хочу сюди!
 

Елена

45 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-55 років

Замітки з міткою «депресія»

Про українську непозбувну бентегу...

Поїхала я, значить, до батьків різати кабанчика, думаю собі, зараз за три дні впораюся і повернуся до Харкова, а тут 2-га хвиля війни навалила, автобуси перестали рухатися, а за кілька днів село батьків опинилося на лінії вогню. Батя в впав у нєвє'бєнну істерику, мама, я і молодша сестра з 5-ти літнім сином трималися спокійно, війна так і війна, що поробиш. Довкола повний фарш, арта, танки, гради, вуличний бій на нашому дворі доки ми сиділи в своєму мілкому погребі... Останьою краплею особисто для мене стало бомбардування літаком, бо знаєте, це не те саме як у місті, де літак може скинути бомбу на 12-ти поверхівку і бомба знесе верхні поверхи і все, в селі якщо бомба впаде у двір, то знесе нахуй двір разом з погребом і всіма у ньому. Вивезла своїх жінок в Барвінкове, разом з нами поїхало ще кільканадцять людей, батя все ще в істериці, волав їхати на Захід... Їбали ми зі свого району тікати, більшість осіли в Барвінкові і чекали... Я три дні пожила в соццентрі, почало зривати дах, застрибнула в першу ж автівку яка їхала в село і повернулася, бо там худоба і господарство яким сусіди які не виїхали опікувалися. Електрики не було, повна морозильна камера зарізаного кабанчика, вікно одне знесене ударною хвилею, край вулиці перекалампоцаний, деяких хат не лишолося в інших дахи і вікна позносило, кацапні нема, вона рушила в інший бік. Тиша, тільки чути як їбашать в Ізюмі і довкола, а ще стадо корів яких люди випустили з сараїв перш ніж евакуюватися... Корови почали розбивати батьківське сіно яке за двором стояло, мусила перетягати копицю з тюків у двір, тюки великі 15-17 кг, а вмині 43 кг ваги, словом, заїбалася я по-повній. Тюки тягала, м'ясо солила, вікна побиті забивала клійонков, та ще й система опалення потекла, мусила кожні 6ть годин доливати воду аби хата не охолола бо мороз був 15 градусів, туди доливаю, а там витираю аби хату не затопило... З худоби 2 корови, 2 теляти і свиня, навозу гора... Короч, думала здохну... Через два тижні починають з'їздитися односельчани і мої батьки приїхали. Чоловіки взялися всі дружно одне одному шифером хати перекривати і допомагати в ремонті того що треба ремонтувати.... Я видихнула, поїхала до сестри в Барвінкове, а звідти добу вибиралася назад у Харків до іншої сестри. Приїхала, тут бомбить на окраїнах, але до нашого району лише звуки доходять, загалом все тихо... Але, історія не про це... Пішла я, значить, сьогодні в супермаркет, а туди впускають лише чергою, відстояла, купила сік і кефір (Балаклійський молокозавод як і Ромол не працюють, тож в нас на полицях купа полтавської молочки яку я ще не бачила), ближні аптеки не працюють, пішла в дальні, купила все що треба, повертаюся до дому майже порожніми вулицями і міркую... Блять, що за хуйня... Частина Харкова тупо виїхала, наш начальник як і тисячі інших виїхали і відсижуються, все стоїть, колеги всі в Харкові, чекають коли запуститься фірма... Всі просто чекають... Тобто, йоб-твою мать!!! Коли 2-га хвиля лише почалася українці взяли, мобілізувалися, частина бізнесу переформатувалася на оборонку, і я подумала, ну ща, кацапів зафіксуємо, українці адаптуються і ми відновимо життя в містах... А воно ніхуя, кацапів зафіксували, частина українців з'їбалася, засіла і чекають... Що чекають, не зрозуміло, але чекають... Мабуть на диво якесь чекають, а тим часом міста стоять в депресії, журбі і непозбувній бентезі... І лише селяни в яких села перестали прострелюватися, повернулися до своїх пошкоджених будинків, половили корів, собак, котів, перекрили дахи, і тепер сидячи без світла думають як будуть довбати переорані городи, адже жерти щось треба буде, і взагалі, як сказали сусіди: "Єслі шо, будемо садити в перервах між обстрілами, а шо, жити ж треба якось"... І тільки горожани кинули бізнеси, працівників/роботи і з'їбалися... Тобто, це як?!Ну, зараз прожерите гроші, а шо потім? У Харкові працює НП, працюють комунальні служби, так, я знаю, що в деяких районах тотальний піздєц і адіще, але ж не всюди... Можна ж вже якось і адаптуватися, запускати роботу, життя, планувати майбутнє... Так, іноді бомбить, іноді страшно, і що? Забитися в куток, трястися і чекати доки не станеться диво і все закінчиться? Так, не закінчиться, це на кілька місяців, і що тепер сидіти в кутках і тремтіти місяцями, скиглити, пестити свою тугу і жаль?! Шо за хуйня?! Наші солдати б'ються і вмирають для того аби ми тут сиділи і журилися про свою нелегку українську долю... Блять, я в ахує від наших людей... Треба брати яйця/яєчники в кулаки і хуярити зі своєї сторони... Треба тримати оборону з цього боку, треба економіку запускати, незнаю, продовжувати вібратори через НП замовляти, гроші на відпочинок або на ремонт заробляти, у мене, блять, дача в окупації але це не означає, що я не збираюся робити там ремонт щойно кацапню виб'ють з Куп'янська... У мене купа планів, і я готова працювати на них під бомбардуванням, як і мої колеги, але деректор з'їбався кудись на захід, за кордон точно ні, бо його б не випустили... Це, така хуйня, оця схильність українців переходити зі стану "в'їбати по-повній" до "їбись воно все коньом" за долю секунди... Я оцей стан непозбувної бентеги в період коли навпаки треба зібратись і їбашити не розумію, це доречно в мирний час, коли нудно, і життя одноманітне, і ти не знаєш що хочеш, але це щось тобі дуже треба... Я сама схильна впадати в стан меланхолії, але тільки в мирний час, коли ти можеш собі це дозволити, оце вот фсьо плакання під одіялкою над похованими мріями, але не зараз... Боже збав мене зараз уподобитися до Харкова і впасти в заціпеніння і переляк, нє-нє-нє!!! Я зараз надрочена, я жити хочу, я хочу планувати, я хочу працювати і жити далі, навіть під кулями, навіть якщо періодично доведеться заповзати в бункєр через повітряну тривогу, але я хочу жити далі, хочу щоб мій Лис повернувся живий з тероборони, хочу сексу, хочу шоколадки, і лікера хочу... Блять, перстаньте хандрити!!! Запускайте станки, чьо за хуйня?! 

"Перець.Весела республіка" №10 про депресію.

Шановна громадо! Я стовідсотково впевнений, що ви не знаєте що таке "ДЕПРЕСІЯ". А от 10-ти класник з с. Четвертинівка на Вінничині ОЛЕКСАНДР ВАТАГА знає. Особисто мене не це вразило. Я онемів від того, як молода людина володіє українською мовою, який у нього багатий словниковий запас. Пропоную прочитати та приєднатися до моєї думки. Здається журнал "ПЕРЕЦЬ" у 10 числі відкриває україномовному світові нового талановитого поета-сатирика.

Дебют у ПЕРЦІ

ДЕПРЕСІЯ
Зустрілись друзі давні дуже.
Наш з американцем, а відтак
Американець каже: "Знаєш, друже,
Депресія у мене. Важко так."
А українець каже: "Співчуваю.
То, мабуть, і справді важко б"є.
Що таке депресія - не знаю,
Бо у мене замість неї є:
Знесилення, знемога, перевтома,
Душевний біль, туга і жальок,
засмученість, смута, юдоль, втома...
Й бентега непозбувна між думок.
Фрасунок, нуда, банність та досада,
Журбота, відчай, грижа, скрута, гніт,
Осмута й безнадія, і довада,
І скорб така, що вже немилий світ!
Ще розпач, сум, пригніченість, скорбота,
Печаль, розпука, скруха та журба.
Хандра, жалі, спустошеність, нудота,
Та жалощі, журливість, озлоба.
Пригнобленість, маркотність і зажура,
Жура, тривога, смуток, сумота,
І туск глибокий, сильна скрутожура,
І жалість, жур, гризота, прикрота,
Нудьга велика ще, скруток щемливий,
Безвихідь та розгубленість німа...
Ти знаєш, друже, я усе ж щасливий -
У мене хоч депресії нема!

ОЛЕКСАНДР ВАТАГА,
Учень 10 класу
с. Четвертинівка,
Вінниччина

Світлина від Перець. Весела республіка.




Почитала я тут стрічку....

ІМХО: депресія - хвороба для тих, в кого роботи мало.
Щасти Вам! Гарного дня! Скоро вихідні! Ще трошечки....

Книги лікують!

Вчора вичитала цікаву річ..виявляється книги лікують від депресії) вчені проводили дослідження  на двох групах людей, одні протягом певного періоду читали книги, а інші вживали антидепресанти...і що ви думаєте? у тих що читали книги -  результати кращі ніж у тих хто вживав пігулки) Ваші думки на рахунок цього...хто з вас що читає? Чи є улюблені автори чи книги?

повний чи неповний нуль?

Друзі, таке питаннячко. Якщо вам кажуть, що ви нічого із себе не уявляєте, " повний нуль", ваші діі?

0%, 0 голосів

36%, 5 голосів

7%, 1 голос

14%, 2 голоси

43%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

діяти!

Проблемы должны заставлять тебя действовать, а не вгонять в депрессию.

Депресія

Пісок Сатурна, сипся, сипся,
ти до повного кінця,
а я присяду на дорогу,
бо вже підгострена коса.

Підходить термін до кінця,
смерть передчасна - лиш амністія життя.
Не викликає сантиментів ця тюрма,
що в книзі називається - буття.

Без багажу стою я на пероні -
для багажу немає місця у вагоні,
у потязі, що із пітьми прибув,
та у пітьму відбуде він предвічну.

Ніщо не варте, щоб за ним зітхати,
надія й віра - морква для осла,
любов - давно вже по руках пішла,
а мудрість - в псих.диспансері злягла.

Закрию очі у вечірній втомі,
в такому звичному для мене домі
і полечу я через бездну на драконі -
фінальному для мене атракціоні.

Весняна депресіііііііііііія?????? Чи може просто повний пісєц в

Поясніть мені... Що ж це за пісєц такий?

Нічого не хочеться.. І, в одночас, хочеться всього.

Хочу дитинку... Хочу в театр... Хочу до мами... Хочу на сеанс в сферичне кіно... Хочу смаженої картоплі... Хочу вишити картину... Хочу не мати хвостів в університеті... Хочу півищення... Хочу здати сертифікацію по 1С... Хочу працювати проектним менеджером... Хочу мати час, щоб знайти додатковий заробіток... Хочу вивчати англійську... Хочу нарешті дописати роман...Хочу підстригтися і вищипати брови... Хочу нові джинси... Хочу щотиждня ходити в театр... Хочу пригнути з паташутом... Хочу відкрити свій бізнес іорганізовувати весілля... Хочу стати мамою... Хочу переїхати з дурдому і мати власне житло... Хочу щоб зарплати вистачало до авансу хоча б... Хочу спати більше 4 годин на добу... Хочу щоб мої гастрити і холіцестити і що там ще в мене знайдуть пройшли самі собою... Хочу не пити ліки... Хочу щоб наші кредити погасив якийсь добрий дядько... Хочу спробувати працювати на радіо або в театрі... Хочу хоч раз у місяць бачити хороших людей яких по півроку не можу зустріти... Хочу на пляж... Хочу зробити епіляцію зони бікіні... Хочу щодня готувати чоловіку і обід і вечерю і сніданок... Хочу пральну машинку автомат... Хочу втупити на аспірантуру... Хочу спати... Хочу нічого не робити і все встигати... Хочу не запізнюватися на роботу... Хочу вчасно прокидатися... Хочу велосипед...

І що робити....

 


85%, 11 голосів

8%, 1 голос

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Lazy - Deep Purple

Lazy
      Ледачий.

You're lazy just stay in bed
      Ти ледачий і не підводишся з ліжка.
You're lazy just stay in bed
      Ти ледачий і просто лежиш у ліжку,
You don't want no money
      і вже не хочеш ні грошей,
You don't want no bread
      ні хліба.

If you're drowning you don't clutch no straw
      І коли потопаєш, то не хапаєшся за соломинку,
If you're drowning you don't clutch no straw
      коли йдеш на дно, не хапаєшся за соломинку,
You don't want to live you don't want to cry no more
      не прагнеш далі жити, не хочеш більше плакати.
Well my trying ain't done no good
      Отож, мої старання не принесли нічого доброго.
I said my trying ain't done no good
      Я кажу, мої старання не дали анічогісінько,
You don't make no effort, no, not like you should
      тож більше не роблю жодних спроб,
      ані навіть те, що хотілося б.

Lazy you just stay in bed
Lazy you just stay in bed
You don't want no money
You don't want no bread


Deep Purple у так званому складі Mark ІІ (1970-72), що вважається "золотим", зліва направо:  Річі Блекмор /гітара/; Єн Пейс /барабани/; Джон Лорд /клавішні/; Роджер Ґловер /бас-гітара/; Єн Ґіллан /вокал/letsrockСЛУХАТИletsrock
Сторінки:
1
2
попередня
наступна