кого б це не стосувалось. Ну Бог з ним! Побажати молодятам, молодій сім’ї, це цілком прийнятно. Але коли ти пів-життя знаєш людину, її можливості – це звучить  безглуздо. Все що він може,  він уже довів. Все на що спроможний.  Безперечно, він спроможний на більше, але шановні, де ми трудимось? В цій країні багато не заробиш! Красти всі не можуть… те що доступно простому смертному (крадієві), вже давно розкрадено. Виграєш джек-пот? А це ще велике питання чи тобі його віддадуть. «Я бажаю тобі багато грошей!» Читай: «Підкреслюю, що у тебе їх немає... і швидше вього вже й не буде!». Можливо ніхто саме так, і не сприйме, але слухати такі побажання чомусь нудно. Тостуючий, або немає що сказати, або сам зациклений на грошах.

     Оце вчора виповнилось два рочки моїй онучці. Відсвяткував. Зайшов в кабінет до колеги поділитись враженнями що та як маленька говорить, як реагує. Звісна річ, що з порожніми руками ніхто до дитини в гості не йде. Тим більш у день її народження. Але моя колега зпохабила мою розповідь, все моє захоплення внучкою питанням: «А скільки…». Чи тому що ще не має внуків, чи зациклена на грошах??

Українська входить до трійки найкрасивіших мов у світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської). На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.

Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі, і за кількістю носіїв займає 26-те місце в світі.

Український алфавіт являє собою один з варіантів кирилиці, число букв в ньому дорівнює 33. Порівняно з російською мовою, в українському немає великої кількості церковнослов’янських слів. З точки зору лексики найближчими до української є білоруська (84%) і польська (70%) мови.

Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі, й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найдовшими словоми в українській мові є назва одного з пестицидів «дихлордифенілтрихлорметилметан» (в ній міститься тридцять літер) і 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічного».

 Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найчастіше серед іменників  вживається слово «рука», серед дієслів — «бути», прикметників — «великий», займенників — «він». Останні місця в таблиці частотності займають слова «мутація», «баклажка», «радист», «білочка».

Що говорять про українську мову іноземці

Америка. Джон, журналіст: Для мене українська мова звучить дуже м'яко. Коли чуєш одних і тих же людей, що говорять українською і російською, то здається, що говорячи українською, вони добріші.

Франція. П’єр, науковець: Мова, як і французька, дуже м'яка і створена для кохання. Хоча значення слів залишилося для мене цілковитою загадкою, мені постійно здавалося, що українці говорять про щось хороше. Таке враження, що українська - дуже доба і м'яка. Особливо мені подобається, коли нею розмовляють жінки - вона взагалі якась більш жіноча за звучанням.

Німеччина. Валерія, журналіст: коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м'який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід: Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м'яка і тягуча.

Якого кольору небо,
А зорі що сяють в ночі
І сонце яскраве і ніжне,
В теплі весняні дні??
А ж кольори особливі,
Що змінюють наше життя,
Що поряд і разом із нами,
Залишаться на довге життя.
Це ніч випускного -
Теплого літнього дня,
Коли життя просте безтурботне,
А позаду відрізок життя.
Це сонця промінчик,
Що з за горизонne проб’ється,
В літньому лагері,
Після ночі без сну...
Чи просто кольори під настрій,
Ти х самих вікон в ночі,
Чи трави на світанку,
Чи водиці грози....
А є колір кохання,
Радості, суму і сліз,
Чи колір бажання,
Чи насолоди утіх.
Не знаю, не памятаю,
Можливо нема,
Та є, я точно знаю,
Без кольорів яскраве життя!!!!


Просто задумався, помріяв, згадав.... мене чомусь ностальгія хапає і тягне до себе, хочу рік назад!!! ))))

Яскравий ліхтар,
Де залишилась лише одна лампа.
Сірий асфальт
І мої кроки по ньому...
Важкі, тягучі думки,
Про всіх і про себе
І про те що було,
Про те що є і буде!!!
Особливо буде....
Чи можна жити,
Коли немає нічого?
Чи хочеться жити,
Коли є все...
Але ти розуміеш,
Як це далеко,
Чи ближче,
На відстані витягнутої руки,
Або ще ближче -
У серці - ти тільки прийми!!!
І можна руку протягнути,
Приласкати і зігріти,
Полум’ям своєї душі,
Та чи зможеш зробити це,
Знаючи що вітер задує вогонь?
Як важко зробити,
Те що хоче серце,
Про що кричить душа,
Коли проста думка,
Охолоджує дощем,
Стає високою стіною...
Далеко, але є....
Як хочеться віддати все,
Зігріти цілий світ
І стрибнути з висоти,
Щоб не розбитися об стіну...
І сяйво з висоти...
Місяць??
Ні - наступний не розбитий ліхтар...

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))

Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.

Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:

Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...

Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно. 

Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:

Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину. 

Чекаємо на "прискорення"? (-:

Іноді не встигаю за власними думками... А може і встигаю... Але нові думки, що кличуть мене за собою часто з'являються ще тоді, коли я не ще не добіг за тими, за якими біг до цього.

Напрямок бігу не змінюється з роками... змінюється лише дистанція та темп бігу. Дистанція все далі та й далі, а темп все швидше та швидше. Але я не хочу зупинятись. Навіть розуміючи, що навряд побачу кінець цим перегонам - не хочу зупинятись, бо відчуваю, що це мені потрібно. Саме такий стиль життя - мчати за знаннями, постійно пізнавати щось нове, змінюватись відповідно новим знанням для того, щоб з'явились ще новіші...

Хех...

Сьогодні замислився над трьома темами

Перша тема: Свята. 

Що це таке? Святість у мене чітко засоційована із религією - "Святый Боже, Святый крепкий, Святый безсмертный, помилуй нас".

Але як пов'язана святість Божа із тими днями, коли люди щось "святкують"

Раніше - влаштовували обрядові заходи, шанували традиції, вітались, щедрились радісними новинами, якщо цей день пов'язувався із подіями, що покращують життя - народження, восхресіння, зростання, врожай, тепло, та боронились паганими, коли цей день пов'язувався із неприємними подіями в минулому - вбивства, смерть, загибель. При цьому ніхто не казав що в ці дні не слід працювати та робити свою повсякденну роботу. Просто на додаток до звичайного розкладу можна було ще й "святкувати", якщо залишались на це сили та час... Зазвичай в ці дні навпаки працювали більш старанно та наполегливо, щоб встигнути зробити більше та раніше, і щоб час залишився на святкування разом із іншим людом

Тепер - частіше за все, свято це вдалий час для заробляння грошей одними, і для витрачання грошей іншими. Те, як проходять свята зараз, аж казати соромно... - масові пиячки та дебош... В ці дні чомусь вже не працюють... а якщо працюють, то чомусь вимушено, без ентузіазму, "зпід палки"... Ті хто працюють - люті, хмурі, не привітні... Виходить, теперішні свята - масове втрачання розуму?

Як я розумію, раніше святами були ЗНАЧНІ дати. Значні вони були для всього населення цього регіону, де впроваджувалось свято (свята місцевого значення - для якогось окремого селища, або країни), або для людства вцілому (наприклад, свято початку Нового Року). І саме для того, щоб ЗБЕРЕГТИ ПАМ'ЯТЬ ПРО ЗНАЧНІСТЬ (значення та життєва важливість цього дня для людей), люди збирались разом, і самі собі нагадували віршами, піснями, співами, танцями, рітуалами та іншими засобами закріплювали в пам'яті ті знання, які будуть їм необхідні для виживання... Ну, наприклад, "Маслениця" - скільки повір'їв та прикміт пов'язано, скільки рітуалів... Для чого? Для того, щоб не прогавити момент, не втратити ані найменшої можливості якнайбільше від природи отримати в цей час, підготуватись та зберегти все те життєво-необхідне, що надається нам від Бога...

Ех.. Ось в російській мові є "праздник". Тут відразу два корня маються "праз" та "дн". "Праз" - паразит, "дн" - день. Маємо "праз+дник" = "Паразитический день"... "праздн-овать" - байдикувати, наносити шкоду, паразитувати... Ну... іноді не "празднуют", а "отмечают"... (ну так, для галочки відмічають, що цей день був... а навіщо, для чого був - вже не пам'ятають???) ... Будь ласка, може хтось мені нагадає ще слова, які пов'язують в російській мові певні дати з певними подіями? Бо я щось не можу пригадати більше... нема із чим співставити, порівняти...

А в англійській мові є "holy-days", що на українську мову перекладається як "свято-дні", а на російську - "праздник". Казус якийсь... 

Що мені подобається в англійському "holy", що воно йде з "whole" - "сповнене", "всеоб'ємлюче", "всеохоплююче". Тобто, "holiday", це день, який всеохоплююче сповнений змістом, пам'яттю, подією...

А у нас - "свято" (теж, якщо пошукати по словниках, має опис як дещо "сповнене змістовною вищою ідеєю" © Даль). Але не так прямо, як в англійській...

А ще мені здається, що і в інших мовах слова "holy", та "свято" можуть зникнути, щоб не заважати "праздновать" замість... 

---

пам'ятаю, я писав, що цілих три думки не дають мені спати.

але зараз не стану писати прямо тут ще дві

по-перше, щоб не плутати різні теми, по-друге, щоб не вийшло "занадто багато літер", як у мене і так всякий час виходить 

наступні дві теми я напишу окремими блогами.

скоріш за все - прямо зараз

На цьому - дякую за увагу всім, хто це прочитав, і чекаю на коментари від тих, хто має що сказати.

Я вас всіх дуже люблю! Люб'язно ваш, Микола Калакуцький.

---

 

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

Не контролюєте владу -