Коли ми щось робимо - голова не залишається порожньою. Ми або думаємо про ті дії і справи, що робимо, або думаємо про щось інше. У будь-якому випадку - голова зайнята думками.От і я, опускаючи жалюзі, подивилася у небо і подумала про сьогоднішній день. І чомусь... ні не чомусь, а просто пригадалося, що десь читала, наче люди звикли до війни. І одразу сама дала відповідь: "Не звикли, а адаптувалися".Так, саме адаптувалися. Це слово найбільше підходить до того життя у Нікополі, яке я...

Читати далі...

Іноді в моїй голові бувають такі вихори думок, що я не знаю, за яку вхопитися. А іноді в цій самій голові буває так порожньо, що, вдаривши по ній, можна почути дзвін. От і зараз приблизно так. Хочеться написати щось розумне і цікаве, але думки пішли у відпустку. Тож, я вирішила дістати зі своїх сховків щось, що я писала у позаминулому році на своїй сторінці у фейсбуці. (Зараз там у мене не дуже цікаво. Принаймні на одній із сторінок.[Приєднана картинка] )Отже, мій допис-роздум на тему, яка в...

Читати далі...

Бувають нормальні люди, а бувають люди-наркотики.Навіть коли ти залишаєш їх у минулому, думки про них не полишають. Ти тримаєшся, з усіх сил намагаєшся не звертати уваги на них, запевнюєш себе, що вони тобі не потрібні, ти можеш і без них жити, знаходиш у ваших стосунках щось, що стало для вас поганим і намагаєшся переконати себе, що вони зробили тобі боляче, але... Варто їм написати тобі бодай слово і ти зриваєшся. Ти знову поринаєш у те безумство, намагаєшся вхопити більшу дозу, бо тої дози...

Читати далі...

Привіт.Я знаю, що більшості людям начхати на інших, на їхнє життя і проблеми, але мені хочеться з кимось поговорити. Оскільки я люблю писати і мені так легше висловлювати свої думки - то говоритиму з вами таким способом.Хоча й назвала цю замітку "Мій щоденник", це ще не означає, що я тут писатиму свої найпотаємніші бажання і думки. Інтиму теж не чекайте.)))

Я повернулася. За стільки років. що я тут не була, багато чого сталося. Я була на межі розлучення, у мене народилася донечка, я захопилася рукоділлям і з бісеру роблю прикраси.А ще сталася війна, якої не хотіли українці, і яка шокувала увесь світ. І ще багато чого було.Я почала більше писати, загалом українською. усвідомила, що ця мова для мене є найкомфортнішою, хоча ще не зовсім нею володію в досконалості - ще частенько розмовляю кацапською. Проте пишу тільки українською.А ще я зрозуміла...

Читати далі...

Коли я була ще юною дівчиною, я була закохана. Мріяла вийти заміж і народити аж шестеро (!) дітей. Хотіла, щоб мене кликали "Мама!"... Зараз мені 37. Мої мрії та пріорітети змінились. Думаю, як добре, що у мене немає дітей... на жаль, на цій планеті я б не змогла захистити їх від військових дій. Війна - це страшно. Молюся, щоб вона припинилась.

Мріяла про те що було б коли не було ВІЙНИ..Яка я, та всі інші, що мене оточують...мабуть такі як і були до війни..мабуть всі веселі, та радісні...планують свій вільний час, свою відпустку...мріють...фантазують...святкують..гуляють..саджають, вітають зі святами..одружуються, народжують дітей, розлучаються, вірять у всякі нісенітниці..живуть щасливо та звичайно...подорожують..насолоджуються життям...Та і зараз все це є..але пригнічує усвідомлення немов не по справжньому..немов якась вигадка...

Читати далі...

Сьогодні начебто, неділя, а понеділок завтра, зранку. Птахи у вирій полетіли, а вітер пил несе до ганку. Погода трохи прохолодна, а кава, зазвичай, гаряча. Вдягну я окуляри модні, бо є таке, погано бачу. Зайду у джунглі інтернету, тенета розгрібати звично, перечитаю, перегляну і визначусь, що все отлічно. Війна важка, та вої дужі, женуть і жарять тих нівроку. І все це тягнеться півроку, півроку моє серце тужить. Та кава є, гаряча й досі, ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Щож, перестали блєдіни падати на печерські пагорби, у лєнті прокинулося Євробачення. Мабуть, саме воно на часі. Ну ок, не про це мова. Хоча, може саме про це. Колись Умберто Еко, виступаючи перед студентами престижного університету (я досі плутаю американский та англійський Кембріджі, тому даруйте), розказав історію із свого шкільного дитинства. Вчитель задав 10-річним діткам завдання: пояснити, чому всі вони повинні померти за Мусоліні та велич Італії. І кмітливий хлопчик з ...

Читати далі...

УЛАМКИ РОЗДУМІВ УКРАЇНСЬКОГО ПАНКА ЖОРЖ ДИКИЙ Передмова Привіт, Жорж, я думаю що тобі давно пора почати щось... (велика пауза у кілька місяців через поламку комп'ютера)п'ятниця, 26 березня 2004 р.З цього дня я починаю щоденно одну гордину-годину присвячувати творенню книги свого особистого життя.Спочатку кілька думок стосовно всього задуму: в основу книги буде покладено мої архівні накопичення в в першу чергу статті починаючи від мого звільнення з...

Читати далі...